Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №908/3803/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2026 року м.Дніпро Справа № 908/3803/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді Мартинюка С.В. (доповідач у справі)

суддів – Золотарьової Я.С., Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Рибалки Г.Д.,

представники:

від скаржника: Богославський В.А. (адвокат),

від позивача: Батовська Т.А. (адвокат),

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги (повний текст рішення складено 16.06.2026), суддя Зінченко Н.Г.

у справі №908/3803/25

за позовом Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “УКРЕНЕРГО”, м. Київ

до відповідача Акціонерного товариства “ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО”, м. Запоріжжя

про стягнення 62 715259,34 грн.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

18.12.2025 через підсистему “Електронний суд” ЄСІКС до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 01/76493, сформована в підсистемі “Електронний суд” ЄСІКС 18.12.2025, (вх. № 4216/08-07/25 від 19.12.2025) Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “УКРЕНЕРГО”, м. Київ до Акціонерного товариства “ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО”, м. Запоріжжя про стягнення 62 715 259, 34 грн. заборгованості за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0503-03041-ПД, дата акцептування 01.01.2024, в тому числі 62 271 005, 22 грн основного боргу, 326 344, 53 грн 3 % річних та 117 909, 59 грн інфляційних втрат.

Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що між позивачем (Оператор системи передачі) та відповідачем (Користувач) укладено договір № 0503-03041-ПД про надання послуг з диспетчерського управління, дата акцептування 01.01.2024) шляхом підписання відповідачем 11.12.2023 заяви-приєднання. Відповідно до умов договору про надання послуг диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0503-03041-ПД цей договір регулює оперативно-технологічні відносини під час взаємодії сторін в умовах паралельної роботи у складі об`єднаної енергетичної системи (ОЕС) України. За цим договором позивач зобов`язується безперервно надавати послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, а саме управління режимами роботи ОЕС України з виробництва, передачі, забезпечення планових перетоків електричної енергії по міждержавних лініях зв`язку ОЕС України з енергосистемами суміжних країн, розподілу та споживання електричної енергії для забезпечення здатності енергосистеми задовольняти сумарний попит на електричну енергію та потужність у кожний момент часу з дотриманням вимог енергетичної, техногенної та екологічної безпеки, а відповідач зобов`язується здійснювати оплату за надану послугу відповідно до умов договору.

Як стверджує позивач, ним протягом вересня – жовтня 2025 року надавалася передбачена договором послуга та оформлені і направлені відповідачу з застосуванням Сервісу відповідні акти надання послуги та акти коригування на загальну суму 62 271 005, 22 грн. В порушення умов договору від 01.01.2024 № 0503-03041-ПД та вимог чинного законодавства відповідачем не здійснюються обумовлені договором планові платежі та платежі за фактично надані послуги (по актам наданих послуг) за період вересень – жовтень 2025 року, що призвело до утворення заборгованості в загальному розмірі 62 271 005,22 грн. Через порушення відповідачем умов договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління від 01.01.2024 № 0503-03041-ПД та положень чинного законодавства в частині своєчасних і повних розрахунків позивачем на підставі положень ст. 625 ЦК України нараховані відповідачу інфляційні втрати в сумі 117 909,59 грн. та 3 % річних в сумі 326 344,53 грн.

Враховуючи викладене, позивач просить суд позов задовольнити повністю, а також покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ОСКАРЖУВАНОГО СУДОВОГО РІШЕННЯ У СПРАВІ

Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.06.2026 у справі №908/3803/25 позов Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “УКРЕНЕРГО” до Акціонерного товариства “ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО” про стягнення 62 715 259,34 грн. заборгованості за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0503-03041-ПД, дата акцептування 01.01.2024 задоволено повністю.

Стягнуто з Акціонерного товариства “ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО” на користь Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “УКРЕНЕРГО” 62 271 005 грн. 22 коп. основного боргу, 326 344 грн. 53 коп. 3 % річних, 117 909 грн. 59 коп. інфляційних втрат та 752 583 грн. 11 коп. судових витрат на сплату судового збору.

Судове рішення мотивоване тим, що в матеріалах справи відсутні докази виконання Відповідачем умов Договору в частині повного та своєчасного розрахунку, та Позивачем правомірно, в порядку ст. 625 ЦК України, заявлено до стягнення 326 344,53 грн. 3 % річних та 117 909,59 грн. інфляційних втрат, що також підлягають задоволенню.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погодившись із рішенням суду, через систему “Електронний суд” Акціонерне товариство “ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО” звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду від 03.06.2026 року у справі № 908/3803/25 в частині, та прийняти нове, яким у стягненні з АТ “Запоріжжяобленерго” 3% річних у розмірі 326 344, 53 грн відмовити.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

В обґрунтування апеляційної скарги Скаржник зазначає, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, а також невірно застосовано норми процесуального та матеріального права які мають значення для справи, що призвело до прийняття невірного рішення.

У поданій скарзі Скаржник вважає, що суд першої інстанції на думку відповідача прийшов до висновків, що наявність в платіжних інструкціях призначення платежу «за 09.2025» та за « 10.2025» не спростовує наявність спірної заборгованості, оскільки не є обов`язковим та не має вирішального значення для здійснення зарахування грошових коштів у визначеному умовами спірного Договору порядку – пункту 3.9 Договору.

Такий висновок суду першої інстанції слідує з наданих позивачем до матеріалів справи розрахунків та актів звірки взуємо розрахунків між сторонами у спорі здійснена відповідачем у період з 28.10.2025 по 15.01.2026 оплата на загальну суму 231 884 697,27 грн., в тому числі і відповідно до платіжних інструкцій № 9447 від 20.11.2025, № 9757 від 27.11.2025, № 10472 від 19.12.2025, № 10473 від 19.12.2025, № 10832 від 25.12.2025 на загальну суму 62 271 005,22 грн. ,погашає лише частково заборгованість, що виникла станом на 02.09.2025 (минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення) та станом на 15.01.2026 залишок по такій заборгованості (минулих періодів) становить 294 367 942,54 грн.

Скаржник вважає, що позивачем не надано належних доказів, що вказані платежі були зараховані в попередні періоди, посилання на судові справи та періоди, не є належним доказом саме зарахування платежів, а сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Також Відповідач зауважує, що долучений позивачем акт звірки взаєморозрахунків не підписаний сторонами, а отже не може слугувати доказом, що підтверджує зарахування платежів у заборгованість минулих періодів.

Отже, Скаржник вважає, що позивачем не доведено належними доказами, що здійснені платежі відповідачем за послугу за спірний період зараховані у заборгованість минулих періодів то відповідно розмір стягнутих рішенням суду першої інстанції 3% річних в сумі 22 771,05 грн є необґрунтованим.

Також Скаржник посилається на те, що судом першої інстанції стягнуті 3% річних в сумі 95017 (дев`яносто п`ять тисяч сімнадцять) грн 81 коп, однак з урахуванням майнового стану Відповідача є надмірним тягарем для Відповідача.

АТ «Запоріжжяобленерго» здійснює свою господарську діяльність з розподілу електричної енергії на території всієї Запорізької області, проте знаходження великої кількості території в тимчасовій окупації або в зоні проведення воєнних (бойових) дій значним чином негативно відображається на діяльності Відповідача.

Так, за 2022 рік АТ «Запоріжжяобленерго» отримало збитки у розмірі 204,75 млн. грн. За 2024 року отримало збитки у розмірі 580 млн. грн.

УЗАГАЛЬНЕНИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У поданому 28.07.2026 відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО», заперечує щодо задоволення апеляційної скарги.

В обґрунтування заявленої позиції Позивач посилається на умови спірного Договору, а саме п. 3.9. за змістом якого вбачається, що за наявності заборгованості кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення (за цим Договором). При повній сплаті заборгованості минулих періодів надлишок коштів зараховується в опту пені та штрафних санкцій, за наявності письмової згоди Користувача. Тобто, сторонами погоджено в Договорі черговість зарахування платежів – спочатку основний борг, а при повній сплаті заборгованості минулих періодів, надлишок зараховується в оплату пені та штрафних санкцій. При цьому, в частині погашення основного боргу п. 3.9. Договору встановлено, що кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення (за цим Договором).

ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО» не погоджується з твердженням Скаржника та зазначає, що Відповідач не спростовував наявність у нього заборгованості минулих періодів, а вважав, що Позивач зобов`язаний зараховувати платежі згідно його вказівки в платіжній інструкції. Натомість Позивач вважає, що у останнього, відповідно до п. 3.9. Договору, наявне право зараховувати платежі в погашення найдавнішої заборгованості без врахування призначення платежу.

Окремо Позивач зазначає, що додані до позовної заяви акти підписані обома сторонами, обсяг та вартість визначені в спірних актах не оспорені при отримані спірних актів, отже наявність зобов`язання на суму 62 271 005,22 грн з боку Відповідача підтверджено.

Щодо посилання Скаржника на наявність форс-мажорних обставин, Позивач зазначив, що в матеріалах справи відсутній відповідний документ ТПП України на підтвердження форс-мажорних обставин, яким би підтверджувалось неможливість виконання Відповідачем його зобов`язань по оплаті послуги в пред`явленому розмірі по спірному Договору.

Також позивач зауважив, що від НЕК «Укренерго» залежить стале функціонування електроенергетичної галузі та електроенергетичної національної безпеки в цілому, оскільки НЕК «Укренерго» забезпечує: баланс виробництва і споживання електроенергії і потужності в енергосистемі в режимі реального часу; експлуатацію та розвиток магістральних і міждержавних електромереж; паралельну роботу енергосистеми України з енергосистемами сусідніх країни; технічну можливість експорту/імпорту електроенергії до 4-х країн Євросоюзу та сусідніх країн, тому положення Позивача і Відповідача є однаковим.

РУХ СПРАВИ В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Мартинюка С.В. (доповідач), судді – Золотарьової Я.С., Фещенко Ю.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.07.2026 апеляційну скаргу Акціонерного товариства “ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО” на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.06.2026 у справі №908/3803/25 залишено без руху.

17.07.2026 до суду через систему "Електронний суд" від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО” на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.06.2026 у справі №908/3803/25. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 16.09.2026

28.07.2026 до суду через систему “Електронний суд” від ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО» надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого заявник заперечує щодо задоволення апеляційної скарги.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ

Приватне акціонерне товариство “Національна енергетична компанія “УКРЕНЕРГО” (позивач у справі, НЕК “УКРЕНЕРГО”) є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства “Національна енергетична компанія “Укренерго” відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 829-р “Про погодження перетворення державного підприємства “Національна енергетична компанія “Укренерго” у приватне акціонерне товариство”.

НЕК “УКРЕНЕРГО” є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків Державного підприємства “Національна енергетична компанія “Укренерго” відповідно до ст. 108 ЦК України, п. 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 № 802, п. 3.2 Статуту НЕК “Укренерго” (публічно доступний за адресою: https://ua.energy/pro_kompaniyu/statut/statut-ta-ustanovchi-dokumenty/).

Відповідно до п. 55 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про ринок електричної енергії” НЕК “УКРЕНЕРГО” виконує функції оператора системи передачі – юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.

Згідно з п. 10. ч. 1 ст. 4 Закону України “Про ринок електричної енергії” учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про надання послуг з диспетчерського управління.

Як свідчать матеріали справи, 01.01.2024 між НЕК “УКРЕНЕРГО” (Оператор системи передачі (ОСП)) та Публічним акціонерним товариством “ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО” (Користувач) укладено Договір № 0503-03041-ПД про надання послуг з диспетчерського управління шляхом підписання ПАТ “ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО” 11.12.2023 заяви-приєднання (надалі - Договір).

Текст договору приєднання про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, його редакції та додатки – опубліковані на офіційному сайті НЕК “УКРЕНЕРГО” за наступним посиланням: https://ua.energy/uchasnikam_rinku/reyestratsiya-uchasnykivrynku/dogovory/#1696341713148- 16b0f4f3-d1df.

Наказами НЕК “УКРЕНЕРГО” від 22.12.2023 № 742, від 07.06.2024 № 344 та від 06.08.2025 № 627 затверджувалися відповідні редакції договору приєднання про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та додатків до нього.

Відповідно ч., ч. 1, 3 ст. 90 ГПК України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

Згідно ч., ч. 4, 5 ст. 89 ГПК України до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом. Зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації.

Як встановлено судом, 16.05.2025 проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу з кодом ЄДРПОУ: 00130926, щодо зміни найменування юридичної особи, саме: найменуванням юридичної особи з кодом ЄДРПОУ: 00130926 є Акціонерне товариство “ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО”, організаційно-правова форма: Акціонерне товариство, тип організаційно-правової форми: Приватне.

Суд зазначає, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означають її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. (Правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 910/18692/21)

На підставі викладеного, суд констатує зміну найменування Публічного акціонерного товариства “ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО” на Акціонерне товариство “ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО” (відповідач у справі).

Відповідно до умов Договору про надання послуг диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0503-03041-ПД від 01.01.2024 (в редакції наказу НЕК “УКРЕНЕРГО” від 06.08.2025 № 627, надалі умови Договору викладені в цій редакції) цей Договір регулює оперативно-технологічні відносини під час взаємодії сторін в умовах паралельної роботи у складі об`єднаної енергетичної системи (ОЕС) України. За цим Договором ОСП безперервно надає послугу з диспетчерського (оперативно- технологічного) управління (далі - Послуга), а саме управління режимами роботи ОЕС України з виробництва, передачі, забезпечення планових перетоків електричної енергії по міждержавних лініях зв`язку ОЕС України з енергосистемами суміжних країн, розподілу та споживання електричної енергії для забезпечення здатності енергосистеми задовольняти сумарний попит на електричну енергію та потужність у кожний момент часу з дотриманням вимог енергетичної, техногенної та екологічної безпеки, а Користувач зобов`язується здійснювати оплату за надану Послугу відповідно до умов цього Договору. Послуга, яка надається за цим Договором, згідно з Державним класифікатором продукції та послуг (ДК 016:2010) має код 35.12. (п. 2.1 Договору)

Користувач зобов`язався здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору. (п. 2.2 Договору)

Під час виконання вимог цього Договору, а також питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов`язуються керуватися чинним законодавства України, зокрема Законом України “Про ринок електричної енергії”, Правилами ринку, Кодексом системи передачі, Кодексом комерційного обліку та іншими нормативно-правовими актами, що забезпечують функціонування ринку електричної енергії України та ОЕС України. (п. 2.3 Договору)

Згідно пункту 3.1. Договору ціна цього Договору визначається як сума нарахованої фактичної вартості послуг за сукупністю розрахункових періодів наростаючим підсумком за календарний рік.

Оплата послуг здійснюється за тарифом, який встановлюється НКРЕКП відповідно до затвердженої нею методики (порядку) та оприлюднюється OCП на своєму офіційному веб-сайті https://ua.energy/. Тариф застосовується з дня набрання чинності постановою, якою встановлено тариф, якщо більш пізній строк не визначено такою постановою. (п. 3.2. Договору)

За змістом пункту 3.3 Договору обсяг наданої послуги визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу системи передачі.

Відповідно до пункту 6.6. глави 6 розділу XI Кодексу системи передачі обсяг послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління визначається: для ОСР - як обсяг розподіленої електричної енергії, обсяг купівлі електричної енергії для компенсації технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами оператора системи розподілу та обсяг електричної енергії для господарчих потреб ОСР.

Планова та/або фактична вартість послуги визначається як добуток діючого на момент надання послуги тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України. (п. 3.4 Договору)

Умовами п. 3.5 Договору сторони погодили, що Користувач здійснює поетапну оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду згідно із зазначеною системою платежів і розрахунків:

1 платіж – до 18 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в першій декаді розрахункового періоду;

2 платіж – до 28 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в другій декаді розрахункового періоду;

3 платіж – до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в розмірі планової вартості послуги, наданої в третій декаді розрахункового періоду.

Плановий обсяг послуги, що використовується для визначення планової вартості послуги, визначається на підставі даних Адміністратора комерційного обліку (далі – АКО) за кожну декаду розрахункового періоду (п. 3.6 Договору)

Відповідно до п. 3.7 Договору Користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих позивачем або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу з використанням підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронній формі.

Вартість фактично наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), Акти надання послуги направляються Користувачам до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).

Коригування обсягів та вартості фактично наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за наступною версією даних комерційного обліку, що надаються АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в “Системі управління ринком”, що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені Правилами ринку.

Оплату вартості послуги, після коригування обсягів та вартості послуг, відповідач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта надання послуги (включно), або Акта надання послуги щодо проведення донарахувань в минулих періодах (включно).

Акти надання Послуги та акти коригування до актів надання Послуги та рахунки у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє Користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає Користувачу два примірники акта надання Послуги та/або акта коригування до актів надання Послуг в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом зі своєї сторони.

За умовами п. 3.8 Договору Користувач здійснює підписання актів надання послуги та актів коригування до актів надання послуги відповідного розрахункового періоду протягом 3 робочих днів з дня їх отримання Користувачем.

У разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий період актом надання послуги Користувач має право оскаржити зазначені в акті надання послуги вартість та/або фактичний обсяг послуги шляхом направлення ОСП (АКО) та ППКО повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акта. Процедура оскарження не звільняє Користувача від платіжного зобов`язання у встановлений цим Договором термін. Якщо Користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акта надання послуги, то вважається, що цей акт прийнятий без розбіжностей.

У разі підтвердження розбіжностей ППКО Користувач надає АКО актуальні дані для здійснення врегулювання. Врегулювання розбіжностей здійснюється в терміни та відповідно до вимог додатка 10 до Правил ринку та відображаються в акті коригування.

Черговість зарахування коштів для оплати послуг за Договором визначена п. 3.9 Договору.

Згідно з п. 11.1 Договору позивач щокварталу оформлює акт звірки рахунків наданої послуги відповідно до форми, наведеної в додатку 5 до цього Договору, та в строк до 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом, надсилає його відповідачу в електронній формі з використанням електронного підпису (за допомогою Сервісу) або надає Відповідачу два примірники в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом уповноваженої особи зі своєї сторони. Відповідач протягом 3 робочих днів з дня отримання акта звірки розрахунків наданої послуги заповнює його зі своєї сторони, підписує його та повертає один примірник позивачу.

Пунктом 11.3 Договору визначено, що акти надання/коригування послуги, акти звірки розрахунків, рахунки, будь-які повідомлення за цим Договором повинні направлятися однією стороною іншій за допомогою Сервісу, електронною поштою або факсимільним повідомленням, а також можуть бути підтверджені рекомендованим листом, іншим реєстрованим поштовим відправленням або доставлені кур`єром під розписку за адресою, зазначеною в цьому Договорі.

В п. 11.5 Договору передбачено, що будь-які документи, що створюються/укладаються Сторонами під час виконання цього Договору (у тому числі акт надання Послуги або акт коригування до акта надання Послуги), можуть бути підписані Сторонами як у паперовій формі шляхом проставляння власноручного підпису уповноваженої особи на час тимчасового не функціонування Сервісу, про що ОСП зобов`язаний повідомити на своєму офіційному вебсайті, так і в електронній формі з використанням електронного підпису (за винятком випадків, коли використання електронного підпису прямо заборонено законом) за допомогою Сервісу, який забезпечує юридично значимий електронний документообіг між Сторонами та знаходиться в мережі Інтернет за посиланням: https://оnІіnе.uа.еnеrgу/. Один документ повинен бути підписаний обома Сторонами у один і той самий спосіб (в залежності від форми документу).

Електронний документ, який направляється Стороною на виконання цього Договору через Сервіс, вважається одержаним іншою Стороною з моменту набуття документом статусу “Доставлено” у Сервісі. (абз. 4 п. 11.6 Договору)

Сторони визнають, що електронний документ, сформований, підписаний та переданий за допомогою Сервісу, є оригіналом та має повну юридичну силу, породжує права та обов`язки для Сторін, та визнається рівнозначним документом ідентичному документу, який міг би бути створений однією зі Сторін на паперовому носії та скріплений власноручними підписами уповноважених осіб. (абз. 5 п. 11.6 Договору)

В п. 11.7 Договору Сторони погодили, що для забезпечення електронного документообігу Сторони зобов`язуються здійснити реєстрацію в Сервісі та дотримуватись правил та інструкції користування Сервісом, які ним передбачені.

Згідно з п. 11.8 Договору при підписанні документів електронним підписом використовується сертифікат, виданий кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг, у порядку, встановленому законодавством.

Пунктом 11.9 Договору передбачено, що Сторона підтверджує, що документи, підписані електронним підписом за допомогою Сервісу з використанням реєстраційних даних Сторони, є такими, що підписані цією Стороною (уповноваженою нею особою).

Згідно із п. 4.1 Договору обов`язки Оператора системи передачі (ОСП), зокрема, передбачають:

- своєчасно та професійно надавати послугу (п. 4.1.1);

- складати та передавати Користувачу акти про надання послуг (п. 4.1.15);

- здійснювати розрахунки за надані послуги (п. 4.1.16).

У відповідності до п. 4.2 Договору Користувач зобов`язаний, зокрема:

- своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки за Договором (п. 4.2.1);

- підписувати зі своєї сторони акти надання послуги, акти коригування до актів надання послуги. Акти звірки розрахунків наданої послуги та повертати ОСП у випадках, передбачених цим Договором (п. 4.2.4);

- надавати Оператору системи передачі (ОСП) свої прогнози споживання та виробництва електричної енергії згідно з вимогами Кодексу системи передачі (п. 4.2.19).

Пунктом 4.3 Договору визначені права Оператора системи передачі (ОСП), Виконавця, в тому числі, - своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надану послугу (п. 4.3.2).

Пунктом 7.2 Договору закріплено, що сторони несуть відповідальність за достовірність даних, що надаються.

Пунктом 7.8 Договору обумовлено, що у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто, виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до пункту 8.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання, або неналежне виконання зобов`язань за договором, якщо це є результатом дії форс-мажорних обставин.

Якщо внаслідок дії форс-мажорних обставин (пожежі, повені, землетрусу, стихійного лиха, воєнних дій та інших обставин непереборної сили), унеможливлюється виконання будь-якою стороною зобов`язань за цим Договором, така сторона повинна невідкладно повідомити у письмовій формі про це іншу сторону. Доказом дії форс-мажорних обставин є документи (оригінали), видані Торгово-промисловою палатою України. (п., п. 8.3, 8.4 Договору).

Пунктом 12.2 Договору сторони обумовили, що наявність спору, що виникає у зв`язку з цим Договором, не звільняє сторони від виконання їх зобов`язань відповідно до умов цього Договору.

У випадках, не передбачених цим Договором, сторони керуються чинним законодавством України. ( п. 12.4 Договору)

У відповідності до п. 13.1 Договору він набирає чинності з дати акцептування заяви-приєднання, зазначеної в повідомленні ОСП, і діє до 31 грудня (включно) року, в якому акцептована заява-приєднання. Договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору у спірному періоді суду не надано.

На підставі укладеного Договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління від 01.01.2024 № 0503-03041-П позивач протягом вересня - жовтня 2025 року надав відповідачу послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, що підтверджується:

- Актом коригування № ДУА_К-0004844 від 03.09.2025 до Акту надання Послуги № ДУА-0017103 від 30.06.2025 на суму збільшення 0,02 грн.;

- Актом надання Послуги № ДУА-0019506 за вересень 2025 року від 30.09.2025 на суму 29 477 397,71 грн.;

- Актом надання Послуги № ДУА-0020312 за жовтень 2025 року від 31.10.2025 на суму 32 793 607,49 грн.

Зазначені Акти сформовані позивачем та направлені відповідачу із застосуванням Сервісу.

Відповідно до п. 5.5 Договору коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надаються АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в СУР, що здійснюється згідно з Правилами ринку.

Пунктом 5.7. параграфу 5 розділу ХІ Кодексу системи передачі, затвердженого Постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018 обсяг послуг з передачі електричної енергії визначається для ОСР на підставі даних щодо обсягів технологічних витрат електричної енергії на її розподіл територією здійснення ліцензованої діяльності, як електричними мережами ОСР, так і електричними мережами інших власників.

Додані до позовної заяви Акти підписані обома сторонами, заперечень або зауважень щодо обсягу або вартості наданої Послуги відповідні Акти не містять.

Отже, відповідач погодив обсяг та вартість наданої Послуги, визначені в цих Актах за спірний період.

Належних і допустимих доказів, в розуміння ст., ст. 76, 77 ГПК України, на спростування зазначеного відповідачем суду не надано.

Всього згідно підписаних сторонами Актів надання Послуги за період вересня - жовтня 2025 року позивачем надано Послугу відповідачу на загальну суму 62 271 005,22 грн.

На виконання умов Договору позивачем протягом вересня – листопада 2025 року виставлені відповідачу рахунки-фактури за Послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, які направлялися відповідачу за допомогою Сервісу, на підтвердження чого позивач долучив до матеріалів справи роздруківки з Сервісу “АСКОД”, а саме:

- № ДУ-0073355/0503-03041-ПД від 15.09.2025 за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за вересень 2025 року на суму 9 591 176,53 грн.;

- № ДУ-0074112/0503-03041-ПД від 24.09.2025 за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за вересень 2025 року на суму 9 859 024,20 грн.;

- № ДУ-0074867/0503-03041-ПД від 04.10.2025 за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за вересень 2025 року на суму 10 034 778,83 грн.;

- № ДУ-0076405/0503-03041-ПД від 15.10.2025 за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за жовтень 2025 року на суму 10 333 712,89 грн.;

- № ДУ-0077171/0503-03041-ПД від 24.10.2025 за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за жовтень 2025 року на суму 10 967 927,51 грн.;

- № ДУ-0077934/0503-03041-ПД від 04.11.2025 за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за жовтень 2025 року на суму 11 496 905,09 грн.

Отже, позивачем згідно підписаних сторонами Актів надання послуги та Акту коригування та рахунків-фактур на оплату за період вересня – жовтня 2025 року надано послуги на загальну суму 62 271 005, 22 грн.

В матеріалах справи відсутні докази оплати АТ “ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО” протягом вересня – жовтня 2025 року згідно рахунків, виставлених позивачем відповідно до п. 3.5 Договору та на підставі отриманих Актів згідно п. 3.7 Договору, що підтверджується розрахунком заборгованості, який міститься в матеріалах справи.

Таким чином, заборгованість Відповідача за отримані послуги виникла за наступні періоди:

- вересень 2025 року – 29 477 397,71 грн. з ПДВ;

- жовтень 2021 року – 32 793 607,49 грн. з ПДВ;

- по Акту коригування до Акту надання послуги № ДУА-0017103 від 30.06.2025 на суму збільшення 0,02 грн.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ І ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 11, ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі частиною 2 статті 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст.ст. 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18)).

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Виходячи із положень статті 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у такого боржника в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму "інфляційних втрат" як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18, зазначено, що нарахування “інфляційних втрат” за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Подібні за змістом правові позиції викладено Верховним Судом в постановах від 13.12.2023 у справі №921/475/22, від 15.11.2023 у справі №921/489/22 та від 26.06.2020 у справі №905/21/19.

Факт надання позивачем послуги за період вересень – жовтень 2025 року в загальному розмірі 62 271 005, 22 грн. рамках Договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління від 01.01.2024 № 0503-03041-ПД є доведеним та відповідачем не спростований.

Докази здійснення відповідачем повної оплати вартості наданих послуг за спірний період, у строки визначені Договором, в матеріалах справи відсутні.

В даному випадку предметом оскарження є задоволення судом першої інстанції вимог Позивача щодо нарахування 3% річних в розмірі 326 344, 53 грн.

Щодо доводів, наведених в апеляційній скарзі, колегія апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Заперечення Скаржника про відсутність заборгованості у зв`язку з її сплатою платіжними інструкціями № 9447 від 20.11.2025, № 9757 від 27.11.2025, № 10472 від 19.12.2025, № 10473 від 19.12.2025, № 10832 від 25.12.2025, із зазначенням в призначенні платежу посилання на спірні Акти судом визнанні безпідставними та необґрунтованими з урахуванням наступного.

Договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0503-03041-ПД від 01.01.2024 є договором приєднання, укладений на підставі Типового договору, викладеного в додатку 5 до Кодексу системи передачі, затвердженого Постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018.

Відповідно до ст. 630 ЦК України законом або договором може бути встановлено, що окремі умови договорів визначаються відповідно до типових умов договорів (типових договорів) та примірних договорів певного виду. Кабінет Міністрів України, органи державної влади, уповноважені Кабінетом Міністрів України або законом, можуть рекомендувати орієнтовні умови договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Сторони не можуть відступати від змісту типових умов договорів (типових договорів), але мають право конкретизувати їх.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 534 ЦК України встановлено черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі та, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Верховний Суд в постанові 10.10.2023 у справі № 916/2357/2247, на яку посилається відповідач у своїх запереченнях, зазначає: “47. Можливість застосування положень статті 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту “призначення платежу” платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Отже, якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу, - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг) - черговість, установлена статтею 534 Кодексу, застосовуватися не може.

48. Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 ЦК України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження або платіж отримано без реквізиту “призначення платежу” чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо”.

Поряд з цим, вирішуючи питання щодо застосування норми статті 534 ЦК України, Верховний Суд виходить з того, що дана норма диспозитивна і в договорі сторони можуть відступити від цих положень та врегулювати свої відносини на власний розсуд. Окрім того, інша черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням може бути встановлена законом.

Зокрема, згідно правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 921/12/19, від 06.07.2020 у справі № 754/2569/16ц, суд касаційної інстанції виснував, що сторони, керуючись ст. 534 ЦК України, можуть на власний розсуд визначити у договорі порядок зарахування грошових коштів, які отримуються від іншої сторони договору, при цьому за наявності сукупності умов, які передбачені договором, призначення платежу, вказане платником, не є обов`язковим та не має вирішального значення для здійснення зарахування грошових коштів у визначеному умовами договору порядку.

Окрім того, Верховний Суд в постанові від 01.12.2022 по справі № 910/4160/20 навів наступний висновок: “Аргументи скаржника норми статті 534 ЦК України щодо неправильного застосування судами та необхідності врахування висновку Верховного Суду, що можливість застосування положень залежить від змісту цієї статті безпосередньо реквізиту “призначення платежу” платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання, і це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу застосовуватися не може, відхиляються , оскільки у цих справах сторони у договорі, керуючись принципом свободи договору, не визначали умови черговості розподілу отриманих коштів. У постановах, на які посилається скаржник, Верховний Суд вирішував питання щодо застосування норми статті 534 ЦК України , якщо інше не передбачено договором. Натомість, у справі, яка переглядається, сторони визначили інший порядок , якого, як встановили суди, Енергоатом дотримався ”.

Отже, черговість зарахування оплат відповідно до ст. 534 ЦК України встановлює черговість до різних вимог (штрафні, основний борг) та якщо інше не встановлено договором.

Умовами спірного Договору в пункті 3.9 встановлено черговість зарахування платежів – спочатку основний борг, а при повній сплаті заборгованості минулих періодів, надлишок зараховується в оплату пені та штрафних санкцій.

При цьому, в частині погашення основного боргу п. 3.9. Договору встановлено, що кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення (за цим Договором).

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, до яких віднесено, зокрема, свободу договору.

Відповідно до положень ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, вищевказані умови пункту 3.9 Договору стосовно визначення сторонами порядку зарахування коштів, що надійшли протягом розрахункового періоду, першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення, узгоджуються із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, які є обов`язковими для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач зобов`язаний сплачувати за отримані послуги саме відповідно до умов Договору, тобто: спочатку заборгованість з найдавнішим терміном виникнення. А у позивача, відповідно до п. 3.9 Договору, наявне право зараховувати платежі в погашення найдавнішої заборгованості без врахування призначення платежу.

З урахуванням викладеного, суд погоджується з позицією Позивача, що при веденні обліку поточної заборгованості кошти, які були сплачені не залежно від дати оплати та призначення платежу, зараховані в оплату більш старих періодів відповідно до умов п. 3.9 Договору.

Доказів відсутності заборгованості за попередні періоди відповідачем матеріали справи не містять.

Як слідує з наданих позивачем до матеріалів справи розрахунків та актів звірки взуємо розрахунків між сторонами у спорі здійснена відповідачем у період з 28.10.2025 по 15.01.2026 оплата на загальну суму 231 884 697,27 грн., в тому числі і відповідно до платіжних інструкцій № 9447 від 20.11.2025, № 9757 від 27.11.2025, № 10472 від 19.12.2025, № 10473 від 19.12.2025, № 10832 від 25.12.2025 на загальну суму 62 271 005,22 грн.,погашає лише частково заборгованість, що виникла станом на 02.09.2025 (минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення) та станом на 15.01.2026 залишок по такій заборгованості (минулих періодів) становить 294 367 942,54 грн.

Отже, наявність в платіжних інструкціях призначення платежу “за 09.2025” та за “ 10.2025” не спростовує наявність спірної заборгованості, оскільки не є обов`язковим та не має вирішального значення для здійснення зарахування грошових коштів у визначеному умовами спірного Договору порядку – пункту 3.9 Договору.

При веденні обліку поточної заборгованості кошти, що були сплачені не залежно від дати оплати та призначення платежу зараховані в оплату більш старих періодів, а саме позивачем здійснено зарахування платежів 20.11.2025, 27.11.2025, 19.12.2025, 19.12.2025, 25.12.2025 на загальну суму 62 271 005,22 грн. першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення (за липень 2024, серпень 2024, вересень 2024).

Враховуючи наведене, колегія суддів виснує про правильність зарахування Позивачем грошових коштів сплачених Відповідачем, а саме платежів 20.11.2025, 27.11.2025, 19.12.2025, 19.12.2025, 25.12.2025 на загальну суму 62 271 005,22 грн. першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення (за липень 2024, серпень 2024, вересень 2024), а тому доводи Скаржника в цій частині апеляційним господарським судом відхиляються.

Щодо нарахування 3% річних, апеляційний суд зазначає, що пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться, зокрема зобов`язання сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три відсотки річних.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплати гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов`язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.

Приймаючи до уваги встановлений факт порушення відповідачем грошових обов`язків з оплати за надану Послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за період вересень – жовтень 2025 року по Договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0503-03041-ПД від 01.01.2024, вимоги про стягнення з нього 3 % річних та інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано.

Відповідно до розрахунку позивача сума 3 % річних за неналежне виконання АТ “ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО” зобов`язань з оплати за надані послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за вересень – жовтень 2025 року становить 326 344,53 грн., яка розрахована за загальний період з 19.09.2025 по 17.12.2025.

Перевіривши розрахунок заявлених сум 3% річних, апеляційним судом порушень умов договору та чинного законодавства не встановлено, у зв`язку з чим заявлена до стягнення сума підлягає задоволенню.

Окремо колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що з огляду на правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора їх розмір може бути зменшено.

При цьому суд під час визначення розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), – це законодавчо встановлений і мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, який не підлягає зменшенню судом.

Отже, три проценти річних не підлягають зменшенню судом, а тому позовні вимоги про їх стягнення є обґрунтованими.

Відповідна правова позиція також сформовано у постанові ВП ВС від 2 липня 2025 року у справі №903/602/24.

З огляну на викладене, доводи Скаржника в частині неправомірності нарахування, та/або зменшення розміру 3% річних відхиляються.

Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 55.1 постанови від 29.06.2022 у справі №477/874/19 зазначила про те, що за змістом частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України вина як підстава відповідальності за порушення зобов`язання – це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язання, зокрема для запобігання заподіянню шкоди.

До форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) належать обставини, визначені у частині другій ст. 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні”, а саме: форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема: збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, вторгнення, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом (епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо).

Колегія суддів не заперечує того, що повномасштабна військова агресія Російської Федерації проти України, бойові дії, окупація територій, захоплення підприємств та інші безпосередньо пов`язані із війною обставини за своєю природою можуть становити обставини непереборної сили.

Відповідно до частини першої статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Водночас відсутність у боржника необхідних коштів сама по собі випадком або непереборною силою не визнається.

За змістом частини другої статті 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” форс-мажорними є надзвичайні та невідворотні обставини, які об`єктивно унеможливлюють виконання конкретного зобов`язання. До переліку таких обставин, зокрема, віднесено збройний конфлікт, військові дії, вторгнення, блокаду, захоплення підприємств тощо. Водночас саме поняття форс-мажору закон пов`язує не просто з існуванням надзвичайної події, а з її об`єктивним впливом на можливість виконання відповідного зобов`язання.

Зокрема, у постанові КГС ВС від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22 Верховний Суд, розглядаючи доводи суб`єкта критичної інфраструктури про неможливість своєчасних розрахунків унаслідок воєнної агресії, зазначив, що загальне існування форс-мажорних обставин не є достатнім: боржник повинен довести, що саме ці обставини об`єктивно спричинили неможливість виконання конкретного грошового зобов`язання.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести, а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним (п. 38 Постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

У постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зробила наступні висновки: “Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу”.

Таким чином, для застосування статті 617 ЦК України недостатньо встановити лише факт війни або окупації частини території діяльності боржника. Необхідно встановити причинно-наслідковий зв`язок між конкретною форс-мажорною обставиною та неможливістю виконання саме того зобов`язання, прострочення якого є предметом спору, у конкретний період його виконання.

Саме такий підхід є усталеним у практиці Верховного Суду.

Згідно усталеної судової практики, сертифікат ТПП не є єдиним або обов`язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом або договором, та мають оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи.

Відповідно до п.п. 8.1, 8.2, 8.3, 8.4, 8.5 Договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання своїх зобов`язань за цим Договором, якщо це є результатом дії форс-мажорних обставин. Якщо форс-мажор продовжується будьте шести місяців, то кожна зі Сторін має право відмовитися від подальшого виконання зобов`язань за цим Договором та в установленому прядку розірвати цей Договір. Розірвання цього Договору тягне за собою відповідні правові наслідки щодо діяльності Сторін на ринку електричної енергії. Якщо внаслідок дії форс-мажорних обставин (пожежі, повені, землетрусу, стихійного лиха, воєнних дій та інших обставин непереборної сили), унеможливлюється виконання будь-якою Стороною зобов`язань за цим Договором, така сторона повинна невідкладно повідомити у письмовій формі про це іншу Сторону. Доказом дії форс-мажорних обставин є документи (оригінали), видані Торгово-промисловою палатою України. Неповідомлення однією зі Сторін про неможливість виконання прийнятих за цим Договором зобов`язань, позбавляє Сторону права посилатися на будь-яку вказану обставину як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань.

Тобто, сторонами було встановлено обов`язок невідкладного письмового повідомлення одна одної про настання форс-мажорних обставин для однієї з сторін.

В даному випадку матеріали справи не містять та сторонами не надано доказів того, що відповідач повідомляв позивача про виникнення форс-мажорних обставин.

Апеляційний суд констатує, що Скаржник, не дотримуючись вимог укладеного Договору, не надав суду документу (висновку), виданого Торгово-промисловою палатою на підтвердження неможливості виконання зобов`язань саме за Договором приєднання від 01.01.2024 № 0503-03041-ПД про надання послуг з диспетчерського управління.

Щодо посилань Скаржника на наявність критичний фінансовий стан та неплатоспроможність як на підставу для звільнення від відповідальності, передбаченої за невиконання зобов`язання, на підставі ст. 625 ЦК України, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 6 статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства, боржник зобов`язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство у разі виникнення неплатоспроможності, зокрема якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами або якщо розмір грошових зобов`язань боржника, строк виконання яких настав, перевищує вартість активів боржника, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

АТ “Запоріжжяобленерго” доказів такого звернення не надало.

Колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що справедливість, добросовісність та розумність є не декларативними категоріями, а загальними засадами цивільного законодавства, прямо закріпленими пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України. Ці засади підлягають врахуванню при застосуванні норм приватного права та оцінці поведінки учасників цивільних правовідносин.

Відповідний загальноправовий зміст принципу справедливості розкривався і Конституційним Судом України у рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004, на яке посилається скаржник. Конституційний Суд України зазначив, що справедливість є однією з основних засад права та виражається, зокрема, у рівному юридичному масштабі поведінки, недискримінаційному підході та пропорційності юридичних наслідків.

У цій же справі спір виник між двома суб`єктами господарювання з приводу виконання договірного грошового зобов`язання, а 3 % річних заявлено безпосередньо на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Не змінює наведеного висновку і посилання апелянта на свій статус підприємства критичної інфраструктури та необхідність значних витрат на підтримання й відновлення електромереж.

Такі обставини об`єктивно заслуговують на врахування при оцінці становища відповідача, однак принцип справедливого балансу вимагає враховувати інтереси обох сторін, а не лише боржника.

Як зазначило ПрАТ “НЕК “Укренерго” у відзиві на апеляційну скаргу, воно також належить до державного сектору економіки, забезпечує функціонування об`єктів критичної інфраструктури та входить до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Позивач також звернув увагу, що його об`єкти магістральних електричних мереж зазнавали пошкоджень унаслідок ракетних атак, а їх відновлення потребує значних фінансових ресурсів; скорочення надходжень стратегічного підприємства, на думку НЕК “Укренерго”, створює додаткові ризики для фінансування відновлення критичної інфраструктури.

Тому статус АТ “Запоріжжяобленерго” як суб`єкта, діяльність якого має важливе суспільне значення, сам по собі не може бути підставою для перекладення економічних наслідків несвоєчасних розрахунків на інший суб`єкт енергетичної системи, який також виконує критично важливі для держави функції.

Інше означало б, що принцип “справедливого балансу” фактично застосовується лише на користь однієї сторони та за рахунок майнового інтересу іншої, що не відповідає самому змісту принципів справедливості, добросовісності та розумності.

Щодо доводів про фінансовий стан відповідача колегія суддів зазначає, що скрутне фінансове становище підприємства може мати значення у випадках, коли закон прямо наділяє суд дискрецією щодо зменшення певної санкції або підвищеного договором розміру майнової відповідальності.

Однак у цій справі такої дискреції щодо мінімальних 3 % річних частина друга статті 625 ЦК України суду не надає, що прямо підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 903/602/24.

Так само сама відсутність умисного характеру порушення не є підставою для відмови у стягненні 3 % річних. Як уже було встановлено в попередньому блоці цього розділу, для застосування частини другої статті 625 ЦК України визначальним є факт прострочення належного до виконання грошового зобов`язання, тоді як 3 % річних мають спеціальну компенсаційну природу та не є штрафною санкцією, застосування якої залежить від доведення умислу боржника.

Саме тому довід апелянта про те, що він не мав наміру порушити права НЕК “Укренерго”, не спростовує встановленого факту невиконання грошового зобов`язання у передбачені договором строки.

Колегія суддів також не встановлює ознак того, що НЕК “Укренерго”, звертаючись за стягненням 3 % річних, діяло недобросовісно, зловживало своїм правом або намагалося використати прострочення відповідача як спосіб отримання явно надмірної економічної вигоди.

Позивач реалізував прямо передбачений частиною другою статті 625 ЦК України спосіб захисту та заявив мінімальну встановлену законом ставку, а не підвищений договірний розмір процентів. За таких обставин саме по собі використання кредитором наданого законом права не може кваліфікуватися як порушення засад добросовісності чи справедливості.

Також необхідно враховувати, що принцип справедливості не може застосовуватися судом таким чином, щоб фактично створити для окремого боржника не передбачене законом звільнення від виконання встановленого законом майнового обов`язку.

Законодавець вправі встановити спеціальне звільнення від нарахувань за статтею 625 ЦК України для певної категорії правовідносин або боржників. Однак за відсутності встановленої законом спеціальної підстави суд не може сформувати таке звільнення виключно з посиланням на загальні засади цивільного законодавства.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що посилання АТ “Запоріжжяобленерго” на загальні засади справедливості, добросовісності та розумності, свій статус оператора системи розподілу, державну участь у статутному капіталі, пошкодження електроенергетичної інфраструктури, необхідність фінансування аварійно-відновлювальних робіт, фінансовий стан та відсутність умисних дій не є правовими підставами для відмови у стягненні передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України мінімального розміру 3 % річних.

Навпаки, актуальний та спеціально сформульований правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 виключає можливість зменшення законодавчо встановлених 3 % річних нижче цієї межі

Враховуючи наведене, колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 3 262 344,35 грн такими, що підлягають задоволенню.

У цій справі суд апеляційної інстанції вважає, що Скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Таким чином, доводи Скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються вищевикладеним.

За результатом апеляційного перегляду справи колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.

СУДОВІ ВИТРАТИ

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО” на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.06.2026 у справі №908/3803/25 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 03.06.2026 у справі №908/3803/25 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.09.2026.

Головуючий суддя С.В. Мартинюк

Суддя Ю.В. Фещенко

Суддя Я.С. Золотарьова