Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №607/24945/24 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/24945/24Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.

Провадження № 22-ц/817/1000/26 Доповідач - Гірський Б.О.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірського Б.О.

cуддів - Костіва О.З., Хоми М.В.

за участю секретаря — Ліщак І.С.,

представника ОСОБА_1 - адвоката Онищук М.Б.

та заінтересованої особи- ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу №607/24945/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Онищук Мар`яна Борисівна на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 червня 2026 року (постановлену суддею Ромазаном В.В., повну ухвалу складено 10 червня 2026 року) у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Приватне акціонерне товариство «Компанія управління активами «Національний резерв» про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

В травні 2026 року адвокат Онищук М.Б. в інтересах ОСОБА_1 звернулась із вищезазначеною заявою, в якій просила визнати виконавчий лист №607/24945/24, виданий 03.03.2026 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області на виконання рішення суду від 20.01.2026 року таким, що не підлягає виконанню.

Обґрунтовуючи вимоги заяви вказувала на те, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.01.2026 року у справі № 607/24945/24 проголошено вступну та резолютивну частину, відповідно до якої позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ПрАТ «Компанія управління активами «Національний резерв» до ОСОБА_4 про визнання недійсним пункту договору купівлі-продажу квартири в частині віднесення коштів до спільної сумісної власності подружжя, відмовлено у повному обсязі.

Звертала увагу на те, що 02.02.2026 року о 18:36 год. суддею підписано повний текст судового рішення, а 03.03.2026 року Тернопільським міськрайонним судом видано виконавчий лист на його виконання, який пред`явлено стягувачем та цього ж дня відкрито виконавче провадження приватним виконавцем.

Зазначала, що ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 16.03.2026 року року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сервила І.В. від 05.03.2026 року.

Зазначала, що на виконання вказаного судового рішення, боржником 13.05.2026 року добровільно здійснено платежі на користь стягувача, відтак, на даний час судове рішення виконано у повному обсязі.

Вважала, що судом помилково видано спірний виконавчий лист 03.03.2026 року, оскільки судове рішення у цей час не набрало законної сили.

Відтак, вважала, що існують матеріально правові та процесуальні підстави для визнання спірного виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 червня 2026 року у задоволенні заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Онищук М.Б. просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву та визнати виконавчий лист №607/24945/24, виданий 03.03.2026 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, таким, що не підлягає виконанню.

Посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права.

Зазначає, що повний текст рішення складено 02 лютого 2026 року, тоді як виконавчий лист видано 03 березня 2026 року, тобто на 29-й день, до закінчення строку на апеляційне оскарження та набрання рішенням законної сили.

Вказує, що 13 травня 2026 року добровільно виконав рішення у повному обсязі, тому вважає наявними процесуально-правові та матеріально-правові підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити у її задоволенні, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Зазначає, що Сервило І.В. добровільно виконав рішення суду, після чого виконавче провадження було закінчено.

Вказує, що виконавчий лист отримала у встановленому порядку, діяла добросовісно та не була зобов`язана перевіряти правомірність його видачі, у зв`язку із чим заперечує проти покладення на неї судових витрат.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Онищук М.Б. підтримала вимоги заяви та просила її задовольнити з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні ОСОБА_2 заперечила проти задоволення апеляційної скарги з мотивів, викладених у відзиві.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 20.01.2026 року, вступна та резолютивна частина якого була оголошена судом 20.01.2026 року у присутності сторін, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ПрАТ «Компанія управління активами «Національний резерв» до ОСОБА_4 про визнання недійсним пункту договору купівлі-продажу квартири в частині віднесення коштів до спільної сумісної власності подружжя, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, задоволено частково.

Ухвалено, у порядку поділу майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1 , стягнути із ОСОБА_1 у користь ОСОБА_3 806 725 грн. 00 коп., як компенсацію вартості 1/2 (однієї другої) частки у зазначеній квартирі, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Припинено право спільної сумісної власності подружжя на квартиру АДРЕСА_1 . Стягнуто із ОСОБА_1 у користь ОСОБА_3 8 067 грн. 26 коп. судового збору, а також 10 177 92 коп. вартості проведеної судової оціночно-будівельної експертизи, а також 20 000 грн. витрат на правову допомогу.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство «Компанія управління активами «Національний резерв» до ОСОБА_4 про визнання недійсним пункту договору купівлі-продажу квартири в частині віднесення коштів до спільної сумісної власності подружжя, відмовлено у повному обсязі.

Повний текст даного судового рішення складено судом 02.02.2026 року.

На виконання вищезазначеного рішення у справі №607/24945/24, Тернопільським міськрайонним судом 03.03.2026 року видано виконавчий лист.

03.03.2026 року приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Вариводою Д.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з приводу примусового виконання означеного виконавчого листа та зобов`язано боржника протягом 5 робочих днів подати декларацію про доходи та майно, попередити боржника про відповідальність за неподання такої декларації, а також стягнуто із боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 84497,01 грн.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 16.03.2026 року у цивільній справі №607/24945/24 задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження означеного судового рішення, зупинено дію рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20.01.2026 року.

17.03.2026 року постановою приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №607/24945/24 зупинено на підставі ч.1 ст.38 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 30.04.2026 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Онищук М.Б. залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 січня 2026 року, залишено без змін.

ОСОБА_1 на виконання означеного судового рішення 13.05.2026 року перераховано ОСОБА_2 наступні платежі згідно квитанцій до платіжної інструкції про переказ готівки, а саме за: №581310007 на суму 10 178 грн.; №581310001 на суму 20 000 грн.; №581310005 на суму 8 067,26 грн.; №581310003 на суму 806 725 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області від 04.06.2026 року виконавче провадження з примусового виконання зазначеного виконавчого листа закінчено у зв`язку із поданою заявою стягувача про те, що заборгованість згідно виконавчого документу сплачена у повному обсязі. Залишок нестягненої суми за виконавчим документом складає 0 грн., сума стягнутого виконавчого збору/сума стягненої винагороди приватного виконавця 0 грн.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для визнання виконавчого листа, таким, що не підлягає виконанню, оскільки виконавчий лист було видано правомірно, а боржник виконав покладений на нього обов`язок лише 13 травня 2026 року, після залишення рішення суду без змін постановою апеляційного суду від 30 квітня 2026 року.

При цьому, місцевий суд звернув увагу на те, що 04 червня 2026 року виконавче провадження було закінчено у зв`язку з повним виконанням рішення, а інших передбачених частиною другою статті 432 ЦПК України підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заявником не доведено.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 273 ЦПУ України установлено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу. Якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Частинами 1,2 статті 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження.

Підстави визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

До матеріально-правових підстав визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); видача виконавчого листа помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкова видача виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видача виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Однак в законі не наведено чіткого визначення «інших причин» для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, зокрема у частині другій статті 432 ЦПК України.

Словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад: в апеляційному чи касаційному порядку скасовано або змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.

Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Отже, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.

У зазначеній категорії справ саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Суть процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-9190ав22), від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20 (провадження № 61-10482ав21).

Так, встановивши, що постановою Тернопільського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 січня 2026 року залишено без змін, а 13 травня 2026 року ОСОБА_1 у повному обсязі сплатив ОСОБА_2 грошові кошти на виконання судового рішення, після чого на підставі заяви стягувача постановою приватного виконавця від 04 червня 2026 року виконавче провадження закінчено у зв`язку з повним виконанням рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Колегія суддів звертає увагу на те, що повне рішення суду першої інстанції було складено 02 лютого 2026 року і відповідно до вимог ч. 1 ст. 354 ЦПК України, ст. 123 ЦПК України, з наступного дня почав обчислюватися строк на його апеляційне оскарження, тому перебіг цього тридцятиденного строку розпочався 03 лютого 2026 року та закінчився 04 березня 2026 року. Апеляційна скарга була подана ОСОБА_1 - 05.03.2026 року, коли судове рішення вже набрало законної сили.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 16.03.2026 року було задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження означеного судового рішення та зупинено його дію.

Таким чином, вищезазначена обставина щодо видачі на два дні скоріше виконавчого листа, на виконання судового рішення, яке набрало чинності до подачі апеляційної скарги, не спростовує правильності висновку суду першої інстанції по суті вирішення заяви та не є достатньою підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення, на виконання якого було видано виконавчий лист, або у зв`язку із визнанням судом, серед іншого, виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

З наведеного вбачається, що визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, і фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, є самостійними підставами для закінчення виконавчого провадження і їх одночасне застосування є неможливим. У зв`язку з цим, закінчення виконавчого провадження з підстави фактичного виконання рішення згідно з виконавчим документом унеможливлює закінчення виконавчого провадження з підстави визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, оскільки виконавче провадження не може бути розпочате знову.

Відповідно до частини четвертої статті 432 ЦПК України про виправлення помилки в виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Якщо стягнення за таким виконавчим документом уже відбулось повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його корить безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі №824/67/20.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з добровільним виконанням рішення, оскільки на час постановлення оскаржуваної ухвали судове рішення у справі №607/24945/24 набрало законної сили та було виконано ОСОБА_1 у повному обсязі, виконавче провадження закінчено, залишок нестягнутої суми за виконавчим документом та сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця становили 0 грн.

Відтак подальше проведення виконавчих дій за цим виконавчим листом було неможливим, а ризик подвійного стягнення - відсутнім.

Колегія суддів звертає увагу на те, що факт повного виконання рішення вже став підставою для закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», а питання про повернення безпідставно одержаних стягувачем коштів заявник не порушував.

Таким чином, хоча виконавчий лист було видано передчасно, наведене не вплинуло на правильність вирішення заяви по суті, оскільки на момент подачі апеляційної скарги на судове рішення, за яким був виданий виконавчий лист, воно набрало чинності, а тому підлягало виконанню, на момент розгляду заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, рішення суду було повністю добровільно виконано боржником, а виконавче провадження закінчено.

Відтак відсутні підстави для скасування ухвали суду першої інстанції та задоволення заяви ОСОБА_1 ..

Інші доводи доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі зазначеного та керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 червня 2026 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 11 вересня 2026 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Костів О.З.

Хома М.В.