Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №184/1924/26 — Покровський міський суд Дніпропетровської області

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 184/1924/26

Номер провадження 3/184/457/26

15 вересня 2026 рокум. Покров

Суддя Покровського міського суду Дніпропетровської області Томаш В.І.., розглянувши матеріали справи, які надійшли від Відділення поліції № 2 Нікопольського РУП ГУНП України в Дніпропетровській області про притягнення:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

до відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

за участю: представника ОСОБА_1 – адвоката Шаврової Н.М., -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР № 735667 від 02.08.2026 року, з якого вбачається, що 02.08.2026 року о 22 годині 15 хвилин по вул. Г. Тикви 10, м. Покров, Дніпропетровської області, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом мопед «Дельта» б/н в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння зі згоди водія у встановленому законом порядку проводився із застосуванням приладу ДРАГЕР під запис боді камери, чим порушив п. 2.9 а ПДР — керування ТЗ особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння що знижують їх увагу та швидкість реакції.

ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у його відсутності від нього до суду не надходило.

Представник ОСОБА_1 , адвокат Шаврова Н.М. в судовому засіданні надала письмове клопотання про закриття провадження у справі, яке підтримала та просить суд його задовольнити з викладених у ньому підстав.

Допитана в якості свідка ОСОБА_2 у судовому засіданні надала покази згідно яких 02.08.2026 року вона разом з чоловіком та ОСОБА_3 разом зі своєю дружиною знаходилися у нас в саду, де працювали. У вечері вони сіли на автомобіль ОСОБА_4 та поіхали додому. Біля автовокзалу вони зупинилися. Потім до них під`їхали працівники поліції, які почали розмовляти з водієм ОСОБА_5 про те, чому його автомобіль на еврономерах, незабаром вона з чоловіком пішли додому, і та залишилися там. ОСОБА_5 керував автомобілем, а не мопедом.

Заслухавши представника ОСОБА_6 , свідка та дослідивши матеріали справи, а саме: протокол про адміністративне правопорушення, направлення на огляд водія транспортного засобу; довідку про те, що ОСОБА_1 , має посвідчення водія; відеозапис, рапорт патрульного поліції Гаврюка О.О., суддя приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст.245 КУпАП, одним із завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи.

Статтею 252 КУпАП, встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

За змістом ст.ст.279, 280 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення має розглядатись суддею у межах тих обставин, які зазначенні у протоколі про таке порушення.

У відповідності до ст.130 КУпАП, відповідальність за даною статтею настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частина 1 статті 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Об`єктивна сторона зазначеного складу адміністративного правопорушення - керування транспортними засобами особами в стані сп`яніння. Під керуванням транспортним засобом слід розуміти виконання функцій водія під час руху транспорту, тобто вплив на органи керування транспортного засобу, що призвело до зміни його положення відносно початкового.

Суб`єктами правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, у цьому випадку є водії транспортного засобу.

Відповідно до п. 27 Постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» судам слід враховувати, що відповідальність за ст.130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series А заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть "випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту". Суд має обґрунтувати свої висновки лише доказами, які є достатньо переконливими, чітко сформульованими, тобто такими, які не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом», оскільки таке доведення може випливати із сукупності ознак чи не спростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі презумпції невинуватості. При цьому, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України). Тягар доведення в діях особи складу адміністративного правопорушення покладається на адміністративний орган. Докази, що містяться в матеріалах справи не відповідають критерію «поза розумним сумнівом».

Разом з тим, обвинувачення ОСОБА_1 у порушення п. 2.9 ІІДР, таким чином, у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є не обґрунтованим належним чином, оскільки об`єктивна сторона зазначеного правопорушення не розкрита належним чином. В протоколі про адміністративне правопорушення не зазначений результат тесту проведеного огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Протокол про адміністративне правопорушення не містить результат огляду на місці зупинки, таким чином не містить суті правопорушення, що має істотне значення у справі та є наслідком для закриття провадження у справі.

Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпЛІІ настає у разі перевищення допустимої норми алкоголю в крові або видихуваному повітрі, яка складає понад 0,2 проміле (%о). Показник до 0,2 проміле включно вважається допустимим і враховує природний фон організму та можливу технічну похибку вимірювального приладу (алкотестера). Протокол мас містити суть правопорушення та фактичні дані, зокрема результати огляду на місці зупинки (наприклад, за допомогою приладу Драгер) або посилання на акт медичного огляду. Відсутність результату тесту на стан сп`яніння в протоколі за ч. 1 ст. 130 КУпЛІІ є суттєвим процесуальним порушенням

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності доведеного факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

При цьому сам факт складання протоколу про адміністративне правопорушення не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідальних осіб від доведення правомірності свого рішення.

Відповідно до вимог ст.280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність. Відповідно до ч. 1 ст.130 КУпАП, адміністративна відповідальність передбачена за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, доведенню підлягає факт керування транспортним засобом в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Виходячи з основоположних засад диспозитивності, суд не може встановлювати інші фактичні обставини, окрім тих, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, та не вправі змінювати на власний розгляд фабулу обвинувачення , викладену у протоколі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог чинного законодавства та згідно рішень ССПЛ.

Суд має обґрунтувати свої висновки лише доказами, які є достатньо переконливими, чітко сформульованими, тобто такими, які не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом», оскільки таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Матеріалами справи не доведено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом мопедом марки «ДЕЛЬТА» 02.08.202 р. о 22 години в м. Покров Дніпропетровської області по вул. Г.Тикви, що він був зупинений працівниками поліції та був водієм, а отже останній не є суб`єктом адміністративної о правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Досліджені судом докази свідчать про те, що відсутні беззаперечні докази факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом (мопедом) при обставинах зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення, а наданий суду диск з записом поліцейського не дає однозначної відповіді на це питання.

На відео запису з боді камери поліцейського дослідженому у суді не зафіксований факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом та його зупинки поліцейськими при обставинах зазначених у протоколі. Відеозапис є неповним, на ньому зафіксовано тільки спілкування ОСОБА_1 з поліцейськими та його огляд на стан сп`яніння з застосуванням газоналізатора «Драгер».

На відео запису не зафіксовано складання направлення ОСОБА_1 до лікарні та відсторонення його від керування тз, виходячи з того, що поліцейський інкримінує ОСОБА_1 керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони за ст. 130 КУпАП є саме керування особою транспортним засобом, при цьому не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння, керувала транспортним засобом.

Під керуванням транспортним засобом розуміється вчинення технічних дій, пов`язаних з приведенням транспортного засобу в рух,з порушенням з місця, процесом самого руху аж до зупинки, відповідно до призначення і технічних можливостей транспортного засобу.

Однак матеріали справи не містять беззаперечних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 , як водієм, були вчинені дії, пов`язані з приведенням транспортного засобу в рух відповідно до призначення і технічних можливостей транспортного засобу. Згідно правової позиції викладеної ВСКАС у справі № 216/5226/16-а в постанові від 18.07.2019 року вказав, що доказом порушення ПДР не може бути відеозапис з нагрудної камери поліцейського, якщо він не відображає відомостей про вчинення правопорушення, а лише містить процесуальну послідовність вчинюваних процесуальних дій.

Що стосується письмових пояснень ОСОБА_1 , Верховний Суд в п. 32 постанови від 15 травня 2019 року у справі № 537/2088/17 наголосив, що «На думку колегії суддів, сам факт визнання особою вини у порушенні ІІДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності».

Письмові пояснення ОСОБА_1 , які складені замість нього поліцейським, не є беззаперечним доказом обставин викладених у них, оскільки вони не містять запису стосовно того, що вони складані з його слів, та що він їх прочитав та з ними ознайомлений, те, що з його слів вони записані вірно, з врахуванням темного часу доби коли вони були складені, і правильність яких не підтверджується ОСОБА_1 .

Що стосується наданого до матеріалів справи направлення на огляд водія транспортного засобу. Долучений до матеріалів справи диск з відеозаписом не містить інформації щодо складання працівниками поліції на місці зупинки транспортного засобу направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння. Хоча таке направлення і міститься в матеріалах справи, проте даних, які б свідчили, що ОСОБА_1 був обізнаний про наявність цього направлення, матеріали справи не містять.

Дніпровський апеляційний суд в постанові у справі № 215/8060/21 зазначив наступне: «Направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння не можна визнати належним доказом, оскільки підпису або відмітки про видачу водію цього направлення в матеріалах справи немає. Таким чином сама по собі наявність у матеріалах справи направлення до закладу охорони здоров я не підтверджує дотримання поліцейськими вимог ст. 266 КУпАП.

Щодо калібрування технічного приладу газоаналізатора «Драгер» Алкотест 6810 ARBII 0633. Згідно Інструкції про його користування, встановлений строк калібрування кожні 6 місяців. Згідно до роздруківки проведеного тесту па стан алкогольного сп`яніння, яке було проведено 02.08.2026 р. о 22:29, останнє калібрування Драгера мало місце 24.11.2025р.

Таким чином після 24.05.2026 р. прилад використовуйся з простроченням терміном на його калібрування, що ставить під сумнів отриманий результат тесту. Протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v.theUnitedKingdom), п. 161, Series А заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

Протокол про адміністративне правопорушення, складений стосовно ОСОБА_1 не може бути визнаний належним доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені у ньому повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.

Окрему увагу слід звернути на відсутність в нього суті правопорушення, а саме результату отриманого тесту, який повинен перевищувати 0,2 проміле.

Також слід зазначити, що як слідує з рішення ВСКАС у справі № 524/5741/16-а від 20.05.2020 року, рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні достатні об`єктивні та беззаперечні докази викладених в протоколі обставин справи. Наявність у ОСОБА_1 статуту суб`єкта адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП не має об`єктивного підтвердження та не є доведеною.

Відповідно до вимог діючого законодавства про адміністративні правопорушення, а саме ст.ст.9, 245 КУпАП, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях події та складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх належних доказів по справі.

З огляду на викладене, протокол та інші докази, що містяться в матеріалах справи, ні можуть слугувати достатніми доказами для доведення винуватості ОСОБА_1 у інкримінованому йому правопорушенні. В свою чергу, суд має обґрунтувати свої висновки лише доказами, які є достатньо переконливими, чітко сформульованими, тобто такими, які не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом», оскільки таке доведення може випливати із сукупності ознак чи не спростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі презумпції невинуватості.

При цьому, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться па її користь (ст,62 Конституції України). Тягар доведення в діях особи складу адміністративного правопорушення покладається на адміністративний орган Обов`язок органу (особи), яка склала протокол про адміністративне правопорушення, нести тягар доказування с складовою презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини в сенсі ст. 62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, та звільняє особу від необхідності доводити свою непричетність до вчинення порушення У справі «Barbera, Messeguandjabardo v. Spain» від 06.12.1998 (її. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розі ляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи. Згідно роз`яснень, що містяться у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 "Про практику застосування, судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАГІ.

У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, па які посилав правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Крім того, судам стид звернути увагу на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників. Зазначені вимоги Верховного Суду узгоджуються з рішеннями Європейського суду з прав людини.

Згідно положень ст. 17 Закону України " Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини " від 23.02.2006 року за № 3477-IV рішення ЄСШІ - є джерелом права в Україні. Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014: "Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява N° 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Згідно роз`яснень, які містяться в ч. 2 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996р. за №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи винуватою, може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Оскільки обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складення протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП, вважаю, що матеріалами справи не доведена об`єктивна сторона інкримінованої о ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, бо суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже, діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що с порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин, враховуючи досліджені докази, пояснення водія та свідків та відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, вважаю, що в діях останнього відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.

Згідно роз`яснень, що містяться у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року "Про практику застосування, судами України законодавства у справах: про деякі злочини проти безпеки дорожнього на транспорті, зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилав правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Крім того, як зазначається, судам слід звернути увагу на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.

Суддя звертає увагу на ту обставину, що будь – яких достатніх даних про те, що ОСОБА_1 керував мопедом, а не автомобілем, матеріали справи не містять. Окрім того, рішенням Покровського міського суду від 10.09.2026 року задоволено позов ОСОБА_1 та скасовано постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП. Судом встановлено, що ОСОБА_1 керував легковим автомобілем, а не мопедом, як зазначено в постанові.

За таких обставин, враховуючи досліджені докази, пояснення свідків та відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, вважаю що в діях останнього відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. І ст.130 КУпАП.

Згідно роз`яснень, що містяться у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14: "Про практику застосування, судами України законодавства у справах, про злочини проти безпеки дорожнього руху на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилав правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Наведене у своїй сукупності дає підстави стверджувати про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП не доведена беззаперечними доказами, а сумніви, які виникли у ході розгляду цієї справи, мають бути витлумачені на користь останнього. Його вина у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не підтверджується належними, допустимими, достатніми доказами, які доповнюють один одного та були дослідженими під час розгляду матеріалів адміністративної справи та не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, Series А заява №25), який застосовується при оцінці доказів.

Положеннями ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зобов`язано суди застосовував при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" №39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18.01.1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the UnitedKingdom), п. 161, Series А заява №25). У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріпленні положення, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. У той же час, у справі «Barbera, Messeguandjabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п.146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину, всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи. Відповідно до стаття 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки матеріалами справи не доведена об`єктивна сторона інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, вважаю, що суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, корегувати фабулу обвинувачення викладеного в протоколі, адже, діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно роз`яснень, які містяться в ч. 2 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996р. за №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи винуватою, може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи викладене, суддя приходить до висновку про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, що відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП є підставою для закриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 40-1, 130 ч. 1, 221, 276, 279, 283-284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Постанову суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Покровського міський суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя Покровського міського суду В. І. Томаш