Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №173/946/26 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/946/26

Номер провадження2/173/1289/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16 вересня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Челюбєєва Є.В.,

за участі:

секретаря Салтикової С.І.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що з 1975 року перебувають з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу подружжям було набуто у власність будинок АДРЕСА_1 . Позивач бажає розділити будинок та просить визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку садибного типу.

14.04.2026 відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

15.06.2026 закрито підготовче провадження та призначений судовий розгляд справи.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково пояснив, що документи, подані для державної реєстрації речового права на будинок, стали підставою для реєстрації права власності на житловий будинок за відповідачем, хоча будинок був збудований сторонами за час шлюбу, який між ними на теперішній час не розірвано.

У судовому засіданні відповідач проти задоволення позовних вимог не заперечував, за умови погашення заборгованості за комунальні послуги. Додатково пояснив, що вони з позивачем спільно збудували житловий будинок, у якому проживали до 2004 року. Після цього відповідач переїхав проживати до будинку своїх батьків, тоді як позивач разом із сином до цього часу проживає у спірному будинку.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 12.04.1975 між сторонами було укладено шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис № 8, що підтверджується копією свідоцтва про шлюбу серії НОМЕР_1 .

Договором від 10.06.1976 про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності, виконкомом Верхньодніпровської міської ради ОСОБА_2 надано земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 466 кв.м.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 469856789 від 25.03.2026, 17.12.2025 була проведена державна реєстрація закінченого будівництвом житлового будинку садибного типу АДРЕСА_1 . Власником будинку зазначено ОСОБА_2 .

Суду також надана Основна інформація з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва з технічними характеристиками житлового будинку та присадибної земельної ділянки з кадастровим номером 1221010100:17:003:0006.

Рішенням Верхньодніпровської міської ради № 82 від 12.03.2025 спірному житловому будинку присвоєна адреса: АДРЕСА_1 .

Згідно з частиною першою статті 4 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, які не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них з поважної причини не мав самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 68 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частинами першою та другою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Суд може відступити від засади рівності часток подружжя за наявності обставин, що мають істотне значення.

За змістом статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом з урахуванням інтересів кожного з подружжя, дітей та інших обставин, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

При вирішенні спору суд також враховує роз`яснення, викладені у пунктах 22–24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», відповідно до яких при поділі майна подружжя суду належить установити склад майна, час та джерела його набуття, а також виходити з того, що майно, набуте за час шлюбу, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя воно придбане, за загальним правилом є об`єктом спільної сумісної власності.

Таким чином, для вирішення спору про поділ майна подружжя суду необхідно встановити час та підстави набуття майна, його правовий статус як об`єкта спільної сумісної власності подружжя, а також частки кожного з подружжя у такому майні.

При цьому відповідно до статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно, набуте нею, ним до шлюбу, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, у разі виникнення спору щодо правового режиму майна, набутого за час шлюбу, підлягають з`ясуванню, зокрема, час його набуття, джерело набуття та наявність обставин, за яких таке майно може належати одному з подружжя на праві особистої приватної власності.

Судом установлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 1975 року, який на час розгляду справи не розірвано.

З матеріалів справи та пояснень сторін убачається, що спірний житловий будинок був збудований сторонами за час перебування у шлюбі. Відповідач у судовому засіданні підтвердив факт спільного будівництва житлового будинку ним та позивачем.

При цьому 17.12.2025 проведено державну реєстрацію права власності на закінчений будівництвом житловий будинок садибного типу за відповідачем.

Водночас державна реєстрація права власності на спірний будинок за відповідачем сама по собі не свідчить про виникнення у нього права особистої приватної власності на цей об`єкт, оскільки правовий режим майна подружжя визначається, зокрема, з урахуванням часу, підстав та джерела його набуття.

Матеріали справи не містять доказів того, що спірний житловий будинок був набутий відповідачем до шлюбу, отриманий ним у дарунок, у спадщину або придбаний за його особисті кошти. Також судом не встановлено інших передбачених законом обставин, які б свідчили про належність спірного майна до особистої приватної власності відповідача.

Навпаки, відповідач підтвердив, що житловий будинок був спільно збудований сторонами за час шлюбу, та проти задоволення позовних вимог у частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частину будинку не заперечував.

Таким чином, суд доходить висновку, що спірний житловий будинок є об`єктом права спільної сумісної власності сторін як подружжя.

З урахуванням положень статті 70 СК України, за відсутності домовленості сторін про інший розмір часток та обставин, які є підставою для відступлення від принципу їх рівності, частки позивача та відповідача у праві спільної сумісної власності на спірний житловий будинок є рівними та становлять по 1/2 частині.

Враховуючи наведене, позовна вимога про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину житлового будинку садибного типу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

При цьому суд бере до уваги, що відповідач фактично не заперечує проти визначення за позивачем відповідної частки у праві власності на спірний житловий будинок.

Щодо умови відповідача про погашення заборгованості за комунальні послуги суд зазначає таке.

Відповідно до статті 61 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Наявність заборгованості за житлово-комунальні послуги не змінює правового режиму спірного житлового будинку як об`єкта спільної сумісної власності подружжя та не впливає на визначення часток сторін у праві власності на нього.

Питання щодо наявності, розміру та погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги, а також визначення обов`язку кожної зі сторін щодо її сплати не є предметом цього спору. Відповідні вимоги можуть бути заявлені сторонами в іншому судовому провадженні або врегульовані ними добровільно.

Отже, умова відповідача щодо попереднього погашення заборгованості за комунальні послуги не є правовою підставою для відмови у задоволенні позову та не перешкоджає поділу спільного майна подружжя.

З огляду на встановлені обставини справи, надані сторонами докази, визнання відповідачем факту спільного будівництва спірного житлового будинку та відсутність заперечень щодо визначення за позивачем 1/2 частини у праві власності на нього, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

З огляду на те, що позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір у встановленому законом розмірі підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання права власності – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину житлового будинку садибного типу АДРЕСА_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави судовий збір у сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одну) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту.

Суддя: Є.В. Челюбєєв