Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №320/27714/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року № 320/27714/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого органу Жданович Вікторії Михайлівни про скасування постанов, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до приватного виконавця виконавчого органу Жданович Вікторії Михайлівни, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати постанови відповідача про відкриття ВП 67782288 від 06.12.2021 та про арешт коштів в межах ВП 67782288 від 20.09.2023;

- зобов`язати відповідача повернути позивачу грошові кошти:

у сумі 8 803, 60 грн. (IBAN UA533220010000026208310052857в «Універсал банку» (monobank,) МФО 322001, код ЄДРПОУ21133352. Призначення платежу: повернення неправомірно стягнутих коштів за рішенням суду. Для поповнення картки НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , НОМЕР_2 );

у сумі 16 246, 40 грн. (IBAN НОМЕР_3 у AT «Державний ощадний банк України», код ЄДРПОУ 00032129, МФО 300465, Призначення платежу: повернення неправомірно стягнутих коштів за рішенням суду. Для поповнення картки НОМЕР_4 , ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 );

у сумі 2 505,00 грн. винагороди ПВ Жданович і 230,00 грн. витрат виконавчого провадження, а всього 2 735 грн. (IBAN НОМЕР_3 у AT «Державний ощадний банк України», код ЄДРПОУ 00032129, МФО 300465. Призначення платежу: повернення неправомірно стягнутих коштів за рішенням суду. Для поповнення картки НОМЕР_4 , ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у сумі 2 000, 00 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Позвиачем 05.11.2025 подано до суду заяву про зменшення/збільшення позовних вимог.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Таким чином, позивачем не було дотримано строку подання заяви про зменшення/збільшення позовних вимог, а тому вона не підлягає розгляду судом.

В обґрунтування позовних вимог позивач наголошує на порушенні вимог закону в частині змісту оскаржуваних рішень та стверджує про відсутність у відповідача підстав для відкриття відповідного виконавчого провадження, на слідком чого стало порушення прав позивача.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві наголошує, що оскаржувані рішення прийняті ним відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у наданому суду відзиві.

Такі доводи заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, приватному виконавцю Жданович В.М. надійшла на виконання заява ТОВ «Фінпром Маркет» про примусове виконання виконавчого напису № 16425 виданого 23.09.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром Маркет» заборгованість в сумі 25050,00грн., відповідно до кредитного договору № 006-7/045883 від 24.06.2011, укладеним між первісним кредитором ПАТ «Банк «Фінанси та кредит».

Постановою приватного виконавця Жданович В.М. про відкриття виконавчого провадження від 06.12.2021 відкрито виконавче провадження № 67782288.

20.09.2023 приватним виконавцем Жданович В.М. у виконавчому проваджені № 67782288 винесена постанова про арешт коштів, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 27785,00 гривень.

У цьому виконавчому провадженні з боржника утримано кошти у сумі 33599,44 грн., які розподілені та перераховані приватним виконавцем у відповідності до вимог ст.ст. 45, 47 Закону України «Про виконавче провадження» наступним чином: 25050,00 грн. - на користь стягувана (ТОВ «Фінпром маркет»); 2505,00 грн. - основна винагорода приватного виконавця; 230,00 грн. - витрати виконавчого провадження; 5814,44 грн. - боржнику.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Виконавчий напис нотаріуса - це розпорядження нотаріуса щодо стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, здійснене на документах, що встановлюють заборгованість (ст. 87 Закону України «Про нотаріат»).

Вчинення виконавчого напису нотаріусом є способом захисту цивільних прав в позасудовому порядку. Так, кредитор (стягувач) може задовольнити свої вимоги та стягнути з боржника заборгованість шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом на борговому документі та пред`явити його до виконання.

Згідно ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та пункту 3 Глави 16 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувана виникло право примусового стягнення боргу.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.

Згідно пункту 2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису № 23656 від 16.06.2021) підставою для стягнення заборгованості є кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.

Розділ «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» втратив чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 480 від 19.04.2022.

Судом встановлено, що на момент відкриття виконавчого провадження Позивач свій обов`язок з погашення заборгованості перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», покладений на нього за вказаним виконавчим написом, не виконав.

Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Посилаючись на рішення Європейського Суду з прав людини від 05.07.2012 у справі «Глоба проти України», Верховний Суд у постанові від 10.09.2018 у справі № 905/3542/15 підкреслив, що основна мета виконавчого провадження - виконання судового рішення, яке у державі, що визнала верховенство права, не може залишатися невиконаним на шкоду одній із сторін, а держава повинна вжити усіх необхідних кроків, у межах своєї компетенції, для виконання остаточного рішення суду-

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі № 904/7326/17 звернула увагу на те, що виконання судового рішення має бути зручним насамперед для стягувана і не створювати для нього зайвих перешкод і витрат. Виконання судового рішення є прямим обов`язком боржника. Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання незалежно від факту звернення виконавчого документа до примусового виконання. Не виконання судового рішення у добровільному порядку змушує сторону, на користь якої прийнято судове рішення, звернутися у встановленому законом порядку до примусового виконання рішення, що створює для іншої сторони несприятливі наслідки, у тому числі у вигляді обов`язку сплати виконавчого збору (постанова Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 442/2670/17).

На думку суду, у зв`язку з відсутністю підстав для повернення виконавчого документу, що не заперечується позивачем, приватним виконавцем Жданович В.М. було правомірно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 67782288 від 06.12.2021, якою було зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

В ході виконавчого провадження № 67782288 приватним виконавцем Жданович В.М. з ОСОБА_1 було стягнуто борг у повному обсязі і постановою від 18.03.2024 це виконавче провадження було закінчено у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 та ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».

В подальшому, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04.12.2024 у справі № 761/4963/24 позов ОСОБА_1 до ТОВ «Фінпром Маркет», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М., Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Жданович В.М., задоволено та визнано виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. від 23.09.2020, зареєстрований в реєстрі за № 16425, таким, що не підлягає виконанню. Це рішення оскаржене не було та набрало законної сили 04.01.2025.

Отже, на момент відкриття виконавчого провадження виконавчий напис № 16425 від 23.09.2020 позивачем в судовому порядку оскаржений не був, виконавчий напис не визнаний таким, що не підлягає виконанню. Таким чином, виконавчий напис на момент відкриття виконавчого провадження був чинним і підлягав виконанню згідно Закону України «Про виконавче провадження», що свідчить про правомірність оскаржуваної постанови.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1 частини 1 статті 10 Закону визначено, що звернення стягнення на майно (кошти) боржника є заходом примусового виконання рішення, яке відповідно до частини першої статті 48 Закону полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).

Згідно ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Кошти, на які заборонено звернення стягнення визначені абзацом другим частини другої статті 48, статтею 72 та 73 цього Закону.

Згідно ч. 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення, на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах,-

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувана про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову,-

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону;

10) отримання виконавцем від ДК "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

На підставі постанови приватного виконавця про арешт коштів боржника, банк зупиняє видаткові операції згідно арештованого рахунку боржника в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми (ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Слід зазначити, що підставами для зняття виконавцем арешту з коштів боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (п. 1 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Водночас 10.11.2023, на підставі заяви ОСОБА_1 від 09.11.2023, приватним виконавцем Жданович В.М. у виконавчому проваджені № 67782288 винесена постанова про визначення поточного рахунку фізичної особи боржника у банку для здійснення видаткових операцій.

Пунктом 1 вказаної постанови, ОСОБА_1 визначено поточний рахунок № НОМЕР_6 відкритий в АТ «ОЩАДБАНК» для здійснення видаткових операцій на суму в розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року.

Відповідно до підпункту 1 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, фізичні особи - боржники, на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, можуть здійснювати видаткові операції з поточного рахунку на суму в розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року, а також сплачувати податки, збори без урахування такого арешту, за умови що такий поточний рахунок визначений для здійснення видаткових операцій у порядку, встановленому цим підпунктом.

Оскільки рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04.12.2024 у справі №761/4963/24, яким визнано виконавчий напис від 23.09.2020 № 16425, таким, що не підлягає виконанню, було прийнято та набрало законної сили вже після закінчення 18.03.2024 виконавчого провадження № 67782288, суд доходить висновку про те, що приватний виконавець Жданович В.М. діяла в межах та відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, позовні вимоги щодо визнання постанов про відкриття ВП № 67782288 від 06.12.2021, про арешт коштів від 20.09.2023, а також про зобов`язання відповідача повернути позивачу стягнуті грошові кошти, не підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За наслідками дослідження обставин справи, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що спірними діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме, не надано належних пояснень того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням їй шкоди, з яких міркувань вона виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

Водночас, сам по собі факт протиправної поведінки відповідача, у разі його встановлення, не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

За таких обставин, в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого органу Жданович Вікторії Михайлівни про скасування постанов, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.