Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №276/2060/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №276/2060/25 Головуючий у 1-й інст. Семенюк А.С.

Категорія 10 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого – судді Галацевич О.М.

суддів: Павицької Т.М.,

Григорусь Н.Й.,

з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 276/2060/25 за позовом ОСОБА_1 до Хорошівської селищної ради Житомирського району Житомирської області та ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Семенюка А.С. у селищі Хорошів,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Хорошівської селищної ради та ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначала, що з 29 вересня 2010 року і до цього часу відкрито, безперервно та добросовісно володіє вказаним житловим будинком.

Посилалася на те, що 29 липня 2010 року придбала цей будинок у ОСОБА_2 за 10 000 грн, про що свідчить власноручно складена останньою розписка. На момент придбання будинку технічний паспорт був відсутній, що, за твердженням позивачки, унеможливило оформлення договору купівлі-продажу в нотаріальному порядку.

З огляду на тривале, відкрите, безперервне та, на її переконання, добросовісне володіння спірним нерухомим майном просила визнати за нею право власності на нього за набувальною давністю.

Рішенням Хорошівського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги вказала, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що на час її вселення у спірний будинок у 2010 році його власниця ОСОБА_3 померла, а спадкоємці були відсутні, у зв`язку з чим, на її думку, власник нерухомого майна був невідомий.

Вважає, що за таких обставин вона добросовісно та безтитульно заволоділа спірним нерухомим майном і понад десять років відкрито та безперервно володіє житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, а тому набула право власності на це майно за набувальною давністю відповідно до частини першої статті 344 ЦК України.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала з наведених у ній підстав та просила її задовольнити.

Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися. Враховуючи положення частини другої статті 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності передбачених статтею 344 ЦК України підстав для набуття позивачкою права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю, оскільки на момент заволодіння будинком вона знала про його попереднього власника та обставини, за яких отримала це майно у володіння.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що предметом спору у даній справі є житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично перебуває у володінні ОСОБА_1 .

Земельна ділянка загальною площею 0,85 га, на якій розташований спірний будинок, була передана у приватну власність ОСОБА_3 , що підтверджується копією державного акта на право приватної власності на землю серії ЖТ № 13-02-0007, виданого 02 березня 1995 року на підставі рішення Грушківської сільської ради народних депутатів від 13 травня 1993 року (а.с. 81).

29 липня 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , з одного боку, і ОСОБА_1 , з іншого, склали письмову розписку про передачу 10 000 грн за спірний житловий будинок. У розписці ОСОБА_2 та ОСОБА_4 підтвердили отримання від ОСОБА_1 10 000 грн за житловий будинок по АДРЕСА_2 та зазначили, що цей будинок належав їхній матері ОСОБА_3 і був заповіданий їм. Також зазначили, що оформити спадщину на житловий будинок не мали можливості, у зв`язку з чим передають його покупцеві, а майнових та житлових претензій до будинку і земельної ділянки не мають та в майбутньому мати не будуть (а.с. 8).

З 29 вересня 2010 року ОСОБА_1 фактично проживає у спірному житловому будинку, що зазначено у рішенні виконавчого комітету Хорошівської селищної ради від 28 листопада 2018 року № 176, яким погоджено місце її реєстрації за вказаною адресою з огляду на те, що вона проживає там без реєстрації та правовстановлюючих документів (а.с. 9).

05 січня 2015 року між ПАТ «ЕК «Житомиробленерго» та ОСОБА_1 укладено договір про користування електричною енергією за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 14–16).

За замовленням ОСОБА_1 04 березня 2019 року КП «Житомирське обласне міжміське БТІ» виготовлено технічний паспорт на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами (інвентаризаційна справа № 72), відповідно до якого на земельній ділянці розташовані житловий будинок (літ. А, 1935 року побудови), сараї (літ. Б та літ. В), літня кухня (літ. Г), убиральня (літ. У), огорожа (літ. 1-2) та криниця (літ. 3) (а.с. 17–19).

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади від 09 липня 2024 року № 2024/008080632 ОСОБА_1 з 12 лютого 2019 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7).

Згідно з довідкою КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради від 15 січня 2021 року № 17 станом на 31 грудня 2012 року право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , не зареєстровано, а матеріали інвентаризаційної справи № 72 не містять відомостей про реєстрацію власників цього будинку (а.с. 10).

Згідно з довідкою виконавчого комітету Хорошівської селищної ради від 15 жовтня 2025 року № 148 житловий будинок та земельна ділянка площею 0,85 га за адресою: АДРЕСА_1 , рахуються в документах органу місцевого самоврядування за ОСОБА_1 (а.с. 11–13).

Матеріали справи також містять звіт про оцінку майна № 251026/29-Л від 26 жовтня 2025 року, відповідно до якого ринкова вартість спірного житлового будинку становить 84 799 грн (а.с. 20–35).

Допитана у судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_5 , яка є родичкою позивачки по лінії брата, пояснила, що їй відомо про постійне проживання ОСОБА_1 у спірному будинку з листопада 2010 року. До цього у будинку проживала бабуся ОСОБА_3 , яку згодом дочка забрала до себе, після чого у будинку ніхто не проживав. Після вселення ОСОБА_1 здійснила ремонт будинку, зокрема замінила підлогу та вікна, облаштувала кухню, провела воду та каналізацію. За весь час проживання позивачки інших осіб, які б претендували на спірне майно, не було.

Свідок ОСОБА_6 , яка є сусідкою позивачки та проживає на відстані близько 150 метрів від спірного будинку, пояснила, що раніше у цьому будинку проживала ОСОБА_3 , яку до вселення позивачки забрали до себе діти, а згодом їй стало відомо про її смерть. З 2010 року ОСОБА_1 постійно проживає у спірному будинку, здійснила його ремонт, провела світло та воду, встановила паркан, утримує будинок і господарство. За час проживання ОСОБА_1 інших осіб, які б заявляли претензії щодо спірного будинку, не було.

Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За змістом частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно за набувальною давністю, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

У постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правовий інститут набувальної давності ґрунтується на сукупності обставин, передбачених частиною першою статті 344 ЦК України, а саме: наявності суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законності об`єкта володіння; добросовісності заволодіння чужим майном; відкритості та безперервності володіння; спливі установлених строків володіння; відсутності норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх указаних умов у сукупності.

При вирішенні спорів про набуття права власності за набувальною давністю має значення добросовісність особи саме на момент отримання нею майна (заволодіння майном). Володілець майна в момент заволодіння ним не знає і не повинен знати про неправомірність заволодіння майном. Крім того, він повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав його за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.

Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, у тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендує на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння ним має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 заволоділа спірним житловим будинком внаслідок домовленості з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про його придбання за 10 000 грн, що підтверджується розпискою від 29 липня 2010 року.

При цьому зі змісту вказаної розписки вбачається, що на момент заволодіння будинком позивачці було відомо, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зазначали про належність будинку їхній матері ОСОБА_3 та заповідання його їм, а також про те, що спадщину на цей будинок вони не оформили.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заволодіння ОСОБА_1 спірним майном не відповідає ознаці добросовісності у розумінні частини першої статті 344 ЦК України, а відтак відсутні передбачені законом підстави для набуття нею права власності на це майно за набувальною давністю.

Доводи апеляційної скарги про добросовісне заволодіння спірним майном з огляду на те, що на той час ОСОБА_3 померла, спадкоємці були відсутні, а власник майна був невідомий, зазначеного висновку не спростовують, оскільки на момент заволодіння будинком позивачці було відомо про осіб, які пов`язували свої права на нього зі спадкуванням після смерті ОСОБА_3 , та про не оформлення ними спадкових прав.

Посилання ОСОБА_1 на те, що вона понад десять років відкрито та безперервно володіє спірним будинком, проживає у ньому, здійснює його утримання та ремонт, користується комунальними послугами, а також на показання свідків, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Зазначені обставини підтверджують тривалий, відкритий та безперервний характер володіння ОСОБА_1 спірним майном, проте не свідчать про добросовісність заволодіння ним на момент його отримання, яка є самостійною та обов`язковою умовою набуття права власності за набувальною давністю.

Сплив передбаченого статтею 344 ЦК України строку володіння майном також не усуває відсутності добросовісності на момент заволодіння ним.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про відсутність сукупності передбачених статтею 344 ЦК України умов для набуття ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.

Суд першої інстанції повно та правильно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку зібраним доказам та правильно застосував норми матеріального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення за результатами апеляційного перегляду не встановлено.

За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2026 року - без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: