Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №280/10171/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

17 вересня 2026 р. Справа № 280/10171/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Крапівницької Н.Л.,

розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо невиплати позивача одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до п. 4 постанови КМУ від 11.02.2025 №153.

Ухвалою суду прийнято до свого провадження адміністративну справу №280/10171/25 та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позов.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив щодо задоволення позову.

Зазначив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 06.10.2021 по 24.03.2024.

З 25.03.2024 по 10.10.2024 ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .

У період з 11.10.2024 по 30.04.2025 він ухилявся від військової служби, у зв`язку із самовільним залишенням військової частини.

З 30.04.2025 по 14.05.2025 солдат ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.05.2025 №141 (по стройовій частині) солдат ОСОБА_1 з того ж дня зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та з 20.07.2025 проходить її на посаді оператора безпілотних літальних апаратів 1 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 3 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 1 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_1 .

Вказав, що відповідно до четвертого абзацу підпункту «д» пункту 1 Рішення Міністра оборони України від 20.02.2025 №999/уд підтвердженням безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій є довідки встановленої Рішенням форми. Відповідно до Довідки військової частини НОМЕР_2 від 30 грудня 2025 вих. №897/1/3375 солдат ОСОБА_1 безпосередньої участі у бойових діях не брав. Довідка про безпосередню участь позивач у бойових діях під час його служби у військовій частині НОМЕР_3 Відповідачу не надано.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Як зазначив представник позивача, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці до 25 років вступив до лав Збройних сил України (уклав контракт про проходження громадянами України військової служби в Збройних силах України на посадах осіб рядового складу), брав безпосередню участь в бойових діях.

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення № НОМЕР_5 від 01.08.2024.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що брав участь в бойових діях, під час яких отримав поранення і проходив складне лікування, а саме при виконання бойового завдання 30.05.2024 в районі н.п. Масютівка потрапив під скид з дрона та отримав поранення лівої кисті, проходив оперативне лікування.

В матеріалах справи наявна фотокопія першої сторінки медичної карти стаціонарного хворого №1642, з якої вбачається, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , був госпіталізований 21.06.2024 (ургентно) до КНП «Шевченківська центральна районна лікарня» Шевченківської районної ради Харківської області з діагнозом «Стороннє тіло правої кисті. Операція по видаленню стороннього тіла», фотографію направлення, виданого військовою частиною НОМЕР_3 від 21.06.2024 №232, підписаного лікарем медичної роти, фотографіями медичної карти ф.№300 від 21.06.2024, оформленої на ім`я ОСОБА_1 , яка містить діагноз «Стороннє тіло лівої кисті».

В матеріалах справи відсутній укладений між позивачем та відповідачем контракт про проходження військової служби.

Водночас, як слідує з матеріалів справи, солдат ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 (попереднє місце служби) з 06.10.2021 по 24.03.2024.

З 25.03.2024 по 10.10.2024 ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .

В матеріалах справи наявна довідка військової частини НОМЕР_2 від 30.12.2025 вих. №897/1/3375, де вказано, що солдат ОСОБА_1 безпосередньої участі у бойових діях не брав. (всього брав безпосередню участь в бойових діях – 0 (нуль) днів).

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 29.12.2025 №987/4/1547, ОСОБА_1 відповідно до вимог постанови КМУ від 11.02.2025 №153 не отримував у в/ч НОМЕР_6 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі один мільйон гривень або розмірі пропорційному часу проходження військової служби у розрахунку 1/6 одного мільйону гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Як повідомив відповідач, з 30.04.2025 по 14.05.2025 солдат ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 14.05.2025 №135, вважати таким, що вибули для подальшого проходження служби солдата ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 . З 14.05.2025 виключити зі списків особового складу частини, та з 15.05.2025 з продовольчого забезпечення , вважати таким що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби – військової частини НОМЕР_1 .

13.08.2025 позивач звернувся до відповідача про виплату йому одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до п. 4 постанови КМУ від 11.02.2025 №153, однак відповідач листом від 27.08.2025 відмовив у такі виплаті.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до п. 4 постанови КМУ від 11.02.2025 №153, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає таке.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому строк дії режиму воєнного стану продовжувався та діє на момент розгляду справи судом.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).

Частиною третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною дев`ятою статті 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова №153) та затверджено «Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Згідно з пунктом 3 Постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Відповідно до пункту 4 Постанови №153 установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Аналізуючи вказані вище положення пункту четвертого Постанови №153 (в редакціях як на час її прийняття, так і з урахуванням змін) суд зазначає, що для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої вказаними нормами, мають бути дотримані певні умови, зокрема:

- громадянин України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, мав бути прийнятий (в тому числі за контрактом) або призваний на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64;

- така особа проходить військову службу та брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора;

- вказана особа не входить до кола військовослужбовців, які визначені абзацом 5 пункту 4 Постанови №153, яким винагорода не виплачується.

При цьому, розмір вказаної грошової винагороди залежить від строку безпосередньої участі вищевказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій та інших обставин, а саме:

- якщо такий строк за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153, то одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах виплачується у розмірі 1 млн. гривень;

- якщо такий строк за сукупністю становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153 у зв`язку із наявністю у вказаних військовослужбовців захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі, тобто також у розмірі 1 млн. гривень;

- якщо такий строк за сукупністю становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153 та за відсутності наведених вище обставин щодо захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) (про що й просить позивач у позовній заяві).

В той же час, аналізуючи вказані вище норми законодавства, вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для виплати спірної грошової винагороди позивачу, суд зазначає наступне.

Зі змісту позовної заяви слідує, що підставою для виплати такої винагороди, представник вказує на те, що позивач уклав контракт у віці до 25 років, брав безпосередню участь у бойових діях в районі ведення бойових дій та у відповідності до абзацу а. п. 4 постанови КМУ №153 отримав травму, пов`язану із захистом Батьківщини.

Водночас, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України, а також звернувся до відповідача по питанню виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Підставою для звернення до суду, стало переконання позивача про наявність у нього права на зазначену виплату та протиправну бездіяльність відповідача щодо її ненарахування і невиплати.

Водночас, саме по собі проходження військової служби, не є безумовною підставою для отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №153.

Зазначена Постанова встановлює спеціальні умови набуття права на таку виплату, а тому для виникнення права на її отримання особа повинна довести наявність усіх юридичних фактів, прямо визначених її положеннями.

Відповідно до абзацу другого пункту 4 Постанови №153 право на одноразову грошову винагороду мають військовослужбовці, які, зокрема, проходили військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.

Разом із тим абзацом четвертим пункту 4 зазначеної Постанови встановлено виняток із наведеної вимоги щодо тривалості безпосередньої участі у бойових діях. Так, військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців у зв`язку із наявністю захворювань, поранень, травм, контузій чи каліцтв, одержаних під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується у повному обсязі.

Таким чином, аналіз наведених норм свідчить, що обов`язковою передумовою застосування як абзацу другого, так і абзацу четвертого пункту 4 Постанови №153 є встановлення факту безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій.

Саме ця обставина є юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує виникнення права на відповідну одноразову виплату.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, саме на позивача покладається обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність визначених законодавством умов для отримання одноразової грошової винагороди.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем надано довідку військової частини НОМЕР_2 , відповідно до якої, позивач під час проходження служби у зазначеній військовій частині безпосередньої участі у бойових діях не брав.

Інших офіційних документів, які б підтверджували виконання позивачем бойових завдань у розумінні Постанови №153, матеріали справи не містять.

Також судом встановлено, що доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_3 до матеріалів справи не подано.

Зокрема, відсутні довідки встановленої форми, витяги з бойових наказів, бойових розпоряджень, журналів бойових дій, журналів ведення оперативної обстановки, бойових донесень або інші документи, які б у сукупності підтверджували виконання позивачем бойових завдань саме у районах ведення бойових дій.

Будь-яких інших належних доказів, які б спростовували доводи відповідача щодо відсутності документального підтвердження участі позивача у бойових діях, суду також не подано.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено одну із визначальних умов виникнення права на спірну виплату.

Крім того, суд перевірив доводи позивача про отримання ним бойового поранення.

Як вбачається із позовної заяви, позивач зазначає, що 30 травня 2024 року отримав поранення внаслідок скиду вибухового пристрою з безпілотного літального апарата під час виконання бойового завдання.

На підтвердження зазначених обставин, позивачем подано копії окремих медичних документів.

Разом із тим, аналіз цих документів свідчить, що вони лише підтверджують факт перебування позивача на лікуванні та проведення оперативного втручання у зв`язку із наявністю стороннього тіла кисті.

Водночас жоден із наданих медичних документів не містить відомостей про конкретні обставини отримання ушкодження, місце його отримання, виконання позивачем бойового завдання чи причинний зв`язок між отриманою травмою та захистом Батьківщини.

Суд звертає увагу, що відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402, документом, який містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення, травми чи каліцтва, є - Довідка про обставини травми.

Саме зазначений документ дозволяє встановити, чи пов`язане ушкодження здоров`я із виконанням обов`язків військової служби та захистом Батьківщини.

Відсутність документального підтвердження обставин отримання травми не дає можливості зробити висновок, що вона була одержана під час захисту Батьківщини у розумінні абзацу четвертого пункту 4 Постанови №153.

Суд також враховує, що положення зазначеної Постанови передбачають виплату одноразової винагороди у повному обсязі військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців саме у зв`язку з пораненням, травмою, контузією чи каліцтвом, одержаними під час захисту Батьківщини.

Отже, навіть застосування цього винятку не звільняє особу від обов`язку довести як факт безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій в розумінні положень пункту четвертого Постанови №153, так і факт отримання поранення саме за відповідних обставин.

Матеріали справи не містять достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених юридичних фактів.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні.

Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що позивач не довів наявності всіх передбачених Постановою Кабінету Міністрів України №153 умов, з якими законодавець пов`язує виникнення права на отримання одноразової грошової винагороди.

За відсутності належного підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях та відсутності доказів отримання ним поранення саме під час захисту Батьківщини суд не знаходить підстав для висновку про виникнення у позивача права на спірну виплату.

Оскільки право позивача на отримання одноразової грошової винагороди не підтверджене належними доказами, відповідач не був зобов`язаний здійснювати її нарахування та виплату.

Відтак відсутні правові підстави для визнання бездіяльності відповідача протиправною та покладення на нього обов`язку здійснити нарахування і виплату одноразової грошової винагороди.

У зв`язку з викладеним суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

В силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №400/1217/23: 1) обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 )

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 )

Суддя Крапівницька Н. Л.

підпис

Згідно з оригіналом Суддя

Секретар: