Вирок від 16 вересня 2026 р. у справі №158/3579/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 158/3579/25 Провадження №11-кп/802/277/26 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1

Доповідач : ОСОБА_2

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі:

головуючого судді – ОСОБА_2 ,

суддів – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря – ОСОБА_5 ,

прокурора – ОСОБА_6 ,

захисника – адвоката ОСОБА_7 ,

обвинуваченого – ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали кримінального провадження №12025030590000621 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 на вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 19 грудня 2025 року щодо ОСОБА_8 ,

В С Т А Н О В И В:

Вказаним вироком суду ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Муравище Ківерцівського району Волинської області, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин України, одружений, непрацюючий, з середньою освітою, раніше судимий вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 16.12.2024 за ч.1 ст.246 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17000 гривень), який сплачено 29.01.2025,

засуджений за ч.3 ст.246 КК України із застосуванням ст.69 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду строком на 2 (два) роки та на нього покладено обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання.

Вироком вирішено питання речових доказів, серед яких підводу кустарного виробництва, бензопилу марки «Defender» моделі «DC-3900» повернуто у власнику.

Також вироком вирішено питання судових витрат, арештованого майна та цивільний позов.

ОСОБА_8 визнаний винним та засуджений за те, що він, 26.09.2025, маючи умисел на незаконну порубку дерев у лісах, взявши за місцем свого проживання бензопилу марки «Defender» та підводу кустарного виробництва, поїхав до лісового масиву, що розташований неподалік села Муравище, Луцького району, Волинської області.

В подальшому, 26.09.2025 орієнтовно о 12 год. 30 хв. ОСОБА_8 перебуваючи в кварталі 31 виділі 12 Муравищанського лісництва Ківерцівського надлісництва філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України», у лісах, які відносяться до території об`єкта природно – заповідного фонду – загальнозоологічного заказника місцевого значення «Зубр», продовжуючи реалізовувати свій кримінально - протиправний умисел, направлений на незаконну порубку дерев у лісах, в порушення вимог ст. 69 Лісового кодексу України, п.п.2, 3 Порядку видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, п.3 Порядку спеціального використання лісових ресурсів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 №761, без спеціального дозволу на використання лісових ресурсів - лісорубного квитка, виданого уповноваженим органом, повторно, умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, за допомогою бензопили марки «Defender» зрізав до ступеня припинення росту 1 сухостійне дерево породи «вільха чорна», діаметром пня 34 см., та 1 сухостійне дерево породи «дуб звичайний», діаметром пня 18 см., відокремивши їх від кореня.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_8 за допомогою бензопили марки «Defender» розкрижував стовбури незаконно зрізаних дерев на колоди орієнтовною довжиною по 1,2 м кожна, завантажив їх на гужову підводу та почав рух по лісовій дорозі з місця порубки, а саме з кварталу 31 виділу 12 Муравищанського лісництва Ківерцівського надлісництва філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» в напрямку с. Муравище, однак був зупинений майстром лісу філії «Поліський лісовий офіс».

Внаслідок протиправних дій ОСОБА_8 інтересам держави в особі Ківерцівської міської ради згідно з постановою Кабінету Міністрів України №575 від 10.05.2022 «Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд» на загальну суму 49576,80 гривень.

В поданій апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікацію дій обвинуваченого, вважає вирок суду в частині призначеного покарання, а також в частині вирішення речових доказів незаконним. Посилається на те, що обвинувачений ОСОБА_8 для здійснення незаконної порубки та незаконного перевезення зрубаної деревини використовував бензопилу та підводу кустарного виробництва, тому вказані предмети є знаряддям вчинення кримінального правопорушення. Крім того, місцевий суд безпідставно незаконно зрубану деревину повернув Ківерцівській міській раді, оскільки вона не є власником або законним володільцем вказаного майна, а тому деревина підлягає конфіскації. Вказує на те, що призначаючи обвинуваченому покарання із застосуванням ст.69 КК України, місцевим судом не враховано, що ОСОБА_8 раніше судимий за вчинення аналогічного злочину, вчинив новий злочин через незначний проміжок часу після постановлення попереднього вироку. Крім того, призначаючи ОСОБА_8 покарання у виді пробаційного нагляду, місцевий суд поклав на обвинуваченого не всі обов`язки, передбачені ч.2 ст.59-1 КК України, які є обов`язковими. Просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч.3 ст.246 КК України у виді 3 років обмеження волі. На підставі ст.ст.96-1, 96-2 КК України, речові докази бензопилу та підводу кустарного виробництва, які належать ОСОБА_8 конфіскувати в дохід держави, і на підставі ст.100 КПК України лісодеревину породи дуб та вільха конфіскувати, у решті вирок залишити без змін.

Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного вироку суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, прокурора, який подану апеляційну скаргу підтримував частково, просив скасувати вирок суду та ухвалити новий, яким призначити обвинуваченому покарання у виді штрафу, обвинуваченого та його захисника, які заперечували апеляційну скаргу прокурора і просили вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

За змістом положень ч.1 та ч.2 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, за встановлених і викладених у вироку обставин, обґрунтовані доказами, які досліджено судом у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, за згодою учасників судового провадження, керуючись вимогами ст.349 КПК України після допиту обвинуваченого, який повністю визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, дійшов висновку про недоцільність дослідження інших доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Відповідно до вимог ч.2 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України, апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися, і докази стосовно яких судом, згідно із ч.3 ст.349 КПК України, не досліджувалися.

Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Разом з тим, вказані вимоги закону при призначенні покарання ОСОБА_10 місцевим судом дотримані не в повній мірі.

Доводи прокурора про те, що місцевий суд призначив обвинуваченому ОСОБА_10 покарання з порушенням матеріального кримінального закону, є обґрунтованими.

Так, апеляційним судом встановлено, що місцевий суд призначивши обвинуваченому остаточне покарання у вигляді пробаційного нагляду безпідставно не поклав на ОСОБА_10 обов`язки, передбачені ч.2 ст.59-1 КК України.

Відповідно до ч.1 ст.421 КПК України, обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник

Покладення апеляційним судом на обвинуваченого обов`язків, які підлягають виконанню в ході відбування покарання та безпідставно не були застосовані місцевим судом, є тим «іншим випадком», передбаченим ч.1 ст.421 КПК України, який погіршує правове становище обвинуваченого, оскільки впливає на умови й порядок відбування ним обраного заходу примусу, а тому, враховуючи системний аналіз ст.ст.408, 420, 421 КПК України, таке судове рішення апеляційного суду повинно ухвалюватись у формі вироку.

З врахуванням вказаних обставин, вирок суду щодо ОСОБА_10 підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.

Відповідно до вимог ч.1 ст.65 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

А згідно правил ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Визначені цією нормою Кодексу загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

За змістом ч.1 ст.69 КК України при наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Тлумачення цієї норми свідчить, що така надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.

Як вбачається з вироку суду, обвинувачений під час розгляду справи місцевим судом вину визнав повністю, у вчиненому розкаявся, дав визнавальні показання з приводу обставин викладених в обвинувальному акті, у зв`язку з чим розгляд справи було проведено в порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України.

Так, обвинувачений ОСОБА_8 в місцевому і в апеляційному судах вину свою визнав повністю, щиро розкаявся, висловив жаль з приводу вчиненого кримінального правопорушення, просив суворо не карати, в подальшому зобов`язується дотримуватися бездоганної поведінки, кримінальне провадження місцевим судом розглянуто в порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України.

Виходячи із системного тлумачення законодавства та із судової практики, щире каяття, характеризуючі дані, ставлення винної особи до вчиненого нею кримінального правопорушення, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, демонструє готовність понести заслужене покарання.

На переконання апеляційного суду, враховуючи наявність вищенаведених пом`якшуючих покарання обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, відсутність обставин, які обтяжують його покарання, обставин вчинення кримінального правопорушення, дані про особу винного, апеляційний суд вважає за можливе призначити обвинуваченому покарання на підставі ст.69 КК України, а саме перейти до покарання, яке не передбачене санкцією ч.3 ст.246 КК України.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що тяжкість і характер вчиненого ОСОБА_10 кримінального правопорушення, з врахуванням особи обвинуваченого, дають підстави для призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК України, а тому доводи апеляційної скарги прокурора в частині необґрунтованого застосування ст.69 КК України є безпідставними.

Крім того, під час розгляду справи апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_8 є особою з інвалідністю І групи підгрупи Б.

Відповідно до ч.3 ст.61 КК України, обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до осіб з інвалідністю першої і другої групи.

Таким чином, враховуючі ту обставину, що обвинувачений ОСОБА_8 є особою з інвалідністю І групи, вимоги прокурора про призначення обвинуваченому покарання у виді обмеження волі, суперечить вимогам ч.3 ст.61 КК України.

Визначаючи вид та розмір покарання, апеляційний суд враховує перераховані вище обставини, та вважає за необхідне призначити ОСОБА_8 покарання із застосуванням ст.69 КК України за ч.3 ст.246 КК України у виді пробаційного нагляду.

Відповідно до положень ч.1 ст.59-1 КК України, що покарання у вигляді пробаційного нагляду полягає в обмеженні прав і свобод засудженого, визначених законом і встановлених вироком суду, із застосуванням наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства.

Згідно з вимогами ч.2 ст.59-1 КК України суд покладає на засудженого до апробаційного нагляду такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Таким чином, під час призначення обвинуваченому покарання у вигляді пробаційного нагляду покладення на нього обов`язків, передбачених ч.2 ст.59-1 КК України, складає невід`ємну частину цього заходу примусу, забезпечуючи його мету, та є обов`язковим (безумовним). Застосування ж обов`язків, визначених у ч.3 ст.59-1 КК України, віднесено до дискреційних повноважень суду з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження.

Проте всупереч викладеному вище суд першої інстанції, призначивши ОСОБА_8 покарання у вигляді пробаційного нагляду, безпідставно не поклав на нього всі обов`язки, передбачені ч.2 ст.59-1 КК України, як невід`ємну складову цього покарання, що є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосуванням закону, який підлягає застосуванню.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.409 КПК України підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яким відповідно до п.1 ч.1 ст.413 КПК України визнається незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

На підставі п.3 ч.1 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує вирок частково та ухвалює новий вирок.

Ураховуючи зазначені вище дані та обставини в їх сукупності, межі апеляційних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що обвинуваченому слід призначити остаточно покарання у вигляді пробаційного нагляду, з покладенням на ОСОБА_8 обов`язків, передбачених ч.2 ст.59-1 КК України.

Саме такий захід примусу із застосованими умовами його відбування буде законним, справедливим та сприятиме його меті, тобто буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Крім того, доводи прокурора про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, є такими, що заслуговують на увагу з огляду на таке.

Вимогами ст.374 КПК України передбачено, що в резолютивній частині вироку, у разі визнання особи винуватою, крім іншого, суд має зазначити рішення щодо речових доказів і документів та спеціальної конфіскації.

Згідно з вимогами ч.1 ст.96-1 КК України, спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч.1 ст.96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:

1) одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна;

2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення;

3) були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;

4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

За правилами п.1 ч.9 ст.100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. При цьому: 1) гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю.

Апеляційним судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.246 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі.

Так, згідно вироку суду, ОСОБА_8 у якості знаряддя вчинення цього злочину використовував підводу кустарного виробництва, бензопилу марки «Defender» моделі «DC-3900».

Постановою слідчого СВ ВП №1 (м. Ківерці) Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_11 від 27.09.2025, підводу кустарного виробництва, бензопилу марки «Defender» моделі «DC-3900» визнано речовими доказами у кримінальному провадженні (а.к.п.32, 33).

Разом з тим, як убачається з оскаржуваного вироку, вирішуючи питання долі вказаних речових доказів, суд першої інстанції не навів мотивів не застосування спеціальної конфіскації, а лише ухвалив рішення повернути власнику вказану бензопилу та підводу. Таке рішення суду першої інстанції, з огляду на обставини кримінального провадження та положення ч.9 ст.100 КПК України, ст.ст.96-1, 96-2 КК України, визнається судом апеляційної інстанції незаконним через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що тягне за собою зміну рішення місцевого суду.

Також апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, що ОСОБА_8 засуджений вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 16.12.2024 за ч.1 ст.246 КК України, тобто за незаконну порубку деревини, під час якої він також використовував бензопилу марки «Defender» та гужову підводу.

На підставі викладеного вище, апеляційний суд вважає за необхідне застосувати до обвинуваченого ОСОБА_8 заходи кримінально-правового характеру у вигляді спеціальної конфіскації, яка полягає у конфіскації в ОСОБА_8 у власність держави бензопили марки «Defender» моделі «DC-3900» та підводи кустарного виробництва.

Разом з тим, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги прокурора щодо повернення Ківерцівській міській раді незаконно зрубаної деревини, з огляду на таке.

Як вбачається з обвинувального акту, а також з цивільного позову, потерпілим у даному кримінальному провадженні є Ківерцівська міська рада, якій протиправними діями обвинуваченого ОСОБА_8 завдано матеріальної шкоди.

Відповідно до ч.5 ст.96-2 КК України, спеціальна конфіскація не застосовується до грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у цій статті, які згідно із законом підлягають поверненню власнику (законному володільцю) або призначені для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Аналогічне положення закріплено у п.5, ч.9 ст.100 КПК України, відповідно до якої гроші, цінності та інше майно, що були предметом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, конфіскуються, крім тих, які повертаються власнику (законному володільцю).

Таким чином, оскільки потерпілою стороною у кримінальному провадженні визнано Ківерцівську міську раду, якій і завдано збиток у сумі 49576,80 гривень, тому спиляну деревину обгрунтовано повернуто потерпілій стороні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 420 КПК України, Волинський апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 – задовольнити частково.

Вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 19 грудня 2025 року щодо ОСОБА_8 – скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 за ч.3 ст.246 КК України із застосуванням ст.69 КК України покарання у вигляді пробаційного нагляду строком на 2 (два) роки.

На підставі ч.2 ст.59-1 КК України покласти на ОСОБА_8 такі обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

На підставі ст.ст.96-1, 96-2 КК України речові докази: бензопилу марки «Defender» та підводу кустарного виробництва – конфіскувати в дохід держави.

В решті вирок суду – залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту його проголошення.

Головуючий

Судді: