Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №460/14692/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 вересня 2026 року м. Рівне№460/14692/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся через свого представника до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 належного грошового забезпечення за періоди з 29 січня 2025 року по 24 березня 2025 року, з 26 березня 2025 року по 11 червня 2025 року та з 20 березня 2026 року по день виключення його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 ; 2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за зазначені періоди належне грошове забезпечення, у тому числі посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, інші щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення і премії, з урахуванням раніше виплачених сум; 3) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не поновлення з 20 березня 2026 року виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 після його повернення до місця проходження військової служби; 4) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, у розмірі 100000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини: - з 26 березня 2026 року по 7 квітня 2026 року; - з 13 квітня 2026 року по 23 квітня 2026 року; а також за інші документально підтверджені періоди стаціонарного лікування після зазначеного поранення; 5) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, за визначені судом періоди стаціонарного лікування та відпустки для лікування після тяжкого поранення, пропорційно часу перебування на лікуванні та у відповідній відпустці, з урахуванням раніше виплачених сум; 6) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди, відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати”, одночасно з виплатою заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу за мобілізацією у Військовій частині НОМЕР_1 , під час захисту Батьківщини отримав поранення, після якого неодноразово проходив лікування. Позивач зазначає, що 25.03.2025 протягом одного дня самовільно залишив військову частину, однак вже 26.03.2025 повернувся до проходження служби. Надалі, з 12.06.2025 по 19.03.2026, мав місце інший період його відсутності. 20.03.2026 позивач прибув до Військової частини НОМЕР_3 та був зарахований до списків тимчасово прибулого особового складу, однак виплата грошового забезпечення Військовою частиною НОМЕР_1 не була поновлена.

Відповідач подав відзив на позов, в якому позов не визнав. Стверджує, що відповідно до картки особового рахунку позивачу здійснювалися належні нарахування за періоди з 29.01.2025 по 24.03.2025 та з 26.03.2025 по 11.06.2025. Щодо періоду 2026 року відповідач визнав, що позивача наказом Військової частини НОМЕР_3 № 85 від 20.03.2026 зараховано до списків тимчасово прибулого особового складу, однак повідомлення про це надійшло до Військової частини НОМЕР_1 засобами СЕДО лише 12.06.2026, тобто у день звільнення позивача з військової служби. Саме відсутністю відповідної інформації відповідач пояснює не поновлення виплати грошового забезпечення. Щодо додаткової винагороди відповідач зазначив, що позивач не надав до Військової частини НОМЕР_1 довідок та виписок із закладів охорони здоров`я, необхідних для включення його до наказу про виплату додаткової винагороди. Водночас не заперечив, що позивач заявляє право на таку винагороду за періоди стаціонарного лікування з 26.03.2026 по 07.04.2026 та з 13.04.2026 по 23.04.2026.

У відповіді на відзив представник позивача наголошує, що дата отримання Військовою частиною НОМЕР_1 повідомлення засобами СЕДО не може змінювати юридично значущої дати фактичного повернення позивача до проходження військової служби - 20.03.2026. Також зазначає, що поранення позивача, пов`язане із захистом Батьківщини, та періоди стаціонарного лікування підтверджуються матеріалами справи.

Ухвалою суду від 06.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Розглянувши заяви по суті, з`ясувавши обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу за мобілізацією у Військовій частині НОМЕР_1 .

Матеріалами справи підтверджено отримання позивачем під час захисту Батьківщини поранення органу зору - вогнепального уламкового проникаючого поранення склери правого ока та вогнепального уламкового наскрізного поранення нижньої повіки правого ока. Обставини поранення підтверджені довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 1/57/1307 від 29.01.2025, виданою на підставі наказу № 307 від 11.01.2025.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.03.2025 № 84 позивача визнано таким, що 25.03.2025 здійснив самовільне залишення військової частини, та виключено з усіх видів забезпечення з цієї дати.

Водночас, вже наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.03.2025 № 85 встановлено повернення позивача 26.03.2025 до розташування підрозділу після самовільного залишення військової частини та зараховано його на всі види забезпечення з 26.03.2025.

Наданою відповідачем карткою особового рахунку військовослужбовця за 2025 рік відображено нарахування позивачу посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії та інших належних виплат за відповідні місяці. За березень 2025 року в картці відображено утримання премії у зв`язку з допущеним порушенням, а за період до початку наступної самовільної відсутності - нарахування належних основних видів грошового забезпечення.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2025 № 194 позивача визнано таким, що з 12.06.2025 здійснив неприбуття до лікувального закладу та подальше неповернення до військової частини, та виключено з усіх видів забезпечення з 12.06.2025.

20.03.2026 ОСОБА_1 прибув до Військової частини НОМЕР_3 і наказом № 85 від 20.03.2026 його зараховано до списків тимчасово прибулого особового складу цієї військової частини.

Зазначена обставина також підтверджується повідомленням Військової частини НОМЕР_3 , адресованим командиру Військової частини НОМЕР_1 .

Відповідач не заперечує фактичного прибуття позивача 20.03.2026 та його зарахування до списків тимчасово прибулого особового складу Військової частини НОМЕР_3 , однак зазначає, що відповідне повідомлення офіційно отримано ним засобами СЕДО лише 12.06.2026.

У період з 26.03.2026 по 07.04.2026 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова Національної академії медичних наук України», а з 13.04.2026 по 23.04.2026 - на стаціонарному лікуванні у КНП «Черкаський обласний клінічний госпіталь ветеранів війни Черкаської обласної ради».

Матеріалами справи стверджується зв`язок лікування із наслідками раніше отриманого поранення органу зору.

07.04.2026 за результатами проходження ВЛК позивачу рекомендовано відпустку після лікування тривалістю 30 календарних днів. Разом з тим безпосередньо з 13.04.2026 позивач знову перебував на стаціонарному лікуванні.

Доказів фактичного перебування позивача у відпустці для лікування після тяжкого поранення протягом конкретно визначеного періоду матеріали справи не містять.

06.06.2026 Центральною військово-лікарською комісією Збройних Сил України позивача визнано непридатним до військової служби.

12.06.2026 наказом відповідача № 165 позивача звільнено з військової служби наказом командира Військової частини НОМЕР_1 .

Вирішуючи спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення. До складу грошового забезпечення входять щомісячні основні та додаткові, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначені Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).

Пунктом 14 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

За змістом пункту 15 розділу І Порядку № 260 виплата грошового забезпечення військовослужбовцю, який самовільно залишив військову частину або місце служби, призупиняється з дня самовільного залишення та поновлюється з дня повернення.

Крім того, стаття 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачає, що військовослужбовцям, які під час дії воєнного стану самовільно залишили військову частину або місце проходження військової служби, протягом періоду від дня такого залишення до дня повернення до виконання військового обов`язку грошове та інші види забезпечення не здійснюються.

Отже, законодавець пов`язує припинення відповідного обмеження саме з фактичним поверненням військовослужбовця до виконання військового обов`язку.

Щодо грошового забезпечення за 2025 рік.

Із матеріалів справи встановлено, що єдиним днем самовільної відсутності позивача у березні 2025 року було 25.03.2025.

З 26.03.2025 позивача наказом командира військової частини зараховано на всі види забезпечення.

Водночас доводи позивача про повне не нарахування та невиплату йому грошового забезпечення за періоди з 29.01.2025 по 24.03.2025 та з 26.03.2025 по 11.06.2025 матеріалами справи не підтверджуються.

Так, картка особового рахунку містить конкретні помісячні відомості про нарахування посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, інших виплат, суми утримань та суми до виплати. Зокрема, за лютий 2025 року відображено також значну суму додаткової винагороди. При цьому позивач, заперечуючи достовірність висновку відповідача про здійснення таких виплат, не надав виписки з власного банківського рахунку чи інших доказів, які б підтверджували фактичне неотримання відображених у картці сум.

Частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності своєї поведінки, однак це не звільняє позивача відповідно до частини першої цієї статті від обов`язку довести фактичні обставини, на яких ґрунтується його вимога, якщо відповідні докази перебувають у сфері його доступу.

Суд також враховує, що в картці особового рахунку за березень 2025 року відображено невиплату премії за місяць, у якому мало місце самовільне залишення військової частини.

Відповідно до пункту 5 розділу XVI Порядку № 260 щомісячна премія не виплачується за невихід на службу без поважних причин за календарний місяць, у якому допущено відповідне порушення.

Отже виключення позивачем із заявленого періоду безпосередньо дня самовільної відсутності - 25.03.2025, саме по собі не створює права на отримання премії за частину березня 2025 року, оскільки правила її виплати визначені за календарний місяць, у якому допущено порушення.

Аналогічним чином факт самовільної відсутності з 12.06.2025 має значення для визначення права на премію за відповідний календарний місяць.

Таким чином, доказів не нарахування позивачу конкретного виду грошового забезпечення, який відповідно до законодавства мав бути нарахований за періоди з 29.01.2025 по 24.03.2025 та з 26.03.2025 по 11.06.2025, судом не встановлено.

Тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо грошового забезпечення за період з 20.03.2026 по 12.06.2026.

Судом встановлено, що факт повернення позивача до виконання військового обов`язку 20.03.2026 підтверджений повідомленням Військової частини НОМЕР_3 та наказом № 85 від 20.03.2026 про зарахування позивача до списків тимчасово прибулого особового складу. Цю обставину відповідач і сам не заперечує.

Єдиною причиною не поновлення виплати грошового забезпечення відповідач визначає те, що повідомлення про повернення позивача офіційно надійшло до Військової частини НОМЕР_1 засобами СЕДО лише 12.06.2026.

Проте суд звертає увагу, що ні Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», ні Порядок № 260 не пов`язують поновлення права військовослужбовця на грошове забезпечення з датою отримання фінансовою службою або командиром військової частини інформації про його повернення. Юридично значущою обставиною є саме день повернення військовослужбовця до виконання військового обов`язку.

Суд зазначає, що внутрішній документообіг між двома військовими частинами, строки передання інформації засобами СЕДО та своєчасність її опрацювання, не можуть змінювати дату виникнення матеріального права військовослужбовця та покладати на нього негативні наслідки неналежної інформаційної взаємодії між військовими частинами.

Більше того, після отримання 12.06.2026 офіційного повідомлення відповідачу стало достеменно відомо не лише про факт повернення позивача, а й про конкретну дату такого повернення - 20.03.2026. Тому, навіть за версією відповідача, з цієї дати він мав усі необхідні дані для здійснення перерахунку за минулий період відповідно до пункту 14 розділу І Порядку № 260.

Доказів видання наказу про поновлення виплати грошового забезпечення позивачу з 20.03.2026 або проведення відповідного нарахування за період до його звільнення відповідачем не надано. При цьому позивач залишався військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 до дня звільнення, а доказів зарахування його на грошове забезпечення Військової частини НОМЕР_3 матеріали справи не містять.

За вказаних обставин бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не поновлення, не нарахування та невиплати позивачу належного грошового забезпечення за період з 20.03.2026 по 12.06.2026 є протиправною. Відповідно, належним та ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу належне за цей період грошове забезпечення з урахуванням сум, які могли бути фактично виплачені, та умов виплати конкретних складових грошового забезпечення, встановлених законодавством.

Щодо додаткової винагороди у розмірі 100000 грн.

Постановою КМУ № 168 від 28.02.2022 встановлено, що до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу включаються, зокрема, військовослужбовці, які у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні, а також особи, які перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком ВЛК.

Аналогічні положення закріплені розділом XXXIV Порядку № 260.

Отже, для набуття права на додаткову винагороду за час стаціонарного лікування визначальними є дві обставини: наявність поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, та перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з таким пораненням.

Матеріалами справи стверджуються обидві зазначені обставини.

Так, довідкою № 1/57/1307 від 29.01.2025 підтверджено отримання позивачем поранення під час захисту Батьківщини. Медичні документи підтверджують стаціонарне лікування наслідків відповідного поранення органу зору з 26.03.2026 по 07.04.2026 та з 13.04.2026 по 23.04.2026. При цьому факт того, що стаціонарне лікування мало місце через значний проміжок часу після первинного поранення, сам по собі не припиняє права на додаткову винагороду, якщо зберігається причинний зв`язок між таким лікуванням і пораненням.

У постанові Верховного Суду від 19.03.2026 у справі № 600/367/24 сформульовано висновок, що Постанова № 168 не вимагає безперервного перебування на стаціонарному лікуванні безпосередньо з моменту отримання поранення. У разі повторного стаціонарного лікування за медичними показаннями, пов`язаними з раніше отриманим пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, право на додаткову винагороду зберігається.

Суд відхиляє посилання відповідача на ненадання позивачем особисто медичних документів як достатню підставу для остаточної відмови у виплаті та зазначає, що право на спірну винагороду обумовлене існуванням визначених нормативними актами юридичних фактів, а не виключно датою надходження відповідних документів до фінансової служби.

Відповідач не заперечив бойового характеру поранення позивача, не спростував достовірності медичних документів та не подав доказів того, що лікування у зазначені періоди мало іншу причину, не пов`язану із наслідками такого поранення.

З огляду на зазначене, бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди за періоди з 26.03.2026 по 07.04.2026 та з 13.04.2026 по 23.04.2026 є протиправною.

Водночас вимога про виплату додаткової винагороди «за інші документально підтверджені періоди стаціонарного лікування» не містить конкретизації таких періодів, а матеріали справи не дають суду підстав самостійно формувати нові часові межі позовних вимог.

Так само довідка ВЛК від 07.04.2026 про потребу у 30-денній відпустці після лікування підтверджує медичну рекомендацію щодо надання такої відпустки, проте не є доказом фактичного її надання та використання позивачем протягом конкретного періоду. Навпаки, вже з 13.04.2026 позивач перебував на наступному стаціонарному лікуванні.

Тому в частині інших, не конкретизованих у позові періодів лікування та відпустки для лікування після тяжкого поранення підстав для задоволення вимог немає.

Щодо компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація пов`язана з порушенням строків виплати відповідного доходу.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 у зразковій справі № 280/8933/24 сформулювала актуальний правовий висновок, відповідно до якого однією з необхідних умов виникнення права на компенсацію є фактичне отримання особою доходу, виплату якого було затримано. Якщо основний дохід ще не виплачений, вимога про компенсацію втрати його частини є передчасною.

У цій справі суми грошового забезпечення за період з 20.03.2026 по 12.06.2026, право на які встановлено судом, відповідачем ще не нараховані та не виплачені.

Тому вимога про компенсацію втрати частини саме цього доходу заявлена передчасно.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у цій же постанові від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24 дійшла висновку, що передбачена Постановою № 168 додаткова винагорода за час стаціонарного лікування у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, має характер одноразового додаткового виду грошового забезпечення, у зв`язку з чим на неї не поширюється механізм компенсації втрати частини доходів, передбачений Законом № 2050-III.

Таким чином, вимога позивача про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не доведено в повній мірі правомірність своєї позиції з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, натомість доводи позивача є частково обґрунтованими, тому позовна заява підлягає до часткового задоволення.

Підстави для відшкодування судового збору в порядку ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не поновлення з 20.03.2026, не нарахування та невиплати ОСОБА_1 належного грошового забезпечення за період з 20.03.2026 по 12.06.2026 включно.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення за період з 20.03.2026 по 12.06.2026 включно, у тому числі належні відповідно до законодавства щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, з урахуванням фактично виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, за періоди з 26.03.2026 по 07.04.2026 та з 13.04.2026 по 23.04.2026.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу його перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, за періоди з 26.03.2026 по 07.04.2026 та з 13.04.2026 по 23.04.2026, з урахуванням фактично виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 17 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )

Суддя Т.О. Комшелюк