Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №460/4598/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 вересня 2026 року м. Рівне№460/4598/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), у якому просить суд:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо складання начальником ГРСАП ІНФОРМАЦІЯ_2 , лейтенантом юстиції, протоколу про адміністративне правопорушення № 113 від 30.01.2026 року щодо ОСОБА_1 .

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.

За змістом позовної заяви вимоги позивача ґрунтуються на тому, що 30.01.2026 він самостійно з`явився до відповідача щодо отримання направлення для проходження ВЛК, яке в той же день пройшов. Однак, в подальшому позивачем було отримано повідомлення 20260202-399350 про відмову у наданні відстрочки через те, що його не було знайдено в Реєстрі військовозобов`язаних, необхідно звернутися до ТЦК та СП. У зв`язку з чим, позивач з`явився до відповідача для з`ясування причин такого повідомлення, в результаті чого було вручено протокол № 113 від 30.01.2026. Позивач вважає такий протокол незаконним, оскільки вважає, що він складений з порушенням вимог чинного законодавства. Зокрема, вказує, що не був присутнім під час складання такого протоколу, йому не роз`яснювалися права, не повідомлено про час і місце розгляду справи, справу про адміністративне правопорушення розглянуто начальником в той же день, коли позивач проходив ВЛК, однак ніяких документів і протоколів не підписував і не отримував. Крім того, відповідач не має статусу юридичної особи, відсутні свідки події, відсутні ПІБ уповноважених осіб у графі підпису уповноваженої особи, яка складала протокол, а також допущено ряд помилок. Зауважує, що даний протокол є підставою для складання постанови та притягнення особи до відповідальності, і встановлення штрафу, тобто значної грошової суми. Тому, протиправна винна дія посадової особи полягає у завідомо неправомірному складанні протоколу про адміністративне правопорушення № 113 від 30.01.2026, в якому містяться неправдиві відомості про нібито порушення позивачем законодавства і є похідним доказом в справі щодо складання постанови. Однак, оскільки відповідач неправомірно вказав інформацію про порушення позивачем адміністративного законодавства за ст. 210, 210-1 КУпАП, та вніс його в базу як особу, яка порушила законодавство та в Резерв+ значиться відмітка про «порушення правил військового обліку», тому такі дії відповідача, які виразилися в протиправному складанні протоколу, який позивачу не вручався, на його переконання, мають бути визнані протиправними. З наведених мотивів, просить позов задовольнити в повному обсязі.

30.04.2026 через підсистему «Електронний Суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що оскільки позивач по досягненню 25-річного віку не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 для оновлення даних, визначення придатності до військової служби (проходження військово-лікарської комісії), він є порушником правил військового обліку. В системі АІТС «Оберіг» відображаються дані про наявність доступу у позивача до електронного кабінету через застосунок «Резерв+». Зважаючи на дані обставини, про необхідність звернутись у ТЦК за місцем реєстрації позивачу було відомо. Більше того, вказує, що позивачу було достовірно відомо, що він станом на 30.01.2026 не пройшов ВЛК, йому не встановлено було ступінь придатності до військової служби. Для проходження медичного огляду усім військовозобов`язаним необхідно з`явитись до органів ТЦК та СП. Однак, позивач ухилявся від визначеного законодавством обов`язку, чим порушував правила військового обліку, через що був складений протокол № 113 від 30.01.2026. Пізніше того ж дня, після складеного протоколу позивач був направлений на військово-лікарську комісію. Звертає увагу, що позивач у позовній заяві викладає недостовірні дані щодо того, що розгляд справи здійснено без його участі та протокол про притягнення до відповідальності він не отримував. Військовозобов`язаний ОСОБА_1 був ознайомлений з тим, що він вчинив порушення правил військового обліку, в його присутності було складено протокол, після ознайомлення він підтвердив що погоджується з порушенням і визнає його у повному обсязі самостійно. Зауважує, що сам по собі протокол не встановлює вини особи, не створює правових наслідків у вигляді притягнення до адміністративної відповідальності та не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні адміністративного судочинства. Відтак, відповідач стверджує, що у спірних правовідносинах діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні позову повністю.

ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Інших заяв та клопотань, які мають значення для вирішення спору до суду не надходило.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою суду від 23.03.2026 позовна заява залишалася без руху та позивачу встановлювався строк для усунення недоліків позову.

15.04.2026 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 20.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.

Розглянувши матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується витягом з військово-облікового документу «Резерв+».

30.01.2026 начальником ГРСАП ІНФОРМАЦІЯ_1 було складено протокол № 113 про адміністративне правопорушення, за змістом якого ОСОБА_1 порушив правила військового обліку, а саме: несвоєчасна постановка на військовий облік військовозобов`язаних по досягненню 25-річчя та проходження ВЛК.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-друга статті 1 Закону).

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина сьома статті 1 Закону № 2232-XII).

Частиною п`ятою статті 33 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина перша статті 34 Закону № 2232-ХІІ).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII, взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України:

на військовий облік військовозобов`язаних:

які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву;

призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених статтею 10-1 цього Закону;

які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних;

військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання;

які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних;

зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України;

які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби;

які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників;

які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі;

які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку;

які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань;

призовники, які отримали спеціальні звання рядового, сержантського, офіцерського (начальницького) складу;

жінки з дотриманням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону;

які отримали військові звання офіцерського складу після проходження військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу;

які є кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону.

На виконання частини п`ятої статті 33 Закону № 2232-ХІІ, Кабінет Міністрів України затвердив Порядок № 1487, пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Пунктом 3 Порядку № 1487 встановлено, що військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.

Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з пунктом 19 Порядку № 1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом.

Додатком 2 до Порядку № 1487 є Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі – Правила).

Згідно з пунктом 1 Правил, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні, серед іншого:

1) перебувати на військовому обліку;

2) прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів;

4) проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я СБУ, а у розвідувальних органах - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії розвідувальних органів.

Відповідно до пункту 3 Правил, призовники, військовозобов`язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів у паперовій формі, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Так, процедуру складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про такі адміністративні правопорушення: порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття військово-облікових документів чи втрата їх з необережності (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) визначено Інструкцією зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженою наказом Міністра оборони України від 01.01.2024 № 3 (далі – Інструкція).

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Інструкції, протокол складає уповноважена посадова особа територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у двох примірниках, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 КУпАП, щодо особи, яка не з`явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки підтвердних документів про отримання особою виклику.

Відповідно до пункту 8 розділу ІІ Інструкції, протокол (у разі його складення) та матеріали про адміністративне правопорушення формуються у справу про адміністративне правопорушення.

У випадках, зазначених в абзацах другому та третьому пункту 1 цього розділу, справа формується без протоколу.

У разі подання особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, заяви про визнання вчинення нею правопорушення, така заява долучається до матеріалів справи.

Справа прошивається і нумерується за аркушами. Справа містить титульний аркуш, на зворотному боці якого оформлюється опис документів, що містяться в справі, за формою, наведеною в додатку 3 до цієї Інструкції.

Кожен документ у справі про адміністративне правопорушення повинен мати свої реквізити (дату, назву, підписи тощо), містити достатню інформацію щодо вчиненого адміністративного правопорушення та відповідати вимогам законодавства.

За наявності технічної можливості справа формується в електронній формі.

Згідно з пунктом 9 розділу ІІ Інструкції, матеріали справи про адміністративне правопорушення подаються уповноваженою посадовою особою, якій надано право складати протоколи про адміністративні правопорушення, керівнику територіального центру комплектування та соціальної підтримки, для її розгляду у порядку, визначеному КУпАП.

За правилами статті 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до пункту 11 розділу ІІ Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до статті 283 КУпАП виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Як встановлено судом, 30.01.2026 начальником ГРСАП ІНФОРМАЦІЯ_1 було складено протокол № 113 про адміністративне правопорушення, згідно з яким ОСОБА_1 порушив правила військового обліку через несвоєчасну постановку на військовий облік військовозобов`язаних по досягненню 25-річного віку та проходження ВЛК.

Позивач стверджує, що дії відповідача щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення є протиправними, оскільки він складений з порушенням вимог чинного законодавства та є похідним доказом в справі щодо складання постанови.

Оцінюючи такі доводи, суд зауважує, що в силу вимог частини першої статті 246 КУпАП, порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.

Згідно приписів статті 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: чи належить до його компетенції розгляд даної справи; чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витребувано необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою. яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також, працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки. відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 287 КУпАП України постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

З наведеного правового регулювання суд дійшов висновку, що складання протоколу - це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Суд звертає увагу, що сам лише факт складання посадовими особами відповідача протоколу про адміністративне правопорушення не свідчить про фактичну вину особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Зазначене обумовлене тим, що протокол про адміністративне правопорушення є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи.

Отже, протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб`єктивних прав, в даному випадку для позивача, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.

Аналогічний правовий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 22.06.2023 у справі № 752/5417/19.

Суд зауважує, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб саме у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненням владно-управлінських дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Поряд з цим, розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб`єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до відповідальності, що не відповідає завданням адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2019, прийнятій за наслідками розгляду справи № 712/7385/17 про визнання протиправними дій щодо незаконного складення протоколу про адміністративне правопорушення, вказала на те, що оскільки дії відповідачів щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують його права, то вони окремо від постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності не оскаржуються.

Суд наголошує, що позивач оскаржує дії відповідача щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно нього, проте самі по собі дії відповідача щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують для позивача самостійних правових наслідків та не свідчать про встановлення його вини у вчиненні адміністративного правопорушення.

Доводи позивача щодо порушень, допущених, на його думку, під час складання протоколу, а також щодо відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, відхиляються судом як безпідставні, оскільки такі підлягають оцінці при розгляді справи про адміністративне правопорушення та перевірці правомірності постанови, прийнятої за результатами такого розгляду.

Водночас, у межах заявленої позовної вимоги про визнання протиправними дій щодо складання протоколу судом не встановлено обставин, які б свідчили про самостійне порушення прав, свобод чи законних інтересів позивача саме внаслідок складення відповідачем протоколу про адміністративне правопорушення.

Суд враховує, що згідно зі статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди відбувається після наявного факту їх порушення. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, оскільки право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає, оскільки звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відтак, обов`язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів фізичних осіб є одночасна наявність двох факторів: існування публічно-правових відносин між позивачем та відповідачем суб`єктом владних повноважень; наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах.

Верховний Суд у постанові від 07.12.2023 по справі № 826/16855/17 звернув увагу, що відповідно до усталеного підходу, який знаходить своє відображення в багатьох судових рішеннях Верховного Суду, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду і доведеність позивачем порушення відповідним рішенням, дією чи бездіяльністю його прав та законних інтересів.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14.02.2022 у справі № 200/9772/18-а і узгоджується з висновками щодо застосування норм права, наведених у постанові цього ж Суду від 13.08.2020 у справі № 369/3756/16-а.

Крім того, у постанові від 24.01.2023 у справі № 440/2513/20 Верховний Суд зазначив, що порушення прав та інтересів слід відрізняти від порушення закону. Підставою звернення до суду є протиправні рішення (дії чи бездіяльність), які порушують права (свободи чи інтереси) конкретної особи. Саме лише порушення закону, яке не призводить до порушення прав особи, не дає підстав для задоволення позову такої особи.

Виходячи з наведеного, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень та/або органами місцевого самоврядування особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Зважаючи на предмет та підстави позову у даній справі, суд зазначає, що саме лише складання посадовими особами відповідача протоколу про адміністративне правопорушення не є достатнім та переконливим для суду щоб дійти висновку про порушення прав, свобод або законних інтересів позивача у публічно-правових відносинах, що свідчить про відсутність підстав для їх захисту в судовому порядку.

Частинами першою, другою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своєї поведінки та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини спростовують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а тому в задоволенні позовної заяви належить відмовити повністю.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до статті 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 16.09.2026.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя Ольга ПОЛІЩУК