Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №320/20611/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року справа №320/20611/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення майнової шкоди,

встановив:

Зміст позовних вимог та процесуальні дії у справі.

Представник військової частини НОМЕР_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди, у якому просить суд:

- Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) на користь військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) грошові кошти у 15 100, 92 грн. (п`ятнадцять тисяч сто гривень 92 копійки), як майнову шкоду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю – Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 року ухвалено позовну заяву залишити без руху.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити одноособово суддею Вісьтак М. Я., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

Позиція позивача обґрунтована тим, що ОСОБА_1 з 01 лютого 2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та був забезпечений речовим майном, а саме: бронежилетом IV класу захисту Польща вартістю 9 203,89 грн, килимом ізоляційним польовим вартістю 80,69 грн, мішком спальним вартістю 512,46 грн та шоломом балістичним IIIA-1 вартістю 5 876,98 грн. Видача майна під особистий підпис відповідача підтверджується карткою обліку матеріальних засобів особистого користування №23. 05 червня 2024 року ОСОБА_1 після лікування не повернувся до пункту постійної дислокації та був відсутній на службі без поважних причин більше десяти діб. За результатами службового розслідування встановлено, що відповідач самовільно залишив військову частину разом із зазначеним майном та не повернув його, унаслідок чого утворилася нестача майна на загальну суму 15 100,92 грн. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17 листопада 2025 року №878 відповідача притягнуто до матеріальної відповідальності у повному розмірі завданої шкоди - 15 100,92 грн. Позивач посилається на частину першу та частину другу статті 3, пункт 1 частини першої статті 6, статті 7, 8, 10, 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», відповідно до яких підставою та умовами матеріальної відповідальності є наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного зв`язку та вини особи, а у разі виявлення нестачі військового майна особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди. Крім того, позивач посилається на статті 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до яких військовослужбовець відповідає за збереження виданого йому майна та не може самовільно залишати місце служби. Позивач зазначає, що ОСОБА_1 не був звільнений з військової служби, а тому положення пункту 8 приміток Норми №1, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232, щодо залишення інвентарного майна у власності військовослужбовця при звільненні на нього не поширюються. Таким чином, позивач вважає доведеними факт завдання військовій частині НОМЕР_1 майнової шкоди, протиправність дій відповідача, причинний зв`язок між його діями та виникненням нестачі, а також його вину. Станом на день звернення до суду шкода у розмірі 15 100,92 грн відповідачем не відшкодована, у зв`язку з чим позивач просить стягнути зазначену суму з відповідача.

У вказаний строк відповідач не надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, без поважних причин.

У матеріалах справи міститься супровідний лист Київського окружного адміністративного суду від 15.06.2026, яким підтверджується направлення копії ухвали суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі на адресу відповідача.

Як вбачається з копії трекінгу АТ «УКРПОШТА», що міститься у матеріалах справи, поштове відправлення було повернене 06.07.2026 з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Строк, встановлений для надання відзиву на позовну заяву станом на день ухвалення рішення сплив.

Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Згідно п. 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 07.02.2022 року, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.

За змістом п. 4 вказаного Порядку особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Судова кореспонденція є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи адресатом.

Суд направляв на зареєстровану адресу відповідача копію ухвали про відкриття провадження у справі. Таким чином, суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд.

ОСОБА_1 кореспонденцію суду не отримав, а лист повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі Конвенція) держава має позитивні зобов`язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов`язку суду розглянути справу.

Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. У свою чергу особа, яка зареєструвала своє місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п. 108, 109 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 року.

Отже для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.

У разі відмови адресата від одержання повістки особа, яка її доставляє, робить відповідну відмітку на повістці, засвідчує її власним підписом і негайно повертає до адміністративного суду. Особа, яка відмовилася одержати повістку, вважається такою, що її повідомлено про дату, час і місце судового засідання (стаття 128 Кодексу адміністративного судочинства України ).

Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання. У тому числі законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.

Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Відповідно до ч. 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України , у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Встановлені судом обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та отримав під особистий підпис речове майно загальною вартістю 15 100,92 грн, а саме бронежилет IV класу захисту Польща, килим ізоляційний польовий, мішок спальний та шолом балістичний IIIA-1.

05 червня 2024 року відповідач після лікування до пункту постійної дислокації не повернувся та був відсутній на службі без поважних причин більше десяти діб.

За результатами службового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину разом із зазначеним майном та його не повернув, унаслідок чого утворилася нестача майна на суму 15 100,92 грн.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17 листопада 2025 року №878 відповідача притягнуто до матеріальної відповідальності у повному розмірі завданої шкоди.

Доказів відшкодування зазначеної суми відповідачем суду не надано.

Суд також встановив, що ОСОБА_1 не був звільнений з військової служби, а тому підстав для залишення за ним інвентарного речового майна у власність не було.

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування, висновки суду.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно вимог статті 17 Закону України «Про оборону України» визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з частиною 9 статті 1 Закону №2232-XII, військовослужбовці це особи, які проходять військову службу.

Статтею 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється:

громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом;

іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно- правовими актами.

Статтею 3 Статуту внутрішньої служби України Збройних Сил України визначено, що військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов`язаній із захистом України.

Згідно вимог пункту 4 частини першої статті 24 Закону № 2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Згідно вимог частини другої статті 24 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Порядок та умови призупинення та продовження військової служби визначаються положеннями про проходження військової служби.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 05.06.2024 після лікування не повернувся до розташування військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.06.2024 №175 та матеріалами службового розслідування.

Відповідно до відомості щодо визначення залишкової вартості військового майна військової частини НОМЕР_1 , яке обліковується за відповідачем, за ОСОБА_1 обліковується неповернене майно, а саме: бронежилет IV класу захисту «Польща»; килим ізоляційний польовий; мішок спальний; шолом балістичний IIIA-1 загальною вартістю 15100,92 грн.

Військовою частиною НОМЕР_1 з метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача було надіслано вимогу про добровільне відшкодування завданої шкоди.

Станом на день розгляду справи вказані кошти не відшкодовані в добровільному порядку.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.11.2025 №878 ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності в розмірі 15100,92 грн.

Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV, кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно із статтею 26 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Статтею 27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, встановлено, що військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Відповідно до частини першої статті 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

У статті 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, передбачено, зокрема, що солдат зобов`язаний: бути хоробрим та ініціативним, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців; своєчасно доповідати командирові відділення про захворювання, надзвичайні події та факти порушення військової дисципліни, випадки втрати чи несправності озброєння, техніки та інших матеріальних засобів.

Згідно із частиною третьою статті 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України».

Відповідно до ст. 131, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці зобов`язані постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби в службовий час і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначено підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», інше майно - нерухоме та рухоме державне майно (крім військового майна, закріпленого за військовою частиною, установою, організацією, закладом), майно, залучене під час мобілізації, а також грошові кошти.

Підпунктом 5 частини першої статті 1 Закону Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначено, що пряма дійсна шкода це збитки завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:

1) наявність шкоди;

2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;

4) вина особи в завданні шкоди.

Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» особа несе матеріальне відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.

Статтею 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» прямо не врегульовано порядок відшкодування шкоди у випадку, коли військовослужбовець зарахований у розпорядження командира та знятий з усіх видів забезпечення у зв`язку із самовільним залишенням військової служби.

Фактично відповідач залишається у списках особового складу військової частини, однак на момент звернення з позовом він не виконує покладених на нього обов`язків військової служби та не отримує грошового забезпечення, з якого можна було б здійснити утримання.

Статтею 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначено, що у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Згідно з приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї норми матеріального права зобов`язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.

У спірних правовідносинах висновком службового розслідування встановлено факт самовільного залишення відповідачем військової частини без поважних на те причин та без дозволу безпосереднього керівника.

Суд вважає, що відповідач діяв недобросовісно, оскільки самовільно залишив військову частину, попередньо отримавши військове речове майно на загальну суму 15100,92 грн, яке не повернув військовій частині.

Відтак, у відповідача виник обов`язок відшкодувати вартість завданої позивачу матеріальної шкоди у вигляді неповернутого речового майна.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Проаналізувавши приписи законодавства України, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також їх взаємний зв`язок і достатність у сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з вищенаведених підстав.

Судові витрати по справі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн, що підтверджується квитанцією № 907 від 20.05.2026 року, копія якої долучена до матеріалів справи.

Враховуючи задоволення позову, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок ОСОБА_1 .

На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 9, 72-73, 76-77, 90, 139, 162, 229, 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

1. Позовні вимоги військової частини НОМЕР_1 (адреса АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення майнової шкоди – задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса АДРЕСА_2 .) на користь військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) грошові кошти у 15 100,92 грн. (п`ятнадцять тисяч сто гривень 92 копійки), як майнову шкоду.

3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 (адреса АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2 662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).

4. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.