Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №712/3561/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/821/1870/26Головуючий по першій інстанції

Справа № 712/3561/26 Категорія: 305010000 Стеценко О.С.

Доповідач в апеляційній інстанції

Сіренко Ю. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року

м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Сіренка Ю.В., Карпенко О.В., Василенко Л.І.,

секретар: Івануса А.Д.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – держава російська федерація в особі Міністерства юстиції рф,

особа, яка подає апеляційну скаргу – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 червня 2026 року (у складі судді Стеценко О.С.) у справі за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі Міністерства юстиції рф про стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, в якому просила стягнути з російської федерації в особі Міністерства юстиції рф моральну шкоду у розмірі 5 087 500 грн, що за офіційним курсом Національного банку України на день подачі позовної заяви до суду (13.03.2026) становить 100000 євро.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проживала у власному будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

21.02.2022 позивач поїхала до своїх дітей у м. Маріуполь на лікування. Оскільки з 24.02.2022 місто було охоплено війною, ОСОБА_1 разом з сім`єю не могли вийти з будинку. Позивач з метою безпеки перебувала у підвалі будинку, залишившись без їжі, ліків, води та світла.

23.04.2022 російські окупанти дозволили вийти з підвалу, оскільки збиралися зносити будинок. Від знайомої позивач дізналася, що її будинок зруйнований і від нього нічого не лишилося.

Позивача разом з сім`єю прихистили люди в с. Найдьонівка, у яких вони проживали до 11.06.2022.

11.06.2022 позивач виїхала з м. Маріуполь через безліч блокпостів до м. Запоріжжя, а потім вже до м. Черкаси.

Евакуація та пережиті страхи відобразилися на здоров`ї позивача, страх переслідує позивача і наразі і став причиною загострення хвороб, які позивач мала.

Також у позові зазначено, що діями рф було порушене гарантоване ст. 41 Конституції України її право власності, завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, зумовлених перебуванням у межах населеного пункту, який опинився під постійними ворожими обстрілами, що становило безпосередню загрозу для життя та здоров`я позивача, а також її рідних, протиправним позбавленням права володіння, користування та вільного розпорядження всім належним позивачу майном.

Моральну шкоду позивач оцінює у розмірі 5 087 500 грн.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24.06.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження заподіяння моральної шкоди позивачу надано тільки довідку ВПО, медичні документи та витяг з додатку «ДіЯ» про повідомлення про часткове пошкодження будинку.

Також, у рішенні суду зазначено, що у порушення вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, позивач не довела належними та допустимими доказами, що вона з 21.02.2022 по 11.06.2022 перебувала у м. Маріуполь.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи про те, що внаслідок збройної агресії рф позивачу було завдано моральну шкоду є безпідставними, оскільки загально відомий факт збройної агресії рф не звільняє позивача від доведення наявності шкоди та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24.06.2026 та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування зазначає, що суд першої інстанції не врахував презумпцію моральних страждань у випадках війни та примусового переселення.

Вказує, що моральна шкода підтверджується самим фактом втрати житла та переселення. Посилається на практику ЄСПЛ, відповідно до якої сам факт втрати житла та соціальних зв`язків є достатнім для компенсації моральної шкоди та не потребують додаткового доведення.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

24.11.2022 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу, що підтверджується довідкою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи від 24.11.2022 № 7102 - 5002348514 за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач є власником житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Витягу з Державного реєстру речових прав.

Як вбачається з договору оренди № 183-5 від 22.12.2025, укладеного між позивачем як орендарем та Департаментом житлово-комунального комплексу Черкаської міської ради як орендодавцем, останній надав орендарю у користування ліжко-місце в кімнаті АДРЕСА_3 .

Відповідно до відомостей, отриманих з порталу ДіЯ, зафіксовано часткове пошкодження (придатно до експлуатації) майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Також позивачем долучено до матеріалів справи виписку № 8603 із медичної карти амбулаторного хворого від 29.04.2024, огляд терапевта від 17.02.2026, виписку № 6305 із медичної карти амбулаторного хворого від 02.04.2023, виписку пацієнта закладу медичної реабілітації від 24.05.2023.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

24 лютого 2022 року розпочалося та триває повномасштабне вторгнення збройних сил держави-агресора на суверенну територію України.

З 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на всій території України на підставі Указу Президента України« Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 введено воєнний стан, який неодноразово продовжений за Указами Президента України.

Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28 лютого 2025 року Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, територія с. Азовське, Маріупольського району, Донецької області з 24.02.2022 перебувала в зоні активних бойових дій, а з 05.03.2022 є тимчасово окупованою територією України.

За наведених обставин, після початку російської збройної агресії проти України позивачка вимушена була залишити свій дім та переїхати до більш безпечного місця.

У подальшому, 24.11.2022 позивачка отримала довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи № 7102-5002348514 за адресою: АДРЕСА_2 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність заявленого позивачем позову.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Загальновідомим є той факт, що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

02.03.2022 збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь?якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей. 27.04.2022 Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

14.04.2022 Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави – України, що закріплено у Статуті ООН.

Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22).

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Відповідно до статті 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

За приписами частини 2 статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Згідно пункту 3 частини 2 статті 11 ЦК України завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

У пункті 9 частини 2статті 16 ЦК України вказано, що відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За положеннями пункту 2 частини 2 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

За приписами частини 3 статті 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61 -1382сво23)).

Відповідно до частини 1статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20 (провадження № 61?21130сво21)).

За змістом частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За такого та наявності у справі загальновідомих обставин, твердження суду першої інстанції щодо необхідності позивачу додатково підтверджувати причинно-слідчий зв`язок між винними діями заподіювача шкоди, та заподіяння йому, як потерпілому від російської військової агресії, внаслідок зміни свого місця проживання, що призвело до зміни її способу життя та порушення особистих зв`язків, моральної шкоди, є помилковим тлумаченням діючого законодавства.

Відмовляючи у задоволенні позову щодо стягнення моральної шкоди з російської федерації суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позовної заяви позивачки, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв`язання і ведення агресивної війни вона зазнала душевних страждань, втратила душевний спокій, постійно перебуває у стані стресу та тривожності, не надано належної оцінки порушенню прав позивачки на життя, її вимушене переселення, характеру вимушених змін у житті позивачки, глибині душевних страждань, впливу збройної агресії російської федерації проти України на нормальні життєві зв`язки позивачки, необхідність застосування додаткових зусиль для організації позивачкою свого життя.

Не оцінивши належним чином доводи позивачки щодо завданої їй моральної шкоди російською федерацією, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, суд першої інстанції не визначив необхідну й достатню сатисфакцію для позивачки завданою агресивними діями російської федерації.

Подібні висновки у спірних правовідносинах узгоджуються з висновками Верховного Суду при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди за рахунок російської федерації внаслідок збройної агресії проти України, які викладено у постанові від 22.05.2024 у справі № 638/3891/22 (провадження № 61-8795св 23), від 31.07.2024 у справі № 686/14579/23 (провадження № 61-8229св24).

Таким чином, колегія суддів виходить із помилковості висновків суду про відсутність доказів заподіяння позивачу моральної шкоди, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розмір компенсації якої повинен визначатися із доведеності обсягу та характеру перенесених хвилювань.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що військова агресія та окупація російською федерацією території України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів і норм міжнародного права (статті 2 Статуту Організації Об`єднаних Націй). Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва російської федерації.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд апеляційної інстанції враховує характер допущеного російською федерацією правопорушення, глибину душевних страждань ОСОБА_1 , позбавлення можливості проживати та користуватися належним їй на праві власності будинком, вимушене переселення, а також вимоги розумності та справедливості.

Відтак, колегія суддів вважає за можливе стягнути на користь позивача моральну шкоду у розмірі 150000 грн.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону, рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

У відповідності до статті 141 ЦПК України та виходячи з обсягу задоволених вимог, з відповідача на користь держави Україна слід стягнути судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 490,89 грн та в суді апеляційної інстанції у розмірі 736,32 грн.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 червня 2026 року у даній справі скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнути з держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди в розмірі 150000 грн.

Стягнути з держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь держави Україна судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 490,89 грн та в суді апеляційної інстанції у розмірі 736,32 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 17 вересня 2026 року.

Судді Ю.В. Сіренко

О.В. Карпенко

Л.І. Василенко