Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №916/1147/25 — Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" вересня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1147/25

Господарський суд Одеської області у складі головуючої судді Демченко Т.І.,

За участі секретаря судового засідання: Кастрової М.С.,

За участю представників сторін:

від позивача: Дерев`янко О.В.

від відповідача: Оляш К.І.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/1147/25

за позовом: Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (49027, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 21-а, код ЄДРПОУ 43315529)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, буд. 88, код ЄДРПОУ 42114410)

про стягнення 10 664,13 грн,

обставини справи:

24.03.2025 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія” (далі – ТОВ «ООЕК»), в якій воно просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у сумі – 10 664,13 грн, що складається з 3% річних у сумі – 6 497,17 грн та інфляційне збільшення у сумі – 4 146,96 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на прострочення виконання відповідачем рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 у справі 916/2036/24 в частині повної та своєчасної оплати.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 31.03.2025 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №916/1147/25, справу постановив розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

16.04.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

16.04.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 22.04.2025 задовольнив клопотання ТОВ “ООЕК” про розгляд справи №916/1147/25 у судовому засіданні з повідомленням сторін та призначив справу до розгляду у судовому засіданні з викликом сторін на 07.05.2025.

23.04.2025 до суду надійшла відповідь на відзив.

25.04.2025 до суду від відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі №916/1147/25 до набрання законної сили постановою Верховного Суду у справі №916/2036/24.

28.04.2025 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою від 07.05.2026 провадження у справі №916/1147/25 зупинено до прийняття Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду остаточного рішення у справі №916/2036/24.

Ухвалою суду від 12.05.2026 поновлено провадження по справі, судове засідання призначено на 02.06.2026.

Ухвалою суду від 03.06.2026 повідомлено сторін про призначення судового засідання на 17.06.2026.

Ухвалою суду від 18.06.2026 повідомлено сторін про призначення судового засідання на 15.07.2026.

Ухвалою суду від 20.07.2026 повідомлено сторін про призначення судового засідання на 21.07.2026.

Ухвалою суду від 21.07.2026 повідомлено сторін про призначення судового засідання на 29.07.2026.Ухвалою суду від 29.07.2026 повідомлено сторін про призначення судового засідання на 04.08.2026.

03.08.2026 до суду від позивача надійшли пояснення по справі.

04.08.2026 до суду від відповідача надійшли заперечення на пояснення.

04.08.2026 до суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, згідно якої він просить стягнути з ТОВ «ООЕК» 40 961,97 грн, у тому числі інфляційні втрати за весь час прострочення у розмірі 30 557,03 грн та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 10 404,94 грн.

Мотивуючи заяву позивач вказує, що грошове зобов`язання щодо сплати коштів у розмірі 1 176 351,00 грн та судового збору у розмірі 41 869,26 грн, яке виникло у відповідача перед позивачем на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 у справі № 916/2036/24, повністю виконано ТОВ «ООЕК» лише 30.09.2025. У зв`язку з наявністю нових доказів у справі № 916/147/25, які не були відомі позивачу на дату подання позову та здійснення первісного розрахунку суми грошових коштів, що підлягає стягненню з відповідача в порядку, передбаченому частиною другою статті 625 ЦК України, Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вважає за необхідне надати новий розрахунок вказаної суми грошових коштів.

04.08.2026 до суду від відповідача надійшли заперечення на заяву про збільшення позовних вимог, згідно яких ТОВ «ООЕК» зазначає, що позивачем пропущено строк на подачу цієї заяви.

Ухвалою суду від 11.08.2026 повідомлено сторін про призначення судового засідання на 24.08.2026.

24.08.2026 до суду від позивача надійшли пояснення по справі, згідно з якими Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зазначає, що копії платіжних документів, що підверджуть сплату ТОВ «ООЕК» грошових коштів за квітень – вересень 2025 року, подані відповідачем до суду і долучені судом в якості нових доказів у справі вже під час розгляду справи по суті, тобто після спливу процесуального строку для подання позивачем заяви про збільшення позовних вимог, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 46 ГПК України. Отже, на твердження позивача під час подання позову у справі з об`єктивних причин він не міг бути обізнаним про дану обставину, що у свою чергу унеможливило заявити позовні вимоги на загальну суму 40 961,97 грн, у тому числі інфляційних втрат за весь час прострочення у розмірі 30 557,03 грн, та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 10 404,94 грн.

Ухвалою суду від 24.08.2026 повідомлено сторін про призначення судового засідання на 03.09.2026. Ухвалою суду від 04.09.2026 повідомлено сторін про призначення судового засідання на 09.09.2026. Ухвалою суду від 10.09.2026 оголошено перерву у судовому засіданні на 14.09.2026.

14.09.2026 від відповідача надійшли заперечення на заяву про збільшення позовних вимог.

Щодо строку розгляду справи господарський суд зауважує, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених ст. 2,4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Отже, враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні згідно Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, суд застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.

установив:

Господарський суд Одеської області рішенням від 30.09.2024 по справі №916/2036/24, залишеним в силі постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2025 та постановою Верховного Суду від 14.04.2026, задовольнив позовні вимоги Південного міжрегіонального управлінням Міністерства юстиції та стягнув з ТОВ «ООЕК» надмірно сплачені грошові кошти в сумі 1 176 351 грн та витрати на сплату судового збору у розмірі 41 869,26 грн.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 22.10.2024 по справі №916/2036/24 розстрочив виконання рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 по справі № 916/2036/24 шляхом сплати заборгованості в розмірі 1 218 220,26 грн щомісяця, відповідно до графіку:

1) жовтень 2024р. – 101 518,35 грн;

2) листопад 2024р. – 101 518,35 грн;

3) грудень 2024р. – 101 518,35 грн;

4) січень 2025р. – 101 518,35 грн;

5) лютий 2025р. – 101 518,35 грн;

6) березень 2025р. – 101 518,35 грн;

7) квітень 2025р. – 101 518,35 грн;

8) травень 2025р. – 101 518,35 грн;

9) червень 2025р. – 101 518,35 грн;

10) липень 2025р. – 101 518,35 грн;

11) серпень 2025р. – 101 518,35 грн;

12) вересень 2025р. – 101 518,35 грн.

Рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 у справі № 916/2036/24 набрало законної сили 15.01.2025.

17.01.2025 ТОВ «ООЕК» звернулось до Південного міжрегіонального управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) з листом від 17.01.2025 № 06/02-133 про надання реквізитів для сплати заборгованості за рішенням у справі № 916/2036/24.

27.01.2025 за вих. № 3965/15.1-05 Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надало реквізити для сплати боргу.

31.01.2025 від TOB «ООЕК» надійшов лист від 30.01.2025 № 06/02-252, яким повідомлено Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про те, що 30.01.2025 відповідач сплатив на користь позивача грошові кошти у розмірі 406 073,40 грн.

Листом від 28.02.2025 № 06/02-252 ТОВ «ООЕК» повідомлено Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про сплату грошових коштів в розмірі 101 518, 35 грн, згідно платіжної інструкції № 9958817685 від 27.02.2025.

Позивач зазначає, що станом на день звернення до суду з цим позовом, відповідач сплатив заборгованість у розмірі 507 591,75 грн. Залишок боргу складає 710 628,51 грн.

Оскільки відповідач прострочив виконання зобов`язання, позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог нарахував 3% річних у сумі – 10 404,94 грн та інфляційне збільшення у сумі – 30 557,03 та звернувся до суду з цим позовом.

У відзиві на позовну заяву ТОВ «ООЕК» не погоджується із позовними вимогами та зазначає, що:

- у позивача відсутні правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних витрат за час дії наданої судом розстрочки виконання рішення по справі № 916/2036/24, а здійснений позивачем розрахунок ціни позову є необґрунтованим.

- виникнення грошового зобов`язання у відповідача відбулось саме на підставі рішення (а не закону, чи договору).

- ухвала суду про розстрочення рішення по справі №916/2036/24 не містить чітко дат, в які мають бути сплачені кошти на користь стягувача, проте зазначення в графіку місяців, в які мають бути сплачені кошти, свідчить про те, що такі кошти мають бути сплачені до останнього календарного дня відповідного місяця.

- платежі згідно наданої судом розстрочки за період січень 2025 року – березень 2025 року були здійсненні відповідачем своєчасно. Строк сплати платежів згідно наданої судом розстрочки за період квітень 2025 року – вересень 2025 року ще не настав, а отже прострочка відсутня.

- ТОВ «ООЕК» було позбавлене можливості сплатити кошти згідно наданої судом розстрочки за жовтень 2024 року – грудень 2024 року одразу після набрання рішенням законної сили у зв`язку із відсутністю реквізитів розрахункового рахунку позивача.

Також, відповідач повідомив, що ТОВ «ООЕК» повністю виконано рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 по справі №916/2036/24 з дотриманням строків, які були встановлені в ухвалі Господарського суду Одеської області від 22.10.2024 по справі № 916/2036/24 та надав докази.

Ураховуючи наведене ТОВ «ООЕК» просить відмовити у задоволенні позову Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини 1, 2, 5 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Предметом спору у цій справі є стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із простроченням виконання рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 по справі №916/2036/24.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 5 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.

При цьому суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Господарський суд Одеської області ухвалою від 22.10.2024 по справі №916/2036/24 розстрочив виконання рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 по справі № 916/2036/24 згідно графіку.

Рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 по справі №916/2036/24 набрало законної сили 15.01.2025, а отже строк оплати за жовтень – грудень 2024 року сплинув 16.01.2025.

Згідно з нормами статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

За приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору (такий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15- ц, у постановах Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 та у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Позивач повідомив, що відповідач оплатив заборгованість за жовтень-грудень 2024 року у розмірі 406 073,40 грн тільки 30.01.2025, що підтверджується платіжною інструкцією № 9958814688 від 30.01.2025 та платіжною інструкцією № 9958814689 від 30.01.2025.

Тобто, ТОВ «ООЕК» прострочило виконання рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 по справі №916/2036/24 згідно затвердженого графіку на 14 днів.

Суд не приймає доводи відповідача щодо неможливості виконати рішення суду у строк у зв`язку із відсутністю реквізитів для оплати, так як виконання зобов`язання є обов`язком відповідача і саме він мав вчинити дії спрямовані на уникнення прострочення цього виконання.

На підтвердження виконання рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 по справі № 916/2036/24 відповідач надав докази (платіжні інструкції) сплати ТОВ «ООЕК» платежів згідно графіку розстрочки за квітень 2025, травень 2025, червень 2025, липень 2025, серпень 2025 та вересень 2025. У зв`язку із чим рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 по справі № 916/2036/24 повністю виконано з дотриманням строків, які були встановлені в ухвалі Господарського суду Одеської області від 22.10.2024 по справі № 916/2036/24.

Позивач підтвердив виконання зазначеного рішення відповідачем 30.09.2025.

Беручи до уваги наведене, господарський суд погоджується із доводами відповідача, що у позивача відсутні правові підстави для нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних витрат за час дії наданої судом розстрочки виконання рішення.

За приписами ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач зобов`язання в передбачений строк не виконав, у зв`язку із чим позивач правомірно нарахував 3% річних та інфляційні втрати.

Водночас, перевіривши розрахунок наданий позивачем, суд установив, що він є неправильним, адже період прострочення становить 14 днів (з 16.01.2025 по 29.01.2025).

Крім того, позивачем здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат на всю суму заборгованості, а не за період жовтень-грудень 2024 у розмірі 304 555,05 грн.

На підставі наведеного, суд здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за 14 днів прострочення (з 16.01.2025 по 29.01.2025), у зв`язку із чим стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 350,45 грн.

Розрахунок здійснюється за формулою:

Інфляційні витрати:ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x... ( ІІZ : 100 ) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення. Останній період (16.01.2025 - 29.01.2025, 14 днів): IIc = 1.00000000 Інфляційне збільшення: 304555.05 x 1.00000000 - 304555.05 = 0.00

3% річних Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення з 16.01.2025 по 29.01.2025 304555.05 x 3 x 14 : 365 : 100 = 350,45 грн

За таких обставин та правового регулювання господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та те, що позивач сплатив мінімальний розмір судового збору, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст.129, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України,

ухвалив:

1.Позов Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) -задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, буд. 88, код ЄДРПОУ 42114410) на користь Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (49027, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 21-а, код ЄДРПОУ 43315529) 3% річних у розмірі 350,45 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного його тексту і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 17 вересня 2026 р.

Суддя Т.І. Демченко