Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №906/1563/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року Справа № 906/1563/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Миханюк М.В. , суддя Юрчук М.І.

секретар судового засідання Тангиян О.О.

за участю представників:

позивача: Костишеної В.Л. (в режимі відеоконференції)

відповідача: Лєбєдєвої Л.В. (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕБЕТ" на рішення Господарського суду Житомирської області, ухвалене 25.05.2026 суддею Соловей Л.А. у м. Житомир (повний текст рішення складено 10.06.2026)

у справі № 906/1563/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕБЕТ"

до Відділу освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради

про стягнення 614 506,43 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, рішення суду першої інстанції та вимог апеляційної скарги; процесуальні дії у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.11.2025 ТзОВ "ДЕБЕТ" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Відділу освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради 614 506,43грн, з яких: 459 181,94грн основного боргу, 116073,87грн інфляційних втрат, 39 250,62грн штрафних санкцій у вигляді 3% річних, зазначивши у рішенні суду про нарахування 3% річних на суму основного боргу у розмірі 459 181,94грн, починаючи з 26.11.2025 до виконання рішення суду, за такою формулою: (СОБ х 3 х КДП) : КДР : 100 = сума процентів, де: СОБ - сума основного боргу, 3% річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, стягнути вказану суму нарахованих відсотків з відповідача; роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати Відділом освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради суми основного боргу, нарахування 3% річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 15.02.2025 за результатами реалізації майна Дочірнього підприємства "ЕВОДА ТРЕЙД" Комунального підприємства "Луцькводоканал" у межах справи про банкрутство № 903/1244/23 ним набуто право вимоги до Відділу освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради у розмірі 459 181,94 грн, яке виникло з договору про постачання електричної енергії споживачу №18 від 04.03.2022.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.05.2026 у справі № 906/1563/25 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, виходив із недоведеності позивачем факту поставки та споживання відповідачем у грудні 2022 року електричної енергії саме у заявленому до стягнення обсязі та, відповідно, недоведеності виникнення основної заборгованості у розмірі 459 181,94 грн.

Зокрема, суд першої інстанції врахував, що згідно з пунктом 5.7 договору №18 від 04.03.2022 оплата рахунка постачальника здійснюється споживачем у строк до 20 числа наступного місяця на підставі отриманого акта приймання-передачі електричної енергії, наданого постачальником не пізніше 15 числа наступного місяця. Водночас належних доказів направлення та отримання відповідачем акта приймання-передачі за грудень 2022 року та відповідного рахунка на оплату матеріали справи не містять.

Місцевим господарським судом також встановлено, що наявний у матеріалах справи акт приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії № 1003 від 31.12.2022 складений постачальником в односторонньому порядку та за формою і порядком оформлення відрізняється від актів за попередні розрахункові періоди з березня по листопад 2022 року, які підписувалися обома сторонами та були оплачені споживачем.

При цьому доказів у вигляді даних комерційного обліку, отриманих від адміністратора комерційного обліку або оператора системи розподілу, які б підтверджували зазначений у спірному акті фактичний обсяг споживання електричної енергії відповідачем у грудні 2022 року, позивач до суду першої інстанції не подав.

Не погоджуючись зі вказаним рішення суду першої інстанції, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задоволити позов в повному обсязі; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, які складаються з судового збору та витрат позивача на правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанції, що в загальному розмірі становить 140 000 грн; проводити всі судові засідання у цій справі в режимі відеоконференції, з представником позивача – адвокатом Добросько Ліною Валеріївною.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2026, серед іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕБЕТ" на рішення Господарського суду Житомирської області від 25.05.2026 у справі № 906/1563/25 та призначено розгляд апеляційної скарги на "15" вересня 2026 р. об 14:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №4.

21.07.2026 (та 23.07.2026 повторно з доказами доручення представника відповідача) від Відділу освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу.

22.07.2026 від ТзОВ "ДЕБЕТ" надійшла відповідь на відзив.

23.07.2026 Відділом освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради подано заперечення на відповідь на відзив, а ТзОВ "ДЕБЕТ" - додаткові письмові пояснення.

Щодо доказів, поданих ТзОВ "ДЕБЕТ" на стадії апеляційного перегляду.

Разом з апеляційною скаргою ТзОВ "ДЕБЕТ" просить долучити до матеріалів справи адвокатський запит до АТ "Житомиробленерго" від 18.06.2026 за вих. №25/Аз та відповідь АТ "Житомиробленерго" № 012/20909 від 25.06.2026, посилаючись на те, що необхідність отримання таких документів виникла після ознайомлення з мотивами рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. ч. 1 -3ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав належні та допустимі докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З аналізу наведених положень процесуального закону вбачається, що законодавцем встановлено загальне правило, відповідно до якого апеляційний перегляд здійснюється на підставі тих доказів, які були предметом дослідження суду першої інстанції. Подання нових доказів на стадії апеляційного перегляду є винятком із цього правила, застосування якого допускається виключно за умови доведення учасником справи існування об`єктивних, незалежних від нього обставин, що унеможливили своєчасне подання відповідних доказів.

Отже, для вирішення питання щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен встановити сукупність таких умов: чи існував відповідний доказ на момент розгляду справи судом першої інстанції; чи мав учасник справи об`єктивну можливість подати його до суду першої інстанції; чи підтверджено належними доказами снування причин, які не залежали від волі заявника та унеможливили своєчасне подання такого доказу; чи є наведені заявником обставини винятковими у розумінні ч. 3 ст. 269 ГПК України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, в якій зазначено, що критеріями вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів є винятковість випадку та наявність причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка звернулася із відповідним клопотанням, при цьому саме на таку особу покладається обов`язок доведення існування зазначених обставин.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суд апеляційної інстанції не вправі безумовно приймати будь-які докази, подані під час апеляційного перегляду, оскільки це суперечило б принципам правової визначеності, процесуальної економії, рівності сторін та змагальності судового процесу, а відтак суд апеляційної інстанції зобов`язаний у кожному конкретному випадку надати оцінку не лише самому доказу, а й причинам його неподання до суду першої інстанції, а також перевірити, чи є наведені заявником причини об`єктивними та непереборними.

Правова позиція щодо необхідності існування сукупності зазначених умов викладена також у постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 911/1175/18 (911/2810/23), відповідно до якої прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів можливе лише за наявності одночасно винятковості випадку, доведеності об`єктивної неможливості їх подання до суду першої інстанції та підтвердження таких обставин належними доказами.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 80 ГПК України, учасники справи подають докази безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом або судом строк з об`єктивних причин, учасник справи зобов`язаний письмово повідомити суд, зазначити доказ, який не може бути поданий, причини неможливості його подання та надати докази того, що ним вчинено всі залежні від нього дії для отримання такого доказу.

Отже, саме на учасника справи покладається процесуальний обов`язок забезпечити своєчасне подання всіх доказів, якими він обґрунтовує власну правову позицію, а також довести існування об`єктивних причин, що перешкоджали виконанню такого обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 76 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, а належними є лише ті докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно зі ст. 79 ГПК України, наявність відповідної обставини вважається доведеною, якщо докази, надані на її підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, подані на її спростування.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи, однак не покладає на суд обов`язок вважати доведеною будь-яку обставину лише з підстав її ствердження стороною. Відповідна обставина повинна бути підтверджена належними, допустимими, достовірними та більш вірогідними доказами.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює кожний доказ окремо, а також їх сукупність за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів. При цьому жодний доказ не має для суду наперед встановленої сили, а належність, допустимість, достовірність і взаємний зв`язок доказів підлягають оцінці лише у сукупності з усіма матеріалами справи.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції ухвалене 25.05.2026, тоді як адвокатський запит до АТ "Житомиробленерго" направлений представником апелянта лише 18.06.2026, а відповідь на нього складена АТ "Житомиробленерго" 25.06.2026, тобто після ухвалення оскаржуваного рішення.

Окрім того, зміст самого адвокатського запиту безпосередньо свідчить про те, що звернення до оператора системи розподілу було здійснено саме після завершення розгляду справи судом першої інстанції. Так, представник ТзОВ "ДЕБЕТ" зазначив, що за результатами розгляду справи 25.05.2026 ухвалено рішення, яке планується оскаржувати в апеляційному порядку, та що у зв`язку з цим виникла необхідність в отриманні додаткової інформації щодо фактичних обсягів споживання електричної енергії за спірний період.

При цьому у запиті адвокат просив надати саме дані комерційного обліку електричної енергії по відповідних точках обліку за період з 01.12.2022 по 31.12.2022, інформацію про обсяги активної та реактивної електричної енергії, копії актів контрольного зняття показників та інформацію щодо функціонування системи комерційного обліку.

Отже, інформація, для отримання якої направлено вказаний запит, стосується безпосередньо обставини обсягу спожитої відповідачем електричної енергії у грудні 2022 року. Саме ця обставина була однією з основних обставин предмета доказування від моменту пред`явлення позову, оскільки вимога про стягнення 459 181,94 грн обґрунтовувалася поставкою та споживанням електричної енергії у грудні 2022 року.

Таким чином, необхідність доказування фактичного обсягу споживання не виникла внаслідок ухвалення судом першої інстанції рішення та не стала новою обставиною лише після ознайомлення позивача з його мотивами. Вона об`єктивно існувала протягом усього часу розгляду справи місцевим господарським судом.

Матеріали справи не містять, а апелянтом не надано доказів того, що до ухвалення рішення судом першої інстанції ТзОВ "ДЕБЕТ" зверталося до АТ "Житомиробленерго" з відповідним запитом, не могло отримати необхідні дані з незалежних від нього причин, повідомляло суд першої інстанції в порядку статті 80 ГПК України про неможливість отримання таких доказів або заявляло клопотання про їх витребування саме у АТ "Житомиробленерго".

Наведене апелянтом обґрунтування свідчить не про об`єктивну неможливість подання доказу до суду першої інстанції, а про вчинення додаткових дій зі збирання доказів після отримання рішення про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів також враховує, що відповідь АТ "Житомиробленерго" №012/20909 від 25.06.2026 як самостійний письмовий доказ взагалі не існувала станом на дату ухвалення рішення місцевим господарським судом.

За наведених обставин апелянтом не доведено існування виняткового випадку в розумінні частини 3 статті 269 ГПК України та не підтверджено наявності причин, що об`єктивно не залежали від нього і унеможливлювали своєчасне одержання та подання відповідної інформації під час розгляду справи судом першої інстанції.

Відтак колегія суддів не вбачає передбачених частиною 3 статті 269 ГПК України підстав для прийняття адвокатського запиту від 18.06.2026 та відповіді АТ "Житомиробленерго" №012/20909 від 25.06.2026 як додаткових доказів у справі, у зв`язку з чим клопотання ТзОВ "ДЕБЕТ" про їх долучення задоволенню не підлягає.

Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги та заперечень учасників справи.

В апеляційній скарзі ТзОВ "ДЕБЕТ", не погоджуючись із рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.05.2026 у справі № 906/1563/25, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, неналежну оцінку доказів, неправильний розподіл тягаря доказування та неправильне застосування норм матеріального права.

Насамперед апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив предмет доказування у справі та пов`язав недоведеність факту постачання електричної енергії у грудні 2022 року з відсутністю доказів направлення відповідачу акта приймання-передачі електричної енергії № 1003 від 31.12.2022 та рахунка на оплату.

На переконання скаржника, предметом доказування у цій справі є наявність або відсутність у відповідача обов`язку оплатити поставлену за договором №18 від 04.03.2022 електричну енергію, а не виключно факт направлення окремих розрахункових документів. Апелянт наголошує, що акт приймання-передачі є одним із доказів виконання договору, однак не є єдиним можливим доказом здійснення господарської операції, а відсутність підтвердження його вручення споживачу сама по собі не свідчить про відсутність поставки товару.

На підтвердження своєї позиції ТзОВ "ДЕБЕТ" посилається на наявність між ДП "ЕВОДА ТРЕЙД" КП "Луцькводоканал" та Відділом освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради договірних відносин за договором №18 від 04.03.2022, акт приймання-передачі електричної енергії № 1003 від 31.12.2022, документи щодо набуття позивачем права вимоги в межах ліквідаційної процедури первісного кредитора, матеріали процедури банкрутства, в яких відповідна дебіторська заборгованість обліковувалась як актив підприємства, а також листування сторін щодо її врегулювання. Апелянт звертає увагу, що відповідач не заперечував існування договірних відносин, а постачання електричної енергії протягом березня-листопада 2022 року здійснювалось безперервно, оформлювалось щомісячними актами та оплачувалось відповідачем.

Окремо скаржник зазначає, що суд першої інстанції, на його думку, не врахував процесуальну поведінку відповідача та зміст його листування з первісним і новим кредитором. Апелянт вказує, що на виконання ухвали місцевого господарського суду відповідач надав первинні документи та платіжні доручення за період березень-листопад 2022 року, однак не надав платіжного документа щодо грудня 2022 року.

Також позивач посилається на досудове листування сторін. Зокрема, за твердженням скаржника, листом від 23.07.2024 відповідач повідомляв про необхідність врегулювання фінансових зобов`язань, листом від 13.03.2025 просив надати додаткові документи для забезпечення своєчасного погашення заборгованості, а листом від 01.05.2025 запропонував провести взаєморозрахунки. ТзОВ "ДЕБЕТ" вважає таку поведінку підтвердженням того, що до виникнення судового спору відповідач не заперечував існування неврегульованих грошових зобов`язань, тоді як у судовому провадженні змінив свою позицію та почав заперечувати наявність боргу.

Товариство також не погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності належного документального підтвердження використання відповідачем електричної енергії у грудні 2022 року, посилаючись на акт приймання-передачі №1003 від 31.12.2022, який, на його думку, є первинним документом та підтверджує обсяг і вартість поставленої електричної енергії.

Щодо матеріально-правових підстав позову апелянт зазначає, що ТзОВ "ДЕБЕТ" належним чином набуло право вимоги до відповідача в процедурі банкрутства ДП "ЕВОДА ТРЕЙД" КП "Луцькводоканал" за результатами електронного аукціону та на підставі акта про придбання майна від 15.02.2025. Скаржник наголошує, що результати аукціону та акт про придбання майна є чинними, у судовому порядку недійсними не визнавались, а тому, відповідно до статей 512, 514 ЦК України, ТзОВ "ДЕБЕТ" набуло права первісного кредитора у відповідному зобов`язанні.

Крім того, ТзОВ "ДЕБЕТ" вказує на неврахування судом першої інстанції правового значення додаткової угоди №8 від 30.12.2022 до договору №18. За доводами скаржника, зазначена угода не визнана недійсною, не скасована та не змінена, а тому є чинною і обов`язковою для сторін та підлягає врахуванню при визначенні вартості електричної енергії у спірному періоді.

Також апелянт просить за результатами апеляційного перегляду покласти на відповідача понесені ТзОВ "ДЕБЕТ" судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій, заявлені загалом у розмірі 140 000,00 грн.

Відділ освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення та вважає рішення Господарського суду Житомирської області законним і обґрунтованим.

Відповідач зазначає, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджено подані учасниками справи докази і правильно застосовано приписи статей щодо обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, та необхідності оцінки доказів за стандартом їх вірогідності. На переконання відповідача, саме позивач як особа, яка заявляє вимогу про стягнення заборгованості, повинен був належними доказами підтвердити фактичне виникнення такого боргу.

Щодо акта №1003 від 31.12.2022 відповідач зауважує, що він не підписаний споживачем, відсутні докази його направлення чи вручення Відділу освіти, а за умовами договору сторони погодили конкретний порядок документального оформлення поставки та проведення оплати.

Зокрема відповідач наголошує, що оплата здійснювалася на підставі отриманих актів, тоді як щодо грудня 2022 року доказів отримання такого акта та рахунка на оплату немає. У зв`язку з цим відповідач вважає спірний односторонній акт недостатнім доказом фактичного постачання електричної енергії у зазначеному в ньому обсязі.

Заперечуючи проти доводів про неправильний розподіл тягаря доказування, Відділ освіти зазначає, що на виконання ухвали місцевого господарського суду ним було надано весь наявний комплект документів щодо виконання договору, а відсутність окремих документів належним чином пояснено.

Щодо доводів про право вимоги ТзОВ "ДЕБЕТ" відповідач зазначає, що суд першої інстанції не ставив під сумнів сам факт набуття позивачем відповідного майнового права, а оцінював доведеність існування переданої вимоги та її розміру. Так само Відділ освіти вважає необґрунтованими посилання апелянта на неврахування додаткової угоди №8 від 30.12.2022, зазначаючи, що цей документ був предметом дослідження місцевого господарського суду.

Також відповідач заперечує проти покладення на нього заявлених апелянтом витрат на професійну правничу допомогу, вказуючи на відсутність належного обґрунтування їх заявленого розміру та його співмірності із фактичним обсягом наданих послуг.

У відповіді на відзив ТзОВ "ДЕБЕТ" підтримує доводи апеляційної скарги та зазначає, що заперечення відповідача повторюють його позицію, викладену під час розгляду справи місцевим господарським судом, та, на переконання позивача, не спростовують факту постачання електричної енергії у грудні 2022 року.

У судовому засіданні 15.09.2026 представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечувала з підстав, викладених у відзиві, та просила оскаржуване рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідачку, присутніх у судовому засіданні представників, обговоривши доводи апеляційної скарги та доводи/заперечення учасників провадження, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Обставини справи, встановлені судами та визначені відповідно до них правовідносини.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, 04.03.2022 між Дочірнім підприємством "ЕВОДА ТРЕЙД" Комунального підприємства "Луцькводоканал" (постачальник) та Відділом освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради (відповідач/споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №18.

Відповідно до п. 2.1 договору, за цим договором постачальник продає електричну енергію "код ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник" - 09310000-5 - електрична енергія ("Електрична енергія")" споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

На виконання зазначених умов договору, як стверджує позивач, Дочірнім підприємством "ЕВОДА ТРЕЙД" Комунального підприємства "Луцькводоканал" з 04.03.2022 по 31.12.2022 продавалася електрична енергія. Однак зобов`язання по договору щодо проведення оплати за постачання електричної енергії відповідач не виконав в повному обсязі, що призвело до утворення заборгованості перед ДП "ЕВОДА ТРЕЙД" КП "Луцькводоканал" за грудень 2022 року.

У подальшому, 15.02.2025 Дочірнє підприємство "ЕВОДА ТРЕЙД" Комунального підприємства "Луцькводоканал" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Григор`єва В.В., що діє на підставі Постанови Господарського суду Волинської області від 20.05.2024 року у справі № 903/1244/23 (продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕБЕТ", в особі директора Кузьмича С.О., що діє на підставі Статуту (покупець/позивач), керуючись ст.88 КУзПБ, склали акт про придбання майна на аукціоні в справі про банкрутство (неплатоспроможність) №2 про фактичну передачу/відступлення продавцем (ДП "ЕВОДА ТРЕЙД" Комунального підприємства "Луцькводоканал") покупцю (ТзОВ "ДЕБЕТ") наступного майна: права вимоги ДП "ЕВОДА ТРЕЙД" Комунального підприємства "Луцькводоканал" на загальну суму 459 181,94грн, що виникла за договором про постачання електричної енергії споживачу №18 від 04.03.2022, укладеним між ДП "ЕВОДА ТРЕЙД" Комунального підприємства "Луцькводоканал" в якості постачальника та Відділом освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради в якості споживача.

У зв`язку з набуттям зазначеного права вимоги 18.02.2025 ТзОВ "ДЕБЕТ" звернулось до відповідача з повідомленням про відступлення права вимоги за результатами аукціону, в якому повідомило відповідача про те, що право вимоги ДП "ЕВОДА ТРЕЙД" КП "Луцькводоканал" відступлено за Актом №2 про придбання майна на аукціоні в справі про банкрутство (неплатоспроможність) від 15.02.2025 на користь ТзОВ "ДЕБЕТ", який набув нового статусу кредитора за ст. 512, 514 ЦК України та запропонував погасити заборгованість у розмірі 459 181,94грн.

На виконання повідомлення про відступлення права вимоги відповідач надіслав лист від 13.03.2025, у якому, з метою своєчасного погашення заборгованості, просив надати акт №2 про придбання майна на аукціоні і документ в підтвердження оплати по результатам аукціону.

Надалі, у листі від 01.05.2025 відповідач зазначив, що ДП "ЕВОДА ТРЕЙД" КП "Луцькводоканал" має перед Відділом освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради та виконавчим комітетом Коростенської міської ради борг в сумі 481 162,96 грн та пропонував підписати акти взаєморозрахунку на суму 459 181,94 грн між позивачем та відповідачем.

З метою отримання документів щодо виконання сторонами умов договору 12.08.2025 представником позивача направлено адвокатський запит до відповідача, в якому адвокат просила надати копії документів за період з 04.03.2022 по 31.12.2022, які стосуються виконання умов договору №18, а саме: акти приймання-передачі електричної енергії; акти звірки взаєморозрахунків; платіжні документи, що підтверджують оплату; податкові накладні, розрахунки коригувань до них по господарських операціях; додаток 5 до Декларації з ПДВ.

У відповідь на вказаний адвокатський запит відповідач повідомив про відсутність заборгованості перед ДП "ЕВОДА ТРЕЙД" КП "Луцькводоканал".

Відтак, між сторонами виник спір щодо наявності у відповідача заборгованості за електричну енергію, поставлену, за твердженням позивача, у грудні 2022 року, та відповідно щодо існування переданого ТзОВ "ДЕБЕТ" права вимоги у заявленому розмірі.

За вказаних обставин позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з Відділу освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради 459 181,94 грн заборгованості за спожиту електричну енергію в грудні 2022 року, 116073,87 грн інфляційних втрат, 39 250,62 грн 3% річних.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції бере до уваги наступні положення чинного законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У розвиток наведеного правового регулювання, за змістом статей 13, 14 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Водночас, відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

При цьому відповідно до положень ст. 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Разом з тим, чинне цивільне законодавство допускає заміну кредитора у зобов`язанні. Так, згідно до п. 1 ч. 1 ст .512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У такому випадку до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

При цьому заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст. 515 ЦК України).

Крім того, частиною 1 ст. 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Апеляційний господарський суд застосовує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21 (провадження № 12-45гс22), за змістом якої: "Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України. Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (пункти 56, 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що відступлення права вимоги (цесія) - це сам факт заміни особи в зобов`язанні, який є правовим результатом відповідного договору. Цесія не є окремим самостійним договором. Отже, положення ЦК України (зокрема, про відступлення права вимоги) повинні застосовуватись саме до відповідного договору (купівлі-продажу, дарування, міни тощо), правовим результатом якого є цесія. Зокрема, при оцінці правових наслідків відступлення недійсного права вимоги".

Ураховуючи, що право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 Цивільного кодексу України, у відповідності до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції надавав оцінку висновкам суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, надавши правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо доводів апелянта про неправильне визначення судом першої інстанції предмета доказування та доведеність факту постачання електричної енергії у грудні 2022 року.

Апелянт, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив предмет доказування у справі, оскільки ототожнив відсутність доказів направлення відповідачу акта приймання-передачі електричної енергії № 1003 від 31.12.2022 та рахунка на оплату з відсутністю самого факту постачання електричної енергії у грудні 2022 року. На переконання апелянта, акт приймання-передачі є лише одним із доказів господарської операції, а тому відсутність доказів його вручення відповідачу не спростовує постачання електричної енергії та не припиняє обов`язку споживача здійснити її оплату. Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими та такими, що не відповідають змісту оскаржуваного рішення.

Як вбачається з мотивувальної частини рішення, висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову ґрунтувався не виключно на відсутності доказів направлення відповідачу акта приймання-передачі та рахунка на оплату, а на оцінці всієї сукупності доказів, наданих сторонами на підтвердження факту виникнення та розміру спірної заборгованості.

Зокрема, судом першої інстанції враховано умови укладеного сторонами договору №18 від 04.03.2022, порядок документального оформлення поставленої електричної енергії, порядок проведення розрахунків між сторонами, наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі за попередні розрахункові періоди, платіжні документи, спірний акт №1003 від 31.12.2022, а також відсутність даних оператора системи розподілу щодо фактичного обсягу споживання електричної енергії відповідачем у грудні 2022 року.

Так, пунктом 5.7 договору №18 передбачено, що оплата рахунка постачальника за договором здійснюється споживачем у строк до 20 числа наступного місяця, на підставі отриманого акту приймання-передачі електричної енергії наданого постачальником не пізніше 15 числа наступного місяця, при умові наявності коштів на рахунку споживача. Всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього договору, а також інформацію щодо адреси, телефони, офіційних веб-сайтів для отримання інформації про подання заперечень, скарг та претензій щодо якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки.

Поряд з цим місцевий господарський суд врахував положення Правил роздрібного ринку електричної енергії. Відповідно до пункту 4.3 ПРРЕЕ дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку, а на підставі отриманих даних відповідно до умов договору сторони складають акти приймання-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.

Також виходячи із положень пунктів 4.13, 4.14 ПРРЕЕ, згідно з якими для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник формує та виставляє споживачу платіжний документ на підставі даних комерційного обліку, а сам платіжний документ формується за обсяг електричної енергії відповідно до обраної комерційної пропозиції.

Таким чином, суд першої інстанції досліджував не лише питання факту направлення акта чи рахунка, а передусім наявність належних доказів, які дозволяли б встановити фактичний обсяг електричної енергії, поставленої та спожитої відповідачем у грудні 2022 року, та визначити відповідно до такого обсягу розмір грошового зобов`язання.

Водночас, також має істотне значення для правильного вирішення спору те, що у матеріалах справи відсутні реєстри, отримані від оператора системи розподілу, щодо фактичного обсягу купівлі та споживання електричної енергії за грудень 2022 року, з яких можливо було б встановити обсяг електричної енергії, фактично спожитої відповідачем у відповідному розрахунковому періоді.

Отже, відсутність доказів направлення акта та рахунка була врахована судом першої інстанції не ізольовано, а у сукупності з відсутністю належних даних комерційного обліку, які могли б об`єктивно підтвердити зазначені постачальником у спірному акті відомості щодо фактичного обсягу споживання.

Оцінюючи наданий позивачем акт приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії № 1003 від 31.12.2022, судами встановлено, що зазначений документ підписаний лише представником ДП "ЕВОДА ТРЕЙД" КП "Луцькводоканал" в односторонньому порядку та за формою і змістом відрізняється від актів приймання-передачі товарної продукції за період з березня по листопад 2022 року, які були підписані як постачальником, так і споживачем та оплачені відповідачем у повному обсязі. Саме наведена сукупність обставин була оцінена судом як така, що ставить під сумнів достовірність спірного акта № 1003 як достатнього доказу заявленого позивачем обсягу поставки.

Тому посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не врахував акт № 1003 від 31.12.2022, не відповідає змісту оскаржуваного рішення. Зазначений доказ був безпосередньо досліджений судом та оцінений у сукупності з іншими матеріалами справи відповідно до вимог статті 86 ГПК України.

При цьому складання постачальником одностороннього документа із зазначенням певного обсягу та вартості електричної енергії не надає відображеним у ньому відомостям наперед встановленої сили та не звільняє позивача від обов`язку довести належними, допустимими та вірогідними доказами реальність господарської операції у тому обсязі, на підставі якого заявлено вимогу про стягнення коштів.

Не спростовують наведеного і посилання апелянта на те, що між сторонами існували сталі договірні відносини, а постачання електричної енергії у попередні місяці 2022 року здійснювалося безперервно.

Навпаки, досліджені судом першої інстанції документи щодо виконання договору за період березень-листопад 2022 року підтверджують, що поставка електричної енергії за відповідні розрахункові періоди оформлювалася двосторонніми актами приймання-передачі, які підписувалися сторонами та оплачувалися відповідачем. Водночас щодо грудня 2022 року матеріали справи такого оформлення господарської операції не містять, як не містять і інших доказів, які б у сукупності давали можливість перевірити та підтвердити зазначений у спірному акті обсяг електричної енергії.

У цьому контексті колегія суддів враховує, що відповідно до статей 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та несе ризик настання наслідків, пов`язаних з невчиненням нею відповідних процесуальних дій. За статтею 79 ГПК України наявність обставини вважається доведеною тоді, коли докази, надані на її підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, подані на її спростування.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, принцип змагальності не передбачає обов`язку суду вважати встановленою будь-яку обставину лише з огляду на її ствердження стороною. Така обставина має бути підтверджена доказами, сукупність яких дозволяє дійти висновку, що її існування є більш вірогідним, ніж відсутність.

Отже, саме на позивача як на особу, яка заявляє вимогу про стягнення 459 181,94 грн, покладався обов`язок довести ті фактичні обставини, з яких виникло відповідне грошове зобов`язання, зокрема фактичне постачання та споживання електричної енергії у грудні 2022 року у тому обсязі, з якого визначена заявлена до стягнення сума.

Водночас наявна у матеріалах справи сукупність доказів такого висновку зробити не дозволяє. За таких обставин колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що за відсутності належної сукупності доказів, які б дозволяли встановити фактичний обсяг електричної енергії, поставленої відповідачу та спожитої ним у грудні 2022 року, та відповідну цьому обсягу суму грошового зобов`язання, відсутні підстави для висновку про доведеність основної заборгованості у розмірі 459 181,94 грн, а тому наведені в цій частині доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню.

Щодо доводів апелянта про попереднє визнання відповідачем заборгованості та його процесуальну поведінку.

Товариство вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки поведінці відповідача до виникнення спору та під час розгляду справи, зокрема листуванню сторін, яке, на переконання скаржника, свідчить про визнання відповідачем існування заборгованості. Крім того, апелянт вважає, що місцевий господарський суд неправильно розподілив тягар доказування, поклавши на позивача обов`язок довести відсутність оплати за грудень 2022 року, тоді як документи, що підтверджують здійснення платежу, перебувають у володінні відповідача.

З цього приводу варто зазначити, що як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд не залишив поза увагою посилання позивача на листування сторін, а безпосередньо надав йому оцінку при вирішенні питання щодо доведеності заявленої до стягнення заборгованості.

Так, судом першої інстанції враховано твердження позивача про те, що у листах від 23.07.2024 та 01.05.2025 відповідач нібито визнавав наявність заборгованості у розмірі 459 181,94 грн. Водночас місцевий господарський суд обґрунтовано вказано, що факт зазначення відповідної суми у листуванні сторін не може бути достатньою та самостійною підставою для задоволення позову без встановлення фактичних і правових підстав виникнення відповідного грошового зобов`язання. Зміст листування сторін повинен оцінюватися у взаємозв`язку з іншими доказами у справі, а не ізольовано від обставин виникнення спірного зобов`язання.

Більше того, зі встановлених у справі обставин убачається, що листування сторін стосувалося не лише питання сплати заявленої позивачем суми, а й проведення взаєморозрахунків між сторонами з огляду на наявність заборгованості ДП "ЕВОДА ТРЕЙД" КП "Луцькводоканал" перед Відділом освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради та виконавчим комітетом Коростенської міської ради..

Зокрема, у листі від 01.05.2025 відповідач зазначав про наявність у ДП "ЕВОДА ТРЕЙД" КП "Луцькводоканал" заборгованості перед Відділом освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради та виконавчим комітетом Коростенської міської ради у сумі 481 162,96 грн та пропонував здійснити відповідні взаєморозрахунки.

За таких обставин зміст наведеного листування не може оцінюватися як безумовне та самостійне підтвердження існування заборгованості відповідача саме у розмірі 459 181,94 грн, незалежно від інших доказів у справі. Відтак поведінка відповідача під час досудового листування не може підміняти доказування тих обставин, з якими позивач пов`язує виникнення права вимоги.

Не приймає колегія суддів і доводи апелянта про неправильний розподіл судом першої інстанції тягаря доказування.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а також несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд першої інстанції, застосовуючи наведені норми процесуального права, виходив із того, що заявлена позивачем обставина існування у відповідача заборгованості у сумі 459 181,94 грн повинна бути підтверджена сукупністю належних та вірогідних доказів. При цьому суд прямо застосував встановлений статтею 79 ГПК України стандарт вірогідності доказів та зазначив, що принцип змагальності не передбачає обов`язку суду визнавати встановленою обставину лише з огляду на її ствердження однією зі сторін.

Не свідчить про протилежне і процесуальна поведінка відповідача під час розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, за клопотанням позивача ухвалою суду першої інстанції від 24.02.2026 у відповідача було витребувано оригінали документів, що стосуються виконання договору №18 за період з 04.03.2022 по 31.12.2022.

На виконання зазначеної ухвали Відділ освіти подав наявні у нього документи та повідомив про відсутність інших документів, зокрема довідки про щомісячне фактичне споживання електричної енергії, актів звірки, податкових накладних та розрахунків коригування, пояснивши причини їх відсутності.

Отже, ненадання відповідачем платіжного документа за грудень 2022 року не може оцінюватися окремо від усієї сукупності обставин справи та не усуває обов`язку позивача довести виникнення самого зобов`язання у заявленому розмірі.

Щодо доводів апелянта про набуття ТзОВ "ДЕБЕТ" права вимоги та наявність підстав для стягнення переданої за результатами аукціону дебіторської заборгованості.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно поставив під сумнів належність ТзОВ "ДЕБЕТ" права вимоги до відповідача, набутого за результатами реалізації майна ДП "ЕВОДА ТРЕЙД" КП "Луцькводоканал" у процедурі банкрутства. На думку скаржника, оскільки акт про придбання майна на аукціоні від 15.02.2025 є чинним, а результати аукціону не скасовані та не визнані недійсними, ТзОВ "ДЕБЕТ" набуло статусу належного кредитора щодо заборгованості у сумі 459 181,94 грн.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції не заперечував факту набуття ТзОВ "ДЕБЕТ" права вимоги. Місцевим господарським судом встановлено, що 15.02.2025 між ДП "ЕВОДА ТРЕЙД" КП "Луцькводоканал" в особі ліквідатора та ТзОВ "ДЕБЕТ" складено акт №2 про придбання майна на аукціоні, відповідно до якого позивачу передано, зокрема, право вимоги до Відділу освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради за договором №18 від 04.03.2022 у сумі 459 181,94 грн.

Отже, підставою для відмови у позові був не факт відсутності у ТзОВ "ДЕБЕТ" статусу нового кредитора, а недоведеність існування у первісного кредитора права вимоги до відповідача саме у заявленому розмірі.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Тому сам по собі акт про придбання майна на аукціоні підтверджує факт переходу відповідного майнового права, однак не звільняє нового кредитора від обов`язку довести існування самого грошового зобов`язання та його розмір.

За результатами оцінки доказів місцевий господарським судом встановлено відсутність належних даних щодо фактичного обсягу поставки та споживання електричної енергії у спірному періоді та дійшов висновку про неможливість встановити факт споживання відповідачем електроенергії саме у заявленому до стягнення розмірі.

Таким чином, набуття ТзОВ "ДЕБЕТ" права вимоги не усуває необхідності доведення фактичних підстав виникнення такого права у первісного кредитора. За таких обставин доводи апелянта про безпідставне поставлення судом першої інстанції під сумнів права вимоги ТзОВ "ДЕБЕТ" не відповідають змісту оскаржуваного рішення та не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду у їх сукупності, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності такихвисновків, позаякґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального/процесуального права та неправильній оцінці характеру спірних правовідносин, а тому не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частинами 1-3 ст. 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76-78 ГПК України належними, допустимими та достовірними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, при цьому докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Як встановлено ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

За змістом усталеної практики Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

На підставі ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у цій справі рішення суду першої інстанції - відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відтак апеляційну скаргу ТзОВ "ДЕБЕТ" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області у цій справі без змін.

Розподіл судових витрат.

У зв`язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕБЕТ" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 25.05.2026 у справі № 906/1563/25 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ст. 287 ГПК України.

4. Справу №906/1563/25 повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складено "17" вересня 2026 р.

Головуюча суддя Романюк Ю.Г.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Юрчук М.І.