Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №460/10030/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 вересня 2026 року м. Рівне№460/10030/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 27.10.2020 по 30.04.2022 без застосування розрахункової величини — розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (2020, 2021, 2022 років);

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати ОСОБА_1 розмір посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 27.10.2020 по 30.04.2022 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (2020, 2021, 2022 років), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до Постанови КМУ №704;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27.10.2020 по 30.04.2022 з урахуванням зміни базових місяців внаслідок щорічного зростання посадових окладів, а також із застосуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (щодо виплати фіксованої суми індексації), з урахуванням раніше виплачених сум;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 недоотриманого поточного грошового забезпечення (всіх щомісячних основних, щомісячних додаткових видів, премій, одноразових додаткових виплат), виходячи з перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 27.10.2020 по 30.04.2022, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасним нарахуванням і виплатою щомісячної грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до Постанови КМУ від 15.01.2004 № 44;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за періоди з 27.10.2020 по день фактичної виплати перерахованих сум боргу, відповідно до Закону України № 2050-III.

Ухвалою від 11.06.2026 відкрито провадження у справі №460/10030/26. Розгляд справи вирішено проводити у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

Згідно з позовною заявою, вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на тому, що у період з 27.10.2020 по 13.05.2026 він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка з 27.10.2020 по 30.04.2022 перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку із чим нарахування та виплата його грошового забезпечення у зазначений період здійснювалися відповідачем. Позивач зазначає, що 16.05.2026 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про перерахунок грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а також про перерахунок індексації відповідно до Порядку №1078. Листом від 25.05.2026 №3/757 відповідач повідомив, що посадовий оклад позивача за період з 27.10.2020 по 30.04.2022 обчислювався із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 1762,00 грн, а індексація грошового забезпечення нараховувалася із застосуванням березня 2018 року як базового місяця. Не погоджуючись із таким порядком обчислення грошового забезпечення та його індексації, позивач вважає, що відповідачем неправильно визначено розміри посадового окладу, окладу за військовим званням та пов`язаних із ними основних і додаткових видів грошового забезпечення, а також неправильно проведено індексацію за спірний період, у зв`язку із чим звернувся до суду з цим позовом.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначив, що за період з 27.10.2020 по 30.04.2022 грошове забезпечення позивача обчислювалося відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2018, у сумі 1762,00 грн, а тому підстав для перерахунку посадового окладу, окладу за військовим званням та похідних від них видів грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня кожного відповідного календарного року, не вбачає. Щодо індексації грошового забезпечення відповідач зазначив, що у зв`язку з підвищенням посадових окладів військовослужбовців з 01.03.2018 саме березень 2018 року визначено місяцем підвищення доходу, а обчислення індексу споживчих цін для подальшої індексації здійснювалося з квітня 2018 року. При цьому відповідач вказав, що застосування абзаців 3–6 пункту 5 Порядку №1078 щодо виплати індексації-різниці не є автоматичним та залежить від наявності відповідних умов, які, на його думку, позивачем належними доказами не підтверджені. З огляду на наведене військова частина НОМЕР_1 вважає, що при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення та його індексації за спірний період порушень допущено не було, у зв`язку із чим просить у задоволенні позову відмовити повністю.

У відповіді на відзив позивач заперечив проти доводів відповідача та зазначив, що постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 не підлягає застосуванню до спірного періоду з 27.10.2020 по 30.04.2022, а після 29.01.2020 посадовий оклад та оклад за військовим званням мали обчислюватися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року. Також позивач вказав на суперечливість позиції відповідача щодо визначення січня та березня 2018 року базовим місяцем для індексації та вважає, що у зв`язку зі щорічним підвищенням посадових окладів у 2021–2022 роках відповідач мав змінювати місяць підвищення доходу та застосовувати абзаци 3–6 пункту 5 Порядку №1078 щодо індексації-різниці. З огляду на наведене просить позов задовольнити повністю.

Розглянувши заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 27.10.2020 по 13.05.2026 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 27.10.2020 по 30.04.2022 військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку із чим нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу протягом зазначеного періоду здійснювалися військовою частиною НОМЕР_1 .

16.05.2026 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, зареєстрованою за вх. №1/522 від 25.05.2026, у якій просив надати інформацію щодо застосування при обчисленні його грошового забезпечення за 2020–2022 роки розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, та у разі його незастосування здійснити перерахунок і виплату належного грошового забезпечення із визначенням посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення відповідного розміру прожиткового мінімуму на тарифні коефіцієнти, передбачені додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до зазначеної заяви позивач також просив надати довідку про щомісячні нарахування та виплати грошового забезпечення за період перебування на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 з жовтня 2020 року по квітень 2022 року, копії карток особового рахунку, довідку про нарахування та виплату індексації із зазначенням застосованих базових місяців та сум індексації по місяцях, а у разі встановлення її ненарахування або нарахування не в повному обсязі – здійснити відповідний перерахунок та виплату згідно з Порядком №1078 з урахуванням правильних базових місяців.

Листом військової частини НОМЕР_1 від 25.05.2026 №3/757 позивача повідомлено, що у період з 27.10.2020 по 30.04.2022 розмір його посадового окладу визначався із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 1762,00 грн, а нарахування індексації грошового забезпечення здійснювалося із застосуванням березня 2018 року як базового місяця.

Як вбачається з наданої військовою частиною НОМЕР_1 довідки про щомісячні розміри грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 27.10.2020 по 30.04.2022, у ній відображено нараховані позивачу за відповідні місяці складові грошового забезпечення, зокрема посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки, премію, винагороди та індексацію.

З матеріалів справи також вбачається, що позивач не погодився із проведеним військовою частиною НОМЕР_1 розрахунком грошового забезпечення та індексації за період з 27.10.2020 по 30.04.2022, а також інших основних та додаткових видів грошового забезпечення.

Вказаним обумовлена потреба позивача у судовому захисті.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише; на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей №2011-XII від 20.12.1991 соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військово-службовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, якою, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 вказаної постанови встановлено, що грошове забезпечення військово-службовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 постанови №704 (в редакції, чинній на момент її прийняття) було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Разом з тим, 21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб №103, пунктом 6 якої внесено зміни до ряду постанов, в тому числі і до постанови №704.

Так, постановою №103 пункт 4 постанови №704 було викладено в такій редакції: Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14..

Згідно з абзацом 4 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2018 рік №2246-VIII від 07.12.2017 станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум для працездатної особи складав 1762,00 грн.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік №2629-VIII від 23.11.2018 було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

За наведеного, у 2018 та 2019 роках, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення базової величини 1762,00 грн на відповідний тарифний коефіцієнт і залишалися незмінними.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб, тобто той пункт, яким в тому числі викладено в новій редакції пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 (https://reestr.court.gov.ua/ Review/87361222).

З огляду на вказане, з дати набрання вказаним судовим рішенням законної сили, з 29.01.2020, була відновлена дія пункту 4 постанови №704 у первісній редакції.

Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України №1774-VІІІ від 06.12.2016 мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Суд вважає за необхідне зазначити, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України №1774-VІІІ від 06.12.2016 та пункту 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі Федоренко проти України, Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедент не тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути існуючим майном або виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи законними сподіваннями отримання права власності. У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини Серков проти України, встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку. Хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між фізичною/юридичною особою і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.

Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України №1774-VІІІ від 06.12.2016 не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи пункту 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 по справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України №1774-VІІІ від 06.12.2016, відповідно до яких: 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України. За змістом пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року..

З огляду на викладене, суд вважає, що згідно з Постановою №704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11.02.2021 у справах №200/3774/20-а, №200/3747/20-а, №240/11952/19, та від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а.

Таким чином, розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, повинно бути визначене шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 04.01.2023 у справі №640/17686/21, від 15.03.2023 у справі №420/6572/22.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік №294-ІХ від 14.11.2019 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020 встановлено у сумі 2102 грн.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік №1082-ІХ від 15.12.2020 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2021 встановлено в сумі 2270 грн.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік №1928-ІХ від 02.12.2021 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022 встановлено в сумі 2481 грн.

Так, пунктом 1 Постанови №481 приписано скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.

Також пунктом 2 указаної Постанови внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30 серпня 2017 року, виклавши абзац перший в такій редакції: 4.Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14..

Матеріалами справи підтверджується, що за цей період (з 11.06.2020) посадовий оклад, оклад за військовим званням та відповідно щомісячнні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати) обчислені відповідачами, виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Тому, враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що за період з 27.10.2020 по 30.04.2022 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року за Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік, Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік.

Отже, відповідача слід зобов`язати здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача, а виплату провести з урахуванням виплачених сум.

Вирішуючи позовні вимоги в частині зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27.10.2020 по 30.04.2022 з урахуванням зміни базових місяців внаслідок щорічного зростання посадових окладів, а також із застосуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 щодо виплати фіксованої суми індексації, з урахуванням раніше виплачених сум, суд виходить з такого.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII.

Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення є встановленим законами та іншими нормативно-правовими актами України механізмом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі статтею 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці та грошове забезпечення.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягає, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.

Пунктом 5 Порядку №1078 встановлено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається таке підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу та розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому у разі підвищення тарифної ставки (окладу) в місяці такого підвищення враховуються всі складові заробітної плати (грошового забезпечення), які не мають разового характеру. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величиною індексу споживчих цін порогу індексації.

Верховний Суд у практиці щодо застосування наведених положень виходить з того, що у зв`язку з підвищенням посадових окладів військовослужбовців у березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 саме березень 2018 року є місяцем підвищення доходу, а питання про виникнення права на індексацію-різницю вирішується шляхом співставлення розміру підвищення грошового доходу в березні 2018 року із сумою індексації, що склалася у цьому місяці. Якщо розмір підвищення доходу не перевищував можливу суму індексації, різниця між цими величинами підлягала виплаті до наступного підвищення тарифної ставки (посадового окладу).

Разом з тим, наведений механізм не дає підстав для висновку про автоматичну зміну місяця підвищення доходу внаслідок будь-якого збільшення загального розміру грошового забезпечення. Визначальним для застосування пункту 5 Порядку №1078 є саме факт підвищення тарифної ставки (посадового окладу). Верховний Суд у справах цієї категорії також пов`язував зміну відповідного місяця для обчислення індексації саме зі зміною посадового окладу, зокрема з його підвищенням у березні 2018 року внаслідок запровадження нових розмірів посадових окладів постановою №704.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 27.10.2020 по 13.05.2026 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . При цьому військова частина НОМЕР_2 у період з 27.10.2020 по 30.04.2022 перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку з чим саме останньою протягом зазначеного періоду здійснювалися нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення.

Отже, військова частина НОМЕР_1 здійснювала фінансове забезпечення позивача не протягом усього періоду його військової служби та, зокрема, не здійснювала нарахування і виплату йому грошового забезпечення у березні 2018 року, який має визначальне значення для встановлення наявності права на індексацію-різницю відповідно до абзаців 3–6 пункту 5 Порядку №1078.

Як вбачається з листа військової частини НОМЕР_1 від 25.05.2026 №3/757, при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення за період його перебування на фінансовому забезпеченні відповідача застосовувався березень 2018 року як місяць підвищення доходу.

З наданої суду довідки про щомісячний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 27.10.2020 по 30.04.2022 вбачається, що відповідачем відображено помісячно посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки, премію, винагороди та суми індексації. Водночас ця довідка охоплює виключно період перебування позивача на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 та не містить відомостей про склад і розмір його грошового забезпечення у лютому та березні 2018 року.

Наведене має істотне значення, оскільки право військовослужбовця на отримання індексації-різниці, передбаченої абзацами 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, виникає не лише внаслідок самого факту визначення березня 2018 року місяцем підвищення доходу, а залежить від співвідношення розміру підвищення грошового доходу у березні 2018 року та суми індексації, яка склалася у цьому місяці.

Таким чином, для встановлення права позивача на відповідну щомісячну суму індексації необхідними є відомості про розміри постійних складових його грошового забезпечення до та після підвищення посадових окладів у березні 2018 року, тобто насамперед за лютий та березень 2018 року. Саме на підставі таких показників може бути встановлений розмір підвищення доходу та проведено його порівняння із сумою можливої індексації у березні 2018 року.

Проте ОСОБА_1 у березні 2018 року на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 не перебував, а матеріали справи не містять відомостей про нараховане йому цією військовою частиною грошове забезпечення за лютий та березень 2018 року. Відтак на підставі документів, що стосуються виключно періоду з 27.10.2020 по 30.04.2022, неможливо встановити ані розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року, ані суму індексації, яка могла скластися у цьому місяці, а отже й наявність та конкретний розмір індексації-різниці, право на яку позивач вважає порушеним саме військовою частиною НОМЕР_1 .

Поряд із цим суд не погоджується з доводами позивача про те, що внаслідок відновлення з 30.01.2020 дії пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції у відповідача автоматично виник обов`язок щорічно змінювати базовий місяць для індексації грошового забезпечення позивача у зв`язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Дійсно, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що після судового рішення у справі №826/6453/18 його посадовий оклад мав визначатися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у зв`язку із чим вважає, що кожне щорічне збільшення посадового окладу мало зумовлювати зміну місяця підвищення доходу для цілей Порядку №1078.

Однак питання правильності визначення розрахункової величини для обчислення посадового окладу за постановою №704 та питання визначення місяця підвищення доходу для проведення індексації за Порядком №1078 є взаємопов`язаними, проте не тотожними правовими питаннями.

Саме по собі існування правових підстав для перерахунку посадового окладу із застосуванням іншої розрахункової величини не свідчить про фактичне здійснення такого підвищення у кожному із відповідних місяців та не дає підстав автоматично визначати кожен січень 2020, 2021 та 2022 років новим місяцем підвищення доходу без встановлення факту зміни тарифної ставки (посадового окладу) та розміру такого підвищення.

Більше того, щодо 2020 року вимога позивача про зміну місяця підвищення доходу в межах спірних правовідносин із військовою частиною НОМЕР_1 не узгоджується з установленими обставинами справи, оскільки на фінансовому забезпеченні цього відповідача позивач перебував лише з 27.10.2020, тоді як можливе підвищення посадового окладу, з яким позивач пов`язує зміну місяця підвищення доходу, відносить до 1 січня відповідного календарного року.

Суд також враховує, що зміна військовослужбовцем місця проходження служби або органу, який здійснює його фінансове забезпечення, сама по собі не створює нового місяця підвищення доходу для цілей індексації. Водночас перехід позивача на фінансове забезпечення військової частини НОМЕР_1 з 27.10.2020 не покладає на останню обов`язку ретроспективно встановлювати обставини нарахування грошового забезпечення позивача іншими військовими частинами за періоди, коли він на її фінансовому забезпеченні не перебував, за відсутності відповідних первинних фінансових документів та встановленого розміру належної йому індексації-різниці.

При цьому суд звертає увагу, що предметом доказування у цій частині спору є не абстрактне право військовослужбовців на індексацію грошового забезпечення, яке законом гарантоване та відповідачем фактично не заперечується, а наявність саме у ОСОБА_1 права на конкретний перерахунок індексації за період з 27.10.2020 по 30.04.2022 за запропонованим ним механізмом — зі зміною базових місяців унаслідок щорічного зростання посадових окладів та одночасним застосуванням абзаців 3–6 пункту 5 Порядку №1078.

Надані позивачем докази такого висновку не підтверджують.

Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснював нарахування індексації позивачу, виходячи з березня 2018 року як місяця підвищення доходу. Сам по собі факт незгоди позивача із застосованим відповідачем механізмом обчислення індексації не є достатнім для покладення на військову частину НОМЕР_1 обов`язку провести перерахунок за іншим алгоритмом без встановлення всіх фактичних передумов для такого перерахунку.

Водночас доводи відповідача про те, що застосування абзаців 3–6 пункту 5 Порядку №1078 у принципі виключається лише через застосування березня 2018 року як місяця підвищення доходу, суд не вважає самостійною підставою для відмови у позові. Правова позиція Верховного Суду, навпаки, передбачає можливість виникнення з березня 2018 року права на індексацію-різницю за умови, якщо розмір підвищення грошового доходу був меншим або дорівнював сумі можливої індексації. Однак у цій справі відсутні необхідні фактичні дані, які б дозволяли встановити існування саме у позивача такого права та розмір відповідної щомісячної суми.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем не доведено сукупності фактичних обставин, необхідних для покладення саме на військову частину НОМЕР_1 обов`язку здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 27.10.2020 по 30.04.2022 із застосуванням заявленого ним механізму.

Саме перебування позивача на фінансовому забезпеченні відповідача у спірний період підтверджує повноваження військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за цей період, однак не доводить факту неправильного визначення відповідачем індексації та не підтверджує існування у позивача права на індексацію-різницю у заявленому ним розмірі чи за запропонованим ним алгоритмом.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність у матеріалах справи належних та достатніх доказів щодо розміру грошового забезпечення позивача у лютому та березні 2018 року, розміру підвищення його доходу у березні 2018 року, суми можливої індексації у цьому місяці та, відповідно, величини можливої індексації-різниці, а також беручи до уваги відсутність правових підстав для автоматичної щорічної зміни базового місяця лише у зв`язку зі зміною розрахункової величини для визначення посадового окладу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27.10.2020 по 30.04.2022 з урахуванням зміни базових місяців внаслідок щорічного зростання посадових окладів, а також із застосуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо позовних вимог про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату позивачу недоотриманого поточного грошового забезпечення, у тому числі всіх щомісячних основних, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премій та одноразових додаткових виплат, виходячи з перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 27.10.2020 по 30.04.2022, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасним нарахуванням і виплатою щомісячної грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, суд зазначає таке.

Як вбачається зі змісту заявлених позовних вимог, необхідною передумовою для визначення розміру недоотриманих позивачем основних та додаткових видів грошового забезпечення є здійснення відповідачем відповідного перерахунку посадового окладу та окладу за військовим званням за спірний період. Саме від установлених за результатами такого перерахунку розмірів зазначених складових залежатиме наявність різниці між фактично виплаченими позивачу сумами та сумами, які підлягали виплаті, а також її конкретний розмір.

При цьому матеріали справи не містять результатів такого перерахунку, з яких можливо було б встановити конкретні суми недоплачених позивачу щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення. Відповідно, на час розгляду справи відсутні підстави стверджувати, що після здійснення відповідного перерахунку відповідач відмовиться нарахувати та виплатити позивачу похідні від посадового окладу та окладу за військовим званням складові грошового забезпечення у належному розмірі.

Суд враховує, що завданням адміністративного судочинства є захист уже порушених прав, свобод та інтересів особи, а не вирішення спору щодо правовідносин, які можуть виникнути у майбутньому залежно від результатів виконання відповідачем відповідних розрахунків. Судовий захист не може ґрунтуватися на припущенні про можливе невиконання суб`єктом владних повноважень обов`язку, який виникне після встановлення відповідних юридичних та фактичних передумов.

З цих же підстав передчасною є вимога про одночасне нарахування та виплату щомісячної грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, оскільки така компенсація пов`язана із фактичним утриманням податку з відповідних сум грошового забезпечення та їх виплатою. Порядок, затверджений постановою №44, передбачає компенсацію сум податку, утриманих із грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат відповідних категорій осіб. Отже, до здійснення перерахунку, визначення належних до виплати сум та відповідного податкового утримання вимога про зобов`язання відповідача здійснити таку компенсацію також не ґрунтується на факті вже допущеного порушення права позивача.

Щодо вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-III суд зазначає, що правовою підставою для такої компенсації є порушення встановлених строків виплати відповідного грошового доходу.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 у справі №280/8933/24 зазначила, що право на компенсацію втрати частини доходів за Законом №2050-III пов`язується з фактом невиплати грошового доходу у встановлені строки та виникає за сукупності визначених законом умов, зокрема порушення строку виплати щонайменше на один місяць, систематичного характеру відповідного доходу та його фактичного отримання особою. Водночас Велика Палата зауважила, що вимоги про виплату доходу та відповідної компенсації можуть заявлятися в одному провадженні.

Разом з тим у спірних правовідносинах належні позивачу за результатами перерахунку суми грошового забезпечення ще не визначені та фактично не виплачені, а тому на час вирішення цієї справи відсутня можливість встановити всі фактичні обставини, необхідні для обчислення компенсації втрати частини доходів, зокрема остаточний розмір несвоєчасно виплаченого доходу та період затримки його фактичної виплати.

Саме по собі заявлення вимоги про перерахунок грошового забезпечення не свідчить про існування на момент розгляду справи самостійного порушення права позивача на отримання компенсації у визначеному ним порядку. Питання щодо такої компенсації підлягатиме вирішенню з урахуванням результатів відповідного перерахунку, фактичної виплати належних сум та дотримання відповідачем установленого законом порядку компенсації втрати частини доходів.

Таким чином, вимоги про нарахування та виплату всіх похідних складових грошового забезпечення, щомісячної грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, а також компенсації втрати частини доходів заявлені до настання та встановлення всіх юридично значимих обставин, з якими законодавство пов`язує виникнення відповідного обов`язку відповідача.

За таких обставин суд дійшов висновку, що зазначені позовні вимоги є передчасними, оскільки на час розгляду справи відсутні докази порушення відповідачем прав позивача саме в цій частині, а судовому захисту підлягає порушене, а не ймовірне право. Відтак у задоволенні позовних вимог у цій частині належить відмовити як передчасно заявлених.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється судом відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 27.10.2020 по 30.04.2022 без застосування розрахункової величини — розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (2020, 2021, 2022 років).

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати ОСОБА_1 розмір посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 27.10.2020 по 30.04.2022 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (2020, 2021, 2022 років), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до Постанови КМУ №704.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 17 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Суддя Н.В. Друзенко