Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №127/5194/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/5194/25

Провадження № 22-ц/801/1982/2026

Категорія: 68

Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 рокуСправа № 127/5194/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Матківської М. В., Стадника І. М.,

з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шикунова Аліна Олександрівна, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Романюк Л. Ф. в залі суду в м. Вінниці, дата складення повного судового рішення відповідає даті його ухвалення,

у цивільній справі № 127/5194/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні із дітьми, які проживають окремо від батька, їх вихованні та визначення участі батька у вихованні та спілкуванні із дітьми,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2025 року ОСОБА_2 , за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Служби у справах дітей Вінницької міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні із дітьми, які проживають окремо від батька, їх вихованні та визначення участі батька у вихованні та спілкуванні із дітьми.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07.10.2021 у справі №127/21252/21 розірвано шлюб між сторонами, від якого вони мають двох дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом із матір`ю.

Позивач зазначив, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 27.10.2022 визначено спосіб його участі у вихованні та спілкуванні з дітьми, однак відповідачка, на його думку, систематично не виконує вказане рішення, перешкоджає його спілкуванню з дітьми, не повідомляє про місце їх перебування, не забезпечує телефонного та відеозв`язку, а також не надає можливості бачитися з дітьми у погоджений час.

Стверджує, що з 2022 року він проходить військову службу у складі добровольчого формування та Збройних Сил України, у зв`язку із чим просить врахувати специфіку проходження військової служби при визначенні способу його участі у вихованні дітей, а також встановити порядок спілкування з дітьми шляхом телефонного та відеозв`язку, особистих зустрічей, спільного відпочинку та покласти на відповідачку обов`язок повідомляти про місце проживання, навчання, лікування та переміщення дітей.

З урахуванням наведеного позивач просить суд зобов`язати відповідачку усунути йому перешкоди у спілкуванні із сином – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донькою – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та визначити такі способи участі у вихованні дітей, на період несення ОСОБА_2 військової служби у Збройних Силах України, у зв`язку із введенням в Україні військового стану, згідно з Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», до його демобілізації із лав Збройних сил України:

- Щоденне безперешкодне спілкування ОСОБА_2 із сином – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донькою – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 по відеозв`язку, за допомогою будь-якого месенджера (Viber, WatsApp, ОСОБА_5 ), що прив`язаний до мобільного телефону, яким користується ОСОБА_1 , тривалістю не менше ніж одна година, із врахуванням бажання дітей, час проведення яких буде погоджений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

У випадку надання ОСОБА_2 відпустки, у тому числі і короткострокової під час несення військової служби у Збройних силах України:

- Безперешкодна спільна зустріч ОСОБА_2 із сином – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донькою – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на весь період такої відпустки, у тому числі із ночівлею, із врахуванням бажання дітей, без присутності ОСОБА_1 , конкретні дати яких будуть погоджені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

- Забезпечити ОСОБА_2 щорічну спільну відпустку із сином – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донькою – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тривалістю не менше ніж 10 (десять) днів, без присутності ОСОБА_1 , конкретні дати якої будуть погоджені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні із сином – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донькою – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та визначити такі способи участі у вихованні дитини, після демобілізації ОСОБА_2 із військової служби у Збройних Силах України:

II, IV п`ятниця щомісяця із 16 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв. суботи;

I, III субота щомісяця із 10 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв.

- Забезпечити ОСОБА_2 щорічну спільну відпустку із сином – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донькою – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тривалістю не менше ніж 10 (десять) днів, без присутності ОСОБА_1 , конкретні дати якої будуть погоджені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_1 повідомляти ОСОБА_2 адреси місця проживання сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у дводенний строк від дати зміни місця проживання.

Зобов`язати ОСОБА_1 повідомляти ОСОБА_2 назви та місцезнаходження навчальних та дошкільних навчально-виховних закладів, які відвідують син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька – ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у дводенний строк від дати початку відвідування таких закладів.

Зобов`язати ОСОБА_1 повідомляти ОСОБА_2 про виїзд (обставини та напрям) сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за межі України, не пізніше ніж за два дні до такого виїзду, а за межі Вінницької області – за один день до такої поїздки.

Зобов`язати ОСОБА_1 повідомляти ОСОБА_2 про факти захворювання та лікування сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також просить стягнути із відповідачки на його користь понесені судові витрати по оплаті судового збору та витрати на правничу допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2026 року позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні із сином – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донькою – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та визначено такі способи участі у вихованні дітей, на період несення ОСОБА_2 військової служби у Збройних Силах України, у зв`язку із введенням в Україні військового стану, згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», до його демобілізації із лав Збройних сил України:

- Щоденне безперешкодне спілкування ОСОБА_2 із сином – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донькою – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 по відеозв`язку, за допомогою будь-якого месенджера (Viber, WatsApp, ОСОБА_5 ), що прив`язаний до мобільного телефону, яким користується ОСОБА_1 , тривалістю не менше ніж одна година, із врахуванням бажання дітей, час проведення яких буде погоджений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

У випадку надання ОСОБА_2 відпустки, у тому числі і короткострокової під час несення військової служби у Збройних силах України:

- Безперешкодна спільна зустріч ОСОБА_2 із сином – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донькою – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на весь період такої відпустки, у тому числі із ночівлею, із врахуванням бажання дітей, без присутності ОСОБА_1 , конкретні дати яких будуть погоджені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

- Забезпечити ОСОБА_2 щорічну спільну відпустку із сином – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донькою – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тривалістю не менше ніж 10 (десять) днів, без присутності ОСОБА_1 , конкретні дати якої будуть погоджені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні із сином – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донькою – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та визначити такі способи участі у вихованні дитини, після демобілізації ОСОБА_2 із військової служби у Збройних Силах України:

II, IV п`ятниця щомісяця із 16 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв. суботи;

I, III субота щомісяця із 10 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв.

- Забезпечити ОСОБА_2 щорічну спільну відпустку із сином – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донькою – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тривалістю не менше ніж 10 (десять) днів, без присутності ОСОБА_1 , конкретні дати якої будуть погоджені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 повідомляти ОСОБА_2 адреси місця проживання сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у дводенний строк від дати зміни місця проживання.

Зобов`язано ОСОБА_1 повідомляти ОСОБА_2 назви та місцезнаходження навчальних та дошкільних навчально-виховних закладів, які відвідують син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька – ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у дводенний строк від дати початку відвідування таких закладів.

Зобов`язано ОСОБА_1 повідомляти ОСОБА_2 про виїзд (обставини та напрям) сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за межі України, не пізніше ніж за два дні до такого виїзду, а за межі Вінницької області – за один день до такої поїздки.

Зобов`язано ОСОБА_1 повідомляти ОСОБА_2 про факти захворювання та лікування сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 40 000,00 грн судових витрат на правничу допомогу та судовий збір в сумі 1 211,20 грн.

Усуваючи перешкоди у спілкуванні із дітьми, які проживають окремо від батька, їх вихованні та визначаючи порядок участі батька у вихованні та спілкуванні із дітьми, суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що з огляду на встановлені обставини справи, вік дітей, їх потребу у регулярному спілкуванні з батьком, проходження позивачем військової служби, відсутність доказів негативного впливу такого спілкування на дітей, а також необхідність усунення правової невизначеності між сторонами, а тому запропонований позивачем графік участі у вихованні та спілкуванні з дітьми є обґрунтованим, доцільним, співмірним та таким, що найбільш повно відповідає найкращим інтересам дітей.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2026 року, ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Шикунову А. О., подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачка здійснює перешкоди позивачу у спілкуванні та вихованні їх спільних дітей, водночас суд не обґрунтував якими доказами чи діями підтверджується факт таких перешкод, отже судове рішення не відповідає вимогам законності і обґрунтованості.

За результатами розгляду апеляційної скарги просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, стягнути з позивача на її користь судові витрати.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 26 червня 2026 року вказану справу передано до розгляду у складі колегії суддів: суддя-доповідач ОСОБА_6 , судді: Матківська М. В., Стадник І. М.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 01 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у цій справі, визначено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 липня 2026 року справу призначено до розгляду 01 вересня 2026 року о 11:40 год з повідомленням учасників справи.

Відповідно до вимог частини другої статті 371 ЦПК України ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 липня 2026 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги на п`ятнадцять днів.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 серпня 2026 року задоволено заяву ОСОБА_2 про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

За клопотанням представника ОСОБА_2 – адвоката Рябова Д. С. розгляд справи відкладено на 14 вересня 2026 року о 10.30 год у зв`язку з його перебуванням у відпустці.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що у цій справі суд першої інстанції суб`єктивно, всупереч доказам та підставі звернення до суду, встановив, що ОСОБА_1 чинить ОСОБА_2 перешкоди у спілкуванні з дітьми.

Натомість, поза увагою суду залишився той факт, що звертаючись до суду з даним позовом позивач вказує на те, що підставою такого звернення є потреби позивача змінити раніше встановлений порядок прийняття його участі у вихованні та спілкуванні з дітьми.

Позивач обґрунтував своє звернення також і тим, що переважну більшість свого часу він проводить на військовій службі і тому має потребу у спілкуванні з дітьми саме в телефонному режимі, зокрема, за допомогою відео-зв`язку, оскільки особисті зустрічі із дітьми можливі лише в ті дні, коли позивач отримує дозвіл на поїздку додому, періодичність та тривалість настання яких від нього не залежать.

Тобто, сам позивач вказав на те, що він бачиться з дітьми, але його не влаштовує визначений органом опіки та піклування графік.

При цьому, у своєму вступному слові позивач визнав, що не звертався до Служби у справах дітей з питанням визначення іншого способу його участі у вихованні дітей. Більш того, він не звертався з жодними заявами чи скаргами щодо невиконання ОСОБА_1 рішення органу опіки та піклування, затвердженого виконкомом Вінницької міської ради від 07.10.2022.

Указане рішення не оскаржувала і відповідачка, також погодилась з способами участі батька у вихованні дітей та, більш того, сприяла спілкуванню батька з дітьми, про що свідчать її особисті письмові пояснення надані Службі у справах дітей 17.10.2022 та психологічна характеристика ОСОБА_3 .

Зокрема, з психологічної характеристики вбачається, що відповідачка піклуючись про психологічний стан дитини через те, що сім`я пережила довготривалий процес розлучення, який вплинув на зміни поведінки хлопчика, звернулася за професійною допомогою виключно в інтересах дитини.

В ході психологічного діагностування з`ясувалося, що ОСОБА_7 став «заручником» напруженості, яка існує через невирішені проблеми між батьками.

Після зустрічі з батьком, ОСОБА_7 став більш тривожним та емоційно закритим, з мамою та сестрою більш агресивним, що свідчить про те, що хлопчик став «розмінною монетою» в конфлікті з батьками, так як батько свідомо або ні використовує сина, як контейнер для своїх почуттів, в тому числі і злості по відношенню до мами.

Намагаючись не травмувати дітей, відповідачка пропонувала домовитися з позивачем спільно деякий час бачитися з дітьми, однак такий формат зустрічей не влаштовував позивача і він зовсім перестав бачитися з дітьми.

Відповідачка, переймаючись виключно інтересами дітей, зверталася до Служби у справах дітей як органу, якому надано право законом захищати права, свободи та інтереси дітей, вплинути на поведінку ОСОБА_2 , який більше місяця взагалі не виявляв бажання зустрітися з дітьми чи навіть поспілкуватися з ними в телефонному режимі, що негативно впливало на їх емоційний стан.

Натомість, таке звернення емоційно було розкритиковане головуючим у справі, зокрема суд вказав ОСОБА_1 на те, що вона мала б знайти батька та запитати у нього особисто про причини його відсутності.

Апелянт зазначає, що нормами ст. 159 СК України не передбачено такого способу захисту, як зобов`язання відповідача не перешкоджати позивачу брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з дітьми.

Натомість, позивач не надав жодних доказів як наявності спору між батьками щодо виховання спільних дітей, так і не довів вимогу позову в частині чинення перешкод з боку відповідачки.

При цьому як на докази позивач послався на вибіркову, а не послідовну переписку з відповідачкою у період з 2023 року по червень 2024 року, однак навіть ця інформація не доводила факту перешкод у спілкуванні з дітьми. Більш того, документи та фото надані позивачем окремо спростовували обставини, на які посилався позивач та свідчили про відсутність підстав звернення до суду.

Однак, суд першої інстанції «сліпо» надав перевагу позиції позивача, без обґрунтування та оцінки.

Окрім того, суд першої інстанції свідомо не дослідив докази надані відповідачкою разом з відзивом, а саме: повний витяг переписки та телефонних дзвінків, які вказували на безперешкодне спілкування батька з дітьми (CDR-диск).

Крім того, на переконання сторони відповідачки, в порушення приписів ст. 229 ЦПК України, суд першої інстанції не дослідив взагалі докази відповідачки. Тобто, суд першої інстанції не вивчив, не сприйняв, не перевірив у судовому засіданні усі фактичні дані, що є ключовим етапом для встановлення обставин справи та ухвалення правомірного рішення.

Апелянт звертає увагу на ч. 3 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства», в якій визначено, що в разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.

Посилаючись на норми ст. 141, 142, 150 СК України, зазначає, що поведінка позивача свідчить про безвідповідальне ставлення до своїх батьківських обов`язків. Адже батько, який зацікавлений у добробуті своїх дітей, в змозі самостійно цікавитися і дізнатися чим вони захоплюються, у яких закладах вони навчаються, які додаткові заняття відвідують та з позиції дорослої людини усвідомити чи є можливим і допустимим у такому сформованому графіку нав`язати обов`язкове щоденне (тривалістю не менш ніж одна година ) спілкування у телефонному режимі.

Отже, враховуючи позицію відповідачки, а саме: особисту ініціативу для спілкування батька з дітьми та відсутність перешкод з цього приводу, зокрема, мотиви з яких виходив позивач звертаючись до суду, а також враховуючи якнайкращі інтереси дітей з урахуванням режиму, занять та їх віку, у позові слід було відмовити.

На переконання позивача, саме таким чином судове рішення захистило би права дітей та надало їм можливість, в подальшому, передбачати наміри та дії свого батька, і самостійно приймати рішення про доцільність, необхідність та тривалість у спілкуванні з батьком у кожній конкретній ситуації, і тим самим відбувся б захист інтересів дітей, а не задоволення безпідставних вимог позивача.

Щодо стягнутих судом витрат на правничу допомогу апелянт зауважує, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Враховуючи вимоги ст. 137, 141 ЦПК України, а також тривалість і нескладність справи та виконані адвокатом Рябовим Д. С. роботи, час, витрачений на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг, предмет позовних вимог, суд першої інстанції не мав підстав стягувати з відповідачки 40 000 грн витрат на правничу допомогу.

Відповідачка вважає, що таку суму коштів позивач сплатив задля безпідставності звернення до суду. Однак, існуюча заборгованість по аліментам на утримання дітей в сумі 62 119 грн 89 коп. до цього часу не погашена (розрахунок зі сплати аліментів оглядався судом).

Таким чином, на переконання апелянта, суд першої інстанції вкотре проігнорував вимогу обґрунтувати своє рішення і в частині стягнення судових витрат.

У зв`язку з розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції апелянт понесла витрати по сплаті судового збору в сумі 1 818 грн 80 коп. та очікує понести витрати за надання правничої допомоги в розмірі від 25 000 грн.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 , діючи через свого представника – адвоката Рябова Д. С., просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Зокрема вказав, що суд першої інстанції правильно встановив, що одним із доказів, що підтверджує факт перешкоди у спілкуванні є їхнє особисте листування, із якого слідує, що відповідачка дійсно, не відмовляла категорично у спілкуванні дітей із батьком, однак своєї поведінкою ставила позивача у невизначене положення щодо його участі у вихованні та спілкуванні із ними, що і зумовило звернення до суду із цим позовом задля визначення чіткого, логічного та послідовного, затвердженого судовим рішенням, способу участі батька у спілкуванні та вихованні спільних дітей сторін, який одночасно враховує як інтереси обох батьків, так і інтереси дітей, виходячи із їхнього віку, розпорядку дня, стану здоров`я, настрою, та найголовніше, психологічного здоров`я щодо пропорційного, гармонічного та достатнього для їхнього сприйняття часу у вихованні та спілкуванні із батьками, які не змогли дійти згоди щодо даного питання у позасудовий спосіб.

При цьому, суд неодноразово відкладав судовий розгляд задля укладення мирової угоди, компромісу щодо укладання якої не було досягнуто, оскільки сторона відповідачки категорично заперечувала щодо умов мирової угоди, які викладала сторона позивача, при цьому не надавала жодної зустрічної пропозиції задля мирного вирішення спору.

Отже позивач вважає, що права відповідачки не порушуються зазначеним рішенням суду, він погоджується та не оспорює ту обставину, що діти проживають із матір`ю, тому відповідно вона і формує свій графік та графік дітей, тому й суд захистив права батька на спілкування у спосіб, що не порушує ані сформований графік, ані обмежує права матері, оскільки спілкування батька із дітьми не прив`язано до конкретного часу, воно залежить лише від волі та бажання спільний дітей сторін та мудрості батьків знайти порозуміння у даному спірному питанні, вирішення якого віднесено до компетенції суду, який правильно в своєму рішенні зазначив, що саме щоденне спілкування дітей із батьком буде відповідати інтересам дітей, оскільки епізодичні зустрічі будуть лише шкодити встановленню здорового та емоційного контакту між батьком та дітьми, спілкуванню із яким вони охоче прагнуть.

Щодо суми стягнутих з відповідачки судових витрат в розмірі 40 000 грн, зазначає, що така сума витрат, враховуючи складність справи, тривалість її розгляду та зміст доказової бази, є розумною та обґрунтованою, не є надмірною, тому в цій частині просить залишити рішення суду першої інстанції так само, без змін.

Щодо судових витрат в суді апеляційної інстанції повідомляє, що вони становлять 20 000 грн, які просить стягнути із відповідачки у повному обсязі, на підтвердження чого надає копію договору про надання правничої допомоги та опис виконаних робіт (наданих послуг) на виконання ч. 3 ст. 137 ЦПК України.

Служба у справах дітей Вінницької міської ради не скористалася правом подати відзив на апеляційну скаргу.

Позиція учасників справи у судовому засіданні

ОСОБА_1 та її представник – адвокат Шикунова А. О. підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити з підстав, наведених у ній.

ОСОБА_2 та його представник – адвокат Рябов Д. С. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Представник Служби у справах дітей Вінницької міської ради в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, при прийнятті судового рішення у цій справі, просить врахувати законні права та інтереси дітей.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

У справі встановлено, що сторони — ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - перебували у зареєстрованому шлюбі з 15.07.2007, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області (т. 1 а.с.23).

Від шлюбу сторони мають двох дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (т. 1 а.с.24-25).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 жовтня 2021 року шлюб між сторонами розірвано. Із змісту вказаного рішення вбачається, що після припинення сімейних відносин діти залишились проживати разом із матір`ю (т.1 а.с.26).

Судом також встановлено, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради №2308 від 27 жовтня 2022 року «Про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від дитини» визначено порядок участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з дітьми, а саме: протягом шестимісячного строку — у І та ІІІ суботу щомісяця з 10:00 год. до 20:00 год.; II, IV неділю щомісяця з 10.00 год. до 20.00 год., а після спливу шести місяців — у ІІ та IV п`ятницю щомісяця з 16:00 год. до 16:00 год. суботи. Вказане рішення органу опіки та піклування сторонами не оскаржувалось та є чинним (т. 1 а.с.27).

Висновком Служби у справах дітей Вінницької міської ради від 14 липня 2025 року було встановлено участь ОСОБА_2 у спілкування з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 шляхом використання телефонного зв`язку та інтернет-зв`язку : щовівторка щомісяця з 19.00 год. до 20.00 год.; щочетверга щомісяця з 19.00 год. до 20.00 год.; щосуботи щомісяця з 11.00 год. до 12.00 год. (т.2 а.с.84-86).

На підтвердження своїх доводів щодо проходження військової служби позивачем надано довідку добровольчого формування № НОМЕР_4 Вінницької міської територіальної громади « ІНФОРМАЦІЯ_6 » від 01.04.2022, згідно з якою ОСОБА_2 28.03.2022 підписав контракт на виконання завдань територіальної оборони у складі добровольчого формування, а також довідку від 20.06.2022, відповідно до якої останній призначений на посаду снайпера 2-го відділення окремого розвідувального взводу та брав участь у тактичній і бойовій підготовці, у тому числі з виїздами за межі Вінницької області. Крім того, довідкою військової частини НОМЕР_5 від 28.12.2023 підтверджується безпосередня участь ОСОБА_2 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України та захисту держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України у період з 15.03.2023 по 03.08.2023 (т.1 а.с.156-161).

Дослідженими судом фотознімками підтверджується, що позивач у різні періоди проводив час разом із дітьми, здійснював спільний відпочинок та прогулянки, що свідчить про наявність між батьком та дітьми особистого контакту та спілкування (т. 1 а.с.134-154).

Також судом досліджено надані сторонами роздруківки листування у месенджері між позивачем та відповідачкою, зі змісту яких вбачається, що позивач неодноразово звертався до відповідачки з проханням надати можливість поспілкуватись із дітьми телефоном, зокрема повідомленнями « ІНФОРМАЦІЯ_7 », « ІНФОРМАЦІЯ_8 », « ІНФОРМАЦІЯ_9 », при цьому відповідачка повідомляла, що діти перебувають у гостях, на гуртках або відсутні вдома. Із листування також убачається, що позивач зазначав про обмежені можливості спілкування у зв`язку із проходженням військової служби та перебуванням у зоні бойових дій. Разом із тим, зі змісту переписки вбачається, що відповідачка не відмовляла категорично у спілкуванні дітей із батьком, а зазначала про можливість такого спілкування за наявності відповідних умов та часу ( т. 1 а.с.35-133).

Крім того, судом досліджено рапорти працівників поліції від 15.01.2023, 18.03.2023 та 11.10.2023, зареєстровані за зверненнями ОСОБА_1 щодо конфліктних ситуацій між сторонами за місцем проживання. Із зазначених документів вбачається, що між сторонами виникали конфлікти побутового характеру, зокрема щодо спілкування з дітьми та взаємовідносин після припинення шлюбу, однак у більшості випадків рішення за вказаними повідомленнями не приймались, а сторонам рекомендувалось вирішувати спір у встановленому законом порядку. Також у рапорті від 11.10.2023 зафіксовано звернення відповідачки щодо можливого домашнього насильства та словесного конфлікту з боку позивача (т. 1 а.с.164-199).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції частково не відповідає зазначеним вимогам.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

При вирішенні спору, визначаючи спосіб участі батька у вихованні дітей та спілкуванні з ними, судом враховано, що доводи відповідачки про відсутність такого спору між сторонами, наявність рішення органу опіки та піклування від 27.10.2022, та недоведеність перешкод у спілкуванні, є необґрунтованими. При цьому сукупність доказів у справі свідчить про наявність між сторонами спору щодо порядку участі позивача у вихованні дітей, відсутність стабільного механізму регулярного спілкування батька з дітьми та необхідність судового визначення такого порядку.

Такий висновок є правильним, а доводи апеляційної скарги в цій частині його не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.

Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір, як і раніше, співпрацювали при виконанні батьківських обов`язків.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Частиною першою статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі статтею 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

У статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з частинами першою-третьою статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У частині першій та другій статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Суд при встановленні способу спілкування має дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.

Батько та мати мають рівні права та обов`язки і при вирішенні питання про періодичність побачень, можливість спільного відпочинку, відвідування місця проживання того з батьків, з ким дитина не проживає, слід виходити виключно з інтересів дитини.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) дійшла висновку, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.

Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи (див.: постанови Верховного Суду від 07 серпня 2024 року у справі № 742/3278/23 (провадження № 61-7675св24), від 08 травня 2024 року у справі № 638/1269/23 (провадження № 61-15097св23) та інші).

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі, її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду: від 05 жовтня 2022 року у справі № 196/1202/19 (провадження № 61-5501св22), від 26 червня 2023 року у справі № 753/5374/22 (провадження № 61-2097св23) та інших.

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі, яка переглядається, встановлено, що між сторонами наявний тривалий конфлікт, який підтверджується матеріалами справи, зверненнями до поліції та взаємними претензіями сторін, а тому саме чітке судове визначення графіка спілкування та обов`язків сторін є необхідним для забезпечення правової визначеності та мінімізації подальших конфліктів.

Так, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_2 просив визначити спосіб його участі у вихованні дітей, зокрема, шляхом усунення перешкод у його спілкуванні з дітьми та встановлення способу та порядок участі його, як батька, у вихованні та спілкуванні із дітьми.

У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 753/15487/18 (провадження № 61-18994св19) вказано, що «відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини».

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що підставою позову є зміна встановленого раніше органом опіки та піклування порядку участі батька у вихованні та спілкуванні із дітьми, який є чинним та не був скасований, то вони є безпідставними, оскільки суд першої інстанції правильно встановив, що це є позасудовий порядок вирішення спору, сама наявність позову та відзиву на позовну заяву проти задоволення позову свідчить про наявність спору між батьками, ніхто не може бути позбавлений звернутись до суду за захистом свого невизнаного, чи оспорюваного права, тому суд, оцінивши об`єктивно як сукупність доказів, так і кожен доказ окремо дійшов висновку про наявність спору та вирішив цей спір із врахуванням інтересів дітей.

Посилання відповідачки в апеляційній скарзі на рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради №2308 від 27.10.2022 не спростовує наявності спору між сторонами. Вказаним рішенням органу опіки та піклування було визначено певний порядок участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми, однак саме по собі існування такого рішення не означає, що право позивача реалізується належним чином, а спір між батьками відсутній. Рішення органу опіки та піклування не є судовим рішенням, не має преюдиційного значення для суду, не позбавляє особу права на судовий захист і не виключає можливості судового визначення іншого або додаткового способу участі у вихованні дітей.

Крім того, рішення органу опіки та піклування від 27.10.2022 було ухвалене за інших фактичних обставин. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що з моменту його прийняття минув значний час, діти стали старшими, змінився їхній режим дня, навчання та додаткові заняття, а позивач проходить військову службу, що об`єктивно впливає на можливість реалізації раніше визначеного порядку побачень.

Відповідно до частин першої, третьої статті 19 СК України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята статті 19 СК України).

Суд може не погодитися з висновком органу опіки і піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (див.: постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).

У цій справі орган опіки та піклування Вінницької міської ради, дослідивши обставини, дійшов висновку про доцільність визначення позивачу способу участі у вихованні дітей шляхом телефонного та інтернет-зв`язку щовівторка, щочетверга щомісяця з 19:00 год. до 20:00 год. та щосуботи щомісяця з 11.00. до 12.00 год (т. 2 а. с. 84-86 ).

При цьому суд першої інстанції відповідно до положень частини шостої статті 19 СК України не прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 14.07.2025 №01100/011/43956, вказавши на його недостатню обґрунтованість для забезпечення повноцінного та стабільного підтримання емоційного зв`язку батька з дітьми, оскільки запропонований графік фактично обмежується короткотривалим дистанційним спілкуванням та не забезпечує належної реалізації батьківських прав у порівнянні з порядком спілкування, запропонованим позивачем, який передбачає більш систематичний, тривалий та безпосередній контакт батька з дітьми.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції установив, що позивач стабільно проявляє бажання приймати участь у вихованні та спілкуванні з дітьми і жодних обставин, які б унеможливлювали його право на спілкування із ними чи обставин, які б свідчили про наявність перешкод для такого спілкування, матеріали справи не містять.

З наданого листування між сторонами судом встановлено, що позивач неодноразово ініціював телефонне спілкування з дітьми, однак змушений був кожного разу окремо з`ясовувати, чи можливо це зробити, коли діти будуть вдома, чи не зайняті вони. Відповіді відповідачки про те, що діти «зайняті», «на кружках», «у гостях», «не вдома», самі по собі не є протиправними, однак у сукупності вони підтверджують, що спілкування не має стабільного, погодженого та передбачуваного порядку.

Щодо доводів сторони відповідачки, що в порушення приписів статті 229 ЦПК України, суд першої інстанції не дослідив взагалі докази відповідачки, то слід зазначити, що суд надав оцінку листуванню сторін, та виходив з того, що відповідачка категорично не відмовляла у спілкуванні дітей із батьком, однак своєю поведінкою ставила позивача у невизначене положення щодо його участі у вихованні та спілкуванні із ними, що і зумовило звернення до суду із цим позовом задля визначення чіткого, логічного та послідовного, затвердженого судовим рішенням, способу участі батька у спілкуванні та вихованні спільних дітей сторін, який одночасно враховує як інтереси обох батьків, так і інтереси дітей, виходячи із їхнього віку, розпорядку дня, стану здоров`я, настрою, та найголовніше, психологічного здоров`я щодо пропорційного, гармонічного та достатнього для їхнього сприйняття часу у вихованні та спілкуванні із батьками, які не змогли дійти згоди щодо цього питання у позасудовий спосіб.

При цьому судом першої інстанції враховано, що діти проживають із матір`ю, яка безпосередньо забезпечує їх побут, навчання, режим дня та повсякденний догляд. Ця обставина має значення для визначення способу участі батька у вихованні, однак вона не надає матері права фактично монополізувати прийняття рішень щодо контакту дітей з батьком. Проживання дітей з матір`ю не скасовує права батька бути присутнім у їх житті, цікавитися навчанням, здоров`ям, розвитком, емоційним станом та підтримувати з ними регулярний контакт.

Судом також взято до уваги наявність конфліктних ситуацій між сторонами, підтверджених матеріалами звернень до поліції. Однак сам по собі конфлікт між батьками не може бути підставою для усунення одного з них від спілкування з дітьми. Навпаки, саме високий рівень конфліктності потребує судового визначення чіткого порядку спілкування, щоб зменшити кількість безпосередніх домовленостей між сторонами, усунути підстави для нових непорозумінь та забезпечити дітям стабільний формат контакту з батьком.

Визначаючи спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми, місцевий суд правильно виходив із необхідності забезпечення балансу між правами батька на участь у житті дітей, правом дітей на підтримання постійного емоційного зв`язку з батьком, а також забезпеченням стабільного режиму життя дітей та дотриманням їх найкращих інтересів. Визначений судом порядок спілкування має бути не формальним, а реальним, виконуваним, стабільним та таким, що забезпечує сталість сімейних зв`язків.

У справі встановлено, що позивач проходить військову службу у Збройних Силах України, що підтверджується наданими довідками добровольчого формування та іншими письмовими доказами, а тому характер та режим його служби є специфічними, пов`язаними із можливими відрядженнями, чергуваннями, зміною місця перебування та обмеженим часом для особистого спілкування з дітьми.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що запропонований позивачем графік спілкування є послідовним, конкретним та передбачуваним, містить чітке визначення часу, способу та періодичності спілкування, а тому мінімізує можливість подальших конфліктів між сторонами щодо погодження кожного окремого контакту з дітьми.

Оцінюючи доцільність щоденного телефонного та інтернет-спілкування, місцевий суд обґрунтовано виходив із того, що такий спосіб контакту в сучасних умовах є одним із основних механізмів підтримання емоційного зв`язку між батьком та малолітніми дітьми, особливо з урахуванням проходження позивачем військової служби. Визначена тривалість такого спілкування — не менше однієї години, не є надмірною, відповідає віку дітей, не порушує їх режим дня та водночас забезпечує можливість повноцінного спілкування, а не формального короткочасного контакту.

Відповідачка вказує в своїй апеляційній скарзі, що діти перебували у пригніченому стані, коли батько не виходив до них на зв`язок через те, що він був задіяний на виконанні бойових завдань, однак суд першої інстанції правильно встановив, що той факт, що він є військовослужбовцем не повинен обмежувати його на реалізацію своїх батьківських прав, та захистивши права дітей, вказав, що діти перебувають у віці, коли потребують регулярного психологічного та емоційного контакту з обома батьками, а тривалі перерви у спілкуванні можуть негативно впливати на формування стабільних сімейних відносин та емоційної прив`язаності. Саме систематичність та регулярність спілкування забезпечують для дітей відчуття постійної присутності батька у їх житті, незважаючи на окреме проживання батьків.

Визначаючи порядок особистих зустрічей дітей із батьком під час його відпустки та після демобілізації, суд обґрунтовано виходив із того, що безпосереднє особисте спілкування має ключове значення для реалізації батьківських прав та повноцінного розвитку дітей. Встановлений графік побачень не є надмірним, не призводить до фактичного вилучення дітей із звичного середовища проживання та не порушує сталі умови їх життя з матір`ю.

Враховуючи, що відповідно до обраного способу захисту сторони мають між собою погоджувати час та дати розмов та зустрічей дітей із батьком, задля проведення яких має враховуватись бажання дітей, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, правильно зазначивши у оскаржуваному рішенні, що запропонований позивачем порядок побачень передбачає поступовість та адаптивність, враховує вік дітей, режим їх навчання та відпочинку, а також необхідність збереження стабільного побутового середовища. При цьому графік передбачає як короткострокові зустрічі, так і можливість тривалішого спільного проведення часу під час відпустки батька, що відповідає природній потребі дітей у формуванні повноцінних сімейних відносин із батьком.

Оцінюючи вимогу про забезпечення щорічного спільного відпочинку батька з дітьми тривалістю не менше 10 днів, суд першої інстанції врахував, що такий період є розумним, співмірним та не порушує права матері.

Суд також правильно дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо повідомлення позивача про місце проживання дітей, навчальні заклади, стан здоров`я та виїзд дітей за межі області чи держави, вказавши, що такі вимоги безпосередньо пов`язані із реалізацією батьківських прав, передбачених статтями 141, 150, 157 СК України, оскільки право на участь у вихованні дитини охоплює не лише можливість особистого контакту, а й право бути поінформованим про життя, стан здоров`я, освіту та місце перебування дітей.

При цьому запропонований позивачем графік не порушує принципу пропорційності, оскільки не позбавляє матір можливості постійного проживання дітей разом із нею, не перешкоджає навчальному процесу дітей, не порушує їх звичного режиму дня, враховує проходження позивачем військової служби, забезпечує дітям сталі та регулярні контакти з батьком, що відповідає їх найкращим інтересам.

Відтак права відповідачки не порушуються оскаржуваним рішенням суду, позивач погоджується та не оспорює ту обставину, що діти проживають із матір`ю, тому відповідно вона і формує свій графік та графік дітей, тому й суд захистив права батька на спілкування у спосіб, що не порушує ані сформований графік, ані обмежує права матері, оскільки спілкування батька із дітьми не прив`язано до конкретного часу, воно залежить лише від волі та бажання спільних дітей сторін та мудрості батьків знайти порозуміння у цьому спірному питанні, вирішення якого віднесено до компетенції суду, який правильно в своєму рішенні зазначив, що саме щоденне спілкування дітей із батьком буде відповідати інтересам дітей, оскільки епізодичні зустрічі будуть лише шкодити встановленню здорового та емоційного контакту між батьком та дітьми, спілкуванню із яким вони охоче прагнуть.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд розділив батьку лише права, а матері лише обов`язки, то суд першої інстанції правильно зазначив, що визначення графіка спілкування не є покаранням для матері та не свідчить про неналежне виконання нею батьківських обов`язків. Це є правовим механізмом врегулювання спору між батьками в інтересах дітей.

Тому після визначення такого порядку кожен із батьків зобов`язаний діяти добросовісно: мати має сприяти спілкуванню дітей з батьком у визначений час, а батько відповідно реалізовувати це право з урахуванням віку дітей, їх настрою, стану здоров`я, навчального навантаження та без створення психологічного тиску.

Із матеріалів справи слідує, що ні органом опіки та піклування, ні відповідачкою не надано переконливих доказів на підтвердження висновку про те, що між батьком та дітьми існують будь-які психоемоційні перешкоди в спілкуванні.

Отже твердження відповідачки щодо можливого негативного впливу позивача на ставлення дітей до матері не знайшли належного підтвердження у матеріалах справи та не можуть вважатися достатньою підставою для відмови у визначенні порядку участі позивача у спілкуванні та вихованні дітей.

Доводи апелянта про те, що встановлений судом графік не враховує інтереси дітей, відхиляються колегією суддів, оскільки встановлений судом графік побачень з дітьми стосується їх батька, між ними відсутні неприязні стосунки та конфліктні ситуації, тобто діти будуть знаходитись у спокійному та стійкому середовищі, що відповідає їх інтересам.

Аргументи відповідачки про відсутність підстав для задоволення позову апеляційний суд оцінює критично, оскільки фактично вони зводяться до обмеження участі батька у житті дітей лише епізодичними контактами, що суперечить принципу рівності батьківських прав та не відповідає інтересам дітей. При цьому відповідачкою не надано належних та допустимих доказів того, що визначений позивачем порядок спілкування може негативно вплинути на фізичний, психічний чи моральний стан дітей.

Одним із найважливіших прав дитини є право на сімейне виховання. Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Отже положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

Водночас колегія суддів ще раз наголошує, що згідно із законодавством України, батько та мати мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі.

Батько безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку своїх дітей, має право та обов`язок піклуватися про їх здоров`я, стан розвитку, проводити з дітьми необхідну кількість часу, незалежно від того, з ким вони будуть проживати більшість часу. Водночас, діти повинні мати достатньо часу, щоб підтримувати й розвивати змістовні особисті стосунки з іншим з батьків, які є важливими для дітей.

А тому, батько, який проживає окремо від своїх дітей, очевидно має право на особисте спілкування з ними, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дітей і таке спілкування відбувається саме в інтересах дітей. Обмеження спілкування може бути здійснене за рішенням суду, якщо існують серйозні підстави, зокрема, насильство з боку батька, його поведінка, що негативно впливає на психіку дитини, або відсутність належних умов для зустрічей.

Батьки мають співпрацювати у забезпеченні належного контакту між кожним з них з дітьми, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу. Органи опіки та піклування мають надавати батькам сприяння та підтримку у цьому. При істотній зміні обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку поділу батьківського часу й відповідальності щодо дитини, зокрема спільної фізичної опіки, про що неодноразово наголошував Верховний Суд (постанови Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, та дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Щодо стягнутих судом витрат на правничу допомогу

Задовольняючи вимоги позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 40 000 грн, суд першої інстанції вважав, що вказаний розмір є обґрунтованим.

Колегія суддів не погоджується з висновком місцевого суду в цій частині з таких підстав.

Частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції стороною позивача надано суду письмові докази, а саме: ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_2 у Вінницькому міському суді Вінницької області адвокатом Рябовим Д. С. від 17.02.2025, договір про надання правової допомоги від 19 липня 2024 року та платіжні інструкції від 17.09.2024 та від 13.02.2025 про прийняття ФОП ОСОБА_8 від ОСОБА_2 оплати юридичних послуг згідно з договором від 19 липня 2024 в загальній сумі 40 000 грн (т.1 а. с. 16, 207-210).

Дослідивши вказані документи, апеляційний суд дійшов висновку, що факт укладення між ОСОБА_2 та адвокатом Рябовим Д. С. договору про надання правничої допомоги, факт надання відповідних послуг та факт оплати таких послуг належним чином підтверджений матеріалами справи.

Представник позивача – адвокат Рябов Д. С. посилався на те, що під час розгляду справи ОСОБА_2 були понесені витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 40 000 грн.

На підтвердження зазначених обставин представник позивача в позовній заяві навів детальний опис робіт (наданих послуг) з якого вбачається, що адвокатом надано такі послуги: аналіз документів для підготовки та написання позовної заяви 5 000 грн; підготовка нормативно-правової бази, підготовка доказів, копій доказів, складання та подання позовної заяви із клопотанням про витребування доказів та призначення експертизи 15 000 грн; надання усних консультацій клієнту 4 000 грн; підготовка та направлення адвокатського запиту 1 000 грн; представництво інтересів позивача в суді першої інстанції 15 000 грн, разом 40 000 грн.

На думку позивача, надані документи підтверджують як факт укладення договору про надання правничої допомоги, так і реальність понесених витрат, їх оплату клієнтом та безпосередній зв`язок таких витрат із розглядом даної цивільної справи, а тому останні підлягають стягненню з ОСОБА_1 у повному заявленому розмірі 40 000 грн.

Разом з тим сам по собі факт укладення договору про надання правничої допомоги та здійснення клієнтом оплати не є безумовною підставою для покладення на іншу сторону усієї заявленої суми витрат.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд зобов`язаний перевірити не лише реальність таких витрат, а й їх необхідність та співмірність конкретним обставинам справи.

Вирішуючи питання щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації за рахунок іншої сторони спору, суд враховує, що сам по собі факт укладення договору про надання правничої допомоги між клієнтом та адвокатом, а також здійснення клієнтом оплати за надані послуги не покладає на суд обов`язку автоматично стягувати з іншої сторони всю визначену сторонами договору суму.

Так, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зазначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд повинен виходити не лише з факту їх понесення, а й оцінювати їх з точки зору реальності, необхідності та розумності. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що суд має перевіряти дійсність заявлених витрат, їх зв`язок із розглядом конкретної справи, необхідність здійснення таких витрат та співмірність їх розміру з урахуванням конкретних обставин справи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зазначила, що зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного договору про надання правничої допомоги, не є обов`язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами спору. Суд повинен самостійно оцінювати, чи були такі витрати фактично понесені, чи були вони необхідними для належного захисту прав та інтересів сторони у конкретній справі, а також чи є їх розмір обґрунтованим та співмірним.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що метою відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є компенсація стороні необхідних витрат, понесених у зв`язку із судовим розглядом справи, а не покладення на іншу сторону обов`язку відшкодовувати будь-які витрати у тому розмірі, який сторони договору про надання правничої допомоги визначили між собою на власний розсуд. Тому суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат не обмежується формальною перевіркою наявності договору, акта виконаних робіт та платіжних документів, а зобов`язаний надати оцінку співмірності заявлених сум з огляду на складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, кількість і характер підготовлених процесуальних документів, тривалість розгляду справи, кількість судових засідань та значення справи для сторін.

Відтак, навіть за наявності належних доказів фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу суд не позбавлений права зменшити їх розмір, якщо дійде висновку про невідповідність заявленої суми критеріям розумності, необхідності та співмірності, передбаченим статтями 137 та 141 ЦПК України. Аналогічний підхід неодноразово застосовувався Верховним Судом під час вирішення питань щодо розподілу судових витрат.

Написання позовної заяви даної категорії справ для досвідченого адвоката не потребує значного часу та не вимагає великого обсягу аналітичної й технічної роботи.

Слід також зазначити, що аналіз документів для підготовки та складання позовної заяви, яку визначено в розмірі 20 000 грн, враховуючи предмет позовних вимог, значення справи для сторін, є явно завищеною. При цьому з клопотаннями про витребування доказів та призначення експертизи сторона позивача до суду не зверталась.

Враховуючи викладене, а також складність справи та обсяг фактично наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), їх реальність, виходячи з критерію розумності розміру цих втрат апеляційний суд дійшов висновку про зменшення витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню з відповідачки з 40 000 грн до 20 000 грн.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

За таких обставин, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення місцевого суду в частині стягнення з відповідачки на користь позивача судових витрат на правову допомогу – змінити, зменшивши суму таких витрат з 40 000 грн до 20 000 грн, в іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.

За змістом пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із статтею 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Щодо судових витрат в суді апеляційної інстанції

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Апеляційний суд повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, разом з тим, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду в частині судових витрат на правову допомогу – зміні, тому понесені відповідачкою судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції необхідно залишити за особою, яка звернулася з апеляційною скаргою .

Щодо витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, понесених позивачем, слід зазначити наступне.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Тобто, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності розміру цих втрат, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.

За змістом частин першої, другої та восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих доказів.

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесених витрат в суді апеляційної інстанції стороною позивача надано ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_2 у Вінницькому апеляційному суді адвокатом Рябовим Д. С. від 06.07.2026, договір про надання правової допомоги від 01 липня 2026 року (т.1 а. с. 171-173).

Із детального опису робіт (наданих послуг) наведеного у відзиві на апеляційну скаргу вбачається, що адвокатом надано такі послуги: проведення правничого аналізу повного тексту рішення суду першої інстанції та апеляційної скарги 5 000 грн; підготовка та написання відзиву на апеляційну скаргу 10 000 грн; представництво інтересів в суді апеляційної інстанції 5 000 грн, разом 20 000 грн.

Водночас суд апеляційної інстанції бере до уваги предмет спору, характер спірних правовідносин, тривалість розгляду справи, значення справи для її учасників, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, принципи справедливості, добросовісності та розумності, а також необхідність забезпечення справедливого балансу між інтересами сторін.

Ураховуючи обсяг та складність наданих представником позивача послуг з професійної правничої допомоги під час апеляційного перегляду справи, виходячи з принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, апеляційний суд вважає, що з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати за надання професійної правничої допомоги під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн.

Керуючись ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шикунова Аліна Олександрівна, задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2026 року в частині стягнення витрат на правову допомогу змінити, шляхом зменшення суми витрат на правову допомогу з 40 000 грн до 20 000 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 вересня 2026 року.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: М. В. Матківська

І. М. Стадник