Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №160/11921/20 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року Справа № 160/11921/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіМаковської О.В.

при секретарі судового засіданняДубовику Г.Е.

за участі:

представника позивача - представника відповідача - 1 представника відповідача - 2 представника третьої особи - Андрієнко В.А. не з`явився ОСОБА_1 не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до відповідача-1: Держави в особі Державної казначейської служби, відповідача-2: Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа на стороні відповідача-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Офіс Генерального прокурора України про стягнення матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 29.09.2020 надійшла позовна заява ОСОБА_2 до відповідача-1: Держави в особі Державної казначейської служби, відповідача-2: Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Офіс Генерального прокурора України, в якій позивач просить:

-стягнути з Держави України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку на користь позивача ОСОБА_2 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої заробітної плати, внаслідок прийняття неконституційного акту, у розмірі 965 728, 60 грн. за період з липня 2015 року по березень 2020 року;

-визнати бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури протиправною та стягнути на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої заробітної плати, внаслідок прийняття неконституційного акту, у розмірі 32106,00 грн. за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року.

В обґрунтування позову зазначено, що діями Держави України було порушено право власності позивача на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VІІ від 14.10.2014, зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 провадження у справі №160/11921/20 відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 визначено подальший розгляд адміністративної справи №160/11921/20 здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено судове засідання.

До суду 16.11.2020 від відповідача - 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Офісом Генерального прокурора. Згідно з вимогами статті 48 Бюджетного кодексу України та розміру загальної суми, передбаченої в Законах України «Про Державний бюджет України» на 2015-2020 роки на утримання органів прокуратури, Офісом Генерального прокурора проводились розрахунки сум на оплату праці у розрізі прокуратур усіх рівнів для затвердження їх у відповідних кошторисах видатків на кожен рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», у зв`язку з чим прокуратура Дніпропетровської області не мала правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України. Крім того, відповідачем у відзиві наголошено, що за змістом ст. 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення. Також вказує, що саме Закон №1697 (зі змінами, внесеними Законом №113), а не Бюджетний кодекс України (норма якого визнана неконституційною) передбачає оплату праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», яка на сьогодні є чинною. З урахуванням викладеного, просив відмовити у задоволенні позову.

Від позивача 03.12.2020 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій підтримано правову позицію викладену в позовній заяві та зазначено, що доводи відповідача, викладені у відзиві, є безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Від третьої особи 08.12.2020 надійшли пояснення, в яких зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими та вказує, що Великою Палатою Конституційного Суду України 26.03.2020 прийнято Рішення №6-р/2020 щодо невідповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII, зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697, зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати його ухвалення рішення, та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення. Оплата праці прокурорів регулюється нормами статті 81 Закону України "Про прокуратуру" з дня ухвалення цього Рішення Конституційного Суду України №6-р/2020, тобто з 26.03.2020, що підтверджується позицією Конституційного Суду України, висловленою у рішенні від 24.12.1997 № 8-зп/1997. Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113), який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури. Оскільки вказані норми Закону №113 не визнано неконституційними, оплата праці прокурорів регіональних, місцевих і військових прокуратур продовжує здійснюватися відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру" згідно з указаним Рішенням №6-р/2020 оплата праці прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється з 26.03.2020, обласних прокуратур - з 11.09.2020. Оплата праці прокурорів окружних прокуратур буде здійснюватися з дня початку їх роботи.

До суду 15.01.2021 від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що Державна казначейська служба не повинна нести цивільно-правову відповідальність за неправомірні дії посадових та службових осіб інших органів державної влади або уособлювати Державу Україна. Крім того, вказано про те, що наведені позивачем підстави позову не містять посилань на порушення ним питання про визнання незаконними та скасування нормативно-правового акту саме відповідача - Державної казначейської служби України. У відповідності до змісту п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами)" порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення. Тобто, вказана постанова не регулює даний спір, оскільки стосується Порядку виконання вже прийнятих рішень про стягнення коштів з державного та місцевого бюджетів та боржників, у зв`язку з чим вважає безпідставним посилання позивача на вказаний вище Порядок. Відповідно до наданих повноважень Казначейство та його органи виконують функцію обслуговуючого банку розпорядників бюджетних коштів. Враховуючи наведене, представник третьої особи просив відмовити у задоволенні позову.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2021, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.10.2021, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 17.03.2026 касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07.10.2021 скасовано. Справу №160/11921/20 направлено до Дніпропетровського окружного адміністративного суду на новий судовий розгляд.

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що «під час нового судового розгляду суд має встановити фактичний розмір додаткових видів грошового забезпечення, які отримував позивач у спірний період, зокрема, з`ясувати, які саме надбавки, доплати та премії були встановлені позивачеві протягом вказаного у позові періоду, у яких розмірах вони виплачувалися, а також визначити різницю між сумою фактично отриманої заробітної плати та тією сумою, яка підлягала б нарахуванню відповідно до вимог статті 81 Закону №1697-VII за відповідний період.

Крім цього, варто врахувати, що на фактичну суму отриманого (неотриманого) позивачем доходу в спірний період, а отже і на розмір можливих майнових втрат, яких він зазнав, безпосередньо впливають періоди перебування його у щорічних та інших відпустках (оплачуваних та неоплачуваних), а також періоди його тимчасової непрацездатності, протягом яких виплата заробітної плати здійснюється в особливому порядку».

Справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2026 передано на новий розгляд судді Маковській О.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 прийнято до свого провадження адміністративну справу №160/11921/20. Підготовче засідання призначено на 17.06.2026.

Від Дніпропетровської обласної прокуратури 01.06.2026 до суду надійшли додаткові пояснення, які містять заперечення проти задоволення позову та в обґрунтування якого вказано, що пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» було передбачено, що норми положень статті 81 Закону № 1697-VІІ на 2015 рік застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету. Також пунктом 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» передбачено, що норми положень статті 81 Закону №1697-VІІ на 2016 рік застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету. Водночас Законом України від 28.12.2014 №79-VIIІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» внесено зміни до Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 №2456-VI, зокрема розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 26, яким, серед іншого, встановлено, що норми і положення статті 81, пунктів 13,14 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону № 1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету. Відповідно до статті 4 Закону №1697-VІІ організація та діяльність органів прокуратури визначаються Конституцією України, цим та іншими Законами України. Таким чином, норми законів України про державний бюджет передбачали правове регулювання питання оплати праці в тому числі прокурорів у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6- р/2020 окреме положення пункту 26 розділу VI у частині, яка передбачає, що норми положення статті 81 Закону № 1697-VІІ, зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) та втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто втрачає чинність не лише в частині посадових окладів, а повністю. За таких обставин Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 на спірні правовідносини у період роботи позивача з 01.07.2015 по 26.03.2020 не може вплинути, оскільки такі правовідносини виникли до прийняття такого рішення. Окрім того, відповідач не погоджується із розрахунками позивач, наведеними у позовній заяві, та вказує, що у разі задоволення позову розмір відшкодування матеріальної шкоди становить 123 413,55 грн., а не 1 055 605,72 грн., як вказано у позові. В задоволенні позову просить відмовити повністю.

До суду 16.06.2026 від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь позивача матеріальну шкоду у сумі 1 055 605,72 грн. у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, а саме: посадового окладу та надбавки за вислугу років, визначених згідно зі статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», завдану положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнанні неконституційними, за період з 01.07.2015 по 31.08.2020.

17.06.2026 підготовче засідання відкладено на 01.07.2026.

До суду 26.06.2026 від Офісу Генерального прокурора України надійшли пояснення, в яких зазначено, що відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України. За змістом ст.152 Конституції України рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, а у разі встановлення порушеного права позивача на отримання заробітної плати у розмірах, встановленими ст.81 Закону України «Про прокуратуру», завдану йому матеріальну шкоду повинна відшкодовувати саме держава, а не конкретний державний орган в межах власних бюджетних асигнувань.

До суду 26.06.2026 від Офісу Генерального прокурора України подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із порушенням позивачем строку звернення до суду із даним позовом.

01.07.2026 підготовче засідання відкладено на 22.07.2026.

01.07.2026 від представника позивача надійшло заперечення на клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

22.07.2026 підготовче засідання відкладено за клопотанням представника позивача на 14.08.2026.

14.08.2026 суд закінчив підготовче провадження та відкладено рогляд справи на 25.08.2026.

25.08.2026 від представника позивача надійшло клопотання про призначення судової економічної експертизи.

25.08.2026 судом відмовлено в задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляда та відкладено судове засідання для ознайомлення Державної казначейської службиз клопотанням про призначення судової економічної експертизи на 07.09.2026.

В судовому засіданні 07.09.2026 суд відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової економічної експертизи, представники сторін підтримали свої вимоги та заперечення, викладені у заявах по суті справи. Представник позивача просив позов задовольнити, а представники відповідачів просили у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення учасників справи, безпосередньо дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, проголошення якого призначено на 16.09.2026.

В судове засідання 16.09.2026 з`явився представник позивача та представник відповідача – 2.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 з 12.06.2003 працював на різних посадах в органах прокуратури Дніпропетровської області.

З 09.04.2015 по 14.12.2015 обіймав посаду прокурора м.Тернівки Дніпропетровської області, яка відповідно до ст. 39 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697 є адміністративною посадою (керівник місцевої прокуратури).

З 15.12.2015 обіймав посаду прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області (прокурор відділу регіональної прокуратури).

Перебував у відпустках по догляду за дитиною з червня 2016 року по березень 2017 року та з квітня 2020 року по липень 2020 року.

За період з квітня 2020 року по липень 2020 року заробітна плата позивача нараховувалась та виплачувалась відповідно до пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, та на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Конституційний Суд України Рішенням від 26.03.2020 №6-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вважаючи протиправними дії Дніпропетровської обласної прокуратури в частині нарахування посадового окладу у розмірі, що є меншим, ніж встановлений ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ від 14.10.2014 (далі - Закон №1697-VII).

Відповідно до частини 2статті 15 Закону №1697-VІІ прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Статтею 16 Закону №1697-VІІ визначені гарантії незалежності прокурора, однією з яких є належне матеріальне, соціальне та пенсійне забезпечення прокурора.

Відповідно до частини 2 статті 81 Закону №1697-VІІ (в редакції Закону України від 02.07.2015 №578-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень» (далі - Закон №578-VIII)) заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Крім того, як зазначалося, приписами статті 81 Закону України «Про прокуратуру» складові заробітної плати прокурора передбачають інші виплати, які встановлені законодавством. Отже, передбачені діючим законодавством додаткові виплати: 1) надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи; 2) надбавка за знання та використання в роботі іноземної мови; 3) доплата за науковий ступінь кандидата або доктора наук з відповідної спеціальності; 4) надбавка за почесне звання «заслужений»; 5) робота з таємними документами - також підлягають врахуванню.

Верховний Суд неодноразово підкреслював, що дієвість захисту порушеного права безпосередньо залежить від того, наскільки обраний метод відповідає суті самого порушення. Отже, щоб вирішення спору не було формальним, а реально поновило права особи, судам необхідно встановити чіткий зв`язок між характером шкоди, способом її усунення та правильно визначити належного відповідача, так як у випадку недотримання вказаних критеріїв судове рішення набуває декларативного характеру. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.07.2026 у справі №420/9554/20.

Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Відповідно до ч.7 ст.81 Закону№1697-VII прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.

Розмір посадового окладу прокурорів визначений частиною 3 статті 81 Закону, яка протягом спірного в цій справі періоду (2015-2017 роки) передбачала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.07.2015 - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2016 - 11 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2017 - 12 мінімальних заробітних плат.

З 01.01.2017 посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлювався у розмірі 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

25.09.2019 посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлювався у розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

01.01.2015 року набрав чинності Закон №79-VIII, яким внесено зміни до пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та установлено, що стаття 81 Закону №1697-VII застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На виконання приписів пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України постановою від 30.09.2015 №763 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505» вніс зміни до постанови №505, якими затвердив нові схеми посадових окладів працівників прокуратур.

Суд зазначає, що законодавець, наділивши Кабінет Міністрів України повноваженнями встановлювати порядок виплати та розміри заробітної плати прокурора, запровадив відмінне від передбаченого положеннями статті 81 Закону №1697-VІІ нормативне регулювання заробітної плати прокурора, що суперечить принципу верховенства права, передбаченого частиною 1 статті 8 Конституції України.

Надалі, Конституційний Суд України Рішенням від 26.03.2020 №6-р/2020 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України) визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частинами 1 та 2 статті 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічні за змістом положення містяться в частині 1 статті 91 Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон №2136-VIII).

Порядок виконання рішень та висновків Конституційного Суду України регламентовано положеннями статті 97 Закону №2136-VIII, відповідно до частини 1 якої Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Керуючись зазначеними нормами Закону №2136-VIII, Конституційний Суд України в Рішенні від 26.03.2020 №6-р/2020 встановив, що норма Бюджетного кодексу України, яка була визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За своєю правовою природою визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, інших актів або їх окремих положень вказує на те, що такі суперечили нормам Основного Закону з моменту їх прийняття. Ухвалення рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності, таким рішенням лише визнається наявність чи відсутність такого факту, який виник в момент прийняття неконституційного акта. З дня прийняття рішення Конституційним Судом України, якщо іншого строку не зазначено у самому рішенні, неконституційні акти лише втрачають чинність.

Тобто шкода завдана неконституційним актом виникає у період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок вже прийнятого та застосовного в минулому до особи неконституційного акта.

Згідно з частиною 3 статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Отже, положення частини 3 статті 152 Конституції України містять посилання на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, які визнані неконституційними, не повинно здійснюватися в іншому, ніж у встановленому законом порядку.

Конституційний Суд України в своїх рішеннях неодноразово підтверджував висловлену ним юридичну позицію згідно з якою відповідно до частини 3 статті 152 Конституції України матеріальна та моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку, тому позитивним обов`язком держави є прийняття відповідного закону, який має визначати порядок та умови такого відшкодування (рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009, від 07.04.2021 №1-р(II)/2021, від 21.07.2021 №4-р(II)/2021).

Стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз`яснює його зміст наступним чином:

а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй;

б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України (абзац 2 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.09.2016 №6-рп/2016).

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 20.06.2019 №6-р/2019 наголошував, що верховенство права як один із засадничих конституційних приписів слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади (абзац 3 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 №6-р/2019).

Верховний Суд у постанові від 19.03.2025 у справі №757/25182/23-ц підкреслив, що Конституція України закріплює принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який має не лише політичний чи моральний, а й юридичний характер, оскільки держава та її органи зобов`язані нести публічно-правову відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх конституційних обов`язків, а також забезпечити ефективний міжнародно-правовий та/або конституційно-правовий механізм захисту порушених прав відповідно до статей 55 і 152 Конституції України, остання з яких прямо покладає на державу обов`язок відшкодувати матеріальну чи моральну шкоду, завдану актами або діями, що визнані неконституційними.

З 01.01.2015 було обмежено розмір посадових окладів працівників прокуратури, у зв`язку із дією пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, який згодом було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020.

Визнання зазначеного положення Бюджетного кодексу України таким, що не відповідає Конституції України, засвідчило його невідповідність конституційним гарантіям належного матеріального забезпечення прокурорів як складової їх незалежності та зумовило виникнення у осіб, до яких воно застосовувалося, права на оцінку наслідків такого регулювання з точки зору наявності шкоди, завданої актом, що був визнаний неконституційним, та на її відшкодування (за умови встановлення факту її завдання внаслідок дії неконституційного акта) і за відсутності закону, який установлює порядок такої компенсації, оскільки держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію, в іншому випадку всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

Верховний Суд у своїй постанові від 20.12.2023 у справі №420/17886/21 зауважив, що шкода завдана неконституційним актом виникає у період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок вже прийнятого та застосовного в минулому до особи неконституційного акта і відсутність передбаченого частиною 3 статті 152 Конституції України спеціального закону, який установлює порядок відшкодування зазначеної шкоди не звільняє державу від обов`язку здійснити таку компенсацію.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц виклала правовий висновок, відповідно до якого у спорах про відшкодування шкоди державою остання бере участь у справі як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно таку шкоду. При цьому, залучення або незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки Державна казначейська служба України чи її територіальний орган не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача.

Таким чином, належним відповідачем у справі за даним позовом про відшкодування шкоди, завданої дією пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, який було визнаний неконституційним, є відповідний орган прокуратури, який безпосередньо здійснював нарахування заробітної плати такому прокурору, як орган державної влади діями якого було заподіяно таку шкоду, а саме: Дніпропетровська обласна прокуратура.

Питання щодо наявності правових підстави для відшкодування матеріальної шкоди колишньому прокурору місцевої прокуратури, завданої застосуванням норми Закону - пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, яка згодом була визнана неконституційною, було предметом дослідження Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду (далі - Об`єднана палата) у постанові від 24.02.2026 у справі № 160/6949/20.

В означеній постанові Об`єднана палата, з урахуванням конституційних гарантій судового захисту, принципу верховенства права, приписів частини 4 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, констатувала, що суд не може відмовити в задоволенні позову з підстав відсутності, неповноти чи неузгодженості законодавчого регулювання спірних правовідносин і зобов`язаний вирішити спір по суті, забезпечивши ефективний захист порушених прав особи.

У цій же постанові Об`єднана палата зазначила, що за своєю правовою природою визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, інших актів або їх окремих положень вказує на те, що такі суперечили нормам Основного Закону з моменту їх прийняття. Ухвалення Рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності, таким Рішенням лише визнається наявність чи відсутність такого факту, який виник у момент прийняття неконституційного акта. З дня прийняття Рішення Конституційним Судом України, якщо іншого строку не зазначено у самому рішенні, неконституційні акти лише втрачають чинність.

Тобто шкода завдана неконституційним актом виникає у період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за Рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок уже прийнятого та застосовного в минулому до особи неконституційного акта.

У постанові від 24.02.2026 у справі №160/6949/20 Об`єднана палата сформулювала такі правові висновки:

1) відсутність спеціального закону не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, поданого на підставі частини 3 статті 152 Конституції України, про відшкодування шкоди, завданої неконституційним актом, оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії і не допускають звуження змісту та обсягу конституційних прав особи внаслідок бездіяльності законодавця;

2) належне матеріальне забезпечення прокурорів є однією із законодавчо закріплених гарантій їх незалежності, визначених статтею 16 Закону України «Про прокуратуру», а застосування неконституційної норми, якою було звужено зміст цієї гарантії, може бути підставою для виникнення у прокурорів (як діючих, так і колишніх) права на відшкодування матеріальної шкоди, завданої дією положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, за умови встановлення в судовому порядку факту завдання такої шкоди;

3) належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, завданої прокурору зазначеним неконституційним актом, є відповідний орган прокуратури, який здійснював нарахування та виплату заробітної плати і діями якого фактично було заподіяно таку шкоду, тоді як залучення Державної казначейської служби України не є необхідним, оскільки вона не є суб`єктом, який порушив права такого працівника прокуратури.

Застосовуючи означені висновки до обставин цієї справи, с констатує, що позивач як колишній прокурор, посадовий оклад якого в період дії пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України при нарахуванні заробітної плати у спірний період визначався у розмірі меншому, ніж передбачено частиною 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру», має право ініціювати перед судом питання про відшкодування шкоди на підставі частини 3 статті 152 Конституції України, зокрема матеріальної, та, відповідно, на відшкодування такої шкоди за умови встановлення факту її завдання за результатом оцінки судом наслідків такого неконституційного регулювання.

Ураховуючи висновки, наведені у постанові Об`єднаної палати, суд зазначає, що матеріальна шкода у правовідносинах може полягати, зокрема, у виплаті прокурору заробітної плати у розмірі меншому, ніж гарантований законом, тобто у різниці між фактично нарахованою та виплаченою заробітною платою (з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, які не передбачені Законом України «Про прокуратуру»), і тією сумою, яка підлягала нарахуванню та виплаті, відповідно до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру» за спірний в цій справі період.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог та підстав позову, суд зазначає, що позивач визначив матеріальною шкодою, завданій йому, посадовий оклад, обрахований виходячи із ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру», за період з квітня 2020 року по липень 2020 року з відрахуванням виплат, що повинні бути виключені із загальної суми, а саме: допомога по тимчасовій непрацездатності та оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності.

Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд проводить обрахунок матеріальної шкоди виходячи із посадового окладу та надбавки за вислугу років, за фактично відпрацьований позивачем час, із виключенням із загальної суми днів: щорічної основної відпустки, відпустки без збереження заробітної плати, відрядження, тимчасової непрацездатність, навчання.

З розрахунків вбачається, що за період з 01.07.2015 по 31.12.2015 позивачу нараховано та виплачено посадовий оклад в загальній сумі 12 652,03 грн.

Як встановлено судом із розрахункових листів за 2015 рік, позивач відпрацював:

в липні 2015 року - 18 з 23 робочих днів,

в серпні 2015 року – 15 з 20 робочих днів,

в вересні 22 із 22 робочих днів;

в жовтні 21 із 21 робочих днів;

в листопаді 21 із 21 робочих днів;

в грудні 23 із 23 робочих днів.

При обрахунку матеріальної шкоди за період з 01.07.2015 по 31.12.2015 суд керується ч.3 та 4 ст.81 Закону№1697-VII (в редакції чинній протягом періоду з 01.07.2015 по 31.12.2015) посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: прокурора регіональної прокуратури - 1,2.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень.

Отже посадовий оклад позивача:

з 01.07.2015 мав становити 14 616,00 грн., виходячи з наступного розрахунку: 1 218,00 грн. (мінімальна заробітна плата станом на 01.07.2015) * 10 *1,2 (коефіцієнт відповідно до ч.4 ст.81 Закону№1697-VII);

з 01.09.2015 мав становити 16 536,00 грн., виходячи з наступного розрахунку: 1 378,00 грн. (мінімальна заробітна плата станом на 01.09.2015) * 10 *1,2 (коефіцієнт відповідно до ч.4 ст.81 Закону№1697-VII).

Таким чином посадовий оклад обраховується судом за фактично відпрацьований позивачем час за період з 01.07.2015 по 31.12.2015, оскільки судом встановлено, що позивач не відпрацював усі робочі дні протягом спірного періоду.

Разом із тим, у липні 2015 року позивач перебував на лікарняному 5 днів та фактично відпрацював 18 днів, у зв`язку з чим розмір посадового окладу за цей місяць підлягає пропорційному зменшенню і становить: 14 616,00 грн./23*18=11 438,60 грн.

У серпні 2015 року позивач фактично відпрацював 15 робочих днів у зв`язку з чим розмір посадового окладу за цей місяць підлягає пропорційному зменшенню і становить: 14 616,00 грн./20*15= 10 962,00 грн.

Отже, сукупний розмір посадового окладу за липень-грудень 2015 року 11 438,60 грн.+ 10 962,00 грн.+ 16 536,00 грн. + 16 536,00 грн.+ 16 536,00 грн.+ 16 536,00 грн.=88 544,60 грн.

Вказана сума підлягає коригуванню шляхом її зменшення на розмір посадового окладу, фактично нарахованого позивачу за відповідний період, а саме: 88 544,60 грн. (розмір посадового окладу, який мав бути нарахований за фактично відпрацьований час) – 12 652,03 грн. (фактично виплачена сума посадового окладу) = 75 892,57 грн.

Відповідно, розмір надбавки за вислугу років позивача визначається як 20% від суми посадового окладу та становить 17708,92 грн. - 2674,25 грн. = 15034,67 грн.

Отже матеріальна шкода за період з 01.07.2015 по 31.12.2015 виходячи із посадового окладу, за фактично відпрацьований позивачем час (наведений вище), із виключенням із загальної суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності становить 88 544,60 грн.+ 15034,67 грн.=103579,27 грн.

З розрахунків вбачається, що за період за 2016 рік позивачу нараховано та виплачено посадовий оклад в загальній сумі 6019,30 грн.

Як встановлено судом із розрахункових листів за 2016 рік, позивач відпрацював:

в січні 12 із 19 робочих днів;

в лютому 12 із 21 робочих днів;

в березні 22 із 22 робочих днів;

в квітні 10 із 21 робочих днів;

в травні 4 із 20 робочих днів;

в червні 20 із 20 робочих днів;

в липні 22 із 22 робочих днів;

в серпні 22 із 22 робочих днів;

в вересні 22 із 22 робочих днів;

в жовтні 20 із 20 робочих днів;

в листопаді 22 із 22 робочих днів;

в грудні 22 із 22 робочих днів.

При обрахунку матеріальної шкоди за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 суд керується ч.3 та 4 ст.81 Закону№1697-VII (в редакції чинній протягом періоду з 01.01.2016 по 31.12.2016) посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: прокурора регіональної прокуратури - 1,2.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» встановлено у 2016 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.

Отже посадовий оклад позивача

з 01.01.2016 мав становити 18 189,60 грн., виходячи з наступного розрахунку: 1 378,00 грн. (мінімальна заробітна плата станом на 01.01.2016 року) * 11 *1,2 (коефіцієнт відповідно до ч.4 ст.81 Закону№1697-VII);

з 01.05.2016 року мав становити 19 140,00 грн., виходячи з наступного розрахунку: 1 450,00 грн. (мінімальна заробітна плата станом на 01.05.2016 року) * 11 *1,2 (коефіцієнт відповідно до ч.4 ст.81 Закону№1697-VII);

з 01.12.2016 року мав становити 21 120,00 грн., виходячи з наступного розрахунку: 1 600,00 грн. (мінімальна заробітна плата станом на 01.12.2016 року) * 11 *1,2 (коефіцієнт відповідно до ч.4 ст.81 Закону№1697-VII).

Таким чином посадовий оклад обраховується судом за фактично відпрацьований позивачем час за період з 01.01.2016 по 31.12.2016, оскільки судом встановлено, що позивач не відпрацював усі робочі дні протягом спірного періоду.

У січні 2016 року позивач фактично відпрацював 12 робочих днів у зв`язку з чим розмір посадового окладу за цей місяць підлягає пропорційному зменшенню і становить: 18189,60/19*12=11488,17 грн.

У лютому 2016 року позивач фактично відпрацював 12 робочих днів у зв`язку з чим розмір посадового окладу за цей місяць підлягає пропорційному зменшенню і становить: 18189,60/21*12= 10394,06 грн.

У квітні 2016 року позивач фактично відпрацював 10 робочих днів у зв`язку з чим розмір посадового окладу за цей місяць підлягає пропорційному зменшенню і становить: 18189,60/21*10= 8661,71 грн.

У травні 2016 року позивач фактично відпрацював 4 робочих днів у зв`язку з чим розмір посадового окладу за цей місяць підлягає пропорційному зменшенню і становить:19140,00/20*4=3828,00 грн.

Отже, сукупний розмір посадового окладу за 2016 рік становить: 11 488,17+10394,06+18 189,60+8661,71+3828,00=52 561,54 грн.

Вказана сума підлягає коригуванню шляхом її зменшення на розмір посадового окладу, фактично нарахованого позивачу за відповідний період, а саме 52 561,54 грн. (розмір посадового окладу, який мав бути нарахований, за фактично відпрацьований час) – 6019,30 грн. (фактично виплачена сума посадового окладу) = 46 542,24 грн.

Відповідно, розмір надбавки за вислугу років позивача визначається як 20% від суми посадового окладу та становить 10 512,31 грн.-23,29 грн.=10489,02 грн.

Отже матеріальна шкода за період за 2016 рік, виходячи із посадового окладу, за фактично відпрацьований позивачем час (наведений вище), із виключенням із загальної суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності становить 46 542,24+10489,02 =57031,26 грн.

З розрахунків вбачається, що за період за 2017 рік позивачу нараховано та виплачено посадовий оклад в загальній сумі 29 045,15 грн.

Як встановлено судом із розрахункових листів за 2017 рік, позивач відпрацював:

в січні 0 із 20 робочих днів;

в лютому 0 із 20 робочих днів;

в березні 0 із 22 робочих днів;

в квітні 12 із 19 робочих днів;

в травні 21 із 21 робочих днів;

в червні 20 із 20 робочих днів;

в липні 21 із 21 робочих днів;

в серпні 22 із 22 робочих днів;

в вересні 21 із 21 робочих дні;

в жовтні 10 із 21 робочих днів;

в листопаді 22 із 22 робочих днів;

в грудні 20 із 20 робочих днів.

При обрахунку матеріальної шкоди за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 суд керується ч.3 та 4 ст.81 Закону№1697-VII (в редакції чинній протягом періоду з 01.01.2017 по 31.12.2017) посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: прокурора регіональної прокуратури - 1,2.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено у 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2017 року - 1600 гривень.

Отже, посадовий оклад позивача з 01.01.2017 мав становити 23040,00 грн., виходячи з наступного розрахунку: 1 600,00 грн. (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2017 року) * 12 *1,2 (коефіцієнт відповідно до ч.4 ст.81 Закону№1697-VII).

Таким чином посадовий оклад обраховується судом за фактично відпрацьований позивачем час за період з 01.01.2017 по 31.12.2017, оскільки судом встановлено, що позивач не відпрацював усі робочі дні протягом спірного періоду.

У квітні 2017 року позивач фактично відпрацював 12 робочих днів у зв`язку з чим розмір посадового окладу за цей місяць підлягає пропорційному зменшенню і становить: 23040,00/19*12=14 551,58 грн.

У жовтні 2017 року позивач фактично відпрацював 10 робочих днів у зв`язку з чим розмір посадового окладу за цей місяць підлягає пропорційному зменшенню і становить: 23040,00/21*10=10971,43 грн.

Отже, сукупний розмір посадового окладу за 2017 рік становить: 14 551,58+23040,00+ 23040,00 + 23040,00 + 23040,00 + 23040,00 +10 971,43 + 23040,00 + 23040,00 =186 803,01 грн.

Вказана сума підлягає коригуванню шляхом її зменшення на розмір посадового окладу, фактично нарахованого позивачу за відповідний період, а саме 186 803,01-29 045,15=157757,86 грн.

Відповідно, розмір надбавки за вислугу років позивача визначається як 20% від суми посадового окладу та становить 37360,60 -19 049,64=18310,96 грн.

Отже матеріальна шкода за період за 2017 рік, виходячи із посадового окладу, за фактично відпрацьований позивачем час (наведений вище), із виключенням із загальної суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності становить 157757,86+18310,96=176 068,82 грн.

З розрахунків вбачається, що за період за 2018 рік позивачу нараховано та виплачено посадовий оклад в загальній сумі 63 498,82 грн.

Як встановлено судом із розрахункових листів за 2018 рік, позивач відпрацював:

в січні 21 із 21 робочих днів;

в лютому 20 із 20 робочих днів;

в березні 21 із 21 робочих днів;

в квітні 19 із 19 робочих днів;

в травні 21 із 21 робочих днів;

в червні 20 із 20 робочих днів;

в липні 7 із 22 робочих днів;

в серпні 22 із 22 робочих днів;

в вересні 20 із 20 робочих днів;

в жовтні 22 із 22 робочих днів;

в листопаді 22 із 22 робочих днів; в грудні 20 із 20 робочих днів.

При обрахунку матеріальної шкоди за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 суд керується ч.3 та 4 ст.81 Закону№1697-VII (в редакції чинній протягом періоду з 01.01.2018 по 31.12.2018) посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: прокурора регіональної прокуратури - 1,2.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривень.

Отже посадовий оклад позивача з 01.01.2018 мав становити 25 372,80 грн., виходячи з наступного розрахунку: 1 762,00 грн. (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року) * 12 *1,2 (коефіцієнт відповідно до ч.4 ст.81 Закону№1697-VII).

Таким чином посадовий оклад обраховується судом за фактично відпрацьований позивачем час за період з 01.01.2018 по 31.12.2018, оскільки судом встановлено, що позивач не відпрацював усі робочі дні протягом спірного періоду.

У липні 2018 року позивач фактично відпрацював 7 робочих днів у зв`язку з чим розмір посадового окладу за цей місяць підлягає пропорційному зменшенню і становить: 25 372,80/22*7=8073,16 грн.

Отже, сукупний розмір посадового окладу за 2018 рік становить: 25 372,80*11+8073,16=287 173,96 грн.

Вказана сума підлягає коригуванню шляхом її зменшення на розмір посадового окладу, фактично нарахованого позивачу за відповідний період, а саме 287 173,96 - 63 498,82=223 675,14 грн.

Відповідно, розмір надбавки за вислугу років позивача визначається як з січня 2018 року по червень 2018 року - 20% - 28717,40 грн., з липня 2018 року - 25% від суми посадового окладу – 35896,75 грн. та з урахуванням нарахованої суми становить 64614,15-17 184,04= 47430,11 грн.

Отже матеріальна шкода за період за 2018 рік, виходячи із посадового окладу, за фактично відпрацьований позивачем час (наведений вище), із виключенням із загальної суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності становить 223 675,14 + 47430,11= 271 105,25 грн.

З розрахунків вбачається, що за період за 2019 рік позивачу нараховано та виплачено посадовий оклад в загальній сумі 57280,10 грн.

Як встановлено судом із розрахункових листів за 2019 рік, позивач відпрацював:

в січні 18 із 21 робочих днів;

в лютому 20 із 20 робочих днів;

в березні 10 із 20 робочих днів;

в квітні 20 із 20 робочих днів;

в травні 21 із 21 робочих днів;

в червні 18 із 18 робочих днів;

в липні 8 із 23 робочих днів;

в серпні 21 із 21 робочих днів;

в вересні 15 із 21 робочих днів;

в жовтні 18 із 22 робочих днів;

в листопаді 21 із 21 робочих днів;

в грудні 21 із 21 робочих днів.

При обрахунку матеріальної шкоди за період з 01.01.2019 по 24.09.2019 суд керується ч.3 та 4 ст.81 Закону№1697-VII (в редакції чинній протягом періоду з 01.01.2019 по 24.09.2019) посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; (в редакції чинній протягом періоду з 25.09.2019 по 31.12.2019) посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: прокурора обласної прокуратури - 1,2.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2019 року 1921 гривень.

Отже посадовий оклад позивача

з 01.01.2019 мав становити 27 662,40 грн., виходячи з наступного розрахунку: 1 921,00 грн. (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2019 року) * 12 *1,2 (коефіцієнт відповідно до ч.4 ст.81 Закону№1697-VII);

з 25.09.2019 року мав становити 34 578,00 грн., виходячи з наступного розрахунку: 1 921,00 грн. (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2019 року) * 15 *1,2 (коефіцієнт відповідно до ч.4 ст.81 Закону№1697-VII).

У січні 2019 року позивач фактично відпрацював 18 робочих днів у зв`язку з чим розмір посадового окладу за цей місяць підлягає пропорційному зменшенню і становить: 27 662,40/21*18=23710,63 грн.

У берені 2019 року позивач фактично відпрацював 10 робочих днів у зв`язку з чим розмір посадового окладу за цей місяць підлягає пропорційному зменшенню і становить: 27 662,40/20*10=13831,20 грн.

У травні 2019 року позивач фактично відпрацював 20 робочих днів у зв`язку з чим розмір посадового окладу за цей місяць підлягає пропорційному зменшенню і становить: 27 662,40/21*20=26345,14 грн.

У липні 2019 року позивач фактично відпрацював 8 робочих днів у зв`язку з чим розмір посадового окладу за цей місяць підлягає пропорційному зменшенню і становить: 27 662,40/23*8=9621,70 грн.

У вересні 2019 року позивач фактично відпрацював 15 робочих днів у зв`язку з чим розмір посадового окладу за цей місяць підлягає пропорційному зменшенню і становить: 27 662,40/21*15=19758,86 грн.

У жовтні 2019 року позивач фактично відпрацював 18 робочих днів у зв`язку з чим розмір посадового окладу за цей місяць підлягає пропорційному зменшенню і становить: 34578,00/22*18=28291,09 грн.

Отже, сукупний розмір посадового окладу за 2019 рік становить: 23 710,63 +27 662,40 + 13 831,20 + 27 662,40 +26 345,14 +27 662,40 +9 621,70 + 27 662,40 +19 758,86 + 28 291,09 +34 578,00 + 34 578,00 = 301 364,22 грн.

Вказана сума підлягає коригуванню шляхом її зменшення на розмір посадового окладу, фактично нарахованого позивачу за відповідний період, а саме 301 364,22 - 57 280,10 = 244 084,12 грн.

Відповідно, розмір надбавки за вислугу років позивача визначається як 25% від суми посадового окладу та з урахуванням нарахованої суми становить 75 341,06-1473,43=73867,63 грн.

Отже матеріальна шкода за період за 2019 рік, виходячи із посадового окладу, за фактично відпрацьований позивачем час (наведений вище), із виключенням із загальної суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності становить 244 084,12 +73867,63 = 317 951,63 грн.

З розрахунків вбачається, що за період за січень-серпень 2020 року позивачу нараховано та виплачено посадовий оклад в загальній сумі 11 391,79 грн.

Як встановлено судом із розрахункових листів за 2020 рік, позивач відпрацював:

в січні 4 із 21 робочих днів;

в лютому 20 із 20 робочих днів;

в березні 1 із 21 робочих днів;

в квітні 0 із 21 робочих днів;

в травні 0 із 19 робочих днів,

у червні 0 із 18 робочих днів;

в липні 0 із 23 робочих днів;

в серпні 15 із 21 робочих днів;

в вересні 19 із 21 робочих днів;

в жовтні 19 із 22 робочих днів;

в листопаді 11 із 21 робочих днів;

в грудні 2 із 21 робочих днів.

При обрахунку матеріальної шкоди за період з 01.01.2020 по 14.05.2020 суд керується ч.3 та 4 ст.81 Закону№1697-VII (в редакції чинній протягом періоду з 01.01.2020 по 14.05.2020) посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: прокурора обласної прокуратури - 1,2.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні.

Отже посадовий оклад позивача з 01.01.2020 мав становити 37 836,00 грн., виходячи з наступного розрахунку: 2 102,00 грн. (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року) * 15 *1,2 (коефіцієнт відповідно до ч.4 ст.81 Закону№1697-VII).

У січні 2020 року позивач фактично відпрацював 4 робочих днів у зв`язку з чим розмір посадового окладу за цей місяць підлягає пропорційному зменшенню і становить: 37 836,00/21*4=7206,86 грн.

У березні 2020 року позивач фактично відпрацював 4 робочих днів у зв`язку з чим розмір посадового окладу за цей місяць підлягає пропорційному зменшенню і становить: 37 836,00/21*1= 1801,71 грн.

Отже, сукупний розмір посадового окладу за 2020 рік становить: 7206,86+1801,71+37836,00=46844,57 грн.

Вказана сума підлягає коригуванню шляхом її зменшення на розмір посадового окладу, фактично нарахованого позивачу за відповідний період, а саме: 46844,57-7094,29=39750,28 грн.

Відповідно, розмір надбавки за вислугу років позивача визначається як 25% від суми посадового окладу та з урахуванням нарахованої суми становить 11711,14 грн.-2128,29=9582,85 грн.

Отже матеріальна шкода за період за 2020 рік, виходячи із посадового окладу, за фактично відпрацьований позивачем час (наведений вище), із виключенням із загальної суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності становить 39750,28+9582,85=49333,13 грн.

Щодо стягнення збитків за період з 27.03.2020 по 31.08.2020 суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений постанові від 20.12.2023 у справі №420/17886/21, відповідно до якого шкода завдана неконституційним актом виникає у період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок вже прийнятого та застосовного в минулому до особи неконституційного акта і відсутність передбаченого частиною 3 статті 152 Конституції України спеціального закону, який установлює порядок відшкодування зазначеної шкоди не звільняє державу від обов`язку здійснити таку компенсацію.

Отже, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо можливості включення до матеріальної шкоди премії, суд зазначає таке.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами позивачу протягом спірного періоду виплачувалась премія, що підтверджено розрахунковими листами.

Частина 2 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакціях протягом спірного періоду не містить імперативної норми щодо того, що премія прокурорам встановлюється в розмірі не менше як 10% посадового окладу.

Фактично частина 2 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» визначає, що преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, який (тобто саме фонд), утворений в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Положення про преміювання працівників органів прокуратури, Національної академії прокуратури України та членів Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, затверджене наказом Генеральної прокуратури України №234 від 09.08.2017 (далі - Положення №234), визначає підстави і порядок преміювання прокурорів, слідчих, працівників, що виконують функції з обслуговування, службовців, робітників органів прокуратури, працівників Національної академії прокуратури України (далі - працівники), а також членів Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Відповідно до п.2, 3, 4, 6, 7, 8 Положення №234 преміювання працівників Генеральної прокуратури України, регіональних, місцевих прокуратур, Національної академії прокуратури України та членів Комісії здійснюється щомісяця пропорційно до відпрацьованого часу в межах фонду преміювання, затвердженого в кошторисах, та економії фонду оплати праці.

Премії виплачуються працівникам та членам Комісії на підставі наказів Генеральної прокуратури України, керівників регіональних прокуратур, ректора Національної академії прокуратури України, голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Розмір премій визначається відповідно до об`єктивної оцінки роботи працівника, члена Комісії та їх особистого внеску в загальні результати роботи у відсотках до посадового окладу або місячної заробітної плати працівника (крім доплат за виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників та за виконання обов`язків тимчасово відсутнього керівника) і члена Комісії.

При цьому, правова природа виплати премії прокурора, з огляду на Положення №234, передбачає проведення об`єктивної оцінки роботи прокурора та його особистий внесок в загальні результати роботи. В свою чергу у разі несвоєчасного або неякісного виконання завдань, погіршення ефективності роботи і порушення трудової дисципліни премія виплачується в меншому розмірі або не виплачується взагалі.

Крім цього суд зазначає, що премія прокурорам встановлюється на підставі наказу керівника відповідної прокуратури.

Таким чином суд доходить висновку, що фактично премія позивача була виплачена на виконання частини 2 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у розмірах відповідних утвореному фонду преміювання.

Щодо можливості включення інших надбавок до визначення розміру матеріальної шкоди, суд відмічає, що позивачу нараховували та виплачувались інші надбавки, зокрема надбавка до посадового окладу за класний чин надбавка за виконання особливо важливих робіт, однак такі не входять до складу заробітної плати, яка мала виплачуватись відповідно до положень ст.81 Закону України «Про прокуратуру».

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 05.08.2026 у справі №160/14893/20.

Таким чином суд доходить висновку, що матеріальна шкода, завдана позивачу дією пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, який було визнаний неконституційним, становить 975 069,36 грн, який відповідає розміру посадового окладу та надбавки за вислугу років відповідно до положень ст.81 Закону України «Про прокуратуру», за фактично відпрацьований позивачем час за період з включно.

При цьому суд зазначає, що інші позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки фактично предметом спору є стягнення матеріальної шкоди, а не правовідносини щодо нарахування та виплати позивачу заробітної плати протягом спірного періоду.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється у зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору згідно з Законом України «Про судовий збір».

Керуючись ст.2, 12, 72-77, 139, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до відповідача-1: Держави в особі Державної казначейської служби, відповідача-2: Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа на стороні відповідача-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Офіс Генерального прокурора України про стягнення матеріальної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури матеріальну шкоду у сумі 975 069,36 грн. у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме: посадового окладу та надбавки за вислугу років, визначених за ст.81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01.07.2015 по 26.03.2020.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат – не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 16.09.2026.

Суддя О.В. Маковська