Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №347/1330/26 — Косівський районний суд Івано-Франківської області

Суд: Косівський районний суд Івано-Франківської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про відшкодування шкоди, з них

Дата: 16 вересня 2026 р.

Справа: №347/1330/26

Суддя: КНИЩУК Р. М.

Справа № 347/1330/26

Провадження № 2/347/1027/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Книщука Р.М.,

секретаря Лазорик А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Косів цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерсва юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до російської федерації в особі Міністерсва юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що вона зареєстрована та проживала у власній квартирі по АДРЕСА_1 . 24.02.2022р. внаслідок збройної агресії рф відносно України ворожі війська окупували частину території України, зокрема м.Маріуполь Донецької області, яке опинилося в блокаді. 26 березня 2022 року був прицільно розстріляний будинок, в якому проживала позивачка, який внаслідок обстрілу загорівся та повністю вигоріли всі квартири. Під час обстрілу вона разом з іншими жителями їхнього і сусідніх будинків знаходилися в підвалі, де також був ризик для життя. Після знищення житла вона деякий час проживала у рідних в напівзруйнованій квартирі. Через відсутність умов для проживання і окупацію Маріуполя прийняла рішення вибратися з міста. Деякий час шукала інформацію про можливість виїхати на підконтрольну Україні територію, але через відсутність будь якого зв`язку знайти потрібну інформацію не вдавалось.Вкінці травня 2022 року ризикнула скористатися допомогою волонтерів релігійної організації і виїхати через територію росії. Разом з онуком добиралися 11 діб. Причому, за порадою волонтерів, приховували своє бажання їхати в Україну, бо могли перешкодити з метою переправити якомога більше людей на територію росії. Їхали через територію Білорусі.12 червня 2022 року перетнули білорусько-український кордон. 13 червня 2022 року приїхали в Косів Івано-Франківської області до родичів, де на даний час і проживає в с. Старий Косів Івано-Франківської області, що підтверджується Довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 15.06.2022 року № 2607-7001285990.З початком збройної агресії рф проти України вона втратила все, а саме своє рідне місто, своє житло, роботу та спокійне життя, стан її здоров`я значно погіршився, в неї хронічне порушення кровопостачання головного мозку з наявністю з цефалгічного синдрому, вестибуло-атактичного синдрому на грунті ГХ і ЦА, синдром Баре-Лєу, що підтверджується Довідкою консультативного заключення невролога КЛДЦ «СІМЕДГРУП» від 29.02.2024 року. Після переїзду їй довелось пристосуватись до нових життєвих умов, шукати нове місце роботи, щоб мати можливість орендувати житло та спробувати хоча б якось відновити прийнятний для себе спосіб життя, однак у її віці, що було і є дуже складно. До цього часу позивачка все ще живе в постійному стресі.Вважає, що наявний факт порушення основоположник прав людини в Україні, через що їй завданий душевний невгамовний біль, безперервні страждання через війну та руйнування, втрата житла та всього пережитого нею, що в подальшому відобразилося на стані її здоров`я, окрім того в неї почалося постійне підвищення артеріального тиску, порушення сну, постійна депресія, відчуття тривоги, панічні атаки, сльози, почуття безвиході, тому вважає, що завдана відповідачем моральна шкода повинна становити в сумі 100 000,00 Євро, що еквівалентно 5 143 840,00 грн, згідно з офіційним курсом НБУ станом на 15.05.2026 року, що є справедливою компенсацією з держави-агресора російської федерації. Просить позов задоволити.

В судове засідання позивачка не з`явилася, подала до суду заяву в якій просить розгляд справи проводити без її участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений шляхом розміщення оголошення на сайті судової влади, відзив на позовну заяву не подавав.

При викладених обставинах суд прийшов до висновку, що відповідач був повідомлений про розгляд справи належним чином, а тому, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення, на підставі наявних у справі доказів, відповідно до статті 280 ЦПК України.

Відповідно до ст. 281 ЦПК України Косівський районним судом Івано-Франківської області була постановлена ухвала від 17.09.2026 року про заочний розгляд справи.

Суд, вивчивши матеріали справи вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Як встановлено в судовому засіданні місце проживання позивачки ОСОБА_1 зареєстровано по АДРЕСА_1 , що стверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 .

Згідно матеріалів справи встановлено, що до повномасштабного вторгнення позивачка була повноцінною частиною суспільства, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя, працювала в Маріупольському вищому металургійному професійному училищі на посаді заступника директора з навчально- виховної роботи.

Як вказує позивачка в своїй позовній заяві, зранку 24 лютого 2022 року, її спокійне життя змінилося на жахіття, сповнене страхом і невимовним болем, оскільки в місті почалися постійні обстріли з боку російських загарбників та місто було під прицільним вогнем. У зв`язку з воєнними діями навчальний заклад, де вона працювала припинив свою роботу, зникло електропостачання, вода, газ, інтернет. Закрилися та були розграбовані магазини та аптеки. Воду доводилося шукати по всьому місту в криницях, які збереглися в приватному секторі. 26 березня 2022 року був прицільно розстріляний будинок, який внаслідок обстрілу загорівся та повністю вигоріли всі квартири, в тому числі і позивачки. Після знищення житла вона деякий час проживала у рідних в напівзруйнованій квартирі. Вкінці травня 2022 року ризикнула скористатися допомогою волонтерів релігійної організації і виїхати через територію росії. 12 червня 2022 року перетнули білорусько-український кордон та 13 червня 2022 року приїхали в Косів Івано-Франківської області до родичів.

Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 15.06.2022 року № 2607-7001285990, позивачка ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_2 .

Відповідно до пунктів 8 та 9 частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

В силу вимог ч.3 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» в редакції станом на 09.05.2014 року відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

Згідно з ст.23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості ( ст. 23 ЦК України).

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.3 та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.2 ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно ст.1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Згідно частини 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» датою початку тимчасової окупації російською федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року. Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року.

Відповідно до ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено поняття «судовий імунітет», відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Згідно з частиною четвертою цієї статті, у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій, однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Відповідно до ч.9 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» в редакції на час розгляду справи відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Відповідачем по справі - російською федерацією, як країною агресором, у 2014 році було окуповано частини території Луганської і Донецької областей. Військові дії російської федерації на території України були фактично визнані та засуджені різними міжнародними інстанціями.

Суд вважає, що наслідком саме збройної агресії російської федерації щодо України, що є загальновідомим фактом, а тому не підлягає доказуванню відповідно до ч.3 ст.82 ЦПК України, стала окупація частини території України.

Зокрема, ведення активних бойових дій в м.Маріуполь Донецької області державою-агресором спричинило вимушене залишення позивачкою місця свого постійного проживання, яка як ВПО проживає в с.Старий Косів Косівського району Івано-Франківської області.

Судом встановлено, що з початком повномасштабного вторгнення російської федерації проти України з 24.02.2022 року ОСОБА_1 була позбавлена звичного для неї способу життя. Нанесена позивачці російською федерацією моральна шкода виявилась у погіршенні емоційного, психологічного стану та продовжує їй завдавати чималих моральних страждань.

Як стверджується матеріалами справи в позивачки наявне хронічне порушення кровопостачання головного мозку з наявністю з цефалгічного синдрому, вестибуло-атактичного синдрому на грунті ГХ і ЦА, синдром Баре-Лєу, що підтверджується довідкою консультативного заключення невролога КЛДЦ «СІМЕДГРУП» від 29.02.2024 року.

Згідно поданої до суду позовної заяви, позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що в неї значно погіршився її стан здоров`я та психоемоційний стан, внаслідок збройної агресії російської федерації на території України.

Таким чином, у цій категорії спорів іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ, оскільки російська федерація вийшла за межі суверенних прав, гарантованих ст.2 Статуту ООН, тому що будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну, і суди України, мають право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли російська федерація заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2022 року по справі №308/9708/19 (провадження № 61-18782св21).

Своїми діями відповідач надав мовчазну згоду на участь у справі, як це передбачено Законом України «Про міжнародне приватне право» та узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 01 вересня 2021 року у справі № 754/10080/19 (провадження № 61-584св21), яка відповідно до положень ч.4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судом.

Оскільки постійне відчуття тривоги та психологічної нестабільності, пов`язані із вимушеним переселенням та втратою відчуття безпеки, погіршення стану здоров`я, у тому числі розвитку та загостренні хронічних захворювань на тлі стресу, втраті звичного соціального оточення, розриві дружніх і соціальних зв`язків; необхідності повної перебудови способу життя та адаптації до нових умов проживання і роботи; постійному емоційному напруженні, пов`язаному з матеріальними труднощами та невизначеністю майбутнього, внаслідок збройної агресії російської федерації, суд вважає, що саме на відповідача російську федерацію покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду позивачці.

Таким чином, враховуючи наведені обставини, а також доведений характер та обсяг завданих позивачці моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, порушенні нормальних життєвих зв`язків, тривалість негативних змін у її житті, а також з врахуванням неможливості усунення негативних наслідків, суд вважає справедливим розмір компенсації за заподіяну позивачці моральну шкоду у розмірі 100 000,00 Євро, що еквівалентно 5 143 840,00 грн, згідно з офіційним курсом НБУ станом на 15.05.2026 року.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачі у цій справі від сплати судового збору звільнені відповідно до п.22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», він підлягає стягненню з відповідача в дохід держави у розмірі 16 640,00 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позов задоволити.

Стягнути з держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 моральну шкоду у розмірі у розмірі 100 000,00 Євро, що еквівалентно 5 143 840,00 грн, згідно з офіційним курсом НБУ станом на 15.05.2026 року.

Стягнути з держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь держави Україна судовий збір у розмірі 16 640 гривень 00 копійок.

суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Р.М. Книщук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua