Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №904/6870/25 (904/1660/26) — Центральний апеляційний господарський суд

Суд: Центральний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: Справи про банкрутство, з них:

Дата: 15 вересня 2026 р.

Справа: №904/6870/25 (904/1660/26)

Суддя: Мартинюк Сергій Віталійович

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2026 року м.Дніпро Справа № 904/6870/25 (904/1660/26)

Центральний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді Мартинюка С.В. (доповідач у справі),

суддів: Золотарьової Я.С., Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Рибалки Г.Д.,

представники:

від скаржника: Миговський М.Л.,

від відповідача: не з`явився,

від третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги розпорядника майна ТОВ "ЛІВАЙН ТОРГ" арбітражного керуючого Миговського М. Л. на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2026 (повний текст рішення складено 02.07.2026), суддя Соловйова А. Є.

у справі №904/6870/25 (904/1660/26)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Миговського Михайла Леонідовича, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЛЕМУРІЯ", м. Дніпро

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Дніпро-1", м. Дніпро

про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № У-12/06-25-Л від12 червня 2025 року та стягнення безпідставно набутих коштів за Договором № У-12/06-25-Л від 12 червня 2025 року

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Миговського Михайла Леонідовича звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЛЕМУРІЯ", в якому просить визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги № У-12/06-25-Л від 12 червня 2025 року та застосувати наслідки недійсності Договору відступлення права вимоги №У-12/06-25-Л від 12 червня 2025 року укладений між ТОВ “ЛІВАЙН ТОРГ” та ТОВ “ФК “ЛЕМУРІЯ” та стягнути безпідставно набуті кошти з ТОВ “ФК “ЛЕМУРІЯ” на користь ТОВ “ЛІВАЙН ТОРГ” у розмірі 95 740 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час провадження у справі про банкрутство розпорядником майна ТОВ “ЛІВАЙН ТОРГ” був направлений запит (вих. №26-01-22/43 від 22.01.2026) до розпорядника майна, виконуючого обов`язки керівника ТОВ “СК “Дніпро-1” (49005, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Жуковського, буд.. 20, оф 136 код ЄДРПОУ 41204120) Боярчукова Сергія Григоровича (далі- Боярчуков С. Г.) щодо надання інформації та копій документів про укладення, та стану розрахунків за Договором про відступлення права вимоги № У-12/06-25-Л від 12 червня 2025 року.

Розпорядником майна ТОВ "ЛІВАЙН ТОРГ" на підставі відповіді від 20.02.2026 вих.№02-06/207, наданої Боярчуковим С. Г - розпорядником майна, виконуючим обов`язки керівника ТОВ “СК “Дніпро-1”, було встановлено, що між ТОВ “ЛІВАЙН ТОРГ” та Товариством з обмеженою відповідальністю “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ЛЕМУРІЯ” (49081, м. Дніпро, просп. Мануйлівський, буд. 73, оф. 208 код ЄДРПОУ 43275848) (далі - ТОВ “ФК “ЛЕМУРІЯ” або Відповідач) був укладений Договір про відступлення права вимог № У-12/06-25-Л від12 червня 2025 року (далі - оспорюваний договір).

Розпорядником майна ТОВ "ЛІВАЙН ТОРГ" на підставі аналізу виписок з банківських рахунків встановлено, що на рахунок Боржника коштів за оспорюваним договором станом на дату подання даного позову не надходило. Відповідно до умов даних договорів, строк розрахунку за ними встановлений до 31 грудня 2025 року.

Так, розпорядником майна встановлено, що до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг", у останнього існувало більше сотні зобов`язань за невиконаними рішеннями судів, що підтверджується інформацією, наявною, зокрема, в Автоматизованій системі виконавчого провадження та Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до Інформації з Єдиного реєстру боржників станом на: 09.03.2026 12:46, у ньому містяться 352 записи про Боржника.

Також позивач зазначив, що в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, ще у 2023 році, до моменту укладення оспорюваного договору, були зареєстровані наступні 2 обтяження: публічне обтяження невизначеного майна від 16 жовтня 2023 року №30901850 на користь Бюро економічної безпеки України, 44168316 шляхом арешту нерухомого майна, та публічне обтяження невизначеного майна від 12 грудня 2023 року №31065786 на користь Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької О.О. шляхом арешту нерухомого майна. відповідно до Інформації про наявність обтяжень у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (ДРОРМ) за ІПН/ЄДРПОУ 41449359.

Позивач вважає, що укладаючи Оспорюваний договір про відступлення прав вимоги та відступаючи належне йому право вимоги (актив, майнові права) до ТОВ “СК “ДНІПРО-1” в загальному розмірі 97 962 840,00 грн ТОВ “ЛІВАЙН ТОРГ” порушило встановлену законом заборону на розпорядження майном на яке були накладені публічні обтяження.

Враховуючи викладене, оскільки спірний договір про відступлення прав вимоги між ТОВ “ЛІВАЙН ТОРГ” та ТОВ “ФК “ЛЕМУРІЯ” був укладений після внесення його до реєстру боржників, Позивач вважає, що правочин суперечить меті діяльності господарського товариства, вчинений боржником на шкоду кредиторам, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ОСКАРЖУВАНОГО СУДОВОГО РІШЕННЯ У СПРАВІ

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2026 у справі №904/6870/25 (904/1660/26) в задоволені позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Миговського Михайла Леонідовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЛЕМУРІЯ", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Дніпро-1" про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги №У-12/06-25-Л від 12 червня 2025 року та стягнення безпідставно набутих коштів за Договором №У-12/06-25-Л від 12 червня 2025 року - відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" в дохід державного бюджету судовий збір у розмірі 934 502,40 грн.

Судове рішення мотивоване тим, що суд першої інстанції вважає помилковим твердження Позивача про безпідставність набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЛЕМУРІЯ" грошових коштів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Дніпро-1" в сумі 95 740 000 грн, оскільки як вже було вказано вище, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Дніпро-1" здійснило відповідні перерахування на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЛЕМУРІЯ" на виконання умов Договору про відступлення права вимоги № У-12/06-25-Л від 12.06.2025.

Відтак, укладення Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" спірного Договору про відступлення права вимоги № У-12/06-25-Л від 12.06.2025 у період наявної заборгованості та відкритих виконавчих проваджень не свідчить само по собі, про наявність обставин, сукупність, яких підтверджує фраудаторність спірного договору.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погодившись із зазначеним рішенням, Розпорядник майна ТОВ "ЛІВАЙН ТОРГ" арбітражний керуючий Миговський М.Л. звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2026 року у справі № 904/6870/25 (904/1660/26) скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а саме визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги № У-12/06-25-Л від 12 червня 2025 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІВАЙН ТОРГ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЛЕМУРІЯ" та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЛЕМУРІЯ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІВАЙН ТОРГ" безпідставно набуті кошти за Договором № У-12/06-25-Л від 12 червня 2025 року у розмірі 95 740 000,00 грн.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

В обґрунтування апеляційної скарги Скаржник зазначає, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, а також невірно застосовано норми процесуального та матеріального права які мають значення для справи, що призвело до прийняття невірного рішення.

У поданій скарзі Скаржник посилається на те, що в цілому, особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Посилаються на практику Верховного Суду Скаржник вважає, що судом першої інстанції не застосовано сформовані правові висновки відносно спірних правовідносин із застосуванням певного переліку обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватись при оцінці правочину як фраудаторного.

На думку Апелянта, встановлені судом обставини свідчать про відсутність очевидної економічної доцільності укладення такого договору та його укладення було спрямовано виключно на шкоду майновим інтересам кредиторів Боржника.

Позивач вважає, що сукупність встановлених обставин свідчить про наявність ознак недобросовісної поведінки ТОВ "ЛІВАЙН ТОРГ" та ТОВ "ФК "ЛЕМУРІЯ" під час укладення Договору про відступлення права вимоги № У-12/06-25-Л, а саме виведення права вимоги на суму 97 962 840,00 грн з активів неплатоспроможного ТОВ "ЛІВАЙН ТОРГ". ТОВ "ФК "ЛЕМУРІЯ" отримало грошові кошти у розмірі 95 740 000,00 грн від ТОВ "СК "Дніпро-1", умисно не провівши розрахунки з Апелянтом, що призвело до повного виключення зазначених грошових коштів з-під контролю розпорядника майна Боржника та унеможливило задоволення вимог кредиторів.

УЗАГАЛЬНЕНИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

РУХ СПРАВИ В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Мартинюка С.В. (доповідач), судді – Золотарьова Я.С., Фещенко Ю.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.07.2026 відкрито апеляційне провадження за Розпорядника майна ТОВ "ЛІВАЙН ТОРГ" арбітражного керуючого Миговського М. Л. на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2026 у справі №904/6870/25 (904/1660/26). Розгляд справи №904/6870/25 (904/1660/26) призначити у судовому засіданні на 16.09.2026.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2025 року було відкрито провадження у справі №904/6870/25 про банкрутство ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЛІВАЙН ТОРГ" (49000, м. Дніпро, вул. Мандриківська, будинок 47, офіс 50 код ЄДРПОУ 41449359) та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Миговського Михайла Леонідовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №2083 від 09.01.2023; адреса: Київська обл., Бучанський, м. Ірпінь, вул. Сковороди Григорія, буд. 7, кв.22).

Під час провадження у справі про банкрутство розпорядником майна ТОВ “ЛІВАЙН ТОРГ” був направлений запит (вих. №26-01-22/43 від 22.01.2026) до розпорядника майна, виконуючого обов`язки керівника ТОВ “СК “Дніпро-1” (49005, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Жуковського, буд.. 20, оф 136 код ЄДРПОУ 41204120) Боярчукова Сергія Григоровича (далі- Боярчуков С. Г.) щодо надання інформації та копій документів про укладення, та стану розрахунків за Договором про відступлення права вимоги № У-12/06-25-Л від12 червня 2025 року.

Так, Відповідно до умов оспорюваного договору, (п.1.1) ТОВ “ЛІВАЙН ТОРГ” як Первісний кредитор передав належне йому право вимоги на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю “Спортивний клуб “Дніпро-1” (код ЄДРПОУ 41204120) (далі - ТОВ “СК “ДНІПРО-1”), заборгованість на загальну суму 97 962 840,00 грн (дев`яносто сім мільйонів дев`ятсот шістдесят дві тисячі вісімсот сорок грн 00 коп.), що виникла за Договором №ЛТ18-49 про надання поворотної фінансової допомоги від 16.01.2018 укладеним між ТОВ “ЛІВАЙН ТОРГ” та ТОВ “СК “ДНІПРО-1” на суму 97 962 840,00 грн.

Пунктом 1.2 Оспорюваного договору передбачено, що Право вимоги, зазначене у п.1.1. Договору, переходить до Нового кредитора з дати укладення договору.

Пунктом 2.1. та 2.2.Оспорюваного договору передбачено, що за передане право вимоги, зазначене в п. 1.1. Договору, Новий кредитор сплачує Первісному кредитору суму у розмірі 97 962 840,00 в строк до 31 грудня 2025 року.

Відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків за період 1 квартал 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Спортивний клуб “Дніпро-1” та ТОВ “Лівайн торг” заборгованість за договором поворотної фінансової допомоги №ЛТ18-49 від 16.01.2018 станом на 31.03.2025 становила 97 962 840,00 грн. Даний акт також був доданий до відповіді від 20.02.2026 вих.№02-06/207, наданої ОСОБА_1 .

Також на підставі вищезазначеної відповіді встановлено, що через чотири дні після укладеного Оспорюваного договору Товариство з обмеженою відповідальністю “Спортивний клуб “Дніпро-1” (код ЄДРПОУ 41204120) сплатило кошти на рахунок ТОВ “ФК “ЛЕМУРІЯ” що підтверджується платіжними інструкціями АТ “КРЕДОБАНК”:

- №136 від 16 червня 2025 року на суму 10 000 00,00 (десять мільйонів) гривень 00 копійок;

- №137 від 16 червня 2025 року на суму 45 000 00,00 (сорок п`ять мільйонів) гривень 00 копійок;

- №138 від 17 червня 2025 року на суму 40 740 000,00 (сорок мільйонів сімсот сорок тисяч) гривень 00 копійок;

Виходячи з вищенаведеного ТОВ “СК “ДНІПРО-1” всього сплатило 95 740 000,00 (дев`яносто п`ять мільйонів сім сорок тисяч) гривень 00 копійок, на користь ТОВ “ФК “ЛЕМУРІЯ”.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ І ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

В даному випадку предметом апеляційного перегляду є вимоги щодо наявності ознак фраудаторності у спірному правочині.

Перевіряючи правильність застосування судом попередньої інстанції норм права при ухвалені оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статі 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України.

Згідно з частиною першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, правом оспорити правочин наділені не лише сторони такого правочину, але й інші заінтересовані особи.

Оскільки, період часу з моменту виникнення грошового зобов`язання у боржника у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори; майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, ст. 42 КУзПБ, встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаного у Кодексі строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведеної норми, а майнові дії спростовані застосуванням наслідків передбачених цією нормою. Відповідна правова позиція щодо правильного застосування норми прана висловлена Верховним Судом у постановах від 13.02.2019 у справі №04/01/5026/1089/2011, від 30.01.2019 у справі №910/6179/17, від 23.04.2019 у справі №19/5009/2383/11, від 30.01.2019 у справі №910/7827/17.

При розгляді спорів в порядку ст. 42 КУзПБ належить брати до уваги, що дії боржника, зокрема, але не виключно щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна За ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова бід власних майнових вимог, укладені із заінтересованими особами, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

З огляду на сферу регулювання Кодексу України з процедур банкрутства загалом і за змістом зазначеної норми статті 42 Кодексу, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №910/1405/14.

При укладенні договору сторони мають переслідувати легітимну мету. Будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети її здійснення. Така мета не може бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, ухилення від сплати податків, привласнення коштів без належних підстав тощо.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Тобто, цивільні-права здійснюються особою до визначених меж, поки це не суперечить інтересам інших осіб і публічним інтересам. Такі межі можуть визначатися договором або актами цивільного законодавства. Обов`язок при здійсненні цивільних прав утримуватися від дій, які порушували б права інших осіб, конкретизується актами цивільного законодавства, що встановлюють ці права. Порушення меж здійснення цивільних прав веде до зловживання правом.

Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, підлягає встановленню, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть, вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.

Також необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, які передбачають, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, "на зло" іншої особи (кредитора); правочин не с реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення).

У постанові від 07.10.2020 у справі №755/17944/18 Верховний Суд зазначив, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний правочин (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність чи відсутність оплати ціни контрагентом боржника. "

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій. які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період протягом трьох років, що передували відкриттю процедури банкрутства або після відкриття справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

07.09.2022 Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі №310/16579/20 (провадження № 12-60гс21), в якій виклала досить чіткі правові позиції щодо фраудаторного правочину, зокрема наступні:

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересові держави і суспільства, його "моральним" засадам (частина перша статті 203 цього Кодексу). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним, (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Отже, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з які/ми закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними па момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності таз метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав: Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку Поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання “зловживання правом” передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) “використовувала / використовували право на зло”; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які “потерпають” від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2021 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), пункти 76.3, 76.5).

У Рішенні від 28 квітня 2021 року №2-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку “Індустріалбанк” щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука “а також зловживання правом в інших формах”, що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку Поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням

Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02 червня 2021 року у справі №904/7905/16, пункт 153). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є “вживанням права на зло”. За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 (пункт 155).

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог “дружнього” кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.

Задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства з використанням пов`язаних (або непов`язаних) із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у виконанні зобов`язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника.

Отже, правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати цю мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою). Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.

Відтак перед судом постає завдання за наслідком оцінки обставин справи встановити взаємопов`язаність дій учасників оспорюваного правочину, направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети - вивести майно (грошові кошти) боржника поза межі єдиної процедури банкрутства цього боржника для унеможливлення задоволення вимог визнаного у процедурі банкрутства кредитора (кредиторів) за рахунок такого активу з дотриманням правил процедури банкрутства.

Згідно із частиною третьою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо керівник та інші органи боржника не виконують цих законодавчих приписів, учиняють та виконують від імені боржника фраудаторні правочини, учиняють інші фраудаторні дії або не вчиняють дій щодо стягнення боргів з інших осіб, які мають заборгованість перед боржником, то це свідчить про дефект волі органу управління боржника в особі його керівника.

КУзПБ є спеціальним нормативним актом, у якому поєднуються норми матеріального та процесуального права, що регулюють неплатоспроможність, а за відсутності відповідного регулювання за цим Кодексом застосовуються загальні приписи ГПК України, ЦК України, Господарського кодексу України та інших нормативних актів (частина шоста статті 12 ГПК України).

Особливістю провадження у справі про банкрутство є велика кількість учасників провадження, на відміну від позовного провадження, яке учасниками справи визнає сторін і третіх осіб (частина перша статті 41 ГПК України). Так, абзацами двадцять другим і двадцять четвертим частини першої статті 1 КУзПБ до учасників у справі про банкрутство віднесено сторін (конкурсних кредиторів (представника комітету кредиторів), забезпечених кредиторів, боржника (банкрута)), а також арбітражного керуючого, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представника органу місцевого самоврядування, представника працівників боржника, уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інших учасників справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір. Відтак у справі про банкрутство вже в ході провадження можуть з`являтися (чи вибувати) нові учасники справи.

Також частиною другою статті 7 КУзПБ визначено юрисдикційність господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник; спорів з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спорів про визнання недійсними результатів аукціону; спорів про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спорів про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спорів про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спорів про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спорів щодо інших вимог до боржника, у тому числі спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Отже, законодавством про банкрутство розширено межі щодо можливості залучення до провадження у справі різних осіб (учасників провадження) задля досягнення процесуальної економії розгляду всіх спорів щодо активів боржника у межах єдиного провадження - провадження у справі про банкрутство та прискорення самого провадження у справі про банкрутство, яке часто зупинялося для розгляду спорів окремих учасників у різних провадженнях у судах різних юрисдикцій.

Обмеживши строки процедури банкрутства, законодавець у той же час наділив кредитора боржника, як і арбітражного керуючого, спеціальними повноваженнями щодо визнання недійсними угод боржника, передбачивши при цьому настання спеціального наслідку визнання недійсними таких угод - обов`язок кредитора, який отримав майно боржника, повернути його до складу ліквідаційної маси, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент учинення правочину (частина третя статті 42 КУзПБ).

Отже, якщо багатосторонній правочин учинено за участю боржника з недобросовісною метою виведення його активів (майна) зі складу ліквідаційної маси для задоволення вимог окремого кредитора поза межами процедури банкрутства, такий правочин може бути визнаний недійсним (фраудаторним) як із підстав, передбачених статтею 42 КУзПБ, так і відповідно до статей 3, 13 ЦК України.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia (“суд знає закони”) неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 83). У зв`язку із цим господарський суд, з`ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19, пункт 7.43).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.20.19 у справі № 638/2304/17).

Таким чином, як вбачається із практики застосування норм права стосовно фраудаторного правочину, господарський суд зазначає, що фраудаторним є правочин, який хоча формально і відповідає приписам законодавства, але вчинений з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування чи незаконного відчуження боржником своїх активів шляхом так званого “використання права на зло”, коли формально законні права реалізуються з протиправними цілями.

Факт виконання (повного чи часткового) фраудаторного правочину не впливає жодним чином на можливість визнання цього правочину недійсним, бо дуже часто фраудаторний правочин дійсно вчиняється із наміром його виконання, наприклад, у разі незаконного відчуження активів без оплати чи з оплатою нижче ринкових цін тощо. Тобто, для ідентифікації правочину як фраудаторного не важливо, чи його виконано, а важливо, чи виконано його без злого наміру на шкоду іншим особам. При цьому, фраудаторним правочином може бути і правочин, вчинений з порушенням частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, і фіктивний правочин, і правочин, який сторони не встигли виконати чи відклали виконання з якихось інших міркувань.

Фраудаторним може визнаватися правочин як на підставі спеціальних норм законодавства (у провадженнях про банкрутство чи виконавчих провадженнях тощо), так і з посиланням на загальні норми законодавства, зокрема статті 3,13, 203 ЦК України.

Оскільки способів незаконної діяльності особи всупереч принципів, добросовісності та з метою використати “право на зло” для шкоди інтересів інших осіб може бути необмежена кількість (бо власне йде мова про протиправну поведінку в господарсько-правовому аспекті, що межує із кримінальними чи адміністративними правопорушеннями), то встановити вичерпний перелік формально виражених критеріїв, за якими-можна було б ідентифікувати фраудаторний правочин - неможливо. Тому не виключено поєднання фраудаторного правочину із іншими самостійними підставами для визнання цього ж правочииу недійсним. Наприклад, фраудаторний правочин може поєднуватися із п. 2 статті 203 ЦК, коли він вчиняється особою, що не має необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи під впливом обману (ст. 230 ЦКУ) чи насильства (ст. 231 ЦКУ). В наявності в одному правочині ознак і фраудаторності, і недійсності, що передбачена іншими підставами, немає внутрішньої суперечності.

При цьому ще раз звертаємо увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо принципу jura novit curia (“суд знає закони”) - неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Відповідно до статті 61 КУзПБ, ліквідатор з дня свого призначення, крім іншого, формує ліквідаційну масу. За змістом норм КУзПБ ліквідаційна маса є джерелом погашення вимог кредиторів.

Відповідно до статті 62 КУзПБ, усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

Відповідно до умов Оспорюваного договору, (п.1.1) ТОВ «ЛІВАЙН ТОРГ» як Первісний кредитор передав належне йому право вимоги на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивний клуб «Дніпро-1» (код ЄДРПОУ 41204120) (далі - ТОВ «СК «ДНІПРО-1»), заборгованість на загальну суму 97 962 840,00 грн. (дев`яносто сім мільйонів дев`ятсот шістдесят дві тисячі вісімсот сорок грн. 00 коп.), що виникла за Договором № ЛТ18-49 про надання поворотної фінансової допомоги від 16.01.2018 укладеним між ТОВ «ЛІВАЙН ТОРГ» та ТОВ «СК «ДНІПРО-1» на суму 97 962 840,00 грн.

Щодо розміру заборгованості за Оспорюваним договором то відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків за період 1 квартал 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Спортивний клуб “Дніпро-1” та ТОВ “Лівайн торг” за договором поворотної фін.допомоги №ЛТ18-49 від 16.01.2018 станом на 31.03.2025 становила 97 962 840,00 грн. Даний акт також був доданий до відповіді від 20.02.2026 вих № 02-06/207, наданої ОСОБА_1 .

Також на підставі вищезазначеної відповіді встановлено, що через чотири дні після укладеного Оспорюваного договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Спортивний клуб «Дніпро-1» (код ЄДРПОУ 41204120) сплатило кошти на рахунок ТОВ «ФК «ЛЕМУРІЯ» що підтверджується платіжними інструкціями АТ «КРЕДОБАНК»:

№ 136 від 16 червня 2025 року на суму 10 000 00,00 (десять мільйонів) гривень 00 копійок;

№ 137 від 16 червня 2025 року на суму 45 000 00,00 (сорок п`ять мільйонів) гривень 00 копійок;

№ 138 від 17 червня 2025 року на суму 40 740 000,00 (сорок мільйонів сімсот сорок тисяч) гривень 00 копійок.

В той же час, розпорядником майна ТОВ "ЛІВАЙН ТОРГ" на підставі аналізу виписок з банківських рахунків встановлено та не заперечується сторонами про те, що на рахунок Боржника коштів за Оспорюваним договором, станом на дату подання даного позову не надходило. Відповідно до умов даного договору, строк розрахунку за ним мав бути здійснений до 31 грудня 2025 року.

Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms") згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційний суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідність доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд зазначає, що відповідач, звертаючись до суду з першою заявою по суті, повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме довести факт наявності договірних відносин між сторонами, та як наслідок відсутність обов`язку у відповідача щодо повернення боргу, та на підставі яких суд може встановити наявність цих обставин (фактів).

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 названого Кодексу є підставою для визнання його недійсним.

№ 136 від 16 червня 2025 року на суму 10 000 00,00 (десять мільйонів) гривень 00 копійок;

№ 137 від 16 червня 2025 року на суму 45 000 00,00 (сорок п`ять мільйонів) гривень 00 копійок;

№ 138 від 17 червня 2025 року на суму 40 740 000,00 (сорок мільйонів сімсот сорок тисяч) гривень 00 копійок.

Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції помилково не врахував той факт, що в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, ще у 2023 році, до моменту укладення оспорюваних договорів, були зареєстровані наступні 2 обтяження: публічне обтяження невизначеного майна від 16 жовтня 2023 року №30901850 на користь Бюро економічної безпеки України, 44168316 шляхом арешту нерухомого майна, та публічне обтяження невизначеного майна від 12 грудня 2023 року №31065786 на користь Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької О.О. шляхом арешту нерухомого майна

Відповідно до Інформації про наявність обтяжень у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (ДРОРМ) за ІПН/ЄДРПОУ 41449359 у період 2024 року у ТОВ Лівайн Торг, як Боржника, було відкрито близько 186 виконавчих проваджень, серед, яких станом на дату подання позовної заяви не завершеними залишилось більше 150 виконавчих проваджень.

Тобто, укладаючи Оспорюваний договір про відступлення прав вимоги та відступаючи належне йому право вимоги (актив, майнові права) до ТОВ «СК «ДНІПРО-1» в загальному розмірі 97 962 840,00 грн. (дев`яносто сім мільйонів дев`ятсот шістдесят дві тисячі вісімсот сорок грн. 00 коп.) ТОВ «ЛІВАЙН ТОРГ» порушило встановлену законом заборону на розпорядження майном на яке було накладено публічні обтяження.

Колегія суддів зазначає, що здійснення третьою особою оплати за спірним Договором не спростовує фраудаторність правочину, оскільки тривалий час ТОВ «СК «Дніпро-1» не виконувались умови Договору з ТОВ «ЛІВАЙН-ТОРГ», проте протягом короткого проміжку часу (5 календарних днів) були виконані умови спірного Договору відступлення права вимоги на користь ТОВ «ФК «ЛЕМУРІЯ» на значну суму в розмірі 95 740 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями (№136 від 16 червня 2025 року, № 137 від 16 червня 2025 року, № 138 від 17 червня 2025 року), що судом розцінюється як умисне ухилення виконання зобов`язань перед ТОВ «ЛІВАЙН-ТОРГ», вчинене на шкоду інтересам кредиторів останнього.

Також апеляційний господарський суд бере до уваги той факт, що після повного виконання ТОВ «СК «Дніпро-1» грошових зобов`язань, ТОВ «ФК «ЛЕМУРІЯ» не виконала взяте на себе грошове зобов`язання за спірним Договором, хоча вимоги первісного договору були погашені майже повністю, внаслідок чого ТОВ «ЛІВАЙН ТОРГ» має менший обсяг ліквідаційної маси банкрута.

Частиною 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства прямо встановлено, що може бути визнаний недійсним правочин, вчинений Боржником у підозрілий період, за яким Боржник відмовився від власних майнових вимог.

В той же час апеляційний суд зазначає, що застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Способи захисту прав особи визначаються, зокрема, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути серед іншого визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 02 .02.2021 у справі № 925/642/19).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 .01.2021 у справі № 916/1415/19, від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15).

Колегія суддів зауважує, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, укладений між учасниками господарських правовідносин, якщо він направлений на уникнення виконання зобов`язань перед кредиторами в майбутньому. Такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 КУзПБ на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч.ч 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі ст. 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.”

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 15.10.2025 у справі №926/1448-б/24 (926/2648/24).

Щодо посилань Скаржника на положення ст. 1212 ЦК України, апеляційний суд вважає за необхідне окремо наголосити на тому, що ст. 1212 ЦК України є загальною нормою та підлягає застосуванню за відсутності спеціальної норми, що регулює спірні правовідносини.

Зважаючи на те, що спірний договір визнається апеляційним судом недійсним на підставі ч. 2 ст. 42 КУзПБ, до наслідків його недійсності слід застосовувати спеціальну норму, а саме ч. 3 ст. 42 КУзПБ, згідно з якою у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов`язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Зважаючи на те, що ТОВ "ЛЕМУРІЯ" отримало 95 740 000, 00 грн від ТОВ "СК "Дніпро-1" і таким чином реалізувало набуте від позивача право вимоги, повернення права вимоги позивачу в цій частині є неможливим, тому апеляційний суд вважає, що відповідач повинен відшкодувати його вартість позивачу.

Користуючись принципом jura novit curia (“суд знає закони”), апеляційний господарський суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача та стягнути з відповідача вартість реалізованої частини права вимоги в розмірі 95 740 000, 00 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, врахувавши доводи та вимоги апеляційної скарги щодо оскарження судового рішення, а також з огляду на зазначені вище мотиви та норми чинного законодавства України, колегія суддів дійшла до висновку про скасування оскаржуваного судового рішення місцевого господарського суду з ухваленням нового рішення, про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду зазначеним вимогам не відповідає.

На підставі викладеного, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом допущено невірне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, яке відповідно до ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення про задоволення позовних вимог.

Враховуючи наведене та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Лівайн Торг» в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Миговського М.Л. підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду у даній справі має бути скасоване, позов задоволено у повному обсязі.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до п. б ч. 4 ст. 282 ГПК України, у зв`язку зі скасуванням судового акту попередньої інстанції і ухваленням нового рішення про задоволення позову, підлягають новому перерозподілу і судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ч. 4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги розпорядника майна ТОВ "ЛІВАЙН ТОРГ" арбітражного керуючого Миговського М. Л., судові витрати, понесені останнім, підлягають відшкодуванню та покладаються на Відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу розпорядника майна ТОВ "ЛІВАЙН ТОРГ" арбітражного керуючого Миговського М. Л. на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2026 у справі №904/6870/25 (904/1660/26) - задовольнити.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 26.06.2026 у справі №904/6870/25 (904/1660/26) – скасувати.

Ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги № У-12/06-25-Л від 12 червня 2025 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Лемурія» (49081, м. Дніпро, пр. Мануйлівський, буд. 73, офіс 208; ідентифікаційний код юридичної особи 43275848) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лівайн Торг» (49600, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, офіс 503; ідентифікаційний код юридичної особи 41449359) грошові кошти в розмірі 95 740 000, 00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Лемурія» (49081, м. Дніпро, пр. Мануйлівський, буд. 73, офіс 208; ідентифікаційний код юридичної особи 43275848) в дохід державного бюджету (отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір, код ЄДРПОУ Господарського суду Дніпропетровської області 03499891) у розмірі 934 502,40 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Лемурія» (49081, м. Дніпро, пр. Мануйлівський, буд. 73, офіс 208; ідентифікаційний код юридичної особи 43275848) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у Дн-кій обл/Шев.р/22030101, код отримувача (ЄДРПОУ): 37988155, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО): 899998, рахунок отримувача: UA678999980313131206082004628, код класифікації доходів бюджету: 22030101) судовий збір за розгляд апеляційної скарги, у розмірі 1 401 753,60 грн.

Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.09.2026.

Головуючий суддя С.В. Мартинюк

Суддя Ю.В. Фещенко

Суддя Я.С. Золотарьова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua