Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №360/1002/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 рокуСправа №360/1002/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку,

УСТАНОВИВ:

У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 01.09.2018 по 17.04.2026 (включно);

стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 118 842,69 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2018 по 17.04.2026, з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.

Луганський окружний адміністративний суд ухвалою від 18 травня 2026 року відкрив провадження в адміністративній справі; визначив, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Вища рада правосуддя рішенням від 21 травня 2026 року № 960/0/15-26 «Про зміну територіальної підсудності судових справ Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, Донецького окружного адміністративного суду, Луганського окружного адміністративного суду» серед іншого змінила із 1 червня 2026 року територіальну підсудність судових справ Луганського окружного адміністративного суду шляхом її передачі до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

На виконання вищезазначеного рішення цю справу передано на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.08.2026 прийнято адміністративну справу №360/1002/26 до провадження, визначено розгляд справи продовжити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) спочатку, запропоновано сторонам у разі зміни фактичних обставин по цій справі повідомити суду про таке протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з дня отримання цієї ухвали шляхом направлення додаткових письмових пояснень через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд».

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 у справі № 420/1805/25 відповідач 17.04.2026 виплатив грошове забезпечення у розмірі 61034,61 грн, що підтверджується копією виписки із коментарем «індексація грошового забезпечення згідно рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 у справі № 420/1805/25». Позивач вважає, що має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, у зв`язку з цим звернувся з позовом до суду.

28.05.2026 відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено таке.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII). Однак, Законом №2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статтей 116 - 117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 року у справі №140/2006/19.

Відповідно до пункту 46 Положення № 1115/2009 у разі переміщення військовослужбовця по службі з одного органу Держприкордонслужби до іншого для дальшого проходження військової служби контракт про проходження військової служби не припиняється. За згодою сторін до контракту можуть бути внесені зміни, що засвідчуються підписами сторін контракту. Таким чином, законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між прикордонними загонами. В данному випадку позивач продовжував служити та отримувати грошове забезпечення.

Разом з тим, позивач просить зобов`язати стягнути з відповідача середній заробіток за весь період затримки розрахунку, посилаючись на статті 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Згідно статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній після 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, в/ч НОМЕР_1 зауважує, що вказані статті встановлюють вимоги щодо строку розрахунку при звільненні та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Питання відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати (грошового забезпечення) не регламентуються статтями 116, 117 КЗпП України. Отже, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця саме при звільненні особи.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач пов`язує наявність права на нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з датою виключення зі списків особового складу прикордонного загону, а саме позивач зазначає, що його було виключено зі списків особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_1 ) з 30.08.2018, проте, виплату індексації грошового забезпечення здійснено 17.04.2026, і тому, на думку позивача, наявний факт несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні.

Проте, з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 30.08.2018 № 402-ос, на який не посилається позивач і не додає як додаток, в/ч НОМЕР_1 зазначає, що позивача виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення з 30.08.2018, оскільки наказом Голови Державної прикордонної служби України від 22 серпня 2018 року № 798-ос вибуває на навчання до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ) і надалі відповідно до самого же послужного списку позивача позивач з 06.06.2020 зарахований до списків НОМЕР_4 прикордонного загону ДПСУ (військова частина НОМЕР_5 ).

З наведеного наказу вбачається, що позивача було виключено зі списків прикордонного загону у зв`язку з вибуванням на навчання до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ), а не у зв`язку із звільненням з військової служби у встановленому Законом та Положенням №1153/2008.

Системно аналізуючи вищевказані норми права, в/ч НОМЕР_1 доходить висновку, що переміщення військовослужбовця по службі має своїм наслідком, зокрема, виключення його із списків особового складу однієї військової частини у зв`язку з вибуттям та зарахування до таких списків іншої. Однак таке переміщення не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує виникнення у військової частини обов`язку з проведення з військовослужбовцем всіх необхідних розрахунків за правилами пункту 293 Положення № 1115/2009, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України.

Враховуючи те, що позивача надалі вибував на навчання до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ) і не звільнено з військової служби, підстави для застосування положень статті 116, 117 КЗпП України відсутні. Відтак позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь період затримки розрахунку є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Також відповідач зазначив, що подана позовна заява містить недостовірні ідентифікаційні дані позивача, а саме неправильно зазначений реєстраційний номер облікової картки платника податків, що свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, на першій сторінці позовної заяви позивач в шапці позову вказав РНОКПП « НОМЕР_6 », що не є дійсним, адже якщо взяти додаток 11 до позовної заяви де знаходиться картка фізичної особи-платника податків, то там вказано РНОКПП позивача « НОМЕР_7 ».

РНОКПП є офіційним індивідуальним ідентифікатором фізичної особи у правовідносинах із державними органами та судами, а тому зазначення неправильного податкового номера не може вважатися формальною або несуттєвою опискою. Вказана обставина безпосередньо впливає на можливість належної ідентифікації особи позивача, перевірки його адміністративної процесуальної правосуб`єктності та достовірності поданих до суду відомостей.

Фактично позивач, звертаючись до адміністративного суду, не забезпечив навіть базової достовірності власних анкетних та ідентифікаційних даних, чим створив додаткові процесуальні перешкоди для належного розгляду справи, а також додаткове процесуальне навантаження на суд та інших учасників процесу. Відповідно до частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Водночас статтею 45 КАС України прямо передбачено недопустимість зловживання процесуальними правами.

В/ч НОМЕР_1 вважає, що подання позовної заяви із недостовірними ідентифікаційними даними свідчить про недобросовісне ставлення позивача до реалізації права на судовий захист та неналежне виконання процесуальних обов`язків, встановлених процесуальним законом. Більше того, зазначення невірного РНОКПП фактично унеможливлює належну перевірку судом особи позивача та створює ризик розгляду справи за адміністративним позовом, оформленим із порушенням базових вимог процесуальЗа таких обставин в/ч НОМЕР_1 просить суд надати належну правову оцінку вказаним діям позивача, врахувати наведені обставини при вирішенні справи, а також розглянути питання щодо застосування до позивача заходів процесуального примусу, передбачених КАС України, у тому числі накладення штрафу за недобросовісне користування процесуальними правами та подання до суду недостовірних відомостей. За таких обставин в/ч НОМЕР_1 просить суд надати належну правову оцінку вказаним діям позивача, врахувати наведені обставини при вирішенні справи, а також розглянути питання щодо застосування до позивача заходів процесуального примусу, передбачених КАС України, у тому числі накладення штрафу за недобросовісне користування процесуальними правами та подання до суду недостовірних відомостей.ного закону щодо ідентифікації сторони спору.

За таких обставин в/ч НОМЕР_1 просить суд надати належну правову оцінку вказаним діям позивача, врахувати наведені обставини при вирішенні справи, а також розглянути питання щодо застосування до позивача заходів процесуального примусу, передбачених КАС України, у тому числі накладення штрафу за недобросовісне користування процесуальними правами та подання до суду недостовірних відомостей.

На підставі викладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов такого.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується відомостями з паспорту громадянина України НОМЕР_8 , картки фізичної особи – платника податків, посвідчення серії НОМЕР_9 .

Відповідно до витягу з послужного списку підполковник ОСОБА_1 проходив військову службу зокрема:

з 01.11.2016 по 23.06.2017 на посаді начальника фізичної підготовки і спорту відділення підготовки персоналу відділу персоналу ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

з 23.06.2017 по 21.12.2017 на посаді начальника відділення підготовки персоналу відділу персоналу ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

з 21.12.2017 по 01.09.2018 на посаді начальника фізичної підготовки і спорту відділення підготовки персоналу відділу персоналу ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

з 01.09.2018 по 06.06.2020 – слухач курсу очного навчання факультету охорони та захисту державного кордону ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

з 06.06.2020 по 22.06.2021 – перший заступник коменданта – начальник штабу прикордонної комендатури швидкого реагування « ІНФОРМАЦІЯ_6 » ІНФОРМАЦІЯ_7 ;

з 22.06.2021 по 02.09.2022 – заступник начальника штабу прикордонної комендатури швидкого реагування « ІНФОРМАЦІЯ_6 » ІНФОРМАЦІЯ_7 ;

з 02.09.2022 по цей час – перший заступник коменданта – начальник штабу прикордонної комендатури швидкого реагування « ІНФОРМАЦІЯ_6 » ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Згідно із витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 30.08.2018 № 402-ос ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення з 30.08.2018, оскільки наказом Голови Державної прикордонної служби України від 22 серпня 2018 року № 798-ос вибуває на навчання до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 20.012026 у справі № 360/1805/25, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026, позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема:

- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року за період з 09.11.2016 по 28.02.2018 включно;

- зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року за період з 09.11.2016 по 28.02.2018 включно, з урахуванням виплачених сум;

- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.08.2018 включно відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення»;

- зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.08.2018 включно у розмірі 7142,52 грн (сім тисяч сто сорок дві гривні 52 коп), відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», з урахуванням виплачених сум.

На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/1805/25 військовою частиною НОМЕР_1 виплачено ОСОБА_1 60 984,61 грн індексації грошового забезпечення (61 034,61 грн з урахуванням комісії 50,00 грн).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Частиною дев`ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі – Закон № 2232-XII) визначено, що військовослужбовці — особи, які проходять військову службу.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №2232-Х11 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

— у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6— 12 місяців;

— у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-Х11 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби у Державній прикордонній службі України визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі – Положення № 1115/2009).

Відповідно до пункту 265 Положення № 1115/2009 (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ) звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

1) у запас - якщо вони не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби;

2) у відставку - якщо вони досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби із виключенням з військового обліку.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX (далі – Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Підпунктом 1 пунку 1 глави 8 роззділу ІІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 25 червня 2018 року № 558, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за № 854/32306 (далі – Інструкція № 558, в редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) визначено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби основні та додаткові види грошового забезпечення виплачуються: військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади до дня отримання органом Держприкордонслужби повідомлення про звільнення з військової служби, слухачам, курсантам академії з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до дня виключення зі списків особового складу включно, але не більше ніж за один місяць з дня одержання органом Держприкордонслужби наказу чи письмового повідомлення про звільнення з урахуванням пункту 2 цієї глави. У межах установлених цим підпунктом строків зазначеним військовослужбовцям, які не здали справ і не склали обов`язків за посадою до дня одержання органом Держприкордонслужби повідомлення про звільнення, грошове забезпечення виплачується за період здавання справ і обов`язків за посадою.

Верховний Суд, зокрема й у справах цієї категорії, неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Однак питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на викладене, у зв`язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.

У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.

Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Судом установлено, що згідно із витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 30.08.2018 № 402-ос ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення з 30.08.2018, оскільки наказом Голови Державної прикордонної служби України від 22 серпня 2018 року № 798-ос вибуває на навчання до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ).

Відповідно до витягу з послужного списку підполковник ОСОБА_1 проходив військову службу з 01.09.2018 по 06.06.2020 як слухач курсу очного навчання факультету охорони та захисту державного кордону ІНФОРМАЦІЯ_5 ; з 06.06.2020 і в подальому – у ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Суд зауважує, що виключення військовослужбовця ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 саме по собі не є підтвердженням завершення ним проходження військової служби як такої.

Натомість воно свідчить про припинення проходження служби (службових правовідносин) у військовій частині НОМЕР_1 у зв`язку з подальшим проходженням служби за іншим місцем, а отже, виплата грошового забезпечення позивачу здійснюється за новим місцем служби з дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу.

Тобто, військова служба позивача 30.08.2018 не була завершена, оскільки він не звільненявся з військової служби, а продовжував проходити військову службу в іншому місці.

Установлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника. У цій справі спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує відповідальність. За таких обставин застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, не охоплені її змістом і метою запровадження.

Таким чином, в обсязі установлених обставин справи у системному зв`язку з відповідним правовим регулюванням спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для виплати відповідачем позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України за період з 01.09.2018 по 17.04.2026.

Наведений висновок в повній мірі узгоджується з правовими висновками, сформованими Верховним Судом у постанові від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23, від 03.02.2026 у справі №400/5149/24.

Щодо постанов Верховного Суду від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23, від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 15.02.2025 у справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23, на які посилається у позовній заяві позивач, суд зауважує, що наведені в них правові висновки не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки правові висновки Верховного Суду були сформовані за відмінних фактичних обставин справи, зокрема позивачі у наведених справах були звільнені з військової служби, що, зокрема, вплинуло на застосування частини першої статті 117 КЗпП України у зазначених справах.

Також суд зазначає, що у разі порушення встановлених строків виплати грошового забезпечення, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), військовослужбовець може вимагати компенсацію втрати частини доходів, передбачену законодавством, у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних сум, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», у межах строків звернення до суду, визначених КАС України та іншими Законами.

Щодо доводів відповідача про необхідність надати належну правову оцінку вказаним діям позивача, врахувати наведені обставини при вирішенні справи, а також розглянути питання щодо застосування до позивача заходів процесуального примусу, передбачених КАС України, у тому числі накладення штрафу за недобросовісне користування процесуальними правами та подання до суду недостовірних відомостей у зв`язку з помилкою в РНОКПП позивача в позовній заяві – НОМЕР_6 замість правильного РНОКПП НОМЕР_7 , суд не вбачає підстав для застосування заходів процесуального примусу.

Так, Луганський окружний адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не залишив позовну заяву без руху у зв`язку з недодержанням позивачем вимог до позовної заяви, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 160 КАС України і відкрив провадження у справі, ідентифікувавши особу позивача за наданими ним документами, зокрема, паспортом громадянина України та карткою фізичної особи – платника податків.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. “Руїз Торія проти Іспанії” (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Г. Секірська