Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №420/20203/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/20203/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 03.07.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправними дії Головного Управління ДПС в Одеській області щодо внесення до інтегрованої картки платника (ІКП) ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованості зі сплати єдиного внеску у сумі 37 252,68 грн;

2. Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 01.12.2025 № 18123-53, сформовану Головним Управління ДПС в Одеській області про сплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу в сумі 37 252,68 грн (Тридцять сім тисяч двісті п`ятдесят дві гривні 68 копійок);

3. Зобов`язати Відповідача виключити з інтегрованої картки платника (ІКП) заборгованість з єдиного соціального внеску у розмірі 37 252,68 грн.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона взята на облік як платник єдиного внеску в ГУ ДПС в Одеській області 02.02.2010. Остання звітність ФОП була подано у 2011 році, з 2012 року ФОП господарську діяльність не здійснювала. Платником у кабінеті ДПС було виявлено недоїмку, у зв`язку з чим позивач звернувся через свого представника з запитом щодо підстав нарахування заборгованості. У відповідь на запит, Головним Управлінням ДПС в Одеській області повідомлено наступне: Згідно з даними ІКС ДПС у ОСОБА_1 по платежу 71040000 «для фізичних осіб – підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» станом на 23.06.2026 рахується заборгованість по сплаті єдиного внеску у загальній сумі 37 252,68 грн.

Нарахування єдиного внеску по платежу 71040000 на загальну суму 37 252,68 грн проведено в автоматичному режимі відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4, пункту 2 частини 1 статті 7, частини 5 статті 8, абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464 (у редакції, що діяла до 01.01.2021). Відповідно до даних інформаційно-комунікаційних систем ДПС (далі ІКС ДПС) ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС в Одеській області, як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування. У зв`язку з наявністю заборгованості по єдиному внеску по ОСОБА_1 станом на 30.11.2025 у сумі 37252,68 грн, Головним управлінням ДПС в Одеській області за даними ІКС ДПС сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01.12.2025 № 18123-53.

Ухвалою судді від 08.07.2026 постановлено позовну заяву залишити без руху, встановивши 10-денний строк для усунення недоліків, шляхом надання до суду:

- документу про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону;

- заяви/клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з заявленими вимогами та доказами, з зазначенням обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду.

18.07.2026 від представника позивача надійшла заява (вх. №ЕС/81471/26) на виконання недоліків вказаних в ухвалі суду від 08.07.2026, з долученням до матеріалів справи квитанції про сплату судового збору №7424-8567-5215-9604 від 17.07.2026 у розмірі 2130,00 грн.

Крім того надано клопотання в якому просить поновити строк звернення до суду.

Ухвалою судді від 22.07.2026 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

08.09.2026 суд ухвалив витребувати від ОСОБА_1 індивідуальні відомості Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5) за період з 01.01.2017 по 31.12.2020.

16.09.2026 до суду надійшли витребувані докази разом із додатковими поясненнями.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 01.02.2010 зареєстрована фізичною особою-підприємцем.

Як зазначають сторони, ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС в Одеській області, як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування з 02.02.2010.

При цьому, звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за період 2017-2020 до податкового органу за місцем реєстрації платником ОСОБА_1 не надано.

З форми ОК-5 щодо ОСОБА_1 вбачається, що протягом 2017-2020 років єдиний соціальний внесок за неї не сплачувався.

Як зазначає відповідач, нарахування по ОСОБА_1 по єдиному внеску (кбк 71040000) на загальну суму 37 252,68 грн проведено в автоматичному режимі відповідно до пункту до пункту 4 частини 1 статті 4, пункту 2 частини 1 статті 7, частини 5 статті 8, абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за період з 01.01.2017 по 31.12.2020.

Головним управлінням ДПС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01.12.2025 № 18123-53 (а.с.17), відповідно до якої станом на 01.11.2025 заборгованість зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 становить 37252,68 грн.

Вважаючи спірне рішення протиправним, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду.

Вирішуючи дану справу, суд виходить з такого.

Предметом спору у цій справі є правомірність визначення позивачеві як фізичній особі-підприємцю, що перебуває на загальній системі оподаткування, обов`язку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за відсутності доходів від здійснення підприємницької діяльності.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині, що стосується відносин, які виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у частині, що стосується правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною четвертою статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Облік нарахованих і сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюється контролюючим органом в інтегрованій картці платника, що відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками.

Недоїмка сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція №449).

Згідно з вимогами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Інструкції № 449 на платника покладено обов`язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Законом України від 06.12.2016 № 1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесені зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», що діють з 1 січня 2017 року, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Мінімальний страховий внесок сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Статтею 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.

З матеріалів справи вбачається, що сумо спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) включає в себе заборгованість за період 2017-2020 років.

Разом з тим, згідно з індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу позивача (форма ОК-5) у період 2017-2020 роки за позивача не сплачувався єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 сформував висновок щодо застосування норм права, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську (підприємницьку) діяльність не здійснює та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою особою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

У той же час, позивачем не надано до суду доказів сплати ЄСВ у розмірі, не меншому за встановлений законом розмір мінімального страхового внеску за відповідний квартал відповідного року. Відсутні такі докази й в матеріалах справи.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період з 2017 по 2020 роки не сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, вказане не виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Відповідно до пунктів 6, 7 статті 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Приписами статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та пункту 3 Розділу VI Інструкції № 449 передбачено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом (п. 3 Розділу VI Інструкції №449).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи).

Так, мінімальна заробітна плата в Україні з 01 січня 2017 року становить 3200,00 грн, з 01 січня 2018 року - 3723,00 грн, з 01 січня 2019 року – 4173,00 грн, з 01 січня по серпень 2020 року - 4723,00 грн, з вересня по грудень 2020 року – 5000,00 грн.

У справі, що розглядається, контролюючий орган підставі відповідних приписів Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Інструкції № 449, виходячи з встановленого законом розміру мінімального страхового внеску, здійснив нарахування позивачу зобов`язання зі сплати ЄСВ за 2017 – 2020 роки, а також сформував спірну вимогу на суму 37 252,68 грн, у тому числі:

7 911,94 грн - заборгованість за період з 01.01.2017 по 31.12.2017;

2 457,18 грн - заборгованість за період з 01.01.2018 по 31.03.2018;

2 457,18 грн - заборгованість за період з 01.04.2018 по 30.06.2018;

2 457,18 грн - заборгованість за період з 01.07.2018 по 30.09.2018;

2 457,18 грн - заборгованість за період з 01.10.2018 по 31.12.2018;

2 754,18 грн - заборгованість за період з 01.01.2019 по 31.03.2019;

2 754,18 грн - заборгованість за період з 01.04.2019 по 30.06.2019;

2 754,18 грн - заборгованість за період з 01.07.2019 по 30.09.2019;

2 754,18 грн - заборгованість за період з 01.10.2019 по 31.12.2019;

2 078,12 грн - заборгованість за період з 01.01.2020 по 29.02.2020;

1 039,06 грн - заборгованість за період з 01.06.2020 по 30.06.2020;

3 178,12 грн - заборгованість за період з 01.07.2020 по 30.09.2020;

2 200 грн - заборгованість за період з 01.10.2020 по 31.12.2020.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 у розумінні норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у період 2017 – 2020 року була платником єдиного соціального внеску, як фізична особа – підприємець, суд не вбачає спірну вимогу та дії відповідача визнати протиправними.

Позивачка наголосила, що заборгованість виникала протягом 2017 - 2020 років, однак ГУ ДПС в Одеській області сформувало та надіслало спірну вимогу лише 01.12.2025. Тривале ненаправлення вимоги у період 2017– 2021 років є протиправною бездіяльністю контролюючого органу, який порушив процедуру адміністрування та інформування платника, що призвело до порушення права на списання заборгованості, яке надавала держава фізичним особам-підприємцям, які фактично не здійснювали діяльність.

З цього приводу суд зазначає таке.

Закон України «Про адміністративну процедуру» регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у дусі визначеної Конституцією України демократичної та правової держави та з метою забезпечення права і закону, а також зобов`язання держави забезпечувати і захищати права, свободи чи законні інтереси людини і громадянина.

За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адміністративну процедуру», цей Закон регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про адміністративну процедуру», законом можуть бути встановлені особливості адміністративного провадження для окремих категорій адміністративних справ. Такі особливості повинні відповідати принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом.

За таких обставин, суд вказує на те, що відповідач здійснював функцію публічної адміністрації, діяв як адміністративний орган, а прийняте ним рішення є адміністративним актом.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 87 Закону України «Про адміністративну процедуру» порушення адміністративним органом встановленої законом адміністративної процедури саме по собі не є підставою для визнання адміністративного акта протиправним, якщо таке порушення не вплинуло і не могло вплинути на правильність вирішення справи по суті.

У контексті вирішення даного спору не є юридично спроможним довід позивача щодо несвоєчасного формування вимоги.

Оцінюючи доводи позивача щодо процедурних порушень, суд повинен з`ясувати, чи призвели такі порушення до обмеження процесуальних прав особи або чи могли вони вплинути на зміст прийнятого рішення. Саме по собі недодержання окремих процедурних формальностей без встановлення таких наслідків не може бути достатньою підставою для скасування адміністративного акта.

Підсумовуючи наведене, суд відхиляє наведені доводи позивача про порушення процедури прийняття спірної вимоги, як підставу для визнання її протиправною.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до приписів ст.139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 262, 295, КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач – Головне управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, буд. 5, код ЄДРПОУ 44069166).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА

.