Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №922/2420/26 — Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2420/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Континент Сталь» (Україна, 08371, Київська область, Бориспільський район, село Перегуди, вулиця Центральна, будинок 65Б, ЄДРПОУ 42126934)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АМС БУД» (Україна, 61060, місто Харків, проспект Героїв Харкова, будинок 140/1, ЄДРПОУ 39556898)

про стягнення заборгованості за договором поставки,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області, через систему «Електронний Суд», надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Континент Сталь» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АМС БУД» про стягнення основної заборгованості за Договором поставки № КС 20-02-26/42 від 20.02.2026 у розмірі 13 743,96 грн, пені у розмірі 8 475,23 грн, штрафу у розмірі 30 532,71 грн, 10 % річних за неправомірне користування коштами у розмірі 2 825,07 грн та інфляційних втрат у розмірі 466,46 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за договором поставки № КС 20-02-26/42 від 20.02.2026 в частині повної та своєчасної сплати грошових коштів за поставлений товар.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2026, справу № 922/2420/26 передано на розгляд судді Юрченко В.С.

08.07.2026, суд позовну заяву залишив без руху, з одночасним встановленням строку та способу усунення її недоліків.

10.07.2026, позивач скерував, через систему «Електронний Суд», заяву про усунення недоліків (вх. № 16885).

13.07.2029, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/2420/26. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Роз`яснено відповідачу, що відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач може подати в строк для подання відзиву. Встановлено відповідачу строк - п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання до суду відзиву на позовну заяву, оформленого відповідно до вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України, а також всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. Роз`яснено учасникам справи, що відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач може подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотання, в порядку частини 7 статті 252 ГПК України, від учасників справи не надходило.

14.09.2026, через підсистему "Електронний Суд", від позивача надійшла заява (вх. № 22570), в якій останній зазначає, що після відкриття провадження у справі відповідач добровільно сплатив суму основного боргу в повному обсязі — 13 743,96 грн двома платежами 11.09.2026, а саме: платіжною інструкцією № 1004 від 11.09.2026 на суму 8 877,60 грн (призначення платежу: оплата за рахунком № 495 від 04.03.2026); платіжною інструкцією № 1020 від 11.09.2026 на суму 4 866,36 грн (призначення платежу: оплата за рахунком № 604 від 09.03.2026).

Крім того, позивач сформував клопотання про відмову від позову у справі №922/2420/26 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АМС БУД» основного боргу за Договором поставки № КС 20-02-26/42 від 20.02.2026 у розмірі 13 743,96 грн та закриття провадження у справі №922/2420/26 в частині стягнення основного боргу в розмірі 13 743,96 грн на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 ГПК України.

Також, позивач, з посиланням на те, що основний борг сплачено Відповідачем лише після пред`явлення позову та відкриття провадження у справі, тобто спір у цій частині виник унаслідок неправомірного невиконання Відповідачем грошового зобов`язання, то судовий збір у частині, що припадає на цю вимогу, підлягає покладенню на Відповідача (стаття 129 ГПК України).

Суд, розглянувши відмову позивача від позову в частині стягнення основного боргу в сумі 13 743,96 грн (вх. №22570 від 14.09.2026), зазаначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з частинами 1-3 статті 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову суд роз`яснює сторонам наслідки відповідної процесуальної дії, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Аналіз приписів статті 191 Господарського процесуального кодексу України дає підстави дійти до висновку, що підставами відмови господарським судом у задоволенні заяви про відмову від позову є те, що представник відповідної сторони обмежений у повноваженнях на вчинення процесуальної дії (відмови від позову). Також приписами статті 191 Господарського процесуального кодексу України не визначено підставу для відмови у задоволенні заяви про відмову від позову у зв`язку з її недостатньою обґрунтованістю.

Частиною 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік підстав для закриття провадження у справі. Суд зазначає, що цей перелік є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Зі змісту частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо: позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом (пункт 4). Положеннями частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частина 2 вищевказаної норми процесуального права передбачає, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За таких обставин, підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України є подана позивачем, відповідно до положень статті 191 Господарського процесуального кодексу України, заява про відмову від позову (або його частини), підписана уповноваженою особою, яка має право на вчинення відповідної процесуальної дії.

Суд дослідив подану заяву про відмову від позову в частині стягнення основного боргу в сумі 13 743,96 грн та встановив, що її підписано керівником позивача Жук Павлом Анатолійовичем. На підтвердження відомостей про керівника ТОВ "Континент Сталь", в матеріалах справи наявний Витяг з Єдиного державног ореєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Крім того, суд встановив, що відмова позивача від позову не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

При цьому, частина 2 статті 191 Господарського процесуального кодексу України покладає на суд обов`язок роз`яснити позивачу наслідки відповідних процесуальних дій. Господарський суд роз`яснює позивачу, що відповідно до частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Враховуючи, що відмова від позову є формою реалізації передбаченого статтею 14 Господарського процесуального кодексу України принципу диспозитивності господарського судочинства та не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, підписана уповноваженою на те особою, суд дійшов висновку про прийняття відмови ТОВ "Континент Сталь" від позову у справі № 922/2420/26 в частині стягнення основного боргу в сумі 13 743,96 грн., та відповідно, про задоволення заяви позивача (вх. № 22570 від 14.09.2026).

Відповідач правом на формування заперечень з приводу доводів, викладених у позовній заяві не скористався, про рух справи (зокрема, про відкриття провадження у справі) повідомлявся у відповідності до норм чинного господарського процесуального законодавства. В матеріалах справи міститься сформована довідка про доставку 13.07.2026 о (об) 15:55 Товариству з обмеженою відповідальністю “АМС БУД” в електронному вигляді ухвали Господарського суду Харківської області від 13.07.2026 по справі № 922/2420/26 про відкриття провадження у справі.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частин 1, 2 статті 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/2420/26 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі “Осіпов проти України”, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.

Виходячи з того, що відповідачу надано достатньо часу для формування відзиву на позовну заяву, втім він не скористався цим правом, суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень, тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

Як свідчать матеріали справи, 20.02.2026, між Товариством з обмеженою відповідальністю “КОНТИНЕНТ СТАЛЬ” (далі за текстом — Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “АМС БУД” (далі за текстом — Відповідач, Покупець) укладено Договір поставки № КС 20-02-26/42 (далі за текстом — Договір), за умовами якого Постачальник зобов`язався передати у встановлений термін у власність Покупця металопродукцію, надалі - Товар, а Покупець — зобов`язується оплатити вартість Товару та прийняти його відповідно до умов Договору (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.2. умов Договору ціна, загальна кількість, асортимент та розгорнута номенклатура Товару, що поставляється за цим Договором, визначається у Рахунках - фактурах Постачальника або в інших додатках до Договору та/або у видаткових накладних Постачальника.

Пунктом 1.3. Договору встановлено факт поставки Товару за цінами, загальною кількістю, асортиментом, та номенклатурою, зазначеними у Рахунках - фактурах та/або видаткових накладних, або факт оплати Рахунка - фактурах означає взаємну згоду Постачальника і Покупця з умовами поставки та умовами оплати Товару (якщо вони вказані в Рахунку Постачальника), ціною, загальною кількістю, асортиментом, та номенклатурою Товару, які зазначені у Рахунках - фактурах Постачальника та/або у видаткових накладних, а також є підтвердженням факту отримання Покупцем від Постачальника Рахунку - фактурах для оплати Товару, який Постачальник поставляє/поставив.

Відповідно до пункту 3.1. Договору, ціна за одиницю Товару та загальна вартість партії, умови, узгоджуються сторонами окремо та зазначаються на кожну окрему партію товару у відповідних специфікаціях до цього договору та/або рахунках чи інших супровідних документах на кожну партію Товару.

Згідно п. 3.2. Договору загальна сума договору складає загальну вартість поставленого Товару, яка зазначена в усіх Рахунках - фактурах,

Відповідно до п. 3.3. Договору, розрахунок за поставлений Товар здійснюється у національній валюті України (гривні) у безготівковій грошовій формі, шляхом попередньої оплати у розмірі 100% його вартості.

Оплата вартості Товару узгоджується сторонами на кожну партію окремо (п. 3.4. Договору).

Датою платежу вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок Постачальника (пункт 3.5. Договору).

Пунктом 4.2. Договору передбачено, що строк поставки протягом 7 (семи) робочих днів з дати отримання Постачальником попередньої оплати у розмірі зазначеному у цьому Договорі. Найменування товару вказується на кожну окрему партію товару в додатках (специфікація) до Договору.

Пунктом 4.5. Договору Право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту повної оплати Товару, фактичного отримання Товару Покупцем та оформлення відповідним чином видаткової накладної. Сторони домовились, що Товар, який поставляється за цим Договором, не підлягає страхуванню. Ризик випадкової загибелі чи пошкодження Товару несе власник Товару.

Пункт 4.6. Договору встановлює, що датою поставки (передачі) Товару вважається дата зазначена у видатковій накладній на відпуск Товару (кожної окремої партії Товару).

Поставка кожної партії Продукції здійснюється на а підставі замовлення Покупця. Замовлення надаються Постачальникові за допомогою факсимільного зв`язку або іншими способами зв`язку, забезпечують фіксацію тексту, і дати замовлення, або іншим способом, прийнятим для Сторін.(пункт 4.13. Договору)

Передача продукції від Постачальника Покупцеві здійснюється за видатковою накладною та оформленою Покупцем відповідним чином довіреністю на одержання продукції. (пункт 4.14. Договору)

Згідно п. п. 5.3.3 та 5.3.4 Договору, Покупець зобов`язаний прийняти Товар, поставлений згідно з умовами, визначеними Договором та здійснити оплату за поставлений Товар, на умовах та у строки, визначені Договором.

Згідно статті 6.5. Договору, за порушення строків оплати Товару, на умовах відстрочення, Постачальник має право стягнути з Покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочки за весь період прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання грошових зобов`язань. При порушенні строків оплати Покупець додатково, крім пені, стягує штраф у розмірі 15 % від суми заборгованості. У визначенні розміру неустойки (пені) сторони керуються положеннями ч. 2 ст. 551 ЦК України (пункт 6.8. Договору).

Крім сплати пені, Сторона, що порушила умови Договору, відшкодовує іншій Стороні заподіянні в результаті цього збитки, а за порушення грошового зобов`язання також сплачує 10% за неправомірне користування коштами (пункт 6.7. Договору).

У пункті 10.1. Договору, сторони передбачили, що договір вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2026, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань

В межах договірних правовідносин, позивачем було сформовано та виставлено Відповідачу наступні рахунки - фактури:

- 20.02.2026 рахунок - фактура № 249 на суму з ПДВ 82 131,48 грн, із зазначенням назви товару, кількості та загальної суми товару;

- 04.03.2026 рахунок - фактура № 495 на суму з ПДВ 38 877,60 грн, із зазначенням назви товару, кількості та загальної суми товару;

- 05.03.2026 рахунок - фактура № 546 на суму з ПДВ 77 676,00 грн, із зазначенням назви товару, кількості та загальної суми товару;

- 09.03.2026 рахунок - фактура № 604 на суму з ПДВ 4 866,36 грн, із зазначенням назви товару, кількості та загальної суми товару.

Обставини щодо виставлення вказаних рахунків - фактури позивачем саме відповідачу, сторонами у межах цієї справи не оскаржується.

На виконання Договору Позивач поставив Відповідачу товар на загальну суму 203 551,44 грн чотирма партіями, що підтверджується видатковими накладними №РН-0000024 від 20.02.2026 на суму 82 131,48 грн, № РН-0000061 від 05.03.2026 на суму 38 877,60 грн, № РН-0000079 від 09.03.2026 на суму 77 676,00 грн, № РН-0000155 на суму 249,60 грн та № РН-0000156 від 24.03.2026 на суму 4 616,76 грн.

Як свідчать матеріали справи, претензій щодо кількості, якості та асортименту Товару зі сторони Відповідача не було, видаткові накладні підписані уповноваженими представниками Сторін та їх підписи скріплені печатками Сторін відповідно.

Відповідач, в межах дії договору, здійснював дії щодо оплати поставленого за рахунком - фактурою № 249 від 20.02.2026 на суму 82 131,48 грн товару, на підтвердження чого в матеріалах справи наявна платіжна інструкція № 188 від 04.03.2026 на суму 82 131, 48 грн.

Також, відповідач здійснив оплату товару на суму 77 676,00 грн за рахунком - фактурою № 546 від 05.03.2026, що підтверджується платіжною інструкцією № 4563 від 14.05.2026 на суму 77 676,00 грн.

Оплату за рахунком - фактурою № 495 від 04.03.2026, здійснена Відповідачем двома частковими платежами: за платіжною інструкцією № 362 від 09.04.2026 на суму 10 000,00 грн та платіжною інструкцією №589 від 29.06.2026 на суму 20 000,00 грн.

В той же час рахунок - фактура № 604 від 09.03.2026 - взагалі не сплачена Відповідачем.

Позивачем 03.05.2026, на адресу відповідача, була направлена претензія №06.1/336-26-Вих, за змістом якої, Позивач інформував Відповідача про не виконання своїх зобов"язань по Договору поставки № КС 20-02-26/42 від 20.02.2026 та наявність станом на 30.04.2026 року заборгованості у розмірі 111 419,96 грн та необхідності сплатити її до 10.05.2025 року, з урахуванням нарахованої пені, штрафу, річних та інфляційних втрат, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Станом на дату подання позову, позивач рахує за відповідачем заборгованість у сумі 13 743,96 грн (залишок за рахунком фактурою № 495 від 04.03.2026 у сумі 8 877,60 грн та залишок за рахунком - фактурою № 604 від 09.03.2026 у сумі 4 866,36).

Крім того, внаслідок порушення договірних зобов`язань, позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 8 475,23 грн, штраф у розмірі 30 532,71 грн, 10% річних за неправомірне користування коштами у розмірі 2 825,07 грн та інфляційні втрати у розмірі 466,46 грн.

В той же час, матеріали справи містять заяву Позивача (вх. № 22570 від 14.09.2026) про відмову від позову в частині стягнення основного боргу в сумі 13 743,96 грн., яка судом розглянута та прийнята відмова позивача від позову в частині стягнення основного боргу в сумі 13 743,96 грн.

У зв`язку з тим, що позивач з власної ініціативи письмовою заявою відмовився від позову в частині стягнення основного боргу в сумі 13 743,96 грн і відмова прийнята господарським судом, провадження у справі підлягає закриттю на підставі частини 3 статті 191 та пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

В іншій частині позовних вимог - позивач підтримав позов.

Тому, подальший розгляд справи здійснюється в межах підтриманої позивачем частини позовних вимог, а саме про стягнення пені у розмірі 8 475,23 грн, штрафу у розмірі 30 532,71 грн, 10% річних за неправомірне користування коштами у розмірі 2 825,07 грн та інфляційних втрат у розмірі 466,46 грн.

Відповідач не скористався правом на формування заперечень щодо позову.

Судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії” (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Враховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд самостійно оцінює докази, надані сторонами у справі, у їх сукупності, керуючись принципом вірогідності, передбаченим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією статтею, наявність обставин, на які посилається сторона, вважається доведеною, якщо докази, надані на їх підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, враховуючи всі обставини справи.

Предметом судового розгляду у справі є вимога Позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 8 475,23 грн, штрафу у розмірі 30 532,71 грн, 10% річних за неправомірне користування коштами у розмірі 2 825,07 грн та інфляційних втрат у розмірі 466,46 грн за Договором поставки № КС 20-02-26/42 від 20.02.2026, а предметом доказування у справі, відповідно, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

На підставі статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Договір це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

Статтями 509, 510 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Загальні положення про договір визначені статям 626-637 Цивільного кодексу України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 Цивільного кодексу України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частини 1 статті 655, частини 1 статті 663 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

З огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір поставки № КС 20-02-26/42 від 20.02.2026, як належну підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що договір та додатки до нього оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками, без зауважень та заперечень в добровільному порядку.

При цьому, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору. Відтак, договір поставки № КС 20-02-26/42 від 20.02.2026 чинний протягом відповідного періоду.

Аналізуючи умови укладеного між сторонами договору, враховуючи, що предметом договору слугує зобов`язання із передачі товару, суд зазначає, що між сторонами виникли господарські відносини на підставі договору поставки, до яких, крім положень Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов`язання, застосовуються також положення глави 54 підрозділу 1 Розділу ІІІ ЦК України.

При цьому, суд звертає увагу, що позивач у позові в обгрунтування позовних вимог посилається на ч. 1 ст. 692 ЦК України при визначенні строку оплати кожної партії товару, оскільки сторонами у Договорі письмово строк оплати товару (у специфікаціях/додаткових угодах) не визначався, а тому, позивач вважає, що кожна партія товару підлягала оплаті в день її фактичної передачі (дата видаткової накладної), а прострочення грошового зобов`язання настає з наступного дня та надає відповідно розрахунок пені та штрафу.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що згідно з пунктом 3.3. Договору розрахунок за поставлений Товар здійснюється у національній валюті України (гривні) у безготівковій грошовій формі, шляхом попередньої оплати у розмірі 100% його вартості. Тобто, посилання Позивача на частину 1 статті 692 ЦК України при визначені строку оплати кожної партії товару є помилковим, оскільки оплата товару Відповідачем встановлена сторонами в умовах укладеного Договору - попередня оплата у розмірі 100% його вартості.

Так, обираючи варіант реалізації розсуду суду, слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв`язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі №910/12876/19 (пункт 7.11).

Тлумачення змісту договору не може бути таким, що призводитиме до неможливості виконання договірного зобов`язання взагалі і ніколи (постанова Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 740/2904/17 (провадження № 61-15352св20), від 12 січня 2022 року № 754/4475/19 (провадження № 61-5491св21).

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 такого змісту: « 6.56. У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні».

Зміст цього принципу полягає у тому, що у випадку, якщо суд при вирішенні спору дійде до переконання, що позивач на обґрунтування своїх вимог та заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, то суд має право самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію та застосувати для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

У даному випадку суд керується положеннями статті 693 Цивільного кодексу України.

Водночас, з приводу умов оплати товару суд зазначає, що у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.08.2023 у справі № 927/211/22 викладено такі висновки:

«…49. Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

50. Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 ЦК. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 ЦК (ч.1 ст.693 ЦК).

51. Згідно з ч.1 ст. 664 ЦК обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар…

…77. Договір купівлі-продажу є консенсуальним договором, який вважається укладеним з моменту досягнення згоди щодо істотних умов договору, що підтверджується його підписанням сторонами. Отже, сторона, яка не здійснила попередню оплату за договором купівлі-продажу, всупереч своїм договірним обов`язкам не може вважати договір неукладеним, а обов`язки зі здійснення попередньої оплати неіснуючими.

78. Якщо сторона втратила інтерес до виконання договору, зокрема до придбання товару, або не вносить попередню оплату через порушення своїх обов`язків продавцем, то така сторона може скористатися правом розірвання договору. Без здійснення відповідних дій її обов`язки з внесення попередньої оплати, передбачені договором, не є припиненими або виконаними, і відповідно інша сторона може звернутися до суду для стягнення відповідних сум заборгованості за договором в примусовому порядку.

79. З огляду на зазначене, Об`єднана палата дійшла висновку про наявність підстав для відступу (уточнення) висновків щодо застосування ст.538 ЦК, викладених в постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 908/523/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19, від 25.02.2020 у справі №922/1705/19. Системне тлумачення ст.538, ч.2 ст.625, ч.1 ст.655, ст.692, ч.1 ст.697 ЦК дозволяє дійти висновку про те, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати від покупця оплати товару, сплати процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, навіть якщо товар ще не був переданий продавцем у власність покупця. При цьому суд повинен враховувати заперечення іншої сторони (покупця) щодо невиконання продавцем своїх інших зустрічних зобов`язань, передбачених договором (не виставлення рахунку-фактури, неповідомлення інформації про готовність товару до відправки, передбаченої договором, недопуск представників покупця для огляду та перевірки товару тощо). Покупець, заперечуючи проти вимоги продавця про стягнення попередньої оплати, також може доводити очікувану неможливість виконання продавцем свого зобов`язання з передачі товару в натурі (знищення, втрату товару) або істотну затримку у виконанні продавцем своїх обов`язків з передачі товару (очікуване істотне порушення)».

Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної товару та водночас набуває права вимагати від продавця його передачі.

Так, згідно статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.(ч.1 ст.538 ЦК України)

Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок (ч.4 ст.538 ЦК України).

Так, матеріалами справи підтверджується здійснення позивачем поставки продукції та надання послуг з її поставки на суму 203 551,44 грн, що підтверджується видатковими накладними, а саме: видатковою накладною № РН-0000024 від 20.02.2026 на суму 82 131,48 грн, видатковою накладною № РН - 0000061 від 05.03.2026 на суму 38 877,60 грн, видатковою накладною № РН - 0000079 від 09.03.2026 на суму 77 676,00 грн, видатковою накладною № РН - 0000155 від 24.03.2026 на суму 249,60 грн та видатковою накладною № РН - 0000156 від 24.03.2026 на суму 4 616, 76 грн.

У свою чергу, відповідачем здійснено оплату поставленої продукції та наданих послуг з порушенням строку, визначеного умовами Договору (п.3.3 Договору) на загальну суму 203 551,44 грн, що підтверджується платіжними інструкціями, а саме: № 188 від 04.03.2026 на суму 82 131,48 грн (товар поставлено 20.02.2026 згідно видаткової накладної № РН-0000024), № 4563 від 14.05.2026 на суму 77 676,00 грн (товар поставлено 09.03.2026 згідно видаткової накладної № РН-0000079) та № 362 від 09.04.2026 на суму 10 000,00 грн № 589 від 29.06.2026 на суму 20 000,00 грн (товар поставлено 05.03.2026 згідно видаткової накладної № 0000061 від 04.03.2026) № 1004 від 11.09.2026 на суму 8877,60 грн (товар поставлено 05.03.2026 згідно видаткової накладної № 0000061) та № 1020 від 11.09.2026 на суму 4 866,36 грн. (товар поставлено 24.03.2026 згідно видаткової накладної № 0000156).

Суд, з урахуванням встановленого факту порушення відповідачем умов договору, доходить до висновку, що вказані обставини свідчать про порушення Відповідачем договірного обов`язку щодо вчасної оплати Товару, встановлений Договором, та відповідно, про наявність підстав для застосування відповідальності до Відповідача згідно пункту 6.2. Договору, як-то сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочки за весь період прострочення та штрафу у розмірі 10% суми заборгованості через порушення строків оплати.

В статті 549 Цивільного кодексу України надано визначення неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Отже, сплату неустойки як один із видів забезпечення виконання зобов`язання, встановлених договором або законом, та як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов`язання передбачено лише нормами ЦК України (пункт 3 частини першої статті 611 цього Кодексу).

Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань.

Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Зокрема, задля прагнення учасників зобов`язання до дійсно оперативного, негайного використання свого права на неустойку для неї встановлений спеціальний скорочений строк позовної давності: позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Поряд з цим, Цивільний кодекс України передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом.

Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідного зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2018 року по справі № 916/804/17 сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України) (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі 910/2031/16).

Одночасне стягнення пені та штрафу за одне й те саме порушення грошового зобов`язання не є подвійною відповідальністю та не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки пеня і штраф є різними видами (формами) неустойки, а не окремими видами юридичної відповідальності; чинне законодавство не встановлює заборони на одночасне стягнення пені та штрафу, якщо це передбачено договором (ст. 627 ЦК України — свобода договору). Така правова позиція неодноразово підтверджена Верховним Судом, зокрема в постановах КГС ВС від 09.02.2018 р. у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 р. у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 р. у справі № 922/1720/17 та від 02.04.2019 р. у справі № 917/194/18.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 693 ЦК України, передбачено, що у разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Так, згідно ч. 2 ст.538 ЦК України встановлено, що при зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Оскільки сторонами не було визначено договором поставки № КС 20-0226/42 від 20.02.2026 алгоритм попередньої оплати та поставки товару, суд виснує, що відповідно до вимог статті 693 та статті 538 Цивільного кодексу України, сторони повинні були виконати свої обов`язки одночасно - кожна партія товару підлягала оплаті в день її фактичної передачі Покупцю (дата видаткової накладної), та відповідно, прострочення виконання грошового зобов"язання настає з наступного дня.

В той же час, сплата пені та штрафу не звільняє Відповідача від виконання основного зобов`язання з оплати товару (п. 6.9 Договору, ст. 552 ЦК України), а сплата основного боргу, у свою чергу, не припиняє нарахування неустойки за період, протягом якого мало місце прострочення (п. 6.9 Договору).

Судом перевірено розмір нарахованої Позивачем до стягнення з Відповідача неустойки, та встановлено, що розрахунок здійснено Позивачем арифметично та методологічно правильно, а саме, з урахуванням проведених Відповідачем оплат, що свідчить про обґрунтованість вимоги про стягнення з Відповідача пені у розмірі 8475,23 грн та штрафу у розмірі 30 532,71 грн.

На час розгляду справи судом матеріали справи доказів сплати відповідачем неустойки не містять.

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку, що Позивачем доведено належними та допустимими доказами, що Відповідач при виконанні своїх зобов`язань за договором, допустив їх порушення у вигляді несвоєчасної оплати товару, а відтак, суд висновує про задоволення вимоги позивача та відповідно, ухвалює стягнути з відповідача пеню у розмірі 8 475,23 грн та штраф у розмірі 30 532,71 грн.

Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні збитки у розмірі 466,46 грн та 10% річних за неправомірне користування коштами у розмірі 2825,07 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України зазначив, що ст. 617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Окрім спеціальної норми щодо відповідальності за порушення договірних правовідносин, законодавство надає кредиторам широкий спектр інструментів стимулювання боржника до дотримання своїх зобов`язань та боротьби з недобросовісними діями, зокрема, статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року по справі №910/10156/17, дійшла висновку, що наслідком неправомірного користування чужими грошовими коштами, тобто прострочення виконання грошового зобов`язання (як договірного, так і позадоговірного), є нарахування процентів річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Правомірне ж користування чужими грошовими коштами може передбачати сплату процентів, розмір яких визначений договором або законом

Відповідно до 6.7. Договору, крім сплати пені, Сторона, що порушила умови Договору, відшкодовує іншій Стороні заподіянні в результаті цього збитки, а за порушення грошового зобов`язання також сплачує 10% за неправомірне користування коштами.

В даному випадку, сторони, керуючись принципом свободи договору, виклали його положення найбільш зрозумілим для них способом. На думку суду, методика обчислення річних не змінює суті та правової природи такого стягнення, і будь-який з таких способів дозволяє шляхом простої арифметичної дії визначити розмір процентів за рік.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 10% річних за неправомірне користування коштами, суд встановив, що дані розрахунки здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства та умов Договору і є арифметично вірними, а відтак позовні вимоги у частині стягнення 10 % річних за неправомірне користування коштами у розмірі 2 825,07 грн та інфляційні втрати у розмірі 466,46 грн підлягають задоволенню.

Згідно вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про закриття провадження у справі згідно п.4 ч. 1 статті 231 ГПК України в частині стягнення основного боргу в сумі 13 743,96 грн. та задоволення позову в частині стягнення пені у розмірі 8 475,23 грн, штрафу у розмірі 30 532,71 грн, 10 % річних за неправомірне користування коштами у розмірі 2 825,07 грн та інфляційних втрат у розмірі 466,46 грн.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ч. 9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що основний борг було сплачено відповідачем лише після пред`явлення позову та відкриття провадження у справі, тобто спір виник внаслідок неправомірного виконання останнім грошового зобов`язання, суд дійшов висновку про покладення суми судового збору на ТОВ «АМС БУД» в повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Континент Сталь» про відмову від позову (вх. № 22570 від 14.09.2026) - задовольнити.

Прийняти відмову позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Континент Сталь», від позову в частині стягнення основного боргу у сумі 13 473,96 грн у справі №922/2420/26.

Закрити провадження у справі № 922/2420/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Континент Сталь» (Україна, 08371, Київська область, Бориспільський район, село Перегуди, вулиця Центральна, будинок 65Б, ЄДРПОУ 42126934) до Товариства з обмеженою відповідальністю «АМС БУД» (Україна, 61060, місто Харків, проспект Героїв Харкова, будинок 140/1, ЄДРПОУ 39556898) в частині стягнення основного боргу у сумі 13 473,96 грн - у зв`язку з відмовою позивача від позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АМС БУД» (Україна, 61060, місто Харків, проспект Героїв Харкова, будинок 140/1, ЄДРПОУ 39556898) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Континент Сталь» (Україна, 08371, Київська область, Бориспільський район, село Перегуди, вулиця Центральна, будинок 65Б, ЄДРПОУ 42126934, IBAN: НОМЕР_1 в АТ «СЕНС БАНК», МФО 300346) пеню у розмірі 8 475,23 грн, штраф у розмірі 30 532,71 грн, 10 % річних у розмірі 2 825,07 грн та інфляційні втрати у розмірі 466,46 грн та судові витрати (сплачений судовий збір) у сумі 2 662,40 грн.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "15" вересня 2026 р.

СуддяВ.С. Юрченко