Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №922/3629/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Харків Справа №922/3629/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Васильєв Є.О., суддя Склярук О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.№1475/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 10.12.2025

у справі №922/3629/25 (суддя Лавренюк Т.А., повне рішення складено 10.12.2025)

за позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "САТП-2006", с.Подвірки Дергачівського району Харківської області

до ОСОБА_1 , м.Харків

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача неустойку за договором оренди нерухомого майна №ДГ-0000008 від 01.02.2020 за період з вересня 2022 року по вересень 2025 року включно у розмірі 252.000,00грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3.780,00грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору оренди № ДГ-0000008 від 01.02.2020 в частині своєчасного повернення орендованого нерухомого майна після припинення дії договору.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.12.2025 у справі №922/3629/25 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданий МВМ Дзержинського РВ ХМУ УМВС у м.Харкові 21.07.1997) на користь ТОВ "САТП - 2006" (62371, Харківська область, Дергачівський район, с.Подвірки, вул.Курязька, 5, код ЄДРПОУ 30583965) - 252.000,00 грн. неустойки, 3780,00 грн судового збору.

Відповідач, не погодився з зазначеним рішенням, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 10.12.2025 у справі №922/3629/25 та закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України, оскільки на думку апелянта справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, зокрема правил предметної юрисдикції, визначених статтею 20 ГПК України, оскільки відповідач на момент укладення договору оренди нерухомого майна від 01.02.2020 та протягом усього строку його дії до 31.12.2021 не мав статусу фізичної особи-підприємця, у зв`язку з чим спір між юридичною та фізичною особою підлягав розгляду в порядку цивільного судочинства. Скаржник зазначає, що передбачена пунктом 2.1 договору мета використання орендованого майна для здійснення господарської діяльності свідчить лише про намір здійснення такої діяльності та не підтверджує наявності у відповідача статусу суб`єкта підприємницької діяльності. У зв`язку з цим апелянт, посилаючись, зокрема, на п.1 ч.1 ст. 231 та ст.278 ГПК України, просить скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі як таке, що не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Крім того, апелянт стверджує, що після закінчення строку дії договору звільнив орендоване приміщення, однак позивач не вжив заходів щодо оформлення факту його повернення та не запропонував відповідачу підписати відповідний акт приймання-передачі. Також скаржник посилається на те, що про розгляд справи судом першої інстанції не був обізнаний, судову кореспонденцію не отримував, а про ухвалене рішення дізнався лише після накладення арешту на його банківські рахунки в межах виконавчого провадження.

Також, разом зі скаргою відповідачем заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому скаржник просив поновити пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення суду від 10.12.2025 у даній справі.

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2026 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Васильєв Є.О., суддя Склярук О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 витребувано матеріали справи №922/3629/25 з Господарського суду Харківської області. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги ОСОБА_1 до надходження матеріалів справи.

13.07.2026 на адресу Східного апеляційного господарського суду від ТОВ фірми “САТП-2006” надійшли заперечення проти поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження (вх.№7617).

14.07.2026 на адресу Східного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення на заперечення позивача щодо поновлення строку на апеляйне оскарження (вх.№7689).

16.07.2026 на вимогу ухвали на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/3629/25.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ; встановлено строк по 10.08.2026 (включно) для учасників справи для подання відзиву на апеляційну скаргу до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 ГПК України; запропоновано учасникам справи в строк по 10.08.2026 (включно) надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копій та доданих до них документів іншим учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 ГПК України. Розгляд апеляційної скарги визначено здійснювати в порядку письмового порвадження без виклику представників сторін. При цьому, надані позивачем заперечення проти відкриття апеляційного провадження у справі колегією суддів визнано не обгрунтованими.

10.08.2026 в межах встановленого судом строку від “САТП-2006” надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8789), в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 10.12.2026 у справі №922/3629/25 залишити без змін. Аргументуючи свою позицію у справі, позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги та зазначає, що після припинення 31.12.2021 строку дії договору оренди відповідач у встановлений договором строк орендоване майно не повернув, продовжив користуватися приміщенням та зберігати в ньому належні йому речі, у зв`язку з чим у позивача виникло право на стягнення неустойки, передбаченої ч.2 ст.785 ЦК України. Позивач посилається на неодноразове направлення відповідачу претензій щодо звільнення приміщення та сплати неустойки, які залишені останнім без задоволення. Також позивач вважає безпідставними доводи відповідача про необізнаність щодо розгляду справи, посилаючись на приписи ч.ч. 3, 7 ст.120 та ч.5 ст.242 ГПК України щодо порядку направлення та вручення судової кореспонденції. Заперечуючи проти тверджень апелянта про звільнення орендованого приміщення, позивач зазначає, що станом на липень 2026 року в приміщенні та на прилеглій території продовжує знаходитися майно відповідача, на підтвердження чого до відзиву додано фотоматеріали.

11.08.2026 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Вульфова С.В. надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу (вх.№8838 від 10.08.2026). У запереченнях на відзив відповідач зазначає, що поданий позивачем відзив не містить належного правового обґрунтування заперечень проти доводів апеляційної скарги та не спростовує викладених у ній аргументів. На думку відповідача, наведені у відзиві обставини не стосуються предмета апеляційного перегляду. Посилаючись на положення статей 42, 46, 169, 251, 269 ГПК України, відповідач просить врахувати подані заперечення під час апеляційного перегляду, апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України як таке, що не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Згідно з частиною 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами частини 10 статті 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

В ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до приписів п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч.1 ст.273 ГПК України.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

01.02.2020 між ТОВ фірма “САТП-2006” (Орендодавець, позивач по справі) та фізичною особою Вульфовим Сергієм Володимировичем (Орендар, відповідач по справі) був укладений Договір оренди нерухомого майна №ДГ-0000008 (надалі - Договір), за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове платне користування наступне нерухоме майно - нежитлову будівлю літ."Ж-1", реєстраційний №1-41, загальною площею 315,5 кв.м. Об`єкт оренди знаходиться за адресою: Україна, 62371, Харківська область, Дергачівський район, с.Подвірки, вул.Курязька, 5.

Іншими умовами Договору сторони визначили наступне:

- об`єкти оренди передаються Орендареві для здійснення останнім своєї господарської діяльності: складське зберігання металевих конструкцій, виробів (п.2.1 Договору) п.2.1 Договору;

- передача майна, що є предметом оренди, здійснюється на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі, який є невід`ємною частиною даного Договору (п.3.1 Договору);

- після закінчення терміну дії даного договору або при достроковому його розірванні орендар зобов`язаний передати орендодавцю орендоване майно протягом двох діб (п.3.4 Договору);

- Договір діє з 01.02.2020 по 31.12.2021 включно. Договір може бути пролонгований лише за взаємною згодою сторін, про що укладається додаткова угода. Автоматична пролонгація договору на тих самих умовах не допускається (п.п. 4.1., 4.2. Договору);

- після закінчення терміну дії оренди або достроковому припиненні дії цього Договору орендар зобов`язаний звільнити орендований об`єкт у дводенний термін (п.8.1 Договору).

- факт повернення орендованого майна орендодавцю посвідчується виключно актом приймання-передачі (повернення) нерухомого майна, що підписаний сторонами та скріплений їх печатками;

- розмір орендної плати за один календарний місяць становить 3.000,00 грн, а з 01.02.2021 року - 3.500,00 грн. Орендна плата сплачується орендарем до 15 числа кожного календарного місяця за принципом передплати (п.п.5.2 та 5.3 Договору).

На виконання умов договору оренди 01.02.2020 сторони підписали акт приймання-передачі нерухомого майна, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове платне користування нежитлову будівлю літ. "Ж-1", реєстраційний № 1-41, загальною площею 315,5 кв.м.

Як зазначено позивачем, у період з січня 2020 року по грудень 2021 року відповідач сплачував орендну плату, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою. Після спливу строку дії договору орендоване майно, за твердженням позивача, відповідачем повернуто не було, користування ним продовжувалося без внесення відповідних платежів.

У зв`язку з цим 03.04.2023 позивач направив відповідачу претензію вих.№14, у якій вимагав звільнити орендовану будівлю до кінця квітня 2023 року та сплатити 112.000,00 грн неустойки, нарахованої за період з січня 2022 року по квітень 2023 року у зв`язку з несвоєчасним поверненням майна. Відповіді на зазначену претензію позивач не отримав.

17.01.2024 позивач повторно звернувся до відповідача з претензією №3, у якій вимагав сплатити 168.000,00 грн неустойки та звільнити орендовані приміщення до кінця січня 2024 року. Відповіді на цю претензію також не надійшло.

Надалі, 23.09.2025, позивач втретє направив відповідачу претензію №5 з вимогою сплатити 308 000,00 грн неустойки за неповернення об`єкта оренди та звільнити приміщення до кінця вересня 2025 року. За твердженням позивача, відповідач вимоги цієї претензії не виконав, неустойку не сплатив та орендоване майно не повернув, що стало підставою для звернення до господарського суду з відповідним позовом.

Матеріали справи не містять доказів укладення сторонами додаткової угоди про продовження строку дії договору оренди, у зв`язку з чим його дія припинилася із закінченням строку, на який він був укладений.

Невиконання відповідачем вимог щодо повернення орендованого майна після припинення дії договору, несплата нарахованої у зв`язку з цим неустойки, а також залишення без відповіді неодноразових претензій позивача стали підставою для звернення ТОВ фірма "САТП-2006" до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача 252.000,00 грн неустойки за несвоєчасне повернення об`єкта оренди за період з вересня 2022 року по вересень 2025 року.

Господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, мотивував своє рішення тим, що строк дії укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна №ДГ-0000008 від 01.02.2020 закінчився 31.12.2021, доказів його продовження матеріали справи не містять, однак відповідач орендоване майно у визначений договором строк позивачу не повернув. Суд виходив з того, що після припинення договору на відповідача покладався обов`язок негайно повернути орендоване майно, а невиконання такого обов`язку є підставою для застосування наслідків, передбачених ч.2 ст.785 ЦК України, у вигляді сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Врахувавши відсутність доказів повернення майна, неодноразове направлення позивачем вимог про його звільнення та правильність здійсненого розрахунку, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 252.000,00 грн неустойки за період з вересня 2022 року по вересень 2025 року.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача 252.000,00 грн неустойки, передбаченої ч.2 ст.785 ЦК України, у зв`язку з неповерненням орендованого нерухомого майна після припинення дії договору оренди нерухомого майна №ДГ-0000008 від 01.02.2020.

У межах апеляційного перегляду підлягає перевірці правильність висновків суду першої інстанції щодо належності цього спору до юрисдикції господарських судів, зокрема з огляду на правовий статус відповідача на момент укладення та протягом строку дії договору оренди, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права при вирішенні спору.

Відповідно до положень статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції здійснює перегляд справи на підставі наявних у матеріалах справи та додатково поданих доказів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Разом з тим апеляційний суд не є пов`язаним виключно доводами апеляційної скарги у випадку, якщо під час перегляду буде встановлено порушення норм процесуального права, що тягнуть обов`язкове скасування рішення, або неправильне застосування судом норм матеріального права.

Колегія суддів звертає увагу, що статтею 8 Конституції України закріплено дію принципу верховенства права як основоположного принципу правової системи України.

Згідно з ч.1 ст.125 Конституції України судоустрій в Україні ґрунтується, зокрема, на принципі спеціалізації, який визначається законом. Запровадження цього принципу спрямоване на розмежування компетенції судів щодо розгляду відповідних категорій справ.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом, встановленим законом. Поняття "суд, встановлений законом" охоплює, зокрема, дотримання встановлених процесуальним законом правил юрисдикції.

Порядок розмежування компетенції судів встановлюється відповідними процесуальними кодексами, зокрема Господарським процесуальним кодексом України та Цивільним процесуальним кодексом України.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 8 цього Закону встановлено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин, а у визначених законом випадках - пряма вказівка закону на вид судочинства, в порядку якого підлягає розгляду відповідна категорія справ.

Отже, при визначенні юрисдикції конкретного спору підлягають врахуванню суть права та інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин та суб`єктний склад їх учасників.

Відповідно до ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті, та інші справи у визначених законом випадках.

Зокрема, п.1 ч.1 ст.20 ГПК України до юрисдикції господарських судів віднесено справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також спори щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

За змістом статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають, зокрема, юридичні особи, фізичні особи-підприємці та фізичні особи, які не є підприємцями.

Відповідно до статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Отже, сама по собі участь у справі фізичної особи, яка не є підприємцем, не виключає можливості розгляду спору господарським судом у випадках, прямо передбачених законом. Водночас для визначення юрисдикції господарського суду щодо спору, який виник з правочину, відповідно до положень статей 4, 20 та 45 ГПК України має значення суб`єктний склад саме сторін такого правочину та наявність зв`язку спору зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічний підхід викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 09.07.2025 у справі №911/675/20.

Натомість згідно з ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Таким чином, за загальним правилом у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися спори за участю фізичної особи, якщо законом їх вирішення не віднесено до іншого виду судочинства, тоді як для віднесення спору до господарської юрисдикції необхідною є наявність визначених процесуальним законом критеріїв, які характеризують як суб`єктний склад, так і природу відповідних правовідносин.

При цьому правовий статус фізичної особи як підприємця виникає не внаслідок самого фактичного здійснення нею певної діяльності або наміру здійснювати таку діяльність, а за умови її державної реєстрації у встановленому законом порядку.

Так, відповідно до ч.2 ст.50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

Разом з тим ч.3 ст.50 ЦК України передбачено, що якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем. Зазначена норма визначає наслідки здійснення підприємницької діяльності без державної реєстрації, однак сама по собі не ототожнює таку фізичну особу з фізичною особою-підприємцем для цілей визначення судової юрисдикції.

У постанові від 19.06.2019 у справі №209/2077/17 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання розмежування цивільної та господарської юрисдикції у спорі, що виник з договору оренди нежитлового приміщення, виходила з того, що сама по собі належність фізичній особі нерухомого майна нежитлового призначення та можливість його використання для здійснення підприємницької діяльності не визначають підприємницького статусу цієї особи. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особа сама визначає, у якому статусі вона вступає у відповідні договірні правовідносини, а за відсутності підтвердження наявності у фізичної особи статусу підприємця спір з юридичною особою, який виник з такого договору оренди, належить до цивільної юрисдикції.

Водночас у постанові від 13.02.2019 у справі №910/8729/18 Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що припинення фізичною особою підприємницької діяльності після виникнення зобов`язань за укладеним нею як підприємцем господарським договором не змінює природи таких зобов`язань та не є підставою для зміни юрисдикції спору. Зобов`язання, що виникли у фізичної особи у зв`язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, продовжують існувати і після припинення державної реєстрації підприємницької діяльності.

Наведене свідчить, що при вирішенні питання про юрисдикцію спору, який виник з договірних правовідносин за участю фізичної особи, визначальним є не лише зміст передбаченої договором мети використання майна, а й правовий статус, у якому фізична особа вступила у відповідні договірні правовідносини, наявність у неї статусу фізичної особи-підприємця у період існування таких правовідносин та зв`язок спірного зобов`язання з підприємницькою діяльністю цієї особи.

Отже, для правильного визначення юрисдикції у цій справі підлягають встановленню обставини щодо статусу відповідача на момент укладення договору оренди та протягом строку його дії, характеру правовідносин, у які він вступив з позивачем, а також правової природи зобов`язання, з невиконанням якого позивач пов`язує заявлені вимоги про стягнення неустойки.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2020 між ТОВ фірма "САТП-2006" та ОСОБА_1 укладено договір оренди нерухомого майна №ДГ-0000008, за умовами якого останньому передано у тимчасове платне користування нежитлову будівлю літ."Ж-1" загальною площею 315,5 кв.м.

При цьому стороною договору оренди визначено саме фізичну особу Вульфова Сергія Володимировича, а матеріали справи не містять відомостей про укладення цього договору ним у статусі фізичної особи-підприємця.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на які посилається апелянт та які долучено до матеріалів апеляційного провадження, на момент укладення договору 01.02.2020 та протягом строку його дії до 31.12.2021 Вульфов Сергій Володимирович статусу фізичної особи-підприємця не мав.

Відповідно до статей 10, 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" відомості, внесені до Єдиного державного реєстру, вважаються достовірними та можуть бути використані у спорі, а відомості, що містяться у цьому Реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком визначених законом даних.

Відтак, позивачу як стороні договору на момент його укладення було достеменно відомо, у якому саме правовому статусі відповідач вступив з ним у договірні правовідносини. При цьому відповідні обставини існували на момент укладення та виконання договору і не виникли у зв`язку з апеляційним переглядом справи.

Таким чином, відомості щодо наявності або відсутності у Вульфова Сергія Володимировича статусу фізичної особи-підприємця не є інформацією, яка стала відома чи виникла лише під час апеляційного перегляду, а являють собою офіційні відомості про правовий статус особи у відповідний період, доступ до яких забезпечується Єдиним державним реєстром.

Та обставина, що пунктом 2.1 договору передбачено передачу об`єкта оренди для здійснення орендарем господарської діяльності, а саме складського зберігання металевих конструкцій та виробів, сама по собі не свідчить про набуття відповідачем статусу суб`єкта підприємницької діяльності та не змінює суб`єктного складу правовідносин, у які сторони вступили при укладенні договору.

Отже, висновок суду першої інстанції про належність спору до юрисдикції господарських судів лише з огляду на передбачену договором мету використання орендованого майна не враховує правового статусу відповідача на момент укладення та протягом усього строку дії договору оренди.

Подальше набуття ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця вже після припинення 31.12.2021 дії договору оренди не змінює характеру правовідносин, що склалися між сторонами на підставі цього договору, та не впливає на визначення статусу, в якому відповідач був його стороною протягом строку дії договору.

Заявлена у цій справі вимога про стягнення неустойки ґрунтується безпосередньо на договорі оренди нерухомого майна №ДГ-0000008 від 01.02.2020 та передбачених ч.2 ст.785 ЦК України наслідках невиконання наймачем обов`язку щодо повернення майна після припинення цього договору. Такий обов`язок виник у відповідача після закінчення строку дії договору 31.12.2021, коли він не мав статусу фізичної особи-підприємця.

Та обставина, що частина заявленого позивачем періоду нарахування неустойки припадає на час, коли відповідач уже набув статусу фізичної особи-підприємця, не змінює правової природи спірного зобов`язання, оскільки воно виникло у зв`язку з припиненням саме договору оренди від 01.02.2020. Доказів укладення сторонами нового договору після набуття відповідачем статусу фізичної особи-підприємця матеріали справи не містять.

За таких обставин колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про належність цього спору до господарської юрисдикції лише з огляду на передбачену пунктом 2.1 договору мету використання орендованого майна для здійснення господарської діяльності. Суд першої інстанції не врахував суб`єктного складу договірних правовідносин та правового статусу відповідача у період дії договору, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про належність спору до юрисдикції господарських судів. Враховуючи, що договір укладено юридичною особою з фізичною особою, яка не мала статусу підприємця, а заявлені вимоги випливають з наслідків припинення саме цього договору, спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Пунктом 4 частини першої статті 275 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

За змістом частини 1 статті 278 ГПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 278 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Враховуючи встановлені під час апеляційного перегляду обставини щодо суб`єктного складу спірних правовідносин та правового статусу відповідача, а також те, що заявлені позивачем вимоги випливають з договору оренди, укладеного юридичною особою з фізичною особою, яка не мала статусу підприємця, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а належить до юрисдикції загальних судів та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

З огляду на встановлення порушення правил предметної юрисдикції, яке є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження у справі, інші доводи апеляційної скарги, що стосуються обставин повернення орендованого майна, наявності підстав для нарахування та стягнення неустойки, не підлягають оцінці судом апеляційної інстанції, оскільки стосуються вирішення спору по суті.

За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Харківської області від 10.12.2025 у справі №922/3629/25 - скасуванню, а провадження у справі № 922/3629/25 - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції роз`яснює ТОВ фірма "САТП-2006", що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а також що позивач має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Східного апеляційного господарського суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись ст.129, п.1 ч.ч.1, 2 ст.231, ст.ст. 269, 270, п.4 ч.1 ст.275, ст.278, ст.ст. 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 10.12.2025 у справі №922/3629/25 скасувати.

Закрити провадження у справі №922/3629/25.

Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю фірма "САТП-2006", що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю фірма "САТП-2006" про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Східного апеляційного господарського суду із заявою про направлення справи №922/3629/25 за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повна постанова складена 17.09.2026.

Головуючий суддя О.А. Істоміна

Суддя Є.О. Васильєв

Суддя О.І. Склярук