Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №504/2166/17 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 504/2166/17

провадження № 61-855св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д.,

суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Клочко Святослав Ігорович, на постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року заступник прокурора Одеської області, діючи в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Одеській області), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки.

Позовну заяву обґрунтував тим, що Комінтернівською районною державною адміністрацією Одеської області 27 грудня 2012 року затверджено проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , цільове призначення - «для ведення особистого селянського господарства», на території Чорноморської селищної ради (за межами населеного пункту) Комінтернівського району Одеської області. Вказані проєкти затверджені розпорядженнями Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області від 27 грудня 2012 року № 2870/а-2012, № 2871/а-2012, № 2872/а-2012, № 2873/а-2012, № 2874/а-2012, № 2875/а-2012, № 2876/а-2012, № 2877/а-2012, №2878/а-2012. У подальшому на підставі вказаних розпоряджень органу місцевого самоврядування були видані державні акти на право власності на вказані земельні ділянки, а саме: державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373079 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0018), загальною площею 1,35 га, виданий ОСОБА_6 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373081 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0016), загальною площею 2,00 га, виданий ОСОБА_8 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373084 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0011), загальною площею 2,00 га, виданий ОСОБА_3 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373086 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0012), загальною площею 2,00 га, виданий ОСОБА_4 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373078 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0017), загальною площею 2,00 га, виданий ОСОБА_5 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373080 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0019), загальною площею 2,00 га, виданий ОСОБА_7 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373083 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0015), загальною площею 2,00 га, виданий ОСОБА_9 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373085 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0013), загальною площею 2,00 га, виданий ОСОБА_2 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373082 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0014), загальною площею 2,00 га, виданий ОСОБА_10 .

Стверджував, що вказані земельні ділянки фактично розташовані на відстані 85-92 метрів від урізу Чорного моря та відносяться до земель водного фонду.

Зазначав, що надалі на підставі договорів купівлі-продажу від 17 грудня 2015 року, 16 грудня 2015 року, 22 грудня 2015 року, 23 грудня 2015 року право власності на вказані земельні ділянки набув відповідач ОСОБА_1 , ці земельні ділянки були об`єднані в одну земельну ділянку, кадастровий номер 5122755900:01:002:0021, загальною площею 17,35 га. 22 січня 2016 року державним реєстратором Антінескул Ю. В. проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 5122755900:01:002:0021, загальною площею 17,35 га.

Переконував, що з урахуванням викладеного, беручи до уваги те, що відчуження спірного об`єкта державної власності фактично здійснено поза волею власника, яким є держава в особі Одеської обласної державної адміністрації, є всі законні підстави для витребування спірного нерухомого майна від добросовісного набувача, яким є відповідач ОСОБА_1 , на користь держави.

Зазначав, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України висловленої у постанові від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15, позовна давність до вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння в порядку статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не застосовується.

З огляду на викладене, заступник прокурора Одеської області, діючи в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, ГУ Держгеокадастру в Одеській області, просив суд витребувати у відповідача ОСОБА_1 на користь держави в особі Одеської обласної державної адміністрації земельну ділянку, кадастровий номер 5122755900:01:002:0021, яка розташована за адресою: Одеська область, Лиманський район, Чорноморська селищна рада, загальною площею 17,35 га.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 27 березня 2025 року у складі судді Барвенка В. К. позовну заяву заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, ГУ Держгеокадастру в Одеській області залишено без задоволення.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що обраний позивачем спосіб захисту права власності держави на земельну ділянку водного фонду є неналежним.

Додатковим рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 27 березня 2025 року скасовано заходи забезпечення позову, які вжиті ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 10 липня 2017 року та знято арешт спірної земельної ділянки, кадастровий номер 5122755900:01:002:0021, загальною площею 17,35 га.

Ухвалюючи додаткове судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позивачу відмовлено у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі, то подальше збереження заходів забезпечення позову є недоцільним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, ГУ Держгеокадастру в Одеській області задоволено частково. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 27 березня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги заступника прокурора Одеської області задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_1 на користь держави в особі Одеської обласної державної адміністрації земельну ділянку, кадастровий номер 5122755900:01:002:0021, що розташована за адресою: Одеська область, Лиманський район, селищна рада Чорноморська, загальною площею 17,35 га. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи у цій справі нове судове рішення про задоволення вимог позову прокурора, апеляційний суд виходив із того, що спірна земельна ділянка утворилася внаслідок об`єднання земельних ділянок, які перебували на відстані 85-291 м від урізу Чорного моря, а тому така об`єднана земельна ділянка також перебуває в межах цієї відстані та належить до земель водного фонду, які не могли вибути з власності держави, оскільки законодавством не передбачено можливості їх передачі у приватну власність, крім визначених законом випадків.

При цьому апеляційний суд зазначив, що протиправне зайняття земель водного фонду або державна реєстрація права власності на них за приватною особою не пов`язані з позбавленням держави володіння, а тому заявлену прокурором вимогу про витребування земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який є належним способом захисту права держави та може бути заявлений протягом усього часу тривання порушення.

Апеляційний суд також виходив із того, що питання правомірності вибуття земельної ділянки з власності держави входить до предмета доказування за негаторними позовними вимогами, а встановлені у справі обставини свідчать про те, що спірна земельна ділянка не могла вибути з власності держави, у зв`язку з чим позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У січні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Клочко С. І., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 27 березня 2025 року у цій справі.

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суд від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 та у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 819/478/17, від 18 серпня 2020 року у справі № 914/1844/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 18 серпня 2020 року у справі № 914/1844/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Також заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 387, 388, 391 ЦК України та частин другої, четвертої статті 59 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у поєднанні з частиною третьою статті 49 та частиною шостою статті 367 ЦПК України та частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- безпідставно скасував правильне і законне рішення суду першої інстанції;

- не врахував, що належним способом захисту права власності держави на земельну ділянку водного фонду є вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, а не її витребування такої ділянки;

- не звернув увагу на те, що у цій справі прокурор звернувся до суду саме з вимогою про витребування спірної земельної ділянки, визнаючи відповідача добросовісним набувачем, не заявляв вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, а тому безпідставно змінив правову природу заявленої вимоги та розглянув її як вимогу про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою;

- проігнорував, що зміна предмета позову на стадії апеляційного перегляду справи є недопустимим та порушує право заявника на справедливий судовий розгляд;

- визнавши заявлену вимогу прокурора вимогою негаторного позову водночас у резолютивній частині судового рішення фактично задовольнив вимогу про витребування земельної ділянки, що свідчить про суперечливість судового рішення та відсутність у ньому правової визначеності;

- не врахував, що позовна заява та апеляційна скарга підписані заступником керівника обласної прокуратури без надання доказів відсутності керівника обласної прокуратури та його першого заступника;

- не звернув увагу на те, що представництво прокурором інтересів держави має субсидіарний характер, а тому прокурор не може виступати альтернативним позивачем за наявності компетентного органу, який має можливість та повноваження захищати інтереси держави, без встановлення причин, що перешкоджають такому органу здійснювати їх захист;

- не надав належної оцінки добросовісності набуття заявником спірної земельної ділянки та не встановив, чи він знав або повинен був знати про незаконність її набуття;

- не спростував висновків суду першої інстанції про те, що на момент набуття земельної ділянки відповідні рішення про її передачу були чинними, право власності заявника було належним чином зареєстровано, а будь-які обмеження чи обтяження щодо земельної ділянки у державному реєстрі були відсутні, при цьому подальше визнання незаконними відповідних рішень саме по собі не свідчить про недобросовісність набувача;

- не врахував необхідності дотримання справедливого балансу між інтересами держави та правами заявника, унаслідок чого поклав на останнього індивідуальний та непропорційний тягар, не вирішивши питання щодо компенсації;

- не надав належної оцінки всім доводам і аргументам заявника тощо.

Крім того, у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про зупинення виконання оскаржуваної постанови Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

У березні 2026 року ГУ Держгеокадастру в Одеській області через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Клочко С. І., , у якому, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Також у березні 2026 року перший заступник керівника Одеської обласної прокуратури із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційне провадження закрити, а в разі розгляду справи по суті касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року у справі № 504/2166/17 - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Клочко С. І., на постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року, передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Лідовець Р. А.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Клочко С. І., залишено без руху та надано заявнику строк для усунення її недоліків, а саме надання доказів доплати судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2026 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Клочко С. І., на постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Доброславського районного суду Одеської області матеріали справи № 504/2166/17; відмовлено у задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання постанови Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У березні 2026 року матеріали справи № 504/2166/17 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2026 року справу № 504/2166/17 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Комінтернівською районною державною адміністрацією Одеської області 27 грудня 2012 року затверджено проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , цільове призначення - «для ведення особистого селянського господарства», на території Чорноморської селищної ради (за межами населеного пункту) Комінтернівського району Одеської області.

Вказані проєкти затверджені розпорядженнями Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області від 27 грудня 2012 року № 2870/а-2012, № 2871/а-2012, № 2872/а-2012, № 2873/а- 2012, № 2874/а-2012, № 2875/а-2012, № 2876/а-2012, № 2877/а-2012, №2878/а-2012.

На підставі вказаних розпоряджень органу місцевого самоврядування, власникам були видані державні акти на право власності на вказані земельні ділянки, а саме: державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373079 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0018), загальною площею 1,35 га, виданий ОСОБА_6 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373081 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0016), загальною площею 2,00 га, виданий ОСОБА_8 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373084 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0011), загальною площею 2,00 га, виданий ОСОБА_3 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373086 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0012), загальною площею 2,00 га, виданий ОСОБА_4 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373078 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0017), загальною площею 2,00 га, виданий ОСОБА_5 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373080 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0019), загальною площею 2,00 га, виданий ОСОБА_7 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373083 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0015), загальною площею 2,00 га, виданий ОСОБА_9 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373085 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0013), загальною площею 2,00 га, виданий ОСОБА_2 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373082 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0014), загальною площею 2,00 га, виданий ОСОБА_10 .

На підставі договорів купівлі-продажу від: 16 грудня 2015 року, 17 грудня 2015 року, 22 грудня 2015 року, 23 грудня 2015 року право власності на вказані земельні ділянки набув відповідач ОСОБА_1 , а вказані земельні ділянки об`єднані в одну земельну ділянку, кадастровий номер 5122755900:01:002:0021, загальною площею 17,35 га.

22 січня 2016 року державним реєстратором Антінескул Ю. В. проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 5122755900:01:002:0021, загальною площею 17,35 га.

Зміст відповіді Управління Держземагентства у Комінтернівському районі Одеської області від 17 липня 2014 року № 10-1503-0-11-2584/2014 свідчить про те, що за ортофотопланами наявними в управлінні переданими відповідно до наказу Держкомзему від 13 травня 2009 року № 240 «Про організацію та виконання робіт із створення базових та індексних кадастрових карт в рамках проекту «Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвитку систем кадастру» від 14 жовтня 2009 року, земельні ділянки, кадастрові номери 5122755900:01:003:0011 - 0019 знаходяться на відстані 85-291 метрів від урізу води, на території Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області.

Апеляційним судом встановлено, що питання законності рішення Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області від 27 грудня 2012 року, яким затверджено проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , цільове призначення - «для ведення особистого селянського господарства», на території Чорноморської селищної ради (за межами населеного пункту) Комінтернівського району Одеської області, були предметом оцінки у інших судових провадженнях, зокрема у справах № 504/2457/15-ц, 504/2452/15-ц, 504/3922/15-ц, 504/3921/15-ц, 504/2456/15-ц, 504/2461/15-ц, 504/2453/15-ц, 504/2459/15-ц, 504/2451/15-ц.

Також апеляційним судом встановлено, що у цих судових провадженнях рішення Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області від 27 грудня 2012 року було скасоване, також було скасовано державні акти на право власності на земельну ділянку, а саме: державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373079 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0018), загальною площею 1,35 га, виданий ОСОБА_6 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373081 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0016), загальною площею 2,00 га, виданий ОСОБА_8 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373084 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0011), загальною площею 2,00 га, виданий ОСОБА_3 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373086 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0012), загальною площею 2,00 га, виданий ОСОБА_4 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373078 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0017), загальною площею 2,00 га, виданий ОСОБА_5 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373080 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0019), загальною площею 2,00 га, виданий ОСОБА_7 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373083 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0015), загальною площею 2,00 га, виданий ОСОБА_9 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373085 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0013), загальною площею 2,00 га, виданий ОСОБА_2 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 373082 (кадастровий номер 5122755900:01:003:0014), загальною площею 2,00 га, виданий ОСОБА_10 . Суди (як першої інстанції, так і апеляційної інстанції) констатували, що вказані земельні ділянки перебувають у межах 85-291 метрів від урізу води Чорного моря.

Звертаючись до суду із цим позовом, заступник прокурора Одеської області, діючи в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, ГУ Держгеокадастру в Одеській області, вказував на незаконність вибуття з власності держави спірної земельної ділянки водного фонду, кадастровий номер 5122755900:01:002:0021, загальною площею 17,35 га, і для відновлення порушеного права власності держави просив суд витребувати таку земельну ділянку від кінцевого набувача ОСОБА_1 на користь держави в особі Одеської обласної державної адміністрації з посиланням як на правову підставу такої вимоги на статтю 388 ЦК України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування

Щодо цільового призначення спірної земельної ділянки

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі водного фонду (пункт «є» частини першої статті 19 ЗК України).

До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 ЗК України та стаття 4 ВК України.

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України (пункт «ґ» частини четвертої статті 83 цього Кодексу).

Частина друга статті 59 ЗК України передбачає можливість передання земель водного фонду у приватну власність тільки у випадку безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).

Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду єдиним випадком. Вказане обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у частині другій статті 59, пункті «ґ» частини четвертої статті 83 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на приписи ЦК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку водного фонду, що не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 гектарів.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (частина дев`ята статті 88 ВК України, абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173 (далі - Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів)).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати, зокрема, громадянам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України; близький за змістом припис закріплює частина третя статті 85 ВК України).

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією (частина перша статті 90 ВК України; абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів).

У межах таких смуг уздовж морів, морських заток і лиманів забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об`єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (частина друга статті 113 ЗК України).

Тобто, якщо земельна ділянка зайнята прибережною захисною смугою, таку ділянку можна було отримати в оренду для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо, а не у приватну власність для житлового будівництва. Згідно із Законом України «Про морські порти України» перелік цих цілей можливого передання в оренду земельної ділянки, зайнятої прибережною захисною смугою, був розширений у ЗК України цілями догляду, розміщення й обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд. Однак передання такої ділянки у власність ЗК України не передбачав.

Прибережні захисні смуги встановлюються у передбаченому законом порядку за відповідними проєктами землеустрою.

Відповідно до пункту 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого Наказом Мінприроди України 05 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації.

Відсутність окремого проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до відповіді Управління Держземагентства у Комінтернівському районі Одеської області від 17 липня 2014 року № 10-1503-0-11-2584/2014 земельні ділянки, кадастрові номери 5122755900:01:003:0011 - 0019 знаходились на відстані 85-291 метрів від урізу води Чорного моря (т. 1 а.с. 195).

Спірна земельна ділянка за кадастровим номером 5122755900:01:002:0021 була утворена внаслідок об`єднання земельних ділянок кадастрові номери 5122755900:01:003:0011 - 0019, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, спірна земельна ділянка (кадастровий номер 5122755900:01:002:0021) перебуває на відстані 85-291 метрів від урізу Чорного моря, що нормативно відповідає межам прибережної захисної смуги, визначеної частиною дев`ятою статті 88 ВК України.

Щодо належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і другій статті 4 ЦПК України, чинного з 15 грудня 2017 року).

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 1 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; аналогічний припис закріплений у частині першій статті 2 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. подібні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17(пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40),від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90)).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово виснувала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 45)).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71); від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97); від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (абзац п`ятий пункту 143), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року по справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

У цій справі для відновлення порушеного права власності держави на земельну ділянку водного фонду заступник прокурора Одеської області, який діє в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, ГУ Держгеокадастру в Одеській області, заявив вимогу про її витребування від кінцевого набувача ОСОБА_1 на користь держави в особі Одеської обласної державної адміністрації з посиланням як правову підставу на такої вимоги на статтю 388 ЦК України, тобто віндикаційний позов.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову прокурора Одеської області, який діє в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, ГУ Держгеокадастру в Одеській області, суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що обраний позивачем спосіб захисту права власності держави на земельну ділянку водного фонду є неналежним.

Натомість, скасовуючи законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції та ухвалюючи у цій справі нове судове рішення про задоволення вимог позову прокурора, апеляційний суд помилково виходив із того, що оскільки протиправне зайняття земель водного фонду або державна реєстрація права власності на них за приватною особою не пов`язані з позбавленням держави володіння, то заявлену прокурором вимогу про витребування земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який є належним способом захисту права держави та може бути заявлений протягом усього часу тривання порушення.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову), є предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Оцінка предмету заявленого позову, а отже наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У справі, яка переглядається, позивач не змінював предмет чи підстави позову, просив витребувати у відповідача на користь держави в особі Одеської обласної державної адміністрації спірну земельну ділянку, кадастровий номер 5122755900:01:002:0021, яка розташована за адресою: Одеська область, Лиманський район, Чорноморська селищна рада, загальною площею 17,35 га, та посилався на норму статті 388 ЦК України у позовній заяві (т. 1 а.с. 11), відповідно суд першої інстанції розглянути справу в межах предмету та підстав, зазначених ним у позовній заяві.

Причин вважати, що суд апеляційної інстанції мав застосувати принцип jura novit curia («суд знає закони»), немає. Тож, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні цих вимог.

Водночас відмова в позові прокурора через обрання неналежного способу захисту не перешкоджає Одеській обласній державній адміністрації чи прокурору (у разі, якщо орган державної влади не здійснюватиме чи неналежно здійснюватиме повноваження із захисту права комунальної власності на спірну земельну ділянку водного фонду, допускаючи продовження порушення такого права після набрання чинності цією постановою) заявити негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки її власникові.

Таким чином, у цій справі суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, не спростував належним чином обставин, встановлених районним судом, неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване судове рішення.

Доводи касаційної скарги та підстави відкриття касаційного провадження у цій справі знайшли своє часткове підтвердження.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, то постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи висновки Верховного Суду щодо задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Клочко С. І., скасування постанови апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції, судовий збір, який сплачено за розгляд справи судом касаційної інстанції у сумі 28 622,90 грн, підлягає стягненню із Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Клочко Святослав Ігорович, задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року скасувати, рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 27 березня 2025 року залишити в силі.

Стягнути із Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції у розмірі 28 622 (двадцять вісім тисяч шістсот двадцять дві) гривні 90 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк