Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №740/3764/26 — Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/3764/26

Провадження № 2-а/740/41/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року місто Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області у складі:

головуючої судді Гагаріної Т.О.,

за участю секретаря судового засідання Мартиненко Ю.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

встановив:

10.07.2026 адвокат Довженко С.С. звернувся через систему «Електронний суд» в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач) з вказаним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач).

В обґрунтування позову зазначає, що 13.01.2026 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову № 7, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 34 000 гривень. Вважає зазначену постанову незаконною, такою, що прийнята з істотним порушенням вимог Конституції України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кодексу адміністративного судочинства України, а тому вона підлягає скасуванню.

Постанова стала підставою для відкриття Ніжинським відділом державної служби виконавчого провадження № 81109316 щодо примусового стягнення адміністративного штрафу. Він не був належним чином повідомлений про розгляд справи про адміністративне правопорушення, не отримував повідомлення про дату, час і місце її розгляду, не був ознайомлений із матеріалами адміністративної справи, не отримував копію постанови після її винесення та фактично був позбавлений можливості реалізувати права, передбачені ст.268 КУпАП. Про існування постанови він дізнався лише після появи інформації про накладений штраф у застосунку «Резерв+» та подальшого відкриття виконавчого провадження.

Водночас, із метою встановлення підстав притягнення до адміністративної відповідальності представником позивача було направлено адвокатський запит до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з вимогою надати копію постанови, копію протоколу про адміністративне правопорушення, а також повідомити дату, місце та посадову особу, яка розглядала адміністративну справу. Крім того, представником позивача було подано заяву про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення та заяву про скасування інформації про порушення правил військового обліку.

За результатами розгляду зазначеного звернення ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 01.05.2026 повідомив, що автоматично створені записи щодо позивача про порушення правил військового обліку мають статус «порушення не підтверджено». Крім того, відповідач зазначив, що на момент розгляду справи закінчилися строки притягнення до адміністративної відповідальності, встановлені ст.38 КУПАП, а для остаточного зняття відповідних позначок необхідно прийняти рішення про закриття адміністративного провадження. Тому, на думку позивача, сам відповідач фактично визнав, що відсутнє підтвердження вчинення позивачем порушення правил військового обліку, а також підтвердив неможливість подальшого притягнення його до адміністративної відповідальності у зв`язку із закінченням строків, визначених законом. Незважаючи на це, постанова № 7 від 13.01.2026 не була скасована, а виконавче провадження продовжує існувати, що порушує права, свободи та законні інтереси позивача.

За змістом оскаржуваної постанови № 7 від 13.01.2026 позивачу інкриміновано те, що він «своєчасно не став на військовий облік за фактичним місцем проживання» чим нібито порушив ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв`язку з чим його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП. Позивач погоджується, що на момент винесення оскаржуваної постанови в Україні дійсно діяв особливий період. Однак, сама по собі наявність особливого періоду не є достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності. Диспозиція ст. 210-1 КУпАП є бланкетною, а тому для встановлення складу адміністративного правопорушення орган, який розглядає справу, зобов`язаний визначити конкретну норму законодавства, яку порушено, встановити всі обставини правопорушення та підтвердити їх належними та допустимими доказами. Стверджує, що оскаржувана постанова містить лише загальне формулювання про порушення законодавства без наведення фактичних даних, доказів та мотивів, які б підтверджували наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, що на його думку не відповідає вимогам ст.ст. 245, 251, 252, 280 та 283 КУпАП щодо повного, всебічного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи і належного мотивування постанови. Вважає оскаржувану постанову такою, що не відповідає вимогам закону, відповідачем не доведено вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, а тому підлягає скасуванню.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15.07.2026 поновлено позивачу строк звернення до суду з указаним адміністративним позовом, прийнято до розгляду адміністративний позов та відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву представник ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 не погодився з позовними вимогами позивача, вважав їх необґрунтованими та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач є військовозобов`язаним громадянином України та перебуває на загальному військовому обліку військовозобов`язаних громадян України в ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ) підставі абз.5 п.2 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовозобов`язаний , який прибув з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання.

Відповідно до висновку позаштатної військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 від 09.01.2026 Позивача визнано придатним до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період. Позивач має військово-облікову спеціальність для використання за призначенням, у воєнний час (ВОС) - 999 647 (Робітник підсобний. Потребує проходження базової загальновійськової підготовки).

Зазначив, що на позивача, повною мірою, поширюється дія норм Конституції України, законів України, підзаконних нормативно-правових актів з питань військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації, військового обов`язку та військової служби, оборони. На дату подання цього відзиву, позивач використовує право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

06.01.2026 позивача було доставлено по ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 ) працівниками Національної поліції у якості військовозобов`язаної особи, відомості про яку, за поданням ІНФОРМАЦІЯ_5 , були внесені до інформаційно-пошукової системи МВС як про порушника правил військового обліку. Так, позивач змінив фактичне місце проживання та в семиденний термін не став на військовий облік в ТЦК та СП за новим місцем проживання, чим формально допустив порушення норм ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Таким чином, в діях позивача мали місце ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Відповідно до вимог ст.ст. 254, 255, 256 КУпАП, 06.01.2026, в адміністративній будівлі ІНФОРМАЦІЯ_4 , на позивача, за його присутності та у присутності двох свідків, встановленим порядком був складений протокол про адміністративне правопорушення № 7. Другий примірник протоколу, під особистий підпис, у присутності свідків вручений позивачу. При цьому, позивача було офіційно повідомлено про дату, місце та час розгляду адміністративного правопорушення (15:00 год. 13 січня 2026 року, адміністративна будівля ІНФОРМАЦІЯ_4 ). У визначений час до визначеного місця, для розгляду адміністративної справи по суті, позивач не прибув. Про причини свого неприбуття не повідомив. Із заявами та клопотаннями про перенесення розгляду адміністративної справи по суті на інший час позивач, у період з 06 січня по 13 січня 2026 року, не звертався.

Беручи до уваги той факт, що позивач особисто був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду адміністративної справи, але з невідомих відповідачу причин, на розгляд справи не прибув, відповідно до ст.268 КУпАП, адміністративну справу було розглянуто відповідачем без участі позивача, 13.01.2026. За результатами розгляду справи позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення ч.3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративний штраф у виді 17 000 грн. При цьому Відповідач зазначає, що копію постанови № 7, винесеної за результатами розгляду, направлено на задекларовану адресу місця проживання позивача засобами поштового зв`язку через національного оператора поштового зв`язку АТ «Укрпошта». Поштове відправлення повернуто відправнику (позивачу) оператором зв`язку з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою».

Керуючись ст.308 КУпАП, у зв`язку з несплатою позивачем накладеного на нього штрафу у встановлений законом строк в добровільному порядку, постанову № 7 від 13.01.2026 відповідачем було спрямовано до територіального підрозділу Державної виконавчої служби, для її примусового виконання.

Відповідач наголошує на тому, що дії службових, посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно позивача є правомірними та такими, що вчинені у межах компетенції, не суперечать нормам Конституції та чинного законодавства України з питань військового обліку, військового обов`язку та військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

27.07.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якій зазначив, що відзив не доводить події та складу адміністративного правопорушення. Відповідач стверджує, що позивач змінив фактичне місце проживання та у семиденний строк не став на військовий облік та цим порушив вимоги ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Однак ці твердження мають декларативний характер. Відзив не містить належних доказів дати фактичного прибуття позивача до нового місця проживання, дати виникнення обов`язку стати на військовий облік обчислення семиденного строку та конкретних обставин винної бездіяльності позивача після спливу такого строку. Позивач вважає, що саме після прибуття до нового місця проживання виникає передбачений ст.37 зазначеного Закону обов`язок стати на військовий облік у семиденний строк. Тому посилання на відомості ЄДРПВР та АІТС «Оберіг» без первинних документів і без встановлення дати фактичного прибуття не підтверджує ані об`єктивної сторони, ані вини позивача.

Також твердження про те, що 06.01.2026 позивача нібито було доставлено працівниками Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 ), де в його присутності та у присутності двох свідків складено протокол про адміністративне правопорушення № 7, вручено його другий примірник під особистий підпис і повідомлено про розгляд справи 13.01.2026 о 15:00, не відповідають дійсності. Так, 06.01.2026 він взагалі не перебував у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 , працівниками Національної поліції до нього не доставлявся, у складенні протоколу участі не брав, другого примірника протоколу не отримував та про дату, час і місце розгляду справи не повідомлявся.

Вважає, що відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу описаної ним події доставлення позивача працівниками Національної поліції: рапорту або іншого документа поліцейських, відомостей про час, місце та правову підставу доставлення, запису в журналі доставлених осіб, матеріалів фото- чи відеофіксації, пояснень працівників поліції або інших документів, які б підтверджували фактичне перебування позивача у приміщенні ТЦК та СП 06.01.2026.

Окрім того, зазначив, що відзив не надає належної відповіді на ключові доводи позову, зокрема щодо того, що листом ІНФОРМАЦІЯ_6 від 01.05.2026 повідомлено про статус автоматично створених записів щодо позивача «порушення не підтверджено», а також про закінчення строків притягнення до адміністративної відповідальності. Відповідач не пояснив, як зазначена офіційна позиція узгоджується з наполяганням на правомірності постанови та існуванні доведеного складу правопорушення. У відзиві наведено загальні положення законодавства про військовий обов`язок, мобілізацію та повноваження ТЦК та СП. Проте наведення загальних норм не звільняє відповідача від обов`язку довести конкретні фактичні підстави притягнення саме позивача до адміністративної відповідальності, додержання встановленої процедури та обґрунтованість постанови.

Водночас, у відзиві відповідач зазначив, що позивач допустив порушення ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки після зміни місця проживання не став на військовий облік у встановлений строк. Разом з тим із самої постанови № 7 від 13.01.2026 вбачається зовсім інша правова підстава притягнення до відповідальності. У постанові зазначено, що позивач «порушив ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Таким чином відповідач одночасно посилається на різні матеріальні норми права, не пояснюючи, яке саме порушення покладено в основу постанови.Подібна невизначеність суперечить принципу юридичної визначеності, позбавляє особу можливості належним чином захищатися від пред`явленого обвинувачення та свідчить про необґрунтованість прийнятого рішення.

Частина 5 ст.262 КАС України передбачає, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Сторонами клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не подано.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, дослідивши наявні матеріали справи, дійшов наступних висновків.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 1 ст.86 КАС України передбачає, що адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази кожного окремо та в сукупності, керуючись законом і своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 06.01.2026 офіцером відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 складено протокол № 7 про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за те, що 06.01.2026 о 14-30 год військовозобов`язаний ОСОБА_1 своєчасно не став на військовий облік за фактичним місцем проживання, чим порушив ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП.

У протоколі міститься повідомлення про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 15-00 год 13.01.2026 в адміністративній будівлі ІНФОРМАЦІЯ_6 . Під указаною графою міститься підпис особи, що притягається до адміністративної відповідальності, який проставлено 06.01.2026.

Відповідно до оскаржуваної постанови т.в.о. начальника ТЦК та СП ІНФОРМАЦІЯ_6 підполковника ОСОБА_4 від 13.01.2026, військовозобов`язаний ОСОБА_1 своєчасно не став на військовий облік за фактичним місцем проживання, чим порушив ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та, таким чином, учинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, за що на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн.

Правове регулювання відносин у сфері виконання конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232) та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі – Закон № 3543-XII).

За приписами частин 1,3,10 ст.1 Закону № 2232 військовий обов`язок включає дотримання правил військового обліку, встановлених законодавством. Згідно з ч.4 ст.37 Закону № 2232, у період проведення мобілізації та/або протягом дії воєнного стану військовозобов`язані, які змінили місце проживання, зобов’язані в семиденний строк стати на військовий облік за новим місцем. Аналогічний обов’язок закріплений у пункті 1 Додатка 2 до Порядку організації та ведення військового обліку (постанова КМУ № 1487).

Особливий період в Україні діє з 17 березня 2014 року, а загальна мобілізація та воєнний стан – з 24 лютого 2022 року, що обумовлює застосування відповідних правових норм, зокрема ст.22 Закону № 3543-XII щодо обов`язків громадян під час мобілізації.

Згідно зі ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, за яку законом передбачено відповідальність. Статтею 7 КУпАП встановлено, що провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Завданнями провадження, відповідно до ст. 245 КУпАП, є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи. Стаття 280 КУпАП зобов`язує посадову особу при розгляді справи з`ясувати: чи було вчинено правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності.

Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами є будь-які фактичні дані (протокол, пояснення, відеозаписи тощо), на основі яких встановлюється наявність чи відсутність правопорушення та винуватість особи. Притягнення до відповідальності можливе лише за наявності події правопорушення та вини особи, підтвердженої належними доказами. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 285/1535/15, відсутність хоча б однієї з ознак складу правопорушення виключає можливість притягнення до відповідальності.

Диспозиція ч.3 ст.210-1 КУпАП (як і ст.210 КУпАП) є бланкетною. Її застосування вимагає чіткого посилання на законодавчі акти, які визначають правила військового обліку або мобілізації, порушені особою в особливий період.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Водночас, в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення оскаржуваної постанови № 7 від 13.01.2026 стало твердження відповідача про те, що позивач змінив фактичне місце проживання та не став на військовий облік у семиденний строк.

Оцінюючи ці доводи, суд зазначає, що відповідач не надав жодних доказів, які б фіксували дату прибуття позивача до нового місця проживання. Без встановлення цієї дати неможливо обчислити семиденний строк, а отже, відсутня можливість констатувати об’єктивну сторону правопорушення (час початку та закінчення перебігу строку).

Крім того, твердження відповідача про доставлення позивача 06.01.2026 працівниками Національної поліції до приміщення ТЦК та СП, де нібито складався протокол у його присутності, не підтверджено жодними доказами (відсутні рапорти, записи в журналі обліку доставлених осіб, матеріали відеофіксації тощо).

Суд також погоджується з доводами позивача щодо порушення строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 09.05.2024 №3696-IX ст.38 КУпАП доповнено частиною сьомою: адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених ст.ст.210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Суд звертає увагу, що при застосуванні приписів ч.7 ст.38 КУпАП першочерговим є питання щодо того, чи не закінчився 3-місячний строк з дня виявлення порушення. Якщо ж такий 3-місячний строк уже закінчився, то це є безумовною перешкодою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи та листа відповідача від 01.05.2026, сам ТЦК та СП фактично визнав, що на момент розгляду справи закінчилися строки притягнення до адміністративної відповідальності.

За положеннями п.7 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, якщо на момент розгляду справи закінчилися строки, передбачені ст. 38 КУпАП.

Суд звертає окрему увагу на суперечність у правовій кваліфікації діяння. У відзиві відповідач обґрунтовує правомірність своїх дій порушенням позивачем ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Натомість оскаржувана постанова № 7 від 13.01.2026 вказує на порушення ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Суд констатує, що така постанова є протиправною через відсутність чіткої правової кваліфікації. Відповідно до вимог ст.283 КУпАП, постанова повинна містити опис обставин і чітке посилання на нормативний акт, який було порушено. Оскільки ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» містить 6 частин, а стаття 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає широкий перелік обов’язків, загальне посилання на статті без зазначення конкретних пунктів чи частин є неконкретизованим. Оскаржувана постанова не містить інформації, які саме відомості чи дії не були виконані позивачем.

ТЦК та СП не має права висувати розмите звинувачення, оскільки це позбавляє особу можливості захищатися від чітко визначеного правопорушення та суперечить принципу юридичної визначеності.

Оскільки тягар доказування в адміністративному процесі покладається на суб`єкта владних повноважень, суд відзначає, що відповідачем не надано доказів, що спростовують доводи позивача. У силу принципу презумпції невинуватості (викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а), всі сумніви щодо події порушення та винуватості особи тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина прирівнюються до доведеної невинуватості.

Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб’єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб’єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб’єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Оцінюючи оскаржувану постанову на відповідність вимогам ст.2 КАС України, суд вважає, що вона прийнята необґрунтовано, без урахування всіх обставин, відповідач не довів правомірність свого рішення. За таких обставин наявні законні підстави для задоволення позову, скасування постанови №7 від 13.01.2026 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн та закриття провадження у справі згідно з п.3 ч.3 ст.286 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.4 ст.152 КАС України до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Позивач, звертаючись із позовом, сплатив судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.

Отже, за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_6 на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ч.6 ст.121, ст.ст.251, 280 КУпАП, ст.ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 257-263, 286 КАС України, суд,-

ухвалив:

позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № 7 від 13 січня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення і накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн.

Закрити справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 на підставі пунктів 1 та 7 ч.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, а також закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 331 (одну тисячу триста тридцять одну) грн 20 коп..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження – з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Т.О.Гагаріна