Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №927/528/26 — Господарський суд Чернігівської області

Суд: Господарський суд Чернігівської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Господарське

Категорія: перевезення, транспортного експедирування, з них

Дата: 09 вересня 2026 р.

Справа: №927/528/26

Суддя: Шморгун В.В.

РІШЕННЯ

Іменем України

10 вересня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/528/26

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.

Позивач: Дочірнє підприємство «ПАССЕРВІС» Відкритого акціонерного товариства «ЧЕРНІГІВАВТОСЕРВІС»,

код ЄДРПОУ 30504925, вул. Громадська, 39, м. Чернігів, 14037

Відповідач: Управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв`язку Чернігівської міської ради,

код ЄДРПОУ 24840845, вул. Шевченка, будинок 50 Б, м. Чернігів, 14035

Предмет спору: про стягнення 5 783 396,59 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Марченко Н. І., адвокат;

від відповідача: Малай А. В., адвокат,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «ПАССЕРВІС» Відкритого акціонерного товариства «ЧЕРНІГІВАВТОСЕРВІС» через підсистему «Електронний суд» звернулося до суду з позовом до Управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв`язку Чернігівської міської ради про стягнення 5 783 396,59 грн, з яких: 3 757 441,79 грн заборгованості за надані транспортні послуги за Договором №01 від 07.07.2023 про організацію пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування міста Чернігова та 2 025 954,80 грн заборгованості за надані транспортні послуги за Договором №9 від 28.08.2024 на компенсацію втрат доходу перевізника за виконання безоплатних перевезень окремих категорій пасажирів на 2024 рік.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 19.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 14.07.2026 о 10:20; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 19.06.2026 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» 19.06.2026 о 13:56, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Отже, останнім днем строку для подання відповідачем відзиву на позов є 06.07.2026.

28.06.2026 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву.

У зв`язку з перебуванням судді Шморгуна В. В. у відпустці 14.07.2026 ухвалою суду від 23.06.2026 продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та призначено підготовче засідання на 11.08.2026 на 10:20.

05.07.2026 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав клопотання про долучення до матеріалів справи доказів оплати витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

У підготовче засідання 11.08.2026 з`явились представники позивача та відповідача.

У підготовчому засіданні 11.08.2026 суд:

- прийняв до розгляду відзив відповідача на позовну заяву, як такий, що поданий у порядку та строк, встановлені ГПК України та судом, а спір вирішується з його урахуванням;

- прийняв до розгляду докази оплати відповідачем витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн;

- постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення судового засідання з розгляду справи по суті на 10.09.2026 на 11:00.

Ухвалою суду від 11.08.2026 повідомлено сторін про час та місце проведення судового засідання 10.09.2026.

04.09.2026 Чернігівська міська військова адміністрація Чернігівського району Чернігівської області через підсистему «Електронний суд» подала додаткові пояснення у справі.

У судове засідання 10.09.2026 з`явились представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 10.09.2026 суд:

- на підставі ст. 170 ГПК України постановив ухвалу про повернення додаткових пояснень Чернігівської міської військової адміністрації Чернігівського району Чернігівської області без розгляду, оскільки заявник не є учасником справи;

- на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголосив скорочене рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань за Договором №01 від 07.07.2023 про організацію пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування міста Чернігова в частині оплати транспортних послуг та за Договором №9 від 28.08.2024 на компенсацію втрат доходу перевізника за виконання безоплатних перевезень окремих категорій пасажирів на 2024 рік в частині компенсації вартості пільгового проїзду окремих категорій громадян.

Відповідач заперечує проти позову та просить відмовити в його задоволенні з таких підстав:

- з моменту набрання чинності Указом Президента України від 02.02.2023 №69/2023 про утворення Чернігівської міської військової адміністрації, до останньої перейшли повноваження в частині складання, затвердження та внесення змін до бюджету Чернігівської міської територіальної громади, а тому належними відповідачами у даній справі є Чернігівська міська рада та Чернігівська міська військова адміністрація;

- ДП «ПАССЕРВІС» письмово визнано відсутність будь-якої заборгованості Управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв`язку Чернігівської міської ради, що підтверджується додатковими угодами №2 від 14.02.2025, №10 від 17.02.2025, актами звірки розрахунків станом на 17.02.2025.

Інших заяв по суті у встановлений судом строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

07.07.2023 Управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв`язку Чернігівської міської ради (далі – Організатор) та Дочірнє підприємство «ПАССЕРВІС» Відкритого акціонерного товариства «Чернігівавтосервіс» (далі - Перевізник) уклали договір про організацію пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування міста Чернігова №01 (далі – Договір №01).

Відповідно до п. 1.1. Договору №01 Організатор надає Перевізнику право з 10.07.2023 по 09.07.2028 на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування міста Чернігова:

- № 21 «Олександрівка – Автозавод (через вул. Олександра Молодчого)»;

- № 27 «вул. Ціолковського – Міська лікарня № 2 (через вул. Толстого)»;.

- № 30 «Автозавод, кільцевий (через вул. Козацьку, Княжу)».

Згідно з п. 1.2 Договору №01 Перевізник зобов`язується здійснювати перевезення пасажирів на умовах згідно з Додатком 1 до Договору, а Організатор зобов`язується здійснювати розрахунок та оплату Перевізнику за надані транспортні послуги відповідно до Програми розвитку громадського транспорту загального користування м. Чернігова на 2022-2024 роки (далі – Програма), затвердженої рішенням Чернігівської міської ради №13/VIII від 25.11.2021.

За умовами п.1.3 Договору № 01 розрахунок за транспортні послуги здійснюється згідно з механізмом, визначеним Порядком розрахунку за надані транспортні послуги з перевезення пасажирів громадським транспортом загального користування у місті Чернігові (далі - Порядок), затвердженим рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 17.11.2022 №566, та відповідно до рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 17.11.2022 №567 «Про встановлення розрахункових тарифів на транспортні послуги з перевезення пасажирів громадським транспортом загального користування міста Чернігова».

Розрахунок за транспортні послуги здійснюється в межах коштів, передбачених в бюджеті Чернігівської міської територіальної громади на відповідний рік на зазначені цілі (п. 1.5 Договору №01).

Пунктами 2.1.8, 2.1.11 Договору №01 визначено, що Організатор зобов`язаний здійснювати компенсаційні виплати за пільгові перевезення у межах бюджетних призначень, встановлених на відповідний бюджетний рік, на підставі окремого договору, а також здійснювати розрахунки та оплату за надані транспортні послуги позивачеві відповідно до пунктів 1.2, 1.3, 1.5 Договору на підставі поданих ним заявок, у разі забезпечення перевізником виконання рейсів (регулярності руху транспортних засобів) на маршруті від 94% до 100 %.

Згідно з пунктом 3.2.8 Договору №04 Перевізник має право отримувати оплату за фактично виконаний обсяг транспортної роботи відповідно до пунктів 1.2, 1.3, 1.5 Договору у разі забезпечення виконання рейсів (регулярності руху транспортних засобів) на маршруті від 94% до 100 %.

Додатком № 1 до Договору № 01 визначені умови здійснення перевезення пасажирів за кожним із маршрутів, із зазначенням розкладу руху, кількості транспортних засобів, зайнятих на маршруті, пасажиромісткість транспортних засобів, обсяг транспортної роботи (км).

11.08.2023 сторони уклали додаткову угоду №1 до Договору №01, якою доповнили п. 1.2 Договір №01 п.п. 1.2.1 наступного змісту: «Організатор здійснює оплату Перевізнику за надані транспортні послуги (оплату послуг з обслуговування автомобільним транспортом) в сумі 1 595 464,42 грн».

Зміст підпункту 1.2.1 неодноразово змінювався та доповнювався додатковими угодами: №3 від 11.10.2023, № 4 від 23.11.2023, № 5 від 16.12.2023, № 6 від 26.12.2023, №7 від 15.02.2024, № 8 від 19.09.2024, № 9 від 23.12.2024.

Протягом 2024 бюджетного року діяв підпункт 1.2.1 Договору №01 у редакції додаткових угод № 7 від 15.02.2024, № 8 від 19.09.2024 та №9 від 23.12.2024, відповідно до яких Організатор здійснює оплату Перевізнику за надані транспортні послуги (оплату послуг з обслуговування автомобільним транспортом), відповідно до бюджетних призначень на 2024 рік ДК 021:2015 60112000-6 Послуги з обслуговування автомобільним транспортом) в сумі 27 000 000,00 грн (додаткова угода №7 від 15.02.2024) та у зв`язку із внесенням змін до вказаних бюджетних призначень - додатково 2 100 000,00 грн (додаткова угода №8 від 23.12.2024) та додатково 2 181 684,83 грн (додаткова угода №9 від 23.12.2024).

У вересні-грудні 2024 року позивач надав транспортні послуги у наступних обсягах, що підтверджується актами виконаних робіт:

- № 33 від 15.10.2024 за період з 01.09.2024 по 30.09.2024 року, маршрут № 21; сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику, 158 068,31 грн;

- № 34 від 15.10.2024 за період з 01.09.2024 по 30.09.2024 року, маршрут № 21; сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику, 477 722,68 грн;

- № 35 від 15.10.2024 за період з 01.09.2024 по 30.09.2024 року, маршрут № 27; сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику, 609 700,69 грн;

- № 36 від 15.10.2024 за період з 01.09.2024 по 30.09.2024 року, маршрут № 30; сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику, 809 187,25 грн;

- № 37 від 15.11.2024 за період з 01.10.2024 по 31.10.2024 року, маршрут № 21; сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику, 137 229,50 грн;

- № 38 від 15.11.2024 за період з 01.10.2024 по 31.10.2024 року, маршрут № 21; сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику, 377 882,53 грн;

- № 39 від 15.11.2024 за період з 01.10.2024 по 31.10.2024 року, маршрут № 27; сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику, 622 109,79 грн;

- № 40 від 15.11.2024 за період з 01.10.2024 по 31.10.2024 року, маршрут № 30; сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику, 865 644,86 грн;

- № 41 від 23.12.2024 за період з 01.11.2024 по 30.11.2024 року, маршрут № 21; сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику, 174 755,68 грн;

- № 42 від 23.12.2024 за період з 01.11.2024 по 30.11.2024 року, маршрут № 21; сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику, 472 531,20 грн;

- № 43 від 23.12.2024 за період з 01.11.2024 по 30.11.2024 року, маршрут № 27; сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику, 596 828,45 грн;

- № 44 від 23.12.2024 за період з 01.11.2024 по 30.11.2024 року, маршрут № 30; сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику, 868 104,32 грн;

- № 45 від 23.12.2024 за період з 01.12.2024 по 16.12.2024 року, маршрут № 21; сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику, 114 767,18 грн;

- № 46 від 23.12.2024 за період з 01.12.2024 по 16.12.2024 року, маршрут № 21; сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику, 284 614,79 грн;

- № 47 від 23.12.2024 за період з 01.12.2024 по 16.12.2024 року, маршрут № 27; сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику, 404 674,05 грн;

- № 48 від 23.12.2024 за період з 01.12.2024 по 16.12.2024 року, маршрут № 30; сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику, 549 840,06 грн.

Вказані акти підписані відповідачем без зауважень щодо обсягу наданих транспортних послуг та їх якості.

Усього за вказаними актами позивачем надано транспортних послуг на загальну суму 7 523 661,34 грн.

Відповідач частково оплатив вартість наданих послуг, перерахувавши позивачу 23.10.2024 та 27.11.2024 кошти на загальну суму 3 766 219,55 грн, на підтвердження чого надано банківські виписки.

Отже, станом на 28.11.2024 залишались неоплаченими надані транспортні послуги на загальну суму 3 757 441,79 грн.

Позивач та відповідач підписали акт звірки розрахунків, відповідно до якого заборгованість з бюджету Чернігівської міської територіальної громади на відшкодування за надані транспортні послуги міським автомобільним транспортом в рамках виконання Програми розвитку громадського транспорту загального користування м. Чернігова на 2022-2024 роки станом на 01.01.2025 становить 3 757 441,80 грн.

17.02.2025 позивач та відповідач уклали додаткову угоду №10 до Договору №01, якою доповнено п. 1.2 Договору №01 п.п. 1.2.1 у такій редакції: «Організатор здійснює зменшення оплати Перевізнику за фактично надані транспортні послуги (оплату послуг з обслуговування автомобільним транспортом) відповідно до ДК 021:2015 60112000-6 Послуги громадського автомобільного транспорту (Послуги з обслуговування автомобільним транспортом) в сумі 3 757 441,80 грн».

28.08.2024 Управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв`язку Чернігівської міської ради (далі – Платник) та Дочірнє підприємство «ПАССЕРВІС» Відкритого акціонерного товариства «Чернігівавтосервіс» (далі - Перевізник) уклали договір на компенсацію втрат доходу перевізника за виконання безоплатних перевезень окремих категорій пасажирів на 2024 рік №9 (далі – Договір №9), відповідно до пункту 1.1 якого Перевізник зобов`язується здійснювати перевезення окремих категорій пасажирів, за проїзд яких в автобусах загального користування здійснюються компенсаційні відшкодування відповідно до Програми компенсації пільгових перевезень окремих категорій громадян в міському електро- та автомобільному транспорті загального користування на 2022-2024 роки (далі – Програма), затвердженої рішенням Чернігівської міської ради від 30.09.2021 №11/VІІІ-3, а Платник зобов`язується компенсувати Перевізнику кошти по відшкодуванню витрат, пов`язаних з безоплатним перевезенням пільгових категорій пасажирів міста Чернігова, зазначених у додатку 1 до Програми, за маршрутами згідно з додатком 1 до Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору №9 фінансування відшкодування компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян здійснюється згідно з механізмом, визначеним Програмою, буде здійснюватися з бюджету Чернігівської міської територіальної громади в сумі 2 200 000, 00 грн, відповідно до рішення Чернігівської міської ради від 10.07.2024р. №41/VIII-3 «Про бюджет Чернігівської міської територіальної громади на 2024 рік» та рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 16.08.2024р. №548 «Про внесення змін і доповнень до бюджету Чернігівської міської територіальної громади на 2024 рік».

Положеннями пункту 2.4 Договору №9 визначено, що Платник щомісячно готує реєстри про фактично нараховані суми та укладає з Перевізником акти звіряння розрахунків.

Перевізник щомісячно до 10 числа місяця, наступного за звітним, подає Платнику звіт про перевезення вантажів та пасажирів автомобільним транспортом та звіт про втрати доходу від безоплатних перевезень окремих категорій пасажирів (п. 2.11 Договору №9).

Термін дії Договору до 31.12.2024 (п. 6.1 Договору №9).

23.12.2024 сторони уклали додаткову угоду до Договору №9, якою доповнено п. 1.2 Договору №9 п.п. 1.2.1 у такій редакції: «Організатор здійснює зменшення відшкодування компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян з бюджету Чернігівської міської територіальної громади на суму 78 879,20 грн, відповідно фактично виконаних перевезень окремих категорій громадян, в межах планових асигнувань».

Відповідно до звітів позивача про втрати доходу від безоплатних перевезень окремих категорій пасажирів за серпень-грудень 2024 року, загальна сума фактично втрачених доходів від наданих пільг становить 2 644 554,00 грн.

Відповідач частково компенсував вартість наданих послуг з перевезення окремих пільгових категорій пасажирів, перерахувавши позивачу кошти на загальну суму 95 166,00 грн, на підтвердження чого надано банківську виписку.

Як зазначає позивач, відповідно до п. 1.2 Договору №9 сума відшкодування обмежується сумою, закладеною в місцевому бюджеті, яка з урахуванням додаткової угоди від 23.12.2024 мала становити 2 121 120,80 грн (2 200 000 – 78 879,20), а отже сума заборгованості відповідача перед позивачем за надані транспортні послуги пільговим категоріям становить 2 025 954,80 грн.

Позивач та відповідач підписали акт звірки розрахунків, відповідно до якого заборгованість з бюджету Чернігівської міської територіальної громади на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян в рамках виконання Програми компенсації пільгових перевезень окремих категорій громадян в міському електро- та автомобільному транспорті загального користування на 2022-2024 роки станом на 01.01.2025 становить 2 025 954,80 грн.

14.02.2025 позивач та відповідач уклали додаткову угоду №2 до Договору №9, якою доповнено п. 1.2 Договору №9 п.п. 1.2.1 у такій редакції: «Організатор здійснює зменшення відшкодування компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян з бюджету Чернігівської міської територіальної громади на суму 2 025 954,80 грн, відповідно фактично виконаних перевезень окремих категорій громадян, в межах планових асигнувань зі змінами».

У листі від 26.06.2026 №1396/2-01/вих/02/5341/20вх/03 Виконавчий комітет Чернігівської міської ради повідомив, що на виконання рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 14.10.2024 року № 661 «Про особливості взаємодії місцевого фінансового органу та головних розпорядників коштів бюджету Чернігівської міської територіальної громади в умовах воєнного стану» фінансовим управлінням Чернігівської міської ради було підготовлено та надано на затвердження начальнику Чернігівської міської військової адміністрації Чернігівського району Чернігівської області Дмитру БРИЖИНСЬКОМУ проєкт розпорядження про затвердження бюджету Чернігівської міської територіальної громади на 2024 рік (зі змінами та доповненнями) станом на 02 жовтня 2024 року (лист від 14.10.2024 року №381/0-01/2024 додається без додатків), в якому враховані зміни і доповнення до бюджету Чернігівської міської територіальної громади на 2024 рік, внесені відповідно до рішень виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 16.08.2024 року № 548 та від 17.09.2024 року № 580, зокрема, в частині затвердження бюджетних призначень головному розпоряднику бюджетних коштів - управлінню транспорту, транспортної інфраструктури та зв`язку Чернігівської міської ради у сумі 10 000 000 грн за КПКВКМБ 1913033 «Компенсаційні виплати на пільговий проїзд автомобільним транспортом окремим категоріям громадян» та збільшення бюджетних призначень у сумі 10 000 000 грн за КПКВКМБ 1917450 «Інша діяльність у сфері транспорту». Зміни і доповнення до бюджету Чернігівської міської територіальної громади на 2024 рік начальником Чернігівської міської військової адміністрації Чернігівського району Чернігівської області Дмитром БРИЖИНСЬКИМ не було затверджено.

Листом від 17.10.2024 №364-07/2024/вх/2-01 Чернігівська міська військова адміністрація повідомила фінансове управління Чернігівської міської ради, що:

- начальником Чернігівської міської військової адміністрації Чернігівського району Чернігівської області 29 грудня 2023 року видано розпорядження № 407 «Про затвердження бюджету Чернігівської міської територіальної громади на 2024 рік». Останні зміни до бюджету були внесені розпорядженням Чернігівської МВА № 400 від 30.09.2024 року. Розпорядження № 407 від 29.12.2023 року (зі змінами та доповненнями) є діючим та має виконуватися;

- рішенням Чернігівської міської ради від 10.07.2024 №41/VIII-3 «Про бюджет Чернігівської міської територіальної громади на 2024 рік» не можуть вноситись зміни в розпорядження Чернігівської МВА №407 від 29.12.2023 року «Про затвердження бюджету Чернігівської міської територіальної громади на 2024 рік» (зі змінами);

- проектом розпорядження Чернігівської МВА «Про затвердження бюджету Чернігівської міської територіальної громади на 2024 рік (зі змінами і доповненнями) станом на 02 жовтня 2024 року» з додатками на 90 аркушах, наданий на затвердження Фінансовим управлінням Чернігівської міської ради (лист № 381/2-01/2024 від 14.10.2024 року), не можуть вноситись зміни до розпорядження Чернігівської МВА № 407 від 29.12.2023 року «Про затвердження бюджету Чернігівської міської територіальної громади на 2024 рік» (зі змінами);

- проект розпорядження Чернігівської МВА «Про затвердження бюджету Чернігівської міської територіальної громади на 2024 рік (зі змінами і доповненнями) станом на 02 жовтня 2024 року» з додатками на 90 аркушах, наданий на затвердження Фінансовим управлінням Чернігівської міської ради (лист № 381/2-01/2024 від 14.10.2024 року), не відповідає та суперечить розпорядженню Чернігівської МВА № 407 від 29.12.2023 року «Про затвердження бюджету Чернігівської міської територіальної громади на 2024 рік» зі змінами (останні зміни до бюджету Чернігівської міської територіальної громади були внесені розпорядженням Чернігівської МВА № 400 від 30.09.2024), та відповідно не підлягає затвердженню.

Доказів сплати спірних коштів позивачу відповідач суду не надав.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановив суд, позивач у період з вересня 2024 року по грудень 2024 року надав транспортні послуги на загальну суму 7 523 661,34 грн, які відповідач за умовами Договору №01 зобов`язався сплатити позивачу відповідно до Програми розвитку громадського транспорту загального користування м. Чернігова на 2022-2024 роки.

Проте відповідач частково оплатив вартість наданих послуг, перерахувавши позивачу 23.10.2024 та 27.11.2024 кошти на загальну суму 3 766 219,55 грн. Отже, станом на 28.11.2024 залишались неоплаченими надані транспортні послуги на загальну суму 3 757 441,79 грн.

Також за умовами Договору №9, з урахуванням додаткової угоди №1 від 23.12.2024, відповідач зобов`язався компенсувати позивачу кошти з відшкодування витрат, пов`язаних з безоплатним перевезенням пільгових категорій пасажирів міста Чернігова, зазначених у додатку 1 до Програми компенсації пільгових перевезень окремих категорій громадян в міському електро- та автомобільному транспорті загального користування на 2022-2024 роки, у загальному розмірі 2 121 120,80 грн.

Однак відповідач частково компенсував вартість наданих послуг з перевезення окремих пільгових категорій пасажирів, перерахувавши позивачу кошти у розмірі 95 166,00 грн, а відтак, як зазначає позивач, заборгованість за надані транспортні послуги пільговим категоріям пасажирів становить 2 025 954,80 грн.

Натомість відповідач стверджує про відсутність заборгованості за Договорами №01 та №9, посилаючись на укладення додаткових угод №2 від 14.02.2025 та №10 від 17.02.2025, а також підписання актів звірки розрахунків станом на 17.02.2025.

Щодо правової природи спірних правовідносин.

Правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями БК України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок) (див. висновки Верховного Суду, викладені у підпункті 6.45 постанови від 16.05.2021 у справі № 910/11847/19).

Відповідно до статті 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Стаття 23 цього Кодексу встановлює загальне правило, згідно з яким будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України (частина перша).

Пунктом 18 частини першої статті 2 БК України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац третій пункту 7 Порядку).

Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 статті 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (підпункт 6.20) та від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 (підпункт 6.22)).

Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини першої статті 2 БК України).

Абзацами першим та другим пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абзацу другого пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Таким чином, Управління у спірних правовідносинах діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеної послуги в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня (див.mutandis висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.03.2021 у справі № 910/11847/19).

Тобто Управління має діяти у межах коштів та доручень, наданих йому розпорядником вищого рівня (у даному випадку - Чернігівської міської ради), і не має самостійних повноважень щодо взяття бюджетних асигнувань поза цими межами.

Водночас Дочірнє підприємство «ПАССЕРВІС» Відкритого акціонерного товариства «ЧЕРНІГІВАВТОСЕРВІС» є суб`єктом господарювання, метою діяльності якого, як учасника господарських відносин, є досягнення економічних та соціальних результатів і одержання прибутку.

Як встановив суд, видатки на компенсацію послуг за Договорами №01 та №9 були передбачені у рішенні Чернігівської міської ради «Про бюджет Чернігівської міської територіальної громади на 2024 рік».

Разом з тим рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.10.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2025, у справі №620/9845/24 визнано протиправним та нечинним рішення Чернігівської міської ради «Про бюджет Чернігівської міської територіальної громади на 2024 рік (2555900000 код бюджету)» від 10.07.2024 № 41/VIII-3.

У межах даної справи судами вирішувалось питання компетенції (повноважень) Чернігівської міської ради щодо затвердження, внесення змін до бюджету Чернігівської міської територіальної громади на період здійснення повноважень Чернігівською міською військовою адміністрацією Чернігівського району Чернігівської області.

Так, судами було відзначено, що Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання формування та виконання місцевих бюджетів у період воєнного стану» від 11.03.2022 № 252 встановлено, що у період воєнного стану виконання та формування місцевих бюджетів здійснюється відповідно до бюджетного законодавства з урахуванням таких особливостей: органи місцевого самоврядування, їх виконавчі органи, місцеві державні адміністрації, військово-цивільні адміністрації продовжують здійснювати бюджетні повноваження, а у разі утворення військових адміністрацій такі повноваження здійснюють військові адміністрації відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із складання та затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, забезпечення виконання відповідного бюджету.

Підпунктом 5 пункту 22 Розділу VI «Прикінцевих та перехідних положень» БК України установлено, що в умовах воєнного стану або для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації: функції органів місцевого самоврядування, їх виконавчих органів, місцевих державних адміністрацій, військово-цивільних адміністрацій у частині бюджетних повноважень здійснюють військові адміністрації відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Враховуючи наведене правове регулювання, адміністративні суди дійшли висновку, що під час запровадження воєнного стану та з моменту утворення Чернігівської міської військової адміністрації Чернігівського району Чернігівської області остання наділена функціями в частині бюджетних повноважень щодо складання та затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, забезпечення виконання відповідного бюджету.

Отже, суди у справі №620/9845/24 виснували, що станом на час прийняття оскаржуваного рішення Чернігівської міської ради «Про бюджет Чернігівської міської територіальної громади на 2024 рік (2555900000 код бюджету)» від 10 липня 2024 року № 41/VIII-3 у Чернігівської міської ради була відсутня компетенція на його прийняття, оскільки в населеному пункті утворена військова адміністрація, на яку покладено бюджетні повноваження, а відтак прийняте рішення суперечить чинному законодавству.

З наданих відповідачем документів вбачається, що Чернігівською МВА не було затверджено збільшення бюджетних призначень головному розпоряднику бюджетних коштів – Управлінню у сумі 10 000 000 грн за КПКВКМБ 1913033 «Компенсаційні виплати на пільговий проїзд автомобільним транспортом окремим категоріям громадян» та у сумі 10 000 000 грн за КПКВКМБ 1917450 «Інша діяльність у сфері транспорту». Тобто бюджетом Чернігівської міської територіальної громади на 2024 рік, затвердженим Чернігівською міською військовою адміністрацією, не було передбачено саме збільшення бюджетного асигнування на видатки Управління за спірними Договорами № 01 та № 09 на спірну суму фактично.

Зазначене також визнавалось сторонами під час розгляду справи.

За таких обставин спірним у даному випадку є питання наявності правових підстав для стягнення суми коштів, які виникли із взятих на себе Управлінням зобов`язань без відповідного збільшення бюджетних асигнувань у 2024 році.

Оцінюючи наведене вище у своїй сукупності, суд зазначає, що у частині першій статті 23 БК України умовою здійснення бюджетного зобов`язання та платежів з бюджету законодавець встановив особливості розрахунків бюджетними коштами - за наявності відповідного бюджетного призначення.

Наслідки недотримання цієї вимоги визначені БК України та передбачають недійсність договору, укладеного протягом бюджетного періоду, якщо розпорядником бюджетних коштів за цими замовленням та договором взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень.

Частиною третьою статті 48 БК України, яка кореспондує наведеним положенням частини першої статті 23 цього Кодексу, передбачено, що розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов`язання та не утворюється бюджетна заборгованість.

Тобто норми статті 23 та частини третьої статті 48 БК України, які перебувають у системному взаємозв`язку, встановлюють вимогу, зокрема до умов договору, а саме - здійснення бюджетного зобов`язання та платежів з бюджету лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Така вимога законодавця закладає основи розрахунків у правовідносинах із закупівлі товарів (робіт/послуг) за відповідним договором.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що взяття учасником бюджетного процесу зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є порушенням бюджетного законодавства.

У контексті спірних правовідносин суд вважає, що порядок розрахунків, зокрема і у довгострокових правовідносинах, фінансування яких здійснюється за рахунок бюджетних коштів, виключає можливість формулювання умов відповідного договору в частині порядку розрахунків за правилами частини першої статті 212 ЦК України - за відкладальної обставини (обставини, щодо якої невідомо, настане вона чи ні), оскільки інакше такий договір є недійсним згідно з положеннями частини третьої статті 48 БК України.

Тобто визначена в договорах умова «про здійснення оплати виконаних робіт при наступних надходженнях коштів з бюджету та залежно від відповідних бюджетних надходжень» є такою, що суперечить правилам погодження умов щодо розрахунків за угодами зазначеної категорії, чим обумовлює недійсність договорів за частиною третьою статті 48 БК України.

Отже, оскільки Управління у 2024 році взяло на себе за спірними договорами зобов`язання у спірній сумі без відповідних бюджетних асигнувань, а видатки на виконання таких зобов`язань у цій сумі сумі не були затверджені начальником Чернігівської міської військової адміністрації (в частині збільшення бюджетних призначень на такі видатки) та, відповідно, не передбачені рішенням про бюджет Чернігівської міської територіальної громади на 2024 рік, спірні правочини в частині оплати наданих транспортних послуг та відшкодування вартості пільгових перевезень на спірну суму укладено всупереч вимогам частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, а тому вони в цій частині є недійсними (нікчемними) в силу частини третьої статті 48 Бюджетного кодексу України.

У свою чергу, суд ураховує, що згідно з положеннями частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочин є нікчемним з моменту його вчинення (ab initio) незалежно від пред`явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін чи волі будь-якої іншої особи автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх.

Крім того, нікчемний правочин не породжує правових наслідків, притаманних правочинам цього виду, тобто не зумовлює переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав ні для кого і сторони не досягнуть бажаного результату внаслідок вчинення нікчемного правочину. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто.

Така стала правова позиція Верховного Суду щодо нікчемного правочину викладена, зокрема і в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.11.2023 у справі № 755/12702/22 (провадження № 61-11920св23).

Згідно із частиною п`ятою статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Отже, оскільки спірні договори в частині спірних зобов`язань (видатків), які не були передбачені у місцевому бюджеті на 2024 рік, тобто збільшення яких не було затверджено начальником Чернігівської МВА, укладено всупереч вимогам закону, зокрема частині першій статті 23 БК України, та на нього поширюються правила недійсності, визначені частиною третьою статті 48 БК України, які безпосередньо встановлюють недійсність таких договорів, тобто вказують на їх нікчемність (недійсність яких прямо встановлена законом), тоді як закон не вимагає визнання такого правочину недійсним, суд вважає за необхідне у спірних правовідносинах розглянути можливість застосування наслідків недійсності таких правочинів з власної ініціативи, що відповідає загальним засадам господарського судочинства щодо ефективного та справедливого судового розгляду.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08.07.2026 у справі №927/219/25.

При цьому суд керується принципом jura novit curia («суд знає закони»), відповідно до якого суд під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин (суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum dabo tibi ius)).

Щодо додаткових угод №10 від 17.02.2025 до Договору №01 та №2 від 14.02.2025 до Договору №09, якими зменшено оплату Перевізнику (позивачу) за фактично надані транспортні послуги та з відшкодування компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян на усю суму заборгованості, яка залишалась неоплаченою, а також щодо актів звірки розрахунків станом на 17.02.2025 та станом на 14.02.2025, відповідно до яких відсутня заборгованість за такі послуги та з відшкодування компенсації, суд зазначає таке.

Суд вважає, що найбільш вірогідним є те, що укладення зазначених додаткових угод, а також підписання актів звірки розрахунків на вказані дати пов`язане саме з відсутністю бюджетних асигнувань на забезпечення видатків за Договорами № 01 та № 09. Позивач, після визнання судом протиправним та нечинним рішення Чернігівської міської ради «Про бюджет Чернігівської міської територіальної громади на 2024 рік (2555900000 код бюджету)» від 10.07.2024 № 41/VIII-3, усвідомлював відсутність таких бюджетних асигнувань, а тому підписав додаткові угоди про зменшення вартості послуг на суму, яка залишалася неоплаченою.

Отже, уклавши зазначені додаткові угоди, сторони фактично намагалися перевести свої договірні взаємовідносини у спірній частині в позадоговірну площину.

Разом з тим, суд враховує, що додаткова угода є правочином, що вносить зміни до вже існуючого договору. Тобто за його допомогою сторони можуть вносити зміни до діючого договору, тим самим змінюючи свої попередні домовленості.

Оскільки Договори № 01 та № 09 в частині спірних зобов`язань (видатків), які не були передбачені у місцевому бюджеті на 2024 рік, тобто збільшення яких не було затверджено начальником Чернігівської МВА, є нікчемними та не породжують тих юридичних наслідків, на які вони були спрямовані, у тому числі виникнення відповідних договірних прав та обов`язків, додаткові угоди № 10 від 17.02.2025 та № 2 від 14.02.2025, спрямовані на зміну саме цих умов, не можуть породжувати правових наслідків у вигляді зміни розміру зобов`язань, які мали виникнути на їх підставі.

Іншими словами, неможливо шляхом укладення додаткової угоди змінити розмір або припинити зобов`язання, яке не виникло внаслідок нікчемності основного договору. Тому зазначені додаткові угоди не можуть бути підставою для визначення дійсного розміру зобов`язань сторін та, відповідно, для висновку про відсутність заборгованості за фактично надані транспортні послуги.

За таких обставин положення додаткових угод про зменшення суми заборгованості не підлягають застосуванню при визначенні прав та обов`язків сторін, оскільки це суперечило б правовій природі нікчемного правочину та засадам цивільного законодавства, визначеним п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України (справедливості, добросовісності та розумності).

Крім того, зменшення суми відшкодування компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян фактично до нуля суперечить ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт», якою передбачено, що види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Щодо застосування наслідків недійсності правочинів.

Відповідно до статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Так, відповідно до частини першої - другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною третьою статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зважаючи на те, що спірні догори є нікчемними (недійсними) у силу закону (частини третьої статті 48 БК України), а позивачем надано транспортні послуги громаді, зокрема щодо перевезення пільгових категорій пасажирів, вартість яких не була відшкодована у повному обсязі, суд доходить висновку, що грошові кошти, які є сумою наданих послуг за нікчемними договорами, підлягають стягненню з відповідача відповідно до вимог статей 216, 1212 ЦК України.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08.07.2026 у справі №927/219/25.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача про те, що належними відповідачами у цій справі є Чернігівська міська рада та Чернігівська міська військова адміністрація, оскільки саме Управління є замовником наданих спірних послуг та головним розпорядником бюджетних коштів, а тому саме на ньому, а не на зазначених органах, лежить обов`язок з оплати таких послуг.

Враховуючи вищевикладене суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 5 783 396,59 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників (ч. 1 ст. 75 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Щодо судових витрат позивача.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 69 400,76 грн підлягає стягненню з відповідача.

Щодо витрат на позивача на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні ЄСПЛ «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У позовній заяві позивач зазначив, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Як докази понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач до позовної заяви додав: копію договору про надання правничої допомоги від 10.02.2026, укладений з адвокатом Марченко Н. І. (далі – Договір від 10.02.2026); копію платіжної інструкції №1044 від 12.02.2026 про сплату коштів у розмірі 20 000,00 грн.

Відповідно до п. 1.1 Договору від 10.02.2026, укладеного між позивачем (далі - Клієнт) та адвокатом Марченко Н. І. (далі – Адвокат), Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе зобов`язання надати Клієнту правові послуги в обсязі та на умовах, визначених цим Договором, а Клієнт зобов`язується сплатити Адвокату винагороду за надання правової допомоги.

Згідно з п. 1.2 Договору від 10.02.2026 правові послуги, що надаються Адвокатом Клієнту по даному договору:

- підготовка та подання до суду позову до Управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв`язку Чернігівської міської ради про стягнення заборгованості за договорами №01 від 07.07.2023, №9 від 28.08.2024;

- представництво інтересів Клієнта в Господарському суді Чернігівської області при розгляді справи про стягнення заборгованості за вказаними договорами;

- за необхідності - підготовка та подання адвокатських запитів, письмових пояснень, заяв по суті та з процесуальних питань у вказаній справах.

За умовами п. 3.1, 3.2 Договору від 10.02.2026 вартість правових послуг за цим договором (гонорар адвоката) встановлюється у фіксованій сумі 20 000,00 грн, яка не залежить від обсягу виконаних робіт (наданих послуг), часу, затраченого адвокатом на їх виконання, кількості судових засідань у справі, в яких прийме участь Адвокат.

Строк оплати правових послуг, передбачених п.3.1 цього договору: 100% попередня оплата, протягом 5 робочих днів з дня укладення цього договору.

Факт надання Адвокатом позивачу послуг з правничої допомоги підтверджується поданням позовної заяви та участю адвоката у двох судових засіданнях.

Заяви про неспівмірність або клопотання про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу від відповідача не надходило.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Отже, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача, становить 20 000,00 грн.

Щодо судових витрат відповідача.

Оскільки позов задоволено повністю, судові витрати, понесені відповідачем на професійну правничу допомогу, стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв`язку Чернігівської міської ради (код ЄДРПОУ 24840845, вул. Шевченка, будинок 50 Б, м. Чернігів, 14035) на користь Дочірнього підприємства «ПАССЕРВІС» Відкритого акціонерного товариства «ЧЕРНІГІВАВТОСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 30504925, вул. Громадська, 39, м. Чернігів, 14037) кошти у розмірі 5 783 396,59 грн, 69 400,76 грн витрат зі сплати судового збору та 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 17.09.2026.

Суддя В. В. Шморгун

Оригінал: reyestr.court.gov.ua