Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №712/8647/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/2114/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №712/8647/26 Категорія: на ухвалу Троян Т. Є.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л.

Судді секретарСіренко Ю. В., Новіков О. М. Івануса А.Д.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Семенюк Ольги Григорівни на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 20.07.2026 (суддя в суді першої інстанції Троян Т. Є.) про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування м. Черкаси про усунення перешкод у спілкування з дитиною та її виховання, визначення способів участі батька у вихованні дитини,

в с т а н о в и в :

у липні 2026 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування м. Черкаси про усунення перешкод у спілкування з дитиною та її виховання, визначення способів участі батька у вихованні дитини.

В межах розгляду справи ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив суд зобов`язати відповідача забезпечити позивачу можливість безперешкодного дистанційного спілкування з малолітньою дитиною шляхом телефонного та відеозв`язку, а також із використанням месенджерів і соціальних мереж, визначивши таке спілкування кожного буднього дня з 18 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., а у вихідні дні – протягом трьох годин у денний час та не чинити будь-яких перешкод такому спілкуванню.

Заява обґрунтована тим, що предметом спору є, зокрема, визначення способів участі позивача у вихованні доньки, включаючи особисті зустрічі під час шкільних канікул, телефонне та відеоспілкування, а також необмежене спілкування через соціальні мережі, месенджери та інші засоби електронного зв`язку.

Розгляд такої категорії справ є тривалим, оскільки потребує обов`язкової участі органу опіки та піклування, підготовки письмового висновку щодо розв`язання спору, дослідження значного обсягу доказів, а в окремих випадках – проведення психологічних досліджень чи експертиз. До ухвалення рішення та набрання ним законної сили може пройти значний проміжок часу.

Позивач фактично залишатиметься повністю позбавленим можливості будь-якого регулярного спілкування із власною дитиною, оскільки відповідач чинить цьому відповідні перешкоди, тому задоволення заяви про забезпечення позову не порушує балансу прав та законних інтересів сторін, спрямоване виключно на збереження існуючих сімейних відносин між батьком та дитиною на період розгляду справи.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 20.07.2026 в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду обґрунтована тим, що заявник фактично на стадії забезпечення позову просить визначити порядок реалізації його права на спілкування з дитиною, що є одним із предметів позову. Тому застосування такого заходу призведе до попереднього вирішення спору між сторонами щодо способу участі батька у вихованні дитини, що суперечить вимогам ч. 10 ст. 150 ЦПК України. Крім того, судом зазначено, що запропонований заявником тимчасовий порядок дистанційного спілкування за своїм обсягом не лише стосується предмета позову, а й фактично виходить за межі заявлених позовних вимог, оскільки передбачає значно більшу періодичність та тривалість такого спілкування, ніж просить позивач в своїй позовній заяві, тому заявлений захід не може вважатися співмірним із заявленими позовними вимогами в розумінні ч. 3 ст. 150 ЦПК України.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Семенюк О. Г. просить скасувати ухвалу Соснівського районного суду від 20.07.2026 як незаконну та ухвалити нову постанову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що між батьком та дитиною існують сталі сімейні відносини та регулярне спілкування. На даний час відповідач створює перешкоди у спілкуванні, тому заявлений захід забезпечення позову спрямований передусім на недопущення подальшого руйнування вже сформованого емоційного та сімейного зв`язку між батьком і донькою, а тривалий судовий розгляд створює ризики втрати емоційного зв`язку та погіршення психоемоційних відносин між ними.

Крім того, вказано, що суд мав можливість частково задовольнити заяву про забезпечення позову із врахуванням оцінки можливості тимчасового порядку дистанційного спілкування батька з дитиною, з урахуванням її віку, режиму дня, навчання, відпочинку та інших обставин, що не було б виходом за межі позовних вимог та такий тимчасовий захід був би співмірним із заявленими позовними вимогами.

Відзив на апеляційну скаргу, оформлений і поданий у відповідності до вимог чинного цивільно- процесуального закону України, не надходив.

Відповідачка ОСОБА_2 надіслала до суду лише свої письмові пояснення, надання яких не відповідає вимогам ч.5 ст.174 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, судом першої інстанції вирішувалося питання щодо заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 до набрання законної сили рішенням суду у даній справі забезпечення позивачу можливості безперешкодного спілкування з малолітньою донькою ОСОБА_3 кожного буднього дня з 18 год. – хв. до 20 год. 00 хв., а у вихідні дні – протягом трьох годин у денний час, коли дитина є вільною від навчання, відпочинку, гуртків та інших занять, засобами телефонного зв`язку, через месенджери та соціальні мережі, використовуючи мобільний телефон або інший електронний засіб зв`язку, що перебуває в користуванні малолітньої ОСОБА_3 , а уразі відсутності такого засобу зв`язку або неможливості його використання – з використанням мобільного телефону чи іншого електронного засобу зв`язку, що перебуває у користуванні ОСОБА_2 , не чинячи будь-яких перешкод такому спілкуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до положень ст. 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ч. 5 ст. 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 01.12.2025 у справі № 752/3128/25.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Зазначене узгоджується з роз`ясненнями, наданими судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 сформульовано висновок про те, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Спірні правовідносини у вказаній справі стосуються усунення перешкод у спілкуванні батька з дитиною та її вихованні, визначення способів участі батька у вихованні дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами 1 та 2 ст. 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Апеляційний суд враховує, що будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права щодо дитини.

Вказана норма кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про охорону дитинства», згідно з якою батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предмет основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ч. 2 ст. 15 ЗУ «Про охорону дитинства»).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 13.03.2019 у справі № 631/2406/15-ц, від 24.04.2019 у справі № 300/908/17, від 09.11.2020 у справі № 753/9433/17, від 02.12.2020 у справі № 180/1954/19, від 17.01.2024 у справі № 735/308/21.

Відповідно до ст. 4 Конвенції про контакт з дітьми 2003 року дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.

З огляду на вказані норми матеріального права батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини.

Такі правові позиції викладено в постановах Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 545/3933/21, від 05.12.2023 у справі № 490/2077/23, від 09.02.2026 у справі № 645/5796/25.

Апеляційний суд враховує, що мета забезпечення позову – це хоч і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричиненню значної шкоди позивачу.

На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 21.07.2025 у справі № 466/11625/24.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову, ОСОБА_1 навів відповідні доводи.

Вирішуючи вказане питання, суд першої інстанції не застосував вищенаведені норми національного та міжнародного права, зокрема, які стосуються якнайкращих інтересів дитини, не врахував мети забезпечення позову, у тому числі запобігання втрати емоційного контакту батька з малолітньою дитиною та погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період судового розгляду справи, тому висновок суду про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову є помилковим та не може залишатися в силі.

Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 зазначив, що відповідач перешкоджає спілкуванню із малолітньою дитиною. На підтвердження вимог позивач надано скріншоти переписки, з яких вбачається, що батьки не можуть самостійно дійти згоди щодо визначення участі батька у вихованні дитини та визначення графіку спілкування.

Колегія суддів вважає, що обраний позивачем вид забезпечення позову є дійсно можливим в межах заявлених вимог позовної заяви, а невжиття таких заходів може призвести до істотного порушення прав та охоронюваних законом інтересів заявника та утруднити виконання рішення суду в майбутньому.

Забезпечення безперешкодного спілкування батька з дитиною засобами телефонного зв`язку через месенджери та соціальні мережі, використовуючи мобільний телефон або інший електронний засіб зв`язку є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник з сімейних правовідносин.

З метою запобігання втраті емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршення психоемоційного зв`язку між ними на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, забезпечення позову відповідає нормам процесуального права.

Враховуючи, що на час вирішення справи, батько проживає окремо від дитини, однак має право на особисте спілкування з нею, відтак, матір не має права перешкоджати позивачу спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Тому, колегія суддів враховуючи загальні принципи цивільного законодавства – справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), дотримання справедливого балансу між приватноправовими інтересами сторін та публічного інтересу забезпечення правосуддя, заявлені в позовній заяві вимоги, з метою забезпечення найкращих інтересів дитини, які є по суті визначають зміст цього спору та необхідність виконання завдання цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України) – вважає за необхідне обмежити, визначений в заяві про забезпечення позову дні та час для спілкування з дитиною, а саму заяву задовольнити частково. Вжити заходів забезпечення позову шляхом зобов`язання ОСОБА_4 до набрання законної сили рішенням суду у даній справі надати ОСОБА_1 можливості безперешкодного спілкування з малолітньою дитиною ОСОБА_3 засобами телефонного та відеозв`язку, через соціальні мережі, текстові повідомлення, використовуючи мобільний телефон або інший електронний засіб зв`язку, що перебуває у користуванні малолітньої ОСОБА_3 щовівторка та щочетверга, також кожної першої та третьої суботи місяця, другої та четвертої неділі місяця тривалістю до однієї години з 19.00 год. до 20.00 год., а також і за бажанням дитини, коли вона є вільною від навчання, відпочинку, гуртків та інших занять. При цьому, суд не може зобов`язувати відповідачку надавати для спілкування позивача з дитиною мобільні телефони та інші пристрої для електронного зв`язку, які належать її на праві власності, оскільки це порушуватиме її особисті та майнові права.

В даному випадку, зобов`язання матері не перешкоджати телефонному та відеоспілкуванню батька з дитиною має тимчасовий характер, не є таким, що по своїй суті вирішує спір, не передбачає фізичного втручання у режим життя дитини, відповідає принципу найкращих інтересів дитини та узгоджується з міжнародними стандартами захисту прав дитини.

Наведені з цього приводу доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в апеляційному суді, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду підлягає до скасування з ухваленням постанови про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Семенюк Ольги Григорівни – задовольнити частково.

Ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 20.07.2026 про відмову в забезпеченні позову – скасувати.

Заяву представника ОСОБА_1 – адвоката Семенюк Ольги Григорівни про забезпечення позову – задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 до набрання законної сили рішенням суду у справі № 712/8647/26 надати можливість ОСОБА_1 безперешкодного спілкування з малолітньою донькою ОСОБА_3 засобами телефонного та відеозв`язку, через соціальні мережі, месенджери, текстові повідомлення, використовуючи мобільний телефон або інший електронний засіб зв`язку, що перебуває у користуванні малолітньої ОСОБА_3 щовівторка та щочетверга, а також кожної першої та третьої суботи місяця, другої та четвертої неділі місяця тривалістю до однієї години з 19.00 год. до 20.00 год., також за бажанням дитини, коли вона є вільною від навчання, відпочинку, гуртків та інших занять.

У задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову – відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством

Повну постанову складено 15.09.2026.

Суддя-доповідач

Судді