Рішення від 23 липня 2026 р. у справі №755/18918/24-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 755/18918/24-ц

пр. 2-2762/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сіренко С.І.,

за участю:

представника позивача - Логойда Я.В. ,

представника відповідача - Стретович М.О.,

представника третьої особи - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Київської міської прокуратури, за участю третьої особи, яка не заявляє самосійних вимог щодо предмета спору, Державної казначейської служби України, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів прокуратури, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до суду з позовом до Київської міської прокуратури (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самосійних вимог щодо предмета спору, Державна казначейська служба України (далі - третя особа, ДКСУ) про відшкодування майнової та моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів прокуратури.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що унаслідок протиправних дій службових осіб Київської міської прокуратури, яка полягає у перебуванні позивача під слідством та судом з 29 квітня 2010 року по 28 квітня 2017 року у зв`язку із необґрунтованою підозрою в рамках кримінальної справи № 50-5817 (кримінального провадження № 42013110060000193) за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364, частиною третьою статті 190, частиною четвертою статті 27, частиною першою статті 369 КК України, позивачу завдано матеріальну та моральну шкоду.

За таких підстав, позивач указує, що тривалим безпідставним перебуванням під слідством і судом, йому завдано матеріальної шкоди у розмірі 576 724,44 грн та моральної шкоди, яка підлягає стягненню на його користь у розмірі 1 000 000,00 грн, з урахуванням вимог статей 1-3, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2024 року вказану цивільну справу передано за підсудністю на розгляд Печерського районного суду м. Києва.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 13 березня 2025 року.

17 лютого 2025 року представник Київської міської прокуратури - Котляр Т.М. подала до суду відзив, у якому просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність, оскільки позивачем не доведено існування причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та противоправними, на його думку, діями Київської міської прокуратури; не надано підтвердження негативних наслідків, викликаних неправомірними діями або бездіяльністю органу досудового розслідування.

Крім зазначеного, представник Київської міської прокуратури не погоджується з розміром витрат на правничу допомогу, заявленим позивачем, та вказує на відсутність документального підтвердження цих витрат.

04 березня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Логойда Я.В. подала до суду відповідь на відзив Київської міської прокуратури, у якій вказує, що стороною відповідача не надано доказів на спростування законності та обґрунтованості заявлених позивачем позовних вимог, відтак заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

13 березня 2025 року представником Київської міської прокуратури - Котляр Т.М. до суду подано письмові пояснення, у яких сторона відповідача вказує на те, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження стягнення на його користь майнової шкоди у розмірі 576 724,77 грн., оскільки ОСОБА_2 не довів те, що він був звільнений з роботи у зв`язку з здійсненням щодо нього досудового розслідування. Водночас позивачем не обґрунтовано заявлено суму морального відшкодування, не надано доказів, які б підтверджували наявність підстав для стягнення шкоди в розмірі 1 000 000,00 грн., у зв`язку із чим розмір морального відшкодування є недоведеним. Ураховуючи викладене, сторона відповідача вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2025 року розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на 29 травня 2025 року.

У зв`язку з чергуванням судді як слідчий суддя, підготовче засідання, призначене на 29 травня 2025 року, знято з розгляду та призначено наступне на 16 вересня 2025 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 вересня 2025 року розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на 09 лютого 2026 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09 лютого 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 16 квітня 2026 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 квітня 2026 року розгляд справи відкладено на 24 липня 2026 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги позовної заяви в повному обсязі, просила задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача-1 щодо задоволення позову заперечувала, просила відмовити.

В судове засідання представник відповідача-2 не з`явився, про день, час, місце розгляду справи повідомлений належним чином; у відзиві на позовну заяву просив розглядати справу без його участі та відмовити в задоволенні позову.

Суд, вислухавши думку учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини і дійшов наступних висновків.

Суд установив, що слідчим ОВС прокуратури міста Києва Свіреповим В.В. 29 квітня 2010 року порушена кримінальна справа № 50-5817 відносно ОСОБА_2 за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 15, частиною другою статті 368, частиною другою статті 364, частиною другою статті 190, частиною четвертою статті 27, частиною першою статті 369 КК України, за фактом вимагання у директора ТОВ «Служба безпеки» Андреєва С.В. хабаря. Цього ж дня створено слідчо-оперативну групу, старшим якої призначено слідчого в ОВС прокуратури міста Києва Свірепова В.В. та ОСОБА_2 затриманий в порядку статті 115 КПК України (в редакції 1960 року).

Постановою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 30 квітня 2010 року відносно ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 травня 2010 року скасовано постанову судді Голосіївського районного суду м Києва від 30 квітня 2010 року та обрано відносно ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд із постійного місця проживання.

06 травня 2010 року ОСОБА_2 пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 15, частиною другою статті 368, частиною другою статті 364, частиною другою статті 190, частиною четвертою статті 27, частиною першою статті 369 КК України, та цього ж дня ОСОБА_2 допитаного в якості обвинуваченого.

Слідчим в ОВС прокуратури міста Києва Свіреповим В.В. 13 травня 2010 року винесено постанову про зупинення досудового слідства у вказаній справі на підставі пункту 2 статті 206 КПК України, у зв`язку із хворобою обвинуваченого.

У подальшому слідчим ОВС прокуратури міста Києва Свіреповим В.В. 12 травня 2010 року порушена кримінальна справа № 50-5822 відносно ОСОБА_2 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України.

18 червня 2010 року досудове слідство по справі № 50-5817 відновлено та цього ж дня слідчим в ОВС прокуратури міста Києва Свіреповим В.В. винесено постанову про об`єднання кримінальних справ № 50-5822 та № 50-5817 в одне провадження під єдиним номером № 50-5817.

29 жовтня 2010 року слідчим в ОВС прокуратури міста Києва Свіреповим В.В. винесено постанову про зупинення досудового слідства у вказаній справі на підставі пункту 2 статті 206 КПК України у зв`язку із хворобою обвинуваченого.

26 липня 2010 року досудове слідство по вказаній справі відновлено.

29 липня 2010 року слідчим винесено постанову про зупинення досудового слідства у вказаній справі на підставі пункту 2 статті 206 КПК України, у зв`язку із хворобою обвинуваченого.

11 жовтня 201- року досудове слідство по справі відновлено.

14 жовтня 2010 року слідчим винесено постанову про зупинення досудового слідства у вказаній справі на підставі пункту 2 статті 206 КПК України, у зв`язку із хворобою обвинуваченого.

09 листопада 2010 року постановою слідчого досудове слідство по справі відновлено.

Постановою слідчого від 13 грудня 2010 року дії ОСОБА_2 перекваліфіковані за частиною другою статті 364 КК України на частину четверту статті 27, частину другу статті 364 КК України.

В ході подальшого досудового слідства 13 грудня 2010 року слідчим порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_3 за частиною другою статті 364, частиною третьою статті 190, частиною четвертою статті 27, частиною першою статті 369 КК України.

Цього ж дня, дії ОСОБА_2 перекваліфіковані за частиною другою статті 190 КК України на частину третю статті 190 КК України.

У цей же час, кримінальну справу порушену стосовно ОСОБА_3 за частиною другою статті 364, частиною третьою статті 190, частиною четвертою статті 27, частиною першою статті 369 КК України, постановою слідчого об`єднано із кримінальною справою № 50-5817 в одне провадження.

Заступником прокурора міста Києва 15 грудня 2010 року строк досудового розслідування по справі продовжено до 4-х місяців.

24 грудня 2010 року постановою слідчого досудове слідство по справі зупинено на підставі пункту 2 статті 206 ЦПК України, у зв`язку із хворобою обвинуваченого ОСОБА_2

08 лютого 2011 року постановою слідчого досудове слідство по справі відновлено.

У подальшому, 05 квітня 2011 року старшим слідчим відділу прокуратури міста Києва складено обвинувальний висновок по кримінальній справі № 50-5817 по обвинуваченню ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який затверджений заступником прокурора міста Києва та разом із матеріалами справи скеровано до Апеляційного суду м. Києва для визначення підсудності. Апеляційним судом м. Києва 11 квітня 2011 року визначено підсудність справи № 50-5817 по обвинуваченню ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за Святошинським районним судом м. Києва.

Постановою Святошинського районного суду міста Києва обвинувальний висновок відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 направлено на додаткове розслідування, у зв`язку із неповнотою та неправильністю досудового слідства, міру запобіжного заходу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судом залишено у виді підписки про невиїзд із постійного місця проживання.

Заступником прокурора міста Києва Софієвим С.О. 27 вересня 2012 року винесено постанову про встановлення строку в 1 місяць додаткового слідства та постановою від 28 вересня 2012 року старшим слідчим прокуратури міста Києва Білоусом Ю.В. прийнято справу до свого провадження.

Заступником прокурора міста Києва 26 жовтня 2012 року строк досудового слідства по справі № 50-5817 продовжено до 6-ти місяців.

Постановою слідчого ОВС слідчого відділу прокуратури міста Києва Біди І.О., від 29 жовтня 2012 року прийнято справу до свого провадження.

Постановою слідчого в ОВС прокуратури міста Києва Біди І.О. від 02 листопада 2012 року зупинено досудове слідство у вказаній справі на підставі пункту 2 статті 206 КПК України, у зв`язку із хворобою обвинуваченого ОСОБА_3

18 лютого 2013 року прокуратурою Печерського району м. Києва відомості по матеріалам справи № 50-5817, внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013110060000193 за частиною третьою статті 190 КК України та № 42013110060000194 за частиною другою статті 368 КК України і цього ж дня постановою прокурора вказані матеріали кримінальних проваджень об`єднані в одне провадження під номером 42013110060000193 та скеровані до Печерського РУГУ МВС України для проведення досудового розслідування.

Слідчим СВ Печерського РУГУ МВС України Гріщенком А.О. 29 травня 2013 року, в порядку статті 40 КПК України надано доручення оперативному підрозділу ВДЗБЕЗ Печерського РУГУ МВС України на проведення слідчих (розшукових) дій, однак згідно рапортів оперативного підрозділу виконати слідчі (розшукові) дії зазначені у вказаному дорученні не виявилось можливим

Постановою слідчого СВ Печерського РУГУ МВС України Гріщенка А.О. від 03 червня 2013 року у кримінальному провадженні № 42013110060000193 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 368, частиною третьою статті 190 КК України на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю ознак складу кримінального правопорушення.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Щодо заподіяння матеріальної шкоди

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

За пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до пунктів 1, 5 частини першої статті 3 цього Закону у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.

Згідно з частини першої статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади).

Саме до таких нормативних актів відноситься й Закон №266/94-ВР. Для визначення порядку виконання цього Закону було також прийнято наказ Міністерства юстиції України від 04 березня 1996 року №6/5/3/41 «Про затвердження Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі - наказ № 6/5/3/41).

За положеннями статті 3 цього Закону в наведених у статті 1 випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами унаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, в тому числі і судом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем не надано доказів відсторонення його від роботи (посади) під час перебування позивача під слідством. Також ОСОБА_2 не довів, що його було звільнено з роботи у зв`язку із здійсненням щодо нього досудового розслідування.

Тому вимога про стягнення коштів в розмірі 576 724,44 грн за час вимушеного безробіття є безпідставною.

Щодо заподіяння моральної шкоди

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 687/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначити виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено, однак суд може його збільшити з урахуванням конкретних обставин справи.

Визначаючи строк перебування ОСОБА_2 під слідством і судом, суд виходить із того, що його початком є день повідомлення про підозру 29 квітня 2010 року, а завершенням день прийняття постанови про закриття кримінального провадження 28 квітня 2017 року.

Отже, строк перебування ОСОБА_2 під слідством і судом становить 6 років 11 місяців та 30 днів, тобто загалом 84 місяці.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», на час розгляду справи установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8 647 гривень.

З урахуванням наведеного, розмір морального відшкодування ОСОБА_2 за період перебування під слідством і судом становить 726 348,00 грн. (84х8647).

Однак, позов підлягає задоволенню в частині відшкодування моральної шкоди в більшому, ніж мінімально гарантованому розмірі, а саме в розмірі 800 000,00 грн., з урахуванням тривалості кримінального провадження (більше 6 років), тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках позивача, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Суд вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди буде достатньою сатисфакцією та не призведе до необґрунтованого збагачення позивача. За таких обставин, суд вважає що позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди підлягають до часткового задоволення з викладених вище мотивів.

Однак, позов підлягає задоволенню в частині відшкодування моральної шкоди в більшому, ніж мінімально гарантованому розмірі, а саме в розмірі 700 000,00 грн, з урахуванням тривалості кримінального провадження (більше 4 років), тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках позивача, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Суд вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди буде достатньою сатисфакцією та не призведе до необґрунтованого збагачення позивача. За таких обставин, суд вважає що позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди підлягають до часткового задоволення з викладених вище мотивів.

Вирішуючи позовні вимог про стягнення витрат на юридичну допомогу суд виходить із наступного.

Так, позивач просить суд відшкодувати йому матеріальну шкоду в розмірі 1 500,00 грн., які він сплатив адвокату за надану правову допомогу в межах кримінального провадження № 42013110060000193.

Згідно пункту 4 частини першої статті 3 Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

ОСОБА_2 надано суду докази понесення ним витрат на правову допомогу, а саме: копію угоди № 01-06/10-к про надання послуг захисника у кримінальному провадження від 05 травня 2010 року, умовами якого передбачено виплату адвокату гонорару в розмірі 500 грн, та копію угоди № 18/05/10-к про надання адвокатських послуг, вартість послуг по даній угоді становить 1 000,00 грн.

Отже, позивачем ОСОБА_2 під час судового розгляду було доведено суму понесених витрат на надання юридичної допомоги під час кримінального провадження.

Також ОСОБА_2 заявлено про стягнення витрат на правову допомогу під час розгляду цієї справи в розмірі 44 000,00 грн, які надавались адвокатом Логойда Я.В.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з положеннями частин першої - п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 6 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Так, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надала копії: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1838555 від 03.03.2025 року, договір про надання правничої допомоги від 29.01.2024 року, додаток № 1 до Договору № 0129/0124 від 29.01.2024 до договору про надання правничої допомоги, акт № 01-0129/0124 наданих послуг від 28.07.2026 року, детальний опис наданих позивачу послуг з правничої допомоги, відповідно до яких встановлено вартість послуг наданих адвокатом в розмірі 44 000,00 грн.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що витрати на правничу допомогу сплачені позивачем, суд вважає, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути суму витрат на правничу допомогу в розмірі 44 000,00 грн.

Судовий збір компенсується за рахунок держави.

Керуючись Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», статтями 3, 8, 19, 55, 62, 124, 129 Конституції України, статтями 23, 1167, 1176 ЦК України, , статтями 1-23, 76-81, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 280-282, 352, 353, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Київської міської прокуратури, за участю третьої особи, яка не заявляє самосійних вимог щодо предмета спору, Державної казначейської служби України, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів прокуратури, - задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 800 000 (вісімсот тисяч) грн. 00 коп. у відшкодування моральної шкоди, 1 500 (одна тисяча п`ятсот) грн. 00 коп. у відшкодування матеріальної шкоди та 44 000 (сорок чотири тисячі) грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Позивач - ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Київська міська прокуратура: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9; код ЄДРПОУ 02910019.

Третя особа - Державна казначейська служба України: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6; код ЄДРПОУ 37567646.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з для проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 13.08.2026 року.

Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ