Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №904/703/23 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2026 року м. Дніпро Справа № 904/703/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач ),

суддів: Чередка А.Є., Фещенко Ю.В.

секретар судового засідання: Скородумова Л.В.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1

від позивача: Скиба В.В.

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024р.

( суддя Ніколенко М.О., м. Дніпро, повний текст складено 06.06.2024 р.)

у справі

за позовом

ОСОБА_1 ,

м. Дніпро

до

Садівничого товариства "Тягинка",

с. Запорожець, Синельниковський район, Дніпропетровська область

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Садівничого товариства "Тягинка", в якому просив: визнати недійсним рішення позачергових загальних зборів членів Садівничого товариства "Тягинка", які оформлені протоколом від 08.10.2021 р. № 1-1; визнати недійсними рішення зборів членів правління Садівничого товариства "Тягинка", які оформлені протоколом від 19.03.2022 р. №7; зобов`язати Садівниче товариство "Тягинка" підключити ділянку № 122, яка належить ОСОБА_1 , до електроенергії, питної та поливної води.

В обґрунтування позовних вимог Позивач послався на недотримання під час скликання та проведення оскаржуваних зборів вимог чинного законодавства. Зокрема, вказував, що рішення не відповідає вимогам закону та Статуту товариства, а саме: не містить переліку діючих членів товариства, відсутні підтвердження голосування та компетенція правління щодо виключення позивача із членів товариства, не зазначено підстави виключення і відключення ділянки, Позивача не запрошували на засідання правління, не заслуховували його пояснення, протокол підписано одноособово головою правління.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 р. відмовлено у задоволенні позову.

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що станом на момент проведення позачергових загальних зборів Садівничого товариства "Тягинка" від 08.10.2021 р. Позивач не був членом, а відтак, і носієм корпоративних прав СТ "Тягинка", відповідно, рішення зборів членів правління Садівничого товариства "Тягинка", які оформлені протоколом від 19.03.2022 р. № 7, також не порушують жодних корпоративних прав позивача.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що він є членом Садівничого товариства "Тягинка" з 1989 року, що підтверджується членською книжкою садовода. Позивач зазначає, що позачергові загальні збори від 08.10.2021 р. проводились без його участі та без належного повідомлення про їх проведення. Перелік осіб у протоколі відсутній, не було дотримано необхідного кворуму на підтвердження голосування. Відсутнє рішення правління Відповідача про скликання позачергових загальних зборів членів Відповідача, форму його проведення та порядок денний. Також відсутнє рішення/повідомлення ініціюючих членів товариства про скликання позачергових загальних зборів. Щодо рішення зборів членів правління від 19.03.2022 р. № 7 Апелянт зазначає, що воно не відповідає вимогам закону та Статуту товариства: не містить переліку діючих членів товариства, відсутні підтвердження голосування, відсутня компетенція правління щодо виключення Позивача із членів товариства, не зазначено підстави виключення та відключення ділянки, Позивача не запрошували на засідання правління, не заслуховували його пояснення, протокол підписано одноособово головою правління.

Скаржник наголошує на тому, що питання виключення з членів кооперативу належить до виключної компетенції загальних зборів членів товариства, а не правління. Рішення про виключення ОСОБА_1 було прийнято членами правління СТ "Тягинка", що не відповідає положенням Статуту Відповідача та Закону України "Про кооперацію".

Скаржник також посилається на довідку від 10.10.2021 р., підписану головою та казначеєм СТ "Тягинка", про те, що ОСОБА_1 заборгованості по сплаті членських внесків не має. Крім того, Апелянт зазначає, що ним було сплачено 31.10.2021 р. за питну воду та проведено 31.08.2021 р. оплату за електроенергію, що підтверджується квитанціями. В членській книжці Садівничого товариства "Тягинка", яка видана на ім`я Позивача, наявні записи про оплату членських внесків ( останній запис 10.10.2021 р.), оплату за полив ( дата 27.09.2020 р.).

Від Скаржника до апеляційного суду надійшло клопотання про витребування: у Господарського суду Дніпропетровської області справу № 904/3709/24 для огляду та дослідження доказів, зазначених у клопотанні; у Відповідача завірені належним чином копії документів, які підтверджують «повноважність» ( кворум) позачергових зборів Садівничого товариства «Тягинка» від 08.10.2021 р. Стягнути з Відповідача на користь Позивача судові витрати, пов`язані з прав ничою допомогою адвоката при розгляді апеляційної скарги Позивача в роз мірі 12 000 грн.

Клопотання мотивоване тим, що Позивач в серпні 2024 року звертався до Господарського суду Дніпропетровської області до Відповідача з позовною заявою , в якій просив визнати недійсними рішення: засідання членів правління Садівничого товариства «Тягинка», які оформлені протоколом від 25.11.2016 р; загальних зборів членів Садівничого товариства «Тя гинка», які оформлені протоколом від 02.12.2016 р. та зобов`язати Садівниче товариство «Тягинка» поновити ОСОБА_1 в членах цього товариства. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2025 року по справі № 904/3709/24 , яке набрало законної сили 19.06.2025 р., відмовлено в задово ленні позову з тих підстав, що оскаржувані рішення не порушують прав Позива ча. Вказане рішення не оскаржувалось та не скасоване.

Як зазначає Скаржник по справі № 904/3709/24 судом було встановлено, що поведінка Відповідача щодо винесення рішення 02.12.2016 р. є супереч ливою, враховуючи доктрину заборони суперечливої поведінки. Дії Відповідача не в повній мірі відповідають критеріям добросовісності та викликають обгрунтований сум нів у твердженнях Відповідача щодо виключення Позивача зі складу членів Товариства рішенням від 02.12.2016 р. До 19.03.2022 р. Позивач сплачував членські внески, а рішення Відповідача від 02.12.2016 р. не породжує для Позивача юриди чного наслідку, оскільки Позивач є членом Товариства на момент розгляду цієї справи. Скаржник наголошує на тому, що вказане рішення суду має преюдиціальне значення. Крім того, Скаржник вважає занеобхідне з`ясовати наявність кворуму на загальних зборах Товари ства від 08.10.2021 р., на яких вибирали голову правління Товариства.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Садівниче товариство "Тягинка" у відзиві заперечує проти апеляційної скарги ОСОБА_1 та вважає її необґрунтованою, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що ОСОБА_1 виключений зі складу членів Садівничого товариства "Тягинка" на підставі рішення загальних зборів від 02.12.2016 р., що оформлено протоколом загальних зборів від 02.12.2016 р., за систематичні несплати членських внесків та комунальних платежів. Про обставини виключення Позивача зі складу товариства він знав, оскільки 09.06.2014 р. ОСОБА_1 отримав під власноручний підпис повідомлення від 08.06.2014 р. у зв`язку із несплатою членських внесків та заборгованості за електроенергію, питну та поливну воду. Актом від 20.05.2017 р. засвідчено факт відмови ОСОБА_1 від отримання акту про сповіщення про виключення у присутності трьох свідків.

Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 не був членом Садівничого товариства "Тягинка" на день проведення позачергових зборів 08.10.2021 р., а також у нього відсутнє право власності ( користування, володіння, розпоряджання) на земельну ділянку № 122, отже його права не порушені. Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області повідомило, що в Державному реєстрі земель станом на 01.01.2013 р. у відділі в книгах записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди відсутній запис щодо реєстрації права власності на гр. ОСОБА_1 на території Синельниківського району.

Відповідач наполягає на тому, що про час та місце проведення загальних зборів від 08.10.2021 р. усі учасники Садівничого товариства "Тягинка" повідомлялись належним чином. Членам товариства засобами кур`єрської служби доставки було направлено листи-повідомлення про проведення позачергових зборів товариства 08.10.2021 р. о 17:00 в залі Будинку культури товариства глухих України за адресою пр. Поля ( Кірова ), буд. 50-В, та повідомлено про порядок денний. Позивач відповідно до кур`єрської накладної 29.09.2021 р. о 13:05 відмовився від отримання листа.

Щодо рішення правління від 19.03.2022 р. № 7 Відповідач зазначає, що пункт 1 протоколу не виключає раніше виключеного колишнього члена ОСОБА_1 із членів товариства, а лише зазначає те, що Позивач раніше виключений із складу товариства для прийняття рішення ( його подальшого виконання ) в частині відключення ділянки № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 , від електроенергії, питної та поливної води.

Відповідач критично ставиться до наданої Позивачем членської книжки, зазначаючи, що у ній у графі "місце роботи" зазначено абревіатуру "УДХТУ" ( Український державний хіміко-технологічний університет ), хоча таку назву заклад отримав лише у 1993 році, що свідчить про виготовлення документа "заднім числом". Крім того, документ виписаний на ім`я іншої особи - " ОСОБА_2 ", а не Позивача.

Відповідач також зазначає, що Позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки ( ст. 257 ЦК України ), а Позивач виключений із складу товариства ще 02.12.2016 р..

Від Відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких товариство посилається на відсутності у Позивача корпоративних прав та статусу члена СТ «Тягинка» станом на момент виникнення спірних правовідносин. Так, рішенням вищого органу управління — позачергових загальних зборів членів СТ «Тягинка» від 02.12.2016 р. ( протокол від 02.12.2016 р. № 1) ОСОБА_1 було виключено зі складу членів товариства за систематичну несплату членських внесків та комунальних платежів. Вказане рішення загальних зборів від 02.12.2016 р. у встановленому законом порядку недійсним не визнавалося, є чинним, легітимним та обов`язковим для сторін відповідно до статті 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину/рішення органу юридичної особи). Жодного рішення про повторне прийняття ОСОБА_1 до складу членів товариства після 02.12.2016 р. загальними зборами не ухвалювалося. Доводи Позивача про нібито «необізнаність» щодо його виключення повністю спростовуються матеріалами справи: 08.06.2014 р. Позивачу було складено офіційне попередження про заборгованість, яке ОСОБА_1 09.06.2014 р. отримав особисто під власний підпис; 25.11.2016 р. засіданням правління ініційовано винесення на загальні збори питання про виключення ОСОБА_1 ; 20.05.2017 р. складено комісійний Акт про сповіщення щодо виключення у присутності чотирьох свідків ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ), яким засвідчено відмову ОСОБА_1 від отримання копії акту та повідомлення. При цьому, як констатував Верховний Суд - посилання на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2023 р. є безпідставним, оскільки зазначена постанова стосувалася виключно питання предметної юрисдикції на стадії відкриття провадження і взагалі не містила обґрунтування факту дійсного членства Позивача у товаристві ( пункт 153 постанови ВС від 28.08.2025 р. ). Таким чином, на момент березня 2022 року Позивач не був членом СТ «Тягинка», не мав суб`єктивних корпоративних прав, а тому оскаржуване рішення правління апріорі не могло порушити його корпоративні права.

Щодо змісту та правової природи рішення правління СТ «Тягинка» від 19.03.2022 р. (протокол № 7), Відповідач наголошує, що Пункт 1 протоколу № 7 від 19.03.2022 р. за своїм буквальним і правовим змістом не є первинним рішенням про припинення членства. У ньому зафіксовано: «виключити зі складу членів СТ "Тягинка" ОСОБА_1 (ділянка НОМЕР_1 ), який раніше був виключений зі складу членів СТ "Тягинка"». Тобто виконавчий орган товариства (правління) лише констатував юридичний факт попереднього виключення особи загальними зборами від 02.12.2016 р. з метою вжиття внутрішньогосподарських заходів; Пункт 2 рішення стосувався виключно господарського розпорядження щодо внутрішніх інженерних мереж товариства — від`єднання ділянки № 122 від внутрішніх мереж електроенергії, питної та поливної води з огляду на безоплатне споживання ресурсів особою, яка не є членом товариства та має багаторічну заборгованість перед кооперативом. Оскільки вищим органом управління ( загальними зборами ) ОСОБА_1 було правомірно виключено ще у 2016 році, правління у 2022 році діяло у межах своєї поточної компетенції з оперативного управління інфраструктурою товариства.

СТ «Тягинка» також звертає увагу суду на те, що Відповідачем виявлено неспростовні факти підробки копії членської книжки, датованої 1991 роком, якою Позивач обґрунтовує своє нібито триваюче членство. Так, у графі «місце роботи» власноруч вписано абревіатуру навчального закладу — «УДХТУ» ( Український державний хіміко-технологічний університет ). Однак історичним і загальновідомим фактом є те, що Дніпропетровський хіміко- технологічний інститут отримав статус університету та назву «УДХТУ» лише у 1993 році. За висновками Відповідача - наявність зазначеної абревіатури у книжці 1991 року, беззаперечно доводить факт її виготовлення «заднім числом». Крім того, книжка виписана на ім`я іншої особи — « ОСОБА_2 », а не « ОСОБА_1 ». За фактом підроблення вказаного документа внесено відомості до ЄРДР та відкрито кримінальне провадження № 12025046390000077 за частиною 1 ст. 358 КК України. Відповідно до статей 77, 78 ГПК України сфальсифікований документ не є допустимим і достовірним доказом.

Також, Відповідача зазначає, що Довідка від 10.10.2021 р. про нібито відсутність заборгованості, підписана колишнім в.о. голови ОСОБА_7 та казначеєм Логуновою З. М., прямо суперечить бухгалтерському обліку СТ «Тягинка» ( де обліковується борг ОСОБА_1 за 2016-2022 роки на суму 6 682,68 грн ) та була видана напередодні звільнення ОСОБА_7 загальними зборами ( 08.10.2021 р. ). Крім того, відповідно до частини 2 ст. 87 ГПК України, на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини, які відображаються у відповідних первинних документах та рішеннях органів юридичної особи. Факт припинення членства оформлюється виключно корпоративними рішеннями (протоколами), а не усними показаннями окремих осіб.

Крім того, Відповідач вказує на відсутності підстав для підключення ділянки № 122 до інженерних мереж товариства, оскільки СТ «Тягинка» не є постачальником житлово-комунальних послуг, монополістом чи оператором системи розподілу у розумінні Закону України «Про ринок електричної енергії» чи Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Електромережі та водогони товариства є його технологічними внутрішніми мережами спільного користування, які створені та утримуються виключно за рахунок цільових внесків членів товариства.

Разом з тим, Відповідач наголошує на відсутністі у Позивача прав на земельну ділянку, оскільки останній не надав суду жодного належного доказу на підтвердження наявності у нього права власності або користування ділянкою № НОМЕР_1 . Згідно з офіційною інформацією ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області запис про державну реєстрацію права власності на гр. ОСОБА_1 на території Синельниківського району відсутній. Зобов`язання підключити комунікації на користь особи, яка не має титулу на землю та не сплачує внески на утримання мереж, є грубим порушенням майнових прав інших 139 дійсних членів товариства.

Щодо неприпустимості посилань на матеріали справи № 904/3709/24 та принцип заборони суперечливої поведінки (Venire Contra Factum Proprium), Відповідач зазначає, що рішення у справі № 904/3709/24 не ґрунтувалося на безпосередньому дослідженні доказів, а було повністю збудоване на преюдиції з постанови Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2025 р. у цій справі № 904/703/23. Проте постановою Верховного Суду від 28.08.2025 р. постанову ЦАГС від 24.02.2025 р. скасовано в повному обсязі.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Апеляційним господарським судом справа розглядалась неодноразово.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2026 р. для розгляду справи № 904/703/23 визначено колегію у складі головуючого судді Кощеєв І.М., суддів Чередко А.Є, Фещенко Ю.В..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2026 р., судовою колегією у визначеному складі, прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 р. у справі № 904/703/23 до свого провадження. Розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 14.09.2026 р.

Відповідач не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку уповноваженого представника, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Беручи до уваги, що неявка вказаного учасника провадження у справі, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника Відповідача.

У судовому засіданні 14.09.2026 р., була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

28.11.1989 р. було створено Громадську організацію Садівниче товариство "Тягинка".

Відповідно до протоколу загальних зборів від 26.02.2017 р. та інформації, розміщеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, 26.02.2017 р. Громадську організацію Садівниче товариство "Тягинка" ( ідентифікаційний код 23644935 ) було перетворено у Садівниче товариство "Тягинка" ( ідентифікаційний код 23644935 ).

Садівниче товариство "Тягинка" ( ідентифікаційний код 23644935 ) є правонаступником усіх прав та обов`язків Громадської організації Садівниче товариство "Тягинка" ( ідентифікаційний код 23644935 ).

Рішенням засідання членів правління Садівничого товариства "Тягинка", які оформлені протоколом від 25.11.2016 р., вирішили:

1) у зв`язку з виконанням вимог постанови Кабінету Міністрів від 13.07.2016 №440 «Про затвердження порядку ведення Реєстру неприбуткових установ та організацій, включення неприбуткових підприємств, установ та організацій до Реєстру та виключення з Реєстру» скликати позачергові зборі 02.12.2016;

2) винести на обговорення на загальні збори питання виключення ОСОБА_1 із членів товариства за систематичні несплати членських внесків та комунальних послуг.

Рішенням загальних зборів учасників СТ "Тягинка", затвердженим протоколом від 02.12.2016 р., вирішено:

1) внести зміни до Статуту та залишити назву Громадська організація «Садівниче товариство «Тягинка» утворена та зареєстрована в порядку, визначеному Законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації п. 1.6, п: 8.9, п. 10.5;

2) виключити зі складу членів садівничого товариства «Тягинка» ОСОБА_1 за систематичні несплати членських внесків та комунальних платежів.

08.10.2021 р. відбулись позачергові загальні збори членів СТ "Тягинка", на порядок денний яких були винесені такі питання: 1. Про звіт правління. 2. Вибори членів правління СТ "Тягинка". 3. Обрання голови правління. 4. Обрання ревізійної комісії.

5. Про державну реєстрацію змін СТ "Тягинка".

За наслідками проведення зборів були прийняті рішення, оформлені протоколом № 1-1 від 08.10.2021 р.:

- по першому питанню порядку денного: затвердити новий склад членів СТ "Тягинка" у кількості 139 осіб, внести цю інформацію до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань;

- по другому питанню порядку денного: обрати новий склад членів правління СТ "Тягинка" у складі: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ;

- по третьому питанню порядку денного: звільнити з посади голови правління СТ "Тягинка" ОСОБА_7 з 08.10.2021 р. та обрати нового голову правління СТ "Тягинка" ОСОБА_11 з 09.10.2021 р.;

- по четвертому питанню порядку денного: обрати новий склад ревізійної комісії СТ "Тягинка" у складі 5 осіб: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ;

- по п`ятому питання порядку денного: зобов`язати голову та секретаря зборів підписати цей протокол та уповноважити ОСОБА_11 здійснити всі необхідні заходи щодо Державної реєстрації змін, що стались у відомостях про СТ "Тягинка", які підлягали реєстрації в Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань у встановленому чинним законодавством порядку.

19.03.2022 р. відбулось засідання членів правління СТ "Тягинка". За результатами такого засідання були прийняті рішення, оформлені протоколом № 7 від 19.03.2022 р. Засіданням правління, зокрема, було вирішено виключити зі складу членів СТ "Тягинка" ОСОБА_1 ( ділянка НОМЕР_1 ), який раніше був виключений зі складу членів СТ "Тягинка"; від`єднати ділянку № НОМЕР_1 від електроенергії, питної та поливної води.

Вищенаведені обставини також були встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2025 р. у справі № 904/3709/24, яким було відмовлено ОСОБА_20 в задоволені позовних вимог до Садівничого товариства "Тягинка" про визнання недійсними рішення засідання членів правління Садівничого товариства "Тягинка", які оформлені протоколом від 25.11.2016 р. та рішення засідання членів правління Садівничого товариства "Тягинка", які оформлені протоколом від 02.12.2016 р., зобов`язання Відповідача поновити Позивача в членах товариства. Позовні вимоги у справі № 904/3709/24, ОСОБА_20 обґрунтовував неправомірним виключенням його із членів СТ "Тягинка" рішенням від 02.12.2016 р.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2025 р. у справі № 904/3709/24 не оскаржувалося та набрало законної сили.

На врахуванні апеляційним судом встановлених рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2025 р. у справі № 904/3709/24 обставин наполягає Скаржник у своєму клопотанні.

Частиною 4 ст. 75 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи приписи ст. 75 ГПК України, колегія суддів зазначає що вищенаведені обставини, які були встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2025 р. у справі № 904/3709/24, що набрало законної сили не доказуються при розгляді цієї справи у якій беруть участь ті самі особи. Тим більше, що вказані обставини не спростовують встановлені судом першої інстанції обставини в оскаржуваному рішенні.

Як зазначалося раніше, посилаючись на недотримання під час скликання та проведення оскаржуваних зборів вимог чинного законодавства, ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до Садівничого товариства "Тягинка", в якому просив: визнати недійсним рішення позачергових загальних зборів членів Садівничого товариства "Тягинка", які оформлені протоколом від 08.10.2021 р. № 1-1; визнати недійсними рішення зборів членів правління Садівничого товариства "Тягинка", які оформлені протоколом від 19.03.2022 р. №7; зобов`язати Садівниче товариство "Тягинка" підключити ділянку № 122, яка належить ОСОБА_1 , до електроенергії, питної та поливної води.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції встановив, що рішенням загальних зборів учасників СТ "Тягинка", затвердженим протоколом від 02.12.2016 р., ОСОБА_1 виключено зі складу членів СТ "Тягинка" за систематичні несплати членських внесків та комунальних платежів. Станом на момент розгляду справи вказане рішення загальних зборів є чинним та у встановленому законом порядку недійсним Позивачем не визнано. Рішення загальних зборів учасників СТ "Тягинка" про прийняття ОСОБА_1 до складу членів товариства після 02.12.2016 р. Позивачем до матеріалів справи долучено не було.

За наслідками розгляду справи місцевий господарський суд дійшов висновку, що станом на момент проведення позачергових загальних зборів Садівничого товариства "Тягинка" від 08.10.2021 р. Позивач не був членом, а відтак, і носієм корпоративних прав СТ "Тягинка". Відповідно, рішення зборів членів правління Садівничого товариства "Тягинка", які оформлені протоколом від 19.03.2022 р. № 7, не порушує жодних корпоративних прав Позивача. Надана Позивачем довідка від 10.10.2021 р. про те, що ОСОБА_1 є членом СТ "Тягинка" з 1989 року та не має заборгованості зі сплати членських внесків, не є належним та допустимим доказом перебування Позивача у складі членів СТ "Тягинка" після 02.12.2016 р., оскільки в силу положень Закону України "Про кооперацію" та Статуту прийняття нових членів до садівничого товариства може бути здійснено виключно рішенням загальних зборів членів товариства.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2025 р. рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 р. було скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано частково недійсним рішення правління Садівничого товариства "Тягинка" від 19.03.2022 р. в частині рішення про виключення із членів Садівничого товариства "Тягинка" ОСОБА_1 та відключення від електропостачання, питної та поливної води належної йому земельної ділянки за № 122. Зобов`язано СТ "Тягинка" підключити земельну ділянку № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 , до електропостачання, питної та поливної води. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Додатковою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.04.2025 р. у справі № 904/703/23 стягнуто з Садівничого товариства "Тягинка" в Державний бюджет України судовий збір за розгляд позовної заяви у розмірі 5 368,00 грн., судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 8 052,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 в Державний бюджет України судовий збір за розгляд позовної заяви у розмірі 2 684,00 грн., судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 4 026,00 грн.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.08.2025 р. у справі № 904/703/23 касаційну скаргу Садівничого товариства "Тягинка" було задоволено частково. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2025 р. ( в частині задоволення позовних вимог ) і додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.04.2025 р. у справі № 904/703/23 скасовано. Справу № 904/703/23 у скасованій частині передано на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції не надав аргументованої оцінки доводам сторін у справі та всіх наявних у справі доказів, зокрема без належного правового обґрунтування залишився висновок суду апеляційної інстанції про неприйняття до уваги посилання Відповідача на рішення загальних зборів членів СТ "Тягинка" від 02.12.2016 р. та неприйняття вказаного рішення як доказу у справі. Повідомлення Синельниківської райдержадміністрації про відсутність протоколу загальних зборів від 02.12.2016 р. в реєстраційній справі № 123400078168 Садівничого товариства "Тягинка" саме по собі не може свідчити про неприйняття загальними зборами учасників Відповідача відповідних рішень 02.12.2016 р. Верховний Суд дійшов висновку про недослідження судом апеляційної інстанції питання належності/неналежності Позивача до членів СТ "Тягинка".

За наслідками нового розгляду, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2026 р., рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 р. було залишено без змін.

Додатковою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.03.2026 р. у справі № 904/703/23 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про винесення додаткового рішення у справі № 904/703/23 відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2026 р. у справі № 904/703/23 касаційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2026 р. і додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.03.2026 р. у справі № 904/703/23 скасовано. Справу № 904/703/23 передано на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

Верховний Суд у постанові від 25.06.2026 р. у справі № 904/703/23 зазначив, що під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно врахувати викладене у постанові від 25.06.2026 р. та постанові Верховного Суду від 28.08.2025 р. у цій справі, належним чином оцінити всі доводи сторін та надані ними докази, установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку, та вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного розгляду цієї справи.

Справа № 904/703/23 надійшла до Центрального апеляційного господарського суду.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення Позивача та його представника, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, виходячи з наступного.

З урахуванням постанови Верховного Суду від 28.08.2025 р. у цій справі, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 р. і постанова Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2025 р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними рішень позачергових загальних зборів членів Садівничого товариства "Тягинка", які оформлені протоколом від 08.10.2021 р. № 1-1, є чинними та не є предметом нового розгляду. Предметом повторного апеляційного розгляду є вимоги про визнання частково недійсним рішення правління Садівничого товариства "Тягинка" від 19.03.2022 р. в частині рішення про виключення із членів Садівничого товариства "Тягинка" ОСОБА_1 та відключення від електропостачання, питної та поливної води належної йому земельної ділянки за № 122, а також зобов`язання СТ "Тягинка" підключити земельну ділянку № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 , до електропостачання, питної та поливної води.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст.16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.

Згідно з частинами першою, другою ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частин першої, другої ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Водночас Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У постанові від 09.02.2022 р. у справі № 910/6939/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ст. 96-1 ЦК України права учасників юридичних осіб ( корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику ( засновнику, акціонеру, пайовику ) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Ст. 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України), тут і далі в редакціях, що діяли станом на час виникнення спірних правовідносин, визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Господарською діяльністю у Господарському кодексі України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3).

За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу ст. 63 ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності.

Корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (ст. 93 ГК України).

Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів ( ст. 94 ГК України ).

Зазначені норми кореспондуються із нормами статей 83, 85, 86 ЦК України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства ( кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо ) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України "Про кооперацію".

За змістом положень статей 2, 6, 9 Закону України "Про кооперацію" кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку (статті 2, 23 Закону України "Про кооперацію").

Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.

Згідно з положеннями ст. 12 Закону України "Про кооперацію" основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами.

Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про кооперацію" вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.

До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю; затвердження порядку розподілу доходу кооперативу; визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв; визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу; затвердження річного звіту і балансу кооперативу; затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном; утворення спеціальних комісій із залученням як консультантів найманих працівників; прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об`єднань; прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.

Рішенням загальних зборів членів кооперативу до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені інші питання діяльності кооперативу.

Загальні збори членів кооперативу правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні більше половини його членів, а збори уповноважених - за наявності не менше двох третин уповноважених.

Кожний член кооперативу чи уповноважений кооперативу має один голос, і це право не може бути передано іншій особі.

Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) кооперативу приймаються відповідно до його статуту відкритим або таємним голосуванням.

Для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера, члена) товариства. Також слід з`ясувати дотримання порядку скликання загальних зборів, зокрема щодо належного повідомлення Позивача про такі збори. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2023 р. у справі № 916/2660/21.

Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів. Разом з тим, не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з прямою вказівкою закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства; прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації. При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв`язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 р. у справі № 922/756/19, від 05.07.2022 р. у справі № 911/2269/20.

За змістом ст. 13 Закону України "Про кооперацію" членство в кооперативі припиняється у разі, зокрема, несплати внесків у порядку, визначеному статутом кооперативу.

Отже, членство у кооперативі може бути припинено на підставі ст. 13 Закону України "Про кооперацію", зокрема, у разі підтвердження факту несплати членом кооперативу внесків у порядку, визначеному статутом кооперативу, та наявності у статуті кооперативу положень що наявність цієї умови є підставою для прийняття загальними зборами рішення про виключення з кооперативу.

Верховний Суд у п. п. 119, 120 постанови від 28.08.2025 р. у cправі № 904/703/23 зазначає, що виключення члена з кооперативу - це передбачена законом форма корпоративної відповідальності, спрямована на одностороннє припинення корпоративних правовідносин за рішенням юридичної особи внаслідок порушення членом кооперативу своїх статутних обов`язків. На відміну від виходу з числа членів кооперативу, виключення має примусовий характер і не залежить від бажання цього члена кооперативу та можливе лише за наявності підстав, визначених законом та установчими документами кооперативу. Під час вирішення спорів, пов`язаних з виключенням членів з кооперативу, господарським судам необхідно враховувати, що у рішенні загальних зборів кооперативу про виключення його члена повинні міститися обґрунтовані причини такого виключення і зазначено, які саме факти невиконання статутних обов`язків стали підставою для виключення. Відсутність відповідних відомостей у рішенні про виключення члена кооперативу може бути підставою для визнання зазначеного рішення недійсним судом за позовом такого члена кооперативу».

Разом з цим, в господарському процесі, основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Допустимість доказів за ст. 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи ( ст. 78 ГПК України).

17.10.2019 р. набув чинності Закон України від 20.09.2019 р. № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає Позивач та Відповідач.

У частині третій ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої, четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами першою, третьою ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 р. у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 р. у справі № 927/774/20.

За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись з позовом до суду, зокрема про визнання частково недійсним рішення правління Садівничого товариства "Тягинка" від 19.03.2022 р. в частині рішення про виключення із членів Садівничого товариства "Тягинка" ОСОБА_1 та відключення від електропостачання, питної та поливної води належної йому земельної ділянки за № 122, а також зобов`язання СТ "Тягинка" підключити земельну ділянку № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 , до електропостачання, питної та поливної води, Позивач стверджує, що є членом Садівничого товариства "Тягинка".

З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме ОСОБА_1 , як особа, яка стверджує про порушення з боку Відповідача своїх прав, як члена Садівничого товариства "Тягинка", мав довести ту обставину, на яку він посилається в обґрунтування своїх доводів, що Позивач на час проведення правлінням оспорюваних зборів був членом Садівничого товариства "Тягинка".

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, Садівниче товариство "Тягинка" заперечуючи проти задоволення позовних вимог Позивача, вказує на те, що на момент виникнення спірних правовідносин у ОСОБА_1 були відсутності корпоративні права та статус члена СТ «Тягинка», а тому оскаржуване рішення правління не могло порушити його корпоративні права.

Так, Відповідач зазнає, що рішенням вищого органу управління — позачергових загальних зборів членів СТ «Тягинка» від 02.12.2016 р. ( протокол від 02.12.2016 р. № 1) ОСОБА_1 було виключено зі складу членів товариства за систематичну несплату членських внесків та комунальних платежів. Вказане рішення загальних зборів від 02.12.2016 р. у встановленому законом порядку недійсним не визнавалося, є чинним, легітимним та обов`язковим для сторін відповідно до ст. 204 ЦК України ( презумпція правомірності правочину/рішення органу юридичної особи ). Жодного рішення про повторне прийняття ОСОБА_1 до складу членів товариства після 02.12.2016 р. загальними зборами не ухвалювалося.

Щодо змісту та правової природи рішення правління СТ «Тягинка» від 19.03.2022 р. ( протокол № 7 ), Відповідач зазначає, що пункт 1 протоколу № 7 від 19.03.2022 р. за своїм буквальним і правовим змістом не є первинним рішенням про припинення членства. У ньому зафіксовано: «виключити зі складу членів СТ "Тягинка" ОСОБА_1 ( ділянка НОМЕР_1 ), який раніше був виключений зі складу членів СТ "Тягинка"». Тобто виконавчий орган товариства ( правління ) лише констатував юридичний факт попереднього виключення особи загальними зборами від 02.12.2016 р. з метою вжиття внутрішньогосподарських заходів. При цьому, пункт 2 рішення стосувався виключно господарського розпорядження щодо внутрішніх інженерних мереж товариства — від`єднання ділянки № 122 від внутрішніх мереж електроенергії, питної та поливної води з огляду на безоплатне споживання ресурсів особою, яка не є членом товариства та має багаторічну заборгованість перед кооперативом.

ОСОБА_1 в обгрунтування своїх вимог та підтвердження факту членства у товаристві, у додаткових поясненнях посилається на таке:

- висновки викладені у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2025 р. по справі № 904/3709/24, стосовно суперечливої поведінки Відповідача щодо винесення рішення 02.12.2016 р., яке за висновками господарського суду не породжує для Позивача юриди чного наслідку, оскільки Позивач є членом Товариства на момент розгляду цієї справи;

- постанову Центрального апеляційного господарсь кого суду від 27.11.2023 р., де зазначено, що Позивач є членом садівничого товариства «Тягинка»; копію довідки від 10.10.2021 р. ( за підписом в.о. голови товарист ва ОСОБА_7 та казначеем ОСОБА_21 ) про те, що ОСОБА_1 є членом товариства та заборгованості по сплаті членскіх внесків не має;

- копію Членської книжки садовода з інформацією про сплату членських внесків; а також інші документи, які стосувалися проведення 02.12.2016 р. загальних зборів товариства, повязаних з його виключенням.

Враховуючи наведене, надавши оцінку представленим доказам та доводам учасників справи в сукупності за правилами ст. 86 ГПК України, у тому числі дослідивши зміст рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2025 р. у справі № 904/3709/24, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність Позивачем порушень його прав та інтересів оскаржуваним рішенням, виходячи з такого.

Рішенням вищого органу управління — позачергових загальних зборів членів СТ «Тягинка» від 02.12.2016 р. ( протокол від 02.12.2016 р. № 1 ) ОСОБА_1 було виключено зі складу членів товариства за систематичну несплату членських внесків та комунальних платежів. Вказане рішення загальних зборів від 02.12.2016 р. у встановленому законом порядку недійсним не визнане, є чинним та обов`язковим для сторін. Жодного рішення про повторне прийняття ОСОБА_1 до складу членів товариства після 02.12.2016 р. загальними зборами не ухвалювалося ( доказів не надано ).

При цьому, колегія суддів відзначає суперечливу поведінку Позивача, яка виражається у тому, що у цій справі Позивач стверджує, що він є членом СТ «Тягинка», а у справі № 904/3709/24, він просить суд визнати недійсними рішення Садівничого товариства "Тягинка" від 25.11.2016 р. про його виключення та зобов`язати Відповідача поновити його в членах товариства.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України передбачено добросовісність як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 р. у справі № 390/34/17 розтлумачено застосування доктрини venire contra factum proprium ( заборони суперечливої поведінки ), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium ( ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці ). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 р. у справі № 910/5179/20.

Отже, ОСОБА_1 звертався до господарського суду з позовом до Садівничого товариства "Тягинка" про визнання недійсними рішення Садівничого товариства "Тягинка", які були оформлені протоколами від 25.11.2016 р., від 02.12.2016 р., та просив суд зобов`язати Відповідача поновити його в членах товариства, але рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2025 р. у справі № 904/3709/24, йому було відмовлено в задоволені позовних вимог. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2025 р. у справі № 904/3709/24 не оскаржувалося та набрало законної сили.

Не зважаючи на відмову у задоволені позовних вимог, Позивач в якості доказів його членства, посилається на оцінку обставин справи, зроблених господарським судом у рішенні по справі № 904/3709/24.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Як вбачається і змісту рішення у справі № 917/1345/17, висновки господарського суду про те, що ОСОБА_1 є членом СТ "Тягинка" станом на час прийняття рішення у справі, грунтуються лише на їх встановленні постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2025 р. у справі № 904/703/23, яка у свою чергу була скасована постановою Верховного Суду від 28.08.2025 р. у справі № 904/703/23 у відповідній частині.

Таким чином, висновки зроблені судом у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2025 р. у справі № 904/3709/24 відповідно до ст. 75 ГПК України не є тією обставиною ( доказом того що ОСОБА_1 є членом СТ "Тягинка" ), яка не повинна доказуватися при розгляді цієї справи.

Враховуючи наведене, та приймаючи до уваги предмети спору у цій справі та у справі № 904/3709/24, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення клопотання Скаржника про витребування у Господарського суду Дніпропетровської області справу № 904/3709/24, оскільки наявних у матеріалах справи доказів достатньо для об`єктивного вирішення спору.

Щодо посилання Скаржника на постанову Центрального апеляційного господарсь кого суду від 27.11.2023 р., де зазначено, що Позивач є членом садівничого товариства «Тягинка», то як зазначив Верховний Суд у п. 153 постанови від 28.08.2025 р. по цій справі - Верховний Суд не може погодитись із наведеним висновком апеляційного господарського суду, оскільки, по-перше, постанова Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2023 р. у цій справі стосувалась питання юрисдикції цієї справи, а по-друге, у мотивувальній частині зазначеної постанови відсутнє будь-яке обґрунтування встановлення обставин дійсного членства позивача у СТ "Тягинка", також відсутнє посилання на відповідні докази, які б підтвердили належність Позивача до членів товариства відповідача.

Щодо посилання Скаржника на копію довідки від 10.10.2021 р. ( за підписом в.о. голови товарист ва ОСОБА_7 та казначеем ОСОБА_21 ) про те, що ОСОБА_1 є членом товариства та заборгованості по сплаті членскіх внесків не має, то як слушно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні - вказана довідка не є належним та допустимим доказом перебування Позивача у складі членів СТ "Тягинка" після 02.12.2016 р., оскільки в силу положень Закону України "Про кооперацію" та Статуту СТ "Тягинка", прийняття нових членів до садівничого товариства може бути здійснено виключно рішенням загальних зборів членів товариства.

Надана Позивачем копія Членської книжки садовода з інформацією про сплату членських внесків також не свідчить про перебування ОСОБА_1 після 02.12.2016 р. у складі членів СТ "Тягинка".

Крім того, Відповідач наголошує на недопустимості вказаного доказу з огляду на його фальсифікацію, посилаючись на те, що копія членської книжки ( датована 1991 р. ) містить факти підробки цього документа.

Зокрема, Відповідач вказує на те, що у графі «місце роботи» власноруч вписано абревіатуру навчального закладу — «УДХТУ» ( Український державний хіміко-технологічний університет ). Однак історичним і загальновідомим фактом є те, що Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут отримав статус університету та назву «УДХТУ» лише у 1993 році. Наявність зазначеної абревіатури у книжці 1991 року, на переконання Відповідача беззаперечно доводить факт її виготовлення «заднім числом». Крім цього, книжка виписана на ім`я іншої особи — « ОСОБА_2 », а не « ОСОБА_1 ».

За твердженням Відповідача за фактом підроблення вказаного документа внесено відомості до ЄРДР та відкрито кримінальне провадження № 12025046390000077 за частиною 1 ст. 358 КК України.

Позивач наведені доводи Відповідача не спростував.

Враховуючи наведене, та приймаючи до уваги той факт, що ОСОБА_1 було виключено зі складу членів СТ "Тягинка" рішенням загальних зборів учасників СТ "Тягинка", затвердженим протоколом від 02.12.2016 р., яке є чинним та у встановленому законом порядку недійсним не визнане, іншого рішення загальних зборів учасників СТ "Тягинка" про прийняття ОСОБА_1 до складу членів товариства після 02.12.2016 р., Позивачем до матеріалів справи не долучено, колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що рішення зборів членів правління Садівничого товариства “Тягинка”, оформлених протоколом від 19.03.2022 р. № 7, не порушують жодних корпоративних прав Позивача, що є підставою для відмови Позивачу у задоволені його позовних вимог пов`язаних із визнанням недійсним рішення зборів членів правління Садівничого товариства “Тягинка”, оформлених протоколом від 19.03.2022 р. № 7.

Щодо позовної вимоги Позивача про зобов`язання Садівниче товариство "Тягинка" підключити ділянку № 122, яка належить ОСОБА_1 , до електроенергії, питної та поливної води, суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять будь яких доказів щодо оформлення за Позивачем права користуванння або права власності на земельну ділянку за № 122, або нерухомого майна, що заходиться на ній. При цьому, присутній у судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що вже не користується вказаною земельною ділянкою.

Враховуючи наведене, а також те, що вимога про підключення ділянки № 122, за доводами Позивача має похідний характер від вимоги про визнання недійсними рішень зборів членів правління Садівничого товариства “Тягинка”, оформлених протоколом від 19.03.2022 р. № 7, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок місцевого господарського суду про безпідставність вимоги Позивача про зобов`язання Відповідача підключити ділянку № 122, до електроенергії, питної та поливної води.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.07.2025 р. Позивач подав до апеляційного суду заяву про винесення додаткового рішення у справі № 904/703/23, якою просив апеляційний господарський суд стягнути з Садівчнисого товариства “Тягинка” на свою користь судові витрати, пов`язані зі сплатою на правничу допомогу адвоката у суді першої інстанції в розмірі 4 160,00 грн.

Оскільки за результатами нового апеляційного розгляду справи № 904/703/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції про відмову в позові - без змін, Пзивач не є стороною, на користь якої ухвалено судове рішення.

З огляду на викладене та враховуючи положення ст. 129 ГПК України, колегія суддів констатує відсутність правових підстав для покладення на Відповідача витрат на професійну правничу допомогу. Відтак, подана Позивачем заява не підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 р. у справі № 904/703/23 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , про покладення на Відповідача витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи № 904/703/23 в суді першої інстанції – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.09.2026 р.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя А.Є. Чередко

Суддя Ю.В. Фещенко