Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №569/4276/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 569/4276/25

провадження № 51-1096км26

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 12 червня 2025 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Семенівка Пологівського району Запорізької області,

засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 111 - 1 КК, і

ВСТАНОВИВ:

Зміст прийнятих судових рішень та встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини

Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 12 червня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватою та призначено покарання за ч. 3 ст. 111-1 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, пов`язані з освітньою, культурною та спортивною діяльністю населення, на строк 12 років.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року вирок місцевого суду залишено без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.

Суди попередніх інстанцій визнали ОСОБА_7 винуватою у тому, що вона як громадянка України зайняла посаду директора так званого «Государственного казенного учреждения общеобразовательной организации Запорожской области «Новополтавская средняя общеобразовательная школа» Бердянского района; взяла участь у заходах, спрямованих на підвищення кваліфікації управлінських кадрів освітніх організацій в центрі знань «Машук», який розташований у м. П`ятигорськ Ставропольського краю РФ; створила аккаунт на веб-порталі «Инфоурок», на якому поширила інформацію про вищевказану школу як навчальний заклад, який використовує державні освітні програми, рекомендовані Міністерством освіти РФ, забезпечила участь учнів школи у всеросійській патріотичній загально-просвітницькій акції «Казачий диктант - 2022», публікувала навчальні програми за стандартами держави агресора.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.

Касаційна скарга аргументована твердженнями про те, що:

- обвинувачення ґрунтується на доказах, які не підтверджують факту вчинення інкримінованого кримінального правопорушення;

- не доведено, що ОСОБА_7 діяла добровільно, без фізичного чи психічного тиску та з прямим умислом;

- було порушено вимоги ч. 1, 2 ст. 297-1, ч. 3 ст. 323 КПК, а також засудженій не було вручено письмове повідомлення про підозру та обвинувальний акт, у зв`язку з чим вона не набула статусу підозрюваної та обвинуваченої;

- апеляційний суд не звернув увагу на те, що місцевий суд не проаналізував докази з точки зору їх належності та допустимості, а тому висновки судів про винуватість ОСОБА_7 ґрунтуються на недопустимих доказах.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник підтримала вимоги касаційної скарги та просила її задовольнити, а прокурор заперечив касаційну скаргу та просив відмовити у її задоволенні.

Мотиви Суду

Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про таке.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, при розгляді касаційної скарги захисника суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Щодо доводів сторони захисту про те, що обвинувачення ґрунтується на доказах, які не підтверджують факту вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, то Суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Захист фактично ставить під сумнів наявність в діях засудженої ознак об`єктивної сторони складу інкримінованого їй злочину. Тому Суд зупиниться на тому, чи можна поза розумним сумнівом стверджувати два важливі факти: факт зайняття засудженою посади директора закладу освіти, створеного окупаційною владою; факт вчинення нею дій, спрямованих на впровадження стандартів держави-агресора у закладах освіти.

Судами попередніх інстанцій було досліджено обидва вказані питання і констатовано, що у цьому провадженні є достатньо доказів для висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченому ч. 3 ст. 111-1 КК.

Так, ОСОБА_7 у період тимчасової окупації території Запорізької області фактично виконувала обов`язки директора так званого «Государственного казенного учреждения общеобразовательной организации Запорожской области "Новополтавская средняя общеобразовательная школа" Бердянского района». Цей висновок суди обґрунтували протоколом огляду інтернет-ресурсів від 29.05.2024, на якому зафіксовано інформацію на вебсайті так званої «ГКУ ЗО "Новополтавская СОШ" Бердянского района», де серед відомостей про заклад зазначено: «Директор - ОСОБА_8 ». Тобто на відкритому інтернет-ресурсі саме ОСОБА_7 визначено як керівника закладу освіти, створеного окупаційною адміністрацією. Окрім цього суди послалися на розміщені у вільному доступі фотографії та відеофайли про діяльність школи, з яких видно, що ОСОБА_7 обіймає посаду саме директора школи.

Ця інформація узгоджується з показаннями свідка ОСОБА_9 , який повідомив, що ОСОБА_7 після початку окупації залишилася у с. Новополтавка та надалі керувала школою. Свідок також пояснив, що було проведено збори працівників школи, на яких тим, хто не хоче працювати в школі після окупації міста, сказали вийти. Відповідно, залишилися ті вчителі, які вирішили співпрацювати з російською владою. Свідок повідомив, що ОСОБА_7 добровільно погодилася зайняти посаду і виконувати пов`язані з нею функції.

Показання ОСОБА_9 у цій частині узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_10 , яка пояснила, що ОСОБА_7 раніше працювала вчителем англійської мови у Новополтавській ЗОШ, а з вересня 2022 року почала працювати директором. Свідок зазначила, що відповідна інформація була відома їй, зокрема, з повідомлень мешканців с. Новополтавка та інформації, розміщеної в мережі Інтернет, у тому числі на сайті «ГКУ ЗО "Новополтавская СОШ" Бердянского района».

Крім того, факт виконання ОСОБА_7 функцій директора підтверджується показаннями свідка ОСОБА_11 , яка повідомила, що ОСОБА_7 перебувала у с. Новополтавка та працювала на посаді директора Новополтавської ЗОШ.

Таким чином, колегія суддів констатує, що суди правильно встановили, що ОСОБА_7 здійснювала керівництво закладом освіти, який функціонував за правилами та в системі освіти, запровадженій окупаційною владою.

Суди врахували, що відповідно до змісту так званого статуту «Государственного казенного учреждения общеобразовательной организации Запорожской области "Новополтавская средняя общеобразовательная школа" Бердянского района» цей заклад був створений як державна бюджетна установа суб`єкта Російської Федерації, діяльність якої здійснювалася відповідно до законодавства РФ у сфері освіти, а викладання передбачалося державною мовою держави-агресора.

Щодо конкретних дій ОСОБА_7 як керівника закладу освіти, спрямованих на впровадження стандартів освіти держави-агресора

Судами встановлено вчинення ОСОБА_7 низки дій, які у своїй свідчать про впровадження в закладі освіти системи освіти держави-агресора.

Так ОСОБА_7 на вебпорталі «ИНФОУРОК» створила особистий профіль та 01.07.2024 розмістила на ньому презентацію «Презентация школы Государственное казенное учреждение общеобразовательная организация Запорожской области "Новополтавская средняя общеобразовательная школа" Бердянского района 2023 г.», в якій зазначила, що очолюваний нею заклад використовує державні освітні програми для загальноосвітніх навчальних закладів, рекомендовані Міністерством освіти РФ.

Також нею було організовано та забезпечено участь учнів школи у всеросійській патріотичній громадсько-просвітницькій акції «Казачий диктант - 2022», що підтверджує той факт, що засуджена не просто працювала в школі, а публічно залучала учнів до заходів російської освітньо-патріотичної системи.

Суди встановили, що ОСОБА_7 самостійно взяла участь у заходах із підвищення кваліфікації управлінських кадрів у центрі знань «Машук» у м. П`ятигорську Ставропольського краю РФ, яка вочевидь спрямована на інтеграцію навчального закладу в систему освіти держави-агресора з подальшим впровадженням російських освітніх стандартів у школі.

Суд не вважає ключовим доказом у цьому провадженні публікацію засудженою програми навчання англійської мови. Однак вважає, що ОСОБА_7 вчинила велику кількість дій, які беззаперечно свідчать про її активну участь у впровадженні стандартів РФ в українській школі, яка була трансформована окупаційної владою у російський навчальний заклад.

Так, після призначення ОСОБА_7 директором, з бібліотеки школи були вивезені українські підручники, за якими до цього навчалися діти, а замість них завезено російську літературу та російські посібники (показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ); кабінет української мови та літератури було перетворено на кабінет російської мови, а з нього прибрано портрети українських письменників (показання свідка ОСОБА_10 ); на території школи ОСОБА_12 був знищений український прапор, який вона в присутності дітей викинула на сміттєзвалище (показання свідка ОСОБА_11 ).

Таким чином, у Суду немає сумніву, що дії ОСОБА_7 свідчать про послідовну систему, спрямовану на впровадження системи освіти держави-агресора у школі, в якій вона працювала директором, оскільки вона вживала всіх заходів щодо забезпечення її функціонування в російському освітньому середовищі, забезпечувала заміну українських навчальних матеріалів російськими, організовувала участь школярів у російський патріотичних заходах, підвищувала кваліфікацію в системі освіти РФ, особисто створювала та поширювала навчальні матеріали, підготовлені відповідно до російських освітніх стандартів.

Також Суд відхиляє аргументи сторони захисту про те, що ОСОБА_7 могла діяти вимушено чи під примусом. Адже сама поведінка засудженої і ті дії, які вона вчиняла (участь в підвищенні кадрів у центрі «Машук», створення та/або оприлюднення навчальних програм за стандартами РФ, організація участі школярів у «Казачому диктанті» тощо), підтверджують, що така діяльність тривала значний час і була свідомою, самостійною, а сама засуджена діяла вільно. Окрім того, за свідченнями свідків, на зборах вчителів одразу було запропоновано вийти тим, хто не бажав співпрацювати з державою-агресором.

Таким чином, оцінюючи наведені докази у сукупності, Суд вважає доведеним наявність у діях ОСОБА_12 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 111-1 КК.

У касаційній скарзі захисник стверджує про порушення положень ч. 1, 2 ст. 297-1, ч. 3 ст. 323 КПК, що, на її думку, призвело до порушення права на захист у цьому кримінальному провадженні.

Суд зазначає, що це провадження здійснювалося в порядку спеціального судового провадження за процедурою inabsentia, тобто за відсутності обвинуваченої.

Ухвалою слідчого судді від 18 лютого 2025 року було надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 111-1 КК, а ухвалою місцевого суду від 08 квітня 2025 року вирішено це кримінальне провадження здійснювати за відсутності обвинуваченої (inabsentia) в порядку спеціального судового провадження.

Підставами прийняття вказаних судових рішень стала інформація про перебування ОСОБА_7 на тимчасово окупованій території Запорізької області, а тому розгляд справи in absentia повністю відповідає як ч. 2 ст. 297-1, так і ч. 3 ст. 323 КПК.

Якщо особа, яка переховується від правосуддя, з`явиться, то, вочевидь, вона може брати участь у провадженні як на етапі досудового розслідування, так і під час судового розгляду. Поки такої особи немає, її захисник самостійно забезпечує здійснення захисту перед судом щодо інкримінованого кримінального правопорушення.

Із матеріалів цієї справи вбачається, що як органом досудового розслідування, так і судами попередніх інстанцій було дотримано спеціальні положення КПК щодо вручення повісток, повідомлень, повідомлення про підозру та обвинувального акта ОСОБА_7 , яку зі стадії досудового розслідування представляє захисник ОСОБА_6 .

У випадках спеціального досудового розслідування та судового розгляду КПК регламентує інші процедури, за якими визначено порядок інформування (вручення) процесуальних документів, як-от, вручення захиснику, публікації у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження. Ці правила у цьому провадженні були дотримані.

Доводи захисника про те, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що місцевий суд не проаналізував докази з точки зору їх належності та допустимості, а тому висновки судів про винуватість ОСОБА_7 ґрунтуються на недопустимих доказах, є необґрунтованими.

Адже у своїй касаційній скарзі захисник не наводить конкретних порушень КПК, які, на її думку, було допущено та які зумовлювали б визнання доказів недопустимими, а за наслідками касаційного розгляду таких не встановлено.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали розглядуваної справи не містять вказівки на допущення порушень норм матеріального чи процесуального законів, які б ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих судових рішень.

Таким чином, за результатами касаційного розгляду колегією суддів не встановлено істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а тому оскаржувані судові рішення потрібно залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 12 червня 2025 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3