Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №420/15558/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/15558/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа – Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа – Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 08.04.2026 №155250010593 про відмову у переведенні та здійсненні нарахування і виплати ОСОБА_1 з 30.03.2026 року пенсії державного службовця за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу";

зобов`язати Головне управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області перевести та здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 з 30.03.2026 року пенсію державного службовця за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу" зарахувавши до стажу державної служби періоди служби в органах державної служби з 26.08.1993 по 23.09.1997; з 19.09.1998 по 21.08.2001; з 22.08.2001 по 01.09.2001; з 01.08.2002 по 23.03.2026 роки та з урахуванням довідок про складові заробітної плати №212/17-927-153 від 24.03.2026 та № 212/17-927-155 від 24.03.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за віком обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV. Позивач 30.03.2026 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області із заявою щодо переходу з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» на пенсію зі віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII (далі– Закон №889). Однак, за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду в Харківській області рішенням від 08.04.2026 № 155250010593 відмовило у переході із пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», у зв`язку з відсутністю необхідного стажу державної служби станом на 01.05.2016 року.

Позивач вказує, що з огляду на записи в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 10.09.1978 року Позивач працював в органах Державної служби у період з 26.08.1993 по 23.09.1997; з 19.09.1998 по 21.08.2001; з 22.08.2001 по 01.09.2001; з 01.08.2002 по 23.03.2026 роки, що в сукупності становить більше 20 років. Таким чином, для позивача наявні всі необхідні умови, визначені частиною першою статті 37 Закону № 3723-ХІІ, пунктами 10, 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII для призначення йому пенсії за віком на умовах статті 37 Закону № 3723-ХІІ.

Ухвалою суду від 03.06.2026 року відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Залучено до участі у справі в якості другого відповідача – Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012).

До суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області відзив на позовну заяву не надходив.

Представник Головного управління ПФУ в Одеській області у поясненнях на позов зазначив, що вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Головне управління не є суб`єктом прийняття рішення, оскільки проживання Позивача на території, яку обслуговує Головне управління, не може бути підставою для зобов`язання цього органу вчиняти певні дії, оскільки визначальним фактор є визначення органу яким саме було прийнято спірне рішення, що є предметом розгляду у цій справі та стало підставою для звернення з позовом до суду.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

30.03.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою щодо переходу на інший вид пенсії, а саме на пенсію відповідно до Закону України “Про державну службу”.

08.04.2026 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хаокіівській області, за принципом екстериторіальності, прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 155250010593, з тих підстав, що:

“... ОСОБА_1 перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі– Закон).

З 01.05.2016 набув чинності Закон України “Про державну службу” від 10.12.2015 №889-VІІІ (далі — Закон “899-VІІІ”).

У зв`язку з цим Закон України “Про державну службу” від 16.12.1993 №3723-ХІІ (далі — Закон №3723-ХІІ) втратив чинність крім статті 37, що застосовується для осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 Прикінцевих Положень Закону України №899-VІІІ , яким встановлено право на пенсію за віком.

Згідно із пунктом 10 і 12 розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №889-VІІІ, право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону мають особи, які на день набрання чинності Закону України від 10.12.2015 року №899-VІІІ:

- мають не менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статті 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України;

- на день набрання чинності Законом №899-VІІІ займають посади державної служби та мають не менше як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України.

Основним критерієм, за яким слід визначити можливість зарахування того чи іншого періоду роботи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723 XII є встановлення за найманою посадою відповідного рангу.

Зазначаємо, що ОСОБА_1 в періоди роботи з 26.08.1993 по 23.09.1997 в МЗС України м. Одеси; з 19.09.1998 по 22.08.2001; з 19.09.1998 по 01.09.2001; з 01.08.2002 по 01.05.2016 роки в МЗС України не присвоювалися ранги державного службовця.

Враховуюче вищенаведене, прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в переході на пенсію за віком згідно Закону України “Про державну службу” у зв`язку з відсутністю необхідного стажу державної служби станом на 01.05.2016 року».

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини суд зазначає таке.

Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

01.05.2016 набув чинності Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII “Про державну службу” (далі - Закон №889-VIII), згідно з частиною другою Прикінцевих та перехідних положень якого визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон № 3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Таким чином законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.

Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до частини 1 статті 37 Закону 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статті 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону №1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VIII, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Кожна наступна зміна виду пенсії є переведенням або переходом з одного виду пенсії на інший, а не новим її призначенням чи перерахунком, оскільки в практиці застосування пенсійного законодавства не існує поняття другого, третього, подальшого або іншого призначення пенсії.

Перерахунок пенсії, за своїм змістом є зміною розміру одного і того ж виду пенсії, у зв`язку із зміною показника, що був базою для визначення розміру пенсії (заробітної плати, грошового забезпечення тощо), чи з інших підстав, передбачених чинним законодавством.

Спірні правовідносини в цій справі стосуються переведення позивача з одного виду пенсії - за віком відповідно до Закону №1058-IV на інший вид - пенсію за віком відповідно до Закону №3723-XII.

Судом встановлено, що страховий стаж позивача складає 44 роки 11 місяців 8 днів.

Як вбачається з вкладення до трудової книжки позивача НОМЕР_1 позивач станом на 01.05.2016 року працював радником представництва МЗС в Одесі.

Також, з трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.09.1978 року, слідує, що позивач з 26.08.1993 по 23.09.1997 працював на посаді аташе Представництва МЗС України м. Одеси; з 19.09.1998 по 21.08.2001 працював на посаді другого секретаря Посольства України в Гвінейській Республіці; з 22.08.2001 по 01.09.2001 працював на посаді першого секретаря відділу країн Південно-Західної Європи; з 01.08.2002 по 23.03.2026 роки працював на посаді першого секретаря; радника; консула в МЗС України.

Проте, відповідач відмовив у переведенні позивача на пенсію за Законом №889-VIII у зв`язку з тим, що основним критерієм, за яким слід визначити можливість зарахування того чи іншого періоду роботи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723 XII є встановлення за найманою посадою відповідного рангу. ОСОБА_1 в періоди роботи з 26.08.1993 по 23.09.1997 в МЗС України м. Одеси; з 19.09.1998 по 22.08.2001; з 19.09.1998 по 01.09.2001; з 01.08.2002 по 01.05.2016 роки в МЗС України не присвоювалися ранги державного службовця.

Пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII визначено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Отже, стаж державної служби за періоди роботи до 01 травня 2016 року обчислюється відповідно до законодавства, що діяло раніше, та на тих умовах і в порядку, що були ними передбачені.

Стаж державної служби до набрання чинності Законом №889-VIII обчислювався відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (далі - Порядок №283).

Пунктом 5 Порядку №283 визначено, що обчислений відповідно до цього Порядку стаж державної служби застосовується для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії.

Пунктом 1 Порядку №283 встановлено, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.

Згідно з пунктом 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Згідно ст. 1, 2 ЗУ «Про дипломатичні ранги України» (який втратив чинність) дипломатичний ранг - це спеціальне звання, яке присвоюється державним службовцям відповідно до цього Закону.

Дипломатичні ранги присвоюються особам, які перебувають на державній службі, принципи, завдання та функції якої відповідають дипломатичній службі в Україні і визначені Законом України "Про дипломатичну службу", і є державними службовцями згідно з Законом України "Про державну службу".

Відповідно до статті 1 Закону України від 07.06.2018 № 2479-VIII «Про дипломатичну службу» дипломатична служба – це державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності посадових осіб дипломатичної служби, пов`язаній з реалізацією зовнішньої політики України, захистом національних інтересів України у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 № 306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (далі - Постанова № 306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.

Додатком 9 до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 р. № 306 визначено співвідношення між рангами державних службовців і дипломатичними рангами.

Відтак, дипломатичні ранги прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою № 306.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що період роботи позивача на посадах дипломатичної служби зараховується до стажу державної служби, а тому рішення від 08.04.2026 №155250010593 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо обраного позивачем способу захисту, суд зазначає таке.

Відповідно до прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд зобов`язати Головне управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області перевести та здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 з 30.03.2026 року пенсію державного службовця за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу" зарахувавши до стажу державної служби періоди служби в органах державної служби з 26.08.1993 по 23.09.1997; з 19.09.1998 по 21.08.2001; з 22.08.2001 по 01.09.2001; з 01.08.2002 по 23.03.2026 роки та з урахуванням довідок про складові заробітної плати №212/17-927-153 від 24.03.2026 та № 212/17-927-155 від 24.03.2026.

При цьому, суд зауважує, що відповідачем при прийнятті спірного рішення, зазначено, що у позивача відсутній стаж роботи на посадах, прирівняних до відповідних категорій посад державних службовців.

Суд зазначає також, що постановою Пенсійного фонду України № 25-1 від 16.12.2020 внесено зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” № 22-1 від 25.11.2005, якою передбачено застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зауважує, що відповідач користуючись наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різними способами та засобами для дотримання своїх зобов`язань, взагалі не врахував ступінь втрати однієї сторони, в нашому випадку позивача, його конституційного права на пенсійне забезпечення.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Згідно частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд зазначає, що порушення права позивача фактично зводиться до того, що відповідачем, не зараховано до стажу державної служби позивача періоду роботи на посадах дипломатичної служби.

Також, щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача здійснити розрахунок розміру пенсії на підставі долучених до заяви довідок, суд зазначає, що відповідачем відомості, наведені у вказаних довідках не оцінювались, а тому така вимога є передчасною та задоволенню не підлягає.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, враховуючи той факт, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий позивача, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.03.2026 року про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу”, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Саме такий спосіб є достатнім, необхідним та ефективним для захисту порушеного права позивача.

Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.

Висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов`язковими для врахування суб`єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення.

Отже, суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов`язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Частиною 1 ст.72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які наявні у справі щодо їх належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню.

За подання даного адміністративного позову позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, оскільки позивачем заявлено одну вимогу немайнового характеру (та похідну до неї позовну вимогу, за яку судовий збір не сплачується), слід стягнути з Головного управління ПФУ в Харківській області на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Керуючись ст. ст. 9, 72-73, 77, 90, 242, 245, 255, 295 КАС України суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа – Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 08.04.2026 №155250010593 про відмову у переведенні та здійсненні нарахування і виплати ОСОБА_1 з 30.03.2026 року пенсії державного службовця за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу".

Зобов`язати Головне управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.03.2026 року про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу”, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн.

Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, адреса: майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022).

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, 65107, вул. Канатна, 83, м.Одеса).

Суддя П.П. Марин