Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №280/233/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 вересня 2026 року Справа № 280/233/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ), представник позивача Марцих Ярослав Олександрович (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158, оф. 66, РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), Військової частини НОМЕР_5 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

12 січня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини НОМЕР_3 (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, в якій заявник просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в період з 07 листопада 2025 по день фактичного розрахунку 12 грудня 2025;

стягнути з Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 07 листопада 2025 по 12 грудня 2025 включно;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 07 листопада 2025 до 12 грудня 2025 включно;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 07 листопада 2025 по день фактичної виплати 12 грудня 2025;

стягнути з Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 коп.).

Позовну заяву мотивовано тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_5 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у військової частини НОМЕР_3 . Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_5 від 07.11.2025 №324 позивача звільнено з військової служби у запас наказом командира військової частини НОМЕР_7 (по особовому складу) №543 від 04.11.2025, відповідно до підпункту «б» ( за станом здоров`я) пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Однак, в період проходження позивачем військової служби, нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення здійснювалася не в повному обсязі. Зокрема, 12.12.2025 на картковий рахунок позивача від Військової частини НОМЕР_3 надійшло грошове забезпечення в сумі 189 062,01 грн. (сто вісімдесят дев`ять тисяч шістдесят дві гривні 01 коп.). Отже, станом на дату виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, відповідачем не було проведено остаточного розрахунку із позивачем. Позивач вважає, що має право на звернення до суду із позовною вимогою про стягнення з відповідача грошової компенсації у розмірі середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні в період з 07.11.2025 по день фактичного розрахунку 12.12.2025 з одночасною виплатою компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та на виплату середньомісячного заробітку за весь час затримки виплати у зв`язку із чим звернувся із даним позовом до суду і просить задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.01.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 16.02.2026 відмовлено у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_3 про заміну неналежного відповідача у справі та залучено Військову частину НОМЕР_5 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) як співвідповідача у справі № 280/233/26.

Військова частина НОМЕР_5 правом на надання відзиву на позовну заяву не скористалася.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 13.05.2026 витребувано у Військової частини НОМЕР_3 інформацію про розмір грошового забезпечення позивача (в розрізі складових) за останні два повні місяці служби та даних про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за останні два повні місяці служби.

На виконання ухвали суду від 13.05.2026 Військовою частиною НОМЕР_3 повідомлено про відсутність витребуваних документів, оскільки, Військова частина НОМЕР_5 має самостійну фінансову службу.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 27.05.2026 витребувано у Військової частини НОМЕР_5 інформацію про розмір грошового забезпечення позивача (в розрізі складових) за останні два повні місяці служби та даних про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за останні два повні місяці служби.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 27.05.2026 доставлено до електронного кабінету відповідача ВЧ НОМЕР_5 в системі Електронний суд о 17:40 год. 28.05.2026.

Однак, станом на 26.06.2026 вимоги суду відповідачем не виконано, витребувані докази у справі не надано.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 26.06.2026 застосовано до Військової частини НОМЕР_5 захід процесуального примусу шляхом накладення штрафу в порядку частини 1 статті 145 та частини 1 статті 149 КАС України у сумі 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн.

Однак, станом на 04.08.2026 вимоги ухвали суду від 27.05.2026 відповідачем так і не виконано, витребувані докази у справі не надано.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 04.08.2026 повторно застосовано до Військової частини НОМЕР_5 захід процесуального примусу шляхом накладення штрафу в порядку частини 1 статті 145 та частини 1 статті 149 КАС України у сумі 6 656,00 грн.

Станом на час розгляду справи відповідачі правом на надання відзиву не скористався, жодних повідомлень щодо неможливості надання відзиву суду не надавали.

Відповідно до положень частин 3 - 4 ст. 124 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється:

1) за наявності в особи електронного кабінету - шляхом надсилання повістки до її електронного кабінету;

2) за відсутності в особи електронного кабінету - шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур`єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу.

Згідно довідок про доставку електронного листа процесуальні рішення Запорізького окружного адміністративного суду доставляються та отримуються відповідачами у електронному кабінеті в системі Електронний суд.

Враховуючи наведене, наявні підстави вважати, що відповідач повідомлений про судовий розгляд належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Згідно з положеннями статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач – ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_5 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_5 від 07.11.2025 № 324 ОСОБА_1 офіцера резерву взводу резерву офіцерського складу роти резерву офіцерського складу військової частини НОМЕР_5 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_7 (по особовому складу) від 04.11.2025 №543 у запас за підпунктом “б” (за станом здоров`я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) відповідно до пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, з 07.11.2025 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з котлового забезпечення – 08.11.2025.

Вислуга років станом на 07.11.2025 становить: загальна - 21 рік 11 місяців 27 днів, пільгова - 01 рік 03 місяці 02 дні, календарна - 20 років 08 місяців 25 днів.

Виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік.

Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до окремого доручення Міністра оборони України від 09.01.2025 №156/уд за 2025 рік не отримував.

Виплачувати щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 480% від посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплатити грошову компенсацію за: 23 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік , 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік, 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік, 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік.

Відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки" та статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, як учаснику бойових дій, виплатити грошову компенсацію за кожен рік з 2022 року по 2025 рік включно по 14 діб невикористаної додаткової відпустки за кожен рік.

Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 07.06.2014 №260 (зі змінами) «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 3 (три) календарних роки служби.

Фактичний остаточний розрахунок з ОСОБА_1 проведений 12.12.2025.

Доказів нарахування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів матеріали справи не містять.

Вказані обставини не є спірними та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Статтею 17 Конституції України, встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Статтею 65 Конституції України, визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону, яким є Закон України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Закон № 2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За приписами статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас питання відповідальності за несвоєчасну виплату грошового забезпечення не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

При цьому, суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції чинній до 19.07.2022) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».

Вказана редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19.07.2022.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022 та дійшла висновку, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

Водночас, повертаючись до обставин справи суд зазначає, що частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

- у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6- 12 місяців;

- у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно із частиною третьою статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.

Відповідно до пункту 242 розділу XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі – Порядок № 260), визначено, що військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі №520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно із яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.

Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначено її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких розпочинає діяти правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Обставини, з настанням яких необхідно застосовувати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Відповідно до обставин даної справи згідно наказу командира військової частини НОМЕР_5 від 07.11.2025 № 324 ОСОБА_1 звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_7 (по особовому складу) від 04.11.2025 №543 у запас за підпунктом “б”, з 07.11.2025 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Таким чином саме 07.11.2025 відповідач був зобов`язаний провести остаточний розрахунок з позивачем.

Доказів проведення остаточного розрахунку військової частини НОМЕР_5 з ОСОБА_1 в день звільнення матеріали справи не містять.

При цьому щодо обов`язку суду розрахувати належну до стягнення суду середнього заробітку суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку № 100).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як вказано у пункті 8 Порядку № 100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).

Тобто Порядок № 260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

З урахуванням викладеного, Порядком № 100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком № 260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком № 100, залежно від кожного окремого випадку з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком № 260.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, в постанові від 25.11.2020 у справі № 160/2867/19.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, суд суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у згаданій Великою Палатою постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Однак, з огляду на те, що відповідачем військовою частиною НОМЕР_5 не виконано обов`язку щодо надання суду інформації про розмір грошового забезпечення позивача (в розрізі складових) за останні два повні місяці служби та даних про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за останні два повні місяці служби суд вважає, що права позивача мають бути поновлені шляхом зобов`язання вказаного відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 08.11.2025 по 11.12.2025.

Щодо виплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення суд встановив наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з статтею 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Пунктом 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою КМ України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) передбачено, що компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру, разом із сумою індексації: у редакції, чинній до 14.04.2022 про це зазначено у першому абзаці цього пункту, у чинній редакції у шостому абзаці.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 Закону № 2050-III).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III).

Стаття 7 Закону № 2050-III визначає, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Системний аналіз даних положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів.

При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України.

Судова палата дійшла висновку, що: "умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.

Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа- відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.".

Суд встановив, що остаточна виплата позивачу доходу вигляді у нарахованого грошового забезпечення відбулась лише 12.12.2025.

Суд звертає увагу відповідача на те, що нарахування та виплата грошового забезпечення мала бути здійснена ним саме з моменту набуття позивачем права на її отримання.

Ураховуючи момент з якого грошове забезпечення мало бути виплаченим позивачу, та час його фактичної виплати, суд доходить висновку про те, що відповідач порушив строки виплати позивачу грошового забезпечення.

Враховуючи наявність факту невиплати позивачу грошового забезпечення у повному обсязі з 08.11.2025 по 11.12.2025, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, оскільки фактична остаточна виплата позивачу вказаного грошового забезпечення відбулась 12.12.2025.

Як вже зазначалось, норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до роботодавця за виплатою такої компенсації.

Зважаючи на викладене, суд кваліфікує бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 08.11.2025 по 11.12.2025 як протиправну.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Водночас, згідно з пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави та, виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

З метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача необхідно зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 08.11.2025 по 11.12.2025.

Водночас повертаючись до питання належності відповідача у справі судом враховано наступне.

У свою чергу, згідно з п. 1.3 розділу І "Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України", затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280, розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України є: Міністр оборони України головний розпорядник; командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів (ТЦК та СП)), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів, розпорядники коштів нижчого рівня; командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, розпорядники коштів нижчого рівня.

Розпорядники бюджетних коштів реалізують функції таким чином: головний розпорядник через Департамент фінансів Міністерства оборони України; розпорядники коштів другого рівня через фінансово-економічні управління командувань видів Збройних Сил України, інших органів військового управління, управління фінансово-економічної діяльності Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту; розпорядники коштів третього рівня через фінансові органи військових частин.

Згідно з п.1.4 розділу І Правил №280, забезпечувальний фінансовий орган згідно зі своїми повноваженнями здійснює координацію діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України, Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, органів військового управління, які в установленому законодавством порядку визначені відповідальними виконавцями (співвиконавцями) бюджетних програм (підпрограм) щодо забезпечення військових частин бюджетними асигнуваннями та коштами за напрямами відповідальності цих служб забезпечення.

Військова частина має право отримувати бюджетні асигнування на утримання тільки від одного забезпечувального фінансового органу.

До основних завдань фінансового забезпечення військової частини, з-поміж іншого, належить своєчасна та повна виплата грошового забезпечення військовослужбовцям та заробітної плати працівникам та інших передбачених законодавством виплат.

Забезпечувальний фінансовий орган стосовно військових частин, які зараховані на його фінансове забезпечення, зокрема, зобов`язаний надавати бюджетні асигнування та здійснювати фінансування військових частин у порядку, визначеному законодавством.

Пунктом 1.5 розділу І цих Правил встановлено, військова частина, яка не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень). У разі зарахування військової частини на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника бюджетних коштів не за підпорядкованістю, рішення про таке зарахування приймається фінансовим органом головного розпорядника бюджетних коштів на підставі клопотання керівника органу військового управління (структурного підрозділу органу військового управління).

Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.

Начальник фінансового органу військової частини - розпорядника коштів третього рівня, до якої на фінансове забезпечення зараховані інші військові частини, розробляє положення про спільне фінансове господарство, в якому зазначаються права, обов`язки, порядок взаємодії, розмежування повноважень та відповідальності посадових осіб військової частини - розпорядника коштів третього рівня та військових частин, які зараховані до неї на фінансове забезпечення, щодо здійснення фінансового забезпечення таких військових частин, у тому числі щодо своєчасного оформлення та подання до фінансового органу військової частини - розпорядника коштів необхідних документів (розпорядчих, розрахункових, фінансово-планових тощо).

Зазначене положення затверджується командиром військової частини - розпорядником коштів третього рівня, погоджується забезпечувальним фінансовим органом та доводиться до військових частин, які зараховані на фінансове забезпечення.

При цьому, первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів, а також посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.

Згідно з п.1.6 цих Правил, фінансове забезпечення військової частини здійснюється на основі принципу відповідальності, який передбачає, що кожен учасник процесу фінансового забезпечення несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу, а також принципу плановості, який, передбачає здійснення фінансової діяльності в суворо впорядкованій, послідовній, збалансованій формі при детальному закріпленні процедур відносно порядку руху документів і коштів.

Як передбачено п.4.3 Правил №280, виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інші виплати (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу здійснюються за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення).

При цьому, відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу.

Відтак, оскільки ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_5 яка має самостійну фінансову службу відповідальність за порушення прав позивача та обов`язок з їх поновлення слід покласти саме на Військову частину НОМЕР_5 .

При цьому суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява №387/03, 20.09.2012, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд вважає, що, заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, відповідно є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі, суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 ст. 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження обсягу понесених позивачем витрат не надання правничої допомогу клопотання позивача про їх відшкодування задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ), представник позивача Марцих Ярослав Олександрович (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158, оф. 66, РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), Військової частини НОМЕР_5 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_5 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в період з 08.11.2025 по день фактичного розрахунку 11.12.2025.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 08.11.2025 по 11.12.2025.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_5 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 08.11.2025 по 11.12.2025.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 08.11.2025 по 11.12.2025.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не проводиться.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 17 вересня 2026 року.

Суддя О.О. Артоуз