Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №210/100/26 — Металургійний районний суд міста Кривого Рогу

МЕТАЛУРГІЙНИЙ РАЙОННИЙ СУД

МІСТА КРИВОГО РОГУ

Справа № 210/100/26

Провадження № 2/210/897/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17 вересня 2026 року

Металургійний районний суд міста Кривого Рогу у складі:

головуючого-судді: Вікторович Н.Ю.,

за участі секретаря судового засідання: Біди А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, в порядку загального позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, без участі сторін, та без фіксування судового засідання звукозаписувальним пристроєм, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

13 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Металургійного районного суду міста Кривого Рогу з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики та просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основну суму боргу 302 106,18грн., отриману за договором позики від 08 лютого 2022 року, 2 відсотки річних за період з 01 січня 2023 року по 15 грудня 2025 року у розмірі 6 525 493,40грн., а всього 6 827 599,58грн., та понесені судові витрати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 08 лютого 2022 року ОСОБА_2 попросила у нього в борг грошові кошти в сумі 7160 доларів США, позивачем було надано її вказану суму. Відповідач зобов`язувалась повернути гроші у строк до 31 грудня 2022 року. Згідно розписки від 08 лютого 2022 року сторонами було узгоджено, що у разі неповернення у строк взятої суми ОСОБА_2 зобов`язувалась сплатити 2 відсотки від взятої суми за кожен прострочений день. Проте гроші у визначений строк відповідач не повернула. Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути кошти, однак кошти так і не були повернуті. 23 жовтня 2025 року позивач направив рекомендованим повідомленням з повідомленням відповідачу претензії на повернення коштів, але лист повернувся з поштового відділення за закінченням строку зберігання. У зв`язку з чим, посилаючись на вимоги ст.ст.526, 530, 533, 1046, 1050 ЦК України позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 16 січня 2026 року відкрито провадження по вказаній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с.15).

09 березня 2026 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_2 , адвоката Чухонцевої Д.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник зазначила, що відповідач заперечує презумпцію укладеного договору розписки з тієї підстави, що вказаний договір у форми розписки укладений не нею, а невідомою особою, яка скориставшись втратою паспорту відповідачки, неправомірно ним заволоділа та від імені ОСОБА_2 уклала відповідний договір. В обґрунтування чого представник зазначила, що розписка укладена 08 лютого 2022 року нібито від ОСОБА_2 з указаними паспортними даними НОМЕР_1 виданий 16 серпня 2002 року Дзержинським РВ Криворізького МУ УМВД в Дніпропетровській області, між тим, ОСОБА_2 видано паспорт органом 1231 з датою видачі 28 грудня 2021 року. Паспорт був втрачений восени 2021 року, до правоохоронних чи інших компетентних органів відповідачка не зверталась, оскільки не була впевнена чи вказаний паспорт викрадений чи вона його загубила з власної необережності, тому просто звернулась до органів ДМС за отриманням нового.

Крім того представник відповідача у відзиві вказала, що звертаючись до суду з вказаним позовом позивачем заявлено неправомірно надвеликий розмір процентів, що встановлений як по суті неустойка за невиконання зобов`язань, оскільки визначений як нарахування після строку кредитування, а оскільки строк повернення позики за вказаною розпискою становить до 31 грудня 2022 року, то звернувшись до суду через 3 роки після закінчення строку дії позики, позивач навмисно вичікував час, щоб пред`явити суму відсотків, що у двадцять два рази перевищує суму боргу. Посилаючись на вимоги ч.3 ст.551 ЦК України представник просила суд зменшити розмір неустойки на 99%, що на її думку, буде відповідати усталеній практиці Верховного Суду та не призведе до непомірного матеріального тягаря відповідачки та невиправданого збагачення позивача.

Також, посилаючись на вимоги ст.ст.1048, 1050 ЦК України представник відповідача зазначила, що нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеними строками кредитування суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.

17 березня 2026 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив в якій останній зазначив, що при отримання від нього коштів та складанні розписки 08 лютого 2022 року відповідач, з якою він був знайомий та співпрацював раніше, надала йому оригінал паспорту у вигляді книжки. Приховування відповідач відомостей про отримання нового паспорту громадянина України та зазначення в розписці даних не дійсного паспорту, не звільняє відповідача від відповідальності повернути отримані нею кошти та відсотки за їх користування, оскільки в розписці зазначено реєстраційний номер платника податків відповідача, який є незмінним і розписка відповідачкою написано власноручно. Посилаючись на вимоги ст.ст.626, 599, 1048 ЦК України позивач вказував, що законодавством передбачено нарахування відсотків за користування коштами до повного погашення заборгованості. Розмір відсотків був узгоджений сторонами під час отримання коштів, їх розмір повністю задовольняв відповідача, про що свідчить факт отримання нею коштів та складання розписки.

Також, 17 березня 2026 року позивач звернувся до суду з клопотанням про проведення експертизи, в якому просив суд призначити по вказаній справі почеркознавчу експертизу та на вирішення експерта просив поставити питання: чи виконаний рукописний текст розписки від 08 лютого 2022 року ОСОБА_2 ?. Проведення експертизи просив доручити Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

У судові засідання, призначені судом на 23 лютого 2026 року, 24 березня 2026 року, 16 квітня 2026 року, 12 травня 2026 року, 01 червня 2026 року, 30 червня 2026 року відповідач та її представник ОСОБА_3 присутні не були, про дань та час розгляду справи повідомлялись належним чином шляхом направлення судових повісток, повідомлень у додатку «Viber» на вказаний у відзиві номер телефону відповідачки та її представника. Поза межами судового засідання, а саме: 16 квітня 2026 року та 12 травня 2026 року представник ОСОБА_3 зверталась до суду з заявою про відкладення розгляду справи у зв`язку з зайнятістю в іншому судовому засіданні та перебуванням за межами міста (а.с.43, 48).

У судовому засіданні 30 червня 2026 року позивач відмовився від раніше заявленого клопотання про призначення експертизи, у зв`язку з систематичними неявками в судове засідання відповідача та її представника та просив суд закрити підготовче судове засідання та призначити справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 30 червня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду (а.с.66).

У судові засідання, призначені судом на 21 липня 2026 року та 09 вересня 2026 року відповідач та її представник ОСОБА_3 присутні не були, про дань та час розгляду справи повідомлялись належним чином шляхом направлення судових повісток, повідомлень у додатку «Viber» на вказаний у відзиві номер телефону відповідачки та її представника, що підтверджується Довідками про доставку повідомлення у додатку «Viber» та поштовим відправленням яке повернулось на адресу суду.

Присутній у судовому засідання 09 вересня 2026 року позивач заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та посилаючись на обґрунтування наведені у позовній заяві та у відповіді на відзив, просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з вимогами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (частини перша, четверта статті 545 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі №6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022року у справі №206/6401/18 (провадження №61-9197св21) зазначено, що: «на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18)».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до долученої до матеріалів справи копії розписки вбачається, що вона складана 08 лютого 2022 року ОСОБА_2 , відповідно до змісту якої (мовою оригіналу):

«Я ОСОБА_4 инд. код. НОМЕР_2 паспорт НОМЕР_1 выдан 16 августа 2002 АДРЕСА_1 . Данной распиской подтверждаю, что получил на руки денежные сумму в размере 7160 дол. США (197417 гривен), сто девяносто семь тысяч четыреста семнадцать от ОСОБА_1 идентификационный код НОМЕР_3 , паспорт серии НОМЕР_4 выдан Марганецким ГО УМВД днепропетровской области 27.02.1997 г. Зарегистрированный по адресу АДРЕСА_2 . Обязуюсь вернуть вышеуказанную сумму д 31.12.2022. В случае невозврата или несвоевременного возврата в срок взятой мной сумой. Обязуюсь выплатит проценты из расчета 2% от взятой суммы за каждый простроченный день. ОСОБА_5 расписка составлена мной собственно ручно без какого то либо обмана, принуждения и давления. Передача денежных средств осуществляется в присутствие свидетеля. ОСОБА_6 , паспорт № НОМЕР_5 орган который выдал 1233,выдан 13.05.2017. Зарегистрирована по адресу: г. Марганец, ул. Дружбы, д. 2 инд код. НОМЕР_6 .» (а.с.7).

Отже, надана позивачем ОСОБА_1 боргова розписка від 08 лютого 2022 року підписана відповідачем ОСОБА_7 , є належним доказом факту отримання грошових коштів, за недоведеності нею протилежного.

Посилання представника відповідача на те, що вказані позивачем кошти в позику відповідачу не передавалися, а розписка нею не підписувалась, судом не приймаються, оскільки відповідачем не надано відповідних доказів на підтвердження вказаного, клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи не заявлялося.

Натомість заявлене позивачем клопотанням про призначення експертизи не було розглянуто судом, у зв`язку з відмовою позивача від його розгляду, з підстав неодноразової неявки в судове засідання відповідача.

З вказаного приводу суд зазначає, що практика ЄСПЛ неодноразово при вирішенні питання справедливості судового розгляду базувалася на положеннях щодо визначення і дотримання строків судового процесу та його стадійності, оскільки саме ці положення дисциплінують учасників процесу, тим самим справедливо регулюють процесуальну поведінку сторін, визначаючи для них рівні умови для доведення своєї правової позиції.

Крім того, суд здійснює провадження у справі з дотримання принципу пропорційності відповідно до положень ст.11 ЦПК України.

Відповідно до ст.102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути виготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Так, відповідно до статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст.82 ЦПК України.

Пунктом 1.2 Розділу І Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998р. №53/5 (зі змінами та доповненнями) зазначено, що основним із підвидів експертизи є почеркознавча експертиза.

Основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису. Об`єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів (п.1 Науково-методичних рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998р. №53/5).

Пунктом 1.3 п.1 Науково-методичних рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України08.10.1998р. №53/5 для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації. Вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (літерні та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження у справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов`язані з їх обставинами; умовно-вільними є зразки почерку та (або) підпису, виконані певною особою до відкриття провадження у справі, але пов`язані з обставинами цієї справи або виконані після відкриття провадження у справі та є як пов`язаними зі справою, так і не пов`язаними з її обставинами; експериментальні зразки почерку та (або) підпису, що виконані за завданням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у зв`язку з призначенням такої експертизи. Встановити достовірність підпису та почерку можливо лише шляхом призначення судової почеркознавчої експертизи, яка призначається судом на підставі ухвали суду, якщо позивач в даному випадку доведе наявність підстав для призначення почеркознавчої експертизи.

Відповідно до ч.1 ст.107 ЦПК України, матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи. Суд може також заслухати призначених судом експертів з цього питання. Копії матеріалів, що надаються експерту, можуть залишатися у матеріалах справи.

Виходячи з вимог вищенаведеного, саме суд зобов`язаний надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації, направляючи справу на експертизу.

Відтак, на момент вирішення питання щодо призначення судової почеркознавчої експертизи за клопотанням позивача, відповідачем повинні були бути надані суду вільні, умовно вільні та експериментальні зразки її підпису, однак відповідач у судові засіданні не з`являлась, що позбавляє суд можливість здійснити відбір її експериментальних зразків.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (ч. 1, 4 ст. 545 ЦК України).

Отже, статтею 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

Дослідивши боргову розписку від 08 лютого 2022 року, яка містить зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 у визначений строк визначену суму грошових коштів, що становить основний зміст і всі істотні умови позикового зобов`язання, суд вважає, що вони є не тільки належним підтвердженням укладеного між сторонами договорів позики зазначеної суми грошей, але й підтвердженням факту не виконання зобов`язання відповідачем щодо повернення позики у відповідності до вимог ст.ст.526, 530, 1049 ЦК України.

Щодо заявленого позивачем стягнення 2 відсотків річних за період з 01 січня 2023 року по 15 грудня 2025 року суд зазначає.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з абз.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц (провадження №14-1цс18) викладено правовий висновок про те, що за змістом ст.526, ч.1 ст.530, ст.610 та ч.1 ст.612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, за такого правового регулювання і правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц, ст.534 ЦК України у цій справі застосуванню не підлягала, оскільки після спливу строку повернення позики 31 грудня 2022 року право нарахування процентів припинилося.

З тексту розписки від 08 лютого 2022 року вбачається, що сторонами не узгоджено розмір процентів за користування коштами, позивачем не заявлено про стягнення процентів у визначеному частиною першою статті 1048 ЦК України розмірі, а саме на рівні облікової ставки Національного банку України.

Водночас ОСОБА_1 заявлено вимоги про стягнення 2 відсотків річних узгоджених сторонами розпискою від 08 лютого 2022 року про понад строкове користування коштами посилаючись при цьому на вимоги статті 1048 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Тобто, надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018р. у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020р. у справі №912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання у відповідності до положень ст.625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020р. у справі №902/417/18 (пункт 8.35).

У зв`язку з чим, заявлені позивачем вимоги про стягнення 2 відсотків річних за період з 01 січня 2023 року по 15 грудня 2025 року, за понад строкове користування кредитом обґрунтовуючи вказані вимоги ст. 1048 ЦК України, задоволенню не підлягають.

Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач в позовній заяві посилався на вимоги ст.ст.625, 1050 ЦК України, з вказаного приводу суд зазначає, що вимоги пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, згідно якої у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У зв`язку з чим, заявлені позивачем вимоги про стягнення 2 відсотків річних за період з 01 січня 2023 року по 15 грудня 2025 року як неустойки передбаченої ст.625 ЦК України, відповідно до вимог пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, задоволенню не підлягають.

Отже, встановивши факт існування між сторонами договірних правовідносин згідно розписки від 08 лютого 2022 року, а також факт неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань із повернення суми позики відповідно до умов договору позики, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 боргу за вказаним договором позики у заявленому позивачем розмірі - 302 106,18грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується частиною першою статті 141 ЦПК України, за якою у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до квитанції від 19.12.2025р. позивач сплатив судовий збір у розмірі 15140,00грн. Позовні вимоги задоволено на 4,42% (302106,18грн. від 6 827 599,58грн.), а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 669,19грн.

Керуючись ст.ст.509, 525, 526, 527, 530, 625, 626, 627, 630, 638, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України, ст.ст.13, 81, 141, 263–265, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість за договором позики від 08 лютого 2022 року, у розмірі 302106,18грн. (триста дві тисячі сто шість гривень 18 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , сплачений судовий збір за звернення до суду з вказаним позовом у розмірі 669,19грн. (шістсот шістдесят дев`ять гривень 19 копійок).

В іншій частині в задоволенні позову, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Металургійний районний суд міста Кривого Рогу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя: Н. Ю. Вікторович