Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №910/7101/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2026Справа № 910/7101/26

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Комунального підприємства "КИЇВЖИТЛОСПЕЦЕКСПЛУАТАЦІЯ" (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 51-А) до Громадської організації "МИРТТ" (04215, місто Київ, проспект Георгія Гонгадзе, будинок 20Е, офіс 1) про стягнення 236544,16 грн,

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

11.06.2026 в системі «Електронний суд» представником Комунального підприємства "КИЇВЖИТЛОСПЕЦЕКСПЛУАТАЦІЯ" сформовано позовну заяву до Громадської організації "МИРТТ" про стягнення заборгованості з орендної плати за договором №1915-1 від 04.09.2019 у розмірі 29 110,84 грн. та неустойки у розмірі 207 433,32 грн. та була передана 12.06.2026 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2026 позовну заяву залишено без руху.

Позивачем у строк встановлений ухвалою суду від 17.06.2026, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї документами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2026 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Вказаною ухвалою суду було запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов, в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу, а також зазначено про обов`язок Громадської організації "МИРТТ" зареєструвати свій електронний кабінет.

Частиною п`ятою ст. 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до частин другої та третьої ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Нормами частини четвертої ст. 89 ЦК України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із частиною першою ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (частина сьома ст. 120 ГПК України).

Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 19.06.2026 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№R0 6720 5369 039) на адресу місцезнаходження відповідача: 04215, місто Київ, проспект Георгія Гонгадзе, будинок 20Е, офіс 1.

Слід зазначити, що адресою місцезнаходження Громадської організації "МИРТТ" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зазначено: 04215, місто Київ, проспект Георгія Гонгадзе, будинок 20Е, офіс 1.

Однак, конверт з ухвалою суду від 19.06.2026, який направлявся на адресу Громадської організації "МИРТТ", був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку Укрпошта з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулювання відносини між ними визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 № 1071 (далі - Правила надання послуг поштового зв`язку).

Відповідно до абз. 3 п. 101 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» або реєстрованого поштового відправлення з позначкою «Адміністративна послуга» такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27.05.2021 у справа № 917/1998/19 та від 06.07.2021 у справі № 921/494/20.

Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв`язку до суду поштового конверту з відміткою «за закінченням терміну зберігання» свідчить, що рішення (ухвала) не вручена з причин, які не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22 зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20).

Крім того, суд зазначає, що згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 19.06.2026 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не подано відзиву на позов, як і не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев`ятій ст. 165 ГПК України.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

17.06.2015 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), Громадською організацією «МИРТТ» (орендар) та Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (підприємство) укладено Договір №1915 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, відповідно до умов якого відповідачу були передані в оренду нежилі приміщення загальною площею 99,80 кв.м, в т. ч. на 1 поверсі - 18,90 кв.м, на 2 поверсі - 80,90 кв.м в будинку № 20 літер В на вул. Гонгадзе у місті Києві.

04.09.2019 між сторонами було укладено Договір №1915-1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, яким було викладено Договір №1915 від 17.06.2015 у новій редакції.

Відповідно до п. 3.1 Договору №1915-1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 04.09.2019 орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради № 415/1280 від 21.04.2015 (із змінами, внесеними рішенням Київської міської ради № 21/4085 від 08.02.2018) в редакції Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради № 253/6304 від 06.12.2018 та становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку червень 2019 року: 40 грн 94 коп. за 1 кв.м, що в цілому складає: 4085 грн 50 коп.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України (п. 3.2 Договору №1915-1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 04.09.2019).

Додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою (п. 3.5 Договору №1915-1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 04.09.2019).

Згідно з п. 3.6 договору, орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства - балансоутримувача, починаючи з дати підписання цього договору.

Відповідно до п. 3.7, 4.2.2 вказаного договору відповідач зобов`язаний сплачувати незалежно від наслідків господарської діяльності орендну щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця за поточний місяць

Пунктом 3.12 договору визначено, що у разі припинення (розірвання) цього договору відповідач сплачує орендну плату до дня підписання акту приймання-передачі об`єкта оренди орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем.

Відповідно до п. 5.1.3 договору орендодавець має право відмовитися від договору та вжити необхідних заходів для примусового виселення орендаря при несплаті орендарем орендної плати протягом 3 місяців підряд з дня закінчення строку платежу.

Згідно з п. 9.3 договору одностороння відмова від договору не допускається, крім випадку, передбаченого підпунктом 5.1.3 цього договору. Лист з відмовою від договору направляється поштою з повідомленням про вручення за місцем знаходження орендаря, вказаним у договорі. Договір є розірваним з дати одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору, або з дати повернення орендодавцю відмови від договору з відміткою відділення зв`язку про відсутність орендаря за вказаною адресою.

Договір є укладеним з 04.09.2019 до 02.09.2022 (п. 9.1 договору).

Пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» визначено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Так, позивач у позовній заяві зазначає, договір оренди від 04.09.2019 № 1915-1 був чинним до 01.03.2025 року - дати повернення без вручення листа Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відмову від договору оренди.

Також позивач зазначає, що факт розірвання договору № 1915-1 встановлений рішенням Господарського суду м. Києва від 17.07.2025 року у справі № 910/6018/25.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач стверджує, що відповідач договірні зобов`язання в частині здійснення платежів з орендної плати виконує неналежним чином, не сплачує їх вчасно і в повному обсязі, тому заборгованість з орендної плати за період з 01.09.2024 по 01.03.2025 складає 29 110,84 грн. та зауважує, що до 01.09.2024 року заборгованість з орендної плати була стягнута з відповідача за рішенням Господарського суду м. Києва від 28.11.2024 у справі № 910/11821/24.

Відповідно до п. 4.2.19 договору № 1915-1 орендар після припинення дії договору оренди зобов`язаний протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу. Акт приймання-передачі об`єкта оренди підписується відповідним орендодавцем, орендарем та підприємством-балансоутримувачем. У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати.

Позивач зазначає, що відповідач був виселений в примусовому порядку з нежилих приміщень загальною площею 99,80 кв.м в будинку № 20 літер В' на просп. Гонгадзе відповідно до акту від 30.04.2026 державного виконавця та постанови від 13.05.2026 року Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

З огляду на зазначене, позивачем за неповернення відповідачем об`єкта оренди у строк, обумовлений у п. 4.2.19 договору № 1915-1, нарахована неустойка у розмірі подвійної орендної плати за оренду майна за весь час прострочення.

Отже, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати у розмірі 29 110,84 грн. та неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення з 05.03.2025 по 30.04.2026 складає 207 433,32 грн.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Внаслідок укладення Договору №1915 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

У даному випадку, оскільки передане в оренду майно є комунальною власністю, то до спірних правовідносин також підлягають застосуванню положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Згідно з п. п. 3.1, 3.6, 3.7 договору за користування об`єктом оренди орендар сплачує на рахунок підприємства-балансоутримувача орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця за поточний місяць.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць (п. 3.2 договору).

Додатково до орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою нараховується податок на додану вартість (п. 3.5 договору).

Відповідно до п. 4.2.2 орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Таким чином, у відповідача виник обов`язок щодо своєчасної оплати орендної плати, а у позивача, відповідно, виникло право вимоги такої оплати.

Натомість, за період з 01.09.2024 по 01.03.2025 відповідач свої зобов`язання за договором оренди щодо своєчасної оплати орендної плати належним чином не виконував, зокрема, не сплачувались орендні платежі за договором оренди, внаслідок чого у останнього на день подання позивачем позовної заяви до суду виникла заборгованість з орендної плати в сумі 29 110,84 грн.

Факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості у розмірі 29 110,84 грн належним чином доведений та відповідачем не спростований.

Отже, оскільки відповідач доказів, які свідчать про сплату оренди за договором не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в сумі 29 110,84 грн підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 207 433,32 грн неустойки у розмірі подвійної орендної плати за оренду майна за період прострочення з 05.03.2025 по 30.04.2026, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря).

У разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (частина 1 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Отже, сплив строку дії договору та відмови у його продовженні зумовлює припинення правомірного володіння та користування майном, а невиконання чи неналежне виконання орендарем обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду).

Відтак, права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин та визначали взаємні права та обов`язки щодо правомірного користування, переходять у сферу охоронних правовідносин, які виникають у зв`язку з порушенням зобов`язання та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Разом з тим, рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі №910/6018/25 встановлено, що договір №1915-1 від 04.09.2019 є розірваним.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

До матеріалів справи долучено акт державного виконавця від 30.04.2026 ВП №79757416 про виселення відповідача на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 03.09.2025.

З огляду на вищевказані обставини, суд дійшов висновку, що після припинення договору оренди відповідач продовжив користуватись майном, зокрема, з 05.03.2025 по 30.04.2026.

За змістом статті 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч.1). Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення (ч.2).

Сплата неустойки саме як правовий наслідок порушення зобов`язання (тобто, неправомірної поведінки боржника) передбачена частиною першою статті 611 ЦК України.

Частиною першою статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Отже, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Відповідно до п. 4.2.19 договору № 1915-1орендар після припинення дії договору оренди зобов`язаний протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу. Акт приймання-передачі об`єкта оренди підписується відповідним орендодавцем, орендарем та підприємством- балансоутримувачем. У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати.

При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18 (пункти 137-139) та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.

Як було вказано судом вище, орендоване майно перебувало у відповідача з 05.03.2025 по 30.04.2026.

Відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини в особи, яка порушила зобов`язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Аналогічні за змістом правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, від 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі №910/16362/18 (пункт 51), від 13.12.2019 у справі №910/20370/17, від 06.07.2021 у справі №906/562/20.

До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини, пов`язані із невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17, об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Подібні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі №908/3592/19.

З огляду на викладене, суд зазначає, що договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а розірвання договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - повернути наймодавцеві річ.

Суд звертає увагу на те, що після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

З огляду на вищенаведені норми чинного законодавства України, суд зазначає, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами, у розумінні ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, обставин відсутності своєї вини у несвоєчасному поверненні Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" нерухомого майна за договором № 1915-1 від 04.09.2019, а також вжиття усіх належних заходів щодо виконання свого обов`язку з повернення об`єкту оренди.

Суд, перевіривши розрахунок неустойки за загальний період прострочення з 05.03.2025 по 30.04.2026 у розмірі 207 433,32 грн, прийшов до висновку, що він є арифметично вірним.

За таких обставин, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Громадської організації "МИРТТ" (04215, місто Київ, проспект Георгія Гонгадзе, будинок 20Е, офіс 1; ідентифікаційний код 39506496) на користь Комунального підприємства "КИЇВЖИТЛОСПЕЦЕКСПЛУАТАЦІЯ" (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 51-А; ідентифікаційний код 03366500) заборгованість з орендної плати у розмірі 29 110 (двадцять дев`ять тисяч сто десять) грн. 84 коп., неустойку у розмірі 207 433 (двісті сім тисяч чотириста тридцять три) грн. 32 коп. та судовий збір у розмірі 2838 (дві тисячі вісімсот тридцять вісім) грн. 53 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено та підписано 17.09.2026.

Суддя Владислав ДЕМИДОВ