Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №947/2285/26 — Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 947/2285/26

Провадження № 2/496/2958/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Горяєва І.М.,

за участю секретаря – Сосненко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду м. Біляївка Одеської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Сіті Колект» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст вимог позовної заяви.

Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Сіті Колект» заборгованість за кредитним договором № 3449274 від 09.02.2023 року у розмірі 15050 гривень та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 09.02.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 3449274 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Договір був підписаний одноразовим ідентифікатором № Х892, відповідно до ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». Згідно з розділом 1 кредитного договору, ТОВ «Лінеура Україна» зобов`язується надати позичальнику грошові кошти (кредит) у сумі 3000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. 26.10.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК Профіт» було укладено договір факторингу №26102023, відповідно до умов якого відступлено право грошової вимоги до відповідача. 09.09.2025 року між ТОВ «ФК Профіт» та ТОВ «ФК «Сіті Колект» було укладено договір факторингу № ДО-20250909/001, відповідно до умов якого відступлено право грошової вимоги до відповідача. Відповідач порушив умови кредитного договору, а тому загальна заборгованість за кредитним договором становить 15050 гривень, яка складається з: тіло кредиту – 3000 гривень; нараховані відсотки – 12050 гривень; пеня/штрафи санкції – 0,00 гривень. У зв`язку з вищевикладеним у позивача виникло право на звернення до суду з відповідним позовом.

Рух справи: вирішення судом клопотань, поданих сторонами, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26.02.2026 року матеріали цивільної справи № 947/2285/26 (провадження 2/947/1703/26) за позовом ТОВ «ФК «Сіті Колект» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором направлено до Біляївського районного суду Одеської області за підсудністю.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 08.04.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судовий розгляд.

Позивач у позовній заяві просив розглядати справу за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, але надіслав до суду заяву в якій позовні вимоги визнав у повному обсязі та просив справу розглянути без його участі.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалось.

Фактичні обставини справи

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено і підтверджується дослідженими доказами в системі «Електронний суд», що 09.02.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 3449274 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

09.02.2023 року ТОВ «Лінеура Україна» надіслало відповідачу через телекомунікаційну систему на номер телефону, зазначений позичальником у своїй анкеті (смс на номер, що належить відповідачу), одноразовий ідентифікатор № Х892, який того ж дня о 15:40:34 був відправлений відповідачем у відповідному розділі ІТС. Цими діями відповідач прийняв (акцептував) пропозицію укласти кредитний договір № 3449274 на умовах, визначений офертою. Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

Згідно з розділом 1 кредитного договору, ТОВ «Лінеура Україна» зобов`язується надати позичальнику грошові кошти (кредит) у сумі 3000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Кредит надається строком на 359 днів, стандартна процентна ставка – 1,99% на день.

ТОВ «Лінеура Україна» належним чином виконало свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику грошові кошти шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 ( саме цю картку позичальник зазначив при оформлені кредиту). Факт надання кредитним коштів підтверджується документом від надавача платіжних послуг – ТОВ «Універсальні платіжні рішення» ( ліцензія НБУ №3 від 11.11.2013 року на переказ коштів без відкриття рахунку).

23.03.2023 року відповідач здійснив останній платіж за кредитним договором в сумі 100 гривень, а тому своїми конклюдентними діями підтвердив прийняття умов укладеного кредитного договору, який створив для нього цивільні права та обов`язки (частину з яких позичальник виконав).

26.10.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК Профіт» було укладено договір факторингу №26102023, відповідно до умов якого відступлено право грошової вимоги до відповідача.

09.09.2025 року між ТОВ «ФК Профіт» та ТОВ «ФК «Сіті Колект» було укладено договір факторингу № ДО-20250909/001, відповідно до умов якого відступлено право грошової вимоги до відповідача.

Відповідач порушив умови кредитного договору, а тому загальна заборгованість за кредитним договором становить 15050 гривень, яка складається з: тіло кредиту – 3000 гривень; нараховані відсотки – 12050 гривень; пеня/штрафи санкції – 0,00 гривень

На підставі ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

При цьому, суд враховує, що відповідач обґрунтованих заперечень проти позову не подав і жодним чином позовні вимоги не спростував.

Виходячи з презумпції свободи правочину та паритету сторін у визначенні умов договору, суд вважає, що сторони, які уклали договір, прийняли на себе тягар виконання зобов`язань за ним.

Розмір заборгованості підтверджується розрахунком заборгованості за договором № 3449274 від 09.02.2023 року наданими позивачем, які є повними, чіткими, узгоджуються з умовами кредитного договору, відповідачем не спростовані, тому суд вважає їх належним та допустимими доказами і бере за основу при винесенні цього рішення.

Застосовані норми права. Мотиви прийнятого рішення

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач не надала будь - яких доказів в розумінні положень ст.ст. 76-81 ЦПК України на спростування даних обставин, як на підтвердження своїх заперечень проти позову.

На підставі ч. 1-2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

На підставі п.п.1,2 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва.

Згідно з ч.1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до правової позиції КГС ВС викладеної у постанові від 03.06.2020 року у справі № 916/1410/19, щодо розмежування правочину з відступлення права вимоги (цесія) та договору факторингу, під час цесії може бути відступлено право як грошової, так і негрошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Предметом договору факторингу може бути тільки право грошової вимоги ( ст. 1078 ЦК України). Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права, а договору факторингу отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.09.2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у ст. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

На підставі абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовились укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч.1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

У постанові від 18.10.2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі № 5026/886/2012 тощо).

Згідно ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування» , кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію» із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.

Верховний Суд у постанові від 12.04.2023 року у справі № 569/15311/21 (провадження № 61-11750св22) зазначено, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.

Про те, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову йдеться у Постанові ВСУ від 27.05.2020 року у справі № 2-879/13. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах зазначає Суд. Окрім цього Суд зауважив, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (п. 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається з практики Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Судові витрати

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 гривень підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Верховний Суд у постанові від 03.02.2021 року (справа № 554/2586/16-ц) констатує, що при обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (ВП ВС у постанові від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Суд вважає, що склад та розмір витрат на правову допомогу є обґрунтованим та підтвердженим у розмірі 9000 грн., відповідають критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, ціною позову, значенням справи для сторони. Клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу від відповідача до суду не надходило; суд, враховуючи принцип диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанова ОП КГС ВС від 03.0.2019 у справі № 922/445/19).

З огляду на викладене, з відповідача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 9000 грн.

Заходи забезпечення позову судом не застосовувалися.

Враховуючи, що на час розгляду справи судом сума заборгованості позичальником не сплачена та матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем було здійснено заходи по погашенню заборгованості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 509, 526, 530, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 76, 81, 89, 128, 141, 263, 264, 354-355 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Колект» - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь ТОВ «ФК «Сіті Колект» ЄДРПОУ: 43950742, місцезнаходження: м. Київ, проспект Соборності, буд. 30-А, приміщення (офіс) 321, заборгованість за кредитним договором № 3449274 від 09.02.2023 року у розмірі 15050 гривень, судовий збір у розмірі 2422,40 гривень, витрати на правову допомогу у розмірі 9000 гривень, а також судові витрати у розмірі 291,74 гривень.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя І.М. Горяєв