Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №922/762/26 (610/2722/25) — Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/762/26 (610/2722/25)

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом: ОСОБА_1 (Україна, 64255, Харківська область, Ізюмський район, с. Яковенкове, РНОКПП НОМЕР_1 ),

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна аграрна компанія “Балінвест” (місцезнаходження: Україна, 64225, Харківська область, Балаклійський район, село Яковенкове, вулиця Миру, будинок 27, код ЄДРПОУ 32934058),

про стягнення орендної плати та розірвання договору оренди земельної ділянки в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна аграрна компанія “Балінвест”,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Балаклійського районного суду Харківської області, через систему «Електронний Суд», надійшов позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна аграрна компанія “Балінвест” про розірвання договору оренди земельної ділянки від 15.11.2010 щодо земельної ділянки площею 5,7888 га, кадастровий номер 6320288000:03:000:0437, та стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за 2022 рік у розмірі 1 645,71 грн, за 2023 рік - 3 735,62 грн, та за 2024 рік - 4 183,90 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачу належить земельна ділянка, площею 5,7888 га ріллі, кадастровий номер 6320288000:03:000:0437, яка розташована на території Яковенківської сільської ради Балаклійського району Харківської області.

Також, позивач у позові зазначає, що 15.11.2010 між ним та ТОВ "ІАК „БАЛІНВЕСТ" було укладено договір оренди земельної ділянки, який 20.12.2010 зареєстрований у Балаклійському районному відділі ХРФ ДП ЦДЗК. В той же час позивач наполягає на тому, що Відповідач порушив свої зобов`язання за договором оренди зі сплати орендної плати за 2022, 2023, та 2024 роки, яку зобов`язаний був сплатити на користь позивача, з урахуванням щорічної індексації, у загальній сумі 9 565,23 грн.

Оскільки, відповідач істотно порушив умови договору оренди, не сплативши у визначені строки, на користь позивача, оренду плату за 2022, 2023 та 2024 роки, що на думку позивача, відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України та п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України є підставою для розірвання договору оренди від 15.11.2010 щодо земельної ділянки площею 5,7888 га, кадастровий номер 6320288000:03:000:0437, за рішенням суду.

Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 28.07.2025 у справі № 610/2722/25 провадження у справі відкрито в порядку загального позовного провадження та встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.

19.01.2026 позивачка у справі № 610/2722/25 подала заяву про збільшення позовних вимог, а саме: про стягнення заборгованості за договором оренди земельної ділянки від 15.11.2010 зі сплати орендної плати за 2025 рік у розмірі 4 685,97 грн.

Матеріали справи не містять процесуальних документів щодо розгляду Балаклійським районним судом Харківської області, поданої позивачем заяви від 19.01.2026 про збільшення позовних вимог. У зв`язку з чим Господарський суд Харківської області, в межах справи про банкрутство, зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.ч. 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Як збільшення, так і зменшення розміру позовних вимог необхідно розуміти як зміну кількісних показників, в яких виражена позовна вимога (збільшення чи зменшення ціни позову, збільшення чи зменшення кількості товару тощо). Тобто збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір заявлених вимог.

Дослідивши первісно заявлені вимоги у співвідношенні до вимог, які визначені у заяві про збільшення розміру позовних вимог, суд вбачає, що позивач просить збільшити суму основного боргу.

Позивачем дотримано вимоги, що визначений в ст. 46 Господарського процесуального кодексу України для заяви про збільшення позовних вимог.

З огляду на наведене, суд приймає до розгляду заяву позивача від 19.01.2026 та у подальшому розглядає позовні вимоги щодо стягнення з ТОВ “Інвестиційна аграрна компанія “Балінвест” заборгованість за договором оренди земельної ділянки від 15.11.2010, за 2024 роки у сумі 4 183,90 грн та за 2025 рік у розмірі 4 685,97 грн.

Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області 06.05.2026 у справі № 610/2722/25 цивільну справу ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест», про стягнення орендної плати та розірвання договору оренди земельної ділянки, передано на розгляд до належного суду - Господарського суду Харківської області.

26.05.2026 матеріали справи № 610/2722/25 надійшли до Господарського суду Харківської області.

В провадженні Господарського суду Харківської області знаходиться справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна аграрна компанія “Балінвест”, яка розглядається суддею Юрченко В.С.

Відповідно до ч. 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною яких є боржник.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду позовна заява в межах справи про банкрутство (вх. № 1857/26 від 26.05.2026) передана на розгляд судді Юрченко В.С.

Ухвалою суду від 01.06.2026 залишено без руху позовну заяву Сухової Тетяни Борисівни до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна аграрна компанія “Балінвест” (вх. № 1857/26 від 26.05.2026).

05.06.2026, через систему "Електронний Суд, на виконання вимог ухвали суду від 01.06.2026, та в межах строку, встановленого судом, від представника Сухової Тетяни Борисівни надійшла заява (вх.№13692) про усунення недоліків позовної заяви.

09.06.2026, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву № 922/762/26 (610/2722/25) ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна аграрна компанія “Балінвест” до розгляду в межах справи №№922/762/26 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна аграрна компанія “Балінвест”. Відкрито провадження у справі №922/762/26 (610/2722/25). Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання до суду заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження разом із доказами надіслання (надання) їх позивачу згідно зі ст. 250 ГПК України. Встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву разом із доказами надіслання (надання) їх позивачу згідно зі ст. 251 ГПК України. Встановлено позивачу строк 5 днів з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив разом із доказами надсилання (надання) її відповідачу згідно зі ст. 251 ГПК України. Встановлено відповідачу строк 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень на цю відповідь разом із доказами надсилання (надання) їх позивачу згідно зі ст. 251 ГПК України.

24.06.2026, до суду, через систему «Електронний Суд», від відповідача надійшов відзив (вх. № 15464 від 25.06.2026).

На обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим, відповідати тяжкості правопорушення та застосовується у випадку систематичного порушення його умов. Так, не можна застосовувати розірвання договору як наслідок порушення зобов`язання з огляду на неможливість використання відповідачем земельної ділянки за цільовим призначенням у зв`язку з тимчасовою окупацією с. Яковенкове (місце розташування земельної ділянки), наслідками такої окупації та сезонним характером господарювання, а також у зв`язку відсутністю вини відповідача у порушенні зобов`язання через наявність загальновідомих обставин непереборної сили.

Крім того, відповідач вказує на те, що наслідком активних бойових дій та окупації є забруднення полів та інших територій вибухонебезпечними предметами. Оскільки земельна ділянка, що орендується, знаходиться на території с.Яковенкове, яке з 28.02.2022 було окупованим, а з 11.09.2022 є територією можливих бойових дій, вона не могла використовуватися одразу після деокупації у зв`язку із її можливим забрудненням вибухонебезпечними предметами, а тому відповідач не мав вільного безпечного доступу до об`єкту оренди.

До того ж зазначив, що 14.05.2025 на його електронну пошту був надісланий лист від ГУ ДСНС у Харківській області, за вих. №65040-4891.65122. Із змісту вказаної відповіді убачається, що піротехнічними розрахунками заходи з проведення нетехнічного обстеження та розмінування на земельній ділянці не проводилися. Аналогічні твердження також містяться у звіті старости Яковенківського старостинського округу від 15.04.2024 (розміщеного за посиланням https://balakleyamer.gov.ua/?p=20017), в якому було зазначено, що після деокупації території старостату розмінування сільськогосподарських земель не проводилось. Можливість виконання зазначених робіт у цей період була істотно ускладнена. Обстеження та розмінування сільськогосподарських угідь, орендованих ТОВ «ІАК «Балінвест», мають низький пріоритет (а. с. 33, том 2).

Крім того, відповідач зазначає, що листом Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області від 13 січня 2025 року № 04-08/191 на запит адвоката Волторніста С., повідомлено, що станом на 10 січня 2025 року відсутня інформація щодо проведення обстеження земельних ділянок ТОВ «ІАК «Балінвест» на наявність вибухонебезпечних предметів. У зазначеному листі відсутні відомості стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 6320288000:03:000:0437 (а. с. 29-31, том 1).

Таким чином, відповідач вважає, що жодних обстежень на спірній земельній ділянці, а отже й розмінування/очищення деокупованої території не проводились.

При цьому, відсутність безпечного доступу до земельної ділянки (яка потребувала обстежень на предмет забруднення вибухонебезпечними предметами) необхідно розглядати у сукупності із стислими термінами проведення осінньої сівби (яка починається у середині вересня) та неможливістю підготуватися до неї. У зв`язку з сезонним характером використання земельної ділянки, орендар не міг одразу з 11.09.2022 повернутися до цільового використання об`єкту оренди (здійснення сівби), адже обстеження на предмет наявності вибухонебезпечних предметів на земельній ділянці не були проведені, а с.Яковенкове з дати деокупації є територією можливих бойових дій.

Більш того, відповідач зазначає, що саме по собі проведення посівної кампанії потребує здійснення відповідних підготовчих дій: закупівлі добрив, насіння, палива, оброблення земельної ділянки та підготовки сівалок. При цьому, с.Яковенкове було звільнено з під окупації лише 11.09.2022 та з цього моменту є територією можливих бойових дій, а наслідками такої окупації є відсутність безпечного доступу аграріїв до земельних ділянок, що потребувало б час для обстеження їх на предмет ймовірного забруднення вибухонебезпечними предметами.

Вказані заходи з підготовки до проведення осінньої посівної кампанії, а також безпосереднє здійснення сівби, не могли бути вжиті орендарем у зв`язку із: 1) періодом окупації с.Яковенкове; 2) наслідками такої окупації у вигляді відсутності безпечного доступу до земельних ділянок, які потребували обстеження на предмет забруднення вибухонебезпечними предметами; 3) неможливість передбачити дату деокупації с.Яковенкове та, відповідно, підготуватися до проведення сівби.

Таким чином, у зв`язку із стислими термінами проведення осінньої посівної кампанії, орендар (тобто відповідач) не міг здійснити сівбу, що призвело до повного зупинення сільськогосподарського циклу. Враховуючи, що відповідач не мав об`єктивної можливості провести весняну чи осінню посівну кампанію у 2022 році, він фактично залишився без доходу та не міг використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням протягом всього періоду до наступної (в 2023-му році) посівної кампанії.

Окрім цього, відповідач наполягає на тому, що оброблення спірної земельної ділянки з метою захисту посівів є способом її використання, що цілком відповідає її цільовому призначенню та можливість проведення якого очікується орендарем. Хоча саме по собі не оброблення земельної ділянки, що призвело до втрати її родючості, не можна вважати підставою для звільнення відповідача від відповідальності, проте об`єктивна неможливість (зумовлена перебуванням земельної ділянки на тимчасово окупованій території та забрудненням вибухонебезпечними предметами) використання об`єкту оренди за його цільовим призначенням (здійснення посівів, догляд та обробка врожаю) дійсно виключає вину орендаря та звільняє його від сплати орендної плати.

У своєму відзиві відповідач посилається на ч. 4 ст. 762 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використано ним через обставини, за які він не відповідає. Таким чином, відповідач вважає, що він, як сторона спірного договору оренди, не допустив порушення умов договору, суб`єктивна сторона яких знаходилася б у сфері його впливу або контролю. За вказаних обставин, при відсутності вини орендаря у простроченні сплати орендної плати за 2022 рік, не можна вважати порушення строків сплати орендної плати систематичними, що виключає у даному випадку наявність умов для розірвання договору із заявленої позивачем підстави.

Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до рішення Харківської обласної ради від 14.02.2023 №502-VIII "Про наявність обставин непереборної сили та затвердження переліку суб`єктів господарювання - юридичних осіб сільськогосподарських товаровиробників, що постраждали внаслідок обставин непереборної сили", обставини, що склалися на території Харківської області, у зв`язку з російською військовою агресією проти України та стали підставою введення воєнного стану в Україні, були визнані обставинами непереборної сили з 24 лютого 2022 року до дня припинення чи скасування воєнного стану. Рішенням було затверджено перелік суб`єктів господарювання - юридичних осіб сільськогосподарських товаровиробників, що постраждали внаслідок обставин непереборної сили, до якого віднесено ТОВ "ІАК "БАЛІНВЕСТ".

Таким чином, відповідач стверджує, що прострочення сплати орендної плати не можна вважати порушенням зобов`язання, що мало місце з вини орендаря, а тому до такого орендаря не можна застосовувати заходи відповідальності, передбачені ст.611 ЦК України, серед яких і припинення зобов`язання внаслідок його розірвання. Віднесення відповідача до переліку суб`єктів господарювання - юридичних осіб сільськогосподарських товаровиробників, що постраждали внаслідок обставин непереборної сили, вказує на наявність форс-мажорних обставин (події на території Харківської області у зв`язку з російською військовою агресією та їх вплив на господарську діяльність відповідача) саме для цього суб`єкта.

За вказаних обставин, враховуючи неможливість відповідача використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням протягом 2022 року (у зв`язку із сезонним характером господарювання, тимчасовою окупацією та відсутністю безпечного доступу до об`єкту оренди за її наслідком), а також підтверджену рішенням Харківської обласної ради від 14 лютого 2023 року №502-VIII наявність обставин непереборної сили щодо ТОВ "ІАК "БАЛІНВЕСТ" (відповідно до переліку), не можна застосовувати розірвання договору як наслідок порушення зобов`язання при відсутності вини орендаря та систематичності у простроченні сплати орендної плати.

Дослідивши поданий відзив (вх. № 15464), судом встановлено, що дана заява по суті справи подана з дотриманням строку, встановленого на її подання (присічний строк до 24.06.2026), підписана уповноваженою особою та має докази її направлення іншим учасникам справи, з огляду на наведене суд приймає до розгляду відзив із долученням до матеріалів справи.

30.06.2026, позивач, через систему "Електронний суд" подав відповідь на відзив (вх. № 15931), де зазначив, що відповідачем у порушення умов договору оренди земельної ділянки від 15.11.2010, орендна плата не сплачувалася повністю за 2022, 2023 та 2024 роки, тому в його діях убачається систематичне порушення вказаного договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати, що є самостійною та достатньою підставою для розірвання такого договору. Позивач вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості використання земельних ділянки у період з 28.02.2022 до 11.09.2022, оскільки сільськогосподарське виробництво (вирощування зернових, зернобобових та олійних культур) є сезонним видом господарювання і використання спірної ділянки відбувається не постійно, з певною періодичністю, тобто навіть тоді, коли фактично відповідач нею не користувався. Відповідачем не надано доказів, що спірна ділянка в 2021 році не була засіяна або у 2022 році та після 11.09.2022 не відбувалося збирання врожаю внаслідок цієї сівби.

Також позивач стверджує, що нічим не підтверджено, що відповідач фактично залишився без доходу на весь період до збору врожаю після наступної посівної кампанії. Надані відповідачем лист ГУ ДСНС України у Харківській області від 14.05.2025 № 65040-4891.65122 та лист Балаклійської військової адміністрації Ізюмського району Харківській області від 13.01.2025 № 04-08.191 не підтверджують забруднення орендованої земельної ділянки вибухонебезпечними предметами. Документи, які б могли це підтверджувати, відповідачем не надавалися. Крім того, позивач зазначає, що ним не заявлено позовні вимоги щодо стягнення орендної плати з відповідача за період з 28.02.2022 до 11.09.2022.

З рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.08.2024, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2024, встановлено, що 01.05.2023, між ТОВ ДП "Степове" та ТОВ "ІАК "БАЛІНВЕСТ" укладено договір суборенди землі № 01/05-СЗ-23 від 01.05.2023, за умовами якого орендар ТОВ "ІАК "БАЛІНВЕСТ" передає, а суборендар ТОВ ДП "Степове" приймає земельні ділянки, виділені в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку, розташовані на території Харківської області, загальною площею 3 354,2665 га у строкове платне користування без змін цільового призначення. Строк дії договору до 01.02.2024, суборендна плата виплачується шляхом перерахування коштів на банківський рахунок орендаря у такому порядку: 100% суборендної плати у строк до 16.02.2024 включно. Розмір суборендної плати складав 2347986,55 грн.

Таким чином, на думку позивача, відповідачу було достеменно відомо, що після деокупації території Яковенківської сільської ради тобто з 11.09.2024, орендовані ним земельні ділянки загальною площею в 3354,2665 га, не були забруднені вибухонебезпечними предметами. Також, позивач наголошує, що вищезазначеними судовими рішеннями також спростовуються твердження відповідача, що він залишився без доходу. Також позивач зауважив у відповіді на відзив, що відповідачем не спростовано наведені позивачем розрахунки заборгованості орендної плати за користування земельною ділянкою.

Дослідивши подану відповідь на відзив (вх. № 15931 від 01.07.2026), судом встановлено, що дана заява по суті справи подана з дотриманням строку, встановленого на її подання (присічний строк до 06.07.2026), підписана уповноваженою особою та має докази її направлення іншим учасникам справи, з огляду на наведене суд приймає до розгляду відзив із долученням до матеріалів справи.

06.07.2026, відповідачем, через систему "Електронний суд", подані заперечення (вх. № 16471 від 07.07.2026), в яких він наполягає на своїх раніше наведених доводах та зауважує на тому, що з 28.02.2022 до 11.09.2022 с.Яковенкове перебувало під тимчасовою окупацією, а тому відповідач був позбавлений можливості провести весняну посівну кампанію ярих зернових, бобових і олійних культур, а також не мав можливості здійснювати догляд та обробку врожаю зимових культур з метою попередження їхньої загибелі.

Щодо посилання позивача на рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.08.2024 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2024 у справі №400/5939/24, відповідач зазначив, що із встановлених судом у зазначеній справі обставин вбачається, що передача відповідачем орендованих земельних ділянок загальною площею в 3354,2665 га в суборенду відбулася у 2023 році. Жодних доказів того що у суборенду була передана саме спірна земельна ділянка позивач не надає, із встановлених судом у даній справі обставин відома лише загальна площа переданих у суборенду земельних ділянок, а також їх місцерозташування, але не конкретні земельні ділянки з кадастровими номерами. На думку відповідача, вказані обставини аж ніяк не спростовують доводи відповідача, щодо неможливості використовувати земельні ділянки у 2022 році, а навпаки, підтверджує його твердження, що відновлення циклу сільськогосподарського виробництва можливе було лише під час наступної весняної посівної кампанії, тобто навесні 2023 року, коли й був укладений договір суборенди земельних ділянок.

При цьому, відповідач не заперечує проти його обов`язку зі сплати орендної плати, а лише вказує на неможливість використати об`єкт оренди за його цільовим призначенням у 2022 році внаслідок повномасштабної військової агресії та сезонного характеру використання, який потребує здійснення послідовного комплексу робіт у визначені терміни. В цілому заперечення відповідача кореспондуються з викладеними ним запереченнями у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши подані заперечення (вх. № 16471), судом встановлено, що дана заява по суті справи подана з дотриманням строку, встановленого на її подання (присічний строк до 06.06.2026), підписана уповноваженою особою та має докази її направлення іншим учасникам справи, з огляду на наведене суд приймає до розгляду відзив із долученням до матеріалів справи.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень, тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Суд окремо вважає необхідним зазначити, що строки розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження врегульовані розділом 10 Глави 1 Розділу ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до частини 1, 2, 3 статті 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Водночас, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" ( із змінами) від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України,Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. За змістом статей 10,12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Радою суддів України 02 березня 2022 року опубліковано рекомендації щодо роботи суддів в умовах воєнного стану, з урахуванням яких керівництвом Господарського суду Харківської області тимчасово до усунення вищезазначених обставин встановлено певний порядок роботи. Відповідно до частини 1 та 2 статті Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, з огляду на великий обсяг матеріалів справи по розгляду справи, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд констатує про те, що передбачені статтей 252 Господарського процесуального кодексу України строки розгляду справи не є розумними, адже не враховують всі ці обставини. При цьому, суд вказує про те, що ним здійснено усі необхідні дії для розгляду справи, а в матеріалах справи достатньо матеріалів для вирішення спору по суті.

У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09.10.1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).

Частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ № 184730 від 02.08.2010 Сухова Тетяна Борисівна є власником земельної ділянки, площею 5,7888 га, кадастровий номер 6320288000:03:000:0437, розташованої на території Яковенківської сільської ради Балаклійського району Харківської області, земельна частка (пай) № 168 (а. с. 22, том 1).

15.11.2010 між Суховою Тетяною Борисівною (далі за текстом – Позивач/Орендодавець) ТОВ "ІАК „БАЛІНВЕСТ" (далі за текстом – Відповідач/Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,7888 га, у тому числі ріллі 5,7888 га, розташованої на території Яковенківської сільської ради Балаклійського (натепер Ізюмського) району Харківської області (далі за текстом – Договір оренди).

Договір оренди укладено на 15 років з моменту набранням ним чинності. Договір набуває чинності з моменту державної реєстрації (пункт 3.1. та 3.2. Договору оренди).

Відповідно до пункту 1.1. Договору оренди, Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з врахуванням коефіцієнта індексації 3.2. за 2010 рік, становить 71 862, грн (пункт 2.3. Договору оренди).

Згідно пункту 4.1. Договору оренди орендна плата визначається у розмірі 3% від нормативної оцінки земельної ділянки, уточненої на коефіцієнт індексації за звітній рік, який офіційно визначається згідно Постанови КМУ від 12.05.2000 № 783 «про проведення індексації грошової оцінки земель».

За пунктом 4.3. Договору оренди, на момент укладання Договору, щорічний розмір орендної плати становить 2155,88 грн на рік.

Пунктом 4.4 Договору оренди передбачено, що орендна плата виплачується орендарем у грошовій формі, якщо сторони не домовляються про її виплату в натуральній формі, визначеною кількістю сільськогосподарської продукції: пшеницею, ячменем, соняшником та/або іншими видами продукції, або у відробітковій формі (надання послуг Орендодавцю), в порядку, визначеному п. 4.5. цього договору.

Так, згідно пункту 4.5. Договору оренди, форма розрахунку за договором: грошова, натуральна та/або відробіткова, в тому числі поєднання різних форм орендної плати, окремо щорічно погоджується сторонами в межах розміру орендної плати, визначеної згідно пункту 4.1. даної статті Договору, шляхом подання орендодавцем до 01.08 року письмової заяви на ім`я орендаря. Якщо до 30.10. сторони не погодили форму виплати орендної плати, вважається, що розрахунок по орендній платі буде здійснюватися в грошовій формі.

Відповідно до пункту 4.7. Договору оренди, орендна плата виплачується щорічно в строк до 20.12. того року, за який здійснюється розрахунок по орендній платі.

Пунктом 11.3. Договору оренди передбачено, що дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому закону; ліквідації юридичної особи-Орендаря, за умови відсутності правонаступника, в інших випадках, передбачених чинним законодавством та цим договором.

У разі якщо Орендар продовжує користуватися Земельною ділянкою після закінчення Строку дії Договору, то за відсутності письмових заперечень Орендодавця протягом одного місяця після закінчення Строку Договору, Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які передбачені Договором, про що Сторони мають підписати Додаткову угоду до цього Договору (пункт 3.4. Договору).

За умовами пункту 11.1. Договору, зміна умов Договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. Не допускається одностороння зміна умов Договору.

Крім того, за пунктом 11.4. Договору оренди, дія Договору припиняється шляхом його розірвання: за взаємною згодою сторін, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом або цим договором, в односторонньому порядку за заявою орендаря, за умови письмового попередження орендодавця про розірвання договору не менш, як за 30 днів до моменту такого розірвання.

Невід`ємними частинами Договору оренди є план/схема земельної ділянки, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень/обтяжень у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання передачі об`єкта оренди, проект відведення земельної ділянки (тільки у випадках прямо передбачених чинним законодавством).

Сторонами підписаний акт приймання-передачі об`єкта оренди, за яким Орендодавець у відповідності до умов укладеного між сторонами Договору оренди, передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування (оренду) для введення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку загальною площею 5,7888 га, яка знаходиться на території Яковенківської сільської ради Балаклійського району Харківської області, кадастровий номер 6320288000:03:000:0437. В даному акті сторонами засвідчено, що неузгоджені питання між сторонами – відсутні.

Договір оренди зареєстрований у Балаклійському районному відділі ХРФ ДП ЦДЗК 20.12.2010.

19.11.2024 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди за Відповідачем, строком на 15 років, до 20.12.2025, на підставі укладеного Договору оренди за ТОВ «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест» від 15.11.2010, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (формування довідки станом на 16.05.2025 - а. с. 24, том 1 та формування довідки станом на 08.05.2026 - а. с. 27, том 2)

В позовній заяві з урахуванням збільшення позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість зі сплати орендної плати за 2022, 2023, 2024, 2025 роки в загальній сумі 14 251,12 грн, а саме:

За 2022 рік - 1 645,71 грн

За 2023 рік – 3 735,62 грн

За 2024 рік – 4 183,90 грн

За 2025 рік – 4 685,97 грн.

На думку Позивача, відсутність повної оплати за Договором оренди, а також відсутність жодного пояснення щодо невиконання взятих на себе зобов`язань, вказує на небажання Відповідача виконувати взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим позивачем сформовано позов для захисту його законних прав та інтересів, шляхом формування позовної вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати та розірвання договору оренди від 15.11.2010.

В свою чергу відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест» зазначив, що спірна земельна ділянка розташована на території с. Яковенкове Балаклійської міської територіальної громади та в період з 28 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року перебувала під тимчасовою окупацією та в цей період орендар був позбавлений можливості використовувати спірну земельну ділянку для отримання доходів, які є джерелом сплати орендної плати.

Більш того, сільськогосподарське виробництво є сезонним видом господарства. Так, не провівши посівну компанію в 2022 році, орендар фактично залишився без доходу, на весь період до збору врожаю після наступної посівної компанії за 2023 рік.

Таким чином, відповідач вважає, що орендар не допустив порушень умов договору, суб`єктивна сторона яких знаходилась б в сфері його впливу або контролю. У зв`язку з чим за відсутності вини орендаря у простроченні сплати орендної плати за 2022 рік та 2023 рік, не можна вважати порушення строків сплати орендної плати систематичними, що виключає в даному випадку наявність підстав для розірвання договору з заявленої позивачем підставою.

Судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії” (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Враховуючи положення статей 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Суд самостійно оцінює докази, надані сторонами у справі, у їх сукупності, керуючись принципом вірогідності, передбаченим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією статтею, наявність обставин, на які посилається сторона, вважається доведеною, якщо докази, надані на їх підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, враховуючи всі обставини справи.

Предметом судового розгляду у справі є вимога позивача про розірвання за рішенням суду договору оренди від 15.11.2010, та стягнення з відповідача заборгованість зі сплати орендної плати за 2022, 2023, 2024 та 2025 роки в загальній сумі 14 251,12 грн, а предметом доказування у справі, відповідно, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 205 Цивільного кодексу України).

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 статті 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

У частині першій статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Правилами частини першої статті 2 Закону України «Про оренду землі» визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»).

Отже, оренда землі є окремим випадком найму майна, загальні правила якого визначені приписами цивільного (приватного) права. Відповідно й законодавче регулювання підстав припинення права оренди землі складається з норм цивільного та земельного законодавства.

За матеріалами даної справи судом встановлено, що 15.11.2010 між позивачем і ТОВ "ІАК „БАЛІНВЕСТ" укладено договір оренди земельної ділянки на 15 років. Відповідно до умов указаного договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 5,7888 га, у тому числі ріллі 5,7888 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6320288000:03:000:0437, яка належить позивачу на праві приватної власності.

Сторони визначили, що нормативно грошова оцінки земельної ділянки, з врахуванням коефіціента індексації 3,2 за 2010 рік становить 71 862,53 грн, щорічний розмір орендної плати становить 2 155,88 грн, яка виплачується щорічно в строк до 20.12 того року, за який здійснюється розрахунок по орендній платі

Сторони у договорі оренди також визначили, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

Звертаючись до суду із позовом, серед іншого, позивач просив суд розірвати договір оренди земельної ділянки від 15.11.2010, посилаючись на те, що відповідач систематично порушує строки сплати орендної плати за договором за 2022-2025 роки, а саме взагалі не виплатив орендну плату.

Нормативним обґрунтуванням для розірвання договору оренди від 15.11.2010 позивач визначив ч. 2 ст. 651 ЦК України та п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України.

За загальним правилом частини першої статті 651 ЦК України, яке застосовується до будь-яких цивільних (приватноправових) правовідносин з приводу зміни або розірвання цивільних (приватноправових) договорів, така зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Винятком з цього правила (про те, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін) є приписи частини другої статті 651 ЦК України, що надають суду повноваження зі зміни або розірвання договору (без наявності згоди сторін), проте у випадках, визначених законом. Тож загальне правило про розірвання та зміну договору без згоди сторін на підставі рішення суду передбачене у частині другій статті 651 ЦК України, що визначає універсальні засади, застосовні до усіх видів приватноправових договорів.

З огляду на наведені правила абзацу першого частини другої статті 651 ЦК України як цивільне законодавство, так і земельне передбачає окремі приклади його застосування, що мають характер загальних для усіх цивільних відносин (у разі істотного порушення цивільного договору іншою стороною), а також характер спеціалізованих для інших приватноправових договорів та для інших окремо застережених у законі видів порушень цивільних договорів (зокрема, окремі правила статті 141 ЗК України, застосовні до догорів оренди землі).

Спеціальними у врегулюванні розірвання договору оренди землі є приписи статті 32 Закону України «Про оренду землі», а також статті 141 ЗК України, пункт «д» частини першої якої передбачає, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Функціональним призначенням ЦК України у врегулюванні спірних відносин є деталізація та диференціація факту систематичної несплати орендної плати як підстави припинення договору оренди землі шляхом його розірвання.

Ця деталізація та диференціація здійснюється відповідно до частини другої статті 651 ЦК України, якою передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Водночас істотним, відповідно до цієї норми права, є таке порушення стороною договору його умов, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.

Потреба деталізації та диференціації систематичної несплати орендної плати під час застосування пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України обумовлена надзвичайно узагальненим формулюванням категорії «систематична несплата земельного податку або орендної плати» як однієї з підстав припинення права оренди землі.

Оскільки на практиці така систематична несплата може бути повною або частковою (недоплата), то цілком очевидно, що законодавець врегулював відносини оренди землі з огляду на те, що специфічні підстави припинення права оренди землі, зокрема за систематичну повну несплату орендної плати за землю, визначені відповідними нормами ЗК України, а нормами ЦК України надається можливість додаткової оцінки саме часткової несплати (недоплати) орендної плати за землю та її кваліфікації як істотного порушення договору в контексті з`ясування наявності підстав для його розірвання.

До того ж потрібно враховувати, що коли норма закону закінчується словами «якщо інше не встановлено законом або договором» (або інше подібне формулювання), як от в частині першій статті 651 ЦК України, то це означає, що правила спеціального закону або домовленість сторін договору можуть скасувати дію відповідної загальної правової норми шляхом запровадження іншого правила поведінки, розрахованого на ту ж саму фактичну ситуацію, на яку була розрахована така норма.

У частині другій статті 651 ЦК України використано дещо іншу формулу закінчення «та в інших випадках», що дозволяє зробити висновок, що правило, викладене у цій правовій нормі, не може бути скасоване (ані спеціальним законодавством, ані домовленістю сторін), а може бути винятково доповнене спеціальним законодавством або домовленістю сторін.

З наведеного можна зробити висновок, що приписи про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України (систематична несплата орендної плати), та правила частини другої статті 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать одні одним, а навпаки доповнюють одні одних.

Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23, провадження № 12-19гс24.

Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2021 року у справі № 910/2861/18 та від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.

Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку.

Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов`язаних з укладенням та виконанням договору.

Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов`язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.

Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов`язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, а приписи статей 24, 25 цього Закону визначають права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема право орендодавця вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення орендної плати, а також право орендаря самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом також орендної плати за водний об`єкт (абзац п`ятий частини першої статті 24 Закону України «Про оренду землі»).

Орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом також і орендну плату за водний об`єкт (частина друга статті 25 Закону України «Про оренду землі»).

Підстави припинення договору оренди землі це законодавчо закріплені обставини, які передбачають припинення договірних відносин.

Відповідно до спеціальної норми частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Отже, для того щоб констатувати наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, суд має встановити такі обставини, як «систематичність» та «несплату», зокрема, орендної плати.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що під систематичністю під час вирішення приватноправових спорів розуміються два та більше випадки несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість разове порушення такої умови договору не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання. Судова практика у розумінні поняття «систематичність» у подібних правовідносинах є усталеною (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 277/1186/18-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 277/526/18, від 20 серпня 2020 року у справі № 616/292/17, від 08 травня2024 року у справі № 629/2698/23; постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 24 листопада 2021 року у справі № 922/367/21, від 04 липня 2023 року у справі № 906/649/22, від 20 лютого 2024 року у справі № 917/586/23, від 02 квітня 2024 року у справі № 922/1165/23 та інші).

Щодо поняття «несплата», вжите у пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України, то його потрібно розуміти саме як повну несплату орендної плати. Такий висновок є логічним та виправданим, оскільки поняття «несплата» та «недоплата» не є тотожними. Оскільки в конструкції згаданої правової норми не наведено жодного означення до слова «несплата», можна виснувати, що законодавець у згаданій правовій нормі не передбачив жодної альтернативи повної несплати, тобто не визначив, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є не лише систематична несплата, а й систематична недоплата орендної плати.

До того ж потрібно враховувати, що розмір недоплати може варіюватися орієнтовно від 1 % до 99 % суми належної орендної плати, що не може не впливати на ступінь порушення прав власника землі та оцінку істотності такого порушення.

Протилежне розуміння, а саме якщо вважати підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, зокрема й сплату орендної плати не в повному обсязі (часткове виконання зобов`язання), навряд чи буде справедливим та розумним, оскільки під дію цієї спеціальної норми права підпадатимуть і незначні (неістотні) порушення, наприклад систематична недоплата 1,00 грн зі 10 000,00 грн орендної плати. За таких обставин суди будуть змушені на підставі пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України розривати договори оренди землі всупереч принципу збереження договору.

Цей підхід наддасть можливість орендодавцю вимагати розірвання договору оренди землі в тому разі, коли несплата орендної плати є частковою та зумовлена, зокрема, виникненням спору між сторонами з приводу порядку нарахування та розміру орендних платежів. Таке тлумачення норм права порушуватиме баланс інтересів сторін у договірних відносинах, надавши власнику землі більше переваг у порівнянні з її орендарем.

Потрібно враховувати, що правова природа відносин оренди землі, яка зазвичай передбачає тривале використання такого об`єкта цивільних прав і сталість таких відносин, відповідає інтересам цивільного обігу загалом. Ба більше, використання земельної ділянки завжди пов`язане з неодмінними витратами орендаря на її утримання відповідно до цільового призначення цієї ділянки.

Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19).

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) у кожному конкретному випадку істотність порушення договору треба оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон розкриває за допомогою іншого оціночного поняття «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору». Тобто, критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданої цим порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір.

Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси сторони яка має права за договором, а й про інтереси зобов`язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору.

Також потрібно враховувати, що у відносинах оренди землі основним їх регулятором, крім спеціального законодавства, є договір оренди землі. Враховуючи, що договір є регулятором відносин з використання земельної ділянки, на ці відносини поширюються правила статті 3 ЦК України, яка визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тож і приписи чинного законодавства, і умови договору потрібно застосовувати крізь призму загальних засад статті 3 ЦК України. Відповідно істотність за абзацом другим частини другої статті 651 ЦК України має оцінюватися так само з точки зору справедливості, добросовісності та розумності, які сукупно утворюють цільний засадничий принцип регулювання приватноправових відносин.

Відповідно до системного аналізу глави 58 ЦК України оренда земельної ділянки є різновидом найму майна, а тому загальні положення про найм (оренду) застосовуються до регулювання відносин з найму (оренди) земельної ділянки, якщо інші правила не передбачено спеціальним Законом. Положення Закону України «Про оренду землі» не забороняють застосування до відносин з оренди землі наведених загальних положень, викладених в статті 762 ЦК України (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 399/935/16-ц (провадження № 61-304св17)).

Згідно з положеннями частини шостої статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

У пунктах 6.8-6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/7495/16 (провадження № 12-37гс18) зазначено, що норма частини шостої статті 762 ЦК України визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Суд зазначає, що 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено військовий стан, який триває дотепер.

Актуальний перелік територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджений наказом Мінреінтеграції від 28.02.2025 № 376, згідно з якою с. Яковенкове Балаклійської міської територіальної громади Харківської області, на території якої розташована спірна земельна ділянка, з 28 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року перебувало під тимчасовою окупацією, а наразі належить до територій можливих бойових дій.

Є загальновідомою та не потребує доказування, що село Яковенкове Балаклійського району Харківської області, де розташована спірна земельна ділянка, з 28.02.2022 по 11.09.2022, перебувало під тимчасовою окупацією Російської Федерації. Ця обставина не заперечувалась сторонами.

Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання. При цьому, наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22.

На підтвердження використання земельної ділянки у 2023 році позивач наводить рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.08.2024 по справі № 400/5939/24 та договір суборенди № 01/05-С3-23 від 01.05.2023, укладений між відповідачем та ТОВ Дослідне підприємство «Степове».

Судом встановлено, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.08.2024 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2024 у справі №400/5939/24 скасовано постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2025, що свідчить про неможливість суду посилатися на встановлені у цих судових рішеннях обставини.

Щодо посилання позивача на договір суборенди № 01/05-С3-23 від 01.05.2023, укладений між відповідачем та ТОВ Дослідне підприємство «Степове», то суд констатує, що доказів державної реєстрації договору цього договору матеріали справи не місять , що суперечить ст.8 Закону України «Про оренду землі», згідно якої право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації., тому ТОВ Дослідне підприємство «Степове» не набув права користування спірною земельною ділянкою, що також підтверджується листом Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області від 06.11.2025 про відсутність будь-якої інформації щодо передачі земель ТОВ «ІАК «Балінвест» на підставі договору суборенди № 01/05-С3-23 від 01.05.2023 ТОВ ДП «Степове», а також відсутність державної реєстрації такого договору.

Враховуючи те, що основним видом господарської діяльності Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест» є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, яке є сезонним видом господарювання, а у 2022-2023 роках відповідач значною мірою був позбавлений можливості використовувати спірну земельну ділянку для отримання доходів, та у вказаний період, орендар не провів посівну кампанію та кампанію щодо збору врожаю, що перешкоджало виконати передбачений договором обов`язок із виплати орендної плати за 2022 рік та 2023 рік.

При цьому, суд зазначає, у 2022 та у 2023 році відповідач не міг використовувати орендоване майно з незалежних від нього причин, які перешкоджали йому виконати передбачений договором обов`язок з виплати позивачу орендної плати за 2022 та за 2023 рік, оскільки земельна ділянка, що розташована на території с. Яковенкове Балаклійської міської територіальної громади, в період з 28 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року перебувало під тимчасовою окупацією, що мало наслідком можливість її забруднення вибухонебезпечними предметами та зробило неможливим користування нею до проведення нетехнічного обстеження та розмінування. Тому, у 2022, 2023 роках орендар значною мірою був позбавлений можливості використовувати спірну земельну ділянку для отримання доходів, не провів посівну кампанію та кампанію щодо збору врожаю. Більш того, сільськогосподарське виробництво є сезонним видом господарства, та не провівши посівну компанію в 2022 році, орендар фактично залишився без доходу, на весь період до збору врожаю після наступної посівної компанії (на 2023 рік).

Крім того, з наявних в справі листів Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області від 13.01.2025 №04-08/191, Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області від 14.05.2025 №65040-4891/65122 вбачається, що заходи з проведення нетехнічного обстеження та розмінування на ділянці з кадастровим номером 6320288000:03:000:0437 не проводилися, можливість виконання зазначених робіт у цей період була істотно ускладнена, а обстеження та розмінування сільськогосподарських угідь, орендованих ТОВ «ІАК «Балінвест», мають низький пріоритет.

Отже, орендар довів той факт, що він опинився в ситуації неможливості виконання договірних зобов`язань, оскільки виконання договірних зобов`язань внаслідок військової агресії було практично неможливим (через активні воєнні дії, тимчасову окупацію засміченням вибухонебезпечними предметами земельної ділянки, що є предметом договору), це допоможе уникнути відповідальності за порушення договірних зобов`язань.

Відповідно до частини 1 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності),якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

За таких обставин, суд вважає, що у діях відповідача відсутня вина у невиконанні обов`язку щодо виплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки за 2022 та 2023 роки, оскільки він не допустив порушень умов договору оренди, суб`єктивна сторона яких не знаходилась у сфері його впливу або контролю.

З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться на території, яка перебувала у тимчасовій окупації у 2022 році під час проведення необхідних сільськогосподарських робіт, а відповідач внаслідок цього не мав до неї доступу, - позивач не мав розумних сподівань на отримання доходу від її оренди у розумінні законних підстав для розірвання договору оренди, ч. 2 ст. 651 ЦК України. Після звільнення цієї території у 2022 році, з точки зору стороннього незацікавленого спостерігача та загальних принципів цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність, - зрозуміло, що внаслідок бойових дій спірна земельна ділянка була потенційно небезпечною, внаслідок реального ризику наявності на ній вибухонебезпечних предметів, які застосовуються збройними силами під час бойових дій. Твердження позивача про те, що на спірній земельній ділянці такі предмети відсутні - належними і допустимими доказами (відповідними актами ДСНС, іншими компетентними спеціалістами з розмінування, які мають відповідні законні повноваження для надання висновків) - до суду не було надано.

При цьому, добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом ч. 3 ст. 509 цього Кодексу, в якій передбачено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Отже, законодавець, задекларувавши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Так, відповідно до п. 9.1 Договору оренди земельної ділянки від 15.11.2010 ризик випадкового знищення чи пошкодження об`єкту оренди чи його частини, до якого можна віднести неможливість використання земельної ділянки внаслідок тимчасової окупації та реального ризику засмічення вибухонебезпечними предметами покладається на орендодавця позивачку. Тому колегія суддів відхиляє аргументи сторони позивачки про те, що саме відповідач зобов`язаний провести перевірку орендованої земельної ділянки на наявність вибухонебезпечних предметів та провести її розмінування у разі виявлення таких предметів.

Так, період, коли земельні ділянки визнаються забрудненими вибухонебезпечними предметами, визначається як період, що починається з першого числа місяця, на який припадає дата початку обстеження земельної ділянки операторами протимінної діяльності, та завершується останнім числом місяця, в якому такі земельні ділянки визнані придатними для використання.

У відповідності до абзацу 3,4 п. 283-1.2. ПК України, для земельних ділянок, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) активні бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, період, коли земельні ділянки визнаються забрудненими вибухонебезпечними предметами, визначається як період, що починається з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому завершено активні бойові дії або тимчасова окупація на відповідній території (у тому числі коли дата початку обстеження небезпечної території операторами протимінної діяльності настає після дати завершення бойових дій або тимчасової окупації на відповідній території), за умови подання платником плати за землю до органу місцевого самоврядування, військової адміністрації або військово-цивільної адміністрації заяви про потенційне забруднення земельної ділянки вибухонебезпечними предметами та прийняття таким органом місцевого самоврядування, військовою адміністрацією або військово-цивільною адміністрацією рішення про встановлення податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів щодо земельної ділянки, зазначеної у такій заяві, та завершується останнім числом місяця, в якому такі земельні ділянки визнані придатними для використання.

Отже, позивач як власник земельної ділянки, яка знаходиться в оренді у відповідача, та платник податку на землю після звільнення території за її місцезнаходженням від тимчасової російської окупації - мав підстави та повноваження звернутися до вищевказаних органів влади із відповідною заявою про потенційне забруднення її земельної ділянки вибухонебезпечними предметами для встановлення відповідних податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів щодо земельної ділянки, зазначеної у такій заяві, - до визнання її земельної ділянки придатними для використання.

Хоча знищення майна та неможливість його використання внаслідок ризику засмічення вибухонебезпечними предметами є різними юридичними фактами, їх наслідки для орендаря у частині неможливості реалізації права користування предметом оренди є тотожними.

Так, поняття «майно» охоплює не лише право власності, а й інші майнові права та законні очікування, які мають економічну цінність. ЄСПЛ застосовує автономне, широке поняття "майна" за статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 1950, що охоплює не лише матеріальні речі, а й легітимні очікування (права, які особа може обґрунтовано сподіватися реалізувати на основі закону/рішення, договору), активи, доходи, а також ліцензії та гудвіл. Так, Суд розглядав оренду як майновий інтерес, на який розповсюджується захист статті 1 Протоколу № 1 (Рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" 25.03.1999 (IATRIDIS v. GREECE, no. 31107/96),,v. the United Kingdom, 2003, §§ 32-35; «Брункрона проти Фінляндії» (Bruncrona v. Finland), 2004, § 79; Bosphorus Hava Yollari Turizm ve Ticaret Anonim Sirketi v. Ireland [ВП], 2005, § 140). У справі «Ді Марко проти Італії» (Di Marco v. Italy), 2011, §§ 48-53, Суд вважав, що легітимні очікування заявника у зв`язку з майновими інтересами, такими як використання землі та пов`язана з цим комерційна діяльність, були достатньо важливими, щоб вважатися «володінням» у сенсі статті 1 Протоколу № 1.

З огляду на це тягар доказування наявності обставин, які не дозволяють використовувати орендовану земельну ділянку за її призначенням згідно умов договору оренди - покладається на орендаря, а тягар доведення можливості використання спірної земельної ділянки після її деокупації покладається на сторону, яка вимагає сплати орендної плати - на орендодавця.

Разом з тим, після деокупації території відсутність проведеного компетентними органами обстеження (розмінування) земельної ділянки на предмет наявності вибухонебезпечних предметів створює об`єктивну та триваючу перешкоду для її використання, незалежно від того, чи зафіксовано фактичні випадки вибухів або пошкоджень.

Позивач не довів належними і допустимими доказами, що саме відповідач згідно договору чи закону, зобов`язаний провести перевірку орендованої земельної ділянки на наявність вибухонебезпечних предметів та провести її розмінування у разі виявлення таких предметів. За відсутності у даному випадку, в матеріалах справи, офіційного підтвердження безпечності орендованої земельної ділянки, після звільнення території району від російської окупації, суд вважає доведеним факт відсутності у відповідача можливості безпечно використовувати орендовану земельну ділянку за її призначенням у 2023 році.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що належними, достатніми та допустимими доказами відповідачем доведено факт неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин, які перешкоджали йому виконати передбачений договором сторін обов`язок з виплати позивачу орендної плати у зазначений у підставах позову у період 2022 -2023 роки.

Водночас, суд зазначає, що відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує проти сплати орендної плати за 2024 рік. Крім того, в матеріалах справи наявний запит ТОВ «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест» до позивача за вих. № 85 від 03.03.2026, із проханням надати актуальні банківські реквізити для виплати орендних платежів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6320288000:03:000:0437 на підставі Договору оренди земельної ділянки від 15.11.2010. Докази відправлення відповідачем позивачу запиту № 85 від 03.03.2026, наявні в матеріалах справи.

Втім, доказів того, що відповідач виконав в повному обсязі свої зобов`язання зі сплати орендної плати у 2024 та 2025 роках, матеріали справи не містять.

Нормами статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначено, що розмір орендної плати визначається у договорі, а її обчислення(для сплати) здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором. Законодавчо не передбачено автоматичної зміни розміру орендної плати за договором оренди землі з урахуванням щорічної індексації нормативної грошової оцінки. Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, однак індексація нормативної грошової оцінки не є тотожною індексації орендної плати.

В той же час, суд враховує, що у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 922/1658/19 зазначено, що нарахування орендної плати за спірний період із застосуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель є безпідставним, оскільки між сторонами не укладено додаткову угоду до договору оренди щодо перерахунку орендної плати з урахуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки землі. Поряд з цим у вказаній постанові Верховний Суд акцентував, що індексація нормативної грошової оцінки не є тотожною індексації орендної плати і обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (абзац 3 статті 21 Закону України «Про оренду землі»).

Водночас, з урахуванням положень статті 21 Закону України «Про оренду землі» та принципу свободи договору, сторони договору оренди землі можуть передбачити саме автоматичну щорічну індексацію нормативної грошової оцінки для визначення розміру орендної плати за договором оренди землі. Проте у такому разі, зважаючи на природу індексації, одночасна подвійна індексація орендної плати та індексація нормативної грошової оцінки не повинна застосовуватися.

За умовами договору оренди землі від 15.11.2010 року нормативно грошова оцінки земельної ділянки, з врахуванням коефіцієнта індексації за 2010 рік становить 71 862,53 грн, а орендна плата становить 3% від проіндексованої нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Орендна плата сплачується у термін до 20.12 з урахуванням щорічної індексації (п. 2.3., 4.1. та 4.7. Договору оренди).

Таким чином, розмір орендної плати за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 становить 4 183,90 грн (71 862,53 грн *1,0*1,0*1,0*1,249,*1,2,*1,0*,1,0,*1,0, 1,0*1,0,*1,1*1,051*3 %).

Таким чином, розмір орендної плати за період з 01.01.2025 по 31.12.2025 становить 4 685,97 грн (71 862,53 грн *1,0*1,0*1,0*1,249,*1,2,*1,0*,1,0,*1,0, 1,0*1,0,*1,1*1,051*1,2*3 %).

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач у встановлений договором строк свого обов`язку перерахуванню орендної плати не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання (у період 2024 та 2025 роках), а відтак порушив договірні зобов`язання (стаття 610 Цивільного кодексу України), що є поведінкою, яка суперечить добросовісній та чесній діловій практиці в сфері господарських відносин, а відтак в сукупності стає правовою підставою для захисту прав та інтересів позивача шляхом стягнення в судовому порядку із відповідача заборгованості зі сплати орендної плати за 2024 рік у сумі 4 183,90 грн та за 2025 рік у сумі 4 685,97 грн.

При цьому, як встановлено судом, відповідно до п. 3.1. Договору оренди, договір укладено на 15 (п`ятнадцять років) з моменту набрання ним чинності. Договір набуває чинності з моменту державної реєстрації (пункт 3.2. Договору оренди).

У разі якщо Орендар продовжує користуватися Земельною ділянкою після закінчення Строку дії Договору, то за відсутності письмових заперечень Оредодавця протягом одного місяця після закінчення Строку Договору, Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які передбачені Договором, про що Сторони мають підписати Додаткову угоду до цього Договору (пункт 3.4. Договору).

Як свідчать матеріали справи, 19.11.2024 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди за Відповідачем, строком на 15 років, до 20.12.2025, на підставі укладеного Договору оренди за ТОВ «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест» від 15.11.2010, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 16.05.2025 (а. с. 24, том 1 та а. с. 27, том 2).

Таким чином, зі змісту витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно випливає, що строк дії Договору закінчився 20.12.2025, тобто під час розгляду справи Балаклійським районним судом Харківської області.

В подальшому, дану справу, було передано за виключною підсудністю до Господарського суду Харківської області.

Доказів продовження договору оренди до матеріалів справи не надано.

Верховний Суд у постановах від 21.06.2022 у справі № 911/3276/20, від 05.07.2022 у справі № 922/2469/21, від 16.09.2022 у справі № 913/703/20, від 14.09.2023 у справі № 910/4725/22, від 05.12.2023 у справі № 917/1593/22 зробив висновок про те, що розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного рішення) договір. В іншому разі буде відсутній предмет спору, яким і виступає у такому разі договір.

Таким чином, суд зазначає, що на час подання позовної заяви позивачем (18.07.2025) спір щодо дострокового припинення Договору оренди від 15.11.2010, укладеного між учасниками цієї справи, був реальним, проте припинив існування вже під час розгляду цієї справи судом.

Згідно з п. 2 ч. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення щодо якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (аналогічної правової позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04).

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами, а закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності свідчать про те, що після подання позовної заяви позивачем, закінчився строк дії договору оренди землі від 15.11.2010, у зв`язку з чим, суд, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, закриває провадження щодо позовних вимог позивача про дострокове розірвання вказаного договору оренди за рішенням суду.

Суд роз`яснює учасникам справи, що відповідно до ч. 3 ст. 231 ГПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Згідно вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про часткове задоволення позову.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, та з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору у випадку подання процесуальних документів, передбачених частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір», в електронній формі.

При цьому, за приписами ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, в тому числі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Отже, враховуючи наведене, оскільки в матеріалах справи відсутне клопотання позивача про повернення сплаченої суми судового збору, що унеможливлює вчинення судом відповідної процесуальної дії.

Щодо визначених позивачем витрат на правничу допомогу, які очікує понести, у зв`язку з розглядом справи № 610/2722/25 (922/762/26), то суд зазначає наступне.

Згідно частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Із запровадженням змін до Господарського процесуального кодексу України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц викладено правову позицію про те, що вимога частини 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (аналогічна норма міститься у частині 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України) щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Суд звертає увагу, що з дати ухвалення рішення по даній справі, позивач має присічний строк на представлення документального підтвердження судових витрат, що зумовить застосування судом правого механізму охопленого пунктом 3 частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України (ухвалення додаткового рішення).

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Закрити провадження у справі № 922/762/26 (610/2722/26) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна аграрна компанія “Балінвест” в частині позовних вимог про розірвання за рішенням суду договору оренди земельної ділянки від 15.11.2010 щодо земельної ділянки площею 5,7888 га, кадастровий номер 6320288000:03:000:0437, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна аграрна компанія “Балінвест” (місцезнаходження: Україна, 64225, Харківська область, Балаклійський район, село Яковенкове, вулиця Миру, будинок 27, код ЄДРПОУ 32934058) на користь ОСОБА_1 (Україна, 64255, Харківська область, Ізюмський район, с. Яковенкове, РНОКПП НОМЕР_1 , р/р НОМЕР_2 в АТ КБ «ПриватБанк», МФО: 305299; ЄДРПОУ: 14360570) заборгованість зі сплати орендної плати за 2024 рік у сумі 4 183,90 грн, заборгованість зі сплати орендної плати за 2025 рік у сумі 4 685,97 грн та судовий збір у сумі 1 507,69 грн.

Видати наказ після набрання законної сили рішення суду.

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "16" вересня 2026 р.

СуддяВ.С. Юрченко