Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №922/762/26 (610/2991/24) — Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/762/26 (610/2991/24)

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 (теперішнє найменування топоніму - Калинівка), РНОКПП НОМЕР_1 ),

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна аграрна компанія “Балінвест” (місцезнаходження: Україна, 64225, Харківська область, Балаклійський район, село Яковенкове, вулиця Миру, будинок 27, код ЄДРПОУ 32934058), та співвідповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРТУМ АГРО» (64225, Харківська область, Ізюмський район, с. Яковенкове, вулиця Миру, будинок 27, ЄДРПОУ 45446922),

про стягнення орендної плати та розірвання договору оренди земельної ділянки в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна аграрна компанія “Балінвест”,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Балаклійського районного суду Харківської області, через систему «Електронний Суд», надійшов позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна аграрна компанія “Балінвест” про розірвання договору оренди земельної ділянки від 13.02.2012, з урахуванням додаткової угоди від 30.10.2014 щодо земельної ділянки площею 5,9181 га, кадастровий номер 6320288000:04:000:0622 та стягнення орендної плати за 2022 та 2023 роках заборгованості по орендним платежами у загальному розмірі 20 390,93 грн.

Позовні вимоги, обґрунтовано тим, що позивачу належить земельна ділянка, площею 5,9181 га ріллі, кадастровий номер 6320288000:04:000:0622, яка розташована на території Яковенківської сільської ради Балаклійського району Харківської області.

Також, позивач у позові зазначає, що 13.02.2012, між ним та ТОВ "ІАК „БАЛІНВЕСТ" було укладено договір оренди земельної ділянки, який 14.05.2012 зареєстрований у Балаклійському районному відділі ХРФ ДП ЦДЗК.

Надалі, 30.10.2014, між Позивачем та Відповідачем було укладено додаткову угоду, у відповідності до якої збільшено строк Договору оренди, встановлено орендну плату в розмірі 5% від проіндексованої нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та передбачено, що нарахування орендної плати здійснюється з розрахунку 5% з 01.01.2014.

В той же час позивач наполягає на тому, що Відповідач порушив свої зобов`язання за договором оренди зі сплати орендної плати за 2022, 2023 роки, яку зобов`язаний був сплатити на користь позивача, з урахуванням щорічної індексації, у загальній сумі 20 390,93 грн.

Оскільки, відповідач істотно порушив умови договору оренди, не сплативши у визначені строки, на користь позивача, оренду плату за 2022, 2023 роки, що на думку позивача, відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України та п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України є підставою для розірвання договору оренди від 13.02.2012, з урахуванням додаткової угоди від 30.10.2024, щодо земельної ділянки площею 5,9181 га, кадастровий номер 6320288000:04:000:0622, за рішенням суду.

Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 24.10.2025 у справі № 610/2991/25 провадження у справі відкрито в порядку загального позовного провадження та встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.

02.02.2026, позивачем, через систему «Електронний Суд», було подано до суду загальної юрисдикції, клопотання про залучення ТОВ «Фортум Агро» до участі у справі у якості співвідповідача, оскільки позивачем було виявлено, що відповідачем відчужено право оренди за спірним договором оренди земельної ділянки від 13.02.2012, з урахуванням додаткової угоди до нього від 30.10.2014, ТОВ «Фортум Агро» на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 03.12.2024.

17.03.2026, позивач у справі № 610/2991/24, подав до суду загальної юрисдикції, через систему «Електронний Суд», заяву про збільшення позовних вимог та зміну підстав позову, а саме: про стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди земельної ділянки зі сплати орендної плати за 2024 у розмірі 6 973,17 грн та 2025 роки у розмірі 7 531,02 грн, а також про розірвання договору оренди земельної ділянки від 13.02.2012, з урахуванням додаткової угоди від 30.10.2014 щодо земельної ділянки площею 5,9181 га, кадастровий номер 6320288000:04:000:0622.

В даній заяві, позивач зазначає, що з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.04.2026, отриманої адвокатом Відповідача та Співвідповідача Волторністом Сергієм Івановичем, з якої вбачається, що право оренди спірної земельної ділянки було відчужено Співвідповідачу на підставі укладеного між Відповідачем та Співвідповідачем договору купівлі-продажу майнових прав від 03.12.2024. Надалі, позивач зазначає, що вищезазначений договір купівлі-продажу майнових прав від 03.12.2024 був розірваний ні підставі укладеного між Відповідачем та Співвідповідачем договору від 05.11.2025 щодо розірвання договору купівлі-продажу майнових прав від 03.12.2024.

Також, позивач зазначає, що з наданих співвідповідачем відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.04.2026, вбачається, що реєстрація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно речового права, на підставі укладеного договору купівлі-продажу майнових прав від 03.12.2024, відбулась 24.03.2025, а реєстрація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно речового права на підставі укладеного сторонами договору щодо розірвання договору купівлі-продажу майнових прав – відбулась 01.12.2025.

Позивач у даній заяві, вважає, що оскільки, у договорі оренди відсутні умови, які б наділяли Відповідача правом на передачу в суборенду земельної ділянки, договір оренди від 13.02.2012, з урахуванням додаткової угоди від 30.10.2014, підлягає розірванню також враховуючи норми ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі».

Матеріали справи не містять процесуальних документів щодо розгляду Балаклійським районним судом Харківської області, поданої позивачем заяви від 17.03.2026 про збільшення позовних вимог та зміну підстав позову. У зв`язку з чим Господарський суд Харківської області, в межах справи про банкрутство, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини, зазначає наступне.

Відповідно до положень абз 2 ч. 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов`язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Під збільшенням позовних вимог, як зазначалось вище, слід розуміти зміну кількісних показників щодо початково заявленої вимоги, яка обґрунтована певними обставинами. Обставини позову, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу становлять підстави позову. Зміна підстав позову це зміна обставин, на яких ґрунтується вимоги позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Водночас суд зауважує, що збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо у заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 918/350/16, від 27.06.2018 у справі № 910/18802/17 та від 28.03.2019 у справі № 910/23066/17.

Відповідно до п. 4.16. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду №922/404/19 від 09.07.2020 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви. Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 у справі №925/186/19, від 09.07.2020 у справі №922/404/19).

Вищезазначені правові позиції узгоджуються з практикою Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові №924/1437/15 від 25.06.2020.

Разом із тим, збільшенням розміру позовних вимог є збільшення позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві, тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов`язано із пред`явленням додаткових чи нових позовних вимог, про які не йшлося у позовній заяві, в тому числі шляхом доповнення немайнової вимоги майновою.

Така дія, як заявлення додаткових вимог може кваліфікуватися лише як зміна предмета позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Отже зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Заяву про зміну предмета або підстав позову, можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно в її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які не були визначені позивачем первісно підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Як встановлено судом, у первісній редакції позовної заяви позивач просив:

- Розірвати договір оренди земельної ділянки від 13.02.2012, з урахуванням додаткової угоди від 30.10.2014 щодо земельної ділянки площею 5,9181 га, кадастровий номер 6320288000:04:000:0622;

- Стягнути орендну плату за 2022 та 2023 роках заборгованості по орендним платежами у загальному розмірі 20 390,93 грн.

В заяві від 17.03.2026, позивачем заявлено збільшення позовних вимог майнового характеру, а саме заявлено про стягнення за прострочення сплати відповідачем орендної плати за 2024 рік у сумі 6 973, 17 грн та за 2025 рік у сумі 7 531,02 грн та за договором оренди земельної ділянки від 13.02.2012, з урахуванням додаткової угоди від 30.10.2014, та змінено правову підставу позову для розірвання договору оренди земельної ділянки від 13.02.2012, з урахуванням додаткової угоди від 30.10.2014 щодо земельної ділянки площею 5,9181 га, кадастровий номер 6320288000:04:000:0622. Так, при поданні первісної позовної заяви, позивач обгрунтував позовні вимоги тим, що відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України та п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України, підставою для розірвання договору оренди від 13.02.2012, з урахуванням додаткової угоди від 30.10.2014, за рішенням суду, є істотне порушення відповідачем умов договору оренди, а саме відповідачем, у визначені строки, у повному обсязі не сплачено на користь позивача орендну плату за 2022 та 2023 роки. У заяві від 17.03.2026, позивач, змінює або доповнює підставу для розірвання договору оренди від 13.02.2012, з урахуванням додаткової угоди від 30.10.2014, за рішенням суду. При цьому, згідно норми ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі», обгрунтовуючи фактом передачі відповідачем в суборенди земельної ділянки, без згоди Позивача.

Таким чином, у заяві від 17.03.2026, позивач збільшив період стягнення з відповідача та доповнив позов новою правовою підставою для розірвання договору оренди землі одночасно, що виключає можливість задоволення судом поданої позивачем заяви, оскільки позивачем зазначена самостійна матеріально-правова вимога, та одночасно, в її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави). Вчинення такої процесуальної дії, під виглядом зміни позовних вимог, відповідно до ст. 46 ГПК України - не допускається.

Крім того, суд звертає увагу, що заявляючи у заяві від 17.03.2026 інший період до стягнення орендної плати за 2024 та 2025 роки (порівняно із первісною позовною заявою 2022 та 2023 роки), позивач фактично не збільшив розмір позовних вимог, порівняно із первісним позовом, а доповнив їх новим періодом до стягнення орендної плати, тобто сформував окрему та самостійну позовну вимогу, яка не заявлялась під час подачі позову.

Виходячи зі змісту позовних вимог, та вказаної заяви позивача від 17.03.2026 про збільшення позовних вимог та зміну підстав позову, суд розцінює їх як одночасну зміну предмета і підстав позову, оскільки збільшення заявлених до стягнення сум нарахувань відбулось внаслідок зміни періоду їх нарахування позивачем (2024 та 2025 проти заявленого періоду 2022 та 2023) та доповнено до позовної заяви, вимогами, які не були заявлені при поданні первісної позовної заяви (нова підстава для розірвання договору оренди), що в сукупності має процесуальним наслідком відмову в задоволенні такої заяви.

Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 18.03.2026 залучено до участі у справі № 610/2991/24, за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест» про стягнення заборгованості та розірвання договору оренди земельної ділянки, в якості співвідповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФОРТУМ АГРО».

05.05.2026, позивач у справі № 610/2991/24, подав до суду загальної юрисдикції, через систему «Електронний Суд», заяву про зміну (доповнення) підстав позову, а саме: про стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди земельної ділянки зі сплати орендної плати за 2025 рік у розмірі 2 310,89 грн та стягнення зі співвідповідача заборгованості за договором оренди земельної ділянки зі сплати орендної плати за 2025 рік у розмірі 5 220,13 грн.

В обгрунтування заявлених вимог, позивач зазначає, що з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.04.2026, отриманої адвокатом Відповідача та Співвідповідача Волторністом Сергієм Івановичем з якої вбачається, що право оренди спірної земельної ділянки було відчужено Співвідповідачу на підставі укладеного між Відповідачем та Співвідповідачем договору купівлі-продажу майнових прав від 03.12.2024. Надалі, позивач зазначає, що вищезазначений договір купівлі-продажу майнових прав від 03.12.2024 був розірваний ні підставі укладеного між Відповідачем та Співвідповідачем договору від 05.11.2025 щодо розірвання договору купівлі-продажу майнових прав від 03.12.2024.

Позивач також у заяві від 05.05.2026 зазначає, що з наданих співвідповідачем відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.04.2026, вбачається, що реєстрація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно речового права, на підставі укладеного договору купівлі-продажу майнових прав від 03.12.2024, відбулась 24.03.2025, а реєстрація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно речового права на підставі укладеного сторонами договору щодо розірвання договору купівлі-продажу майнових прав – відбулась 01.12.2025.

Вказане, на думку позивача, свідчить, що з 24.03.2025 по 01.12.2025 право оренди на земельну ділянку належало співвідповідачу, а тому заборгованість зі сплати орендної плати за договором оренди, за цей період в сумі 5 220,13 грн, підлягає стягненню саме зі співвідповідача.

При цьому, позивач у заяві від 05.05.2026, вказує, що враховуючи умови договору оренди, відповідач зобов`язаний сплатити орендну плату за 2025 рік (у відповідності до розрахунку позивача за 112 днів 2025 року), у розмірі 2 310,89 грн.

Матеріали справи не містять процесуальних документів щодо розгляду Балаклійським районним судом Харківської області, поданої позивачем заяви від 05.05.2026 про зміну (доповнення) підстав позову. У зв`язку з чим Господарський суд Харківської області, в межах справи про банкрутство, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини, зазначає наступне.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову (зокрема, постанови Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №910/13267/18, від 03.08.2020 №911/2139/19).

Вищезазначені правові позиції узгоджуються з практикою Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові №924/1437/15 від 25.06.2020.

Судом встановлено, що у позовній заяві позивач просив:

- Розірвати укладений з відповідачем договір оренди земельної ділянки від 13.02.2012, з урахуванням додаткової угоди від 30.10.2014 щодо земельної ділянки площею 5,9181 га, кадастровий номер 6320288000:04:000:0622;

- Стягнути з відповідача орендну плату за 2022 та 2023 роках заборгованості по орендним платежами у загальному розмірі 20 390,93 грн.

Відповідно до заяви від 05.05.2026, позивач просив стягнути з відповідача та співвідповідача заборгованість за 2025 рік, обґрунтовуючи її додатковими обставинами, а саме договором купівлі-продажу майнових прав від 03.12.2024, які у первісній редакції позову, не наведені.

При цьому, суд зауважує, що зміст заяви про зміну (доповнення) підстав позову від 05.05.2026 має споріднений процесуальний зміст, тобто є пов`язаним з викладеними обставинами щодо заяви про збільшення розміру позовних вимог та зміну предмета позову від 17.03.2026 в частині періоду до стягнення (2025 рік).

Відповідно до матеріалів справи, судом встановлено, що заява позивача від 05.05.2026 про зміну (доповнення) підстав позову є фактично поданням окремого позову з іншим предметом та підставами позову, оскільки має інший предмет та підстави позову, що виключає можливість задоволення судом поданої позивачем заяви, в якості зміни (доповнення) підстав, заявлених позивачем первісних позовних вимог. Вчинення такої процесуальної дії, під виглядом зміни (доповнення) підстав позову, відповідно до ст. 46 ГПК України - не допускається.

Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 06.05.2026 цивільну справу № 610/2991/24 ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРТУМ АГРО», про стягнення орендної плати та розірвання договору оренди земельної ділянки, передано на розгляд до належного суду - Господарського суду Харківської області.

26.05.2026 матеріали справи № 610/2991/24 надійшли до Господарського суду Харківської області.

Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області 06.05.2026 у справі № 610/2991/25 цивільну справу ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест» та співвідповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРТУМ АГРО», про стягнення орендної плати та розірвання договору оренди земельної ділянки, передано на розгляд до належного суду - Господарського суду Харківської області.

26.05.2026 матеріали справи № 610/2991/24 надійшли до Господарського суду Харківської області.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду позовна заява в межах справи про банкрутство (вх. № 1857/26 від 26.05.2026) передана на розгляд судді Юрченко В.С.

Ухвалою суду від 01.06.2026 залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна аграрна компанія “Балінвест” та співвідповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРТУМ АГРО» (вх. № 1853/26 від 26.05.2026).

05.06.2026, через систему "Електронний Суд", на виконання вимог ухвали суду від 01.06.2026, та в межах строку, встановленого судом, від представника ОСОБА_1 надійшла заява (вх.№13705) про усунення недоліків позовної заяви.

09.06.2026, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву № 922/762/26 (610/2991/24) ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна аграрна компанія “Балінвест”, Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРТУМ АГРО» до розгляду в межах справи № 922/762/26 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна аграрна компанія “Балінвест”. Відкрито провадження у справі № 922/762/26 (610/2991/24). Постановлено, здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання до суду заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження разом із доказами надіслання (надання) їх позивачу згідно зі ст. 250 ГПК України. Встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву разом із доказами надіслання (надання) їх позивачу згідно зі ст. 251 ГПК України. Встановлено позивачу строк 5 днів з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив разом із доказами надсилання (надання) її відповідачу згідно зі ст. 251 ГПК України. Встановлено відповідачу строк 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень на цю відповідь разом із доказами надсилання (надання) їх позивачу згідно зі ст. 251 ГПК України.

24.06.2026, до суду, через систему «Електронний Суд», від відповідача надійшов відзив (вх. № 15466 від 25.06.2026).

Відповідач в обгрунтування заперечень зазначив, що розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим, відповідати тяжкості правопорушення та застосовується у випадку систематичного порушення його умов. Так, не можна застосовувати розірвання договору як наслідок порушення зобов`язання з огляду на неможливість використання відповідачем земельної ділянки за цільовим призначенням у зв`язку з тимчасовою окупацією с. Яковенкове (місце розташування земельної ділянки), наслідками такої окупації та сезонним характером господарювання, а також у зв`язку відсутністю вини відповідача у порушенні зобов`язання через наявність загальновідомих обставин непереборної сили.

Крім того, відповідач вказує на те, що наслідком активних бойових дій та окупації є забруднення полів та інших територій вибухонебезпечними предметами. Оскільки земельна ділянка, що орендується, знаходиться на території с. Яковенкове, яке з 28.02.2022 було окупованим, а з 11.09.2022 є територією можливих бойових дій, вона не могла використовуватися одразу після деокупації у зв`язку із її можливим забрудненням вибухонебезпечними предметами, а тому відповідач не мав вільного безпечного доступу до об`єкту оренди.

До того ж зазначив, що 14.05.2025 на його електронну пошту був надісланий лист від ГУ ДСНС у Харківській області, за вих. №65040-4891.65122. Із змісту вказаної відповіді убачається, що піротехнічними розрахунками заходи з проведення нетехнічного обстеження та розмінування на земельній ділянці не проводилися. Аналогічні твердження також містяться у звіті старости Яковенківського старостинського округу від 15.04.2024 (розміщеного за посиланням https://balakleyamer.gov.ua/?p=20017), в якому було зазначено, що після деокупації території старостату розмінування сільськогосподарських земель не проводилось. Можливість виконання зазначених робіт у цей період була істотно ускладнена. Обстеження та розмінування сільськогосподарських угідь, орендованих ТОВ «ІАК «Балінвест», мають низький пріоритет (а. с. 33, том 2).

Крім того, відповідач зазначає, що листом Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області від 13 січня 2025 року № 04-08/191 на запит адвоката Волторніста С., повідомлено, що станом на 10 січня 2025 року відсутня інформація щодо проведення обстеження земельних ділянок ТОВ «ІАК «Балінвест» на наявність вибухонебезпечних предметів. У зазначеному листі відсутні відомості стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 6320288000:03:000:0437 (а. с. 29-31, том 1).

Таким чином, відповідач вважає, що жодних обстежень на спірній земельній ділянці, а отже й розмінування/очищення деокупованої території не проводились.

При цьому, відсутність безпечного доступу до земельної ділянки (яка потребувала обстежень на предмет забруднення вибухонебезпечними предметами) необхідно розглядати у сукупності із стислими термінами проведення осінньої сівби (яка починається у середині вересня) та неможливістю підготуватися до неї. У зв`язку з сезонним характером використання земельної ділянки, орендар не міг одразу з 11.09.2022 повернутися до цільового використання об`єкту оренди (здійснення сівби), адже обстеження на предмет наявності вибухонебезпечних предметів на земельній ділянці не були проведені, а с. Яковенкове з дати деокупації є територією можливих бойових дій.

Більш того, відповідач зазначає, що саме по собі проведення посівної кампанії потребує здійснення відповідних підготовчих дій: закупівлі добрив, насіння, палива, оброблення земельної ділянки та підготовки сівалок. При цьому, с. Яковенкове було звільнено з під окупації лише 11.09.2022 та з цього моменту є територією можливих бойових дій, а наслідками такої окупації є відсутність безпечного доступу до земельної ділянки, що потребувало часу для обстеження її на предмет ймовірного забруднення вибухонебезпечними предметами.

Таким чином, відповідач у відзиві вказує, що, у зв`язку із стислими термінами проведення осінньої посівної кампанії, він не міг здійснити сівбу у 2022 році, що призвело до повного зупинення сільськогосподарського циклу. Враховуючи, що відповідач не мав об`єктивної можливості провести весняну чи осінню посівну кампанію у 2022 році, він фактично залишився без доходу та не міг використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням протягом всього періоду до наступної (в 2023-му році) посівної кампанії.

Окрім цього, відповідач наполягає на тому, що оброблення спірної земельної ділянки з метою захисту посівів є способом її використання, що цілком відповідає її цільовому призначенню та можливість проведення якого очікується орендарем. Хоча саме по собі не оброблення земельної ділянки, що призвело до втрати її родючості, не можна вважати підставою для звільнення відповідача від відповідальності, проте об`єктивна неможливість (зумовлена перебуванням земельної ділянки на тимчасово окупованій території та забрудненням вибухонебезпечними предметами) використання об`єкту оренди за його цільовим призначенням (здійснення посівів, догляд та обробка врожаю) дійсно виключає вину орендаря та звільняє його від сплати орендної плати.

У своєму відзиві відповідач посилається на ч. 4 ст. 762 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використано ним через обставини, за які він не відповідає. Таким чином, відповідач вважає, що він, як сторона спірного договору оренди, не допустив порушення умов договору, суб`єктивна сторона яких знаходилася б у сфері його впливу або контролю. За вказаних обставин, при відсутності вини орендаря у простроченні сплати орендної плати за 2022 рік, не можна вважати порушення строків сплати орендної плати систематичними, що виключає у даному випадку наявність умов для розірвання договору із заявленої позивачем підстави.

Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до рішення Харківської обласної ради від 14.02.2023 №502-VIII "Про наявність обставин непереборної сили та затвердження переліку суб`єктів господарювання - юридичних осіб сільськогосподарських товаровиробників, що постраждали внаслідок обставин непереборної сили", обставини, що склалися на території Харківської області, у зв`язку з російською військовою агресією проти України та стали підставою введення воєнного стану в Україні, були визнані обставинами непереборної сили з 24 лютого 2022 року до дня припинення чи скасування воєнного стану. Рішенням було затверджено перелік суб`єктів господарювання - юридичних осіб сільськогосподарських товаровиробників, що постраждали внаслідок обставин непереборної сили, до якого віднесено ТОВ "ІАК "БАЛІНВЕСТ".

Таким чином, відповідач стверджує, що прострочення сплати орендної плати за 2022 рік та за 2023 рік не можна вважати порушенням зобов`язання, що мало місце з вини орендаря, а тому до такого орендаря не можна застосовувати заходи відповідальності, передбачені ст. 611 ЦК України, серед яких і припинення зобов`язання внаслідок його розірвання. Віднесення відповідача до переліку суб`єктів господарювання - юридичних осіб сільськогосподарських товаровиробників, що постраждали внаслідок обставин непереборної сили, вказує на наявність форс-мажорних обставин (події на території Харківської області у зв`язку з російською військовою агресією та їх вплив на господарську діяльність відповідача) саме для цього суб`єкта.

За вказаних обставин, враховуючи неможливість відповідача використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням протягом 2022 року та 2023 року (у зв`язку із сезонним характером господарювання, тимчасовою окупацією та відсутністю безпечного доступу до об`єкту оренди за її наслідком), а також підтверджену рішенням Харківської обласної ради від 14 лютого 2023 року № 502-VIII наявність обставин непереборної сили щодо ТОВ "ІАК "БАЛІНВЕСТ" (відповідно до переліку), не можна застосовувати розірвання договору як наслідок порушення зобов`язання при відсутності вини орендаря та систематичності у простроченні сплати орендної плати.

Дослідивши поданий відзив (вх. № 15466), судом встановлено, що дана заява по суті справи подана з дотриманням строку, встановленого на її подання (присічний строк до 24.06.2026), підписана уповноваженою особою та має докази її направлення іншим учасникам справи, з огляду на наведене суд приймає до розгляду відзив із долученням до матеріалів справи.

30.06.2026, позивач, через систему "Електронний суд" подав відповідь на відзив (вх. № 15921), де зазначив, що відповідачем у порушення умов договору оренди земельної ділянки від 13.02.2012 з урахуванням додаткової угоди від 30.10.2014, орендна плата не сплачувалася повністю за 2022, 2023 роки, тому в його діях убачається систематичне порушення вказаного договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати, що є самостійною та достатньою підставою для розірвання такого договору. Позивач вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості використання земельних ділянки у період з 28.02.2022 до 11.09.2022, оскільки сільськогосподарське виробництво (вирощування зернових, зернобобових та олійних культур) є сезонним видом господарювання і використання спірної ділянки відбувається не постійно, з певною періодичністю, тобто навіть тоді, коли фактично відповідач нею не користувався. Відповідачем не надано доказів, що спірна ділянка в 2021 році не була засіяна або у 2022 році та після 11.09.2022 не відбувалося збирання врожаю внаслідок цієї сівби.

Також позивач стверджує, що нічим не підтверджено, що відповідач фактично залишився без доходу на весь період до збору врожаю після наступної посівної кампанії. Надані відповідачем лист ГУ ДСНС України у Харківській області від 14.05.2025 № 65040-4891.65122 та лист Балаклійської військової адміністрації Ізюмського району Харківській області від 13.01.2025 № 04-08.191 не підтверджують забруднення орендованої земельної ділянки вибухонебезпечними предметами. Документи, які б могли це підтверджувати, відповідачем не надавалися. Крім того, позивач зазначає, що ним не заявлено позовні вимоги щодо стягнення орендної плати з відповідача за період з 28.02.2022 до 11.09.2022.

Також позивач зауважив, що відповідачем у відзиві не спростовано наведені позивачем розрахунки заборгованості орендної плати за користування земельною ділянкою у 2022 та у 2023 році.

Дослідивши подану відповідь на відзив (вх. № 15921 від 30.06.2026), судом встановлено, що дана заява по суті справи подана з дотриманням строку, встановленого на її подання, підписана уповноваженою особою та має докази її направлення іншим учасникам справи, з огляду на наведене суд приймає до розгляду відзив із долученням до матеріалів справи.

06.07.2026, відповідачем, через систему "Електронний суд", подані заперечення (вх. № 16467 від 07.07.2026), в яких він наполягає на своїх раніше наведених доводах та зауважує на тому, що з 28.02.2022 до 11.09.2022 с. Яковенкове перебувало під тимчасовою окупацією, а тому відповідач був позбавлений можливості провести весняну посівну кампанію ярих зернових, бобових і олійних культур у 2022 році, а також не мав можливості здійснювати догляд та обробку врожаю зимових культур з метою попередження їхньої загибелі на майбутню посівну компанію у 2023 році.

При цьому, відповідач не заперечує проти його обов`язку зі сплати орендної плати, а лише вказує на неможливість використати об`єкт оренди за його цільовим призначенням у 2022 та 2023 році, внаслідок повномасштабної військової агресії та сезонного характеру використання, який потребує здійснення послідовного комплексу робіт у визначені терміни. В цілому заперечення відповідача кореспондуються з викладеними ним запереченнями у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши подані заперечення (вх. № 16467), судом встановлено, що дана заява по суті справи подана з дотриманням строку, встановленого на її подання (присічний строк до 06.06.2026), підписана уповноваженою особою та має докази її направлення іншим учасникам справи, з огляду на наведене суд приймає до розгляду відзив із долученням до матеріалів справи.

Співвідповідач, ТОВ «Фортум Агро», не скористався своїм правом на формування відзиву.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень, тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Суд окремо вважає необхідним зазначити, що строки розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження врегульовані розділом 10 Глави 1 Розділу ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до частини 1, 2, 3 статті 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Водночас, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" ( із змінами) від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України,Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. За змістом статей 10,12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Радою суддів України 02 березня 2022 року опубліковано рекомендації щодо роботи суддів в умовах воєнного стану, з урахуванням яких керівництвом Господарського суду Харківської області тимчасово до усунення вищезазначених обставин встановлено певний порядок роботи. Відповідно до частини 1 та 2 статті Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, з огляду на великий обсяг матеріалів справи по розгляду справи, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд констатує про те, що передбачені статтей 252 Господарського процесуального кодексу України строки розгляду справи в порядку спрощеного позовног опровадження не є розумними, адже не враховують всі ці обставини. При цьому, суд вказує про те, що ним здійснено усі необхідні дії для розгляду справи, а в матеріалах справи достатньо матеріалів для вирішення спору по суті.

У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09.10.1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).

Частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯК № 192283 від 27.10.2011 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 5,9181 га, кадастровий номер 6320288000:04:000:0622, розташованої на території Яковенківської сільської ради Балаклійського району Харківської області, земельна частка (пай) № 13 (а. с. 16, том 1).

13.02.2012 між Панковим Олексієм Миколайовичем (далі за текстом – Позивач/Орендодавець) та ТОВ "ІАК „БАЛІНВЕСТ" (далі за текстом – Відповідач/Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,9181 га, у тому числі ріллі 5,9181 га, розташованої на території Яковенківської сільської ради Балаклійського (натепер - Ізюмського) району Харківської області (далі за текстом – Договір оренди).

Договір оренди укладено на 15 років з моменту набранням ним чинності. Договір набуває чинності з моменту державної реєстрації (пункт 3.1. та 3.2. Договору оренди).

Відповідно до пункту 1.1. Договору оренди, Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з врахуванням коефіцієнта індексації 3.2. за 2011 рік, становить 71 862, 60 грн (пункт 2.3. Договору оренди).

Згідно пункту 4.1. Договору оренди орендна плата визначається у розмірі 3% від нормативної оцінки земельної ділянки, уточненої на коефіцієнт індексації за звітній рік, який офіційно визначається згідно Постанови КМУ від 12.05.2000 № 783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель».

За пунктом 4.3. Договору оренди, на момент укладання Договору, щорічний розмір орендної плати становить 2155,88 грн на рік.

Пунктом 4.4 Договору оренди передбачено, що орендна плата виплачується орендарем у грошовій формі, якщо сторони не домовляються про її виплату в натуральній формі, визначеною кількістю сільськогосподарської продукції: пшеницею, ячменем, соняшником та/або іншими видами продукції, або у відробітковій формі (надання послуг Орендодавцю), в порядку, визначеному п. 4.5. цього договору.

Так, згідно пункту 4.5. Договору оренди, форма розрахунку за договором: грошова, натуральна та/або відробіткова, в тому числі поєднання різних форм орендної плати, окремо щорічно погоджується сторонами в межах розміру орендної плати, визначеної згідно пункту 4.1. даної статті Договору, шляхом подання орендодавцем до 01.08 року письмової заяви на ім`я орендаря. Якщо до 30.10. сторони не погодили форму виплати орендної плати, вважається, що розрахунок по орендній платі буде здійснюватися в грошовій формі.

Відповідно до пункту 4.7. Договору оренди, орендна плата виплачується щорічно в строк до 20.12. того року, за який здійснюється розрахунок по орендній платі.

Пунктом 11.3. Договору оренди передбачено, що дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому закону; ліквідації юридичної особи-Орендаря, за умови відсутності правонаступника, в інших випадках, передбачених чинним законодавством та цим договором.

У разі якщо Орендар продовжує користуватися Земельною ділянкою після закінчення Строку дії Договору, то за відсутності письмових заперечень Орендодавця протягом одного місяця після закінчення Строку Договору, Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які передбачені Договором, про що Сторони мають підписати Додаткову угоду до цього Договору (пункт 3.4. Договору оренди).

За умовами пункту 11.1. Договору оренди, зміна умов Договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. Не допускається одностороння зміна умов Договору.

Крім того, за пунктом 11.4. Договору оренди, дія Договору припиняється шляхом його розірвання: за взаємною згодою сторін, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом або цим договором, в односторонньому порядку за заявою орендаря, за умови письмового попередження орендодавця про розірвання договору не менш, як за 30 днів до моменту такого розірвання.

Невід`ємними частинами Договору оренди є план/схема земельної ділянки, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень/обтяжень у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання передачі об`єкта оренди, проект відведення земельної ділянки (тільки у випадках прямо передбачених чинним законодавством).

Сторонами підписаний акт приймання-передачі об`єкта оренди, за яким Орендодавець у відповідності до умов укладеного між сторонами Договору оренди, передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування (оренду) для введення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку загальною площею 5,9181 га, яка знаходиться на території Яковенківської сільської ради Балаклійського району Харківської області, кадастровий номер 6320288000:04:000:0622. В даному акті сторонами засвідчено, що неузгоджені питання між сторонами – відсутні.

Договір оренди зареєстрований у Балаклійському районному відділі ХРФ ДП ЦДЗК 14.05.2012.

Надалі, 30.10.2014, між Позивачем та Відповідачем було укладено додаткову угоду до Договору оренди, у відповідності до якої збільшено строк дії Договору оренди на 20 років, до 2034 року включно, встановлено орендну плату в розмірі 5% від проіндексованої нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та передбачено, що нарахування орендної плати здійснюється з розрахунку 5% з 01.01.2014.

17.12.2016, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди за Відповідачем, строком дії до 2034 включно, на підставі укладеного Договору оренди за ТОВ «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест» від 13.02.2012 та додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 30.10.2014, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а. с. 14, том 1, а. с. 54, том 2)

На думку Позивача, відсутність повної оплати за Договором оренди у 2022 році та у 2023 році, а також відсутність жодного пояснення щодо невиконання взятих на себе зобов`язань, вказує на небажання Відповідача виконувати взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим позивачем сформовано позов для захисту його законних прав та інтересів, шляхом формування позовної вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати та розірвання договору оренди від 13.02.2012, з урахуванням додаткової угоди від 30.10.2014.

В свою чергу відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест» зазначив, що спірна земельна ділянка розташована на території с. Яковенкове Балаклійської міської територіальної громади та в період з 28 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року перебувала під тимчасовою окупацією та в цей період орендар був позбавлений можливості використовувати спірну земельну ділянку для отримання доходів, які є джерелом сплати орендної плати.

Більш того, сільськогосподарське виробництво є сезонним видом господарства. Так, не провівши посівну компанію в 2022 році, орендар фактично залишився без доходу, на весь період до збору врожаю після наступної посівної компанії за 2023 рік.

Таким чином, відповідач вважає, що орендар не допустив порушень умов договору, суб`єктивна сторона яких знаходилась б в сфері його впливу або контролю. У зв`язку з чим за відсутності вини орендаря у простроченні сплати орендної плати за 2022 рік та 2023 рік, не можна вважати порушення строків сплати орендної плати систематичними, що виключає в даному випадку наявність підстав для розірвання договору з заявленої позивачем підставою.

Судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії” (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Враховуючи положення статей 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Суд самостійно оцінює докази, надані сторонами у справі, у їх сукупності, керуючись принципом вірогідності, передбаченим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією статтею, наявність обставин, на які посилається сторона, вважається доведеною, якщо докази, надані на їх підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, враховуючи всі обставини справи.

Предметом судового розгляду у справі є вимога позивача про розірвання, за рішенням суду, договору оренди від 13.02.2012, з урахуванням додаткової угоди від 30.10.2014, та стягнення з відповідача заборгованість зі сплати орендної плати за 2022, 2023 роки в загальній сумі 20 390,93 грн, а предметом доказування у справі, відповідно, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 205 Цивільного кодексу України).

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 статті 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

У частині першій статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Правилами частини першої статті 2 Закону України «Про оренду землі» визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»).

Отже, оренда землі є окремим випадком найму майна, загальні правила якого визначені приписами цивільного (приватного) права. Відповідно й законодавче регулювання підстав припинення права оренди землі складається з норм цивільного та земельного законодавства.

За матеріалами даної справи судом встановлено, що 13.02.2012, з урахуванням додаткової угоди від 30.10.2014, між позивачем і ТОВ "ІАК „БАЛІНВЕСТ" укладено договір оренди земельної ділянки до 2034 року включно. Відповідно до умов указаного договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 5,9181 га, у тому числі ріллі 5,9181 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6320288000:04:000:0622, яка належить позивачу на праві приватної власності.

Сторони визначили, що нормативно грошова оцінки земельної ділянки, з врахуванням коефіцієнта індексації 3,2 за 2011 рік становить 71 862,60 грн, щорічний розмір орендної плати становить 2 155,88 грн, яка виплачується щорічно в строк до 20.12 того року, за який здійснюється розрахунок по орендній платі

Сторони у договорі оренди також визначили, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

Звертаючись до суду із позовом, позивач заявив до стягнення з відповідача суму орендної плати за 2022 та за 2023 роки у розмірі 20 390,93 грн.

Також, позивач просив суд розірвати договір оренди земельної ділянки від 13.02.2012, з урахуванням додаткової угоди від 30.10.2014, посилаючись на те, що відповідач систематично порушує строки сплати орендної плати за договором за 2022-2023 роки, а саме взагалі не виплатив орендну плату.

Нормативним обґрунтуванням для розірвання договору оренди від 15.11.2010 позивач визначив ч. 2 ст. 651 ЦК України та п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України.

В даному разі, першочерговим для оцінки предмету позову та підстав заявлених вимог є встановлення факту істотності порушення відповідачем умов договору оренди.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, а приписи статей 24, 25 цього Закону визначають права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема право орендодавця вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення орендної плати, а також право орендаря самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом також орендної плати за водний об`єкт (абзац п`ятий частини першої статті 24 Закону України «Про оренду землі»).

Орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом також і орендну плату за водний об`єкт (частина друга статті 25 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до спеціальної норми частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Підстави припинення договору оренди землі це законодавчо закріплені обставини, які передбачають припинення договірних відносин.

Так, за загальним правилом частини першої статті 651 ЦК України, яке застосовується до будь-яких цивільних (приватноправових) правовідносин з приводу зміни або розірвання цивільних (приватноправових) договорів, така зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Винятком з цього правила (про те, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін) є приписи частини другої статті 651 ЦК України, що надають суду повноваження зі зміни або розірвання договору (без наявності згоди сторін), проте у випадках, визначених законом. Тож загальне правило про розірвання та зміну договору без згоди сторін на підставі рішення суду передбачене у частині другій статті 651 ЦК України, що визначає універсальні засади, застосовні до усіх видів приватноправових договорів.

Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку.

Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов`язаних з укладенням та виконанням договору.

Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов`язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.

Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов`язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.

Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2021 року у справі № 910/2861/18 та від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.

Функціональним призначенням ЦК України у врегулюванні спірних відносин є деталізація та диференціація факту систематичної несплати орендної плати як підстави припинення договору оренди землі шляхом його розірвання.

Ця деталізація та диференціація здійснюється відповідно до частини другої статті 651 ЦК України, якою передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Водночас істотним, відповідно до цієї норми права, є таке порушення стороною договору його умов, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.

З огляду на наведені правила абзацу першого частини другої статті 651 ЦК України як цивільне законодавство, так і земельне передбачає окремі приклади його застосування, що мають характер загальних для усіх цивільних відносин (у разі істотного порушення цивільного договору іншою стороною), а також характер спеціалізованих для інших приватноправових договорів та для інших окремо застережених у законі видів порушень цивільних договорів.

Спеціальними у врегулюванні розірвання договору оренди землі є приписи статті 32 Закону України «Про оренду землі», а також статті 141 ЗК України, пункт «д» частини першої якої передбачає, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Потреба деталізації та диференціації систематичної несплати орендної плати під час застосування пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України обумовлена надзвичайно узагальненим формулюванням категорії «систематична несплата земельного податку або орендної плати» як однієї з підстав припинення права оренди землі.

Оскільки на практиці така систематична несплата може бути повною або частковою (недоплата), то цілком очевидно, що законодавець врегулював відносини оренди землі з огляду на те, що специфічні підстави припинення права оренди землі, зокрема за систематичну повну несплату орендної плати за землю, визначені відповідними нормами ЗК України, а нормами ЦК України надається можливість додаткової оцінки саме часткової несплати (недоплати) орендної плати за землю та її кваліфікації як істотного порушення договору в контексті з`ясування наявності підстав для його розірвання.

До того ж потрібно враховувати, що коли норма закону закінчується словами «якщо інше не встановлено законом або договором» (або інше подібне формулювання), як от в частині першій статті 651 ЦК України, то це означає, що правила спеціального закону або домовленість сторін договору можуть скасувати дію відповідної загальної правової норми шляхом запровадження іншого правила поведінки, розрахованого на ту ж саму фактичну ситуацію, на яку була розрахована така норма.

У частині другій статті 651 ЦК України використано дещо іншу формулу закінчення «та в інших випадках», що дозволяє зробити висновок, що правило, викладене у цій правовій нормі, не може бути скасоване (ані спеціальним законодавством, ані домовленістю сторін), а може бути винятково доповнене спеціальним законодавством або домовленістю сторін.

З наведеного можна зробити висновок, що приписи про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України (систематична несплата орендної плати), та правила частини другої статті 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать одні одним, а навпаки доповнюють одні одних.

Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23, провадження № 12-19гс24.

Отже, для того щоб констатувати наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, суд має встановити такі обставини, як «систематичність» та «несплату», зокрема, орендної плати.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) у кожному конкретному випадку істотність порушення договору треба оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон розкриває за допомогою іншого оціночного поняття «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору». Тобто, критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданої цим порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що під систематичністю під час вирішення приватноправових спорів розуміються два та більше випадки несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість разове порушення такої умови договору не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання. Судова практика у розумінні поняття «систематичність» у подібних правовідносинах є усталеною (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 277/1186/18-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 277/526/18, від 20 серпня 2020 року у справі № 616/292/17, від 08 травня2024 року у справі № 629/2698/23; постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 24 листопада 2021 року у справі № 922/367/21, від 04 липня 2023 року у справі № 906/649/22, від 20 лютого 2024 року у справі № 917/586/23, від 02 квітня 2024 року у справі № 922/1165/23 та інші).

Щодо поняття «несплата», вжите у пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України, то його потрібно розуміти саме як повну несплату орендної плати. Такий висновок є логічним та виправданим, оскільки поняття «несплата» та «недоплата» не є тотожними. Оскільки в конструкції згаданої правової норми не наведено жодного означення до слова «несплата», можна виснувати, що законодавець у згаданій правовій нормі не передбачив жодної альтернативи повної несплати, тобто не визначив, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є не лише систематична несплата, а й систематична недоплата орендної плати.

До того ж потрібно враховувати, що розмір недоплати може варіюватися орієнтовно від 1 % до 99 % суми належної орендної плати, що не може не впливати на ступінь порушення прав власника землі та оцінку істотності такого порушення.

Протилежне розуміння, а саме якщо вважати підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, зокрема й сплату орендної плати не в повному обсязі (часткове виконання зобов`язання), навряд чи буде справедливим та розумним, оскільки під дію цієї спеціальної норми права підпадатимуть і незначні (неістотні) порушення, наприклад систематична недоплата 1,00 грн зі 10 000,00 грн орендної плати. За таких обставин суди будуть змушені на підставі пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України розривати договори оренди землі всупереч принципу збереження договору.

Цей підхід наддасть можливість орендодавцю вимагати розірвання договору оренди землі в тому разі, коли несплата орендної плати є частковою та зумовлена, зокрема, виникненням спору між сторонами з приводу порядку нарахування та розміру орендних платежів. Таке тлумачення норм права порушуватиме баланс інтересів сторін у договірних відносинах, надавши власнику землі більше переваг у порівнянні з її орендарем.

Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19).

Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси сторони яка має права за договором, а й про інтереси зобов`язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору.

Також потрібно враховувати, що у відносинах оренди землі основним їх регулятором, крім спеціального законодавства, є договір оренди землі. Враховуючи, що договір є регулятором відносин з використання земельної ділянки, на ці відносини поширюються правила статті 3 ЦК України, яка визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тож і приписи чинного законодавства, і умови договору потрібно застосовувати крізь призму загальних засад статті 3 ЦК України. Відповідно істотність за абзацом другим частини другої статті 651 ЦК України має оцінюватися так само з точки зору справедливості, добросовісності та розумності, які сукупно утворюють цільний засадничий принцип регулювання приватноправових відносин.

Відповідно до системного аналізу глави 58 ЦК України оренда земельної ділянки є різновидом найму майна, а тому загальні положення про найм (оренду) застосовуються до регулювання відносин з найму (оренди) земельної ділянки, якщо інші правила не передбачено спеціальним Законом. Положення Закону України «Про оренду землі» не забороняють застосування до відносин з оренди землі наведених загальних положень, викладених в статті 762 ЦК України (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 399/935/16-ц (провадження № 61-304св17)).

Згідно з положеннями частини шостої статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

У пунктах 6.8-6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/7495/16 (провадження № 12-37гс18) зазначено, що норма частини шостої статті 762 ЦК України визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Таким чином, суд зазначає, що аналіз наведених положень законодавства, дає можливість зробити висновок, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати.

Суд зазначає, що 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено військовий стан, який триває дотепер.

Актуальний перелік територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджений наказом Мінреінтеграції від 28.02.2025 № 376, згідно з якою с. Яковенкове Балаклійської міської територіальної громади Харківської області, на території якої розташована спірна земельна ділянка, з 28 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року перебувало під тимчасовою окупацією, а наразі належить до територій можливих бойових дій.

Враховуючи те, що основним видом господарської діяльності Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест» є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, яке є сезонним видом господарювання, а у 2022-2023 роках відповідач значною мірою був позбавлений можливості використовувати спірну земельну ділянку для отримання доходів, та у вказаний період, орендар не провів посівну кампанію та кампанію щодо збору врожаю, що перешкоджало виконати передбачений договором обов`язок із виплати орендної плати за 2022 рік та 2023 рік.

При цьому такий вид господарської діяльності відповідача має визначальні специфічні ознаки, пов`язані з особливістю виробництва в сільськогосподарській сфері, зокрема використання земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва, особливий предмет діяльності сільськогосподарських товаровиробників – виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції, особливості самого процесу виробництва, що пов`язані із сезонністю праці, кліматичними умовами тощо.

Відповідач не заперечував факт несплати орендної плати протягом 2022 та 2023 років у зв`язку з нездійсненням ним господарської діяльності на орендованій земельній ділянці внаслідок тимчасової окупації військами рф Харківської області у 2022 році та після деокупації (11.09.2022), через непридатність земельної ділянки для використання за наявності потенціальної загрози їх забруднення вибухонебезпечними предметів.

Обов`язок відповідача з виконання умов договору оренди земельних ділянок лежить в площині земельних правовідносин. Земельні ділянки згідно зі спірним договором оренди знаходяться в межах юрисдикції Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області.

З наявних в справі листів Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області від 13.01.2025 №04-08/191, Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області від 14.05.2025 № 65040-4891/65122 вбачається, що заходи з проведення нетехнічного обстеження та розмінування на ділянці з кадастровим номером 6320288000:04:000:0622 не проводилися, можливість виконання зазначених робіт у цей період була істотно ускладнена, а обстеження та розмінування сільськогосподарських угідь, орендованих ТОВ «ІАК «Балінвест», мають низький пріоритет.

З огляду на зазначене, лист, в тому числі Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області від 13.01.2025 №04-08/191, суд розцінює як достатній та допустимий доказ наявності обставин непереборної сили, які унеможливили виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди у 2022-2023 роках.

Суд також наголошує, що в даному випадку необхідно пам`ятати про сезонність ведення сільськогосподарських робіт пов`язаних із обробкою землі, а отже і про можливу асиметричність неможливості проведення робіт пов`язаних із посівною компанією.

Так, у 2022 та у 2023 році відповідач не міг використовувати орендоване майно з незалежних від нього причин, які перешкоджали йому виконати передбачений договором обов`язок з виплати позивачу орендної плати за 2022 та за 2023 рік, оскільки земельна ділянка, що розташована на території с. Яковенкове Балаклійської міської територіальної громади, в період з 28 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року перебувало під тимчасовою окупацією, що мало наслідком можливість її забруднення вибухонебезпечними предметами та зробило неможливим користування нею до проведення нетехнічного обстеження та розмінування. Тому, у 2022, 2023 роках орендар значною мірою був позбавлений можливості використовувати спірну земельну ділянку для отримання доходів, не провів посівну кампанію та кампанію щодо збору врожаю. Більш того, сільськогосподарське виробництво є сезонним видом господарства, та не провівши посівну компанію в 2022 році, орендар фактично залишився без доходу, на весь період до збору врожаю після наступної посівної компанії (на 2023 рік).

Отже, орендар довів той факт, що він опинився в ситуації неможливості виконання договірних зобов`язань у 2022 та 2023 році, оскільки виконання договірних зобов`язань внаслідок військової агресії було практично неможливим (через активні воєнні дії, тимчасову окупацію засміченням вибухонебезпечними предметами земельної ділянки, що є предметом договору), це допоможе уникнути відповідальності за порушення договірних зобов`язань.

Сам по собі обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за земельну ділянку у 2022 та у 2023 році існував на підставі вимог законодавства та Договору оренди. Виключно через початок військової агресії, окупацію та подальше знаходження ділянки з кадастровим номером 6320288000:04:000:0622 в зоні активний бойових дій, та засмічення її вибухонебезпечними предметами, має своїм наслідком відсутність можливості у відповідача її використовувати за призначенням (тобто наявна об`єктивна обставина яка знаходилась поза зоною відповідальності відповідача).

З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться на території, яка перебувала у тимчасовій окупації у 2022 році під час проведення необхідних сільськогосподарських робіт, а відповідач внаслідок цього не мав до неї доступу, - позивач не мав розумних сподівань на отримання доходу від її оренди у розумінні законних підстав для розірвання договору оренди, ч. 2 ст. 651 ЦК України. Після звільнення цієї території (11.09.2022), з точки зору стороннього незацікавленого спостерігача та загальних принципів цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність, - зрозуміло, що внаслідок бойових дій, земельна ділянка була потенційно небезпечною, внаслідок реального ризику наявності на ній вибухонебезпечних предметів, які застосовуються збройними силами під час бойових дій. Твердження позивача про те, що на спірній земельній ділянці такі предмети відсутні - належними і допустимими доказами (відповідними актами ДСНС, іншими компетентними спеціалістами з розмінування, які мають відповідні законні повноваження для надання висновків) - до суду не було надано.

При цьому, добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом ч. 3 ст. 509 цього Кодексу, в якій передбачено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Отже, законодавець, задекларувавши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Так, відповідно до п. 9.1 Договору оренди земельної ділянки від 13.02.2012 ризик випадкового знищення чи пошкодження об`єкту оренди чи його частини, до якого можна віднести неможливість використання земельної ділянки внаслідок тимчасової окупації та реального ризику засмічення вибухонебезпечними предметами покладається на орендодавця позивача. Тому суд відхиляє аргументи сторони позивача про те, що саме відповідач зобов`язаний провести перевірку орендованої земельної ділянки на наявність вибухонебезпечних предметів та провести її розмінування у разі виявлення таких предметів.

Так, період, коли земельні ділянки визнаються забрудненими вибухонебезпечними предметами, визначається як період, що починається з першого числа місяця, на який припадає дата початку обстеження земельної ділянки операторами протимінної діяльності, та завершується останнім числом місяця, в якому такі земельні ділянки визнані придатними для використання.

У відповідності до абзацу 3,4 п. 283-1.2. ПК України, для земельних ділянок, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) активні бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, період, коли земельні ділянки визнаються забрудненими вибухонебезпечними предметами, визначається як період, що починається з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому завершено активні бойові дії або тимчасова окупація на відповідній території (у тому числі коли дата початку обстеження небезпечної території операторами протимінної діяльності настає після дати завершення бойових дій або тимчасової окупації на відповідній території), за умови подання платником плати за землю до органу місцевого самоврядування, військової адміністрації або військово-цивільної адміністрації заяви про потенційне забруднення земельної ділянки вибухонебезпечними предметами та прийняття таким органом місцевого самоврядування, військовою адміністрацією або військово-цивільною адміністрацією рішення про встановлення податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів щодо земельної ділянки, зазначеної у такій заяві, та завершується останнім числом місяця, в якому такі земельні ділянки визнані придатними для використання.

Отже, позивач, як власник земельної ділянки, яка знаходиться в оренді у відповідача, та платник податку на землю після звільнення території за її місцезнаходженням від тимчасової російської окупації - мав підстави та повноваження звернутися до вищевказаних органів влади із відповідною заявою про потенційне забруднення її земельної ділянки вибухонебезпечними предметами для встановлення відповідних податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів щодо земельної ділянки, зазначеної у такій заяві, - до визнання її земельної ділянки придатними для використання.

Хоча знищення майна та неможливість його використання внаслідок ризику засмічення вибухонебезпечними предметами є різними юридичними фактами, їх наслідки для орендаря у частині неможливості реалізації права користування предметом оренди є тотожними.

Так, поняття «майно» охоплює не лише право власності, а й інші майнові права та законні очікування, які мають економічну цінність. ЄСПЛ застосовує автономне, широке поняття "майна" за статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 1950, що охоплює не лише матеріальні речі, а й легітимні очікування (права, які особа може обґрунтовано сподіватися реалізувати на основі закону/рішення, договору), активи, доходи, а також ліцензії та гудвіл. Так, Суд розглядав оренду як майновий інтерес, на який розповсюджується захист статті 1 Протоколу № 1 (Рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" 25.03.1999 (IATRIDIS v. GREECE, no. 31107/96),,v. the United Kingdom, 2003, §§ 32-35; «Брункрона проти Фінляндії» (Bruncrona v. Finland), 2004, § 79; Bosphorus Hava Yollari Turizm ve Ticaret Anonim Sirketi v. Ireland [ВП], 2005, § 140). У справі «Ді Марко проти Італії» (Di Marco v. Italy), 2011, §§ 48-53, Суд вважав, що легітимні очікування заявника у зв`язку з майновими інтересами, такими як використання землі та пов`язана з цим комерційна діяльність, були достатньо важливими, щоб вважатися «володінням» у сенсі статті 1 Протоколу № 1.

З огляду на це тягар доказування наявності обставин, які не дозволяють використовувати орендовану земельну ділянку за її призначенням згідно умов договору оренди - покладається на орендаря, а тягар доведення можливості використання спірної земельної ділянки після її деокупації покладається на сторону, яка вимагає сплати орендної плати - на орендодавця.

Разом з тим, після деокупації території відсутність проведеного компетентними органами обстеження (розмінування) земельної ділянки на предмет наявності вибухонебезпечних предметів створює об`єктивну та триваючу перешкоду для її використання, незалежно від того, чи зафіксовано фактичні випадки вибухів або пошкоджень.

Позивач не довів належними і допустимими доказами, що саме відповідач згідно договору чи закону, зобов`язаний провести перевірку орендованої земельної ділянки на наявність вибухонебезпечних предметів та провести її розмінування у разі виявлення таких предметів. За відсутності у даному випадку, в матеріалах справи, офіційного підтвердження безпечності орендованої земельної ділянки, після звільнення території району від російської окупації, суд вважає доведеним факт відсутності у відповідача можливості безпечно використовувати орендовану земельну ділянку за її призначенням у 2022 та у 2023 році.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що належними, достатніми та допустимими доказами відповідачем доведено факт неможливості використання орендарем майна (у період з 2022 по 2023) з незалежних від нього причин, які перешкоджали йому виконати передбачений договором сторін обов`язок з виплати позивачу орендної плати у зазначений у підставах позову період.

Відповідно до частини 1 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності),якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Крім того, суд бере до уваги імперативне правило, закріплене у частині шостій статті 762 ЦК України, згідно зі змістом якої наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Отже, встановивши дійсність обставин, які не залежали та не могли залежати від волі відповідача, натомість унеможливили користування ним об`єктами оренди, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для стягнення орендної плати за 2022 та 2023 роки.

Таким чином, оскільки орендар не використовував земельну ділянку за призначенням у 2022 році, не провів посівну компанію тощо, і за фактичних обставин цієї справи, також він не міг використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, і в подальшому, зокрема у 2023 році. А тому відсутня й системність порушення строків сплати орендної плати, що виключає, у тому числі наявність підстав для розірвання договору оренди, із заявленої позивачем підстави - відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України та п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України, що має своїм процесуальним наслідком відмову у позові у цій частині.

Суд, перевіривши докази у справі, вважає позовні вимоги позивача до співвідповідача у заявлений період (2022, 2023 роки) такими, що не підлягають до задоволення, оскільки відсутнє порушене право Позивача у спірних правовідносинах саме ТОВ "Фортум Агро", у зв`язку з чим в задоволенні позову належить відмовити повністю.

Згідно вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про відмову у позові.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору, з врахуванням висновку суду про відмову у позові, покладаються на позивача

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в позові повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "16" вересня 2026 р.

СуддяВ.С. Юрченко