Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №160/23198/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокуСправа №160/23198/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

03 серпня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Командира ВЧ НОМЕР_1 , яким просить з урахуванням уточнених позовних вимог:

- визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби в запас Збройних сил України з виплатою в момент звільнення належного грошового забезпечення.

В обґрунтування позову зазначено, що 17.06.2026 Позивачем в порядку Статуту внутрішньої служби ЗСУ на ім`я командира в/ч НОМЕР_1 поданий рапорт про звільнення на підставі абзацу 4 частини 3 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (абзац четвертий частини третьої статті 23 в редакції Закону № 1387-VIII від 31.05.2016), та Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ № 2232-XII, а саме, у зв`язку із загибеллю його батька під час проведення антитерористичної операції.

06 липня 2026 року від в/ч НОМЕР_1 отримано відповідь, в якій зазначено, що Позивачем порушено Статут внутрішньої служби ЗСУ, а саме, ст. 14 Статуту: “14. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника", та п.2 розділу I, п 2 розділу III Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531, які дублюють вищезазначене положення ст. 14 Статуту.

Таке твердження Позивач вважає хибним, оскільки, по-перше, в момент подання рапорту знаходився у відпустці, по-друге, його безпосередні командири знаходились на ЛБЗ без можливості листування, по-третє, в момент направлення листа з рапортом мав лише адресу в/ч НОМЕР_1 , але не підрозділу, де він знаходився безпосередньо до відпустки. Тобто, до свого безпосереднього командира відділення, взводу, роти, батальйону Позивач фізично звернутися не міг.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що позивач мав звернутись із рапортом про звільнення з військової служби до свого безпосереднього командира. Однак, в порушення зазначеного, Позивач звернувся із рапортом безпосередньо до командира військової частини, що є порушенням зазначених вище норм. У зв`язку із викладеним, Позивачу не було відмовлено у звільненні з військової служби, а було повернуто рапорт для усунення недоліків.

Позивачу, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.06.2026 № 153, було надано першу частину щорічної основної відпустки за 2026 рік з 02.06.2026 терміном на 15 діб та 4 додаткових доби на дорогу. Із зазначеної відпустки Позивач мав повернутись 21.06.2026. Однак, Позивач, діючи умисно, 21.06.2026 не повернувся з відпустки до місця несення служби, без поважних причин, в умовах воєнного стану. Як вбачається із доданих Позивачем до позовної заяви документів, рапорт про звільнення з військової служби був ним направлений на адресу військової частини НОМЕР_1 17.06.2026, тобто – за 3 дні до завершення відпустки. Зазначений рапорт був отриманий у відділенні поштового зв`язку 24.06.2026 о 17:45, тобто – уже після того, як Позивач мав би повернутись з відпустки на службу. Таким чином – не було об`єктивних причин, які б перешкоджали Позивачу звернутись із рапортом про звільнення з військової служби до свого безпосереднього командира, в передбаченому Законодавством порядку.

21 червня 2026 року позивач не повернувся із першої частини щорічної основної відпустки за 2026 рік. На даний час Позивач продовжує бути незаконно відсутнім на службі, тобто – у статусі такого, що самовільно залишив місце служби. Зазначена обставина, навіть у випадку задоволення Судом позову, об`єктивно унеможливлює звільнення Позивача з військової служби, оскільки чинним Законодавством та керівними документами, якими регулюється порядок проходження військової служби, не передбачено механізму звільнення з військової служби військовослужбовців, що перебувають у статусі таких, які самовільно залишили місце служби.

Як вбачається із доданих до позовної заяви документів, батько Позивача капітан юстиції у відставці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , захворювання, яке призвело до смерті, пов`язане із захистом Батьківщини. Однак, із самої приставки до звання «у відставці» уже випливає той факт, що на момент смерті ОСОБА_2 уже не перебував на військовій службі. Окрім того, у витягу з протоколу засідання ВЛК Південного регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, датою видачі довідки про участь в АТО № 1443 зазначено 22.04.2016. В той же час, Позивачем будь яких доказів участі його батька в антитерористичній операції після цієї дати не надано. Враховуючи, що батько Позивача не загинув під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, а поняття «смерть від захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини» не є тотожним поняттю «загибель під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану», відсутні підстави для звільнення Позивача з військової служби.

Ухвалою суду від 05 серпня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Командира ВЧ НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху.

Ухвалою суду від 17.08.2026 після усунення недоліків прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Дослідив матеріали справи, розглянув справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінив докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 за контрактом з 02.05.2025.

17.06.2026 позивач засобами поштового зв`язку направив на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу 12 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок 1 військову службу», а саме; у зв`язку із загибеллю його батька під час проведення антитерористичної операції.

Військова частина НОМЕР_1 листом від 29.06.2026 №1482 повідомила позивача про те, що вказаний рапорт поданий із порушенням вимог ст. 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, п. 2 розділу І, п. 2розділу III Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України, від 06.08.2024 №531, що виражається у відсутності резолюцій прямих командирів. Враховуючи викладене, вказаний рапорт (з конвертом) повертається для усунення недоліків.

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.06.2026 № 153, було надано першу частину щорічної основної відпустки за 2026 рік терміном на 15 діб та 4 додаткових доби на дорогу з 02 червня 2026 по 20 червня 2026.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.06.2026 № 173, солдата ОСОБА_1 , оператора відділення управління дивізіону взводу управління 3 артилерійського дивізіону військової частини, який 21 червня 2026 року не повернувся з першої частини щорічної основної відпустки за 2026 рік терміном на 15 (п`ятнадцять) діб та 4 (чотири ) додаткових доби на дорогу з 02 червня по 20 червня 2026 року, місто Згожелець Республіки Польща (самовільно залишив розташування військової частини), з 21 червня 2026 року виключено з усіх видів забезпечення. З 21 червня 2026 року солдату ОСОБА_1 , відповідно до вимог Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства обороним України № 260 від 07.06.2018 року, зупинено виплату грошового забезпечення (з моменту самовільного залишення військової частини).

Позивач, вважаючи, що відповідач листом від 29.06.2026 №1482 безпідставно відмовив йому у звільненні з військової служби, звернувся до суду з вказаним позовом.

Вирішуючи спір по суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (надалі - Закон №2232-XII).

Згідно із частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Приписами статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Згідно із п. 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (надалі - Інструкція №170), передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

Відповідно до підпункту 2 пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", зокрема, у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відповідно до п. 2.2.5, 2.3.2 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 №40 (надалі також - Інструкція № 40), у військових частинах (установах) Збройних Сил України видаються, зокрема, накази командира (керівника) військової частини (установи) (по особовому складу) відповідно до номенклатури призначення.

Накази по особовому складу видаються з питань щодо, серед іншого, звільнення військовослужбовців з військової служби відповідно до номенклатури посад для призначення.

Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України №548-XIV від 24.03.1999, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

За змістом статті 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Згідно із частиною 2 статті 66 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир бригади є прямим начальником усього особового складу полку.

Відповідно до п.2.1.6 Інструкції №40 рапорт (заява) це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Згідно з приписами п.3.1 Інструкції №40 документообіг у військовій частині (установі), їх підрозділах - це проходження документів із моменту їх створення або одержання до завершення виконання або відправлення. Документи незалежно від способу фіксації та відтворення інформації проходять і опрацьовуються на єдиних організаційних та правових засадах організації документообігу.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту, визначений Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України 06 серпня 2024 року №531, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 р. за №1214/42559 (надалі також - Порядок №531).

Згідно із пунктом 1 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах.

Відповідно до пунктів 1-6, 9 розділу ІІІ Порядку №531 у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Отже, з огляду на вказані вище норми, подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та погодження передає його своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.

Як встановлено судом, 17.06.2026 позивач засобами поштового зв`язку подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу 12 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок 1 військову службу» до командира військової частини, а саме; у зв`язку із загибеллю його батька під час проведення антитерористичної операції.

Листом від 29.06.2026 №1482 відповідач повідомив позивача про те, що вказаний рапорт поданий із порушенням вимог ст. 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, п. 2 розділу І, п. 2розділу III Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України, від 06.08.2024 № 531, що виражається у відсутності резолюцій прямих командирів.

Суд зазначає, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).

Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведено до військовослужбовця належним чином.

Право військовослужбовця на звернення до прямого командира для вирішення питання службового чи особистого характеру кореспондує обов`язок такого командира відреагувати на поданий рапорт.

Наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про його звільнення чи відмова у задоволенні рапорту.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 280/7446/24.

Суд зауважує, що позивач має право звернутися з рапортом про звільнення з військової служби безпосередньо до командира Військової частини НОМЕР_1 , тобто до прямого командира, адже саме до його повноважень належить вирішення питання про звільнення або відмову у звільненні з військової служби військовослужбовця. Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.

Враховуючи, що хоч рапорт і не був поданий позивачем "по команді", однак вказане звернення фактично наявне, вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби належить до повноважень командира Військової частини НОМЕР_1 .

Суд зауважує, що суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.

Суд звертає увагу, що позивач помилково вважає, що Військовою частиною НОМЕР_1 листом 29.06.2026 №1482 відмовлено останньому у звільненні, оскільки, відсутність належним чином оформленого рішення Військової частини НОМЕР_1 за результатами розгляду рапорту позивача свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного акту організаційно-розпорядчого характеру з-поміж тих, які він був зобов`язаний постановити згідно з відповідними законодавчими приписами.

Суд зазначає, що у разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу, а тому датою подання зазначеного рапорту вважається 19.06.2026, що підтверджується трекінгом.

З огляду на наведене вище суд дійшов висновку, що Військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду по суті рапорту позивача, яка надійщла 19.06.2026, про звільнення з військової служби.

Процедура розгляду рапорту про звільнення зі служби врегульована законодавством та передбачає вчинення певних дій, зокрема підготовку, подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проведення розрахунку вислуги років військової служби.

Враховуючи те, що рішення відповідачем за результатом розгляду вищевказаного рапорту позивача не приймалося, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача розглянути рапорт ОСОБА_1 від 19.06.2026 про звільнення з військової служби.

Стосовно посилань відповідача на те, що позивач є таким, що самовільно залишив військову частину і наразі неможливо його звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.

Згідно з абз. 1 п. 144-1 Положення №1153/2008 для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Зі змісту наказу видно, що з 21.02.2026 позивач рахується таким, що самовільно залишив військову частину.

Однак, вказані обставини не спростовують правових підстав заявленого позову та не спростовують наявності факту бездіяльності командування військової частини щодо не розгляду вказаного рапорту про звільнення з військової служби.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо неможливості звільнення позивача з військової служби у зв`язку з самовільним залишенням служби, оскільки такі обмеження не передбачені чинним законодавством. Стаття 24 Закону №2232-ХІІ не містить заборони командиру військової частини видавати наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби згідно п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ при наявності у нього підстав та необхідних документів.

Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не розгляді рапорту позивача, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду та не прийняття рішення по суті рапорту ОСОБА_1 , який вважається поданим 19.06.2025 (вх. № 1332 від 26.06.2026) про звільнення його з військової служби; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 , який вважається поданим 19.06.2025 (вх. № 1332 від 26.06.2026) про звільнення його з військової служби та прийняти рішення по суті рапорту.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби в запас Збройних сил України з виплатою в момент звільнення належного грошового забезпечення, суд зазначає таке.

Оскільки питання звільнення з військової служби є дискрецією командира військової частини відповідно до вимог чинного та суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача розглянути рапорт ОСОБА_1 по суті, вимога по виплату грошового забезпечення на момент звільнення є передчасним та не підлягає задоволенню.

Приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини щодо протиправності дій відповідача не розгляду у встановленому законом порядку рапорту позивача про звільнення з військової служби, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Витрати зі сплати судового збору не підлягають розподілу, оскільки позивач звільнений від його сплати на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 133, 139, 242-243, 245-246, 255, 257, 258, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду та не прийняття рішення по суті рапорту ОСОБА_1 , який вважається поданим 19.06.2025 (вх. № 1332 від 26.06.2026) про звільнення його з військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 , який вважається поданим 19.06.2025 (вх. № 1332 від 26.06.2026) про звільнення його з військової служби та прийняти рішення по суті рапорту.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Ірметова