Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №686/26384/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/26384/25

Провадження № 22-ц/820/2103/26

Хмельницький апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., П`єнти І.В., Талалай О.І.,

секретар судового засідання Кошельник В.М.,

з участю представників сторін,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2026 року, ОСОБА_1 та Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області на додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 липня 2026 року, суддя Заворотна О.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до Хмельницької обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів досудового розслідування, прокуратури,

встановив:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Хмельницької обласної прокуратури, ГУ ДКСУ у Хмельницькій області, ГУ НП в Хмельницькій області, про стягнення з Державного бюджету України 395471 грн грошової компенсації моральної шкоди та 636950 грн витрат на правову допомогу, понесених у кримінальному провадженні.

В обґрунтування позову зазначила, що у кримінальному провадженні №12016240010006027, 18 червня 2021 року їй було повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 366 та ч. 3 ст. 206-2 КК України, а 21 липня 2021 року - про зміну підозри із додатковою кваліфікацією за ч. 5 ст. 191 КК України. 06 грудня 2021 року обвинувальний акт направлено до суду.

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 жовтня 2023 року її визнано винною за ч. 3 ст. 206-2 та ч. 1 ст. 366 КК України, а за ч. 5 ст. 191 КК України виправдано. Вироком Хмельницького апеляційного суду від 15 квітня 2024 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання змінено.

Постановою Верховного Суду від 31 липня 2025 року у справі №686/29124/21 вирок Хмельницького апеляційного суду скасовано, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Позивачка зазначила, що незаконно перебувала під слідством і судом 49 місяців 13 днів, унаслідок чого зазнала душевних страждань, погіршення стану здоров`я, порушення звичного способу життя та репутаційних втрат.

Крім того, у зв`язку із захистом у кримінальному провадженні в судах різних інстанцій у неї виник обов`язок сплатити адвокату 636950 грн.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 395471 грн моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового розслідування та прокуратури. У решті вимог відмовлено.

Відмовляючи у стягненні 636950 грн витрат на правову допомогу в кримінальному провадженні суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала документів, які підтверджують фактичну сплату адвокату заявленої суми.

Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 липня 2026 року заяву представника позивачки про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу, надану під час розгляду цієї цивільної справи. У задоволенні решти заяви про стягнення 86400 грн, відмовлено.

Суд виходив із доведеності факту надання правничої допомоги, проте врахував заперечення відповідачів, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, ціну позову, результат його розгляду та критерії реальності, необхідності й розумності витрат.

В апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_1 просила скасувати його в частині відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу в кримінальному провадженні та стягнути 636950 грн.

На обґрунтування скарги зазначала, що на підтвердження своїх вимог про стягнення витрат на правову допомогу, надану адвокатом в кримінальному процесі, вона надала угоду про надання правової допомоги, додатки до неї, ордери адвоката, детальний опис послуг, акт приймання-передачі послуг і гарантійний лист про оплату.

За її твердженням, підставою для відшкодування витрат на правову допомогу є виникнення обов`язку щодо їх сплатити, в той час як фактична оплата вартості правової допомоги до ухвалення рішення не є обов`язковою.

При цьому, послалася на висновки Верховного Суду щодо застосування статей 137, 141 ЦПК України, за якими розподілу підлягають як сплачені, так і належні до сплати витрати.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення ОСОБА_1 просила суд стягнути всю заявлену нею суму витрат на професійну правничу допомогу, 86400 грн.

Зазначала, що суд визнав факт реальності, дійсності наданих послуг з професійної правничої допомоги, однак без належного правового обґрунтування зменшив їх вартість. Її представник в суді першої інстанції підготував позовну заяву та інші процесуальні документи, брав участь у шести судових засіданнях. Погоджена сторонами вартість години роботи адвоката становила 4050 грн.

Вказала, що заперечення відповідачів проти стягнення витрат на правничу допомогу є формальними та такими, що не доводять неспівмірності витрат.

В апеляційній скарзі ГУ ДКСУ у Хмельницькій області просило скасувати додаткове рішення суду та відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.

Казначейство посилалося на те, що судові витрати відповідно до статті 141 ЦПК України мають покладатися на органи, діями яких завдано шкоду, а не на Державний бюджет України. Відповідач зауважив, що позовна заява не містила попереднього розрахунку судових витрат, бюджетні призначення для такої виплати відсутні, а ГУ ДКСУ не є органом, протиправними діями якого спричинено спір.

У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ДКСУ у Хмельницькій області Разуваєва Н.О. вказала, що залучення чи незалучення органів казначейства не впливає на правильність вирішення справи.

У відзивах на апеляційні скарги позивача представники відповідачів заперечили проти задоволення цих скарг, просили оскаржувані рішення суду залишити без змін.

В суді представник Разуваєвої Н.О. підтримав доводи поданих позивачем апеляційних скарг, проти апеляційної скарги ГУ ДКСУ у Хмельницькій області заперечив.

Представник ГУ ДКСУ у Хмельницькій області в судовому засіданні підтримала подану нею апеляційну скаргу, проти апеляційних скарг ОСОБА_1 заперечила.

Представники Хмельницької обласної прокуратури та ГУ Національної поліції в Хмельницькій області в суді заперечили проти апеляційних скарг ОСОБА_1 та ГУ ДКСУ у Хмельницькій області, підтримали оскаржувані судові рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційних скарг з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що 19 вересня 2016 року, прокурором Окружної прокуратури міста Хмельницького внесено дані (відомості) до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016240010006027, з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 366 КК України.

18 серпня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення за №12017240010005785, з попередньою правовою кваліфікацією за ст. 356 КК України.

15 вересня 2017 року постановою прокурора Хмельницької місцевої прокуратури матеріали досудового розслідування за №12016240010006027 від 19 вересня 2016 року та матеріали кримінального провадження за №12017240010005785 було об`єднано в одне провадження, якому присвоєно №12016240010006027.

13 серпня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про кримінальне правопорушення та розпочато досудове розслідування за №12019240000000229, за попередньою правовою кваліфікацією за ч. 4 ст. 191 КК України.

16 червня 2021 року прокурором Окружної прокуратури міста Хмельницького винесено постанову про об`єднання матеріалів досудового розслідування кримінального провадження за №12016240010006027 від 19 вересня 2016 року та матеріалів досудового розслідування кримінального провадження за №12019240000000229 від 13 серпня 2019 року в одне провадження, якому присвоєно №12016240010006027.

18 червня 2021 року, в рамках досудового розслідування кримінального провадження за №12016240010006027 від 19 вересня 2016 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 366 КК України та ч. 3 ст. 206 -2 КК України.

21 липня 2021 року ОСОБА_1 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та вручено підозру про вчинення кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст.206-2 та ч. 5 ст. 191 КК України.

06 грудня 2021 року обвинувальний акт за обвинуваченнями ОСОБА_1 з кваліфікацією за ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 206-2, ч. 5 ст. 191 КК України було скеровано до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

04 жовтня 2023 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області ухвалив вирок у кримінальному провадженні № 12016240010006027 від 19 вересня 2016 року по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 206-2, ч. 2 ст. 366, КК України, яким ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 206-2 КК України (в редакції станом на 01 травня 2016 року) та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно розпорядчих та адміністративно-господарських функцій та обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей, на підставі ч. 1 ст. 75 КК України ОСОБА_1 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на 5 років звільнено з випробуванням і встановлено їй іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки. ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції станом на 01 травня 2016 року) і на підставі ч. 5 ст. 74 КК України, ч. 1 ст. 49 КК України, звільнено від покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Кримінальне провадження №12016240010006027, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України в частині обвинувачення за ч. 1 ст. 366 КК України закрито у зв`язку із звільненням від кримінальної відповідальності. ОСОБА_1 визнано невинуватою та виправдано у пред`явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 191 КК України, за відсутністю в її діях події кримінального правопорушення у якому вона обвинувачувалася. Цивільний позов ПП «Універсальна торгова фірма «Україна» задоволено частково, та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПП «Універсальна торгова фірма «Україна» 3328500 грн заподіяної шкоди.

15 квітня 2024 року Хмельницький апеляційний суд у справі №686/29124/21 ухвалив вирок, яким вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_1 в частині призначення покарання за ч. 3 ст. 206-2 КК України (в редакції станом на 01 травня 2016 року) скасував та ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 206-2 КК України ( в редакції станом на 01 травня 2016 року) у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій та обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей строком на 2 (два) роки. На підставі ч. 1 ст. 75 КК України ОСОБА_1 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на 5 років звільнено з випробуванням і встановлено їй іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки.

31 липня 2025 року Верховний Суд у справі №686/29124/21 вирок Хмельницького апеляційного суду від 15 квітня 2024 року щодо ОСОБА_1 скасував і закрив кримінальне провадження №12016240010006027 щодо неї на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

09 серпня 2021 року між ОСОБА_1 та адвокатом Халупком М.Ю. укладено угоду №09/08-Р про надання правової допомоги, за п. 1.1 якої адвокат зобов`язався надавати клієнту правову інформацію, консультації та роз`яснення, здійснювати представництво інтересів і захист у кримінальному провадженні №12016240010006027, а також у судах усіх інстанцій, у тому числі у справах щодо відшкодування шкоди у разі виправдання клієнта.

П.п. 3.1, 3.1.1 угоди передбачено обов`язок клієнта в день її підписання сплатити адвокату передоплату в сумі, еквівалентній 1000 дол. США, яка вважається гонораром адвоката та враховується під час остаточного розрахунку за надані послуги.

Згідно з додатком №1 від 09 серпня 2021 року до угоди №09/08-Р сторони погодили вартість однієї години роботи адвоката в розмірі 4050 грн.

До послуг, які оплачуються погодинно, сторони віднесли усні та письмові консультації, телефонні розмови з питань, що становлять предмет угоди, складання процесуальних документів, а також звернення за роз`ясненнями до експертів і спеціалістів.

Вартість кожного виїзду адвоката до суду першої та апеляційної інстанцій визначено в сумі, еквівалентній 400 дол. США, а участі в кожному судовому засіданні суду касаційної інстанції - 500 дол. США.

За п.п. 3.1, 3.1.1 додатку №1 передоплата в сумі, еквівалентній 1000 дол. США, мала бути внесена в день підписання угоди, а сума, визначена в акті наданих послуг, - протягом трьох банківських днів після підписання відповідного акта.

У детальному описі послуг до акту №1 зазначено, що адвокат витратив понад 63 год. на роботу з документами та взяв участь приблизно у 22 судових засіданнях. Вартість погодинної роботи визначено у 255150 грн, участі в судових засіданнях у судах трьох інстанцій - 381800 грн, загальна вартість послуг - 636950 грн.

31 липня 2025 року сторони підписали акт №1 приймання-передачі юридичних послуг, яким підтвердили надання та прийняття послуг вартістю 636950 грн. В акті зазначено, що ця сума підлягає сплаті та що акт є підставою для проведення взаєморозрахунків і платежів між сторонами.

Гарантійним листом від 04 серпня 2025 року ОСОБА_1 підтвердила повне виконання адвокатом зобов`язань, визнала підписання акта №1 та гарантувала майбутню оплату 636950 грн, зазначивши, що про час і дату платежу повідомить адвоката додатково.

Право на відшкодування сум, сплачених громадянином у зв`язку із наданням йому юридичної допомоги у випадку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності передбачено п. 4 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим ст. 137 ЦПК України, а тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.

У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №335/4358/21 (провадження №61-7653св22) зазначено, що порядок застосування цього Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року, №6/5/3/41.

Абз. 3 п. 10 Положення встановлено, що до сум, які підлягають поверненню на підставі п. 4 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Тобто, позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі, відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв`язку із наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №383/596/15 (провадження №14-342цс18), постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №333/7311/16-ц (провадження №61-32057св18).

При цьому, передбачені ст. 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі п. 4 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» суми, сплаченої громадянином у зв`язку із наданням йому юридичної допомоги. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №750/958/20 (провадження №61-12600св21).

Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009.

У рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Як вбачається з матеріалів справи, 09 серпня 2021 року між ОСОБА_1 та адвокатом Халупком М.Ю. укладено угоду №09/08-Р про надання правової допомоги у кримінальному провадженні №12016240010006027. На підтвердження розміру вимоги подано детальний опис послуг, акт приймання-передачі юридичних послуг від 31 липня 2025 року, на суму 636950 грн та гарантійний лист позивачки про оплату від 04 серпня 2025 року.

Разом з тим, гарантійним листом позивач лише підтвердила обов`язок у майбутньому повністю оплатити надані послуги та зазначила, що про дату і час оплати повідомить додатково. Квитанцій, платіжних інструкцій, банківських виписок, касових документів або інших доказів фактичної передачі адвокату 636950 грн матеріали справи не містять.

Договір, акт і гарантійний лист підтверджують зміст домовленостей між адвокатом і клієнтом та виникнення грошового зобов`язання, однак не доводять здійснення позивачкою майнових витрат по оплаті правової допомоги, у зв`язку з чим висновок суду про недоведеність майнової шкоди у розмірі 636950 грн є правильним.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на недотримання судом правил розподілу витрат на професійну правничу допомогу, встановлених ст.ст. 137, 141 ЦПК України не спростовують висновків місцевого суду, оскільки зазначені норми регулюють розподіл судових витрат, понесених або належних до сплати у цивільній справі. Натомість, 636950 грн заявлено як майнову шкоду, суму, сплачену за захист у кримінальному провадженні, тому до цієї вимоги застосовуються спеціальні приписи п. 4 ст. 3 Закону, які передбачають повернення саме фактично сплачених сум.

Колегія суддів враховує, що Державна казначейська служба України є органом, який здійснює тільки списання коштів з Державного бюджету України, тому кошти на відшкодування моральної шкоди позивача, а також грошові кошти, сплачені позивачем у зв`язку із наданням юридичної допомоги у кримінальній справі підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Стосовно оскарження додаткового судового рішення колегія суддів зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку з реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й стримування від подання безпідставних позовів (скарг).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Ч. 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).

За змістом ч.ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18).

Ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, § 268)).

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).

Втім, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у ч.ч. 3-5, 9 ст. 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року, №922/1964/21).

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23).

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у ч. 4 ст. 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в ч. 3 ст. 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.

Оцінка реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру здійснюється з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Оцінка суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (постанова Верховного Суду від 16 березня 2026 року у справі №522/7662/23).

Представництво Разуваєвої Н.О. в даній цивільній справі здійснювалося адвокатом Халупком М.Ю. на підставі угоди №09/08-Р від 09 серпня 2021 року. Додатком №2 від 17 червня 2026 року сторони погодили, що участь адвоката в судовому засіданні в режимі відеоконференції оплачується в сумі, еквівалентній 150 дол. США, а виїзд до приміщення суду - 400 дол. США.

Згідно з актом №2 від 10 липня 2026 року та детальним описом наданих послуг, вартість 13 годин роботи з документами становила 52650 грн, вартість участі в судових засіданнях - 33750 грн, а загальна вартість послуг - 86400 грн.

Відповідно до гарантійного листа від 10 липня 2026 року, ОСОБА_1 гарантувала оплату цієї суми в майбутньому та зазначила, що про час і дату платежу повідомить додатково.

Матеріалами справи підтверджено, що ГУ НП в Хмельницькій області 27 липня 2026 року подало заперечення, в яких посилалося на неспівмірність розміру витрат на правничу допомогу в сумі 86400 грн зі складністю справи та обсягом послуг і просило відмовити у заяві, а ГУ ДКСУ у Хмельницькій області 29 липня 2026 року подало до суду клопотання про зменшення цих витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, адвокатом Халупком М.Ю. складено позовну заяву, загальним обсягом 16 сторінок, відповідь на відзив об`ємом 4 сторінки, адвокат брав участь в судових засіданнях суду першої інстанції 06 листопада 2025 року, тривалістю 07 хв., 09 грудня 2025 року, тривалістю 09 хв., 02 лютого 2026 року, тривалістю 22 хв., 10 березня 2026 року, тривалістю 44 хв., 21 квітня 2026 року, тривалістю 17 хв., 08 липня 2026 року, тривалістю 25 хв., 16 липня 2026 року, тривалістю 03 хв.

Оцінивши долучені позивачем докази разом із заявленою погодинною ставкою 4050 грн, участю представника у судових засіданнях, обсягом процесуальних документів, відсутністю виняткової складності правового регулювання, використанням доказів із кримінального провадження та частковим задоволенням позову, суд обґрунтовано визнав заявлений розмір непропорційним і визначив до відшкодування 10000 грн.

Довід ГУ ДКСУ у Хмельницькій області про відсутність у позовній заяві попереднього розрахунку судових витрат не є підставою для скасування додаткового рішення. Ч. 2 ст. 134 ЦПК України передбачає право, а не обов`язок суду відмовити у відшкодуванні витрат у разі неподання попереднього розрахунку.

За змістом ст.ст. 2, 167, 170 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин і набуває та здійснює цивільні права й обов`язки через органи державної влади у межах їх компетенції. Отже, у спорах про відшкодування шкоди, завданої органами досудового розслідування та прокуратури, фактичною стороною є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідні органи.

Такий підхід підтверджено постановою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі №711/1765/22, якою додаткове рішення змінено та витрати на правничу допомогу стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, а не окремо з органів прокуратури та поліції.

Оскаржуваним додатковим рішенням кошти стягнуто не з ГУ ДКСУ у Хмельницькій області як юридичної особи, а з держави Україна за рахунок Державного бюджету України, тому посилання Казначейства на те, що його діями шкоди позивачці не завдано, не стосується змісту покладеного судом обов`язку.

Відсутність у Законі України «Про Державний бюджет України» окремого бюджетного призначення, про що зазначив відповідач у своїй апеляційній скарзі, не змінює встановлених цивільним процесуальним законом правил розподілу судових витрат та не може бути підставою для відмови стороні, на користь якої ухвалено рішення, у компенсації обґрунтованих витрат.

Суд першої інстанції правильно розмежував витрати на захист у кримінальному провадженні як заявлену майнову шкоду та витрати на професійну правничу допомогу в цій цивільній справі як судові витрати, застосував до них відповідне правове регулювання та врахувавши об`єм наданої адвокатом правової допомоги та складність справи зменшив суму відшкодування до справедливого та обґрунтованого розміру.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2026 року та додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 17 вересня 2026 року.

Судді: Р.С. Гринчук

І.В. П`єнта

О.І. Талалай