Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №160/22010/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокуСправа №160/22010/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

24.07.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради про відмову в проведенні реєстраційних дій №84888648 від 19.05.2026;

- зобов`язати Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради здійснити державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі заяви ОСОБА_1 від 11.05.2026 №72994451.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є співвласником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку набуте до 01 січня 2013 року та підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 30.11.1993 з реєстраційним написом бюро технічної інвентаризації, а також технічним паспортом на квартиру. Позивач зазначає, що подав державному реєстратору всі документи, які підтверджують виникнення права власності, а неможливість отримати від бюро технічної інвентаризації відомості про зареєстровані до 01 січня 2013 року права зумовлена виключно тимчасовою окупацією території, де зберігаються архівні справи, і не залежить від нього. За позицією позивача, відсутність фізичного доступу до архіву не може бути підставою для відмови в державній реєстрації права, яке вже виникло до окупації та підтверджене належними документами, а повноваження державного реєстратора у таких правовідносинах не є дискреційними.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді Ремез К.І.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання її копії.

Копію ухвали про відкриття провадження доставлено до електронного кабінету відповідача 27.07.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Судом установлено, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 30 листопада 1993 року, виданим житлово-комунальним відділом Авдіївського коксохімзаводу як органом приватизації, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 48,1 кв. м, належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

На звороті зазначеного свідоцтва міститься реєстраційний напис бюро технічної інвентаризації, відповідно до якого квартира зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що здійснено запис у реєстрову книгу за реєстровим №4973.

На квартиру складено технічний паспорт, що є складовою частиною свідоцтва про право власності на житло.

Позивач перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою від 21.01.2026 №1207-5003945656 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; зареєстрованим місцем його проживання є квартира, щодо якої заявлено про державну реєстрацію права власності.

11.05.2026 позивач звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру, якій присвоєно реєстраційний номер 72994451.

Під час здійснення пошуку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за адресою об`єкта записів щодо права власності на квартиру не встановлено, у зв`язку з чим державним реєстратором прийнято рішення про зупинення розгляду заяви та направлено запит до Авдіївської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області про наявність відомостей щодо реєстрації права власності на заявлений об`єкт нерухомого майна.

Листом від 15.05.2026 за вих.№01-18/1545 Авдіївська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області повідомила державного реєстратора, що архівні справи на паперових носіях щодо об`єктів нерухомого майна, розташованих у місті Авдіївка, зберігалися в бюро технічної інвентаризації в місті Ясинувата Донецької області, яке знаходиться на тимчасово окупованій території України, а тому отримати від бюро технічної інвентаризації інформацію про зареєстровані до 01 січня 2013 року права на будь-який об`єкт нерухомого майна, розташований у місті Авдіївка, у тому числі на квартиру позивача, неможливо.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради ОСОБА_3 від 19 травня 2026 року №84888648 відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою позивача. Підставою відмови зазначено, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а саме неможливість отримати від бюро технічної інвентаризації інформацію про зареєстровані до 01 січня 2013 року права у зв`язку з перебуванням архіву на тимчасово окупованій території.

Не погоджуючись із цим, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV (далі – Закон №1952-IV).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону №1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Пунктом 5 частини першої статті 27 Закону №1952-IV визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката.

За приписами пункту 3 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Зі змісту наведеної норми випливає, що обов`язок державного реєстратора звернутися із запитом виникає лише у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Якщо ж документ, що посвідчує набуття права, і реєстраційний напис на ньому подані самим заявником, потреби в отриманні тих самих відомостей від сторонньої установи немає.

Підстави для відмови в державній реєстрації прав визначені частиною першою статті 24 Закону №1952-IV, і цей перелік є вичерпним. Пунктом 4 цієї частини такою підставою названо те, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1952-IV рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Система державної реєстрації прав, що проводиться відповідно до Закону №1952-IV, запроваджена в Україні з 01.01.2013. До цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна проводилася реєстраторами бюро технічної інвентаризації в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах і реєстраційних справах), які зберігаються в бюро технічної інвентаризації. При цьому Закон №1952-IV не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.

Отже, до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, однак реєстр був паперовим і зберігався в архіві відповідного бюро технічної інвентаризації.

У цій справі позивач подав державному реєстратору свідоцтво про право власності на житло від 30 листопада 1993 року, тобто документ, прямо названий у пункті 5 частини першої статті 27 Закону №1952-IV підставою для державної реєстрації права власності, з реєстраційним написом бюро технічної інвентаризації на звороті, який засвідчує проведення реєстрації права власності за позивачем до 01 січня 2013 року із зазначенням номера реєстрової книги та реєстрового номера, а також технічний паспорт на квартиру. Зазначені документи збережені в оригіналах, недійсними у встановленому законом порядку не визнані, доказів їх підроблення відповідач не надав.

Отже, документ, що посвідчує набуття позивачем права власності, і напис на ньому, який свідчить про проведення державної реєстрації цього права до 01 січня 2013 року, були в розпорядженні державного реєстратора. За таких обставин державний реєстратор мав доступ до всіх документів та до всієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації, а підстав вважати, що подані документи не дають змоги встановити набуття речових прав на нерухоме майно, не було.

Суд ураховує, що єдиною фактичною причиною відмови стала неможливість отримати відомості з архіву бюро технічної інвентаризації, розташованого на тимчасово окупованій території. Ця обставина не залежить ані від позивача, ані від його добросовісності і не може бути поставлена йому за провину.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII тимчасово окупована Російською Федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною третьою статті 5 цього Закону визначено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним. Згідно з частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Отже, неможливість отримання державним реєстратором інформації від органу, який здійснював реєстрацію права, з причин, що не залежать від заявника, зокрема у зв`язку з тимчасовою окупацією території та відсутністю доступу до архівів бюро технічної інвентаризації, не може позбавляти особу права на державну реєстрацію права власності та слугувати підставою для відмови у проведенні державної реєстрації.

Аналогічного правового висновку дійшов Третій апеляційний адміністративний суд у постанові від 05 травня 2026 року у справі №160/31445/25, у постанові від 30 червня 2026 року у справі №160/37065/25 та в постанові від 04 серпня 2026 року у справі №280/1028/26, ухвалених у подібних правовідносинах - за позовами про скасування рішень державних реєстраторів про відмову в проведенні реєстраційних дій, прийнятих через неможливість отримати відомості з архівів бюро технічної інвентаризації, що перебувають на тимчасово окупованій території.

З огляду на викладене, рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради від 19 травня 2026 року №84888648 про відмову в проведенні реєстраційних дій прийнято за відсутності визначених статтею 24 Закону №1952-IV підстав, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав, суд зазначає таке.

Дискреційними є повноваження обирати в конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. У такому разі суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один із правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним.

У спірних правовідносинах повноваження державного реєстратора дискреційними не є: у разі настання визначених законодавством умов він зобов`язаний вчинити конкретні дії - провести державну реєстрацію прав, а підставою для відмови можуть бути лише обставини, вичерпно визначені частиною першою статті 24 Закону №1952-IV. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - провести реєстраційні дії або відмовити в їх проведенні; існує лише один правомірний варіант поведінки.

Суд бере до уваги, що у постанові від 29 червня 2026 року у справі №200/5158/25 Верховний Суд у подібних правовідносинах визнав передчасним зобов`язання державного реєстратора здійснити державну реєстрацію, оскільки в тій справі реєстратор не надав оцінки поданим заявником документам і не зазначив у рішенні жодної з підстав відмови, передбачених частиною першою статті 24 Закону №1952-IV, а тому підлягав зобов`язанню повторно розглянути заяву. Обставини цієї справи відрізняються: державний реєстратор оцінив подані позивачем документи, здійснив за ними пошук у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, сформував запит щодо заявленого об`єкта і в рішенні про відмову прямо назвав її підставу пункт 4 частини першої статті 24 Закону №1952-IV. Отже, перевірка поданих документів відбулася, а її результатом стала відмова з єдиної причини, яка не залежить від заявника і не є підставою для відмови за законом. Повторний розгляд заяви за незмінних обставин не здатен привести до іншого результату, крім повторення тієї самої відмови, а тому не забезпечив би ефективного захисту порушеного права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Згідно з частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За таких обставин ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно на підставі поданої позивачем заяви, у зв`язку з чим ця позовна вимога також підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач правомірності оскаржуваного рішення не довів, доказів на його обґрунтування суду не надав.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн, який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради про відмову в проведенні реєстраційних дій №84888648 від 19.05.2026.

Зобов`язати Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради здійснити державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі заяви ОСОБА_1 від 11.05.2026 №72994451.

Стягнути з Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради (просп. Василя Стуса, 10/12, м. Кам`янське, Дніпропетровська область, 51900, код ЄДРПОУ 20268696) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез