Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №460/14689/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 вересня 2026 року м. Рівне№460/14689/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення перерахунку та невиплати різниці між належними й фактично виплаченими мені сумами: щомісячного грошового забезпечення за період із 17.04.2024 до 09.06.2026; грошової допомоги для оздоровлення за 2026 рік: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік; грошової компенсації за невикористані 169 днів щорічної основної відпустки: грошової компенсації за невикористані 56 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій; одноразової грошової допомоги при звільненні, у зв`язку з визначенням посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням розрахункової величини, відмінної від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року; 2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату позивачу належного щомісячного грошового забезпечення за період із 17.04.2024 до 09.06.2026, а також грошової допомоги для оздоровлення за 2026 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, грошової компенсації за невикористані 169 днів щорічної основної відпустки, грошової компенсації за невикористані 56 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною виплатою грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пунктів 2-5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44; 3) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 одночасно з фактичною виплатою донарахованих сум щомісячного грошового забезпечення нарахувати та виплатити мені компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, визначену щодо кожної щомісячної виплати окремо, за весь період затримки до дня її фактичної виплати. В обґрунтування позову зазначає, що відповідач при визначенні розміру його грошового забезпечення застосовував як розрахункову величину фіксований розмір 1762 грн, тоді як посадовий оклад та оклад за військовим званням мали визначатися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Просить позов задовольнити.

Відповідач подав відзив в якому позов не визнав. Зазначив, що з 20.05.2023 пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 діє у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 грн. Також відповідач послався на постанову Верховного Суду у справі № 320/29450/24 та вважав, що правових підстав для застосування прожиткового мінімуму відповідного календарного року немає.

Ухвалою суду від 06.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Розглянувши заяви по суті, з`ясувавши обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.

Відповідно до наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 05.04.2024 № 586 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника інженерної служби сил підтримки Військової частини НОМЕР_1 , а з 17.04.2024 зараховано до списків особового складу військової частини на всі види забезпечення.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.06.2026 № 180 ОСОБА_1 з 09.06.2026 виключено зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби.

З наданої відповідачем інформаційної довідки про нараховане позивачу грошове забезпечення вбачається, що протягом спірного періоду йому здійснювалося нарахування щомісячного грошового забезпечення, а також були нараховані виплати, перерахунку яких він просить у цій справі, зокрема матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, грошова допомога для оздоровлення за 2026 рік, грошові компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток та одноразова грошова допомога при звільненні.

Отже, спір між сторонами стосується не наявності у позивача права на зазначені виплати як такого, а правильності визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, які впливають на розмір належного йому грошового забезпечення та інших виплат.

Вирішуючи спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (надалі за текстом - Закон № 2011-XII).

Відповідно до частин першої - четвертої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно, зокрема, від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі за текстом - Постанова № 704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та схеми тарифних коефіцієнтів.

Пунктом 4 Постанови № 704 у первинній редакції було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" пункт 4 Постанови № 704 було викладено в іншій редакції, за якою розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом саме на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Таким чином, розрахункову величину було фактично зафіксовано на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 - 1762 грн.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 було визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, яким, серед іншого, внесено відповідні зміни до пункту 4 Постанови № 704. Відтак з 29.01.2020 було відновлено дію пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції, яка передбачала визначення посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Надалі Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 12.05.2023 № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704" (надалі за текстом - Постанова № 481), яка набрала чинності 20.05.2023.

Пунктом 1 Постанови № 481 скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, а пунктом 2 Постанови № 481 абзац перший пункту 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції, згідно з якою розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 20.05.2023 абзац перший пункту 4 Постанови № 704 формально діє у редакції Постанови № 481 та передбачає сталу розрахункову величину 1762 грн. Наступні зміни до Постанови № 704, які набирали чинності у 2024-2026 роках, цієї редакції абзацу першого пункту 4 не змінили. Офіційна історія документа та його чинний текст продовжують визначати підставою редакції абзацу першого пункту 4 саме Постанову № 481.

При цьому рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, пункт 2 Постанови № 481 було визнано протиправним та нечинним.

Водночас постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 зазначені судові рішення скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову. Предметом розгляду цієї справи була вимога про визнання неправомірними дій Кабінету Міністрів України та скасування пункту 2 Постанови № 481. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, виходив з наявності у Кабінету Міністрів України делегованих законом повноважень щодо визначення умов, порядку та розмірів складових грошового забезпечення військовослужбовців.

Таким чином, станом на час вирішення цієї справи пункт 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481 є чинним.

Разом з тим чинність зазначеної норми підзаконного нормативно-правового акта не усуває необхідності визначення судом норми права, яка підлягає застосуванню до конкретних спірних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі за текстом - КАС України) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, у цій справі суд вирішує виключно питання належної норми права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин відповідно до частини третьої статті 7 КАС України.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено з 01.01.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено з 01.01.2025 прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" установлено з 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3328 грн.

Таким чином, упродовж усього спірного періоду розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законами України на 1 січня відповідного календарного року, перевищував визначену абзацом першим пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481 сталу величину 1762 грн.

Визначальне значення для вирішення цього питання має правовий висновок судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24.

У цій справі Верховний Суд досліджував саме питання про редакцію пункту 4 Постанови № 704, яка підлягає застосуванню після набрання чинності Постановою № 481. Судова палата дійшла висновку, що з огляду на визначені частиною третьою статті 7 КАС України засади пріоритетності законів над підзаконними нормативно-правовими актами пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 у частині, яка суперечить закону про Державний бюджет України на відповідний рік, не підлягає застосуванню. Для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями Верховний Суд застосував пункт 4 Постанови № 704 у первинній редакції, який передбачає використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року.

Верховний Суд при цьому виходив із того, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня календарного року, є державним соціальним стандартом, величина якого визначається законом, тоді як заміна його підзаконним нормативно-правовим актом на сталу величину 1762 грн не може мати наслідком застосування норми нижчої юридичної сили всупереч закону.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 наведеного висновку не змінює.

Так, у справі № 320/29450/24 від 16.07.2026 предметом судового контролю безпосередньо була правомірність прийняття Кабінетом Міністрів України пункту 2 Постанови № 481 та наявність у Кабінету Міністрів України відповідних повноважень. Натомість предметом цього спору є правильність обчислення належного конкретному військовослужбовцю грошового забезпечення, що вимагає від суду визначення застосовної норми права з урахуванням правил частини третьої статті 7 КАС України.

Тому врахування постанови Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 не перешкоджає застосуванню до спірних правовідносин правового підходу судової палати, викладеного у постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24, щодо вирішення колізії між підзаконним нормативно-правовим актом та законом вищої юридичної сили.

За таких обставин, суд відповідно до частини третьої статті 7 КАС України не застосовує до спірних правовідносин абзац перший пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481 у частині визначення розрахункової величини у фіксованому розмірі 1762 грн.

Суд вважає, що при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача належить застосувати пункт 4 Постанови № 704 у первинній редакції у взаємозв`язку із законами України про Державний бюджет України на відповідні роки, тобто з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Отже у період з 17.04.2024 по 31.12.2024 посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача мали визначатися виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028 грн, у період з 01.01.2025 по 31.12.2025 - 3028 грн, а у період з 01.01.2026 по 09.06.2026 - 3328 грн, шляхом множення відповідної розрахункової величини на тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до Постанови № 704.

Оскільки відповідач здійснював обчислення грошового забезпечення позивача виходячи з розрахункової величини 1762 грн, бездіяльність щодо не проведення його перерахунку із застосуванням належної розрахункової величини є протиправною, а порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок та виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо заявлених позивачем вимог про перерахунок грошової допомоги для оздоровлення за 2026 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, грошової компенсації за невикористані 169 днів щорічної основної відпустки, грошової компенсації за невикористані 56 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні суд зазначає таке.

Матеріалами справи, зокрема інформаційною довідкою про нараховане позивачу грошове забезпечення, підтверджено, що зазначені виплати позивачу були нараховані. Отже, спір у цій частині стосується не наявності у позивача права на такі виплати, а правильності визначення їх розміру.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (надалі за текстом - Порядок № 260).

Відповідно до розділу XXIII Порядку № 260 грошова допомога для оздоровлення виплачується в розмірі місячного грошового забезпечення, а її розмір визначається виходячи, зокрема, з посадового окладу та окладу за військовим званням. Аналогічно до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та відповідні щомісячні додаткові види грошового забезпечення.

За правилами розділу XXXI Порядку № 260 розрахунок грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород. Пунктом 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII також передбачено виплату при звільненні грошової компенсації за невикористані дні щорічних основної та додаткової відпусток.

Одноразова грошова допомога при звільненні відповідно до розділу XXXII Порядку № 260 також обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, а до щомісячних основних видів належать, зокрема, посадовий оклад та оклад за військовим званням.

Таким чином, неправильне визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням вплинуло не лише на розмір щомісячного грошового забезпечення позивача, але й на розмір перелічених виплат, які фактично були йому нараховані.

Тому грошова допомога для оздоровлення за 2026 рік, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, грошова компенсація за невикористані 169 днів щорічної основної відпустки, грошова компенсація за невикористані 56 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразова грошова допомога при звільненні також підлягають перерахунку з урахуванням належним чином визначених посадового окладу та окладу за військовим званням та з урахуванням раніше виплачених сум.

Стосовно вимоги про одночасну виплату грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає, що Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, передбачено механізм компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями. Тому при виплаті сум, донарахованих за результатами проведеного на виконання цього рішення перерахунку, відповідач зобов`язаний одночасно здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пунктів 2-5 зазначеного Порядку.

Щодо вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати донарахованих сум грошового забезпечення.

Відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III компенсація провадиться у разі порушення встановлених строків виплати громадянам доходів, які не мають разового характеру.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24 зазначила, що однією з умов порушення питання про виплату компенсації втрати частини доходів є проведення з особою повного розрахунку, тобто фактичне отримання доходу, щодо якого ставиться питання про компенсацію.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що право на таку компенсацію виникає за сукупності умов, коли строк виплати доходу порушено щонайменше на один місяць, відповідний дохід має систематичний, а не разовий характер, а дохід, щодо якого заявляється вимога про компенсацію, фактично отриманий особою.

У цій справі суми грошового забезпечення, щодо яких суд дійшов висновку про необхідність проведення перерахунку, відповідачем у належному розмірі ще не нараховані та позивачу не виплачені.

Тобто на час розгляду справи відсутня одна з необхідних передумов для виникнення права на компенсацію втрати частини доходів - фактичне отримання позивачем доходу, виплату якого було затримано.

За вказаних обставин вимога про зобов`язання відповідача одночасно з фактичною виплатою донарахованих сум нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не доведено в повній мірі правомірність своєї позиції з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, натомість доводи позивача є частково обґрунтованими, тому позовна заява підлягає до часткового задоволення.

Підстави для відшкодування судового збору в порядку ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку та невиплати позивачу різниці між належними та фактично виплаченими сумами: щомісячного грошового забезпечення за період з 17.04.2024 по 09.06.2026; грошової допомоги для оздоровлення за 2026 рік; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік; грошової компенсації за невикористані 169 днів щорічної основної відпустки; грошової компенсації за невикористані 56 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій; одноразової грошової допомоги при звільненні, у зв`язку з визначенням посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням розрахункової величини 1762 грн замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячного грошового забезпечення за період з 17.04.2024 по 09.06.2026, а також грошової допомоги для оздоровлення за 2026 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, грошової компенсації за невикористані 169 днів щорічної основної відпустки, грошової компенсації за невикористані 56 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, а саме: з 17.04.2024 по 31.12.2024 - виходячи з розміру 3028 грн; з 01.01.2025 по 31.12.2025 - виходячи з розміру 3028 грн; з 01.01.2026 по 09.06.2026 - виходячи з розміру 3328 грн, з урахуванням раніше виплачених сум, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пунктів 2-5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44..

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 17 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Суддя Т.О. Комшелюк