Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №758/13250/20 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 758/13250/20

провадження № 61-12725св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ігнатенка В. М.

суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Пророка В. В., Сердюка В. В.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Київської міської ради на постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Березовенко Р. В.,

Лапчевської О. С.,

у справі за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Наталії Михайлівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - гаражний кооператив «Вікторія», про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року Київська міська рада звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Н. М., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - гаражний кооператив «Вікторія», про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що за результатами здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель, що перебувають у власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Козаєвою Н. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05 липня 2017 року № 35999011, яким за ОСОБА_1 зареєстровано приватну власність на об`єкт нерухомого майна, а саме

гараж № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 .

Розпорядження землями комунальної власності м. Києва, у тому числі надання земельних ділянок у власність чи у користування, відповідно до статті 9 ЗК України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» відноситься до виключних повноважень Київської міської ради як колегіального органу.

Київською міською радою не приймались рішення щодо передачі ОСОБА_1 земельної ділянки під будівництво, у власність чи користування.

Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25 вересня 2003 року

№ 16/890, проведено обстеження земельної ділянки по

АДРЕСА_1 (обліковий код земельної ділянки: 91:066:0005), за результатами якого встановлено, що на зазначеній земельній ділянці розташовані індивідуальні збірно-розрібні та цегляні гаражі гаражного авто кооперативу «Вікторія» у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони, про що складено акт обстеження від 31 січня 2020 року № 20-0050-07.

Враховуючи вищевикладені обставини, Київська міська рада не погоджується з діями приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Н. М., вважає їх такими, що прийняті у спосіб, що суперечить нормам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а запис про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою для виникнення права власності стала довідка від 20 червня 2017 року, видавник: комунальне підприємство Київської міської ради Київське міське бюро технічної інвентаризації, довідка від 18 травня 2017 року видавник: гаражний авто кооператив «Вікторія», довідка серія та номер: 40, видана

26 червня 2017 року, видавник: голова правління гаражного авто кооперативу «Вікторія».

Отже, приватним нотаріусом у порушення пункту 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зроблено обов`язковий запит до комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації» щодо правомірності посвідченого права власності за ОСОБА_1 зазначеного об`єкта нерухомого майна. Таким чином, оспорюване рішення приватного нотаріуса про реєстрацію прав та їх обтяжень є незаконним.

З урахуванням викладеного Київська міська рада просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Н. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05 липня 2017 року № 35999011 на об`єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці, обліковий код: 91:066:0005, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1292701180000

за ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, орієнтовною площею 22,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1

(код ділянки 91:066:0005);

- повернути зазначену земельну ділянку Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 01 вересня 2022 року

у складі судді Головчака М. М. позов Київської міської ради задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Н. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05 липня 2017 року № 35999011 на об`єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці, обліковий код: 91:066:0005, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1292701180000 за ОСОБА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, орієнтовною площею 22,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005), та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.

Позовні вимоги до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Н. М. залишено без задоволення.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Київської міської ради 4 204,00 грн судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка,

на якій був збудований гараж не була відведена ОСОБА_1 у встановленому законом порядку для будівництва відповідного об`єкта нерухомого майна,

а отже, останній на законних підставах набути право власності на таке майно у силу частин першої, другої статті 376 ЦК України не може.

Отже, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Козаєвою Н. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05 липня 2017 року № 35999011 за ОСОБА_1 за відсутності законних підстав, унаслідок чого було порушено права Київської міської ради як власника земельної ділянки, оскільки на земельній ділянці, яка належить Київській міській раді, було зареєстровано гараж відповідача з порушенням вимог закону.

Разом з тим позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності не може бути заявлена до приватного нотаріуса, тому суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у частині вимог.

Суд першої інстанції зазначив, що оскільки заявлений позов Київської міської ради, як власника земельної ділянки до ОСОБА_1 про усунення перешкод, пов`язаних із здійсненням прав щодо користування та розпорядження майном, то він є негаторним.

Спірна земельна ділянка належить до комунальної власності, виключно Київська міська рада має право розпоряджатися нею. ОСОБА_1 було порушено передбачений законом порядок передачі земельної ділянки комунальної власності та реєстрації права власності на неї. Отже, в діях

ОСОБА_1 наявні ознаки самовільного зайняття земельної ділянки.

Також суд врахував, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 11 липня 2018 року № 1216 затверджено проєкт «Будівництво дільниці Сирецько-Печерської лінії метрополітену від станції «Сирець» на житловий масив Виноградар з електродепо у Подільському районі». Враховуючи суспільний інтерес та захист інтересів територіальної громади міста Києва Київська міська рада звернулася до суду міста Києва з цим позовом.

Суд першої інстанції вказав, що ця справа має значний суспільний інтерес та виняткове значення для територіальної громади м. Києва.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Галатенка Є. Є. задоволено.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 01 вересня 2022 року в частині задоволення позову Київської міської ради до ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов`язання вчинити дії, - скасовано.

Відмовлено у задоволенні позову Київської міської ради до ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов`язання вчинити дії.

Стягнуто з Київської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 6 306,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н. М. не було виконано вимоги пункту 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якою встановлено обов`язок державного реєстратора здійснити запит до органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, з метою отримання інформації (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідної для такої реєстрації.

Отже, оскільки приватним нотаріусом здійснено державну реєстрацію за відсутності документів передбачених законом, з урахуванням того, що гараж розташований на земельній ділянці комунальної власності, тому рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Н. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05 липня

2017 року № 35999011 підлягає скасуванню саме з цієї підстави на яку посилався позивач.

ОСОБА_1 у суді першої інстанції подано заяву про застосування позовної давності, оскільки рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно прийнято нотаріусом 05 липня 2017 року, а право власності

на гараж набуто у 1988 році після закінчення його будівництва, проте позов подано до суду лише у листопаді 2020 року.

Апеляційний суд вказав, що можливість дізнатися про порушене право виникла у позивача з моменту державної реєстрації приватним нотаріусом права власності за позивачем на спірний гараж, тобто 05 липня 2017 року, коли така інформація була розміщена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

31 січня 2020 року Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради проведено обстеження спірної земельної ділянки.

Ураховуючи викладене, позивачу відомо про порушення його прав

31 січня 2020 року, тобто у межах позовної давності, а саме з часу виникнення права на позов -з 05 липня 2017 року до 05 липня 2020 року. Проте позивачем не обґрунтовано поважність причин неподання такого позову у межах позовної давності.

Оскільки позовна вимога про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку є похідною від вимоги про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності від 05 липня 2017 року, яка не підлягає задоволенню у зв`язку із застосуванням наслідків пропуску позовної давності, тому відсутні підстави для задоволення вимоги про усунення перешкод у користуванні майном.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2023 року Київська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року поновлено Київській міській раді строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Київського апеляційного суду

від 24 травня 2023 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2026 рокусправу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Згідно протоколу автоматизованого визначення складу колегії

суддів від 02 березня 2026 року у зв`язку із перебуванням у відпустці

суддів Фаловської І. М., Ситнік О. М. Карпенко С. О. для розгляду касаційної скарги визначено колегію суддів: головуючий суддя - Ігнатенко В. М., склад колегії суддів: Грушицький А. І., Калараш А. А., Пророк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції заявник вказує на неврахування судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2020 року у справі № 160/6762/21, від 11 лютого 2020 року у справі № 915/572/17, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19,

від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 14 грудня 2020 року

у справі № 204/3027/20, від 22 вересня 2021 року у справі № 922/3403/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 645/3067/19, від 17 серпня 2022 року у справі № 450/441/19, від 18 серпня 2022 року у справі № 554/7869/19, від 22 серпня 2023 року у справі № 597/977/21.

Касаційна скарга мотивована тим, що Київська міська рада у позовній заяві заявила вимоги саме про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, що відповідно до положень закону є ефективним способом захисту порушених прав позивача.

Зареєструвавши право власності на спірне нерухоме майно приватним нотаріусом порушено права територіальної громади, оскільки спірний об`єкт нерухомості розташований на земельній ділянці комунальної власності, тобто нотаріусом при вчиненні таких дій не було перевірено поданих ОСОБА_1 документів.

Крім того, у справі відсутні докази існування документу про присвоєння спірному об`єкту нерухомого майна адреси, який дозволив би державному реєстратору перевірити законність будівництва.

Позивач дізнався про порушення своїх прав лише у 2019 році, тобто після отримання інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 березня 2019 року № 232321822, в якій зазначено про оспорюване рішення приватного нотаріуса від 05 липня 2017 року № 35999011.

Законом не передбачено обов`язок позивача здійснювати моніторинг реєстру речових прав на нерухоме майно. У Київської міської ради відсутня можливість відстежувати усі реєстраційні дії у межах міста Києва.

Ураховуючи викладене, позивачем не було пропущено позовну давність.

Позиція інших учасників справи

У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 - Галатенко Є. Є. направив до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення касаційну скаргу Київської міської ради, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін, оскільки вона є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають.

Позивачем обрано неналежний спосіб захисту прав, що є самостійною підставою для відмови у позові.

У березні та липні 2024 року, березні 2026 року представник ОСОБА_1 - Галатенко Є. Є. , подав додаткові пояснення, тобто поза межами строку на подання такого документу. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України). З огляду на зазначене Верховний Суд залишає додаткові пояснення представника

ОСОБА_1 - Галатенка Є. Є. , без розгляду. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі

№ 638/13683/15-ц.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої

статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4

частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів від 23 лютого 1987 року № 54 дозволено організацію та будівництво кооперативної стоянки транспортних засобів, що належать громадянам, по проспекту Правди напроти універсаму «Виноградар» на території, яка прилягає до рогу саду. У разі капітальної забудови цієї території членам кооперативу буде відведена ділянка під автостоянку в іншому місці.

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів

від 31 березня 1988 року № 316 встановлено завдання щодо будівництва кооперативних гаражів та відкритих стоянок відповідно до додатку.

Рішенням ХІІ сесії VІ скликання Київської міської ради від 13 жовтня 2013 року № 342/9830 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному авто кооперативу «Вікторія» на АДРЕСА_1 орієнтовною,

площею 1,45 га (земельна ділянка комунальної власності територіальної громади міста Києва) в короткострокову оренду на 5 років для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки згідно з планом-схемою.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: місто Київ, «Вікторія» гаражний авто кооператив (Подільський район), гараж № НОМЕР_1 , адреса гаражного кооперативу: АДРЕСА_1 , зареєстроване за ОСОБА_1 , дата та час реєстрації: 30 червня 2017 року; державний реєстратор: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Н. М.; підстава для державної реєстрації: довідка, серія та номер

ГЖ-2017 № 2000, видана 20 червня 2017 року, видавник КП КМР КМ БТІ, довідка, серія та номер, видана 18 травня 2017 року, видавник: гаражний кооператив «Вікторія»; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 35999011 від 05 липня 2017 року 16:13:48.

Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25 вересня 2003 року

№ 16/890 проведено обстеження земельної ділянки по

АДРЕСА_1 (обліковий код земельної ділянки: 91:066:0005), за результатами якого встановлено, що на зазначеній земельній ділянці розташовані індивідуальні збірно-роздрібні та цегляні гаражі гаражного кооперативу «Вікторія» у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони, про що складено акт обстеження від 31 січня 2020 року № 20-0050-07.

Відповідно до листа Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва департамент здійснює повноваження у сфері дозвільних та реєстраційних функцій, державного архітектурно-будівельного контролю за дотриманням вимог містобудівного законодавства під час виконання підготовчих та будівельних робіт щодо будівництва, що за класом наслідків (відповідності) належать до об`єктів з незначними (СС1) та середніми (СС2) наслідками, розташованих на території міста Києва

з 12 жовтня 2016 року. Департамент не видавав, не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують готовність до експлуатації об`єкта будівництва (гаражні бокси) за адресою: АДРЕСА_1 .

31 серпня 2022 року у суді першої інстанції представник ОСОБА_1 -

Галатенко Є. Є. заявив про застосування позовної давності, що підтверджується журналом судового засідання.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).

Звертаючись до суду з позовом, Київська міська рада, вважаючи, що

за ОСОБА_1 незаконно зареєстровано право власності на гараж, який розташований на земельній ділянці, що перебуває у комунальній власності, оскільки рада будь-яких рішень щодо передачі спірної земельної ділянки під будівництво їй у власність чи користування не приймала, просила суд, зокрема, визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на спірний гараж за ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Частиною другою статті 376 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У разі, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22).

Ураховуючи викладене, позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав

у частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 .

Таким чином, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у цій частині.

Аналогічний за своєю суттю висновок викладено в постановах Верховного Суду від 25 березня 2026 року у справі № 758/3014/20, від 08 липня 2026 року у справі № 758/8502/20.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті411, частиною другою статті414 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після подання касаційної скарги у постановах Верховного Суду від 25 березня

2026 року у справі № 758/3014/20, від 08 липня 2026 року у справі

№ 758/8502/20, що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами першою та другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом. Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно зі статтею 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання щодо регулювання земельних відносин.

Пунктом 2 статті 22 Закону Україну «Про столицю України - місто-герой Київ» у зв`язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право встановлювати порядок утримання та експлуатації об`єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Розпорядження землями комунальної власності міста Києва, у тому числі надання земельних ділянок у власність чи у користування, відповідно до статті 9 ЗК України належить до виключних повноважень Київської міської ради як колегіального органу.

Відповідно до пункту «а» частини другої статті 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

Не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці. Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності на будівлю набуває лише той, хто має речове право на землю.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі

№ 916/1608/18 дійшла висновку про те, що державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

Положеннями статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

За змістом статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до постанов Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 509/1784/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 301/1460/18-ц у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга

статті 376 ЦК України).

За частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним. За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно із частиною четвертою статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями

статей 16, 386, 391 цього Кодексу та статті 212 ЗК України, вимога про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки із приведенням її у попередній стан шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою (постанова Верховного Суду від 29 січня 2026 року у справі № 758/3718/20).

Судом установлено, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади міста і виключно Київська міська рада має право розпоряджатися нею. При цьому Київська міська рада не приймала рішень про передачу у користування чи у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 . Отже, в діях відповідача наявні ознаки самовільного зайняття земельної ділянки.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що одним із способів захисту порушеного права відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Таким чином, особа, що використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (її власника), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону не звернув уваги на те, що земельна ділянка, на якій збудований гараж, не була відведена ОСОБА_1 у порядку, встановленому законом для будівництва таких об`єктів нерухомого майна, а тому відповідач за відсутності законних правових підстав набув право власності на об`єкт будівництва (гараж).

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що спірна земельна ділянка не була відведена Київською міською радою як єдиним розпорядником земель комунальної власності територіальної громади міста Києва відповідно до законодавства для будівництва об`єкта нерухомого майна, таке майно вважається самочинним, тому обґрунтованими є вимоги позивача про звільнення самовільно зайнятої спірної земельної ділянки шляхом приведення її у придатний для використання стан.

Такі висновки суду узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 29 січня 2026 року у справі № 758/3718/20, від 08 липня 2026 року у справі № 758/8502/20, ухвалених після подання касаційної скарги, проте Верховний Суд згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України вважає за необхідне врахувати висновки, викладені у зазначених постановах Верховного Суду.

Отже, суд першої інстанції у частині вирішення вимог про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан, визначившись із характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, з огляду на те, що самовільно зайнята земельна ділянка із самочинним будівництвом на ній,

у незаконний спосіб перебуває у користуванні відповідача, правильно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цих позовних вимог.

Щодо застосування позовної давності до вимоги

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки

(частина перша статті 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України)

Звернення з негаторним позовом спрямоване на відновлення суб`єкта речового права у попередньому стані. Вимоги за негаторним позовом полягають в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Негаторний позов може бути пред`явлений впродовж всього строку тривання відповідного порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою. Отже, враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21.

Таким чином, апеляційний суд у порушення зазначених положень закону дійшов помилкового висновку про те, що позивачем пропущено позовну давність, про застосування якої заявлено відповідачем, оскільки різновидом негаторного позову є позовні вимоги про знесення самочинного будівництва, тому до вимог Київської міської ради, які направлені на захист права власності на земельну ділянку, на якій здійснено самочинне будівництво, позовна давність не застосовується.

Отже, постанова апеляційного суду у частині вирішення позовних про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан підлягає скасуванню із залишенням у цій частині у силі рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частково задоволенню, постанова апеляційного суду у частині вирішення позовних про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан, підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанцій у цій частині - залишенню в силі.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року у частині вирішення позовних вимог про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан, скасувати, рішення Подільського районного суду міста Києва від 01 вересня 2022 року у цій частині залишити в силі.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. М. Ігнатенко

Судді А. І. Грушицький

С. О. Карпенко

В. В. Пророк

В. В. Сердюк