Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №945/1907/25 — Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 945/1907/25

Провадження № 2/945/435/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.2026 м. Миколаїв

Миколаївський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді Павленко І.В.,

за участю секретаря судового засідання Сербіної К.Ю.,

представника відповідача адвоката Головченко О.А. (в режимі ВКЗ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі судових засідань м. Миколаєві цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

26.08.2025 ТОВ «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» звернулось до суду з вказаною позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 114554,51 грн та судові витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 08.08.2019 між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та відповідачкою укладено Договір кредиту та страхування, відповідно до умов якого Банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби, включаючи витрати на страховий платіж, а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за кредитине обслуговування) і платою за послуги зі щомісячного обслуговування кредитної заборгованості. Банк взяті на себе зобов`язання виконав у повному обсязі, надавши відповідачці у користування погоджену суму кредиту, однак внаслідок порушення позичальником свого обов`язку із повернення отриманих кредитних коштів та сплати процентів, за кредитним договором виникла заборгованість у розмірі 114554,51 грн, яка складається із заборгованості за основним боргом 46986,92 грн; заборгованості за нарахованими відсотками 23332,73 грн; заборгованості по оплаті за обслуговування кредиту 44234,86 грн. 19.12.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Оптіма Факторинг» укладено Договір факторингу № 19/12-2023, у відповідності до якого ТОВ «Оптіма Факторинг» за плату отримало право вимоги до боржників АТ «Ідея Банк», в тому числі до боржника за кредитним договором. 22.12.2023 між ТОВ «Оптіма Факторинг» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» укладено Договір факторингу № 22/12-2023, згідно умов якого ТОВ «Оптіма Факторинг» відступило право своєї вимоги, зокрема і до боржника за кредитним договором новому кредитору ТОВ «ФК «Профіт Капітал». Відтак, позивач як новий кредитор у вказаному кредитному зобов`язанні просить позов задовольнити.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 03.10.2025 (суддя Войнарівський М.М.) прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Постановлено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження.

16.11.2025 представником відповідача адвокатом Головченко О.А. подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що за п. 8 договір, набирає чинності в частині споживчого кредиту з моменту списання коштів з позичкового рахунку для виконання п. 1.7 договору. В пункті 1.7 договору наведені певні реквізити, і оскільки кошти в сумі 15775 грн були перераховані на інші реквізити, договір в частині споживчого кредиту не набрав чинності. Сторони не узгоджували Графік платежів, що є істотною умовою. Перерахування в АТ “Ідея Банк” суми 4464 грн слід вважати не як страховий платіж, а за призначенням платежу сплата кредиту. АТ “Ідея Банк” не є тим товариством, яке має право на здійснення страхування та такого виду КВЕД в їх діяльності не зазначається. Якщо страхувальник мав на меті здійснити страхування свого життя, то мав сплатити страховий платіж саме страховику, який міг бути ТДВ “СК “АРКС лайф”, а не до АТ “Ідея Банк” чи на користь страхового агента. З огляду на зазначене, в даному випадку договір в частині страхування, слід вважати нікчемним та застосувати до таких відносин відповідні наслідки нікчемності і одночасно мати на увазі, що сторони не визначили набуття чинності такій умові договору. В п.1.2 договору визначена сума кредиту 49999грн. Згідно до умови п.1.7 кредит надається шляхом (п.1.7.1) переказу коштів за наступними реквізитами: МФО 334851, ЄДРПОУ 3065122022, рахунок: 79095112190279 в сумі 15775 грн. В подальшому, п.1.7.2 визначає, що зарахування залишку коштів після виконання п.1.7.1 на рахунок НОМЕР_1 позичальника, який відкритий в А “Ідея Банк” МФО 336310 та позичальник доручає банку оплатити страховий внесок за рахунок кредиту в розмірі 49999 грн згідно з умовами договору добровільного страхування життя, укладеного відповідно до п. 2 цього договору. Тобто, загальна сума кредиту 49999 - 15775 = 34224 грн, сума, яка мала за п.1.7.2 договору перерахована на рахунок відповідачки НОМЕР_1 та з якої банк мав здійснити оплату страхового внеску. Однак, АТ “Ідея Банк” не здійснював зарахування відповідачці 15775грн, а відтак виконання п.1.7.2 кредитодавцем не мало би бути вчинене. Ба більше, АТ “Ідея Банк” 08.08.2019 не тільки перевищив обумовлену суму кредиту 34224грн, фактично перерахувавши 43477,39 грн, ще й не на той рахунок: НОМЕР_2 , хоча за умовами п.1.7.2 договору мало б бути зарахування на рахунок НОМЕР_1 , про що свідчить ордер-розпорядження № 4 про видачу кредиту від 08.08.2019. Якщо суму по ордерам-розпорядженням сумувати, то вбачається, що разом така сума складає 47941,39 грн (43477,39 + 4464), а не 49999грн, як вказується у виписки станом на 19.12.2023. На цьому не зменшуються питання по сумі кредиту, виписка станом на 19.12.2023 містить і інформацію про те, що 08.08.2019 за документом 2567769, з рахунку НОМЕР_3 здійснена видача кредиту за кредитним договором Р20.00300.005559227 від 08.08.2019 в сумі 29760грн. В свою чергу, рахунок НОМЕР_3 , який вказується в ордері-розпорядженні 4: згідно до Повідомлення зміни реквізитів рахунків від 08.08.2019, адресованого від АТ “Ідея Банк” ОСОБА_1 , виданий на підставі договору РКО С-300-010538-19-980 від 08.08.2019, який змінений на рахунок НОМЕР_4 . Тобто, вже ОСОБА_1 видала кредит АТ “Ідея Банк” в сумі 29760грн на підставі одного й того ж кредитного договору. АТ “Ідея Банк” не виконав свого зобов`язання за п.1.7 у цілому по сумі кредиту, договір в частині споживчого кредитування не набув чинності, сторони не узгоджували суму кредиту та доказів перерахування позикодавцем позичальнику відсутні. Вимога про стягнення заборгованості по оплаті за обслуговування кредиту є нікчемною. З огляду на зазначене в частині позову про стягнення заборгованості по оплаті за обслуговування кредиту в сумі 44234,86 грн слід відмовити, оскільки додаткові та інші послуги кредитодавець позичальниці не надавав, а такі послуги включені в суму процентної ставки. Сума 1170,92грн була зарахована як погашення плати за судового збору/виконавчого напису згідно договору. АТ “Ідея Банк” отримував виконавчий напис від 19.08.2021 року за договором від 08.08.2019 року, в якому, зокрема, АТ “Ідея Банк” вказував про наявність як простроченої, так і строкової суми кредиту. Разом з тим, рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14.02.2024 у справі № 489/8516/23 визнано виконавчий напис, вчинений 16 липня 2021 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою Оленою Миколаївною, зареєстрований в реєстрі за №4450, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» не виплачені в строк на підставі Договору кредиту та страхування Р20.00300.005559227 від 08.08.2019 укладеного між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , за період з 09.05.2020 по 06.07.2021, у загальному розмірі 81437,32 грн., таким, що не підлягає виконанню. Тобто, витрати на виконавчий напис АТ “Ідея Банк” має нести самостійно, оскільки такий документ не підлягає застосуванню. З наявних документів, які додані до позову неможливо встановити суму, яку АТ “Ідея Банк” видав ОСОБА_1 в якості кредиту. Проте, у випадку встановлення такої суми тіла кредиту, від такої суми слід відняти фактично отримані позикодавцем грошові кошти в сумі 21183,58грн. При цьому, оскільки договір в повному обсязі не набув чинності, проценти за користування кредитом не мають нараховуватись. Ба більше, позивач не довів належними та допустимими доказами перехід права вимоги від АТ “Ідея Банк” до ТОВ “Оптіма факторинг”. Окрім того, відповідачка зазначає, що позивач не надав жодних доказів того, що право вимоги від ТОВ “Оптіма факторинг” перейшло до ТОВ “ФК “Профіт капітал”. Сторона відповідачки не погоджується з заявленою позивачем сумою витрат на професійну правничу допомогу, заявляє дане клопотання про зменшення витрат. Просять суд: у випадку задоволенні позовних вимог зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу; в задоволені позову відмовити в повному обсязі; у випадку задоволення позовних вимог розподілити судові витрати.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Миколаївського районного суду Миколаївської області, у зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_2 відповідно до рішення Вищої ради правосуддя № 1224/0/15-26 від 18 червня 2026 року, відповідно до п. 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 945/1907/25.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2026 указана цивільна справа передана на розгляд судді Миколаївського районного суду Миколаївської області Павленко І.В.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 26.06.2026 прийнято до розгляду цивільну справу.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 03.08.2026 явку позивача визнано обов`язковою. Постановлено товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» надати суду оригінал договору кредиту та страхування № P20.00300.005559227 від 08.08.2019, паспорт споживчого кредиту (Додаток № 1 до Договору кредиту та страхування № P20.00300.005559227 від 08.08.2019 року) для огляду у судовому засіданні, а також детальний розрахунок суми заборгованості, нарахованих та несплачених відсотків, нарахованих та несплачених комісій.

13.09.2026 через систему “Електронний суд” представником позивача подано заяву про виконання ухвали суду, до якої додано копії витребуваних судом документів та розрахунок заборгованості.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом доставки судової повістки до електронних кабінетів як позивача, так і представника. Заяв про відкладення розгляду справи від нього не надходило.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі, у випадку задоволенні позовних вимог зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши процесуальну позицію представника позивача та представника відповідача, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 08.08.2019 між Акціонерним товариством «Ідея банк» та ОСОБА_1 укладено Договір кредиту та страхування № Р.20.00300.005559227.

Відповідно до умов Договору, Банк надає кредит позичальнику для власних потреб шляхом переказу коштів у розмірі 49999,00 грн на рахунок, відкритий у АТ «Ідея банк», та позичальник доручає банку оплатити страховий внесок за рахунок кредиту у розмірі 4464 грн згідно з умовами Договору добровільного страхування життя.

Згідно з п. 1.6. Договору дата повернення кредиту 08.08.2023.

Пунктом 1.5 Договору передбачено, що під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги із щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені Договором та Договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за надання яких встановлена плата як «Інші послуги банку». Комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки з подальшим зарахуванням на рахунки в Банку сплачується згідно діючих Тарифів Банку.

Підписавши Договір кредиту та страхування № Р.20.00300.005559227 від 08.08.2019 ОСОБА_1 підтвердила і засвідчила, що ознайомлена із ДКБОФО і Тарифами, вони їй зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення, зобов`язується виконувати їх та Паспорта споживчого кредиту умови.

Згідно ордера-розпорядження № 1 про видачу кредиту від 08.08.2019 погоджено видачу кредитних коштів на суму 43477,39 грн та ордера-розпорядження № 2 від 08.08.2019 сплачено страховий платіж на 4464,00 від імені ОСОБА_1 .

Відповідачка у поданому до суду відзиві на позовну заяву факту укладення із АТ «Ідея Банк» Договору кредиту та страхування № Р.20.00300.005559227 від 08.08.2019 та суми кредитних коштів, погодженої умовами кредитних коштів не заперечувала. Суд також враховує, що договір укладений у двох автентичних примірниках по одному для банку та позичальника, тому посилання відповідача на те, що вона не пам`ятає чи здійснювала укладення договору і чи ставила свої підписи судом відхиляються.

19.12.2023 між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ТОВ «Оптіма Факторінг» укладено договір факторингу № 19/12-2023, відповідно до якого останній прийняв права вимоги зокрема і до ОСОБА_1 за кредитним договором № Р.20.00300.005559227 від 08.08.2019, що підтверджується відомостями Реєстру боржників № 2 від 19 грудня 2023 року.

22.12.2023 між ТОВ «Оптіма Факторинг» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» укладено договір факторингу №22/12-23, відповідно до умов якого до п.2.1 Договору факторингу ТОВ «Оптіма Факторинг» відступає ТОВ «Фінансова Компанія «Профіт Капітал», а ТОВ «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» приймає права вимоги до боржників, серед яких і ОСОБА_1 за кредитним договором № Р.20.00300.005559227 від 08.08.2019 , що вбачається із Реєстру боржників № 2 від 22 грудня 2023 року.

Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 526, 615 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Таким чином, згідно із вказаними нормами щодо заміни кредитора, за своєю правовою природою договір відступлення права вимоги є договором про заміну кредитора у певному зобов`язанні, яка здійснюється без згоди боржника. В такому договорі сторони мають право самостійно визначити обсяг прав, які переходять до нового кредитора і цей обсяг не вичерпується лише існуючим боргом та при цьому чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог.

Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості по кредитному зобов`язанню ОСОБА_1 за кредитним договором № Р.20.00300.005559227 від 08.08.2019, підписаним АТ “Ідея Банк” заборгованість ОСОБА_1 становить 114554,51 грн, з яких заборгованість за основним боргом 46986,92 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками 23332,73 грн, заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями 44234,86 грн.

В позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» просить стягнути з відповідачки 113383,59 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту 46986,92 грн, заборгованість за відсотками 23332,73 грн, заборгованість за обслуговування кредиту 44234,86 грн. В резолютивній частині міститься арифметична помилка. Сума заявлених вимог складає 114554,51 грн, що відповідає ціні позову вказаній у графі "ціна позову". Заяв про збільшення або зменшення розміру позовних вимог до суду не надходило.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Суд при розгляді справи виходить з того, що позивач, як правонаступник сторони договору, яка виконала свої зобов`язання за договором, має право вимагати від другої сторони належного виконання її грошових зобов`язань, а саме в частині повернення кредитних коштів та сплати відсотків. Слід зазначити, що відповідач та її представник не надали суду контррозрахунок.

Разом з тим, що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення суми комісії за обслуговування кредиту у розмірі 44234,86 грн, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині виходячи з такого.

Відповідно до п. 1.5. Договору кредиту та страхування № Р.20.00300.005559227 від 08.08.2019 під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги із щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим Договором та Договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за надання яких встановлена плата, відповідно до п. 5 Додатку 1 як «Інші послуги Банку». Комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки з подальшим зарахуванням на рахунки в Банку сплачується згідно діючих Тарифів Банку.

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, положення укладеного між сторонами кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів, є нікчемними.

Відповідно до частину 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правова позиція про те, що умова кредитного договору в частині встановлення платежу за дії, які банківська установа вчиняє на власну користь, тому що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами - є нікчемною та не потребує визнанню недійсною, викладена у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 708/195/19 (провадження № 61-1789св19) та 01 квітня 2020 р. у справі №583/3343/19 (провадження №61-22778св 19), а у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №496/3134/19.

Згідно постанови Великої Палати Верховного суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі (а) за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи (б) за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи (в) за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Встановлення судом нікчемності наведених умов Договору є підставою для відмови у стягненні нарахованої позивачем комісії.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 вказано, що «у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування».

У даному випадку Банк не зазначив та не надав належних доказів наявності, переліку таких послуг і погодження зі споживачем саме таких послуг при укладенні оспорюваного кредитного договору.

Так, в матеріалах справи відсутній Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, посилання на який містяться у п.1.5 Договору кредиту та страхування № Р.20.00300.005559227 від 08.08.2019, а Додаток ж №1 до договору кредиту та страхування № Р.20.00300.005559227 від 08.08.2019 не містить переліку послуг, що включають обслуговування кредитної заборгованості, лише покликання на «Інші послуги банку», без будь-якого роз`яснення, що саме в себе включають такі послуги.

До того ж матеріали справи не містять доказів надання банком відповідачці таких послуг за вказаним договором, однак при цьому здійснювались щомісячно нарахування за такі послуги та із внесених відповідачкою платежів на погашення кредитнох коштів здійснювались перерахування, зокрема на погашення плати за обслуговування, відтак враховуючи ту обставину, що банком у кредитних договорах була встановлена плата за послуги (кредитне обслуговування), які повинні надаватися безоплатно, та при цьому у матеріалах справи відсутні докази надання таких послуг банком, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених позивачем вимог в частині щодо стягнення заборгованості по оплаті за обслуговування кредиту у сумі 44234,86 грн.

Щодо незгоди відповідача зі сплатою страхового внеску у розмірі 4464 грн суд зазначає таке.

Стаття 627 ЦК України передбачає принцип свободи договору, зокрема відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Виходячи із добровільної згоди відповідачки, за відсутності доказів протилежного, та її вільного вибору як позичальника на стадії укладення договору щодо кредитування із страхуванням чи без такого, суд враховує також і те, що сума страхування була чітко визначена умовами договору, і на відміну від послуг комісії за обслуговування кредиту, які дійсно не розкриті в укладеному Договорі кредиту, сума 4464 грн була перерахована за прямою визначеною у договорі вказівкою позичальниці.

Зокрема слід вказати, що за умовами договору сума 49999 грн кредиту була розподілена таким чином: 15775 грн на погашення кредиту № 1001226145401 від 16.01.2029, 29760 грн видача кредиту згідно кредитного договору № Р.20.00300.005559227 від 08.08.2019, 4464 грн страховий платіж. Вказана інформація підтверджується випискою від 19.12.2023 і узгоджується з умовами договору.

Поруч з цим, при ознайомленні із відомостями наявної у матеріалах справи виписки заборгованості по кредитному зобов`язанню ОСОБА_1 за кредитним договором № Р.20.00300.005559227 від 08.08.2019, встановлено, що останньою дійсно вносились платежі на погашення заборгованості та частина грошових коштів з таких платежів перераховувалась на погашення плати за обслуговування по кредитному договору.

Так, згідно виписки по кредитному зобов`язанню ОСОБА_1 встановлено наступні перерахування погашень на сплату послуг обслуговування кредиту: 09.09.2019 у сумі 1381,32 грн та 402,89 грн; 08.10.2019 1348,73 грн та 410,48 грн; 08.11.2019-1342,62 грн та 391,60 грн; 09.12.2019-1310,40 грн та 398,82 грн; 08.01.2020-380,31 грн та 1303,91 грн; 18.02.2020-1284,56 грн та 90,54 грн; 19.02.2020-284,12 грн; 10.03.2020-394,47 грн та 1239,75 грн.

Із врахуванням положень закону, з огляду на те, що банком без належних на те правових підстав нарахована заборгованість по оплаті за обслуговування кредиту, та неправомірно стягнуто такі оплати із внесених ОСОБА_1 платежів на погашення кредитної заборгованості, сума позовних вимог по тілу кредиту підлягає зменшенню на 11964,52 грн.

Також є обґрунтованими доводи відповідача та представника щодо того, що суми у розмірі 1170,92 грн та 729,08 грн за погашення плати за судового збору/виконавчого напису від 31.10.2023 та 30.11.2023 відповідно теж підлягають зарахуванню як погашення тіла кредиту.

Отже, з відповідача на користь позивача стягненню підлягає сума у розмірі 56455,13 грн з яких: заборгованість за основним боргом 33122,40 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками 23332,73 грн.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1492,27 грн.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Що стосується питання витрат на правничу допомогу, то сюди включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Згідно наявного у матеріалах справи Договору про надання правової допомоги № 02-24 від 01 липня 2024 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» та Адвокатським бюро «Правовий курс», Додатковою угодою № 1/1 від 01 липня 2024 до Договору про надання правової допомоги № 02-24 від 01 липня 2024 року та Акта прийому-передачі реєстру боржників за Договором про надання правової допомоги № 02-24 від 01 липня 2024 року, Акта прийому-передачі правничої допомоги від 24 липня 2025 встановлено факт погодження сторонами та надання позивачу послуг правової допомоги, зокрема у межах вказаної справи на суму 7 000,00 грн.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Враховуючи надані заявником докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, суд доходить до висновку про обґрунтованість та доведеність вимог щодо компенсації судових витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені позивачем у зв`язку із розглядом справи в суді. Вирішуючи питання щодо розміру таких витрат, суд зазначає таке.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України", від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідачка зазначила про неспівмірність та необґрунтованість витрат на правничу допомогу, при цьому Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 910/15357/17, додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 зазначив, що суд може зменшити суму судових витрат не тільки за клопотанням іншої сторони судового провадження, а і самостійно з посиланням на приписи процесуального законодавства та практику Європейського суду з прав людини.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір витрат на правничу допомогу, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

Виходячи зі встановлених обставин та норм процесуального законодавства, суд приходить до переконання, що надані позивачем докази про понесення судових витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді є достатніми, допустимими і достовірними, між тим розмір таких витрат, підлягає зменшенню до 3500 грн.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на виконання вимог ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню на користь позивача також 1724,88 грн понесених витрат на правову допомогу.

На підставі наведеного та керуючись ст.12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» заборгованість за кредитним договором № Р.20.00300.005559227 від 08.08.2019 у розмірі 56455,13 грн з яких: заборгованість за основним боргом 33122,40 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками 23332,73 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» 1492,27 грн судового збору.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» 1724,88 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині заявлених вимог відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт», ЄДРПОУ 39992082, юридична адреса місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 8.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Дата складення повного судового рішення 17.09.2026.

Суддя І.В. Павленко