Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №910/5621/24 (910/12385/24) — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/5621/24 (910/12385/24)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К. М.- головуючого, Васьковського О. В., Погребняка В. Я.

за участю секретаря судового засідання Сулім А. В.

за участю представниці ОСОБА_1 - Бабчук О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2025

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026

у справі № 910/5621/24 (910/12385/24)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Онікс»

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ампір Капітал»

2) ОСОБА_1

3) ОСОБА_2

про визнання недійсними договорів поруки

в межах справи № 910/5621/24

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Онікс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ампір Капітал»

про визнання банкрутом, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

На розгляді Господарського суду міста Києва на стадії розпорядження майном боржника перебуває справа № 910/5621/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ампір Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Ампір Капітал», боржник), провадження у якій було відкрито ухвалою цього суду від 10.07.2024 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Онікс» (далі - ТОВ «Агрофірма «Онікс»).

У жовтні 2025 року ТОВ «Агрофірма «Онікс» (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «ФК «Ампір Капітал» (відповідач-1), ОСОБА_1 (відповідач-2), ОСОБА_2 (відповідач-3) про визнання недійсними договорів поруки.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказував на те, що оспорювані договори поруки укладено між заінтересованими особами у «підозрілий період», а боржник (поручитель) взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони та відмовився від власних майнових вимог, що свідчить про наявність підстав, передбачених статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) для визнання недійсними правочинів та визнання договорів поруки, укладених з боржником.

Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

01.08.2022 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) був укладений договір позики № 1, відповідно до умов якого загальна сума позики складає 15 000 000 грн (пункт 2 договору), яку відповідно до пункту 4 цього Договору позичальник зобов`язався повернути до 01.11.2023.

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики 01.08.2022 між ОСОБА_1 (відповідач-2), ОСОБА_2 (відповідач-3) та ТОВ «ФК «Ампір Капітал» (відповідач-1) було укладено договір поруки №1, відповідно до умов якого поручитель - ТОВ «ФК «Ампір Капітал» взяв на себе зобов`язання у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми позики, сплати процентів за користування позикою, комісій та інших платежів, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених договором позики №1 від 01.08.2022.

Також 14.08.2022 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) був укладений договір позики № 2, відповідно до умов якого загальна сума позики складає 10 000 000 грн (пункт 2 договору), яку відповідно до пункту 4 цього Договору позичальник зобов`язався повернути до 01.11.2023.

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики 14.08.2022 між ОСОБА_1 (відповідач-2), ОСОБА_2 (відповідач-3) та ТОВ «ФК «Ампір Капітал» (відповідач-1) було укладено договір поруки № 2, відповідно до умов якого поручитель - ТОВ «ФК «Ампір Капітал» взяв на себе зобов`язання у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми позики, сплати процентів за користування позикою, комісій та інших платежів, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених договором позики №2 від 14.08.2022.

Крім того, 23.08.2022 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) був укладений договір позики № 3, відповідно до умов якого загальна сума позики складає 8 000 000 грн (пункт 2 договору), яку відповідно до пункту 4 цього Договору позичальник зобов`язався повернути до 01.11.2023.

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики 23.08.2022 між ОСОБА_1 (відповідач-2), ОСОБА_2 (відповідач-3) та ТОВ «ФК «Ампір Капітал» (відповідач-1) було укладено договір поруки № 3, відповідно до умов якого поручитель - ТОВ «ФК «Ампір Капітал» взяв на себе зобов`язання у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми позики, сплати процентів за користування позикою, комісій та інших платежів, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених договором позики №3 від 23.08.2022.

У ході процедури розпорядження майном боржника до господарського суду звернувся ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника (ТОВ «ФК «Ампір Капітал») на загальну суму 34 059 157,54 грн, які складають заборгованість останнього за оспорюваними договорами поруки.

Суди встановили, що зазначені вище договори поруки були укладені боржником в межах так званого «підозрілого періоду», тобто протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство боржника.

Окрім того, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 як на момент укладання оспорюваних договорів, так і на теперішній час являється засновником (учасником), кінцевим бенефіціарним власником 100% корпоративних прав ТОВ «ФК «Ампір Капітал», а також його керівником.

Позичальником за договорами позики, в забезпечення виконання зобов`язань за якими були укладені оспорювані договори поруки, також є ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.08.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 у справі №910/5621/24 (910/12385/24), позов задоволено, визнано недійсними договір поруки № 1 від 01.08.2022, договір поруки № 2 від 14.08.2022 та договір поруки № 3 від 23.08.2022, укладені між ТОВ «ФК «Ампір Капітал», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , вирішено питання розподілу судового збору.

Судові рішення мотивовані тим, що укладення договорів поруки у так званий «підозрілий період» між заінтересованими особами, а також взяття на себе зобов`язань перед заінтересованою особою в загальному розмірі 33 000 000,00 грн без будь-яких майнових дій іншої сторони свідчить про наявність ознак фраудаторності оспорюваних правочинів та наявність підстав для визнання таких недійсними відповідно до вимог частини другої статті 42 КУзПБ.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Відповідач-2 - ОСОБА_1 (скаржник) подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 у справі №910/5621/24 (910/12385/24) скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивував підставою касаційного оскарження, визначеною пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), через застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків Верховного Суду про застосування таких норм у подібних правовідносинах, викладених [висновків] у постановах від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20, від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15, від 17.06.2021 в справі №761/12692/17, від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18, від 12.07.2023 у справі № 910/5080/21, від 10.03.2021 у справі №607/11746/17, від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.02.2025 у справі №916/5751/23, від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц та від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

Обґрунтовуючи незаконність оскаржених судових рішень, скаржник вказує на їх ухвалення з порушенням норм процесуального права серед іншого з таких підстав:

- судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено питання, яке саме право позивача порушено та в чому полягає його порушення, тоді як посилання на відповідні висновки Верховного Суду зроблено лише формально, адже фактично їх не було застосовано під час розгляду справи;

- суди виснували, що договори поруки укладено між «зацікавленими особами», котрими є ТОВ «ФК «Ампір капітал» та ОСОБА_2 , що і так є очевидним з урахуванням правової природи договору поруки, однак для висновку про фраудаторність правочину слід здійснювати аналіз через призму повного суб`єктного складу договору поруки, однією із сторін якого є кредитор за договором позики - ОСОБА_1 ;

- судами взагалі не досліджувалось питання щодо пов`язаності однієї зі сторін договору поруки - кредитора ОСОБА_1 , який дійсно передав грошові кошти за договорами позики ОСОБА_2 , як і не досліджувалась добросовісність і законність його намірів під час укладення оспорюваних договорів. Матеріали справи та ухвалені рішення не містять обґрунтованих висновків щодо того, чи ОСОБА_1 є пов`язаною або контролюючою особою щодо боржника чи поручителя.

Скаржником також було подано додаткові пояснення, у яких зазначено (з наданням відповідних доказів), зокрема, те, що 15.07.2024 ОСОБА_1 було подано до слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві заяву про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, яка зареєстрована у системі електронного документообігу за № K-16034 від 19.07.2024. У зазначеній заяві повідомлено про те, що ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_1 взяти участь в якості інвестора в бізнес-проєкті по придбанню заводу по виготовленню пакування, етикеток та вкласти у вказаний проєкт 1 000 000 доларів США, гарантував повернення цієї суми в повному обсязі у строк до кінця 2023 року, а також відсоток від прибутку. За результатами домовленості ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти, що об`єктивно підтверджується договорами позики №1 від 01.08.2022, №2 від 14.08.2022 та №3 від 23.08.2022, в забезпечення виконання яких було укладено договори поруки №1 від 01.08.2022, №2 від 14.08.2022 та №3 від 23.08.2023.

Наведені обставини, на думку скаржника, окремо доводять дійсність намірів з боку ОСОБА_1 як кредитора щодо предмету спірних правовідносин та, водночас, спростовують висновок про його заінтересованість у вчиненні оспорюваних договорів поруки на шкоду іншим кредиторам. Звернення ОСОБА_1 до правоохоронного органу із відповідною заявою є поведінкою, яка за своїм змістом прямо суперечить припущенню про наявність між сторонами оспорюваних договорів поруки узгоджених дій, спрямованих на створення штучної заборгованості, виведення активів або інше умисне завдання шкоди кредиторам.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Учасники справи не скористались своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає касаційному перегляду оскаржених судових рішень.

Касаційне провадження

29.04.2026 до суду касаційної інстації надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2026 для розгляду зазначеної касаційної скарги визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М.- головуючого, Картере В. І., Жуков С. В.

Ухвалою Верховного Суду від 18.05.2026 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху; надано скаржнику строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 18.05.2026 до касаційного суду від скаржника 19.05.2026 надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 05.06.2026 серед іншого відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 у справі № 910/5621/24 (910/12385/24); призначено касаційну скаргу до розгляду на 29.07.2026 о 11:30.

У зв`язку з відпусткою суддів Жукова С. В. та Картере В. І., 21.07.2026 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатом якого автоматизованою системою документообігу суду визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Васьковський О. В., Погребняк В. Я.

Ухвалою Верховного Суду від 28.07.2026 задоволено заяву ОСОБА_1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Верховного Суду від 29.07.2026 оголошено перерву у судовому засіданні у справі до 09.09.2026 о 10:00 год.

Судове засідання 09.09.2026 відбулось за участю представниці ОСОБА_1 (скаржника), яка надала пояснення щодо вимог та доводів касаційної скарги. Інші учасники справи явку представників у судове засідання не забезпечили, про дату, час і місце судового засідання були повідомлений належним чином.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників судового процесу чи їх повноважних представників.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, а також правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Предметом позову є вимога конкурсного кредитора у справі про банкрутство про визнання недійсними укладених боржником (як поручителем) договорів поруки з підстав їх фраудаторності.

За приписами частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Згідно з положеннями статей 2, 4, 5 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Тому задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України.

Водночас визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (аналогічний правовий висновок викладено у пункті 81 постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).

Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання таких відносин.

У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що правовою підставою для визнання недійсними спірних договорів поруки позивач, стверджуючи про фраудаторний характер оспорюваних правочинів та посилаючись на приписи абзаців другого та третього частини другої статті 42 КУзПБ, зазначив те, що вказані договори укладені між заінтересованими особами у «підозрілий період» та що боржник (поручитель) взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони та відмовився від власних майнових вимог.

Згідно з частиною другою статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

боржник уклав договір із заінтересованою особою;

боржник уклав договір дарування.

Положеннями статті 1 КУзПБ визначено термін «заінтересовані особи стосовно боржника» для цілей цього Кодексу.

Своєю чергою, за приписами частини першої статі 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до частин першої та другої статті 553 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Вступаючи у договірні відносини щодо поруки по боргах третіх осіб, сторони такого договору поруки, з урахуванням категорії «підприємницького ризику» та фраудаторності, у розрізі регулювання відносин неплатоспроможності повинні розкрити суду ті реальні мотиви, з яких вони виходили при укладенні спірного правочину, які б підтверджували реальні ринкові наміри сторін цього правочину щодо отримання прибутку при здійсненні звичайної ринкової діяльності (див. постанови Верховного Суду від 02.03.2023 № 910/15232/20 (910/18130/21), від 18.05.2023 № 908/3468/13, від 29.01.2025 у справі №920/604/23(920/1139/23), від 05.08.2025 у справі № 910/430/22 (910/17536/23) та ін.).

Боржник, який вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності (зокрема дії з укладення договору застави, поруки за яким набуває додаткових зобов`язань) після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора (висновок Верховного Суду, викладений, зокрема, у постанові від 27.03.2024 у cправі №918/463/22(918/599/23), на який посилається скаржник).

За встановлених судами попередніх інстанцій обставин, конкурсний кредитор оспорює договори поруки, укладені між ТОВ «ФК «Ампір Капітал» (боржником у справі про банкрутство) як поручителем, ОСОБА_2 (керівником та одноосібним засновником (учасником) та кінцевим бенефіціарним власником корпоративних прав боржника) як позичальником та ОСОБА_1 як позикодавцем.

Зазначені договори, як зазначалось, укладені між сторонами в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договорами позики.

Задовольняючи позов та визнаючи оспорювані договори поруки недійсними, суди першої та апеляційної інстанції керувалися виключно тим, що укладення договорів поруки відбулось у так званий «підозрілий період» (тобто протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство ТОВ «ФК «Ампір Капітал») між заінтересованими особами, а боржником було взято на себе зобов`язання перед заінтересованою особою в загальному розмірі 33 000 000,00 грн без будь-яких майнових дій іншої сторони.

Втім, Верховний Суд не може погодитися з такими висновками з підстав їх передчасності.

Так, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та документи, суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_2 (позичальник) на момент укладення спірних договорів поруки та на момент розгляду справи був керівником та одноосібним засновником (учасником) та кінцевим бенефіціарним власником 100 % корпоративних прав боржника - ТОВ «ФК «Ампір Капітал» (поручитель).

У цьому зв`язку обґрунтованим є висновок попередніх судових інстанцій у частині того, що ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «Ампір Капітал» є заінтересованими особами у розумінні приписів статті 1 КУзПБ.

Проте, як правильно стверджує скаржник, суди не надали жодної правової оцінки питанню щодо наявності саме у позикодавця ОСОБА_1 (який доводив, що дійсно передав грошові кошти за договорами позики ОСОБА_2 ) ознак «заінтересованої особи», визначених статтею 1 КУзПБ.

Отже, не здійснивши належного правового аналізу повного суб`єктного складу договорів поруки у аспекті наявності саме у позикодавця ознак «заінтересованої особи» стосовно боржника у розумінні приписів статті 1 КУзПБ, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про укладення договорів поруки в цілому між заінтересованими особами.

Крім того, суди не врахували, що договір поруки за своєю правовою природою не передбачає за загальним правилом для поручителя, який не є боржником в основному зобов`язанні, певних зустрічних майнових дій зі сторони кредитора (у спірних правовідносинах - позикодавця).

З огляду на зміст правового інституту поруки, висновок попередніх судових інстанцій про те, що уклавши спірні договори поруки, боржник (як поручитель за позикою заінтересованої стосовно нього особи-позичальника) взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони (тобто позикодавця) є само по собі очевидним, адже зазначений вид договорів не передбачає виникнення у позикодавця (кредитора за основним зобов`язанням) якогось нового обов`язку, зокрема й майнового характеру, перед поручителем.

На переконання Верховного Суду, наведена обставина, без здійснення господарськими судами належного дослідження дійсної мети сторін спірних договорів поруки, не може слугувати єдиною підставою для визнання цих правочинів недійсними, адже протилежний підхід свідчитиме про необхідність визнання недійсними усіх без винятку договорів поруки, поручителем у яких за боргами третіх осіб виступає боржник у справі про банкрутство.

Більше того норми частини другої статті 42 КУзПБ (як і приписи частини першої цієї статті) визначають правову можливість, а не обов`язок суду щодо визнання недійсними вчинених боржником правочинів за відповідних, визначених зазначеною статтею Кодексу, підстав.

Відтак господарський суд вирішує питання про наявність/відсутність визначених приписами статті 42 КУзПБ підстав для визнання недійсними правочинів, вчинених боржником, у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

У цьому контексті Верховний Суд зауважує, що для перевірки обставин вчинення оспорюваних правочинів (договорів поруки) на шкоду кредиторам у спірних правовідносинах судам необхідно було дослідити, чи діяли сторони під час укладення договорів позики недобросовісно, адже саме така обставина дала б підстави для висновку про наявність іншої прихованої мети у вчиненні таких правочинів та укладених в забезпечення виконання зобов`язань за цими договорами позики оспорюваних у цій справі договорів поруки (поручителем за якими виступає боржник).

Однак, суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях не надали належної правової оцінки наявних у справі доказів та доводів сторін, не дослідили зазначене вище питання добросовісності сторін, зокрема позикодавця, під час укладення договорів позики та підписаних задля забезпечення виконання зобов`язань за ними оспорюваних договорів поруки, що свідчить про неповне з`ясування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, про що обґрунтовано стверджує скаржник.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим і ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Водночас суди першої та апеляційної інстанцій зазначені вимоги норм процесуального закону повною мірою не виконали, доводи та посилання усіх учасників справи у їх сукупності належним чином не дослідили, допустивши вибірковий підхід до оцінки доказів, що у цілому є порушенням вимог статей 86 та 236 ГПК України.

Виявлені процесуальні порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 ГПК України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає частково обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується лише з тими доводами скаржника, які відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.

Решта доводів касаційної скарги підлягає відхиленню через нерелевантність судової практики, на яку посилається скаржник.

Крім того, Верховний Суд відповідно до вимог процесуального закону не приймає нові докази, які не досліджувалися судом першої та апеляційної інстанцій. Відтак колегія суддів залишила відповідні письмові пояснення скаржника (стосовно звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів зі заявою про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення) без розгляду відповідно до положень статті 118 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом приписів пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд за встановленою підсудністю.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Зважаючи на допущені судами порушення норм процесуального права та враховуючи часткову обґрунтованість підстав касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, дослідити й у належний спосіб оцінити аргументи учасників справи та вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, за результатом чого прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Розподіл судових витрат

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат здійснюватиме суд, який ухвалить остаточне рішення за наслідками нового розгляду.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 у справі №910/5621/24 (910/12385/24) скасувати.

3. Справу № 910/5621/24 (910/12385/24) передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Огороднік

Судді О. В. Васьковський

В. Я. Погребняк