Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №904/2670/26 — Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2026м. ДніпроСправа № 904/2670/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., за участю секретаря судового засідання Анділахай В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом Державного підприємства "Маріупольський морський торговельний порт" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва Консалт" (Дніпропетровська обл. м. Дніпро)

про стягнення заборгованості

Представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Маріупольський морський торговельний порт" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва Консалт" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 951383,63грн, з якої: 479400,00грн - попередніх оплат за договором, 195153,12грн - інфляційних втрат, 53548,32грн - трьох відсотків річних, 223282,19грн - пені. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання послуг №20-17/21/208 від 29.04.2021 в частині своєчасного та в повному обсязі надання послуг.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 16.06.2026.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 28.07.2026.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 18.08.2026.

У судове засідання 18.08.2026 відповідач не забезпечив явку свого представника, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2026 відкладено розгляд справи по суті на 10.09.2026

Відповідач відзив на позов не надав, про розгляд справи повідомлявся належним чином.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Господарським судом направлялися ухвали суду від 18.05.2026, 16.06.2026, 28.07.2026, 18.08.2026 на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 49127, Дніпропетровська обл.,

м. Дніпро, вул. Карагандинська, буд. 11, кв. 51.

Однак, поштовий конверт з ухвалою суду від 18.05.2026 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі за правилами загального позовного провадження, був повернутий працівниками поштового зв`язку з відміткою: "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 75-77 том 1).

Згідно з положеннями частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є:

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3);

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4);

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, і які регулюють відносини між ними.

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 180 Господарського процесуального кодексу України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

З огляду на правильність наявної в матеріалах справи адреси відповідача, враховуючи вищевикладені обставини, а також термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку і її повернення до суду "за закінченням терміну зберігання", суд дійшов висновку, що останнім днем строку для подання відзиву на позов необхідно вважати 22.06.2026 (20.06.2026, 21.06.2026 вихідні дні), оскільки 05.06.2026 - день проставлення поштової відмітки про причину повернення конверту, яким направлялась відповідачу ухвала суду про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження за якою було зобов`язано надати відповідача відзив на позов.

Будь-яких клопотань про продовження зазначеного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України, від відповідача до суду не надходило; поважних причин пропуску наведеного строку суду також не повідомлено.

Станом на 10.09.2026 відповідач відзив на позов не надав.

Згідно із частиною першою статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").

Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак не зробив цього, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду не надано.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що ним були створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-

УСТАНОВИВ:

29.04.2021 між Державним підприємством "Маріупольський морський торговельний порт" (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віва Консалт" (далі - виконавець, відповідач) укладено договір про надання послуг №20-17/21/208 (далі - договір).

Згідно з пунктом 1.1 договору виконавець зобов`язується надати послуги з організації та проведення заходів у місті Маріуполі, а замовник прийняти та оплатити такі послуги.

Відповідно до пункту 1.2 договору найменування послуги - Код ДК 021:2015 - 79950000-8 - "Послуги з організації виставок, ярмарок та конгресів" (послуги з організації та проведення заходів в 2021 році у місті Маріуполь).

Перелік та склад послуг вказаний в Додатках №1 та №4, що є невід`ємними частинами даного договору (пункт 1.3 договору).

Пункт 2.2 договору визначає, що оформлення наданих послуг здійснюється шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.

Згідно з пунктом 3.1 договору загальна вартість договору, складає: 1598000,00грн (один мільйон п`ятсот дев`яносто вісім тисяч грн. 00 коп.), без ПДВ, без урахування є платником єдиного податку. Вартість послуг зазначена в Додатку №2, що є невід`ємною частиною даного договору. Вартість послуг не може бути змінена виконавцем в односторонньому порядку після укладання цього договору та до повного його виконання сторонами.

У пункті 4.1 договору сторони погодили, що замовник здійснює попередню оплату в розмірі 30% від вартості послуг зазначеної в кожній окремій заявці протягом 15 банківських днів на підставі оригіналу рахунку.

Решта оплати за послуги Замовником здійснюється протягом 60 календарних днів з дати підписання акту приймання-передачі наданих послуг на підставі оригіналу рахунку та за наявності повного пакету належним чином оформлених первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарської операції, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця.

Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку замовника (пункт 4.2 договору).

Згідно з пунктом 5.1 договору строк, місце, умови надання послуг та вимоги до послуг визначаються сторонами в Додатках №3 та №4, що є невід`ємними частинами даного договору.

За окремими заявками замовника виконавець забезпечує трансфер учасників заходу з залізничного вокзалу Маріуполя та аеропорту Запоріжжя до місця проведення заходу.

Відповідно до пункту 5.2 договору початок надання послуг - згідно заявки замовника.

У пункті 7.5 договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором виконавець повинен за першою вимогою замовника повернути невикористану суму попередньої оплати протягом 5-ти банківських днів на рахунок замовника. У випадку порушення строків повернення невикористаної суми попередньої оплати, виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від невикористаної суми попередньої оплати за кожний день прострочення повернення невикористаної суми попередньої оплати на рахунок замовника.

Приписами пункту 10.1 договору встановлено, що договір набирає сили з моменту укладення і діє 12 місяців, а в частині розрахунків та стягнення штрафних санкцій за порушення, що мали місце під час дії договору - до повного виконання сторонами зобов`язань за даним договором.

Договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками без зауважень та заперечень до нього.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.

Між сторонами укладено Додаток №1 (специфікація), Додаток №2 (вартість послуг), Додаток №3 (перелік, кількість та строки надання послуг), Додаток №4 (перелік та склад послуг) до договору (а.с. 27-34том 1).

Відповідач виставив позивачу рахунки на оплату:

- №01/0605 від 06.05.2021 на суму 127350,00грн;

- №01/0702 від 07.02.2022 на суму 192180,00грн;

- №02/0702 від 07.02.2022 на суму 159870,00грн (а.с. 35-37 том 1).

На виконання договору замовник сплатив на користь виконавця аванс у загальній сумі 479400,00грн, що підтверджується платіжними інструкціями:

- №2813 від 20.05.2021 на суму 127350,00грн;

- №966 від 17.02.2022 на суму 159870,00грн;

- №993 від 17.02.2022 на суму 192180,00грн (а.с. 38-40 том 1).

Позивач зазначає, що 13.07.2022 на його електронну пошту надійшли акти приймання-передачі наданих послуг від 25.04.2022 на суму 479400,00грн. При цьому, надання зазначених в акті послуг не підтверджувалось жодними документами.

18.07.2022 за вих. №54/ВС на електронну пошту відповідача було направлено повідомлення про надання підтверджуючих документів щодо зазначених у актах послуг або повернення грошових коштів, сплачених в якості попередньої оплати за договором.

26.08.2022 відповідачем було направлено на адресу позивача звіт вих.№ 01-2504 про виконані роботи на загальну суму 479400,00грн. Також, надано копії договорів з третіми особами:

- договір №1/200522 від 20.05.2021, укладений між відповідачем (замовник) та фізичною особою-підприємцем Дідковим Р.Л.;

- договір №01/0521 від 31.05.2021, укладений між відповідачем та фізичною особою-підприємцем Плющевським В.В.

При цьому, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - є засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва Консалт".

Ніяких інших документів, які підтверджують виконання відповідачем зобов`язань за договором надано не було.

Як зазначає позивач, відповідачем не надано жодного підтвердження виконання умов договору і отриману за договором передоплату не повернуто.

З метою досудового врегулювання питання щодо повернення сплаченого за договором авансу позивачем була направлена на адресу відповідача вимога №54/ВС від 18.07.2022 про повернення передоплати (а.с. 45, 46 том 1). Однак, виконавець не повернув аванс замовнику.

Зазначене і стало причиною виникнення спору.

Предметом доказування у справі є обставини щодо наявності/відсутності правових підстав для стягнення з відповідача сплаченого позивачем авансу за цим договором у сумі 479400,00грн, а також наявності/відсутності правових підстав для стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат та пені.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (статті 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Згідно з частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання.

Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).

За наданими позивачем доказами він як замовник відповідно до умов договору перерахував відповідачу аванс у загальній сумі 479400,00грн.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач зазначає, що свої зобов`язання за договором в частині перерахування на рахунок відповідача авансового платежу виконав, а відповідач в свою чергу не тільки не виконав роботи за договором, а і не приступив до їх виконання.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Оцінюючи додані позивачем до позовної заяви документи, які раніше були отримані ним від відповідача, а саме звіт вих. №01-2504 про виконані роботи на загальну суму 479400,00грн та копії договорів із Фізичними особами-підприємцями Дідковим Романом Леонідовичем і Плющевським Владиславом Володимировичем, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4.2 договору здійснення остаточного розрахунку за надані послуги передбачає наявність повного пакета належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують факт здійснення відповідної господарської операції. Водночас зазначені звіт та копії договорів не підтверджують фактичного надання позивачу послуг у видах та обсягах, передбачених Додатком №4 до договору «Перелік та склад послуг» (а.с. 34 том 1). Зокрема, вони не підкріплені первинними документами, які давали б можливість установити зміст та обсяг фактично наданих послуг і їх відповідність погодженому сторонами переліку.

Саме по собі укладення відповідачем договорів із третіми особами свідчить лише про виникнення договірних відносин між їх сторонами, однак не доводить фактичного виконання таких договорів та надання позивачу послуг за відповідним договором. Так само зазначення у звіті загальної вартості виконаних робіт за відсутності первинних документів на підтвердження їх змісту та обсягу не є достатнім доказом виконання відповідачем своїх зобов`язань.

При цьому відповідач у судові засідання не з`являвся та жодних документів на підтвердження фактичного надання послуг за договором суду не подав. Наявні в матеріалах справи звіт та копії договорів із третіми особами долучені саме позивачем разом із позовною заявою як документи, отримані від відповідача під час досудового листування.

За таких обставин суд критично оцінює зазначені документи, оскільки вони не є передбаченим пунктом 4.2 договору повним пакетом належним чином оформлених первинних документів та не підтверджують фактичного надання послуг, визначених Додатком №4 до договору «Перелік та склад послуг». Відтак суд не приймає їх як достатні докази належного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань.

З огляду на викладене, відповідач є таким, що не виконав свої зобов`язання за договором, за яким передавався аванс.

За частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписом частини другої статті 570 Цивільного кодексу України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства аванс не виконує забезпечувальної функції, а є грошовою сумою, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). При цьому, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Подібний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17.

З матеріалів справи вбачається, що позивач листом №54/ВС від 18.07.2022 повідомив відповідача про необхідність повернення авансу, сплаченого на його виконання.

Відповідач не надав ні доказів надання послуг, ні повернення позивачу авансу в сумі 479400,00грн.

Господарський суд зазначає, що ані умовами укладеного між сторонами договору, ані положеннями чинного законодавства не визначено порядку та строку повернення суми попередньої оплати (авансу). За таких обставин до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, боржник повинен виконати свій обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги кредитором.

Матеріали справи містять докази направлення позивачем відповідачу електронного листа (вимоги №54/ВС від 18.07.2022). Надіслано - 18.07.2022 (а.с. 45, 46 том 1)

З урахуванням вищезазначеного та положень статті 530 Цивільного кодексу України відповідач повинен був повернути суму авансу 25.07.2022, прострочення з 26.07.2022.

За таких обставин вимога позивача про стягнення з відповідача авансу в сумі 479400,00грн є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Окрім вимоги про стягнення авансу позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 223282,19 за період з 26.07.2022 по 30.06.2023, три відсотки річних в сумі 53548,32грн за загальний період з 26.07.2022 по 15.04.2026 та інфляційні втрати в розмірі 195153,12грн за період з 26.07.2022 по 15.04.2026 (а.с. 23 том 1).

За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 7.5 договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором виконавець повинен за першою вимогою замовника повернути невикористану суму попередньої оплати протягом 5-ти банківських днів на рахунок замовника. У випадку порушення строків повернення невикористаної суми попередньої оплати, виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від невикористаної суми попередньої оплати за кожний день прострочення повернення невикористаної суми попередньої оплати на рахунок замовника.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку пені судом порушень не встановлено.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат та трьох відсотків річних судом порушень не встановлено.

Згідно з частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, законними й обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 951383,63грн, з якої: 479400,00грн - попередніх оплат за договором, 195153,12грн - інфляційних втрат, 53548,32грн - трьох відсотків річних, 223282,19грн – пені.

Судом були досліджені всі докази в матеріалах справи та надана їм правова оцінка.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в сумі 11416,60грн покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73-79, 86, 91, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Державного підприємства "Маріупольський морський торговельний порт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва Консалт" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 951383,63грн, з якої: 479400,00грн - попередніх оплат за договором, 195153,12грн - інфляційних втрат, 53548,32грн - трьох відсотків річних, 223282,19грн - пені – задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва Консалт" (49127, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Карагандинська, буд. 11, кв. 51; ідентифікаційний код 39050462) на користь Державного підприємства "Маріупольський морський торговельний порт" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 51, каб. 1405 ідентифікаційний код 01125755) 479400,00грн - основного боргу, 195153,12грн - інфляційних втрат, 53548,32грн - трьох відсотків річних, 223282,19грн - пені та 11416,60грн - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 17.09.2026.

Суддя В.О. Татарчук