Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №932/19008/19 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 932/19008/19

провадження № 61-616св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачка (відповідачка за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Сьома дніпровська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Рябчук Святослав Володимирович, на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2024 року у складі судді Кудрявцевої Т. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року у складі колегії судді: Агєєва О. В., Космачевської Т. В., Халаджи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Сьома дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним додаткового свідоцтва про право на спадщину за законом.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їхній з відповідачем батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина, що складається із домоволодіння з господарчими, побутовими будівлями та спорудами, розташоване на земельній ділянці площею 250 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , що належало померлому на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки, виданого відділом комунального господарства Красногвардійського району у м. Дніпропетровська, посвідченого Другою дніпропетровською нотаріальною конторою 28 листопада 1959 року за № 466-124.

Право на спадкове майно за законом (по 1/3 частці) отримали спадкоємці першого кола, а саме ОСОБА_4 (дружина спадкодавця), а також вони з відповідачем.

06 квітня 2006 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким усе належне їй майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, усі майнові права та обов`язки, які належать їй на час посвідчення заповіту, а також ті майнові права та обов`язки, які належатимуть їй на день смерті, заповіла своїй дочці ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. Після її смерті відкрилася спадщина на 1/3 частку домоволодіння з відповідною частиною господарчих та побутових будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці площею 231 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.

23 грудня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом у якій зазначив, що інших спадкоємців за законом немає, а також, що він є непрацездатним за віком та має право на обов`язкову частку спадкового майна.

09 червня 2017 року відповідач отримав свідоцтво про право на спадщину на 1/12 частку домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлій ОСОБА_4 , що є обов`язковою часткою спадкового майна за законом в порядку статті 1241 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУкраїни).

30 серпня 2017 року ОСОБА_2 отримав додаткове свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме на 1/4 частку домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлій ОСОБА_4 .

Зважаючи на те, що вона проживала та була зареєстрована разом з матір`ю, а також мала заповіт на своє ім`я, про який відповідачу було відомо, позивачка не звернулася у шестимісячний строк до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, оскільки була впевнена, що є єдиною спадкоємицею після своєї матері.

Крім того, згідно з положеннями статті 1268 ЦК України вона вважається такою, що прийняла спадщину за заповітом після смерті своєї матері, відмови від спадщини вона не надавала.

Брижатий зареєстрований та фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 у будинку, який для нього побудували їхні батьки.

З огляду на зазначене, а також у зв`язку з тим, що стосунки між померлою та позивачкою були набагато теплішими, ніж із відповідачем, який весь час ображав матір і навіть застосовував до неї фізичну силу, ОСОБА_4 залишила заповіт на ім`я позивачки.

Відповідач знав про наявність заповіту, однак таємно звернувся до нотаріуса для оформлення прав на спадщину за законом, приховавши від нотаріуса інформацію про наявність інших спадкоємців, у зв`язку з чим позбавив позивачку права оформити свої спадкові права та отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті матері.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним додаткове свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване у реєстрі за № 2-1834 Сьомою дніпровською державною нотаріальною конторою 30 серпня 2017 року, видане ОСОБА_2 на 1/4 частку домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_4 .

У червні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Сьома дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання особи такою, що не проживала разом із спадкодавцем та не прийняла спадщини.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що 05 лютого 2003 року після смерті їхнього з позивачкою батька ОСОБА_3 , право власності на спадкове майно - домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 по 1/3 частці отримали: ОСОБА_4 (дружина), ОСОБА_1 (дочка), ОСОБА_2 (син).

06 квітня 2006 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким все своє майно на час смерті заповіла ОСОБА_1 , яка з 1978 року постійно проживає у Львівській області та з 2008 року жодного разу не відвідувала матір, не цікавилася її здоров`ям, не допомагала по господарству та матеріально.

Із 2010 року, ОСОБА_4 хворіла на гіпертонічну хворобу, а з 2012 року була повністю паралізована. Піклування та догляд за нею здійснював ОСОБА_2 разом з дружиною ОСОБА_5 та онук - ОСОБА_2 .

Вони постійно проживали з ОСОБА_4 , вели спільне господарство, несли матеріальні витрати по догляду за нею, утримували будинок (сплачували заборгованість за житлово-комунальні послуги, здійснювали ремонтні роботи).

У 2012 році ОСОБА_1 приїхала провідати матір, але дізнавшись, що вона повністю паралізована і їй необхідний догляд, вона забрала оригінали документів на домоволодіння та через декілька днів поїхала до м. Львова. Надалі матір вона не відвідувала.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла від серцево-судинної недостатності. ОСОБА_1 на похороні присутньою не була.

Всі витрати на поховання здійснював ОСОБА_2 . Після смерті матері спадщину, яка складалася з обов`язкової частки у праві власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , прийняв ОСОБА_2

09 червня 2017 року він отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/12 частку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарських споруд та побутових будівель.

Оскільки більше ніхто не подав заяву про прийняття спадщини, 30 серпня 2017 року він отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частку домоволодіння. Таким чином, спадщину після померлої матері ОСОБА_4 прийняв її син ОСОБА_2 .

У 2019 році ОСОБА_1 звернулася до Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері.

Постановою державного нотаріуса Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори Черновської Л. Г. (далі - державний нотаріус Черновська Н. Г.) від 25 жовтня 2019 року ОСОБА_1 було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з неможливістю встановити коло спадкоємців після смерті ОСОБА_4 .

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 пропустила строк для прийняття спадщини, оскільки не звернулася до нотаріуса із відповідною заявою у передбачений законом строк; з матір`ю вона не проживала з 1978 року, не приймала участі у її житті та не допомагала їй, ОСОБА_2 просив суд визнати ОСОБА_1 , такою, що не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним додаткове свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 2-1834 Сьомою дніпровською державною нотаріальною конторою 30 серпня 2017 року, видане ОСОБА_2 , а саме на 1/4 частку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що належало померлій ОСОБА_4 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 , з 06 березня 2009 року зареєстрована та проживала, зокрема й на на час відкриття спадщини, з матір`ю ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , а отже, у розумінні статті 1268 ЦК України є такою, що фактично прийняла спадщину після смерті матері. У встановленому законом порядку від спадщини вона не відмовлялася.

Відповідач зазначеного не спростував, належних доказів на підтвердження зустрічних позовних вимог суду не надав.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У січні 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Рябчук С. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 523/19010/15, від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, від 26 лютого 2025 року у справі № 496/476/22від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 12 серпня 2019 року у справі № 521/16365/15 та інших (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Посилається на те, що на порушення норм процесуального права суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій не врахували, що згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України необхідним є фактичне проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Сама лише державна реєстрація спадкоємця не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті спадкодавця за адресою реєстрації.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції на порушення норм процесуального права не дослідив доказів, наданих відповідачем на спростування позовних вимог ОСОБА_1 , а саме: довідку про склад сім`ї від 20 січня 2016 року, виданої головою квартального комітету № 15 Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради Поміщиком А. С. (далі - голова квартального комітету № 15 Поміщик А. С.), згідно з якою на час смерті ОСОБА_4 разом з нею проживав син ОСОБА_2 , невістка ОСОБА_5 та внук ОСОБА_2 ; акт від 09 грудня 2019 року, складений сусідами та затверджений головою квартального комітету № 15 Поміщиком А. С., згідно з яким саме відповідач із сім`єю здійснював догляд за матір`ю, а також письмові пояснення сусідів.

Крім того, суд першої інстанції не вирішив клопотання ОСОБА_2 від 26 червня 2020 року та 17 січня 2023 року про допит свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які могли підтвердити, що ОСОБА_1 на час смерті матері з нею не проживала.

На порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції не оцінив доказів, наданих ОСОБА_1 на підтвердження її позовних вимог, мотивів їх прийняття/відхилення не навів, а тому дійшов помилкового висновку про недоведеність зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 14 січня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Рябчук С. В., на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.,

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2026 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Рябчук С. В., на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389; витребувано із Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська матеріали справи № 932/19008/19; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У червні 2026 року матеріали справи № 932/19008/19 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Після його смерті відкрилася спадщина у складі якої було домоволодіння з господарчими та побутовими будівлями і спорудами, розташоване на земельній ділянці площею 250 кв. м на АДРЕСА_1 , що належало померлому на підставі договору про надання у безстрокове користування земельною ділянкою, виданого відділом комунального господарства Красногвардійського району м. Дніпропетровська, посвідченого Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 28 листопада 1959 року за № 466-124.

Після смерті ОСОБА_3 право на спадкове майно за законом (по 1/3 частці) отримали спадкоємці першої черги: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

06 квітня 2006 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким розпорядилася на випадок своє смерті усе належне їй майно, де б воно не знаходилося та з чого воно не складалося, усі майнові права та обов`язки, які належать їй на час посвідчення заповіту, а також ті майнові права та обов`язки, які належатимуть їй на день смерті, заповісти своїй дочці ОСОБА_1 . Заповіт зареєстровано в реєстрі за № 2-1616 державним нотаріусом Черновською Л. Г.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на 1/3 частку домоволодіння з господарчими та побутовими будівлями та спорудами, розташоване на земельній ділянці площею 250 кв. м на АДРЕСА_1 , що належало померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Сьомою дніпровською нотаріальною конторою 09 червня 2017 року, зареєстроване у реєстрі за № 2-1148.

Згідно зі спадковою справою № 889/2016, заведеною Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , 23 грудня 2016 року звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначивши, що крім нього інших спадкоємців немає.

Спадкова справа містить заяву ОСОБА_2 від 09 червня 2017 року, в якій він зазначив, що на день смерті матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишилося спадкове майно, яке складається з: 1/12 часток домоволодіння з відповідною частиною господарчих побутових будівель та споруд, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Повідомив, що спадщину він приймає, подавши до Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений законодавством шестимісячний строк, зазначивши, що крім нього інших спадкоємців немає, що є непрацездатним за віком та має право на обов`язкову частку спадкового майна.

30 серпня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до нотаріуса із заявою у якій зазначив, що на день смерті матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишилося спадкове майно, яке складається із 1/4 частки домоволодіння з відповідною частиною господарчих побутових будівель та споруд, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та повідомив, що спадщину він прийняв, надавши до Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у шестимісячний строк, зазначивши, що інших спадкоємців немає.

Згідно з довідкою від 27 грудня 2016 року, виданою головою квартального комітету № 15 ОСОБА_6 , ОСОБА_4 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_2 .

09 червня 2016 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/12 частку домоволодіння на АДРЕСА_1 , що належало померлій ОСОБА_4 , яка є обов`язковою часткою спадкового майна за законом в порядку статті 1241 ЦК України, свідоцтво зареєстроване у реєстрі за № 2-1149. На підставі зазначеного свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_2 зареєстрував право власності на 1/12 частку зазначеного домоволодіння.

30 серпня 2016 року ОСОБА_2 отримав додаткове свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частку домоволодіння на АДРЕСА_1 , що належало померлій ОСОБА_4 , видане Сьомою дніпровською державною нотаріальною конторою було видано, зареєстроване у реєстрі за

№ 2-1834. На підставі зазначеного додаткового свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_2 зареєстровав право власності на 1/4 частку вказаного домоволодіння.

25 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 .

Постановою завідувача Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори від 25 жовтня 2019 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , з тих підстав, що нотаріус встановив суперечність між довідкою, виданою 27 грудня 2016 року головою комітету № 15, згідно з якою ОСОБА_4 на день смерті проживала за адресою: АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_2 , та довідкою, виданою відділом обліку проживання фізичних осіб управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 04 жовтня 2019 року № 14/5-10863, що унеможливлює встановлення кола спадкоємців після смерті ОСОБА_4 .

На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_2 надав суду копії накладних від 10 грудня 2016 року № 18/12 про придбання його дружиною ОСОБА_5 необхідних для поховання ОСОБА_4 товарів, замовлення на пам`ятник від 11 березня 2019 року, товарного чеку від 11 березня 2019 року на встановлення пам`ятника, свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_11 серії НОМЕР_1 ; квитанцій про оплату комунальних послуг.

Згідно з актом від 05 вересня 2011 року сусіди ОСОБА_4 , стверджували, що вона проживала за адресою: АДРЕСА_1 однією сім`єю з сином ОСОБА_2 , невісткою ОСОБА_5 та онуком ОСОБА_2 . Підписи сусідів завірено головою квартального комітету № 15 Поміщиком А. С.

Відповідно до акта обстеження домоволодіння від 15 грудня 2012 року сусіди ОСОБА_4 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 обстежили домоволодіння АДРЕСА_1 та встановили, що ОСОБА_4 є повністю паралізованою, догляд за нею здійснюють син ОСОБА_2 , невістка ОСОБА_5 , внук ОСОБА_2 . Дочка ОСОБА_1 з матір`ю не проживає та допомогу не здійснює. Підписи сусідів завірено головою квартального комітету № 15 ОСОБА_6 .

Згідно з актом від 09 грудня 2019 року сусіди ОСОБА_4 , стверджували син ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_5 , проживали та здійснювали догляд да ОСОБА_4 з 2012 до 2016 року.

Відповідно до листа від 28 лютого 2020 року № 225/01-15/07, наданого на звернення адвоката Центральним управлінням соціального захисту населення Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 , яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 станом на 10 грудня 2016 року не отримувала житлову субсидію відповідно до Положення про порядок призначення житлових субсидій; ОСОБА_4 отримувала житлову субсидію з 01 грудня 2008 року до 30 квітня 2009 року, нараховану управлінням соціального захисту населення Шевченківської районної у м. Дніпрі ради; житлова субсидія призначалася та розраховувалася згідно з чинним законодавством на 1 особу, яка була зареєстрована та проживала у домогосподарстві за вказаною адресою.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, провадження № 61-39308св18; від 18 листопада 2020 року у справі № 523/19010/15-ц, провадження № 61-5777св20; від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19, провадження № 61-6290св20; від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, провадження № 61-15380св20; від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19, провадження № 61-3620св21; від 19 квітня 2023 року у справі № 2-516/2007, провадження № 61-11834св22.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачка проживала та була зареєстрована за тією ж адресою, за якою до дня смерті проживала та була зареєстрована ОСОБА_4 , а отже, згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України є такою, що фактично прийняла спадщину після смерті матері.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що такий висновок судів попередніх інстанцій є помилковим, оскільки частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця.

Перевіривши доводи заявника, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Подібні положення закріплено у пунктах 3.21, 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 464/566/19 (провадження № 61-1688св21), вказано, що у розумінні статей 1218, 1221 ЦК України, частини третьої статті 1268 ЦК України та статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та обставина, що спадкодавець ОСОБА_5 та спадкоємці ОСОБА_1 і малолітній ОСОБА_2 не проживали у квартирі, яка входить до складу спадкового майна та в якій вони були зареєстровані, а проживали разом за іншою адресою, не впливає у цій справі на факт прийняття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спадщини, оскільки відповідно до наведених вище норм закону спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК, він не заявив про відмову від неї, а місце розташування спадкового майна не обов`язково має співпадати із його місцем проживання.

Водночас, Верховний Суд зауважив, що якщо особа (спадкоємець) не проживала постійно зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджено належними доказами, то сама по собі реєстрація місця проживання особи разом із спадкодавцем не може свідчити, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, про своєчасність прийняття спадщини, оскільки не є беззаперечним доказом постійного проживання особи на момент смерті із спадкодавцем за адресою реєстрації (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження

№ 61-3620св210), від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17-ц (провадження № 61-27212св19) та від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17-ц (провадження № 61-38452св18), від 20 вересня 2023 року у справі № 130/263/20 (провадження № 61-3877св22).

У постанові від 26 січня 2026 року у справі 274/7779/24 (провадження

№ 61-13176св25) Верховний Суд звернув увагу на те, що згідно з частинами третьою, п`ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що у випадку, коли особа постійно не проживає із спадкодавцем, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є подання нотаріусу заяви про її прийняття.

Таким чином, законом встановлено лише два способи прийняття спадщини: подання відповідної заяви нотаріусу (стаття 1269 ЦК України) або постійне проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (частина третя статті 1268 ЦК України). Причому постійне проживання зі спадкодавцем має бути належним чином підтверджене.

Положення частин третьої, четвертої статті 1268 ЦК України містять правову презумпцію прийняття спадщини, зміст якої становить припущення про те, що певні спадкоємці вважаються такими, що прийняли спадщину без спеціального волевиявлення про це.

Презумпція прийняття спадщини може бути застосована лише щодо спадкоємців, які постійно проживали зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а також малолітніх, неповнолітніх, недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена.

Існування зазначеної презумпції можливе за умови, що такі спадкоємці не відмовилися від прийняття спадщини в установленому законом порядку.

Установлення законом презумпції прийняття спадщини, зумовлене одним лише фактом спільного й постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем, є своєрідним «способом» прийняття спадщини. У такому випадку спадкоємець набуває право на спадщину автоматично, не висловлюючи при цьому волі на прийняття спадщини, що не узгоджується з правовою природою акта прийняття спадщини, який є правочином, тобто дією особи, спрямованою на набуття цивільних прав та обов`язків.

Як і будь-яка презумпція, презумпція прийняття спадщини може бути спростована. Зокрема, інша сторона може заперечувати факт-основу презумпції, а саме факт спільного проживання спадкоємця зі спадкодавцем (постанова Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 130/263/20 (провадження № 61-3877св22)).

Вирішуючи позовні вимоги суди встановили, що згідно з листом відділу обліку проживання фізичних осіб управління у сфері державної реєстрації відділу обліку проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 04 жовтня 2019 року № 1415-10863, за інформацією будинкової книги, ОСОБА_4 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 із 22 серпня 2002 року до дня смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), з реєстраційного обліку знята 26 вересня 2017 року. Склад зареєстрованих осіб на день смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) становить 3 особи: ОСОБА_12 (дочка позивачки), зареєстрована з 21 червня 2016 року до цього часу; ОСОБА_1 , зареєстрована з 06 березня 2009 року до цього часу; ОСОБА_3 , (батько позивачки) був зареєстрований з 1961 року, з реєстраційного обліку знятий.

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 проживала за адресою, яка вказана в листі відділу обліку проживання фізичних осіб управління у сфері державної реєстрації відділу обліку проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 04 жовтня 2019 року

№ 1415-10863 і зазначена як місце проживання спадкодавця ОСОБА_4 .

Надані ОСОБА_2 докази понесення витрат на поховання матері, а також квитанції про сплату комунальних послуг, платником у яких зазначена ОСОБА_4 , не підтверджують факту непроживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Суд першої інстанції не взяв до уваги акти від 05 вересня 2011 року та 15 грудня 2012 року, які завірені головою квартального комітету № 15 Поміщиком А. С., про те, що ОСОБА_4 проживала однією сім`єю із сином ОСОБА_2 , невісткою ОСОБА_5 , онуком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки такі містять відомості станом на вересень 2011 та грудень 2012 року, в той час, як доказуванню за вимогами зустрічного позову підлягав факт непроживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зважаючи на наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 не спростував факту проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та, відповідно, презумпції прийняття нею спадщини.

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача на те, що суд першої інстанції не вирішив його клопотання про допит свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які могли підтвердити, що ОСОБА_1 на час смерті матері з нею не проживала.

Із матеріалів справи відомо, що клопотання ОСОБА_2 про витребування доказів та допит свідків були задоволені судом першої інстанції під час підготовчого провадження у справі (т. 1 а. с. 232 (зворот)).

У судовому засіданні 22 липня 2024 року адвокат Лупан О. Є., який діяв в інтересах ОСОБА_2 , повідомив суду, що забезпечити явку свідків неможливо, оскільки деякі свідки померли, а деякі - виїхали за кордон (т. 1 а. с. 30). Подібні пояснення він надав і суду апеляційної інстанції у судовому засіданні 17 грудня 2026 року.

Посилання ОСОБА_2 на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази фактично зводяться до його незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів, які їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, що не свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують і на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 ,в інтересах якого діє адвокат Рябчук Святослав Володимирович, залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник