Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №380/15703/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 рокусправа № 380/15703/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П., розглянув у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , про визнання протиправними дій та зобов`язання вчнити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-1), військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач-2), у якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у застосуванні з 01.01.2020 до 19.05.2023 включно розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні позивачу грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в період з 2020 до 19.05.2023 включно, за які такі допомоги нараховувались та виплачувались;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу з 01.01.2020 до 19.05.2023 включно грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022, 2023 роки із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 у розмірі 2102,00 грн; Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 у розмірі 2270,00 грн; Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 у розмірі 2 481,00 грн, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн відповідно, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцям, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44.

Позивачка в обґрунтування позовних вимог зазначила, що в період у період з 01.12.2015 по 30.06.2025 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Ствердила, що звернулась до відповідача із заявою, у якій просила здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 19.05.2023 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 у розмірі 2102,00 грн; Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 у розмірі 2270,00 грн; Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 у розмірі 2 481,00 грн, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 у розмірі 2684,00. Проте, відповідач повідомив її про відсутність підстав для здійснення перерахунку. Позивачка вважає такі дії відповідача протиправними, тому звернулась до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 16.12.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Ухвалою суду від 17.12.2025 витребувано у відповідачів письмові докази.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 від 05.08.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

У зв`язку із звільненням з посади судді ОСОБА_2 у відставку, відповідно до рішення Вищої ради правосуддя № 100/0/15-26 від 22.01.2026, п. 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого Рішенням Ради суддів України від 11.11.2024 № 39 (із змінами), на підставі розпорядження керівника апарату суду «Про призначення повторного автоматизованого розподілу справ» від 26.01.2026 № 7/р, проведено повторний автоматизований розподіл справи № 380/15703/25.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2026 справу № 380/15703/25 передано для розгляду судді Качур Р.П.

Ухвалою суду від 02.02.2026 прийнято позовну заяву до провадження.

Ухвалою суду від 06.07.2026 залучено до участі у справі в якості співвідповідача Військову частину НОМЕР_2 .

На адресу суду від відповідача-1 надійшов відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Вказав, що на момент звільнення позивачки, військова частина НОМЕР_1 здійснювала нараховування посадового окладу, окладу за військовим званням відповідно і інших виплат виходячи з розміру 1762 гривні шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14., як і зазначено у пункті 4 Постанови № 704, що застосовується у редакції Постанови КМУ № 481 від 12.05.2023 року, і є чинною на день звільнення. Таким чином, оскільки Військова частина НОМЕР_1 , нараховуючи позивачці грошове забезпечення за період з 01.01.2020 по 20.05.2023 роки, допомогу на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022 роки, діяла в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законодавством, підстав для задоволення позовних вимог немає. Просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідач-2 заяви про визнання позову чи відзиву на позовну заяву в строки, передбачені ст. 261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до суду не надав, про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін повідомлений належним чином.

Суд вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином для реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.

Суд всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частина НОМЕР_1 .

Згідно з Витягом із Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 120 від 30.06.2025 позивачку з 30.06.2025 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Позивачка звернулась до відповідача-1 із заявою, у якій просила здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022, 2023 роки із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 у розмірі 2102,00 грн; Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 у розмірі 2270,00 грн; Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 у розмірі 2 481,00 грн, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн відповідно.

Відповідач-1 повідомив позивачку про те, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим званням), як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом саме на 01.01.2018. Тому, виплата грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 20.05.2023 здійснена згідно вимог чинного законодавства.

Позивачка вважає дії відповідача щодо застосування у період з 01 січня 2020 року по 19 травня 2023 року розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні позивачу грошового забезпечення, а також інших похідних видів грошового забезпечення протиправними, тому звернулася із цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється, зокрема, Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За приписами частини 2 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення - підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 3 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності й умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня та вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України й інших утворених відповідно до законів України військових формувань кваліфікованим особовим складом, ураховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України та керівниками інших центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування.

На виконання наведеної норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018.

Пунктом 1 постанови № 704 затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовими званнями згідно з додатком 14.

Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У первинній редакції пункту 4 постанови № 704 було передбачено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 пункт 4 постанови № 704 викладено в редакції, згідно з якою розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103.

Отже, з 29.01.2020 пункт 4 постанови № 704 підлягав застосуванню в редакції, що існувала до внесення до нього змін постановою № 103 та передбачала використання для визначення посадового окладу й окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року.

Відповідно до статті 6 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, установлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сфері доходів населення.

Пунктом 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати та грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 01.01.2018.

Водночас, закони України про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки подібного застереження не містили.

Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 установлено в розмірі 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 установлено в розмірі 2270,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 установлено в розмірі 2481,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 установлено в розмірі 2684,00 грн.

Таким чином, починаючи з 01.01.2020 установлений законом прожитковий мінімум для працездатних осіб перевищував прожитковий мінімум, установлений на 01.01.2018, а закони про Державний бюджет України на 2020 - 2023 роки не передбачали застосування для визначення грошового забезпечення показника, установленого на 01.01.2018.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 сформулював висновок, відповідно до якого з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 у частині використання як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018, не відповідає нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт змінено на відповідний календарний рік.

Верховний Суд також зазначив, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб у військовослужбовців виникає право на визначення посадового окладу й окладу за військовим званням із використанням прожиткового мінімуму, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, шляхом його множення на належний тарифний коефіцієнт.

Аналогічні висновки щодо застосування пункту 4 постанови № 704 з 29.01.2020 викладено Верховним Судом у постановах від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21, від 28.02.2023 у справі № 380/18850/21, від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21 та від 30.04.2025 у справі № 620/9741/24.

Суд відхиляє покликання відповідача на неможливість застосування первинної редакції пункту 4 постанови № 704 без одночасного застосування 50 відсотків мінімальної заробітної плати.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII передбачено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат.

Проте, наведене обмеження не впливає на застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб як розрахункової величини, оскільки мінімальна заробітна плата і прожитковий мінімум є різними за своєю правовою природою державними соціальними стандартами.

У спірних правовідносинах мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина. Такою величиною є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня відповідного календарного року. Положення про 50 відсотків мінімальної заробітної плати передбачало лише нижню межу розрахункової величини, однак після набрання чинності Законом № 1774-VIII не може бути застосоване для визначення розмірів посадових окладів.

Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 та від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21.

Суд також відхиляє покликання відповідача на ненормативний характер приміток до додатків 1 і 14 постанови № 704.

Право позивачки на визначення посадового окладу й окладу за військовим званням із використанням прожиткового мінімуму на 01 січня календарного року виникло не на підставі приміток до відповідних додатків, а на підставі пункту 4 постанови № 704 у редакції, яка підлягала застосуванню після скасування пункту 6 постанови № 103.

Додатки 1 і 14 постанови № 704 визначають відповідні тарифні коефіцієнти та правила округлення одержаних у результаті множення сум, однак не змінюють установленої пунктом 4 постанови № 704 розрахункової величини.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що в період з 01.01.2020 по 19.05.2023 включно посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача мали обчислюватися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на тарифні коефіцієнти, передбачені додатками 1 і 14 до постанови № 704, з урахуванням установлених цією постановою правил округлення.

Отже, для визначення розміру грошового забезпечення позивачки підлягали застосуванню: за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 - прожитковий мінімум у розмірі 2102,00 грн; за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 - у розмірі 2270,00 грн; за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 - у розмірі 2481,00 грн; за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 - у розмірі 2684,00 грн.

Відповідач не заперечує, що при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача застосовувалася стала розрахункова величина 1762,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає таке.

Кабінет Міністрів України 31.05.2017 посилив соціальний захист військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу, які звільняються зі служби, а також членів їх сімей та вніс зміни до “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі – Порядок № 44).

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2017 № 375 “Про внесення змін до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових нагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу”, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового та начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум ПДФО з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що нарахування та виплату позивачці грошового забезпечення слід проводити з врахуванням положення пункту 2 Порядку № 44, водночас з урахуванням виплачених сум.

Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Враховуючи те, що у спірний період грошове забезпечення нарахувала Військова частина НОМЕР_1 , та виплачувала Військова частина НОМЕР_2 , суд вважає, що зобов`язати нарахувати позивачці грошове забезпечення за період з 01.01.2020 по 19.05.2023 слід Військову частину НОМЕР_1 , а зобов`язати виплатити Військову частину НОМЕР_2 .

Таким чином, належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача є визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування позивачці з 01.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) шляхом застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року та зобов`язання Військової частину НОМЕР_2 виплатити позивачці грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2020 по 19.05.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, та здійснити його виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Приписами статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору за подання цього позову, відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 6-10, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) шляхом застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

3. Зобов`язати Військової частину НОМЕР_2 виплатити позивачці грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2020 по 19.05.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, та здійснити його виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач-1: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )

Відповідач-2: Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 )

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.П. Качур