Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №420/551/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/551/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якої діє представник Оставненко Інна Сергіївна, звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач, ГУПФУ в Черкаській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - третя особа, ГУПФУ в Одеській області), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФУ в Черкаській області № 155250037868 від 03.12.2025;

зобов`язати ГУПФУ в Черкаській області здійснити ОСОБА_1 призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв з 08.05.2025 та направити до ГУПФУ в Одеській області для проведення виплати призначеної пенсії;

звернути рішення до негайного виконання у межах одного місяця.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.05.2025 позивач досягла 50-річного віку, у зв`язку з чим 26.11.2025 звернулася із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту. Проте рішенням ГУПФУ в Черкаській області від 03.12.2025 № 155250037868 позивачу відмовлено у призначенні пенсії через недосягнення 55 років. Позивач вважає це рішення протиправним, оскільки з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-Р/2020 та правової позиції Верхового Суду у зразковій справі № 360/3611/20, застосуванню підлягає пункт «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ. Дана норма гарантує жінкам-водіям міського пасажирського транспорту право на пенсію після досягнення 50 років за наявності стажу роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на вказаних роботах. Оскільки позивач має необхідний страховий та спеціальний стаж, вона набула право на пільгову пенсію з 08.05.2025. Захищаючи своє право на соціальний захист, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Вказане рішення відповідача позивач вважає протиправним, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою від 19.01.2026 вказаний позов було залишено без руху з наданням позивачу строку на усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання ухвали.

Позивач ухвалу суду виконала, недоліки позову усунула.

Ухвалою від 26.01.2026 провадження у справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Також вищенаведеною ухвалою суду зобов`язано відповідачів протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали надати до суду засвідчені належним чином копії рішення №155250037868 від 03.12.2025 та усіх документів, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення.

10.02.2026 (документ сформований в системі «Електронний суд» 09.02.2026) відповідачем, а саме представником Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній позов не визнає.

Відповідач зазначає, що рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах прийнято відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки на момент звернення позивач не досягла 55-річного віку. За твердженням відповідача, вказаний Закон є спеціальним та пріоритетним у даних правовідносинах, а Рішення Конституційного Суду України № 1-Р/2020 не впливає на права позивача, оскільки вона досягла 42 років станом на жовтень 2017 року та не набула права на пільгову пенсію до цієї дати.

З огляду на це відповідач вважає, що діяв виключно на підставі та в межах повноважень, визначених законодавством, а тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

10.02.2026 представником позивача подано до суду відповідь на відзив, у якій зазначено, що заперечення відповідача повністю спростовуються Постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20. Позивач наголошує на обов`язковості врахування останньої правової позиції Верховного Суду, згідно з якою звуження прав через підвищення пільгового віку жінкам-водіям є протиправним, а застосуванню підлягає саме Закон № 1788-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-Р/2020. У зв`язку з цим представник позивача просить суд прийняти до розгляду відповідь на відзив, повністю відхилити доводи відповідача як такі, що суперечать нормам чинного законодавства та практиці Верховного Суду, та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

11.02.2026 року третьою особою, а саме представником Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області подано до суду витребувані ухвалою суду від 26.01.2026 документи, а саме завірену копію електронної пенсійної справи ОСОБА_1 на 46 аркушах, у складі якої міститься Акт перевірки достовірності пільгової довідки від 18 грудня 2025 року № 1500-0902-1/9030, складений за результатами перевірки первинних документів на КП «Одесміськелектротранс».

Враховуючи, що учасниками справи подані необхідні для розгляду справи заяви по суті спору та докази, суд вважає за можливе ухвалити у справі рішення.

Рішення ухвалюється судом в межах строку розгляду справи з урахуванням строку перебування судді у щорічній основній відпустці, а також з урахуванням періодів тривалої відсутності електроенергії в будівлі суду внаслідок ракетних обстрілів збройними угрупуваннями російської федерації та тривалості повітряних тривог, оголошених в м. Одесі.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 26.11.2025 звернулась із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту.

Згідно з копією дубліката трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 31.08.2004, а саме записів № 3– 25, позивач працювала на посаді водія міського пасажирського трамвая (лінійного та маневрового) в Комунальному підприємстві «Одесміськелектротранс» (включаючи періоди перейменування підприємства) з 30.11.1994 по 23.09.1996, з 03.12.1996 по 26.12.2011, з 23.01.2012 по 29.01.2013, з 13.02.2013 по 30.03.2022, коли була звільнена за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

Аналогічні відомості відображено в довідці про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 25.11.2025 № 21, виданій КП «Одесміськелектротранс». Достовірність викладених у довідці відомостей та їх повна відповідність первинним документам підприємства (книгам наказів та особовим рахункам) офіційно підтверджена Актом перевірки Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 18.12.2025 № 1500-0902-1/9030.

За принципом екстериторіальності дана заява була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області, рішенням якого від 03.12.2025 № 155250037868 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

З матеріалів електронної пенсійної справи позивача та розрахунку стажу за формою РС-право вбачається, що відповідач офіційно встановив та зарахував до страхового і спеціального стажу позивача всі періоди її роботи. Загальний страховий стаж позивача становить 27 років 07 місяців 24 дні. Спеціальний пільговий стаж особи як водія міського пасажирського транспорту становить 20 років 09 місяців 00 днів.

Станом на дату звернення вік позивача становив 50 років 6 місяців 19 днів. Попри наявність страхового та пільгового стажу, що значно перевищує встановлені законом мінімуми, відповідач у рішенні зазначив, що право на призначення пенсії у позивача виникне лише після досягнення 55-річного віку.

Позивач вважає оскаржуване рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки досягла необхідного 50-річного віку та має повний пільговий стаж, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні приписи законодавства.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел з 01.01.2004 р. визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).

Таким чином, оскільки Закон № 1058-ІV та Закон № 1788-XII регулюють одні і ті ж правовідносини, пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону № 1058-IV, як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України № 1788-XII підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону № 1058-IV.

Згідно ст.1 Закону № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно з п."з" ст.13 Закону № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015, внесені зміни до ст. 13 Закону № 1788-ХІІ, зокрема в пункт "з", виклавши його в редакції - на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону № 1058-IV доповнено, зокрема, статтею 114 (яка набрала чинності з 01.10.2017), згідно із п.8 ч.2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Таким чином, з 01.10.2017 підстави для призначення пенсій за віком на пільгових умовах почали регулюватись одночасно двома ідентичними законами, а саме: п."з" ст.13 Закону №1788-XII у редакції Закону № 213-VIII від 02.03.2015 та п.8 ч.2 ст.114 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 р.

В той же час, Конституцій Суд України прийняв рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.

Вищезазначеним рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст.13, ч.2 ст.14, п."з" ст.54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VIII від 02.03.2015. Застосуванню підлягає ст.13 Закону № 1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015, в наступній редакції: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: з) водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років".

Таким чином, рішенням №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення). Одночасно Конституційним Судом України встановлено, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах для водіїв міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 50 років і при стажі роботи (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи рішення Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у зразковій справі №360/3611/20, виснувала:

«…У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.».

У цьому рішенні у справі №360/3611/20 судом вказано на те, що воно є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій територіального органу Пенсійного фонду України щодо вирішення питання про призначення пенсії на пільгових умовах, для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, та наведено обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме:

а) позивачем є особа, яка:

- звернулась до Пенсійного фонду України за призначенням пенсії після 23 січня 2020 року з підстав, визначених статтею 13 Закону № 1788-ХІІ;

- на момент звернення досягла: чоловіки - 55 років, жінки - 50 років;

- набула стаж роботи, визначений статтею 13 Закону № 1788-ХІІ;

б) відповідачем є орган Пенсійного фонду України, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії.

Згідно з рішенням у зразковій справі до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 і які відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23 січня 2020 року (набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020), належать особи, які працювали до 01 квітня 2015 року, були зайняті повний робочий день на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, яка діяла до 01 квітня 2015 року, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду України за призначенням пенсії.

Правовідносини у цій справі, яка розглядається, фактично тотожні справі № 360/3611/20, а тому суд уважає релевантними вищезазначені правові висновки.

Вирішуючи питання щодо того, норми якого саме Закону - №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII чи №1058-ІV в редакції Закону №2148-VIII підлягають застосуванню у спірній ситуації, суд зважає на вищенаведені приписи пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, якою чітко визначено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Визначальним у цьому випадку є з`ясування обставин щодо того, чи працювала особа, яка звертається із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII, саме до 01 квітня 2015 року і у разі якщо так, то при вирішенні питання про призначенні такій особі пільгової пенсії слід керуватися саме статтею 13 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

Верховний Суд, вирішуючи спір з подібним предметом спору (постанова від 16 червня 2025 року у справі №200/4104/24), зазначив, що, якщо особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, працювала на посадах, передбачених Списком № 2, до 01 квітня 2015 року, то підлягають застосуванню норми статті 13 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII. Однак, якщо особа набула пільговий стаж за Списком № 2 після 01 квітня 2015 року, то при призначенні такій особі пенсії необхідно керуватися нормами статті 114 Закону №1058-ІV в редакції Закону №2148-VIII.

Отже, застосування статті 13 Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII, а не положень Закону № 1058-ІV, можливе щодо осіб, які до 01 квітня 2015 року не лише працювали на відповідних посадах, а й набули необхідний пільговий стаж.

Такі самі висновки у тотожних правовідносинах щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах водіям міського пасажирського транспорту висловив і Верховний Суд у постанові від 02 червня 2023 року у справі №160/13468/20.

Як вбачається з наявних у справі доказів, станом на 01 квітня 2015 року позивач вже набула пільговий стаж 20 років, що не спростовано відповідачем.

За таких підстав, суд доходить висновку, що застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

При цьому, суд вважає неспроможними доводи відповідача, що відповідно до ст.5 Закону № 1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком, оскільки Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон № 1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 р. по справі № 360/3611/20.

Вирішуючи спір, суд зауважує, що єдиною підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії стало недосягнення позивачем 55-річного віку. Однак, як зазначено вище, застосування вікового цензу, визначеного пунктом 8 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є протиправним, оскільки ця норма за своїм змістом дублює положення Закону України «Про пенсійне забезпечення», які Рішенням Конституційного Суду України № 1-Р/2020 визнані неконституційними.

Поряд з цим суд звертає увагу на те, що наявність необхідного загального страхового та спеціального пільгового стажу роботи водієм міського пасажирського транспорту у ОСОБА_1 відповідачем не оспорюється. Згідно з матеріалами електронної пенсійної справи, розрахунком стажу форми РС-право та Актом перевірки Пенсійного фонду від 18.12.2025 року, відповідачем повністю зараховано всі періоди трудової діяльності позивача (страховий стаж - 27 років 07 місяців 24 дні, спеціальний пільговий стаж водія трамвая - 20 років 09 місяців).

Як вже зазначалось, станом на 01 квітня 2015 року позивач вже набула пільговий стаж 20 років.

07 травня 2025 року позивачу виповнилось 50 років, а отже на час звернення за призначенням пенсії (26.11.2025) вона набула право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Суд наголошує, що право особи на отримання пенсії як складової частини права на соціальний захист є її конституційним правом, що гарантується, зокрема, міжнародними зобов`язаннями України. Відповідно до статті 46 Конституції України, частини 3 статті 23 Загальної декларації прав людини та Європейської соціальної хартії, громадяни мають право на соціальний захист і забезпечення у старості, а пенсії та інші види соціальних виплат, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області під час прийняття рішення від 03 грудня 2025 року № 155250037868 не враховано правові висновки Конституційного Суду України та Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20, а також правові висновки Верховного Суду у постанові від 02 червня 2023 року у справі №160/13468/20.

Як наслідок, відповідач припустився неправильного застосування норм матеріального права, безпідставно обмежив право позивача на пільгове пенсійне забезпечення у віці 50 років та прийняв протиправне й необґрунтоване рішення.

Отже, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 03 грудня 2025 року № 155250037868 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 08 травня 2025 року та направити матеріали для проведення виплати, суд зазначає наступне.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

У спірному випадку позивач відповідає всім умовам для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, надала відповідачу вичерпні документи для призначення пенсії, до форми, змісту та чинності яких відповідач не висловив зауважень, а отже суд вважає, що для прийняття рішення про призначення пенсії виконано всі умови, визначені законом.

При цьому прийняття рішення про призначення пенсії не передбачає права пенсійного органу діяти на власний розсуд.

З урахуванням встановлених обставин справи, належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 08 травня 2025 року та направити матеріали електронної пенсійної справи до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, де позивач перебуває на обліку за зареєстрованим місцем проживання, для проведення нарахування та фактичної виплати призначеної пенсії.

Щодо заявленого позивачем у позовній заяві клопотання допустити до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць, суд вказує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) включення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, виключення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій з такого переліку та надання доступу до активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1 - 4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.

З аналізу наведених норм вбачається, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його проголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Разом з тим, КАС України не передбачено негайного виконання всіх судових рішень. Більш того, ст. 371 КАС України передбачає вичерпний перелік судових рішень, які виконуються негайно.

Приймаючи рішення у даній справі, суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Суд зобов`язав відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 08.05.2025 та направити матеріали справи до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, де позивач перебуває на обліку, для проведення виплати.

Враховуючи, що судом зобов`язано відповідача вчинити певні дії, пов`язані з призначенням та виплатою пенсії, та не присуджувалось безпосереднє стягнення конкретних грошових сум на користь позивача, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для звернення рішення суду до негайного виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Приписами ч. 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про задоволення позову.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 139 КАС України та з урахування понесених позивачем судових витрат зі сплати судового збору в сумі 1064,96 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 03 грудня 2025 року № 155250037868 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 08 травня 2025 року та направити матеріали її електронної пенсійної справи до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області для проведення виплати.

У задоволенні клопотання про звернення судового рішення до негайного виконання - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.С. Пекний