Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №369/3828/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 369/3828/23

провадження № 61-5176св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк»,

відповідачка - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Лимар Юрій Володимирович, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2025 року у складі судді Козак І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2026 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» (далі - АТ «Креді Агріколь Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором від 13 листопада 2020 року № 9/2839447 станом на 02 лютого 2023 року у загальному розмірі 1 173 643,42 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 13 листопада 2020 року між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 9/2839447, згідно з п. 1.1 якого відповідачці був наданий кредит в сумі 1 000 000,00грн, строком з 13 листопада 2020 року по 12 листопада 2026 року. Кредитним договором визначено обов`язок позичальника здійснювати погашення кредиту та процентну винагороду за користування кредитних коштів у розмірі 30% річних (фіксована процентна ставка) в валюті договору відповідно графіку платежів по кредиту (додаток 1 до договору).

Позивач вказував, що АТ «Креді Агріколь Банк» виконало свої зобов`язання за вказаним договором в повному обсязі, проте ОСОБА_1 свої зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконала та має заборгованість. У зв`язку з цим, 15 листопада 2022 року банк направив відповідачці вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором від 07 листопада 2022 року вих. № 10451/2188, однак ОСОБА_1 вказану вимогу не виконала протягом 30-денного строку з дати отримання.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2025 року позовні вимоги АТ «Креді Агріколь Банк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Креді Агріколь Банк» заборгованість за кредитним договором від 13 листопада 2020 року № 9/2839447, розраховану станом на 02 лютого 2023 року, у розмірі 1 173 643,42 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що всупереч укладеного між сторонами умовам кредитного договору ОСОБА_1 належним чином не виконувала зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів, внаслідок чого станом на 02 лютого 2023 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 1 173 643,42 грн. Оскільки банк направив ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення заборгованості, яку вона не виконала та не надала доказів спростування розрахунку боргу або його погашення, то суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для дострокового стягнення всієї заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 03 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2025 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції правильно враховано, що відповідачкою не надано суду будь-яких доказів, які б спростовували складений позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором або доказів її погашення частково чи в повному обсязі у добровільному порядку.

Крім того, встановивши, що АТ «Креді Агріколь Банк» відповідно до умов кредитного договору надало ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 1 000 000,00 грн, а остання належним чином не виконувала зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати 30 % річних, унаслідок чого станом на 02 лютого 2023 року утворилась заборгованість у розмірі 1 173 643,42 грн, а також ОСОБА_1 не виконала вимогу банку про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення вказаної кредитної заборгованості достроково в судовому порядку.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2026 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України)).

Крім того, посилається на порушення норм процесуального права в частині дослідження доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушення норм процесуального законодавства, не з`ясуванням всіх обставин справи. Відтак, беручи до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц сторони не дійшли остаточної згоди у питаннях реструктуризації заборгованості по кредитному договору, позивач не здійснив (не закінчив) обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором кредиту. У позивача виникло право вимагати стягнення лише прострочену заборгованість, а вимога позивача у поверненні усієї суми заборгованості за кредитом (тіла кредиту) є передчасною, адже термін настання такої вимоги настає із закінченням кредитного договору.

Судами не з`ясовано всіх обставин справи, оскільки додані до позовної заяви (до матеріалів справи) копії доказів, були завірені представником позивача неналежним чином, а відтак, враховуючи позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17, допустимими доказами на підтвердження обставин, на які посилається сторона позивача бути, не можуть, тому що учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Таким чином, на думку відповідачки, позивач не виконав вимог закону щодо подання належних та допустимих доказів у порядку, передбаченому статтею 83 ЦПК України. Подання таких доказів після спливу встановленого законом строку має супроводжуватися належним обґрунтуванням неможливості їх подання у визначений строк з причин, що не залежали від позивача. Водночас причина, пов`язана з незнанням або невиконанням вимог закону, на думку відповідачки, не може визнаватися судом поважною.

У травні 2026 року АТ «Креді Агріколь Банк», в інтересах якого діє представник Черкасова О. О., подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2026 року залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 квітня 2026 року касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 369/3828/23 з Києво-Святошинського районного суду Київської області. Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 369/3828/23.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 листопада 2020 року між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 9/2839447, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 1 000 000,00 грн зі строком користування з 13 листопада 2020 року по 12 листопада 2026 року. У свою чергу ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит та сплачувати щомісячно процентну винагороду за користування кредитом у розмірі 30% річних (фіксована процентна ставка), починаючи з дня надання кредиту (дня списання кредитних коштів з позичкового рахунку позичальника) до моменту повного погашення заборгованості за договором.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору, позичальник повертає кредит банку щомісячно, в число місяця, визначене графіком платежів по кредиту (додаток № 1 до договору, який є його невід`ємною частиною) як день повернення кредиту. Повернення кредиту здійснюється у валюті кредиту.

Згідно з п. 2.3 кредитного договору, позичальник підтвердила, що підписанням договору вона у письмовій формі у повному обсязі отримала від банку інформацію, визначену Законом України «Про споживче кредитування» та/або іншими нормативно-правовими актами, що регулюють це питання.

У п. 2.2 кредитного договору сторони погодили, що позичальник зобов`язаний погашати кредит та сплачувати проценти у валюті кредиту, відповідно до графіку платежів по кредиту, щомісяця, в день повернення кредиту на рахунок погашення заборгованості. Сплачена сума платежу перераховується на позичковий рахунок та на рахунки нарахування процентів в день повернення кредиту. У випадку, якщо зазначений день повернення кредиту є неробочим, позичальник зобов`язаний сплатити суму нарахованих процентів та платіж за кредитом у попередній робочий день.

Згідно з п. 4.1. кредитного договору, підписавши вказаний договір позичальник підтвердив, що він в день укладення даного договору особисто отримав свій примірник договору, умови договору йому зрозумілі; з Правилами і Тарифами Банку, що розміщені на офіційному сайті банку, ознайомлений, приймає та погоджується; йому до укладання договору банком надано інформацію, яка визначена частиною другою статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що АТ «Креді Агріколь Банк» свої зобов`язання за договором виконало належним чином, що підтверджується платіжною інструкцією від 13 листопада 2020 року № 33900421-1 на суму 1 000 000,00 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами та сторонами не заперечується, а тому не підлягають доказуванню відповідно до частини другої статті 82 ЦПК України, якою передбачено, що обставини, які визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Також судами встановлено, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала свої зобов`язання за кредитним договором від 13 листопада 2020 року № 9/2839447 щодо сплати тіла та відсотків, у зв`язку з чим згідно з наданим банком розрахунком заборгованості станом на 02 лютого 2023 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 1 173 643,42 грн, з яких: 816 534,45 грн - заборгованість за кредитом; 92 010,10 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 15 126,68 грн - нараховані відсотки; 249 972,19 грн - прострочені відсотки (а. с. 5).

Крім того, АТ «Креді Агріколь Банк» надало суду виписки по позичковим рахункам ОСОБА_1 , а саме рахунків:

НОМЕР_1 / UAH щодо видачі кредиту та обліку строкової заборгованості за тілом кредиту за період 13 листопада 2020 року - 02 лютого 2023 року;

НОМЕР_2 / UAH щодо обліку простроченої заборгованості за тілом кредиту за період 13 листопада 2020 року - 02 лютого 2023 року;

НОМЕР_3 / UAH щодо обліку нарахованих відсотків за період 13 листопада 2020 року - 02 лютого 2023 року;

НОМЕР_4 / UAH щодо обліку прострочених відсотків за період 13 листопада 2020 року - 02 лютого 2023 року (а. с. 6-16).

Апеляційним судом зазначено, що право АТ «Креді Агріколь Банк» передбачено в п. 2.3.6 правил, відповідно до яких, якщо позичальник протягом 31 дня з моменту направлення йому письмової вимоги банком, не виконає вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентами, комісіями, штрафними санкціями, банк вправі розпочати процедуру примусового стягнення боргу, включаючи звернення до суду за стягненням на кошти та/або майно позичальника в порядку, передбаченому законодавством України.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою зобов`язань за кредитним договором АТ «Креді Агріколь Банк» у строки, передбачені кредитним договором, направило на адресу ОСОБА_1 вимогу від 07 листопада 2022 року за вих. № 10451/2188 про дострокове повернення кредиту та процентів.

Однак відповідачка ОСОБА_1 не виконала вказану вимогу АТ «Креді Агріколь Банк», а тому банк набув законне та обумовлене договором право на дострокове стягнення заборгованості, в тому числі шляхом подання до суду позову про стягнення боргу.

Апеляційним судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 02 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «Креді Агріколь Банк» з проханням відстрочення подачі до суду про примусове стягнення заборгованості по кредитному договору від 13 листопада 2020 року № 912839447, з метою досудового врегулювання існуючої заборгованості по договору (а. с. 69).

Листом від 08 березня 2023 року № 12410/400 АТ «Креді Агріколь Банк» повідомило ОСОБА_1 , що за результатами розгляду її звернення їй необхідно погасити заборгованість за договором у розмірі не менше 70 % від залишку заборгованості станом на дату внесення грошових коштів. У разі погашення заборгованості у зазначеному розмірі, банк відповідно до статті 605 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) має право припинити зобов`язання позичальника щодо погашення залишку заборгованості за договором шляхом прощення боргу (а. с. 70).

Той факт, що ОСОБА_1 отримала лист вказаний лист АТ «Креді Агріколь Банк» від 08 березня 2023 року №12410/400 підтверджується змістом її відзиву на позов (а. с. 61-68).

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України в редакції, чинній на час укладення угоди про надання споживчого кредиту від 13 листопада 2020 року № 9/2839447, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Загальна формула принципу змагальності та диспозитивності у цивільному судочинстві закріплена в статтях 12, 13 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до принципу диспозитивності обов`язок доказування фактичних обставин, що мають значення для справи, повною мірою покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статей 79, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судами попередніх інстанцій було встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у ОСОБА_1 утворилась заборгованість у загальному розмірі 1 173 643,42 грн, тому на підставі передбачено в п. 2.3.6 правил банк спрямував вимогу про дострокове виконання боргових зобов`язань від 07 листопада 2022 року за вих. № 10451/2188 на адресу ОСОБА_1 , що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення АТ «Укрпошта» за номером 0100105571156 (копія міститься в матеріалах справи). Вказану вимогу відповідачка отримала 08 грудня 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення АТ «Укрпошта» за номером 0100105571156, а також доводами самої відповідачки, проте протягом 30 календарних днів з дати її отримання, тобто до 07 січня 2023 року, вимогу не виконала.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 стверджує про передчасність звернення АТ «Креді Агріколь Банк» до суду, так як до пред`явлення позову вона звернулася до банку із заявою про реструктуризацію заборгованості, а у відповідь отримала лист банку від 08 березня 2023 року № 12410/400 з пропозицією щодо можливого врегулювання. У зв`язку з цим ОСОБА_1 вважає, що сторони перебували у процесі узгодження умов виконання кредитного договору, а тому вимога про дострокове повернення всієї суми кредитної заборгованості заявлена банком передчасно.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію зобов`язань за договором про споживчий кредит. Реструктуризація зобов`язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.

Тобто реструктуризацію зобов`язань за договором про споживчий кредит є правом, а не обов`язком кредитодавця.

Доказів погашення кредиту чи контррозрахунку відповідачка суду не надала.

З урахуванням наведених норм, вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, ОСОБА_1 не виконала вимогу банку про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки наявні правові підстав для стягнення вказаної кредитної заборгованості достроково в судовому порядку.

Висновки Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не спростовують висновків про те, що сторони договору зобов`язані належним чином виконувати умови договору.

Доводи щодо поданих стороною позивача доказів

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої, шостої статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Відповідно до частини п`ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно з частиною першою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до частини першої статті 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Аналіз матеріалів справи, що переглядається, свідчить про те, що позивачем разом із позовною заявою подані докази, копії яких засвідченні підписом представника позивача, а саме: розрахунок заборгованості за кредитним договором, оборотні відомості по кредитним рахункам, кредитного договору з додатками, меморіальних ордерів щодо видачі кредиту, вимоги про погашення заборгованості,підтвердження направлення вимоги, паспорту та довідки про присвоєння індикаційного номеру відповідачці.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2023 року відкрито провадження у цій справі за позовною заявою АТ «Креді Агріколь Банк», а також констатовано, що позовна заява подана з дотриманням вимог статей 175-177 ЦПК України (а. с. 36).

Також позивачем разом із відповіддю на відзив подано документи, копії яких засвідченні підписом представника позивача із зазначенням дати засвічення, а саме: кредитного договору з додатками, виписка по рахунку НОМЕР_5 /UAH, меморіальних ордерів щодо видачі кредиту, вимоги про погашення заборгованості, підтвердження направлення вимог, правил надання споживчого кредиту.

Отже, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходили із того, що оскільки суд першої інстанції відкрив провадження у справі за позовною заявою АТ «Креді Агріколь Банк», протягом судового розгляду справи, у порядку частини шостої 95 ЦПК України, учасники справи чи суд не ставили під сумнів відповідність поданих позивачем до суду копій доказів їх оригіналам, як не ставилось і питання щодо їх витребування, то такі докази сторони позивача є допустимими. Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що надані АТ «Креді Агріколь Банк» копії документів не засвідчені у встановленому порядку, а тому є недопустимими доказами у цій справі, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

Посилання заявника на застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду є безпідставними, оскільки висновки у наведених заявниками справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Вказані доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають та за своїм змістом переважно свідчать про незгоду із встановленими судами обставинами та спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, судом касаційної інстанції не встановлено.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник