Окрема думка від 01 липня 2026 р. у справі №990/136/25 — Велика Палата Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду

Мартинюк Н. М., Погрібного С. О., Пількова К. М., Уркевича В. Ю.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2026 року

(справа № 990/136/25, провадження № 11-25заі26)

Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

Короткий виклад історії справи

1. ОСОБА_1 (далі також - позивачка) звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя(далі - ВРП, Рада, відповідач, скаржник), у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 6 березня 2025 року № 439/0/15-25 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області»;

- зобов`язати ВРП повторно розглянути рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - Комісія, ВККС) від 25 березня 2024 року № 75/ко-24 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 11 грудня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив.

3. Визнав протиправним та скасував рішення ВРП від 6 березня 2025 року № 439/0/15-25 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області».

4. Зобов`язав ВРП повторно розглянути рекомендацію ВККС від 25 березня 2024 року № 75/ко-24 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

5. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду на обґрунтування власного рішення навів такі аргументи.

6. Щодо особистої доброчесності суд першої інстанції встановив у цій справі, що сумніви в особистій доброчесності позивачки ВРП пов`язувала з фактами відвідування нею та членами її родини протягом 2014-2015 років території держави-агресора та тимчасово окупованої території України. Нагальність потреб у таких поїздках позивачка обґрунтовувала необхідністю відвідування онкохворого родича та станом здоров`я сина. На підтвердження своїх пояснень позивачка надала відповідні докази.

7. За висновком суду, ці обґрунтування не були спростовані в ході співбесід у ВККС та ВРП. З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 990/2/24 суд першої інстанції констатував, що висновки ВРП про те, що зазначені поїздки позивачка здійснила без нагальної потреби, не можна визнати обґрунтованими.

8. Також суд першої інстанції врахував, що інформація про зазначені поїздки знаходилась у матеріалах суддівського досьє позивачки, обставини і мета цих поїздок були відомі та оцінені ВККС під час проходження нею кваліфікаційного оцінювання.

9. Позивачка вказаних фактів не приховувала, надавала ВККС, ВРП та суду пояснення щодо причин своєї поїздки до російської федерації та поїздок у тимчасово окуповану Автономну Республіку Крим (далі - АРК). За результатами кваліфікаційного оцінювання у ВККС не виявлено сумнівів щодо особистої доброчесності судді.

10. Вчинення позивачкою інших діянь, які б свідчили про підтримку агресивних дій інших держав проти України, колаборацію з представниками таких держав, окупаційної адміністрації або їх пособниками ВРП, та суд не встановили.

11. Неточності та розбіжності щодо окремих поїздок та їх потреб позивачка пояснювала значним періодом, який минув з того часу, що вочевидь є об`єктивною обставиною і не давало ВРП підстав розцінювати їх як свідчення особистої недоброчесності позивачки. Висновок про те, що позивачка в`їхала на тимчасово окуповану територію АРК з території російської федерації, а відтак і про порушення нею вимог Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ВРП зробила не на підставі відповідної інформації та доказів, а виходячи з їх відсутності та очевидності порушення вимог закону.

12. Водночас за відсутності доказів порушення вимог закону та з огляду на заперечення таких обставин позивачкою висновок ВРП про очевидність порушення встановленого законом порядку не можна визнати належним чином обґрунтованим.

13. З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 990/2/24 суд першої інстанції зазначив, що сумніви ВРП в особистій доброчесності позивачки не можна визнати обґрунтованими.

14. Щодо професійної доброчесності позивачки у відповідача виник сумнів на основі фактів незастосування позивачкою у двох справах про адміністративні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), обов`язкового додаткового виду стягнення - позбавлення права керування транспортним засобом.

15. У цій частині суд виходив з того, що недотримання суддею під час розгляду справи передбачених главою 4 КУпАП обов`язкових правил накладення адміністративних стягнень, дійсно, може розглядатись ВРП як ознака професійної недоброчесності і така оцінка дій судді не може свідчити про перевірку ВРП законності чи обґрунтованості судових рішень.

16. У межах цього суд дійшов висновку, що дії, які слугували ВРП підставою для сумнівів у професійній доброчесності, були вчинені позивачкою лише у двох справах, що вочевидь не є значною кількістю і що систематичності таких рішень у практиці позивачки відповідач не встановив.

17. Урахував суд також постанови Великої Палати Верховного Суду (від 15 травня 2025 року у справі № 990SCGC/6/25, від 18 квітня 2024 року у справі № 990SCGC/1/24, від 10 липня 2025 року у справі № 990SCGC/9/25, від 9 вересня 2021 року у справі № 11-21сап21) та зазначив, що з їх змісту вбачається, що у практиці ВРП часто трапляються випадки притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності за вчинені ними дії під час розгляду справ за статтею 130 КУпАП, однак у всіх наведених випадках практика ВРП є сталою і до суддів застосовано такий вид стягнення, як попередження (навіть у випадках, коли внаслідок дій судді порушник повністю уникнув відповідальності).

18. За таких обставин Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вказав на те, що сумніви ВРП у професійній доброчесності позивачки в контексті оскаржуваного рішення також не можна визнати обґрунтованими.

19. Щодо майнової доброчесності ВРП зазначила, що позивачка не вживала достатніх зусиль для того, щоб бути поінформованою про майнові інтереси чоловіка, допустила недбале ставлення до обов`язку декларування в частині відображення в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2019 рік у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» належності її чоловіку на праві власності земельної ділянки площею 0,1000 га, яку він набув у власність на підставі рішення Кам`янської міської ради від 26 липня 2019 року № 1498-34/VIІ (далі - земельна ділянка).

20. Водночас в оскаржуваному рішенні немає мотивів, з яких ВРП дійшла висновку, що позивачка не вживала достатніх зусиль для того, щоб бути поінформованою щодо майнового стану чоловіка, а також немає пояснень позивачки причин незазначення у декларації земельної ділянки, її ставлення до цього та оцінки відповідачем таких пояснень. Натомість сумніви щодо майнової доброчесності позивачки ВРП обґрунтувала самим лише фактом незазначення земельної ділянки в декларації.

21. З посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 990/71/24 суд визнав необґрунтованими сумніви відповідача у майновій доброчесності позивачки.

22. Доводи позивачки про упередженість членів ВРП Маселка Р. А. та Кваші О. О. суд відхилив.

Мотиви судового рішення Великої Палати Верховного Суду цій у справі

23. Постановою від 2 липня 2026 року Велика Палата Верховного Суду:

- апеляційну скаргу ВРП залишила без задоволення;

- рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2025 року у справі № 990/136/25 залишила без змін.

24. Велика Палата Верховного Суду мотивувала постанову таким.

25. Згідно із частиною першою статті 79-6 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) ВРП відповідно до внесеної ВККС рекомендації на своєму засіданні, зокрема, розглядає питання про призначення кандидата на посаду судді та в разі ухвалення позитивного рішення вносить подання Президентові України про призначення судді на посаду.

26. Відповідно до частини другої статті 79-6 Закону № 1402-VIII ВРП відмовляє у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді. Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, ВРП визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.

27. Окрім того, згідно з абзацом другим частини четвертої статті 37 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані ВРП в передбаченому законом порядку, якщо: такі відомості не були предметом розгляду ВККС; ВККС не дала належної оцінки таким відомостям у межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

28. ВРП ухвалила спірне рішення, маючи сумнів щодо відповідності позивачки критерію особистої доброчесності у зв`язку з поїздками до тимчасово окупованої території України (АРК) і території держави-агресора (рф); критерію професійної доброчесності з мотивів незастосування у двох справах про адміністративні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, обов`язкового додаткового виду стягнення - позбавлення права керування транспортним засобом; критерію майнової доброчесності у зв`язку з допущенням недбалого ставлення до обов`язку декларування в частині відображення у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, належного чоловіку позивачки об`єкта нерухомого майна.

29. Оцінюючи наведені обставини, Велика Палата Верховного Суду врахувала, що у межах процедури кваліфікаційного оцінювання ВККС мала відомості щодо поїздок позивачки і членів її родини до тимчасово окупованої території України та території держави-агресора, надала їм оцінку і за результатами кваліфікаційного оцінювання дійшла висновку про відповідність позивачки займаній посаді, зокрема за критерієм особистої доброчесності. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду виснувала, що викладені у спірному рішенні висновки ВРП щодо невідповідності позивачки цьому критерію не можна визнати належно обґрунтованими та об`єктивними.

30. Щодо констатованого ВРП обґрунтованого сумніву у професійній доброчесності судді ОСОБА_1 з підстав установлення фактів незастосування нею у справах про адміністративні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, обов`язкового додаткового виду стягнення - позбавлення права керування транспортним засобом, Велика Палата Верховного Суду вважала, що спірне рішення Ради в цій частині не містило належного та достатнього обґрунтування, оскільки ВРП не навела переконливих аргументів, які б свідчили, що встановлені обставини виходять за межі звичайної суддівської помилки та можуть бути підставою для такого сумніву.

31. Так само непереконливими Велика Палата Верховного Суду визнала висновки Ради щодо сумнівів у майновій доброчесності позивачки, пов`язаних із незазначенням інформації про земельну ділянку, яка належала на праві власності її чоловіку, оскільки пояснення позивачки не давали вагомих підстав сумніватися в тому, що вона вживала заходів для з`ясування цієї інформації, однак не отримала її з незалежних від неї причин. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що сумніви відповідача щодо майнової доброчесності позивачки також не можна визнати обґрунтованими.

32. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи апеляційної скарги ВРП про незаконність рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, неправильне застосування ним норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неправомірне втручання суду у дискреційні повноваження конституційного органу державної влади.

Мотиви окремої думки

33. З висновком Великої Палати Верховного Суду про залишення рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2025 року у цій справі без змін не погоджуємося з огляду на таке.

34. По-перше, висновок Великої ПалатиВерховного Суду про те, що спірне рішення не містить підстав і мотивів, достатніх для визнання його обґрунтованим, не відповідає обставинам справи.

35. Як уже зазначено вище, ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді (положення частини другої статті 79-6 Закону № 1402-VIII).

36. Підстави, вказані у пункті 1 цієї частини, ВРП визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей (абзац другий частини другої статті 79-6 Закону № 1402-VIII).

37. Якщо рішення ВРП про відмову у внесенні подання не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, це є підставою для його скасування відповідно до пункту 3 частини п`ятої вказаної статті.

38. Установлена законом обов`язкова вимога щодо зазначення у рішенні визначеної законом підстави (підстав) для відмови у внесенні подання про призначення судді на посаду означає, що з інших, ніж передбачені законом, підстав ВРП не вправі відмовити у внесенні подання. Стосовно вимоги щодо мотивів відмови, то ВРП повинна обґрунтувати, чому саме у її членів виник сумнів щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, або інші обставини, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.

39. Щодо вмотивованості висновку ВРП про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням, то закон не встановлює критерії, яким вона (вмотивованість) повинна відповідати. У всякому разі зміст рішення повинен давати чітку відповідь, чому члени ВРП зробили відповідну оцінку обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей і дійшли висновку, що у внесенні подання слід відмовити.

40. Так, ВРП своїм рішенням № 439/0/15-25 відмовила позивачці у внесенні подання Президенту України про призначення її на посаду судді з підстави, яка передбачена пунктом 1 частини другої статті 79-6 Закону № 1402-VIII.

41. Зміст спірного рішення безсумнівно доводить, що ВРП при оцінці позивачки за критерієм особистої доброчесності виходила саме з фактів її поїздок до тимчасово окупованої території України (АРК) і території держави-агресора (рф) протягом 2014-2015 років, тобто після загарбницької анексії півострова країною-агресором, окупації частини Донецької та Луганської областей, в умовах відкритої збройної агресії та гібридної війни з боку російської федерації проти України. ВРП у спірному рішенні поїздки позивачки, обґрунтовані необхідністю супроводження дитини, що потребувала оздоровлення та догляду, і перевірки майна родичів, оцінила як такі, що не були обумовлені нагальною потребою, тобто виключними життєвими ситуаціями / життєвою необхідністю. Сумнів щодо професійної доброчесності ВРП обґрунтувала незастосуванням позивачкою у двох справах про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 130 КУпАП, обов`язкового додаткового виду адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Майнову доброчесність позивачки Рада поставила під сумнів з огляду на те, що вона не вжила достатніх заходів для з`ясування майнового стану свого чоловіка та допустила недбале ставлення до виконання обов`язку декларування, не зазначивши у декларації належну йому земельну ділянку.

42. Тобто зміст спірного рішення дає чітке уявлення як щодо встановленої законом підстави відмови у внесенні подання про призначення позивачки на посаду судді, так і щодо мотивів, чому ВРП дійшла висновку, що така підстава дійсно має місце.

43. Не впливає на вмотивованість спірного рішення відсутність у ньому обґрунтування, чому ВРП дійшла іншого висновку щодо оцінки зазначених вище життєвих обставин позивачки, ніж ВККС.

44. Положення частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIII [ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані ВРП в передбаченому законом порядку, якщо: 1) такі відомості не були предметом розгляду ВККС; 2) ВККС не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата] дають підстави виснувати, що ВРП при оцінці кандидата на посаду судді за критерієм доброчесності чи професійної етики не пов`язана оцінкою ВККС. Це відповідає і нормі абзацу другого частини другої статті 79-6 Закону № 1402-VIII, яка приписує ВРП керівництво власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.

45. По-друге, враховуючи морально-етичну природу категорії «доброчесність», оцінювати правові норми, якими передбачено застосування цієї категорії у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, на предмет якості закону (в контексті розкриття поняття «доброчесність»), принаймні, не доречно. Це поняття не є сталим, на його зміст впливає ряд чинників, зокрема суспільні запити та соціально-політичні обставини. Застосування цієї категорії залежить від конкретної поведінки конкретної особи при певних життєвих обставинах.

46. Статус суддів зумовлює підвищену увагу до них з боку суспільства, а отже і певні обмеження щодо їх поведінки, зокрема, в особистому житті. Відтак і відповідність кандидата на посаду судді критерію доброчесності об`єктивно повинна оцінюватися за більш високими вимогами (стандартами), ніж пересічного громадянина.

47. Норми частини другої статті 79-6 Закону № 1402-VIII, частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIII наділяють ВРП дискреційними повноваженнями щодо оцінки відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням на посаду судді.

48. Європейська Комісія «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25 - 26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) (далі - Європейська Комісія) схвалила Доповідь «Верховенство права» (далі - Доповідь), у якій до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).

49. Згідно з висновком Європейської Комісії потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення з достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади (пункт 45 Доповіді).

50. Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді зазначено, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним з поняттям верховенства права.

51. Оцінка ВРП поведінки позивачки щодо відвідування нею тимчасово окупованої території України (Автономна Республіка Крим) і території держави-агресора (рф) в умовах відкритої збройної агресії та гібридної війни з боку російської федерації проти України, незастосування нею у справах про адміністративні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, обов`язкового додаткового виду стягнення - позбавлення права керування транспортним засобом, а також незазначення у декларації за 2019 рік належності земельної ділянки її чоловіку на праві власності згідно з рішенням Кам`янської міської ради від 26 липня 2019 року № 1498-34/VIІ не є свавільною, нераціональною, не підтвердженою доказами або помилковою щодо фактів, а отже, такі висновки відповідають критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, тому не є протиправними.

52. Згідно з підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» [30 вересня 2016 року], має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

53. Будь-яких особливостей, зокрема щодо оцінки за критерієм доброчесності для суддів, яких стосується наведена конституційна норма, Закон № 1402-VIII не встановлює. Відтак ВРП мала законні підстави оцінювати позивачку за критерієм доброчесності з урахуванням усіх її життєвих обставин, щодо яких була отримана інформація в установленому законом порядку.

54. Ураховуючи наведені вище міркування, на нашу думку, у ВРП були достатні підстави для обґрунтованого сумніву щодо відповідності позивачки критеріям доброчесності та професійної етики і висновку про можливий негативний вплив на суспільну довіру до судової влади її призначення суддею.

55. Водночас Велика Палата Верховного Суду всупереч імперативним приписам частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII фактично здійснила повний судовий перегляд рішення ВРП від 6 березня 2025 року № 439/0/15-25, самостійно переоцінивши обставини, які вже були предметом розгляду ВККС у пленарному складі та ВРП, підмінила дискреційні повноваження цих органів власними висновками.

56. Переконані, що оскаржуване рішення ВРП ухвалене на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Це рішення містить посилання на встановлені законом підстави та мотиви, на основі яких ВРП дійшли відповідного висновку. Рішення не є очевидно свавільним чи безпідставним.

57. Підсумовуючи, зазначимо, що результатом апеляційного перегляду справи мало б бути задоволення апеляційної скарги ВРП, скасування рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2025 року та відмова в задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.

Судді: Н. М. Мартинюк

С. О. Погрібний

К. М. Пільков

В. Ю. Уркевич